Зрада чоловіка, що робити? (2)

Ніяк. Сто разів писано-переписано - змінити дорослу людину зі сторони не можливо. Він лише сам може змінитися (якщо захоче). І Ви можете себе змінити, але не його!
Ну і ніхто не каже істерити, правильно дівчата пишуть що Ви все одно сфокусовані на ньому, а не на собі. Глибше-детальніше то копати дійсно добре було б з допомогою професіоналів.

 

Мені плакати від цього хочеться Якщо Ви не впевнені, що він Вас кохає, то для чого це все затіювати? Це Він має працювати над собою, придумувати, розробляти стратегії, щоб Вас повернути, щоб Ви знову в нього закохалися. А єдина його заслуга в тому, що він не пішов з сім'ї. І Ви маєте цьому безмежно радіти.

Ви просто боїтеся, що якщо такою будете, то він піде геть. Але Ви маєте право бути злою і поганою в цій ситуації, не старайтеся стати зручною дружиною, яка на завдає ніякого клопоту. Цим не втримаєш.
І підіть до спеціаліста, дівчата добре говорять. Сама знаю, сама ходила, не з чужих слів це говорю. Нехай все у Вас налагодиться.

 

Шоколадко, ви молодчина. Сильна, мудра жінка. Хоча сильною ви якраз бути й не мусите.
Яка б самодостатня, впевнена незалежна жінка не була б, а такого плану зрада кидає іі в болото однозначно. Бо тріщить віра в себе, в чоловіків, в шлюб як такий і взагалі віра в чисті стгсунки.
На мою думку, вам потрібно абстрагуватись від чоловіка і вилікувати ті рани, вигребсти то сміття з себе, ті думки, спогади. Самій. Без нього. Дати шанс не свому чоловіку, а чоловікам взагалі. Повернути віру в них і в стосунки. Я вже писала, що зовнішні зміни йдуть за внутрішніми.
І тільки тоді все підтягнеться само собою.

 

Якщо чоловік зрадив, то я би не простила його.

 

Ой дівчата...((( тяко як(((. Вчора поговорили спокійно я сказала що бачу що нелюбить і нехочу таких стосунків знов просила щоб він ішов геть і лишив мене, щоб я з цим вже почала справлятися бо ж бачу що він не любить ще видно і по поведінці і в погляді, ми говорили години 2-3 точно поплакали багато обговорили і дійшли висновку щоб таки пішов. Хочу щоб сьогодні незнаю він зараз мовчить але ж вчора вроді домовилися. Єдине нас повязує дитина і бачитися будем і стосунки якісь дружні треба зберегти тай по роботі також багато в чому нам потрібно буде спілкуватися, такщо я навіть незнаю як то буде(. Я на прийом записалася до психолога надіюся допоможе щось поговоримо подумаємо як мені бути бо сама я наразі трошки розбита( Я зараз просто хочу забути це все і його, розлюбити. Мені страшно що я ніколи незможу закохатися бо наскільки боляче так тяжко( незнаю може з його сторони все зміниться може і ні...я нічого тепер не знаю(, але треба жити дальше і думати про себе і дитину. ДЯкую дівчата за поради, і Ваші думки були важливі для мене бо від кожної я щось взяла для себе і на багато що почала інакше дивитися. Я хочу щоб він побудував своє життя і був щасливий, щоб ту радість і любов давав дитині, а я сама з тим справлюся і хто знає може то все на краще.

 

@shokoladochka ви порете гарячку. Вам ще від початку треба було взяти паузу і простір від нього, і наскільки можливо без дитини, і розібратися з собою. А то два дні (умовно) на роздуми - вже є рішення - приймила назад, два дні пожили - виганяю, бо не можу. Та дайте собі час. Багато, скільки треба. Нехай я буду гальмо, але кілька тижнів для таких рішень - це не термін.

 

А мені здається, що для того, щоб оцінити і цінувати те, що маєш (чи мав), треба то втратити... Думаю, що шанс бути разом можливий тільки якщо зараз розійтись. Тоді кожен зрозуміє що втрачає і чи це йому зараз потрібно.

 

і я так вважаю. Треба розійтись. Бо, якщо він рік гуляв -- і так просто повернувся до жінки, без вибачень, без витрат -- то і не цінить того. Йому далі нудно -- тому треба йти і лише тоді оцінювати. А шоколадочка

дуже розумна жінка. Вона свого домоглась -- він залишився із нею, а не з коханкою. Але ж вона побачила, що навіть як тіло є поруч, то толку від нього немає...

 

Не думайте такого, час і справді найкращий лікар, це я точно знаю.

 

Чому ви так різко передумали?
Напишу негарно, але ви поводитесь як істеричка, краще би вже справді покричали. Так дитина побачить, і ви думаєте вона нічого не відчуває?, вона ж вчиться від вас проковтувати емоції, як кажуть, дитина не навчиться прощати, якщо нема кого прощати.
Тими киданнями з одного в інше ви лише втрачаєте позиції. І хай вибирає вас таку, як ви є зараз, бо вибір треба робити зараз, а не "майбутню хорошу", А ні - то до побачення. Ти або любиш людину з усіма її мінусами, або не любиш взагалі. А раптом щось станеться, тьху-тьху, захворіли і що він далі зіскочить, бо ви не виправдали його очікувань?
Надіюся, психолог вам допоможе і ви з тої ями вилізете.


Надіслано від мого Lenovo A2010-a, використовуючи Tapatalk

 

Нещодавно така ж історія трапилась і в моєму житті. От тільки в мене двоє діток, та страшна неповага, притензії і звинувачення , що у всьому я винна сама з боку колишнього до мене. Я ж схудла на 15 кг, нестабільна психіка і затяжна дипресія, бо й не уявляла такого в житті по дурній наївності. Все мовчала і довіряла тій людині більше ніж собі, та не варто було... Я наполягла на розставанні, бо це було не життя, коли тільки "тіло біля тебе". Так тепер тільки важко мені, бо все тепер на моїй відповідальності. А він "живе , цвіте і пахне" з ... на 10 років молодшою від нього. Я по натурі однолюб, і тоже не уявляю як жити дальше. Все на автопілоті. І час не помагає...

 

Я теж звернула на це увагу. Так швидко на мою думку такі рішення не приймаються. Минулого тижня ви писали, що хочете бути з чоловіком і все будете робити щоб він по іншому на вас подивився. Коли він залишився, то враз ви побачили, що він вас не любить і хочете, щоб він пішов?

 

Я думаю сталося так тому що це дві різні речі хотіти пробачити і забути, і змогти пробачити і забути. Мабуть не змогла.

 

Я думаю, що було так: шоколадка сподівалась, що коли він вирішить бути із нею -- то все зміниться. Він враз почне її на руках носити, леліяти, в ногах валятись -- пробачення просити. І це нормально.

звісно, мій чоловік мені не зраджував, але коли він "накосячить" то я теж хочу від нього посиленої уваги. І якщо ще й він себе неправим вважає (що буває рідко) -- то увага є. А якщо лише я дуюсь, а він вважає, що дарма -- то веде себе як зазвичай і мене це злить. Але досить про мене

Отже, він вирішив залишитись із жінкою, але нічого не змінилось: от ходить по хаті тіло всім незадоволене, плаче, зле йому, бо коханку кинув.... І тут мені дуже навіть зрозумілі почуття форумлянки. Вона більше тижня чекала на його рішення, вибачила йому і була готова до прекрасних змін. А їх нема.... Ну то нехай чувак іде куди подалі. Тут не швидка зміна поведінки, тут просто розуміння того, що насправді нічого не змінилось.... Тому реально краще розійтись

 

Тримайтесь! у вас є супер-мотивація - ваші діти! заради них і заради СЕБЕ мусите знаходити сили, і жити далі. Яка ваша відповідальність? Про що ви? то його БЕЗвідповідальність в першу чергу, то ж не ви зрадили. Я теж однолюб...та не в тому справа. Кохання має бути взаємним. Ви не можете лише віддавати, і не отримувати поповнення (емоційного, духовгого, моральної підтримки, любові). То гра в одні ворота, яка приведе до вашої ж руйнації. Тому, якщо так сталось, що чоловік розлюбив, то ви зробили 100% правильне рішення. І чим швидше розставатись, тим краще. Бо жити в тому, і спустошувати себе - це найгірший варіант. У вас зараз відкрилися нові можливості для реалізації. І я впевнена, що знайдеться чоловік, який вас щиро полюбить, і ви відкриєтесь йому. А як ні - у вас є діти! Життя продовжується!

 

кожна жінка хоче бути коханою, бажаною, потрібною, знати і відчувати це. Шоколадочка напевно думала (поки чоловік був у від'їзді), що от дасть йому шанс, попробують знову будувати стосунки (але це все було тільки у її думках, і можливо вона думала, що справді чоловік зрозуміє кого втрачає, повернуться старі почуття, а та коханка забудеться як страшний сон). Але в реальності все напевно виявилося не так, і чоловік не старається, і поведінка, і почуття його не змінилися. І хоч Шоколадочка думала, що зможе жити з тим, хто її не любить, але все складніше. Це так як я бачу ситуацію.

от ви знову ставити його на перше місце! це може й добре, що бажаєте чоловікові щастя, але в першу чергу повинні думати про себе і про дитину. спочатку може бути важко, боляче, але не завжди. поживіть окремо (бо справді який сенс жити разом, якщо це просто існування, чи співіснування без любові?), ходіть до психолога, розповідайте про свої проблеми (деколи стає легше як виговоришся), і цінуйте себе!

 

Oleksandrochka, дуже вам дякую за слова підтримки.

 

@shokoladochka, у нелегких сімейних ситуаціях рішення не приймаються за день-два. А вас штормить качелями туди-сюди ( що зрозуміло), але ви ті качелі видаєте назовні, чим заплутуєте не лише себе, а і чоловіка. Ну от банально, як можна говорити , що "я змінилася і це навіть ініші помічають", коли пройшло зовсім мало часу. Це вам здається, що змінилися. Бо реально кардинальні зміни для людини йдуть тривало і болісно. Це не "прийняла сьогодні рішення бути іншою, і все- від завтра і назавжи всі обставини сприймаю по іншому, а післязавтра все змінилося без емоційних ломок раз і назавжди". Так само і з відносинами-" сьогодні я його вирішила милувати і прийняти - завтра карати і відпустити". От була би я навіть чоловіком, мене би ті емоційні качелі жінки ще більше добили. І точно би втекла до коханки ( або десь просто відлежуватися в берлогу). Нафіга вам ота гра у ваше благородство під приводом того, що хочете дитині батька і зі всім змиритеся; відпустите його, бо хочете, щоб він був щасливий, а ви якось собі будете?.. Вам дійсно подобається бавитися у а-ля"Брі ван де Камп"?Ви від того самі отримуєте задовленняв від отої гри у благородну жертву?
От там вище пишуть, що ви виграли у коханки, бо чоловік повернувся до вас. Та нічого ви не виграли- бо не знаю, як насправді там справи, але так виглядає, що ви його повертаєте на маніпуляції своєю жертовністю. А саму то штормить... Одним словом- поки у собі не розберетеся без отого пафосу благородності "для інших", толку не буде. Може психолог допоможе вам витягнути реальні почуття назовні. Бо це, що ви пишете- то облочка для інших. Якою ви хочете видаватися. А десь там глибоко всередині приховуєте самі від себе зовсім інші відчуття. Просто забороняєте собі бути неідеальною.

 

Тому, що не було чіткої позиції, плану дій, самоповаги. Тільки самообман.

 

Була б я чоловіком, мені б просто було нудно. Чоловік живиться жіночими емоціями. От є в мене дві благородні беземоційні подруги, в одної чоловік під каблуком, то поки що їм так добре, А інша під плінтусом, і знаєте інколи просто хочеться її чимось стукнути чи вколоти, щоб перевірити, А чи жива.

Надіслано від мого Lenovo A2010-a, використовуючи Tapatalk