Замислилась я, чи цікавить вас інформація про підлітковий вік, чи це актуально для форумлянок. Я вирішила розмістити невеличке інтерв"ю зі мною на цю тему. А якщо якісь питання вас цікавлять глибше, напишіть, будь ласка, в коментах або ПП. І тоді я напишу статтю про підлітковий вік із відповідями на ваші питання Отже, інтерв'ю: 1. Доволі часто, скаржачись на труднощі у спілкуванні з дітьми, від батьків можна почути: «В усьому винен підлітковий вік». То в чому переваги та небезпека підліткового віку, чому він стає причиною стількох непорозумінь? Підлітковий вік дитини — це час змін для усієї сім'ї. Сьогодні твій малюк ще залазить на коліна і просить обійняти, а завтра відштовхує твою руку і каже: “Не треба, мамо. Я вже дорослий”. Сьогодні ти чуєш повний переказ усіх подій дня, а завтра все, що зможеш дізнатись про життя дитини - “Все нормально”. Поступово всі навчаються сприймати сина чи доньку “дорослим”, зростають вимоги та очікування, і раптом твоя така доросла дитина плаче, тому що хтось її назвав “грубеликом”. І знову ти згадуєш, що це ще дитина, поки не почуєш: “Я сьогодні прийду піздно, лягайте спати”. Перепади настрою, зміни в поведінці, поглядах, зовнішньому вигляді... У всьому “винен” підлітковий вік. І це не є погано чи добре, це є природньо, нормально. А от наслідки перехідного віку можуть бути різними, і ми, батьки, як ніхто, на них впливаємо. 2. Які найбільш поширені помилки, на ваш погляд, допускають батьки, спілкуючись зі своїми дітьми-підлітками? Чого не варто допускати у вихованні? Найбільш поширена помилка, на мій погляд, це чекати, поки перехідний вік мине, а не переживати його разом з власною дитиною. Насправді ж не помічати змін і не змінювати свій спосіб спілкування з підлітком — це шлях до втрати взаєморозуміння та взаємоповаги. Останнє ж змушує шукати підлітка авторитет поза сім'єю. 3. Серед багатьох підлітків поширена агресивна поведінка. Чим вона зумовлена, як відшукати золоту середину у спілкуванні? Фізіологічні зміни в організмі підлітка такі бурхливі, що нервова система не встигає за ними. Підлітка легко розчулити, роздратувати, образити, розізлити. Треба пам'ятати про це та дужче контролювати власні слова та вчинки — зайвий раз не робити зауважень, домовлятись, а не наказувати, радити, а не змушувати. 4. Хлопці та дівчата – чи є відмінність у поведінці та проблемах цього періоду, як допомогти кожному з них визначитися з пріоритетами, подолати труднощі? Підлітковий вік — це час, коли турбують питання сенсу життя, майбутнього, стосунків з протилежною статтю. Турбують вони і хлопців і дівчат. Різниця тільки в тому, які відповіді вони мають почути та засвоїти. Я маю на увазі, що якраз час для батьків говорити з донькою про роль Жінки, а з сином — про місію Чоловіка на землі. Якраз час говорити з дітьми про відмінності призначення, способу мислення чоловіків та жінок, пояснювати значення понять “справжній чоловік”, “справжня жінка”. 5. І до сьогоднішнього дня є категорія дітей, яких називають «італійськими» - коли батьки перебувають за кордоном на заробітках і спілкуються з дітьми на відстані. Як зменшити негативні прояви таких ситуацій, допомогти «італійським» дітям справитися з проблемами, які їх непокоять? Максимально можливо збільшити час спілкування та дбати про його (спілкування) якість. Я маю на увазі, щиро цікавитись, з ким дитина товаришує, що їй подобається, чим цікавиться, кого та за що поважає, на що звертає увагу. Не менш важливо розповідати про себе. Що саме? Питання ті самі. Так ви будете знати, що дитину непокоїть, тому що вона вам про це обов'язково розповість, а ще уважно вислухає та використає ваші поради. 6. Побажання батькам підлітків Підлітковий вік — це випробовування для вас на безумовність любові до власної дитини (чи любите ви її навіть тоді, коли вона вас ображає?). Я бажаю вам терпіння та впевненості у власних силах. Підлітковий вік — це зміни в поведінці дитини, іноді кардинальні, на які ви маєте реагувати змінами у власній поведінці. Я бажаю вам гнучкості та сміливості визнавати власні помилки. Підлітковий вік дитини — це час згадати себе в тому ж віці, свої бажання, переживання та авторитети. Я бажаю вам потоваришувати з власною дитиною, стати для неї радником та помічником на важкому шляху дорослішання.
Як організувати гру з дитиною таким чином, щоб зрозуміти, що її непокоїть та допомогти впоратись із хвилюванням Вже не таємниця, що дитина в рольовій грі програє ті ситуації, які її непокоять. І з порадою побавитись з малюком, щоб дізнатись причину його поганого настрою або незвичної поведінки, Ви, напевне, вже зустрічались. Я ж у цій статті розповім детальніше, як саме організувати потрібну Вам гру і що робити з результатом Ваших спостережень. Отже, маємо малюка, поведінка якого Вам незрозуміла або дивує або розчаровує, а, можливо, Ви просто хочете краще знати свою дитину. Необхідних умов для спільної гри небагато: здоровий малюк, звична домашня обстановка та можливість усамітнення (всіх попереджено, що непотрібно Вас кликати до телефону, а дитині пропонувати випити компотик). Від Вас вимагається певний стан — така собі налаштованість на хвилю дитини, потрібно бути максимально чутливим до її настрою та бажань. Як розпочати? Ви сидите на підлозі в оточенні дитячих іграшок і пропонуєте побавитись - “я буду ведмедиком, а ти ким будеш?”. Далі Ви бавитесь, пропонуючи різноманітні ситуації: ведмедик вийшов погуляти та зустрів кошеня, вони разом пішли гуляти, бавитись, обідати, знайомитись з іншими, в дитячий садок, на дитячий майданчик, в гості і т.п. Звичайно, за один раз Ви програєте одну-дві ситуації, але в даному випадку важлива не кількість, а якість. Потрібно “пожити” в ігровій ситуації. Наприклад, Ви прийшли в гості, п'єте чай, говорите за столом (якраз можна повторити правила ввічливої поведінки), прибрати за собою, побавитись. Якщо гра йде рівно, і герой Вашої дитини спокійний, зіграйте-спровокуйте конфліктну ситуацію — нехай ведмедик так розіграється, що штовхне котика або відбере іграшку або образиться, що йому не вистарчило цукерки. Реакція героя дитини покаже його поведінку в подібній реальній життєвій ситуації. І ось вона — інформаційна цінність сумісної рольової гри. Як себе поводить малюк, коли його кличуть бавитись незнайомі діти, чи починає він сам знайомитись (чи вміє), як він реагує на того, хто його ображає, яку він сам пропонує ситуацію для гри з Вами і т.п. Все це інформація для роздумів. Адже результат спостережень, звичайно, дуже цінний, але сам по собі, без продовження, залишається тільки інформацією. Що робити із результатами спостережень? Коли Ви зрозумієте, які саме труднощі у Вашої дитини, Ви зможете допомогти їй з ними впоратись у тій самій ігровій ситуації. Адже у Вас ”в руках” іграшкові герої, які словами та діями можуть вплинути на те, що відбувається — показати своїм прикладом, як знайомитись чи пропонувати гру, як вибачатись, ділитись, кликати старшого і т.п. З досвіду знаю, що багато ситуацій змусять Вас задуматись, і Ви не зможете зразу “розрулити” конфлікт. Це нестрашно. Закінчіть цю гру “чарівним” способом, тобто за допомогою чарівної палички чи феї всі потоваришують, вилікуються, перетворяться на добрих та чесних, тобто все, що потрібно для доброго закінчення історії. А для Вас залишиться завдання — поміркувати, як Ви вважаєте за потрібне вчиняти, коли Вас несправедливо образили або коли сам дарма образився; як слід реагувати, коли з тобою не хочуть бавитись і що робити, щоб захотіли; як впоратись зі злістю, страхом та сльозами... До речі, зауважте, як нелегко Вам знайти відповіді на ці питання. Тепер розумієте, чому дитина губиться, як їй вчинити в незвичній для неї ситуації, нервується і часом взагалі відмовляється йти до дітей? Як гадаєте, чи варто питати дитину, чому вона вдарила іншого малюка, який забрав її іграшку? Чи бачила Ваша дитина, як Ви вчиняєте, коли щось Ваше забирають у Вас? Якщо відповідь на останнє питання “ні”, тоді наступне питання, звідки ж малюк може знати, як краще вчинити? Відповідь — з гри або казки. Про помічну казку я розповім в іншій статті, а зараз повернемось до гри. У грі Ви можете продемонструвати недобрі наслідки “поганої” поведінки (якщо дитина має такий досвід), і обов'язково бажану поведінку малюка. Буває, що малюк відмовляється бавитись на болісну тему. Тоді покажіть йому лялькову виставу або розкажіть казку. Причому грайте, показуйте, розповідайте історію стільки разів, скільки Вас малюк попросить. Він краще відчуває, яке йому потрібне дозування, щоб засвоїти казковий урок. Якщо малюк зразу відмовляється гратись разом? Іноді мама зіштовхується з тим, що малюк не хоче з нею бавитись у рольові ігри (таке, зокрема, трапляється, якщо така пропозиція від мами перша за п'ять років його життя). Не відмовляйтесь від свого рішення. Починайте гратись самі, а дитина нехай спостерігає. Як тільки Ви заволодієте його увагою цілком, спитайте ненароком, як має вчинити ведмедик або чому втік зайчик. Поступово дитина стане учасником Вашої вистави, як мінімум, в ролі співавтора сценарію. Якщо малюк відмовляється бавитись саме в цю гру, яку Ви пропонуєте, погоджуйтесь на запропоновану ним тему. Те, що “болить”, обов'язково покаже себе, і Ви зможете йому допомогти. Чи можна залучати в гру інших дітей або дорослих? Звичайно, можна. Якщо мова йде про дорослих, то їх попередньо потрібно підготувати — пояснити, що зараз не час для виховання та демонстрації акторських здібностей. А якщо в грі приймають участь діти, будьте готові, що Ви отримаєте цікаву інформацію про взаємодію Вашої дитини з конкретними дітьми, і не більше. Наостанок, я хочу побажати Вам віри в себе та у власну, батьківську, інтуїцію. Не бійтесь спиратись на неї, коли відчуваєте небажання чи бажання щось сказати, спитати чи обійняти малюка. Не бійтесь експериментувати чи помилитись. Взявши на озброєння такий природний інструмент як рольова гра, Ви зможете багато дізнатись, зрозуміти і, найголовніше, допомогти рідній дитині. А хіба ж не це є Вашою метою?
Що для вас означає любити свою дитину? Радіти її успіхам? Турбуватись про її здоров”я? Готувати те, що вона любить? Виконувати її бажання? Гуляти, малювати, читати разом? Оберігати від небезпеки? А чи можете ви назвати 10 добрих рис вашої дитини? А які вона має слабкості? Чи спираєтесь ви у вихованнї на добрі риси дитини чи, в першу чергу, прагнете позбавити її “недоліків” (в лапках, тому що це недоліки на ваш погляд)? Ця стаття про те, що ми вимагаємо від наших дітей і що в результаті отримуємо. - Будь ласка, підкажіть, що я маю робити? Я переживаю, що він виросте і не дасть собі ради. Я йому пояснюю постійно, що казати, як краще робити, а він навіть лист Миколаю написати сам не може. - Не може? Чому? Він вміє писати? - Вміє, але він сам таке напише, що я мушу сидіти біля нього і диктувати. Як думаєте, скільки років синові цієї заплаканної від хвилювання мами? Три? Чотири? От і не вгадали. Хлопцеві вісім з половиною років. Мама хвилюється недарма — хлопчик дійсно сам не приймає рішень. Але чи потрібна тут робота з хлопчиком? Я часто чую питання стурбованих батьків, як навчити дитину думати своєю головою, а не слухатись однолітків, як навчити самостійності та відповідальності за своє життя. І кожного разу виявляється, що, в першу чергу, потрібно попрацювати над собою. І ця робота спрямована на прийняття дитини такою, якою вона є. Спочатку батьки обурюються. “Невже Ви думаєте, що ми не любимо нашу дитину?”. Потім аналізують свої постійні претензії та зауваження, ті, які повторюють дитині з року в рік. Далі формулюють очікування від дитини і порівнюють їх з тим, з чим дитина прийшла у цей світ — з її особливостями. І виявляється, що обурення було безпідставним. Батьки усе дитяче життя ніби спілкуються з іншою дитиною, в якої інший характер та інтереси. - Ти знову повільно одягаєшся! Коли ти вже будеш одягатись так швидко, як твій брат? - звично дратується мама, не усвідомлюючи, що з таким типом нервової системи ніхто швидко не одягається. Мама нервується, дитина звикає, що дратує маму і нічого з цим зробити не може. Дуже скоро дитина навчиться оберігати себе від цього і не слухатиме маминих слів. - Як це тобі немає, з ким бавитись? Он скільки дітей на майданчику. Я бачу, що немає Олежика. Ну то й що? - Мама щиро сприймає за капризи поведінку свого синочка, якому дійсно приємно бавитись тільки з одним хлопчиком. Такий він має і матиме надалі характер — буде мати одного друга, не любити натовп і галасливі компанії. А ще матиме відчуття, що мама його не розуміє. - Чому ти пішов за тими хлопцями? Це ти маєш вирішувати, куда всім йти. Треба бути лідером. Щоб ти казав, а всі тебе слухали. Ти зрозумів мене? - Виховує батько сина, який необачно розповів про справи в школі. Необачно тому, що отримав пораду, якою не зможе скористатись. Оскільки є тихим, безконфліктним хлопцем. І щойно він відчув, що розчарував батька. А отже помилився, що розповів про події свого життя. А ще тепер хлопцеві буде важко себе переконати, що він — гідний поваги. Поки дитина маленька, наші постійні зауваження і вимоги сприймаються нами, як звичайний процес виховання. Ми тільки звично сердимось на себе, що нам не вдається “правильно виховати”, і за це також сердимось на дитину. Потім ще більше тиснемо на неї, потім або звикаємо і лишаємо, як є, або звертаємось до психолога. “Він мені нічого не розповідає про свої справи”. Або “Він не хоче спокійно сидіти на перервах. Як тільки не пояснювали...”. Або “Він мене не чує, не слухає”. Або “Він робить тільки те, що хтось каже. Сам ніколи не подумає”. Здавалося б такі різні проблеми-питання. Але рішення-відповідь одна. Прийміть дитину такою, як вона є. Саме так - дозвольте дитині бути такою, якою вона народилась. Знайдіть для себе, за що її можна поважати і почніть поважати. Не забувайте хвалити, обіймати, казати дитині, що Ви її любите. Дозвольте їй вчитись жити. Поважайте її право помилятись. Підказуйте, а не наказуйте. Розповідайте, задавайте питання, а не видавайте готові висновки. Обговорюйте фільми, казки, життєві історії з позицій різних героїв. Фантазуйте разом на тему “А що було б якби”. І на вашу радість та гордість разом з вами буде рости мисляча людина, яка поважатиме себе і власні погляди, яка вмітиме аналізувати власні помилки і відповідно не повторювати їх, яка буде впевнена, що заслуговує на щастя з такою вдачею, яку вона має. На закінчення статті мені б хотілось поділитись з вами маленькою недитячою казкою. Нехай вона допоможе комусь зупинитись і переглянути свій досвід виховання. А раптом є, що вдосконалити. Розмова десь там... - Твої батьки вже чекають на тебе. Чому ти зволікаєш? - А якщо мене не будуть любити? - Тебе чекають і люблять, хоч ти ще навіть не народився. - Але ж вони не знають, який я. - Вони уявляють, що ти будеш найкращим. - Але ж я навряд чи буду найкращим... І вони будуть розчаровані. Вони чекають розумника, а мені важко запам”ятовувати і зосереджуватись. - Вони побачать, що натомість ти швидко бігаєш. - Вони чекають, що я буду усюди першим. А я не люблю надмірної уваги і мені достатньо одного друга... - Натомість ти вмієш цінувати дружбу і зберігати таємниці. - Вони чекають, що я сам зможу робити правильний вибір і не буду помилятись. А я, поки не навчусь, нароблю купу дурниць і буду засмучувати їх. - Натомість разом з тобою вони зможуть стати мудрішими — навчаться розуміти тебе, пояснювати тобі, допомагати, цінувати та терпіти. - Тобто вони не будуть розчаровані? - Аж ніяк. Ти подаруєш їм те, чого вони ще не знають. Це буде нескінченна, безумовна, батьківська Любов. Любов, яка не вимагає нічого навзаєм і робить нас кращими...
Батько і син. Здавалося б, які можуть виникати питання. Батько є прикладом для сина, демонструє для наслідування чоловічу поведінку. Це логічно, відомо і природньо. А ще логічно і відомо, що батько багато працює, дбає про добробут сім ї, а хлопчиком займається мама (років, мабуть, до 16 і більше). Питання лишається, чи це природньо. У статті я хочу наштовхнути вас до роздумів на цю тему. Особливо, якщо вашим хлопцям вже більше чотирьох років. Мами часто відчувають або знають, що приходить час, коли хлопцеві особливо потрібний тато. Трохи рідше буває, що тато з цим погоджується. Ще рідше - тато переглядає свій спосіб спілкування з сином і таки задовільняє потребу дитини. Решта татів щиро не розуміють, що взагалі можна робити з чотири, шести або восьмирічним хлопчиком. - Я бачу, що син тягнеться до мене, - розповідає мені серйозній чоловік, батько 7річного хлопця, - відчуваю, що маю з ним більше проводити часу. Але я прихожу додому тоді, коли він лягає спати, або коли вже спить. А у неділю ми відпочіваємо всі разом. І, якщо чесно, я взагалі не знаю, про що я маю з ним говорити. Насправді останнє речення і є головною причиною відсутності суто чоловічого спілкування в житті хлопця. Адже насправді навіть година в тиждень часу тільки вдвох є достатньою, щоб хлопець був впевнений у любові та повазі тата. Навіть 20 хвилин, якщо вони гарантовані (син точно знає, що кожну суботу з татом йде за продуктами), дають можливість хлопчику дочекатися їх, щоб розповісті щось таємне та спитати про щось важливе. Так, увесь тиждень він скучатиме за татом, але не буде відчувати себе позбавленим його уваги, не буде ображеним. Що ж можна робити з сином? Насправді часто дитина сама може назвати, чого б хотіла - разом пограти в футбол чи подивитись енциклопедію. Важлива будь-яка спільна діяльність. Про що ж можна розмовляти з дитиною? Не варто згадувати в цей особливий час усі "гріхи" дитини за тиждень. Розпитайте, що, наприклад, його здивувало за останні дні. І не дивуйтесь, якщо перші розмови будуть швидше нагадувати допит із відповідями "не знаю", "все нормально", "нічого нового". Можливо, колись ваш син втратив впевненість, що вам цікаві його справи. Зупиняйте допит та починайте розповідь про ваше дитинство, друзів, роботу, що врешті-решт за цей тиждень здивувало вас. Якщо ви передбачаєте, що без підготовки не зможете нічого розповісти, це означає, що вам потрібно підготуватись. Знайдіть в собі силі та час, так, як ви знаходите їх для підготовки до важливої зустрічі. Ви ж знаєте, було б бажання... Є ще один контраргумент, який я деколи чую у розмові з татами - "Мій батько також мною не займався, в нього не було часу, і нічого, я на нього не ображений, батька поважаю". Зазвичай достатньо задати декілька питань, щоб стало зрозуміло, що це не аргумент. Виявляється, що роль батька виконував натомість дідусь, який і виховав онука. Але частіше виявляється, що вже доросле ставлення до батька обмежується названою повагою, але без довіри і близькості, що мала би бути притаманною рідним людям, і яку, що найцікавіше, самому батькові хочеться мати із своїм сином. Наостанок маленька загадка. Як думаєте, які роздуми є реальнішими? Тато... Це людина, яка заробляє на життя. Завдяки тому, що його немає цілий день і вечір, я маю ті машинки, які хочу, та літом купаюся в морі. А ще ми їмо корисні та дорогі продукти. На зиму в мене нова шапка та чоботи. Тато дуже втомлюється, тому у неділю він, звичайно, відпочіває. Ми не заважаємо йому - не відволікаємо від комп ютера та телевізора, на прогулянці звертаємось тількі до мами. Я - щасливий, що в мене такий тато. Тато... Ти так рідко буваєш вдома. Я не люблю твою роботу, тому що навіть коли ти з нами, ти думаєш та говориш про неї. Або мовчиш. А мені хочеться побудувати з тобою дорогу для машин, скласти літак з конструктора. А ще подивитись новий мультфільм з тобою, щоб чути, коли ти смієшся. Я уявляю, як ти розпитуєш мене, що в мене сталося і про що я мрію. Тату, а про що мрієш ти? Розкажи, яким ти був. А як ти себе поводив, коли тебе ображали? А ти боявся старших хлопців? Мама не була хлопчиком, вона не знає... Знаєш, Тату, я раптом зрозумів, що можу бути і добрим і злим, сміливим та боязким, чесним і не дуже. Мені так складно розібратись, який я є насправді. Допоможи мені, Тато. Скажи, мене можна поважати? А за що? Тато, я так хочу бути схожим на тебе! Поговори зі мною!
