Життя прекрасне!

Відповідь: Життя прекрасне!

Надихнуло все,що я прочитала тут.Дякую.))) Радійте кожному дню і вірте в Бога!!!

 

Відповідь: Життя прекрасне!

Рахунок

Одного вечора, коли мати готувала вечерю, одинадцятилітній син прийшов до кухні з карткою в руці.

З офіційним виглядом дитина подала картку мамі. Мати витерла об запуску руки і прочитала:

«Очищення стежки від бур’янів – 1 гривня;
прибирання кімнати – 2 гривні;
купування молока – 50 копійок;
догляд за сестричкою (3 вечори) – 3 гривні;
отримання відмінних оцінок (із двох предметів) – 5 гривень;
викидання сміття щовечора – 2 гривні;
разом – 13 гривень 50 копійок».
Мати зворушливо подивилась синові у вічі. Її пам'ять перебирала спомини. Мати взяла ручку і на зворотньому боці картки написала:

«За те, що носила тебе під серцем 9 місяців – 0 гривень;
за ночі, проведені коло твого ліжка, коли ти хворів – 0 гривень;
за хвилини, коли потішала тебе у смутку – 0 гривень;
за те, що витирала твої сльози, коли ти плакав – 0 гривень;
за те, що всього тебе навчала день за днем – 0 гривень;
за всі сніданки, обіди, вечері, полуденки і канапки до школи – 0 гривень;
за все, що даю тобі щоднини – 0 гривень;
разом – 0 гривень».

Мати скінчила писати й посміхаючись віддала картку синові. Той прочитав написане і на його очах виступили дві великі сльозини.

Хлопець обернув картку і написав на своєму рахунку: «Оплачено». Потому кинувся мамі на шию і розцілував.

Коли в особистих чи родинних взаєминах доходить до рахунків, усе закінчується. Любов – або безкорислива, або її немає.

 

Відповідь: Життя прекрасне!

 

Відповідь: Життя прекрасне!

Знайшла і я історію цікаву)

Божа крамниця

Одного разу жінці приснився сон, що за прилавком крамниці стояв Господь Бог.
- Господи! Це Ти? - вигукнула вона з радістю.
- Так, це Я, - відповів Бог.
- А що у Тебе можна купити? - запитала жінка.
- У мене можна купити все, - пролунала відповідь.
Ледве вірячи тому, що чує, жінка вирішила попросити усе найкраще, чого тільки може бажати людська душа.
- У такому разі, я хочу умиротвореності думки, і любові, і щастя, і мудрості, і свободи від страху, – казала вона, а потім, ніби трохи поміркувавши, додала: – Не лише для мене, для кожного на землі.
Бог доброзичливо посміхнувся і пішов у підсобне приміщення за замовленим товаром. Через деякий час він повернувся з маленькою паперовою коробочкою.
- І це все?! - вигукнула здивована і розчарована жінка.
- Так, це все, - відповів Бог. - Хіба ти не знала, що в моєму магазині продається тільки насіння?

Решту треба виростити..

 

Відповідь: Життя прекрасне!

Маленька дівчинка запитала свого брата:
- Що таке любов?
- Це коли ти кожен день крадеш у мене з портфеля шоколад, а я продовжую класти його в одне і те ж місце.


МИША
Якось одна чемна і добре вихована мишка, що мала симпатичний домашній вигляд, відчайдушно тікаючи від кота, опинилася у пивниці багатої вілли. Там було зовсім темно і мишка впала до якоїсь дивної калюжі. Це був добрий коньяк, що витік через попсутий отвір дубової бочки. Мишка несміливо лизнула дивну рідину. Смак їй сподобався. Це було щось міцне та запашне і гріло горло, мов вогонь.
Коли вона “випила” цілу калюжу, то нараз випросталася, вдарила себе лапками у груди, скорчила грізну міну і заволала: “I де той кіт?”

Дуже багато людей у нашому часі мають хіба що мишачу відвагу.

 

Відповідь: Життя прекрасне!

 

Відповідь: Життя прекрасне!

Усі сили

Батько спостерігав за сином, який хотів переставити важкий столик. Хлопчина натужувався, сопів, але не міг посунути столика навіть на міліметр.
— Чи ти використав усі можливості? — спитав батько.
— Так… — прошепотів синочок.
— Ні! — сказав батько. — Ти не попросив мене допомогти тобі.

Молитися — це застосовувати “всі” наші сили.


Не продаємо...

Одна пара зайшла до магазину дитячих іграшок. Вони довго
оглядали їх на полицях, підвішених до стелі, розкиданих по
столах, по підлозі. Бачили ляльок, що плакали і сміялися,
електронні іграшки, маленькі печі, що пекли торти і піци...
... Однак не могли вирішити, що купити. До них підійшла ввічлива
продавщиця.
– Розумієте, – почала пояснювати жінка, – ми маємо маленьку
дівчинку, але цілий день нас не буває вдома.
– Дівчинку, що мало усміхається, – продовжував чоловік.
– Ми хотіли б купити їй щось, що б її ощасливило, – говорила
далі жінка, – навіть, коли нас нема... Щось, що б її забавило,
розрадило, коли вона сама.
– Вибачте, – посміхнулася продавщиця, – ми не продаємо
батьків.

Народити дитину – це укласти з нею такий великий контракт,
що більшого людський розум не може вигадати. Всі діти приходять
до нас з карткою запрошення і кажуть: “Ти мене закликав, і я
прийшов. Що ти даш мені?”. Тут починається виховне завдання у
всій його широті й глибині.

 

Відповідь: Життя прекрасне!

 

Відповідь: Життя прекрасне!

ЗА ВІКНОМ

В лікарні в одній палаті лежали два тяжко хворих. Ліжко одного було біля єдиного вікна, а ліжко другого - біля дверей.
- Що там видно у вікні? - якось спитав той, що лежав біля дверей.
- Я бачу небо, хмари, що нагадують фантастичних звірів, озеро й ліс вдалині.
Щодня той, що був біля вікна, коли він міг сидіти, розповідав своєму сусідові про події за вікном. Він розповідав про озеро, качок та лебедів на ньому, про човен з рибалками, про дітей, що гралися на березі, про закоханих, що трималися за руки й не зводили сяючих очей один з одного... Той, що біля дверей, хоча й не бачив цього, та в його уяві поставали ці картини - так гарно розповідав йому сусід. Та поступово до нього вкралася заздрість:
«Це несправедливо, - думав він. - За які заслуги йому дісталося місце біля вікна, а я повинен любуватися лише дверима з облупленою фарбою, тоді як він має такий
чудовий вид з вікна." Спочатку ця думка його засоромила та поступово його почала душити злість. Він навіть спати перестав - так хотів лежати біля вінка. Лише ця думка контролювала його життя. Одного разу вночі той, що лежав біля вікна почав задихатися й сильно кашляти. Він пробував дотягнутися до кнопки, щоб викликати сестру - та не міг. Його сусід біля дверей спостерігав у напівтемній палаті, як той намагається дотягнутися до кнопки. Він не поворухнувся й не натиснув свою кнопку, що викликала б сестру. Десь за п'ять хвилин кашель й хрипи затихли. Разом із диханням cусіда. Запанувала мертва тиша. Вранці його забрали. Після того сусід попросив медсестру, щоб його переклали до вікна. Медсестра, природно, допомогла йому. З трудом від піднявся й виглянув у вікно. За вінком була лише глуха цегляна стіна. Він спитав у медсестри:
- Як же так! Це вікно дивиться на глуху сіру стіну! Але той, що помер - розповідав мені про ліс, озеро, хмари, людей... Як же він міг це бачити з вікна?
Медсестра сумно посміхнулася:
- Він не міг бачити навіть стіни; ваш покійний сусід був сліпим. Він, певно, просто хотів вас трохи підбадьорити.

 

Відповідь: Життя прекрасне!

Один чоловік запитав у Сократа:
- Знаєш, що мені сказав про тебе твій друг?
- Почекай, - зупинив його Сократ, - просій спочатку те, що збираєшся сказати, через три сита.
- Три сита?
- Перш ніж щось говорити, потрібно це тричі просіяти. Спочатку через сито правди. Ти впевнений, що це правда?
- Ні, я просто чув це.
- Значить, ти не знаєш, це правда чи ні. Тоді просієм через друге сито - сито доброти. Ти хочеш сказати про мого друга щось хороше?
- Ні, навпаки.
- Отже, - продовжував Сократ, - ти збираєшся сказати про нього щось погане, але навіть не впевнений в тому, що це правда. Спробуємо третє сито - сито користі. Чи так вже необхідно мені почути те, що ти хочеш розповісти?
- Ні, в цьому немає необхідності.
- Отже, - підсумував Сократ, - в тому, що ти хочеш сказати, немає ні правди, ні доброти, ні користі. Навіщо тоді говорити?

 

Відповідь: Життя прекрасне!

 

Відповідь: Життя прекрасне!

 

Відповідь: Життя прекрасне!

цінуй кожну мити, адже вона подарована тобі Богом!

 

Відповідь: Життя прекрасне!

 

Відповідь: Життя прекрасне!

 

Відповідь: Життя прекрасне!

 

Відповідь: Життя прекрасне!

ЛЮБИТИ ...


Це двері трохи відчинені й вікна навстіж.
Це вітер, що виривається з силою.
Це поклик в безмежжі моря,
Це шепіт Бога,
що закликає тебе вийти з твоєї замкненої хата,
щоб йти до іншого, кого ти вибрав,
щоб наповнити своє життя, тому що ти любиш і хочеш любити...

Любов не полягає в засліпленні красою якогось лиця, що несподівано роз'яснюється для тебе, бо правдива краса - це відблиск душі; а душа є дальше, і ти, тремтячи, шукаєш її.

Любов не полягає у звабливосіі жвавого й бистрого розуму, що виливається у словах, в ідеях, бо розум може виблискувати тисячами барв і не бути правдивим діамантом, захованим у глибинах душі.

Любов не є почуттям до серця, яке пульсує для тебе більше, як для інших; ні здивуванням, що я вибраний без причини, яка виправдала б таке божевілля, тому що серце може колись зворушитись іншим серцем і покинути тебе, раненого, в стражданні, з твоєю живою любов'ю.

Любов не полягає в бажанні зловити, схопити предмет твого прагнення, чи то серце, тіло, дух або й всі три разом, тому що інший не є "річчю", і якщо ти береш його для себе, з'їдаєш його й нищиш, це означає, що ти любиш самого себе, думаючи, що любиш іншого.
Засліплення й звабливість, голод і здригання, зворушення й вибухи бажань, це все гарно й потрібно для чоловіка, жінки, але тільки щоб допомагати любити тому, хто згоджується любити.

Це двері трохи відчинені й вікна навстіж.
Це вітер, що виривається з силою.
Це поклик в безмежжі моря,
Це шепіт Бога,
що закликає тебе вийти з твоєї замкненої хата,
щоб йти до іншого, кого ти вибрав,
щоб наповнити своє життя, тому що ти любиш і хочеш любити.

Бо любити, приятелю мій дорогий.
Це хотіти зробити іншу людину вільною, а не зваблювати її, визволити її з пут, щоб і вона могла сказати: "я люблю тебе", але не була примушена своїми
невгамовними бажаннями.

Любити - це увійти до іншої людини, якщо вона відкриє тобі ворота свого таємного городу, далеко від стежок дозору, квітів і плодів зірваних на схилах, там, де ти, здивований, зможеш прошепотіти: це "ти" моя дорога, і ти - моя єдина.

Любити - це всіма своїми силами хотіти щастя для іншого, навіть більше ніж для себе, і все робити, щоб кохана людина росла, розвивалася і розквітала стаючи щодня людиною, якою має бути, а не тою, якою ти хочеш зробити її за планом своїх мрій.

Любити - це давати своє тіло, а не забирати тіло коханої людини; але приймати його, коли вона сама дає;
це зосереджуватись, збагачуватись, щоб дарувати коханій - більше як тисячі пестощів, шалених обіймів - дарувати ціле своє життя зібране в руках твого "я".

Любити - це віддаватись іншому, навіть якщо він, на хвилину, відмовляється; це віддаватись не рахуючись з тим, що інший дає тобі; це дорого платити і ніколи не вимагати повернення боргів; це - і в цьому найвища любов - прощати, коли кохана людина, ой леле, залишає тебе, намагаючись дати іншим те, що тобі обіцяла.

Любити - це приготувати стіл, за яким посадити гостя, але ніколи не вважати, що можеш обійтися без нього, бо позбавлений поживи, що він тобі приносить, на своїм святковім бенкеті ти не поставиш страви короля, хіба тільки сухий чорний хліб убогого.

Любити - це вірити в іншу .людину, мати довір'я до неї, вірити в її приховані сили, в життя, що є в ній, і які б не були каменюки, треба їх відсувати, щоб вирівняти дорогу.

Любити - це вирішити, як людина розсудлива, відважно пуститися по дорозі часу, не на сто днів, ні на тисячу, ні на десять тисяч, але на паломництво, що ніколи не скінчиться, бо це паломництво триватиме Завжди.

Любити, мушу сказати, щоб просвітити твої мрії, - це бути готовим страждати, вмерти для себе, щоб жити для іншого й викликати життя, бо хто може забути себе задля іншого й не страждати? хто може зректися жити для себе, щоб щось не вмерло в ньому?

Любити - це, врешті, все те й багато що іншого,
бо любити -- це відкритися безмежній Любові,
це дозволити любити себе, і, бути прозорим для цієї Любові, що приходить завжди вчасно, це, о велична, чудова Пригодо, дозволити Богові любити того, котрого ти, добровільно, вирішуєш любити.

Куаст Мішель.
Любове моя незнана

 

Відповідь: Життя прекрасне!

 

Відповідь: Життя прекрасне!

 

Відповідь: Життя прекрасне!

Хочу поділитись ще однією історією життя. Як би не це форум, не знала хто такий Бруно Ферреро. А мене сподобалось, що він пише, а головне як. Думаю, що вам теж сподобається))

---------- Додано в 00:51 ---------- Попередній допис був написаний в 00:50 ----------

У сні, який бачив св. Іван Боско, одна пані йому сказала: «Одного дня ти все зрозумієш». Отець Боско наприкінці свого життя, під час останніх літургій, які він відправляв, кожного разу плакав. Бо він побачив малюнок свого життя. І ми будемо насправді щасливими, якщо побачимо, що малюнок нашого життя і той малюнок, який для нас приготував Господь, будуть однаковими.

Ви крокуєте, часом падаєте, але піднімаєтеся і малюєте свій малюнок. Щоб малювати, потрібен олівець. Тут є п’ять речей, необхідних для життя.
1) Все, що найважливіше, є всередині.
2) Кожного разу, коли повернути олівцем, олівець залишає слід – ви залишаєте слід.
3) Дуже гарна річ – гумка, якою можна стерти. Якщо помиляєтеся, завжди можна стерти. Це називається прощення.
4) Але ще є річ важка. Якщо хочете, щоб олівець міг далі малювати, його потрібно підгострювати. Це важко, бо треба частинку відрізати. Але дарувати – це завжди відмовлятися від чогось. Одна з найгарніших молитов, які я знаю, каже так: «Господи, зроби з мене лампочку. Я витрачу самого себе, але я зможу подарувати світло іншим».
5) Якщо ви хочете, щоб олівець малював, мусите довірити його більшій руці.
І моє до вас побажання – будьте як олівець у Божих руках.

Амінь.

---------- Додано в 01:23 ---------- Попередній допис був написаний в 00:51 ----------

Здатність промовляти - великий дар. Щоб людина не говорила надто багато дурних слів Богові, Він дав їй десять пальців, щоб пам'ятала Його мудрі ради:
"Щоб перше слово було добре,
Щоб друге слово було правдиве,
Щоб третє слово було справедливе,
Щоб четверте слово було щире,
Щоб п'яте слово було відважне,
Щоб шосте слово було делікатне,
Щоб сьоме слово несло втіху,
Щоб восьме слово було ласкавим,
Щоб дев'яте слово було сповнене поваги,
Щоб десяте слово було мудре.
Далі мовчи !"