Зрада чоловіка, що робити?

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

Оксан, є один досить один жорсткий метод ще "розставити свої тараканів": уявіть, що ви залишилися без чоловіка. Не ви його вигнали, а він завтра просто зник з вашого життя ( ну виберемо м якший варіант- пішов від вас до іншої жінки назавжди і дітям фінансово теж помочі вирішив ніяк не надавати). В результаті ви лишаєтеся точно так само з тими дітьми, з якими мусите дати собі раду сама- фінансово, фізично. Що ви будете робити тоді? Теж сподіватися, що батьки поможуть? У вашому ж варіанті:
1. З хати вас мама не вижене
2. Допомагати з дітьми вона вам і не зобов язна.Це- ваш обов язок.Допомога мами- це приємний бонус, якого може і не бути ( це її право).
Тому вище вже написали-

Якщо ви самі не знаєте , чого хочете ( то хай чоловік побуде до Вечері; то тепер мама не буде допомагати, якщо чоловік піде). Ну то значить дайте йому шанс і живіть далі як жили. А потіи час покаже. В будь-якому випадку ви зараз самі не готові до рішучих кроків. Тому сенс далі навколо цієї ситуації "товкти воду у ступі"?

 

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

може там ще проскакують думки:.." Ну всяке в житті буває, оступився мужик...треба дати шанс, щоб потім не жаліти"...

 

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

та і це має право на існування. тому і написала, що якщо рішення немає, то

бо "уходя-уходи". А не "сьогодні пішла до мами, завтра вернулася-післязавтра знову пішла ( чи по аналогії: вигнала-прийняла-вигнала-...). Бо якраз отак дається "зелене світло" до того, що ситуація повториться ( бо висновків жодна сторона для себе з того робити не буде, знаючи, що все зійде з рук).А коли не готова йти, значить треба вчитися з тим жити.Якщо можеш.

 

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

2 варіанти:
1) Треба або пробачати чоловіка, підняти дітей до моменту виходу на роботу і ковтати слізки (або здогадуватися), що зраджує. Правда, потім вже ніхто не зрозуміє, чого кобіта живе з гулящим і ще претензії висуває, їй же все було добре (подумаєш, коханки)!
2) стати нарешті особистістю і відстоювати своє право на нормальне життя, нехай і на багато років без заміжжя, тому що жити в брехні, намагатися будувати сім'ю і стосунки одноособово приведе до повного морального виснаження. Так, буде важко, але залишаючись з чоловіком будете щодня страждати, як зараз страждаєте. І так роками.

 

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

точно? ви так впевнені? я говорила про час коли він ще не вспів налажати, а не про час, коли вже лажанув і з ним пробують поговорити

ви взагалі не зрозуміли про що я))

о, таааак, але ви точно не зна маєте охоту образити мене своїм "хто зна"?

---------- Додано в 11:25 ---------- Попередній допис був написаний в 11:21 ----------

потягнете, куди дінетесь? чи ви думаєте, що він вам допомагатиме в майбутньому?

 

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

в мене майже офтоп

кілька разів підходив коханий, коли я читала цю тему. прочитав назву "Зрада чоловіка, що робити?" і кожного разу казав мені: не розумію питання і теми.
розшифровую: що вже тут робити, ауфвідарзейн і все.
Пояснювала, що кобіти хочуть зберегти сім'ю, пробачити і т.д. Майже не розуміє, для нього то категоричне питання.
P.S. Ми обоє "підзраджені".

 

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

тому що зрада чоловіка і зрада жінки- дуже різняться. До жінки поняття "підзагуляла" ( як часом до чоловіка застосовують)- немає. Бо жінка якщо зраджує, то в першу чергу- зраджує не тілом. Для неї- то більше, ніж фізіологія.

кілька днів тому зустрілася із своєю давньою знайомою. Їй трішки за 40, чоловіку- 50. Усе подружнє життя в молодші роки чоловік "гуляв направо і наліво". Дружина про це знала, але терпіла- двоє дітей, фінансово все " у шоколаді". І от, нарешті вже дочекалася і свого часу: діти виросли, чоловік - "відгуляв". Зараз вони вже обидвоє світом подорожують ( благо, можливості дозволяють), нарешті вона спокійна і задоволена. Але то треба мати стальну нервову систему, щоб стільки років ( навіть якщо знаєш за що терпиш) жити в таких обставинах і не стати пацієнткою психіатрів ( навіть не психологів).

 

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

цікаво, як то лягати у ліжко з мужем і знати, що воно на стороні фачилось???

мені здається, що то від народження має бути "смещенная точка сборки" в голівонці. Сидю, думаю, що мало б мене змусити ось так жити (нє, існувати)? не знаходжу відповіді.

точно б не змусило себе гвалтувати на спільне життя

 

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

Ну не всі ж виходять заміж по любві. Для когось найважливішим аспектом є оте "щоб було все в шоколаді". хіба нє?

 

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

Отож бо, люблять красиво і широко жити, а ціна їм тут не стоїть. (Головне правило - Як падати з коня, то з високого.) Мають повне право, як на мене. Як комусь таке підходить, то чого ж би ні !
А ще є такі, що бояться залишитись самі, бо не мають свого житла, роботи чи віри в те, що зможуть самі впоратись. І самотність теж є страхом. То і дивно, а з другої сторони - всі ж різні і жінки теж не всі зі сталі.
Я би ночами носом порола, але з гонором своїм. А хтось так би не робив, може і в деяких випадках виправдано це ?!

 

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

і це сумно(

 

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

Натрапила на схожу тему, де дівчина зізнається в тому що гульнула з одруженим : (багато тексту)

вообще сначала я познакомилась с его женой. Она великолепная) живая, светящаяся, такая, в которую душа сразу влюбляется. А потом и с ним. Идеальная пара, созданные друг для друга Мужчина и Женщина, и прекрасный ребенок. Вот так я чувствовала, а как на самом деле – уже не знаю.
миф №1 (утрированно) жена мужчины, который изменяет – не любит и не понимает его, не ценит его и себя, семья разваливается, им скучно. Мужчина, конечно, тоже «виновен», но об этом рассуждать сложнее. В общем, что-то явно не так.
Я не в курсе их отношений и что там не так (и, возможно, я многое наидеализировала), но для меня стало настоящим откровением, что если ты – счастливая, нежная, прекрасная… нет никаких гарантий, что тебе не изменит муж. С этим я живу до сих пор. Это моё личное развенчание мифа.
Итак, он мне понравился. Но у меня даже мысли не возникло, что что-то может у нас быть. Думаю, тут объяснять не нужно. Женатый мужчина – табу))) а так прекрасно и счастливо женатый – да о чем речь?! Конечно, в тот момент я любовалась ИМИ, и если бы мне кто рассказал, что случится потом – я бы не поверила.
Мы стали изредка пересекаться в компаниях, общаться с ним по вопросам профессии по интернету.
Прошло полгода. У меня появился к тому времени парень, и мы даже когда-нибудь собирались пожениться (я все уговаривала себя, что полюблю его – ну по всем этапам женской любви, позже, со временем, а на тот момент он представлял идеальную партию, заботливый, ответственный, не пьет-не курит, но речь не о нем. Это другая история, и она уже завершена)
Миф №2 главное, чтоб человек бы хороший, настоящий мужчина. По типу «стерпится-слюбится». Ничего подобного! НИ-КОГ-ДА я не буду с нелюбимым. Лучше одна. И он простил меня. А мой чудесно женатый (благодарю тебя) не дал совершить мне эту ошибку.
Итак, наше общение с этим человеком вдруг пошло в гору. Может быть, на фоне моих отношений, не знаю. И вот тут мне совсем сложно подобрать слова.
Мы стали очень хорошими друзьями. Мы могли делиться всем. Помогали друг другу. Советовались. Просто общались – обо всем и ни о чем. Делились фильмами и музыкой. Словно ни у него, ни у меня не было официальных отношений. Свободно, легко, искренне. И, конечно, я уже чувствовала к нему намного больше, чем просто к другу, но я не думала о себе и своей душе, и что мне с этим потом делать, я просто была счастлива с ним, и мне не нужно было больше, чем он мог дать. И я никогда не думала об этом «больше». Или просто не позволяла себе думать.
События развивались довольно стремительно. Добавился эффект «курортного романа» - когда мало времени (он должен был уехать по работе на долгое время). И жена его с дитем уехала как назло куда-то.
Разговоры наши были все откровеннее. И мы уже не могли друг без друга. Или только я?

Я понимаю его прекрасно – весь его страх за себя и семью, он никогда не говорил мне ничего нежного и личного, ни в чем не клялся, не признавался, подарков не дарил) но то, что было… Взгляды, времяпровождение, разговоры, поступки, приключения, жесты, объятия, интонации в голосе, и молчание… я не знаю, накручиваю ли я себя. Я его очень любила.
Меня мучает вопрос, до сих пор из множества вопросов один – любил ли он меня? Вроде такой эгоистичный, и зачем мне знать ответ? Так ли это важно? Если нет – будет больно и, наверное, легче отпустить. Хотя я, наверное, не поверю. Если – да... то что?? Будет еще больнее. А отпустить надо. И спросить нельзя))
Перед самым его отъездом за несколько дней у нас было все, кроме «физической» измены – т. е. кроме секса и поцелуев. Мы целыми ночами обнимались, читали друг другу стихи, пели песни, танцевали, делились мыслями, я спала у него на груди, а он гладил меня по волосам. Мы даже в шутку чуть-чуть мечтали о будущем!)))
И вот он уехал, и в поездке, конечно, все начал обдумывать, как и я (я ушла от своего парня), решил, что измена все же была, конечно. Но дальше он сказал идти нельзя, он не хотел изменять. И мы не думали, что с этим делать, мы просто общались, почти как и раньше, ведь пока расстояние вроде как гарантировало нам «безопасность». Мы скучали друг по другу. И тут он даже говорил мне это – словами, как есть. Я не хочу быть (я уже не знаю, как оно было и есть) такой винной или невинной жертвой, но я его прекрасно понимала. И старалась запихать свою любовь куда подальше, но она просто светилась внутри меня, я жила, я была счастлива как никогда в жизни.
Он вернулся, и, наверное, решил прекратить это безобразие, пока мы совсем не сошли с ума. Но как вы себе это представляете? Живешь в одном городе, не очень-то и большом, девушка на стороне любит тебя безумно, и ты ее, да если даже и НЕТ, то … ты ж мужи-и-ик! Он специально чтоб я отстала (наверное), написал что, мол, вернулся, с женой ему хорошо) он знал, что меня это заденет, и я не стану больше писать. Я и не стала. Я же тоже все понимала. И я не позволяла себе и думать о нем, и чувствовать боль. Сама же прекрасно понимала, во что ввязалась, куда залезла! Ругала себя, да и сейчас ругаю…
И вот честно не помню, как у тумане… месяца на три нас хватило. А потом всё.
Мы как-то опять списались, стали аккуратно подбираться друг к другу, помню я ехала к нему домой как на счастливое заклание, мне было и страшно и хорошо, а он просто вел машину, и не знаю о чем уж он там думал…
Я сидела на нем, мы были полностью обнажены и дико счастливы. Мы только чуть раскачивались вперед и назад… больше ничего не происходило, кроме того что у меня дыхание перехватывало, когда расстояние между нашими лицами немного сокращалось, и по телу пробегала горячая волна. До последнего момента я не верила, что самое сокровенное – поцелуй – может произойти. Секс - это «проще» (как в «Красотке» - я не целуюсь в губы, это слишком личное) а когда этот последний момент настал, случилось и все остальное.
…когда у нас все случилось, на мой вопрос – все же почему? – он сказал, что подумал-подумал и решил, что все мы одиноки в этом мире и никто никому ничего не должен)))) ох я, глупая влюбленная женщина) но этой глупой женщине хватило сил и ума после секса разорвать эти отношения. И он не стал возражать) да и что уж там…
Можете осуждать меня или жалеть. Я вполне заслуживаю и то, и другое.



Я честна сейчас: я люблю его семью. И его люблю. И уважаю их, и что бы там у них ни было и как – это не моё дело. Поэтому я не чувствую какой-то огромной вины. Когда я уже очень сильно полюбила его – скажу опять же откровенно – я желала, чтобы он был со мной, очень. Безумно. Но причинять боль ему и его семье, раскрыв все, я не стану. Это не моё дело.
А в чем тогда моё дело? Прошло больше полугода, а я начинаю оживать и понимать, что случилось. И что мне, оказывается, очень плохо. И что это вообще было? Как? Почему? Зачем? Что мне делать теперь? все это время после моего «отбоя» я запрещала себе думать и чувствовать. Я ожидала, что будет очень больно и плохо, но я перенесла это время довольно легко. Зато теперь каждый день, каждый божий день всё это с новой силой поднимается откуда-то из самой глубины, и я схожу с ума. То от ярости, то от боли, то от сладких воспоминаний.
Я заметила за собой, что даже люблю теперь в этом копаться. Настолько, что отважилась написать сюда все как есть. Я писала письма обид, прощала его и себя, миллионы раз мысленно просила прощения у его семьи и него, разрешала себе злиться, разрешала себе думать о нем и любить его, разговаривала с ним, представляла его ответы, просила помощи у Бога, у рода, у всего на Свете…. и плакала. И сейчас плачу.
И один зачем-то вопрос – любил ли ты меня? А, может, любишь... слышишь меня...?
Я благодарна за Любовь. Благодарна за тепло, за то, что вспомнила, как это – хотеть ребенка от Любимого, и когда твои руки обнимают меня всю и ты просто рядом… и желаю тебе пройти свои уроки. И желаю твоей семье Счастья и Любви.
Такая вот история. И я знаю, что мы больше не будем общаться, и что при любом раскладе я не встану на пути его семьи. А в то, что он сам придет, я не верю. Да и не уверена, что мне это нужно на самом деле. Я этого очень хочу – да. Но не нужно.

Ій правда вистачило розуму то все припинити, і дуже мені сподобалась відповідь іншої жінки :
У меня сердце покрылось кровавым слезами.......

Сколько я в мужа вкладывала Веры, нежности. Любви, Принятия, заботы, Свобод..... Пока ДРУГАЯ не притянулась ИМЕННО НА ЭТО!!!! Именно на МОЙ труд, труд моей души и Сердца и просто стала этим упиваться...... Тогда даже не подозревая о том, что он женат и у него двое маленьких детей......

Вот после этого - безумно больно вообще что-то делать для мужчины.......

Я не осуждаю.... просто мне, как и вам стало больно......

Вообще - та лёгкость и счастье, которую вы ощущали - это сливки.... тот духовный вклад, который делала его жена.... Отношения - это же немного иная реальность: со взлётами и падениями и "в беде и в радости"..... Да, от падений устают люди и тогда хочется словить "сливок"...... И притягивается человек, который готов эти "сливки" разделить.... конечно вам обоим было хорошо!!!! и именно поэтому, увы, вам так гадко сейчас.... как и ему тоже.....

Крепитесь!!!!!!!!!! В семье, чтобы дойти до таких "сливок" - надо трудится, каждый день.... пусть у вас всё будет хорошо! Со временем!!!!!!!!

Правильно так сказано .

 

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

жостко , но справедливо!

 

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

Я б не погодилась. Не для всіх.

 

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

Я вам скажу так: якшо чоловік захоче зрадити - він зрадить при першій ліпшій нагоді.Якшо це одноразово відбудеться - його попустить, а якшо знайомство продовжиться - тоді печально для його сім"ї. Що робити? Робити все, щоб не допустити зради! Спілкуватись з чоловіком, питати його думок, давати йому якісь заняття або пропонуйте спільно їздити відпочивати, подорожувати, пізнавати рідний край. Цікавтесь його життям, наприклад там де не можете бути з ним одночасно - питайте як справи на роботі...

---------- Додано в 23:28 ---------- Попередній допис був написаний в 23:25 ----------

Ахаха, жінка тільки тілом, буває, впершу чергу зраджує з певних обставин!

 

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

100%

Тільки не робіть це так, що виносите йому голову і все решта. Легко, з любов’ю і по-доброму. Він все розповість, поділиться, звіриться.

Часто чоловіки просто затримуються на роботі, аби не бути вдома з жінкою. Є такі жінки з якими просто не хочеться спілкуватись. Любов ніде не ділась, просто вона так вміє поводитись, що вбиває в чоловікові будь-яке бажання бути з нею поряд.

 

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

Є такі, але їх всіх не зраджують. А потерпають і милі, люблячі жінки, і красиві, і впевнені в собі....
То, може, перестати шукати в собі причину?
Так, буває, що жінка штовхає якимось чином чоловіка до зради, але, в основному, це роблять: гроші, особисті комплекси чоловіка, компанія, і спиртне.
То моє впевнене ІМХО.

 

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

На рахунок компанії і спиртного не погоджусь, але погоджусь про особисті комплекси чоловіка. Тут вже як хто під що заточений.

 

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

А помоєму це якраз основна причина)) Моя колишня одногрупниця колись познайомилась з мужиком одруженим підвипившим в кабаку... так звичайно що до того ще доплюсується те, що то був мужик з того "підтипу", які підсвідомо "можуть зрадити".
Бо бувають хлопи( і жінки ), які ніколи ні за яких обставин зраджувати не будуть( це вже в крові)

---------- Додано в 10:41 ---------- Попередній допис був написаний в 10:33 ----------

Доречі завжди цікавилась звідки в цьому питанню "ноги ростуть"... і мала нагоду послухати від знайомого " цікаву" розповідь. Його тато, коли собі випив, дав пораду сину " Ніколи не женись на красивій дівчині. Бо от там загуляєш, вона забере дитину і піде до другого. А як женишся на страашній, шоб ти не творив, вона ніде не діненься, бо кому вона буде треба страшна і з дитиною"----:khomyak:
А потім думаєм як то хлопи гулящими стають???, а їх виявляється так виховують....

 

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

Ви сумнівались? В першу чергу приклад батька, а для жінки приклад мами.

У мого чоловіка був дуже порядний батько, хоч його вдома майже ніколи не було, бо така робота, що мусів часто бути на заробітках. Проте ніколи не чула про якісь там гульки-загульки.

Ви можете не погоджуватись, бо на алькоголь легко все списати - мол, це не я, це алькоголь зробив. Тільки я вам скажу, що ще до алкоголю і компанії в голові у мужчини чи жінки була чітка думка на зраду. Можливо совість мучила, але ж всюди можна почути, що алкоголь розв’язує язики, то чому б не дозволити собі на те, що давно назріло в голові і списати все на алкоголь і шумні компанії.

Юначий максималізм може заперечувати чи не погоджуватись, але добре в народі кажуть, що якщо не захоче то не скоче. Я навмисне видалила певні слова. Вони тут погоди не роблять. Хто хоче зрадити знайде всі підстави і оправдання ЧОМУ.