Вчора у Департаменті Містобудування та Архітектури відбулася відкрита зустріч з громадою Києва в рамках проведення конкурсу «Територія Гідності» та обговорення будівництва нового об’єкту на бульварі Тараса Шевченка на місці пам’ятника Леніна. Ця зустріч відбулася в рамках серії громадських обговорень, консультацій та відкритих публічних заходів з експертами та фахівцями з містобудування, архітектури, охорони культурної спадщини, істориками та спеціалістами з політики національної пам’яті, громадськими організаціями для переосмислення території, як повідомляє газета Київської міської ради «Хрещатик». Нагадаємо, що християни Києва і не тільки намагаються відстояти проект встановлення на місці Леніна статуї Богородиці. На жаль, протягом вчорашнього слухання не було прийнято остаточного рішення стосовно зведення пам’ятника. Більше того, деякі присутні виступили категорично проти встановлення фігури Богородиці, наводячи при цьому аргумент, що Ленін був ідолом комунізму, а Богородиця є своєрідним «ідолом» для християн. У майбутньому планується проведення громадського голосування про вирішення долі пам’ятки на бульварі Тараса Шевченка. Заохочуємо всіх християн не бути байдужими та своєю громадською позицію підтримати проект по встановленню фігури Богородиці. Просимо Вас залишити свої коментарі за наступними посиланнями з метою підтримки проекту по встановленню фігури Богородиці: Департамент Містобудування Та Архітектури - Киев - Общество и правительство | Facebook Алексей Резников | Facebook Окрім того, пропонуємо Вам долучитися до Єрихонської молитви: - протягом 7 днів цілодобово будемо молитися з тим наміром, щоб Богородиця перемогла. Нам потрібно 25-27 бажаючих, які б обрали собі певний час протягом доби, коли б вони змогли молитися. Якщо Ви б хотіли долучитися, надішліть нам повідомлення з годиною, коли ви могли б молитися, або зателефонуйте в редакцію – 044 572-29-29 Радіо Марія
Конференції сестри Ліджі Пайяпілі, яку вона виголосила під час молитовної зустрічі "Вийди назустріч Богові", яка відбулася у Львові 29 серпня 2015. Слухати запис - Я знаю, для чого Господь послав мене в Україну."Ти можеш сказати моїм дітям, як Я прагну приходити в їхні серця" - саме це Він сказав мені. Він хоче бути в нашому серці. Ви - дуже улюблені діти Ісуса Христа. Відкривайте ваші серця - йдіть на сповідь. ---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- Сестра Ліджі Пайяпілі: "Свобода - це не те, що я хочу робити. Свобода - це вільність від лукавого" (Про любов до себе, справжню свободу та головні проблеми українців) Слухати запис - Ми звикли просити про навернення для когось - батьки для дітей, діти для батьків. Ми забуваємо, що спочатку має бути особисте навернення. Ми, українці, постійно молимось про навернення для Росії. Сьогодні Бог мені сказав: "Я знаю український народ, їхні проблеми та всі біди". Бог вказав, які причини наших нещасть - "Ви не слухали мене, відійшли від мене". - Хто не любить себе, не може любити інших. Якщо Ви хочете, щоб вас любили - любіть себе! Любіть та приймайте себе. Якщо ви приймаєте себе, починайте любити, тоді Вас полюблять інші. Радіо Марія
Пропонуємо Вашій увазі запис молитви про духовне та фізичне зцілення, яку провадила сестра Ліджі Пайяпілі SJSM (Згромадження Сестер св. Йосифа де Сен-Марк) під час молитовної зустрічі, яка відбулася у Львові 29 серпня 2015 року. Слухати запис - Ти - Бог, Який завжди любить мене. Ти - Бог, який хоче добра для мене. Ти - Бог, Який знає мене. Бог, Який чекає на мене. Ти є тут. Ти так близько до нас.Ми не маємо права стояти перед Тобою, бо наші душі, руки, тіло - брудне. Ти - Святий Бог, а ми - грішники. Яке щастя бути перед Тобою, Господи! Радіо Марія ----------------------------------------------------------------------------------------------------------- Візит сестри Ліджі до Львова До програми зустрічі входили: Свята Літургія в латинському обряді (очолить єпископ Леон Дубравський), духовні науки сестри Ліджі, молитва про духовне та фізичне зцілення, пантоміми. Усі учасники молитовного заходу разом із с. Ліджі молились за мир не тільки в Україні, але й у серцях кожної людини. Також учасники цієї духовної зустрічі просили Господа про навернення, здоров’я і благодать для нашої держави та для кожної родини зокрема. У ці скрутні часи, які переживає Україна, така молитва є справжнім діалогом із живим Господом, джерелом натхнення та надії. Від імені колективу «Духовної величі Львова» дякуємо с. Ліджі за її благодатну працю на духовній ниві, за підтримку нашої держави і щиру любов, яку вона дарує людям. Довідка: Сестра Ліджі Пайяпілі (Ligy Payyappilly) народилася 24 грудня 1973 р. у місті Ангамалі (штат Керала, Індія) в багатодітній родині (9 дітей) Анні та Варгіса Пайяпілі. Батько працював у торговій сфері, мати — домогосподарка. 1989 р. Ліджі вступила до монастиря Сестер Св. Йосифа де Сен-Марк в Індії, штат Керала, провінція Сан-Джо. Перші обіти склала 1992 р., довічні — 1999 р. За освітою — вчителька англійської мови. На прохання генеральної настоятельки Згромадження, 2000 р. приїхала на місії в Україну (до Києва). Та вже 2001 р. захворіла на туберкульоз кісток і цього ж року повернулася до Індії, щоб там провести решту свого життя. Після двох років страждання отримала цілковите зцілення (2003) і за спонукою генеральної настоятельки повернулася в Україну (кінець 2003). 2004 року започаткувала спільноту Сестер Св. Йосифа де Сен-Марк на Закарпатті (с. Павшино, Мукачівський р-н.). Сьогодні с. Ліджі — делегаційна настоятелька Сестер Св. Йосифа де Сен-Марк в Україні, а також магістра новіціату. Провадить численні реколекції, духовні зустрічі, молитви за фізичне та духовне зцілення. -----------------------------------------------------------------------------------------------------------Католицький Медіа Центр, Духовна велич Львова
Сестра Тетяна написала нову пісню. Сестра Тетяна виклала новий запис. Ой, сестра Тетяна записала цілий альбом!!! Християнської музики побільшало. А хто така ця сестра і чого це сестра пісні пише… Хай вона розкаже сама. Мене звати с. Тетяна Богославець, належу до Місіонерського Згромадження Сестер Служниць Святого Духа. Родом я з с. Мойсівки, Черкаської області. Вступила в Згромадження 2002 р., а в 2012‑го склала вічні обіти. У червні цього року світ побачив мій дебютний альбом, який називається «Глина».Але про все по порядку… Слово, яке я обрала провідним під час складання вічних обітниць, було з книги пророка Ісаї 64, 7: «…Господи, ти — наш Батько! Ми глина, Ти наш Гончар, і всі ми діло твоєї руки». Дуже промовляють до мене ці слова, адже в них прихований сенс мого життя: моїм Татусем є Бог і Він знає найкраще, що зробити з моїм життям, як мене повести, що саме з мене, так би мовити, «зліпити». Бо я хочу бути лише як та глина, яка сама з себе просто грудка, а в руках досвідченого Гончаря — прекрасна посудина. Тому для мене великою радістю є поява мого першого альбому, який так і називається: «Глина». Господь скористався історією мого життя, щоб явити свою Велич: мій батько має чудовий голос, а мама має талант до написання віршів, тому не можу сказати, що дар до написання пісень з’явився випадково. А от відкрила я його справді випадково, чи точніше — спонтанно. І саме однією з перших написаних мною пісень була та, що називалась «Глина». Вірю і знаю, що це було Боже діяння, бо виникла ця пісня під час молитви, коли я роздумувала над псалмом 139. Зазвичай у монастирі ми мали гітару в каплиці, а ще молодь подарувала мені МР-3 плеєр, тому я відразу записала пісню на диктофон. Я не маю музичної освіти, а тому і не «дружу» з нотами, ось чому я зразу записувала, щоб не забути. На той час я служила у київській парафії св. Миколая, і разом із молоддю ми утворили музичний гурт прослави «St. Nicolas group». Ми співали на молитвах прославлення різні пісні, які були вже, можна сказати, перевірені часом. Але якось на репетиції хтось висунув ідею, що класно було би власні пісні співати, нові. І тоді я відважилась заспівати цю пісню на репетиції, і вона дуже сподобалась молоді. Потім почали з’являтися наступні пісні: «Твоя любов», «Милосердя»… Коли я чула їх у виконанні молоді — мене огортала радість і таке неймовірне відчуття Неба, бо це звідти прийшли і слова, і музика. Це якби своєрідне спілкування з Богом: просто сказати — замало, хочеться проспівати те, що в тебе на душі. І тому, що Бог є Автором, бо більшість пісень містять у собі слова зі Святого Письма, тому Він — Гончар, а я лише глина в Його руках. Пізніше молодь цієї парафії поїхала на фестиваль «Подих життя», який організовують отці-облати в Тиврові. Мені щось не виходило поїхати, але я дуже хотіла, і так народилася пісня, яку — на мій подив — обрали за гімн цього фестивалю, і до сьогодні її співають. Також і інші мої пісні входять до пісенника цього фестивалю, що було для мене приємним сюрпризом. Радію, що молоді подобається, адже переважно слова пісень скеровані до молодих, — хоча, звісно, кожен в них може знайти щось для себе. Отож, між іншим праця з молоддю стала для мене поштовхом і натхненням до появи все нових і нових пісень. Кожна пісня в цьому альбомі є частиною мого життя, а особливо внутрішнього. Наприклад, пісню «Лабіринт» я написала, коли мала рік приготування до вічних обітниць. А оскільки я належу до місіонерського згромадження, то це відбувалося в далекій Австралії. Чудова країна і прекрасні люди, яких я там зустріла; але разом із тим я, людина української ментальності, зустрілася з новими поглядами та ідеями, які часто для мене були незрозумілими і не відповідали тому, в що я вірила і чого трималася досі. І я часто запитувала Господа, де Він є в цьому всьому, де є правда. На мою думку, немає людини, якою б не оволодівали сумніви — що робити в житті, що вибрати, кого слухати, кому вірити. Для мене відповіддю, на мої сумніви і безліч запитань, стало таке слово: «А тепер так говорить Господь, Творець твій, Якове, і твій Сотворитель, Ізраїлю: Не бійся, бо Я тебе викупив, прикликав тебе твоїм ім’ям, ти мій! Чи через води йтимеш, Я з тобою, чи крізь ріки — тебе не затоплять, чи підеш крізь вогонь — не попечешся, і полум’я тебе не обпалить» (Іс 43, 1‑2). Я зрозуміла, що маю пройти крізь цю воду і вогонь, але мені це не завдасть шкоди, бо Господь зі мною завжди і всюди. І в цьому я точно можу бути впевнена і не мати сумнівів. Інша пісня, «Вибір», була написана наприкінці квітня 2014 року, тобто після подій на Майдані та початку АТО в Україні. Коли також люди почали масово виїжджати з України. Так хотілося, щоб у цей скрутний час ми об’єднувалися, думали про добро кожного, не тільки своє! Але кожен має вільну волю вибрати, що ближче йому. Отож, кожна пісня має свою, так би мовити, історію і підґрунтя. Я можу багато ще про них казати, це ж як мої діти… Але провідна думка всього альбому — та, що над нами всіма є Бог і нічого не станеться, якщо ми довіримося і віддамося в Його руки. Це найбезпечніше місце у Всесвіті — бути в Його руках! Слова і музика — мої, але прекрасному аранжуванню завдячую творчій студії «Ceciliarec», а саме Олексію Каплунському, з яким ми вже давно знайомі і який узяв великий шмат праці над альбомом на себе; Захару Валазі, Олегу Підківці — талановитим і чудовим музикантам, які відчули й передали те, що я вкладала у пісні. Я вдячна Богу і всім цим людям, які допомогли втілити мрії в дійсність. Та передусім тим, що цей альбом побачив світ, я завдячую моїм співсестрам у Згромадженні, які повірили в мене і мій талант, допомагали фінансово і молитвою. Окрім того, цього року ми, як українська провінція Непорочного Серця Діви Марії, святкуємо 25‑річчя нашої присутності в Україні. Це була чудова нагода випустити диск, приурочений цій події, цьому ювілею. На сьогоднішній день пісні вже можна почути на «Радіо Марія», потроху я намагаюсь розповсюджувати їх по різних парафіях, особливо там, де є наші спільноти: Київ, Бориспіль, Кременчук, Хмельницький, Вербовець. Бог це Краса, і я щаслива, що через мене Він виявляє цю красу для інших. Тому з радістю ділюся тим, що Господь мені дає — і сподіваюся, що вам сподобається «Глина». Записи с. Тетяни можна купити в парафіях св.Олександра в Києві, Непорочного Серця Пресвятої Діви Марії і Святої Анни в Хмельницькому, Переображення Господнього в Борисполі, або замовити через Радіо Марія чи, зрештою, безпосередньо у с.Тетяни (диск+пересилка=50 грн.), за адресою mrfrodo7@go2.pl Джерело: CREDO ------------------- Bogoslavets Татьяна: Bogoslavets Tetiana -------------------
В ефірі програми Архіпастир ВІДПОВІДАЄ говорили про День Незалежності, мандрування українського народу по пустелі, причини слабкої явки мобілізованих під час шостої хвилі призову, та роль церкви у формуванні вільної України. Слухати передачу - Нам треба знайти спосіб вітально, вільно, радісно і в мирі, без нав'язування, але переконливо говорити про наш досвід спілкування з Ісусом Христом! - Владика відповідає на запитання: Що церкви мають зробити для становлення української держави.- Потрібно говорити, як ми переживаємо Божу любов, Таїнства. Ми часто буваємо нерадісними. Сумний святий - це сумнівний святий! На День Незалежності я пропоную зробити три речі: По-перше, помолитися, піти на богослужіння, прийняти святі Тайни. Посвятити якийсь час тиші на природі чи перед іконою. Подякувати Богу за різні благодаті. По-друге, пропоную зробити перелік з 25 пунктів подяк Богу: За що я вдячний Богу, Україні, і наскільки я є вдячним за Незалежність. Коли ми є вдячні - то одразу можемо відчути, що це є Божий дар. По-третє, зробіть якесь добре діло для людини, яка перебуває у смутку, чи особи, яка до вас не зовсім добре ставиться! Зробіть вчинок милосердя! Тоді, о десятій годині вечора, коли буде салют (якщо він цьогоріч буде), ви будете мати піднесене серце! ---Радіо Марія
Щодня о 10.00 та 19.30 в прямому ефірі молитва Розарія(Вервиці) до Пресвятої Богородиці Онлайн: http://www.radiomaria.org.ua/ Приєднуйтесь, молімося разом - «Бо де двоє або троє зберуться в Моє Ім’я, там Я серед них» (Мт.18, 20) Телефони прямих ефірів: +38 (044) 577-56-45 +38 (044) 577-56-46 DJuice: +38 (098) 650-18-60 life: +38 (093) 323-73-18 Skype: fm6968 Веб-сайт: http://radiomaria.org.ua Розарій – це молитовні роздуми над радісними, світлими, скорботними та славними таємницями життя Христа і Марії. Його назва означає «трояндовий вінок». Заглиблюючись у ці таємниці, ми роздумуємо над власним життям. Роздуми над цими таємницями є водночас роздумами над Євангелієм. Як молитись: Як вступ до кожної таємниці Розарію можна заспівати відповідну пісню або прочитати уривок із Біблії і роздумувати про його таємницю. Радісні таємниці (по понеділках і суботах): 1. Благовіщення (Лк 1, 26-38) 2. Відвідини святої Єлизавети (Лк 1, 39-45) 3. Різдво Христове (Лк 2, 1-19) 4. Жертвування Ісуса в Єрусалимському храмі (Лк 2, 22-35) 5. Знайдення Ісуса в храмі (Лк 2, 42-51) Світлі таємниці (по четвергах): 1. Хрещення Ісуса у Йордані (Мт 3) 2. Перше чудо в Кані Галілейській (Йн 2, 1-11) 3. Проголошення Божого Царства і заклик до навернення (Мт 5, 1-16; 7, 24-29) 4. Преображення Господа на горі Табор (Мт 17, 1-13) 5. Встановлення Євхаристії (Йн 13, 1-5. 12-17; Мт 26, 26-30) Скорботні таємниці (по вівторках і п’ятницях): 1. Ісус у Гетсиманському саду (Мт 26, 36-44) 2. Бичування Ісуса (Лк 23, 13-23; Йн 19, 1) 3. Вінчання Ісуса терновим вінком (Йн 19, 2-11. 14b-15a) 4. Хресна дорога Ісуса (Лк 23, 26-28. 32-38) 5. Розіп’яття й похорон Ісуса (Йн 19, 23-27; Лк 23, 44-49) Славні таємниці (по середах і неділях): 1. Воскресіння Ісуса (Мт 28, 1-10) 2. Вознесіння Ісуса (Мт 28, 16-20; Діян 1, 8-9) 3. Зіслання Святого Духа (Діян 2, 1-4) 4. Внебовзяття Пресвятої Діви Марії (Йн 14, 1-4. 6б) 5. Коронування Богородиці на Царицю неба й землі (Еф 1, 3-10) --- Молитва Розарія: На початку: В Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь. На хрестику:Вірую в Бога Отця Вседержителя, Творця неба і землі, і в Ісуса Христа, Його Єдиного Сина, Господа нашого, що був зачатий від Духа Святого і народився від Діви Марії, що страждав за Понтія Пилата, був розп’ятий, і помер, і був похований, і зійшов у відхлань. Третього дня воскрес із мертвих, вознісся на небеса і сидить праворуч Бога Отця Вседержителя, звідки прийде судити живих і мертвих. Вірую в Духа Святого, святу вселенську Церкву, сопричастя Святих, відпущення гріхів, воскресіння плоті, вічне життя. Амінь. На трьох намистинах: ...Ісус, який в нас віру зміцнює... (Радуйся, Маріє, благодаті повна! Господь з тобою! Благословенна Ти між жінками і благословенний плід лона Твого, Ісус. Свята Маріє, Мати Божа, молись за нас грішних, нині і в годину смерті нашої. Амінь.) ...Ісус, який в нас надію помножує... (Радуйся, Маріє...) . ..Ісус, який в нас любов розпалює...( Радуйся, Маріє...) На одній намистині: Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь. На десяти маленьких: Радуйся, Маріє, благодаті повна! Господь з тобою! Благословенна Ти між жінками і благословенний плід лона Твого, Ісус. Свята Маріє, Мати Божа, молись за нас грішних, нині і в годину смерті нашої. Амінь. Після чого додаємо молитву: Слава Отцю, і Сину, і Святому Духу. Як було на початку, і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь. А також додаємо молитву: О Маріє, без первородного гріха зачата, Молись за нас, що звертаємось до Тебе. О Ісусе, прости нам гріхи наші, спаси нас від вогню пекельного, приведи на небо всі душі, а особливо ті, які найбільше потребують Твого милосердя. На закінчення розарієвої молитви: Під Твою Милість прибігаєм, Пресвята Богородице Діво, молитвами нашими в скорботах наших не погорди, але від бід захисти нас, Єдина Чиста і Благословена. О Володарко наша, Заступнице наша, Посереднице наша, Утішителько наша! З Сином своїм примири нас, Синові своєму доручи нас, Синові своєму віддай нас. В Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь. --- Трояндо духовна, молись за нас!
Сестра Ліді Пайяппіллі SJSM — настоятелька монастиря Сестер Св. Йосифа де Сен-Марк (с. Павшино, Закарпатська обл.). Понад 10 років с. Ліді бере активну участь у євангелізаційному служінні та проводить молитви зцілення. На молитви до с. Ліді приїжджають люди з усієї України, адже за її заступництвом Бог часто зцілює від недуг. — Сестро Ліді, розкажіть, будь ласка, про себе: звідки Ви родом, яким було Ваше дитинство, чим займалися Ваші батьки, чи є у Вас рідні брати і сестри? — Я народилася і виросла в с. Наятод (штат Керала, Індія). Мій батько мав свій продуктовий магазин, мама була домогосподаркою, виховувала дітей. У нашій сім’ї було 9 дітей (три дівчини і шестеро хлопців). Для мене мої батьки завжди були прикладом. Пригадую, як мій батько вставав щоранку о 4.00 год., збирав усіх дітей разом і розпочинав молитву. Коли ми були маленькими, то не розуміли, чому маємо прокидатися так рано, і часто після молитви знову йшли спати. З роботи батько повертався пізно, тому вечірню молитву, яка тривала близько години, проводила мама. — Коли Ви вперше відчули, що маєте покликання до богопосвяченого життя? — Думаю, тоді, коли моя старша сестра Аніс складала перші обіти. Тоді мені було 12 років, а їй 22. Мені дуже сподобалася церемонія її обітів. У неї був гарний габіт, я хотіла бути схожою на неї. Тоді я ще майже нічого не знала про богопосвячене життя. Я вступила до монастиря після закінчення 10 класу, тоді мені було 15 років. — Як відреагували на це Ваші батьки, родина? — Мої батьки не були проти, але вони казали, що в 15 років я ще незріла. Моя сестра Аніс теж радила мені ще почекати. Брати мене дуже любили і хотіли, щоб я залишилася вдома, але коли я сказала, що уже вирішила, вони підтримали мене. — Чому Ви вибрали Згромадження Сестер Св. Йосифа де Сен-Марк? Я навчалася в католицькій школі, де вчителями були сестри-кармелітки. Ці сестри здавалися мені дуже серйозними та суворими. Коли я була в гостях у своєї сестри Аніс, яка належала до Згромадження Сестер Св. Йосипа де Сен-Марк, то побачила, що там сестри дуже веселі і прості, тому я вступила у Згромадження, де була моя сестра. — Сестро Ліді, чи Ви переживали у своєму житті кризу покликання, коли не були впевнені, що зробили добрий вибір? — Такого не було. Але пригадую, коли я була в новіціаті, до декого з сестер-новичок наша магістра (настоятелька) була дуже доброю, а до мене ставилася суворо. Я не знала, чому вона робить таку різницю між нами. Важко було переживати цю несправедливість. Тоді я зрозуміла, що коли стану монахинею, то не повинна робити так, як вона. Я не можу судити інших за те, що вони чинять так, а не інакше. — Чому Ви приїхали в Україну? Якими були Ваші враження від України? — Вперше поїхати в Україну запропонувала мені Генеральна настоятелька. Я дуже люблю монаше життя, і в Індії я привела багатьох дівчат до Згромадження. Дуже радію, що віддала своє життя Богу, і тому завжди думала (і думаю далі), що коли дівчата присвятять своє життя Богу, то можуть бути щасливими. Всі сестри це знали. І мене відправили в Україну, щоб я тут шукала покликання. Але коли я сюди приїхала, мені це здалося неможливим. Я не знала мови, і молодь у Києві була зовсім не схожа на молодь в Індії. Я не знала, як можна привабити українську молодь до богопосвяченого життя, і була дуже розчарована через це. Я думала, що в Україні мені нічого не вдасться, і дуже хотіла повернутися в Індію. Але, щоб не розчаровувати настоятелів і не повертатись одразу, я планувала повчитися в Україні, вивчити мову і повернутися додому. Мене послали в Україну на п'ять років; за цей час якраз можна було закінчити університет. Отже, я вступила до університету. Відразу після початку навчання я захворіла. Пам’ятаю, що не могла сидіти, тому стояла. Мала сильні болі спини і голови. Я схудла на 10 кг, мала постійну температуру, кашель, в організмі відбувалися сильні запальні процеси. Щодня я мала по 4-5 приступів болю — мене цілу трусило, я не могла ні стояти, ні лежати. Тоді мені робили 2-3 уколи, після яких ставало легше. Лікарі не могли поставити діагноз, вони казали, що я помираю. Моя настоятелька запитала, чи в мене є останнє бажання. Я сказала, що не хочу помирати в Україні. Я нічого не приймала в Україні й навіть не хотіла, щоб мене тут поховали. У нас в Індії щодня після Служби Божої всі йдуть на цвинтар. Там усі могили прибрані, на кожній стоять свічки і квіти. В Україні таку картину можна побачити лише 1 листопада. Також я думала, що коли наші три сестри з Індії завершать навчання в Києві і повернуться в Індію, моя могила залишиться занедбаною. Тому я сказала, що не хочу бути похованою тут. Повертаючись в Індію, я знала, що скоро помру. Наш монастир мав своє місце, де ховали сестер. Я вже знала, де буду лежати. Попросила сестру Бінду, яка теж навчалася в Києві, щоб вона відвідала мене на цвинтарі, коли повернеться в Індію. Сестра Марі Луїза (француженка), прощаючись зі мною, сказала: «До зустрічі на небі!». В Індії мені поставили діагноз «туберкульоз кісток». Один хірург сказав, що треба робити операцію (у мене була пухлина на хребті, яка вже проникла всередину кісток), і після операції я точно буду паралізованою, але є 1 відсоток, що буду жити, а якщо не робити операцію, то точно помру. Мені було тоді 27 років, і я відмовилася від операції. Цей хірург сказав, що більше не хоче мене лікувати. Інший лікар, індус, сказав, що якщо мій Бог живий і захоче мене зцілити, то я одужаю. Я місяць пролежала в лікарні, потім ще три місяці в монастирі, й після цього Бог почав до мене промовляти. Він ставив мені багато запитань: «Чому ти засуджуєш український народ? Чому не віриш, що будуть покликання з України?» Я нікому нічого поганого не говорила про Україну, але коли бачила щось, що мені не подобалося, — «коментувала» це в своєму серці. Бог запитував: «Якби ти народилася в Україні, чи не жила б, як вони? Хіба ти краща за них? Це не ти вибирала своїх батьків і місце, в якому народилася,і своє християнське виховання. Якби українці мали такі можливості, які Я дав тобі, вони були б іншими». Як я була дитиною, то належала до спільноти місіонерів. Там була молитва, в якій хтось зачитував від імені Ісуса: «У Мене нема інших рук, лише твої», а всі відповідали: «Даю Тобі, Господи, мої руки», або «У Мене нема іншого серця, лише твоє», ми відповідали: «Віддаю Тобі, Господи, своє серце». Це було багато років назад. І коли я хворіла, Бог нагадав мені цю молитву. Він послав мене в Україну, хотів мене тут бачити, але я не захотіла тут бути, і Він повернув мене назад в Індію. Раніше я ніколи не чула голосу Бога. Коли була в новіціаті, то дуже сильно хотіла Його почути. Нас вчили, що Божа любов прекрасна, і ми маємо її переживати. А я ніколи цього не відчувала. Якось у новіціаті я підійшла до своєї настоятельки і сказала, що не відчуваю Бога. Вона лише усміхнулася. У мене завжди було прагнення відчувати Бога. Коли Господь зі мною розмовляв, я дякувала Йому, що хоча б перед смертю Він дозволив мені відчути Його велику любов і почути Його голос. Я сказала Богу: «Якщо це Твій голос, а не моя фантазія, то зціли мене, і я повернуся в Україну». Відразу після цього мені стало краще. Покращилися аналізи, я могла сидіти, а через кілька тижнів — стояти. Після розмови з Господом лікарі дали мені надію. Через шість місяців, коли я прийшла на обстеження, лікар сказав, що це чудо, що він ніколи не думав, що я буду стояти і самостійно ходити. Згодом я знову приїхала в Україну. — Що змінилося після Вашого другого приїзду в Україну? Як Ви бачите свою місію зараз? — Під час хвороби я зрозуміла, в чому полягає моє покликання і завдання. Бог запитав мене: «Ліді, чи ти можеш іти до Моїх дітей і сказати їм, як сильно Я прагну жити в їхніх серцях?». Це моє завдання. В кожній духовній науці, яку я даю, я намагаюся вести людей до навернення і покаяння. Господь добре знає людей і знає, що просто так мене ніхто би не прийняв, тому Він дав мені дар зцілення, щоб притягнути людей. Але моїм завданням не є молитва за зцілення: я покликана робити все для того, щоб Господь міг жити у серцях людей. — Сестро, як вам вдається зберігати радість? Ви завжди кажете, що у вас все добре. — Господь змінив мій погляд на життя… Він вклав у моє серце внутрішню радість, якою я тепер живу. Я не можу сказати, що не маю ніяких проблем, адже живу у реальному світі з людьми; але, попри все, ця радість завжди залишається зі мною. Після хвороби я почала на все дивитися інакше. Моє страждання — це лише крапля в морі Божої благодаті. І не треба звертати великої уваги на цю краплю, потрібно більше дивитися на море. — Розкажіть про своє Згромадження. Де і коли воно було засноване? Хто засновник? Яка його харизма? Наше згромадження заснував о. П’єр Поль Бланк — дієцезіальний священик із Франції, 1845 року. В цей час було багато монастирів, куди могли вступати дівчата з багатих родин, які мали вищу освіту і придане. Отець П’єр Поль Бланк хотів заснувати Орден, у який могли би вступати прості дівчата — без освіти і грошей. Наша харизма — Адорація і служіння. Натхненням для нашого отця-засновника стала подія Тайної Вечері, де Ісус обмив ноги своїм учням. Я дуже люблю Марту і Марію. Бути як Марія і Марта — це наше покликання. Я думаю, що без Адорації ми не можемо добре виконувати свого служіння, ми можемо бути лише як наймані працівники. А між служінням і працею, як на мене, є велика різниця. Час праці після кількох годин закінчується. Служіння ніколи не закінчується. Коли ми працюємо — то отримуємо зарплату; коли служимо — ні. У праці ми використовуємо свою силу, знання, таланти. Служити ми починаємо, коли Господь посилає нас на служіння. У Євхаристії та Адорації ми вчимося від Господа і слухаємо, що маємо робити, дозволяючи Йому діяти через нас. — Чим займаються Сестри св. Йосифа де Сен-Марк у світі і в Україні? — У світі наші сестри служать у школах, лікарнях, будинках престарілих, служать людям з особливими потребами, в’язням, прокаженим. В Україні ми маємо будинок престарілих і провадимо євангелізацію. — Сестро Ліді, уже багато років Ви є настоятелькою монастиря в с. Павшино. Що, на Вашу думку, є головним у служінні настоятельки? Якою має бути сучасна настоятелька? — На моє переконання, настоятелька не може бути такою, щоб її всі боялися. Звісно, потрібно, щоб її поважали; але не можна, щоб боялися. Якщо сестра боїться настоятельки, вона не може відкрити перед нею свого серця, і тоді втрачається довіра. Також настоятелька не має осуджувати сестер, а навпаки, повинна намагатися їх зрозуміти, адже вона сама теж недосконала. Сестри стають настоятельками не тому, що вони кращі за інших, а тому, що Господь просить їх певний час бути провідниками для інших сестер. Важливо не чекати, що сестри будуть служити настоятельці: то вона має служити їм. Ісус говорив своїм учням, що вже не називає їх рабами, але друзями. Настоятелька має бути другом для сестер. — Ви настоятелька новіціату. Також я знаю, що Вас часто запрошують у різні монастирі вести реколекції і там Ви багато спілкуєтеся з сестрами. З якими труднощами зустрічаються дівчата, які вступають в монастир сьогодні, і як долати ці труднощі? — Я можу сказати загально. Бачу, що дівчата, які приходять до монастиря, мають багато внутрішніх ран. Часто їхні сім’ї були неповними (не було батька або мами), і це сильно впливає на їхнє життя — їм важко довіряти, любити, цінувати себе, у них багато комплексів, вони не відчувають себе щасливими. Я намагаюся показати їм, яку велику цінність має богопосвячене життя, як це прекрасно, що ми можемо бути з Богом. Не треба думати про те, чого не може робити монахиня, навпаки — слід звертати увагу на те, що вона може робити. Наші обіти нас не роблять невільницями: вони нам дають свободу. Коли сестри розповідають про свої проблеми, то я найперше намагаюся пояснити їм, що так відчувати або переживати такі труднощі — це нормально. Через це, можливо, Господь хоче щось сказати. Бог може зцілити нас. — Як виглядає життя у Вашому монастирі? Як Ви розподіляєте служіння між сестрами? — Ми встаємо вранці, розпочинаємо день із медитації, ранішніх молитов і молитви прослави. Від ранку до вечора у нас виставлені Пресвяті Дари, і ми по черзі перебуваємо на Адорації. У нас нема поділених служінь — усі все роблять по черзі. В будинку престарілих кожного тижня чергують по три сестри. Вони прокидаються першими, допомагають бабусям прийняти ванну та одягнутися. До нас приїжджають багато людей на молитву. Щоби прийняти стільки людей, необхідна допомога всіх сестер. Ми намагаємося прислухатися до того, що сестри хочуть робити, які мають таланти. Я проти того, щоб, наприклад, сестра, яка має здібності до музики, не могла грати, а мусила завжди готувати їжу. Якщо Бог дає дар, то треба цим даром славити Бога. Бог не хоче, щоб ми мучилися. Він хоче, щоб ми з радістю служили. Я сестрам часто кажу: «Не робіть того, чого ти не можете робити з любов’ю і радістю, бо у служінні Бог хоче передавати через нас іншим людям любов і радість». — У вас при монастирі діє музична група. Як вона виникла? Коли я вдруге приїхала в Україну, сестри сказали мені, що тут молодь дуже талановита, і приваблювати людей треба музикою. Мені купили гітару, і я ходила на уроки гри. Побувала десь на 3-4 уроках. У мене немає доброго слуху, я не вмію добре співати. Я примусила себе вчитися, щоб привабити молодь. І Господь сказав мені: «Який талант Я тобі дав, таким ти і служи». Якщо потрібні будуть музиканти — Я приведу їх тобі». І першою нашою кандидаткою була дівчина, яка грала на гітарі; потім прийшли інші, які теж грали і співали. Я вірю, що Господь хотів, аби у нас була музична група, тому Він покликав до монастиря людей із музичними талантами. Наша група не грає концертів, вона служить. Ми не граємо для людей, ми граємо для прослави Бога. — У вашій спільноті 10 сестер трьох різних національностей — з Індії, Словаччини та України. Як вам вдається зберігати єдність та порозуміння? — Справді, у нас різний менталітет, різна культура. Але усі сестри мають одну мету: іти дорогою Ісуса, бути святими. Я завжди кажу, що наша культура — це Євангеліє. Господь дав нам Біблію і сказав нею жити. Ми не вибираємо людей, які мають бути у нашій спільноті. Це Бог вибирає і приводить. Кого Бог вибрав і дав нам — того маємо приймати, любити і разом наслідувати Бога. — Що є головним у богопосвяченому житті і що означає «бути доброю монахинею»? — Я завжди кажу, що ми не маємо бути добрими, ми маємо бути святими. Для цього потрібно бути простими і не бажати власної величі та слави. Там, де Бог тебе поставив, із тими людьми, які є біля тебе, ти можеш бути святою. Бог не помиляється. — Чому, на Вашу думку, сьогодні дедалі менше людей обирають богопосвячене життя? Бог перестає кликати, чи проблема в чомусь іншому? — Я не думаю, що Бог перестає кликати; думаю, що це люди перестають слухати. Багато людей думають, що богопосвячене життя обмежить їхню свободу. Або може бути так, що богопосвячені особи не дають доброго свідчення. На мою думку, якби духовні особи цінували своє покликання, багато людей прийшло би в монастирі. Я завжди кажу, що неправильне життя богопосвячених осіб убиває покликання. Також і молодь сьогодні не хоче ні від чого відмовлятися. Але я вірю, що коли хтось від чогось відмовиться, Бог дасть йому набагато більше. — Чи є у Вас улюблені святі, і що саме в них Вам подобається? — Так. Мені дуже подобається Тереза від Дитятка Ісуса. Коли я проходила формації в новіціаті та після перших обітів, я в усьому хотіла наслідувати її — робити маленькі речі з великою любов’ю. Мені подобалося те, що Тереза, роблячи малі речі, стала святою. У св. Терези також був туберкульоз — у цьому вона теж мені близька. Свята Тереза є покровителькою місіонерів. Я часто прошу її заступатися за мене. А ще вона була настоятелькою новіціату. І я, як магістра, намагаюся брати з неї приклад. Другий мій улюблений святий — Йоан Марія Віаней. Він не вважав себе дуже розумним. Я теж не думаю, що дуже розумна. Він був простим, і Господь міг багато через нього зробити. Я теж хочу бути подібною на нього. Ще люблю св. Марію Горетті. Вона була простою дівчиною з бідної сім’ї і не мала великих знань. — Якщо хтось зацікавлюється Вашим згромадженням, що йому робити? — Найкраще приїхати і подивитися, як ми живемо. Можна нам зателефонувати чи написати і домовитися про приїзд. Наша адреса: вул. Шевченка, 9, 89627 с. Павшино, Мукачівський р-н, Закарпатська обл. Телефон: 0501044061, електронна адреса: paushingsjsm@gmail.com — Як Ви відпочиваєте? Чи є у Вас хобі? — Я відпочиваю, коли перебуваю разом із сестрами. Я радію, коли сестри радіють. Ще я радію, коли можу робити сестрам щось приємне. Я часто готую їсти в монастирі. Коли сестрам подобаються мої страви — це теж мене тішить. Джерело: CREDO
Онлайн - http://radiomaria.org.ua/play Телефони прямих ефірів: +38 (044) 577-56-45 +38 (044) 577-56-46 DJuice: +38 (098) 650-18-60 life: +38 (093) 323-73-18 Skype: fm6968 Веб-сайт: http://radiomaria.org.ua
В цій програмі Денної катехези пропоунємо вам задуматися над тим яким Великим СКАРБОМ є молитва РОЗАРІЮ Слухати передачу - Розарій заохочує нас перечитувати ще раз Святе Письмо.- Підкреслює священик.- Адже кожна таємниця - це дуже важливий епізод. Чим більше я думаю над кожним епізодом з життя Ісуса Христа і Діви Марії, тим більше стаю до них подібним! Радіо Марія
В ефірі програми "Архіпастир ВІДПОВІДАЄ" говорили про сучасну Україну: бездіяльність політиків, війну, і нові завдання для церкви в контексті буремних подій Слухати запис -Держава мало пояснює, чому вона чинить так, а не інакше.- Наголошує Архієпископ.- Якщо люди починають сумніватися, це дуже погана справа! Я незнаю, чому зараз є війна, і з цього не журюся. Хто я такий, щоб давати Господу поради? Я знаю, що ми маємо БАТЬКА, Отця Небесного, Татуся! Я можу лише як дитина, звернутися до Нього: "Татуню, допоможи!". Церква має перед собою щонайменше два завдання. По-перше: спонукати людей до молитви. Взивати до Батька, довіряти Йому. Пам'ятати, що НІЧОГО не діється без Його волі. По-друге, ми повинні мати співчуття до людей, особливо тих, що тяжко постраждали. Церкві треба виховувати відчуття ПАТРІОТИЗМУ! Ми любимо батька і матір, котрих нам дав Господь. Окрім того, Він дарував нам БАТЬКІВЩИНУ! Чому саме у цій країні я народився? Бо так дав Господь! Тому, я маю бути готовим служити жертовно цій Державі...Одразу застережу! Любов, до рідного народу, не означає - ненависті до інших країн. Потрібен довгий час, щоб загоїти рану ворожнечі між РФ і Україною. Але з історії знаємо, як примирялися непримирі вороги, такі як Франція і Німеччина. З часом ці країни примирилися. Сьогодні вони один одного шанують! Ненависть можливо подолати! Радіо Марія
Про громадське телебачення, яке має стартувати в жовтні цього року, в передачі "Майстерня" ми говорили з журналістом Романом Скрипіним. Прослухати: http://radiomaria.org.ua/podcasts/Majsternia/skrypin.mp3
Слово за словом отець Роман Лаба, доктор богослівських наук, пояснює Символ віри. Це захоплююча подорож в життя і віру Церкви, Слово Боже. Все це в передачі "Біблійний погляд" Прослухати: http://radiomaria.org.ua/podcasts/bibliyniy_poglyad/credo_01.mp3 Прослухати: http://radiomaria.org.ua/podcasts/bibliyniy_poglyad/credo_02.mp3 Прослухати: http://radiomaria.org.ua/podcasts/bibliyniy_poglyad/credo3.mp3 Прослухати: http://radiomaria.org.ua/podcasts/bibliyniy_poglyad/credo4.mp3 Прослухати: http://radiomaria.org.ua/podcasts/bibliyniy_poglyad/credo05.mp3 Прослухати: http://radiomaria.org.ua/podcasts/bibliyniy_poglyad/credo06.mp3 Радіо Марія Радіо Марія на сайті Радіо Марія Телефони прямих ефірів: +38 (044) 577-56-45 +38 (044) 577-56-46 DJuice: +38 (098) 650-18-60 life: +38 (093) 323-73-18
Що означає наслідувати Христа? Як йти за Христом у радикальний спосіб? Які чудеса Господь нам показує в своїх святих? Відповіді на всі ці питання у катехизі отця Олексія Самсонова про святого Серафіма Саровського. Аудіозапис програми: http://radiomaria.org.ua/podcasts/ katehyza_ranok/sarovskiy.mp3
Хто погано говорить про свого ближнього, той лицемір, який не має «сміливості поглянути на свої власні вади», – наголосив Папа Франциск у проповіді під час Служби Божої 13 вересня у резиденції Святої Марти у Ватикані. Пустослів’я має «злочинний вимір», бо кожного разу, як погано говоримо про наших ближніх, наслідуємо злочинний вчинок Каїна, – наголосив Папа. На початку проповіді Святіший Отець повторив запитання Ісуса з нинішньої Євангелії: «Чому дивишся на скалку в оці твого брата, колоди ж у власному оці не відчуваєш?» Папа пригадав, що також і апостол Йоан у своєму першому посланні повчає: «Хто ненавидить брата свого, той у темряві, і в темряві він ходить». Хто судить брата свого, той крокує дорогою темряви. Святіший Отець підкреслив, що кожного разу, коли у своєму серці осуджуємо наших братів та сестер, або, ще гірше, коли погано про них говоримо з іншими, то стаємо християнами-людиновбивцями. «Коли ти погано говориш про твого брата, то вбиваєш його», – наголосив Папа, додавши, що у наш час, коли говоримо про війни і просимо миру, необхідною є поведінка навернення. Балаканина завжди має вимір злочинності; немає невинного пустослів’я. Наш язик створений, щоб прославляти Господа, а коли ми його використовуємо, щоб погано говорити про наших братів чи сестер, то, тим самим, ми його вживаємо для того, щоб вбивати Бога, Його образ у нашому ближньому. Єпископ Риму наголосив, що краще молитись за нашого ближнього чи розпочати якусь покутну практику в його намірі, потім можна й поговорити з особою, яка чимось провинилася, бажаючи їй допомогти, але в жодному разі не можна дозволити собі на пусті балачки про неї, на те, щоб говорити про неї погано перед іншими. «Просімо для нас, для усієї Церкви, благодаті навернення від злочинності балачок до любові, до поблажливості, до лагідності, до великодушної любові до ближнього», – сказав на закінчення Папа. джерело: http://www.credo-ua.org/2013/09/101899
