Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (10)

Хто молодець? Я молодець. Мотивувати мене до чогось новенького в кулінарії може тільки бородатий симпатичний мужчина на прізвище Сенічкін. За його рецептами мені все вдається , дуже смакує і швидко зникає. Вчора була ватрушка, сьогодні трикутнички а-ля капрезе, завтра будуть круасани зі сливовим варенням. Так що з великою ймовірністю невдовзі джинси вже не сповзатимуть.
Плани: похід в аптеку... все.(
Врочистість потенційна — можливо, завтра вдасться вирватись в центр «на книжечки». Вгадайте, якого автора?) Ох, я перетворююсь на типову ґаздиню. Це класно і трохи печально водночас. Та хлопці мої від того балдіють.)
Проза реальна — відпала ручка від улюбленої пательні. Відчуваю, що при такій нагоді чоловік на ДН не заморочуватиметься і на хвилі кулінарних звершень... а не про такий подарунок я мріяла(
Взагалі, сьогодні щось дуже прозове літає в повітрі. І напевно, це нормально для прощання з літом.

 

Як не дивно, я вийшла на пробіжку і подолала 3 км.
У мене тепер новий трекер, який показує не лише середню, а і максимальну швидкість. А максимальна в мене - йохохо майже 4 з половиною хв на подолання км. Це типу багато, я типу хвалюся.
Купила собі надзвичайну сорочку. Не лише такого кольору, як я хотіла, а і ідеально за розміром, і рукави добрі. Тепер у мене мулька - носити кулон або навіть перстеник на атласній стрічці. І я могла б сьогодні ще забігти у фурнітуру і купити стрічку, але поспішала на тренінг. Встигла, а тренінг затримався - і сиджу я без стрічки і пишу до вас

@Rodionochka так вчора написала про квашену капусту, що ввечері я на очі не бачила - так мені її було треба. В нашому найближчому кіоску вона виявилась шикарна. В маленькі пластикові відерка розфасована, алкаші найбідніші беруть на закусь Ну і я Думала заправити олійкою, дорізати цибульки... але поки думала - з'їла майже всю.

Один івент, на якому я мала виступати, переноситься на місяць майже. І тепер списки спікерів будуть переглядатись, і мене цілком можуть "переглянути" в напрямку "геть". Хм. Не хотілось би. Ну але то не від мене залежить.

З вікна офіса видно парк, і дерева а ньому цілком осінні. Школярики у формі поспішають додому - скинути рюкзаки і бігти гуляти.

Осінь - це класно.
Сьогодні прекрасний день.

 

А я все ніяк не можу увійти в звичний невідпочинковий режим. Чи то забагато гуртків дітям понабирала, але вони ще більше хотіли. Сьогодні мали плавання розпочинати, і то так раділи (включно зі мною), що нарешті будуть в одній групі, а зранку сюрприз - в молодшої соплі, ридає від ранку, що здорова, так чекала на те плавання в старшій групі. Старша ще поки в школі і не знає, що ій теж доведеться з пропуску почати. Тому мене чекає вечір повний ридань і незадоволення.

 

Дійсно чудова пора і погожий день, навіть сильний вітер тому не перешкода. Настрій в таку погоду якийсь піднесений і хочеться щоб день не закінчувався. Ще тішить, що доця вже не плаче, коли йде в садочок, надіюсь, що так буде і надалі. Взагалі, сьогодні для мене день, якийсь розмірено-спокійно-позитивний. Треба відновляти свою мінімальну зарядку(вправи), а то за літо, трохи закинула, а організм, то така штука, що зразу то "чувствує". Ще б використати гарні погожі вихідні з толком і позитивом, бо далі не відомо, яка буде погода.
Всім тепла і бережіть себе!

 

Майже не спала. Але на диво свіжо чуюсь.
Кросівок, що світиться, хай би ж йому... Один Вірусин кросівок заїло, і він блимає і блимає. Вночі у темряві те блимання навіть на відстані, навіть якщо кросівок завалений іншим взуттям зверху, - все одно відчувається.
Я думаю, це можна вирішити чорними мішками, всякими іншими способами, але хто б міг подумати, що то така проблема. Дмитро вночі захотів в туалет - плаче "Мам, там кросівок блимає, я боюсь"
Прокинулась самостійно 06:00 і лежала, нюхала Вірусю. Вона така малюсінька, хоч вже і майже 4 роки.
06:34 встала за будильником, запхала дитячу білизну собі під кофтину, щоб нагріти її своїм теплом і вдягати їх в тепленьке.
зварила каву, перевірила пошту, розбудила Ї, Ву, вдягнула їх у білизну. Вдягнула сонного Дми у футболку і шкарпетки, дала всім чаю, собі кави. Попрасувала светра чоловікові, підібрала йому парфуми, бо він йде нині на зустріч випускників універу. 15 років випуску, солідненько так. У мене зі школи щойно 12 років минуло, ггг
Завели дітей до садочку, і то той ще дурдомчик - Віруся хоче, щоб перезув її тато, а в туалет завела я. Ну але в садочок йти треба лише в гарному настрої, і всі ритуали мають бути виконані. Тож я перезуваю Сергійка, поки тато перезуває Мураху, а тоді я стрімголов лечу в мурашину групу, щоб ще сходити з нею в туалет, і лише тоді, перевіривши наявність форми на фізкультуру, гребінця, резиночок, іграшок, мокрих салфеточок тощо, - я вилітаю надвір. Сьогодні ще мала забігти по питну воду і щось солоденьке Дми до школи. Вийшла з магазину і зрозуміла, що Дми може запізнитись. Подзвонила йому, сказала взуватись. Він чекав на мене взутий і чомусь сопливий. Закапала йому носа, дала хустину, бігом завела до школи.
Сходила в банк, порішала дєла. Перевдягнулась в спортивну форму, махнула 3 км.
Купила йогурт, щоб заквасити молоко, накупила шоколадних цукерок, бо то моя нинішня "тема". Вдома підрихтувала і відправила одне замовлення і - на 10:30 арбайтен.
Друга кава з цукерками відбувається зараз, і я читаю оце все, що написала, - а це ж тільки початок дня! Все-таки, я летючий голандець, і летючий з порядною швидкістю.
Люблю п'ятницю.
Тижні летять шалено.
Всім гарного завершення тижня!

 

а я нині вразлива...
і втомилася
від тиску і конкуренції,
від своєї емпатії, яка дуже перебирає емоції інших, в даному випадку - нервозність
від дед-лайнів
і я хочу, певно забагато хочу - пару днів офф від думок і реалізації планів на майбутнє - якось так)
і ще одне - оці люди такі, ніби професійні, а ніби жорсткі... розумом розумію їх поведінку, а серце (чому воно взагалі бере участь?) і емоції мої якось такі чутливі до претензій, закидів, маніпуляцій... напевно треба попрацювати в цьому напрямку

виговорилася, тепер йду робити те що на часі, термінове і потрібне)

 

Ви дуже крута (в доброму значенні).
Коли я часом встигаю отако за пів дня виконати чуть шо не тижневу норму роботи, то так себе люблю і пишаюся, так воно мені самооцінку піднімає. І потім думаю, що якби отак щодня, то дуже багато встигла б в тому житті. Але ж нє... щодня такого не буває.

Але в мене цей тиждень теж такий летючий.... напланувала собі купу походів всяких, що нема часу зайти тут шось шкрябнути. Але ж то стільки гарних подій (і то халявних!!!) - і під форум, і під той святковий тиждень УКУ. АЛе вчора мої "дамські дні" таки серйозно мене зупинили і опустили з неба на землю.... Але всерівно ми чемно відбули два музичні заняття для доні, бізнес-ланч мамський, лекцію в УКУ, і ще нині дуже-дуже хочу на презентацію Мертона втрапити. Навіть до лікаря сходили , бо той животик то не жарти, пора вже шось "рішати". Лишиться завтра ще якось зганяти на форум і все. А... і ще на одну цікаву каву сходила з жіночкою віку майже моєї мами, але скільки ж то можна мудрості набратися в старших людей, навіть не думала ніколи що можна дружити з настільки старшою людиною. Але добре казав здається Блаженніший Любомир - до 40 літ спілкуйся більше зі старшими від себе, а після 40 - з молодшими.

Але все так не буде. Закінчаться всі гарні події і ми знов засядемо в домашньому режимі з рідкісними вилазками в люди . А може й ні - ото мені щойно скинули, що Юзеф Августин буде наступного тижня у Львові, треба знов складати графік подорожей ))

А те моє мале... яке воно класне, так тішуся зараз нею, як вона починає шось щебетати. Нині каже - мамо, ти малий огірок! і тішиться собі. Питаюся - а ти хто? - А я миська. Миська-цєбетуська!

Ну... ше шось напишу як буде більше часу. Тримаймося! Гарного всім закінчення робочого тижня і плавного переходу до вихідних

 

в мене теж вже до того додалось повно факапів так що все гаразд

хочу. Спати в першу чергу

 

Головне бажання цього і попереднього дня. Як результат двох безсонних ночей. І щойно я то бажання виконала), хоча не люблю спати вдень, бо потім почуваєшся розбитою.
Отже, вчора було маленьке свято - ДН чоловіка. Маленьке, сімейне, але було). Дякую мамі! Вона спекла неімовірний торт і зробила олів'є. А ще наварила капусняка). І ми всі зібрались, трохи випили вина ввечері, при свічках, на вулиці. Було так класно. А вночі був страшний вітер та дощ. Не спала, бо думала, що нам зірве дах).
Зранку завезли дітей до школи, погуляли з Гайком на Високому замку, і тільки приїхали додому і почали готувати сніданок (а сніданок я люблю найбільше)))), як передзвонила вчителька старшого, і сказала, що у нього сильно болить живіт. Різкий біль в районі пупка. І ми знову в школу(. Забрали дитину і в Охмадит. Огляд, аналізи, клізьма (чоловікові найбільше сподобався цей пункт, бо малий був не в захваті))). Результат - ніби все ОК, якщо раптом щось - приізжаіте. І що то було??? А були такі плани... Я так хотіла на форум. Ну але то вже не так важливо. Добре, що все добре. І от вже дома розумію, що просто валюсь з ніг. Тому я таки поспала. Отже вночі мене чекає якийсь фільм, ну або роддом).
А ще сьогодні чоловік мав виставляти на роботі, але з тими греками усе перенеслося. Тому таки є позитив у тому))).
І ще. Вчора на моїх очах збили дівчину на пішохідному переході. От просто бачила весь процес. Люди, будьте максимально уважні!!! Хлопчина їхав чітко на захід. Засліпило сильно (знаю про що говорю, бо теж маю таку ділянку на своєму маршруті, коли в певний час сонячного дня абсолютно не видно ні дороги, ні пішоходів). Дівчина навіть не дивилась. І здавалось, що швидкість не була висока, але підкинуло іі вище авто. І впала вона акурат нам під колеса. Але ми то ііі бачили та зупинились пропустити. Ця картина не сходить мені з думок. Діти прослухали лекцію про перехід дороги з наглядним прикладом, що може бути, якщо добре не дивитись. Дівчина в шоці встала, крові ніби на було, і удару голови ніби теж. Єдине, переживаю за іі хребет-кості. Викликали швидку. Ну а ми поїхали далі.
Тому бережіться і будьте уважними! Життя може змінитись в одну секунду!!!

 

Я теж не потрапила на форум. І чоловік сьогодні виставлявся на роботі, тому не дуже й хотів їсти ). І стала вчора свідком пригоди на пішоходному переході, правда, не такої драматичної, добре, що поліцейські були поруч і допомогли.
Я сьогодні не молодець. І вчора теж. Бо стан малого прив'язав мене до хати, і було не до форуму, і ще багато чого не зроблено. Зате дала собі нині спокій з готуванням (та й ті круасани вийшли не альо), просто запекла курочку, зробила а-ля грецький салат, купила торт і відкрила вино.
Сьогодні мені на диво добре і спокійно, хоча переважно на ДН так не є. Може, тому, що поменшало «віншувальників для галочки». Стаю сентиментальною.. слова загалом скупого на мімішні емоції чоловіка «твоє щастя — моє щастя» зробили мій день. Будьте щастям одне одного. Цьом!

 

Я вчора таки зробила щасливу маму для своїх: побувала на презентації Мертона, зустріла кілька душевних знайомих, здобула нових!! Мені так добре вже давно не було. А потім по дорозі ще трафилися поляки, яким треба було помогти знайти хостел. І хоч було вже геть темно і я навіть поспішала, але якось так ненапряжно вирішила затриматися.
Моє попадання на форум якось під питанням - поки наш татко сходив у спортзал, поки відпочив, то вже треба мені чекати обіднього сну малої, а тоді кудись вибиратися. Найгірше, що їсти в хаті толком ніц нема, і нема бажання шось готувати.

А ще мене таки трясе від злості, незрозумілих нервів. А насправді певно від усвідомлення того, що я не можу нічого зробити. І це про ту нібито дитячу книжку Денисенко!!! І скільки ж то народу в ФБ схвально киває в той бік. Направду я відчуваю такий біль за всю ту ситуацію, через те, що люди вже так любенько приймають чорне за біле. То справді просто біль душі, який я відчуваю навіть на фізичному рівні. Певно без помочі духівника не справлюся з тим.

В розсилку прийшло мені шось про тренінг Гончарової, типу як мамі поповнювати запас сил. Ну слухайте, там такі ціни, залежно скільки опцій того тренінгу ти хочеш отримати, від 1800 до 12000 грн!!! Невже є люди, які реально платять за це такі гроші!!! Ну хай там ще 1800, але 12 тис!!!

А ще я останньо багато думаю про час. Його завжди в кожному дні є та сама кількість. Але його є мало. Щоразу чіткіше бачу що варто таки добре думати на що його витратити. Зараз справді стільки всього відбувається, скрізь хочеться попасти, почути, на семінар, на тренінг, на фестиваль, кіно, книжка, подруги, батьки, своя сім'я врешті, для Бога хвилька!! Неможливо бути скрізь і всюди. Як важливо знати цінність кожної речі і події. Як важливо знати, що насправді може мене наповнити, а не лише висмоктати сили, які вартісніше було витратити на щось/когось іншого. Як важливо зрештою не обдурювати себе, знати себе, тягнутися за тим, що всередині мене, а не тим, що диктується зовні.

Слухаймося свого серця. Там, у його глибині, до нас промовляє сам Бог. А Він вже точно знає що для нас най-найкраще.

а може дозвольте свому серцю БУТИ. Може інші професіонали стараються обходитися без нього, але так шкода закривати йому двері, де йдеться про справи робочі. В серці живе вся наша людяність, і здається останнім часом дуже і дуже сильно намагаються ту людяність десь випхати з-поміж людських відносин. Всяка робота, професійна в т.ч. - це теж завжди стосунки між людьми.

 

А хто нині не ліпить вареників ?...Правильно---я, бо ми вже нині , як пчулки-майї, з малим встигли пролітати багато полів і мій настрій вирішив "здутися". Погода цьому сприяла.Однозначно. Хоча ще маю намір з печевом-чаєм і цукорками прогулятись вздовж озера..даалеко-далеко і про щось поговорити...
Ой те говоріння.. Чи то я така балакуча , ну і дитя відповідно теж, чи то людей старших дратують такі речі ? Нині отримала вже 2 зауваження , що ми ( я і синочок) забагато говоримо.. Зауваження пра були коректні , але "послєвкусіє" залишилось... Ну що дивного в тім , що ми можемо говорити про те як колись люди розраховувались, коли ще не було грошей, або хто був першим президентом, або що квіти теж мають своїх діточок...Мені навпаки здається, що я мало з малим говорю, бо в робочі дні ( та й вихідні інколи) тел. дзвінки не все дають нам таку змогу....і тоді---"зачекай; через 5хв; я мушу відписати; давай трохи пізніше." А інколи і банальне----" я хочу тиші"..
Тому до озера таки підемо і зробимо собі міні-пікнік осінній... і може піцу..Хоч синочок її і не любить їсти, але готувати йому подобається. Відсвяткує з ним перше осіннє "ваканці". І його новонабута сопливість нам не мала би завадити..

 

Я не ліплю, зате мої обідали варениками, завбачливо колись наліпленими й намороженими моєю мамою . Сьогодні здається, день тата?...Бо мій виконує цю програму по повній. Й до церкви з малими зранку сходив, й до обіду гуляв, й зараз он знову - пішов гуляти...А я "варю" вже пів-дня їсти .

Иии, від кого?! Мені здається, що забагато спілкування із власними дітьми просто не буває!....Якщо то кажуть якісь лєві бабульки - я б взагалі не переймалася, а якщо хтось із рідних - цікаво тоді, чому в них така реакція?

 

нема в нас рідних.. і

теж нема... тому сумно нам...і

угу, а наш у відряджені...сумноо нам...
тому--бабульки+дєдульки

( але зважаючи на мій вік , то не такі вони вже й дрєвні)

. Нє, ну я канєха ще та "балтушка" , але я ж не в церкві з дітьом то все обсуждала... то ми нині раннім -ранком багато совались громадським транспортом.., а потім ще з сусідською бабусею перестрілись ( ми з першої Служби , вона на другу)...то певно магнітні бурі нині якісь чуттєві...
І ...піцу не пекли...тортик забабахали. маленький.. і майже весь вже доїли з чаєм і говорінням ( ага, апять)
- мама, як тобі буде знову зле ( ну в мене таке буває) , то ти щоб не впасти просто береш і стрибаєш...
- як стрибаєш? тоді я точно впаду..
- ні, тре стрибнути і руки виставити.. і тоді або ти на руки впрешся, або Бозя тебе за руки впіймає і не впадеш.
Ну от, заховалась і вже хвилин 30 як реву..тихенько пра...осінь.

 

Події цих двох днів кидають мене від "піду собі в садочок, наїмся черв"ячків, складу лапки, здохну і вже ніколи-ніколи не буду нічого організовувати\придумувати\ладнати..." до "гррр, врёшь, не возьмёшь", живою не здамся і таки зможу, подолаю, я ще покажу, вигризу своє і наступного разу так не буде. Аналізую власні помилки, роблю висновки і наразі потрохи наростаюча десь всередині продуктивна злість мене прямо радує - значить шальки терезів таки схиляються до варіанту "не здамся". Тому по можливості стійко приймаю всі поточні ляпаси від життя, трошки нервую яких ще "сюрпризів" принесе наступний тиждень, бо потенційно "лажових" ситуацій там буде хоч відбавляй . Поміж тим треную вовчий оскал

то, певно, мій "тотемний звір" бо щоразу в таких обставинах у думці чомусь спливає, гріє і підтримує саме образ вовка

йду якого винця бахну за здоров"я світлих і добрих людей які все ще зустрічаються в моєму житті, а потім попрацюю поки настрій революційний не пропав
А загалом відчуття якоїсь гри в тетріс - тільки наче почало розвиднюватися, а тут опа і знову "завалило" при чому на абсолютно різних фронтах одночасно. Дуже чекаю і дуже надіюся, що запланований переїзд нам таки вдасться і все складеться навіть краще, як планувалося. Сильно вже потрібна мені зараз ота символічна "чиста сторінка", оте "завтра", коли все буде інакше...

Ходи тебе обніму, я вже ревіти передумала правда

А загалом - зате мені точно не скучно жити бо осінь наразі ну дуже концентрована подіями та змінами... На краще чи на гірше - життя покаже, хоч чуйка і власний досвід підказують, що таки не буває поганого, щоб на добре не вийшло

 

Стандартний "привітятута": Шо?! Нє ждалі?!
Давненько мене тут не було. Патаму як остатньо: не то бардак, не то порядок, - я прийняла рішення і вернулась додому, тобто до вас.
А всьо пачєму? Патаму што у міня вєласіпєда нє било. Ліричний відступ, чи то вступ...
Якщо згрубша: з Рудим ми розійшлись. Вже разів зо п'ять за останніх три місяці . А чьо нє?
Робота, як мокре горить: остатньо мене від неї нудить. Рудий навіює кардинальні зміни, але щось я наразі до того не готова.
Сестра сказала, що мені пора старіти, бо нас сплутала дружина двоюрідного дядька. Вона останній раз була в Раві, коли я в депутати ходила, тобто сім років тому. То на похороні сказала на мене "манюня". Коли мама вказала на "манюню", та лиш сплеснула руками, а сестра заржала. Ну, а чого плакати? Смерть діда навіяла думку, що на місце бабусь-дідусів стають наші батьки. А я раптом зрощуміла, що треба тішитись тут і зараз тому, що є. Все до задниці, якщо не отримувати радість від життя і своїх близьких.
На тому ґрунті три дні на роботі зі мною "носились", як з писаною торбою. Поки шеф не вигріб . Сказав, жи я п'ю кров. На що отримав відповідь, що кров впита не тільки в нього . Такий я вампірик. Але я товчу всім і собі, що я не вампірик, я фемм фаталь, жінка вамп. Тільки Рудий жене мене до шафи: їсти шубу. Ібо я моль . Так і жиєм: вовкомавпа і вампоміль.
Завтра до праці.

Хоча, про шо я шепчу, стара духовка... Завтра складаю лапки і ждю: манни, міліонєра і ніхренуськинеробити

.
Всім продуктивного тижня. Ваша ДВ.

 

@Divchyna vesna , ой-вей !! ти про принцесу забула!!!! точно

 

як про мене написано. Все якось так...І ніби не зовсім зле і не зовсім добре. Скільки було ідей, бажань, і вже ніби і зорі стали і добрі люди зголосились і одне "нізя, бо потомушто" зруйнувало все. Нє, я знаю що я ідеалістка, і що так не буває, але все складалось як найкраще, вже була готова до всього...І тут хтось там на когось обідився і я знову біля розбитого корита

ото закрутила, але реально було дуже обідно "коли шеф сказав - не можна, тому що гладіолуси!" (саме так і прозвучало)

. Потім знову Наполеонівські плани і знову печалька...З однієї сторони шкода, бо досвід, нова сфера...Але з іншої сторони, скільки я клялась собі що більше не буду їздити по тих грантах? Але жаба душить.

о да! Останній тиждень в мене був шикарний, я з роботи приходила ледь тепла, інколи навіть просто доповзала до ліжка і казала - не чіпайте мене ніхто!
Сиджу, виглядаю те світле майбутнє і шото не дуже видно.

і мені хочеться, але щось не виходить, напевно ще не дуже все сильно допекло. Хочу якихось змін, але сама не знаю яких. Були плани на ту чисту сторінку, але конкурс не оголосили і сиджу розхльобую своє розчарування.
Ето так, глобально. А звіт за сьогодні: в мене вдома розпочато грибний сезон. І то котрий раз моя мама каже що більше по гриби до лісу не піде, і нехай там хоть косою коси, вона до лісу ні ногою! Ага, щас то було. В мене вже складається таке враження, що як в мами вже взагалі здоровя не буде з ліжка встати і тут сусідка прийде з відром грибів, моя мама підірветься і побіжить в ліс! Минулого тижня я 2 відра чистила, ну дурне візьми рукавички! Руки були просто шикарні, а найгірше нічим не відмивались. Цього тижня мама вже рижиків назбирала, і то так, на зупку! Ага, тільки не знаю на яке то весілля ту зупку варити треба було - 15 літрів рижиків! Вже і жарили, і парили і навіть насолили...

 

Всім привіт, і я щось черкану з того всього прочитаного і написаного Вами, Дорогенькі мої, то є житійо-битійо, і нікуди нам не подіться. Сподіваймося на краще майбутнє! Сьогодні були в гостях, потринділи, випили, закусили, і якось не все так погано, а навіть намалювалися якісь плани.. ну може як в кого, а в мене точно. Завтра понеділок, отож встати, попити кавки, відправити старших на навчання(хоч то вже не дуже мус) щось зварганити(перше, друге) як мінімум, включити пральну машину(обов"язково) відвести доцю найменшу в садок і далі знов щось робити по хаті, бо завжди є якась робота. Люди, а де ви шукаєте роботу, бо я, щось в шоці, пропозицій купа, але завжди знайдеться пару пунктів, які мені не підходять\я не підходжу. Ну чому всі шукають працівників до 35 р., таке враження, що в 40 залишається тільки прибирати!? Я дуже відповідальна особистість, але я є виконавець, керувати можу хіба в себе в дома, можливо тому так все складно. Ну але то таке, видно, ще мене не знайшли ті роботодавці. Всім спокійної ночі, а хто не спить, то пишіть, так скоріше минає час, і можливо думки складуться в омріяну картинку.

 

в суботу я таки добралась до фурнітури і накупила стрічок, щоби пробувати варіанти. Вчора Віруся закатала істерику, що я обділила її стрічками, і більша частина придбаного пішла гайту.
Цікава така річ - нарешті дійшли мої руки розібрати прикраси, які роками лежали в мене скуйовджені. Я просто кайф зловила, видобувши з тих кудлаків два функціональні ланцюжки і дещо на брухт.
Носити обручку з меншим перстеником, щоб вона не злітала, - мені вже не подобається. Чи то перстеники не такі... Зменшувати - не дуже варіант, бо у нас вставка, камінчики, ну і зрештою 10 років я ж якось відходила. Гарна обручка. Думаю над варіантами носіння як кулона поки що. Забаганка, ніц не поробиш.

а от тут я раджу добре подумати і зазирнути вглиб себе.
Я до останніх буквально 3 років була впевнена, що я - ідеальний підлеглий. І тільки. Але потім чи то справжня сутність моя розкрилась, чи то просто було дуже багато в житті ситуацій, де треба було брати віжки в свої руки. Та одного дня я зрозуміла: маючи трьох і більше дітей бути все життя у чиїйсь справі - не підходить. І з тих пір я зі змінним успіхом оформлювала свої ідеї в бізнес-ідею. Спочатку на заваді стояло те, що все ж діти були дуже малі, і одночасно бути з ними, розвивати навички, які я в тому бізнесі планую реалізувати і вчитись безпосередньо бізнесу я не стягнула. А коли доця пішла в садок і минула адаптація, я зрозуміла, що професійний рівень у мене цілком вже достатній, і бракує власне конкретних знань, яких навчають. Розвиток власної справи. Зараз вчуся цього і on my way до виходу в більше плавання. Хоча, одночасно працюю як підлегла теж Але це інший цікавий челендж, бо я не ґвинтик великої компанії, а член маленької двіжнячої команди, яка успішно розкручує стартап. Крім того, мені з моєю природною гординею і яяяяяяя треба трохи вміти попускатись, тож це - основна річ, якої я вчуся за рахунок мінімальної дружньої субординації.

Ото написала стільки зв'язного тексту і сміюсь. Бо думала починати цей допис з того, що я - йожик в тумані, за вихідні не відіспалась, погано почуваюсь, голова не варить.
А ні, варить вона
Нарешті я взялась за організацю дня народження Дми. Неочікувано дійшло, що 30 вересня - це ж вже-вже, а я ще десь у серпні живу. Тож за місце для святкування домовились, подарунок вже майже обрали, торт пекти є з чого, от тільки вишні заспиртовані кондитерські ніяк не можу купити. Всі, що бачу, - жовтого або зеленого кольору. А Дмитро хоче червоні, і "щоб їх на торті було стільки, що ріжеш будь-який шматок, а там - вишенька". Ну нічого, на це ще трохи часу є. Хоча, якщо не внести ті вишні в to do list, то профукаю їх так само, як це ледь не сталося з іншими частинами організаційної роботи.

І, кстаті о птічках. День народження-то не лише у Дмитрика найближчим часом. У мене менш як за місяць кругла дата. І це значить, що я маю бути не лише кругла і дата, а і організувати якийсь двіж. Найсмішніше, що минулого року в мене були класні ідеї, і я ще пригадую цей момент, коли подумалось: "От би це на 30 років замутити, але то ще стільки часу, встигну подумати". І - що? Скільки часу? Йой
Головне, що ті пунктики, які в мене були про "встигнути до 30" виконані. І що у Львові працює такий заклад як "Шампанерія"

Пожалію вас, закінчу на цьому всім гарного дня!