Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (8)

тупо проспала ранкову пробіжку. Вимкнула будильник о 06.34, нагодувала СвійМурах, проповзла ліжком в напрямку того, щоб встати - і...
і наступне, що памятаю - одягнений і напахнений мій муж питає, де взяти обід на роботу, на годиннику 07.45, я дрихну поперек ліжка в якійсь неживій позі.
потім була врочистість у вигляді дитячиих грошей... та чого була - ще є
потім була - не знаю чи проза чи врочистість - 3 години поспіль я думала одну думку і до сих пір її думаю і не знаю, як правильно вчинити.
потім був обід
а тепер я думаю іншу думку, і то теж надовго хм.. чи не забагато я думаю як для мого кольору волосся?
дрібні діти сплять, а Дми спати не хоче, а хоче (чесне слово, так і каже) вивчити табличку множення на 3.
отже зараз, напевно, буде одночасний манікюр і урок математики.
ще би за англійську взятись, але не все зразу, треба заохочувати і підтримувати його власну ініціативу.

 

У мене мега врочистість - сьогодні вночі нарешті приїхали додому! Тиждень відсиділи вдвох з малим в свекрухи в селі, я через 3 дні вже почала рахувати коли то вже "дембель".
Нє, я 100% дитя асфальту - бабусь в селі у мене не було, то я на села потрапляла до далеких родичів раз в сто років. Ну дурію я в тому селі... А всі "ой то ж свіже повітря" - ніфіга, повітря в селі смердить качачими, коров"ячими і всякими іншими гм... какашками, отою кашею незрозумілою яку варять худобі і ще непонятно чим. "Ой, дитині так добре в селі", ага щас - Влад все умудрявся влізти "як не в г..но, то в партію" - то дрова на себе розсипати, то руки помити в смердючій застояній воді в кориті, то вила тягнути, то тих качок з загорожі випустити то ще щось... я устал А ще малий все возмущався "хочу на майданчик" і "хочу знаки, мало знаків"

він у мене фанат дорожніх знаків - вже половину знаків назви знає і по дорозі всі коментує

. Ну якби там хоч річка яка була, чи ставок... Ліс був, але я в ліс сама не пхалася, бо ще загублюся чи кабана дикого зустріну. Нє, їхати відпочивати то на природу - в ліс, на озера, село для мене то не відпочинок а суцільний стрес.
Коротше, я сьогодні рада, бо нарешті у Львові. А проза - я нині невиспана страшне і якась "потєряна" - загубила квитанцію з номером посилки

тепер піду ввечері на пошту може ще одну випишуть мені

, забула Владові пасочки в пісочниці (добре що ще додому не дійшли - довелося вертатися), пішла в магазин - купила все тільки не те що треба.
Коротше вирішила сьогодні вже ніяких подвигів не планувати, хоч дуже вже хотілося нарешті накуховарити самій на свій смак щось

свекруха нас, звичайно, добре годувала, але я балувана - сама собі смачніше зготую

, та і мужа чимось смачненьким порадувати

хоч він без нас теж не голодав - і борщу собі наварив, і картоплі напік, то все звісно не доїв і тепер я, як завжди, маю повний холодильник баняків в яких гриби поросли

але наварила тільки супу і усьо. Всі подвиги відкладу на завтра(а, може і на післязавтра ), бо сьогодні релакс
План максимум сьогодні - розібрати сумку, а як ні - то теж до завтра не скисне, почекає

 

Ага, вони самі!

 

Я як чогось захочу, то хочу вже і негайно
Сьогодні захотіла педикюру з манікюром
і що ви думаєте... обійшла 8! салонів

добре, що ті салони буквально на кожному кроці

і нарешті в 9-му зробили мені те, що хотіла. Якісно і відносно недорого

 

ООО!!!! Сестра! Я теж така сама й мене в село затягнути - ну дуууже важко. ніц не маю проти, коли мої там, але без мене. Я теж тільки приїду - вже починаю рахувати, коли ми нарешті поїдем додому. А ще мені все холодно в сільській хаті й в мене там вічно закладає носа. Й не пре мене сидіти пів-дня на лавці під хатою й "дихати свіжим повітрям". Й взагалі...В селі рано лягають спати й рано встають, а я мучаюся й товчуся, бо не можу лягати спати ТАК рано...Не сперечаюся, дітям може там й краще, особливо, як є компанія, але я - не фанат села. Згадую своє дитинство - то брат із задоволенням залишався в дідуся-бабусі, а мене все на мус туди везли. І я плакала, коли мене вже звідти забиратимуть . Так що то - травма з дитинства. Проза - малий спав чисто фігню, а в мене такі плани були на той обідній його сон..А якщо врахувати, що я його так присипляла, що й сама заснула, то вже й по планах.

 

народ, ви по якихось неправильних селах їздите
Село-це зупка з свіжих пахучих овочів з городу, варення з рожі,хліб з печі, яблуня *білий налив*, на яку можна вилізти, їсти немиті яблука і цілитись качанами в подружок (або в чоловіка, то вже залежить, в якому віці їхати)
Ох, згадала свої поїздки до бабусі і така ностальгія мене взяла, моя дитина цим була обділена, бо теж "дитя асфальту"
Сьогоднішня проза -розболілась травмована рука, добре, хоч їсти наварила на декілька днів
Врочистість- поробила собі порядки в компі, нарешті він не подібний на смітник

 

не переконали . Я суцільне дитя асфальту і цивілізації. Тому мужа в черговий раз відправила на села в гори саменького. Я на селах дичавію і на 3 день готова прибити любого, хто на очі попадеться. А він може собі спокійненько сидіти там тижнями . І звідкіля-то в нього? Сам виріс у мегаполісі, перед яким Львів- то велике село. Хотіла йому в компанію ще малого спакувати- так нє, ще одне дитя цивілізації : "Мама, за що ти так зі мнов?"

 

Бо ми створіння, хоч і асфальту, але ніжні. І потребуємо комфорту. А ще "в люди вийти", а ще щоб було тииихо, коли я хочу тиші, і повно гаму як ми потрібно фурійнутися.... То безкінечна тема.
Проза- бавимось машинками, бо жари для басейну нема; врочистість- бавимось машинками, а не кожну сек. "мама, дивись як я вмію, боюсь, хочу..."

 

А я була в куми в ВинникахДовольна як слон, а то завжди приїжджала в гості на декілька годин, а сьогодні цілий день були разом)) Якщо бачили двох чудіків з третім в візочку, що бігли від табачки вниз, то ми!! Дитину забавляли!!
А Ще в Вас Винниківських є круте морозиво, так смачнюще) Ух емоції переповнюють.

 

день нині продуктивний: і попрацювала, і потренувалася і машина чуть не збила (але я вже про то накатала гнівний пост)))) заргалом все не зле..є правда моменти по роботі які мене страшно короблять - скоро в нас можливі зміни..а їх ой як не хочеться, бо вони можуть до тотального краху привести, або то я накручую себе)) нині щаморозила баночку полуниць на зиму - в мене морозінка 2 на 2, там ся не сильно розженеш) ех мрія про морозилку і власну кухню і власний дім і сад - йооооооой, добре, що мріяти ніхто не забороняє)))))))))))\
Йду я спатулькати) всім гарної ночі, дівчатка і цукрових снів)

 

як би я хотіла повернутися в ті часи, коли їздила в село до маминих батьків. Як тільки були вихідні або канікули я відразу туди. Такі щасливі і безтурботні часи були. Так би зараз з книжкою, картами і сірниками в кишені пішла корову пасти. А ввечері прийшла би до хати, а там пахне свіженькою, молоденькою бульбочкою звареною в молоці, мізерією. Покупалася і в вечірні мандри на кавалєрку - клуб, кіно, друзі, танці, ганяння на мотоциклах, а часом і на конях або на Наварію купатися. І дід з "погрозами": як прийдеш вдосвіта, то відразу на поле, а не відсипатися до полудня і в бібліотеці сидіти, або ще мамі розкажу. І баба: не чіпай дитини, нехай живе молодим життям, наробитися ще встигне. Мої коліжанки теж дуже любили їхати зі мною в село.
І ще згадалося мені, як мама сварилася зі мною, що я знову на манікюр почесала чи на дискотеку зібралася, а тато казав: а коли буде таке робити? Коли баняки кожен день буде мити, бульбу стругати і пеленки прати?
Ну і вертаємося від ностальгії до прози. Робота, помішалися мені сьогодні дні. Ю. приходить в вівторок і п"ятницю, але у вівторок ми не доробили толком всі документи (коє-хто не привіз ТТН) і Ю прийшла сьогодні. Тому для мене сьогодні вже була п"ятниця. "Добили" ті папери. До вівторка. Завтра взагалі чьортішо планується.
Мій особистий рекорд - сьогодні 2 тижні без супермаркета. Добряче вичистили морозилки. Сьогодні вже поповнили запаси.
Мега врочистість - мій квиточок вже в мене. Тепер треба вважати, щоб не натворити чогось і поїхати вчасно. Починаю думати про подарунки.
Юрко з Христунькою, цьоця і Каська поїхали на Кубу. Ми з Оксанкою нудимося без них вже другий день.
На завтра маю "наполеонівські плани". Сподіваюся мені їх ніхто не підіпсує.
Довишиваю фіолетову квіточку і спати.
Всім солодких і кольорових снів.

 

скажи?
Я, дитя цивілізації, 20 років прожила в курнику на асфальті, вийшла заміж за сільського хлопця і вже майже 9 років живу в селі.
Господарки не маю (дві крілички і три курки, які загороджені десь там собі ходять, я не рахую ), але маю город. Мені в селі класно, чого тільки вартують кавування з коліжанками на вулиці, а шашличок в будь-яку пору доби і в будь-яку погоду, не виходячи за межі подвір*я, а басейн, а засмагати під вишенькою, скубаючи з дерева червоні ягідки? Ляпота
Правда, мать вважає, що я в селі просираю своє життя, але то ж моє життя, маю право про*рати його де хочу

Щойно прийшла з вулиці. Пила на сходах кавуську, спускала воду з басейну, зараз помию і буду свіжу набирати. Знов весь день морочитись з басейном. Але він того вартує
Ще на город треба піти, зробити три прання, поскладати три прання, приготувати вечерю і помити гору посуду
Але найголовніше - я знайшла п*ять бісеринок, яких мені бракувало до вишивки. Знаєте де? В клавіатурі

 

І я, і я вже з городу! зело на бульбочці пополола, вишеньки пообїдала, по траві бсими нозями походила , чоловіка поснідаала, малий відмовився- нє, ну то нє, теперка чаюю з вами. За містом я все одно сумую, але за тим ідеальним..."А нам всегда чевота нє хватаєт.."
Чайок в мене нині прозовий- певно і день таким буде. І таки так, басейн- то вєщ!Як каже наша "фея з сокирою":Знов весь день морочитись з басейном. Але він того вартує
Нині ніц не готую, хіба деруни. Бо щось так ми пахли на ранкових грядках....
Певно найбільше моє задоволення- то навстіж відкритий балкон в спальні. цілодобово. І таки в правильну сторону я си спальню напроектувала, та і решта так нічо вийшло. Може в мені помер архітектор? І чому я те креслення ненавиділа, і то не тихо, а на всю глотку . Нє, про науку не хочу.
Хочу вам повісти, же ви є файні дєвчонки; і мені з вами несумно!.

Якось от так.

 

Мій дідо завжди казав: "Якщо гулі - то не люлі!". І після жвавої нічки на озерах чи в сільському клубі будив з самого рання, година так 6-7, щоб йти щось робити. А баба шкодувала дитину, мене тобто, і завжди перечила дідові.
Плюсуюсь до тих "міських, асфальтованих" дітей. Нє, звісно, батьківські Винники я люблю і не проти зрідка проводити там вихідні, але щоб завжди - то ні.
Сьогодні маю чим себе потішити - до відпустки залишилось 2 тижні! І хоч вільна я буду аж! тиждень, але для мене і це кльово
Вчора ввечері заморозила 5 літрів перемеленої полуниці, частина "літа взимку" готова
А так, морально налаштовуюсь до спекотних вихідних і до завтрашнього візиту в ЖК.

 

о, і моя так само каже.
Вчора мила плиту новим засобом і "попалила" собі шкіру на пальцях, вся потріскала і лущиться. Виглядає жахливо.
Дівчата, дайте мені хтось гарного пєндєля і виженість звідсіля. Маю стільки роботи, а я залізла в ДП і сиджу мрію. А потім буду псіхувати, що нічого не встигаю. Борщик треба зварити, а в мене ще м"ясо в морозилці. Збираюся сьогодні "наводити красоту". І до кравчині треба забігти.

 

@flame, посувайся отсуда і звільни мені місце: Дзонить мені чоловік і щасливим голосом оголошує, що нинішній день і ніч я маю на збори до Щацьку! Як я його любаю, Щацьк той!
Перше, що подумала то яка погода, а друге(зараз поржете)- бульба не підгорнена!. А так як я сонце не переношу, то підгортатиму її таки нічкою.
От така то фігня, малята. А я збираюсь, як@flame, то буду нині холєритично думати в обід, і писати, щоб ніц не забути.
Потіштесь за мене, бо те дике озеро на яке ми все їздимо- моя круглорічна мрія. То як для нормальних людей Єгипет, во!

 

Ото мене батьки з самого глибоокого дитинства возили в село до бабусі, дідуся, але так з мене не виросла любителька сільського життя. Якось я себе там не дуже комортно почуваю...

ну і плюс до того, що вже давно виросла з віку "нехай дитина собі відпочине, чого їй на город". Тепер ось на город треба - і ніяких відмовок

З самого ранку болить голова, вже той біль і пляцком румбабаровим, і конфеткою шоколадною, і навіть двома таблетками заїдала - трошки ніби попустило, але не зовсім.

Врочистість основна - майже кінецьо тижня, але роботи нереально багато, бажання її робити нереально відсутнє

спишем то всьо на головний біль

, а завтра якраз буде "треба на город - і ніяких відмовок.

 

Ранковий урок відмінився ще вчора пізно ввечері, але я того не знала, тому встала зранку до роботи, а роботи не буде. Ще один урок маю в обід і ще один пізно ввечері.
Зараз відправлю дитину гуляти, а сама буду готуватись до роботи.
Як то добре що мама вдома, бо кухня на ній)) я тільки на закупи ходжу.
Вже не можу дочекатись тої відпустки!!! Я вже зворотній відлік веду)) Запланувала купу всього на югах, де би то ще часу знайти)) і грошей))

 

хм. а навіщо сидіти? Гайда вивчати все що є навкола, поля, ліси! Там завжди є багато цікавого. Повірте, якщо ви обійдете всі околиці, ви самі звалитесь спати як тільки стемніє (це каже людина, яка раніше 00 00 у Львові у ліжко не ляже)
Я за 2 тижні у Львові починаю дуріти, тісно мені тут і все. Мушу кудись іти, щось шукати, навіть просто блукати гарячими вуличками...Але це не до порівння, коли ідеш безкраїм полем, де під ногами багато чого можна знайти: сунички, полунички, грибочки, квіточки... А знаєте яка те щастя, коли починає дозрівати врожай, ти то все сама посадила, підлива і тут починає червоніти перший помідорчик, зав'язуватись перший огірочок і ти що пару годин бігаєш дивитись на скільки він виріс!

то точно ляпота! Роби що хочеш і коли хочеш. Навіть якщо у холодильнику миш повісилась, а в кошельку пусто, достатньо вийти у садок і вже ситий!
А як класно сісти на велосипед і поїхати польовою дорогою, ніякої машини, лише час від часу тобі дорогу може перебігти заєць чи лисиця, у траві виспівують пташки...І якою б стомленою, засмученої не була на душі відразу стає легше, ти ніби потрапляєш у інший світ, єднаєшся з природою і все тіло наповнюється не зрозумілою, але дуже приємною енергією.
Я люблю місто, але щоб назавжди попрощатись з селом - ні за які гроші. Літо на природі у селі ніщо не замінить.
ех...то все щастя мене буде чекати завтра, а сьогодні я сиджу в кімнаті і пробую працювати. Вчора просто помирала, так сильно боліла голова..взагалі нічого не робила. Накрився холодильник Прийшов майстер, сказав таку суму, що вже краще новий купляти. Так що я у "активному пошуку" холодильника. З продуктів лише картопля Усе інше успішно пішло в смітник, при температурі +30 все попсулось за декілька годин.
А ще в мене вихвалялка, привезли дуже класний стіл з табуретками, тішусь як слон, а то в хаті з 1 столом, на якому 2 ноути і великий монітор їсти трішки не зручно
ех..захотілось мені шашличка...Наталі, коли ти там будеш смажити,а?

 

Дуже хочеться ревіти і не можу виплакатись. Правда від щастя, за маму. Сьогодні їй 60 років і в цей день мамі захотілось зійти на Говерлу (каже, в гірській річці до першого снігу купалась, в ополонку зимою окуналась, тепер от на гору хочу ). Годину тому дзвонила - вже на вершині, вдвох з чоловіком. Така щаслива "хіба могля я подумати, що свої 60 отак буду святкувати".

А перед тим мама сумнівалась чи вартує їхати, бо от дн, а ми, діти в гості не прийдемо. А я її "копала", що треба користуватись моментом поки ще сили є і ноги тримають

Мамі стільки всього довелось пережити - біль, розлучення, безробіття, депресію, голодні роки. Вона ніколи не вірила, що її ще може чекати щастя, а воно прийшло - майже в 60. От тепер надолужує все, чого не мала в молодості -любов і романтику.
Ну і проза - сьогодні пів дня розгрібаю шафи - одяг, іграшки. Окільки в домі починають проглядатись горизонтальні поверхні - то прибирання буду вважати вдалим. Пишу списки речей на море, їдемо післязавтра, а нічого не готово. Паралельно з прибиранням швидко зварила зупку дітям. Ще мнєско чекає поки його зготую. І ще здалось би купити овочів-фруктів-хліба, але боюся виходити з дому бо Дімулік захоче довго гуляти, а я тоді точно нічого не встигну. Може вечірком вийдемо.