Ну та ясно що регулярно не треба діставати питанням, але ж спочатку питались... Дівчата, я тут не говорю про очевидні речі коли питатись недоречно. --- дописи об"єднано, 21 Лютий 2016 --- Чесно - так само як про погоду)) Може в мене нема жодних комплексів з цього приводу, і для мене не біда якщо дівчина в 30 років не одружена, чи 5 років після шлюбу не має дітей. Повторюсь, якщо є проблеми, і я знаю що людина хоче діток давно - то ясно що я не буду питатись, але якщо між-іншим - то не бачу проблеми чому це є таке табу.
не обов'язково, інколи питають для того, щоб почути що менше, ніж у співрозмовника, так сказати, для заспокоєння душі, тому може навпаки - бояться почути завелику суму
Ну то я ж і пишу, що з коліжанками без проблем, бо знаєте, що можна спитати, а що краще не чіпати. А то ж мова про якихось сусідів, родичів далеких-далеких яким рема про що поговортьи, або просто цікаво
Коли питають про ЗП, то я завжди кажу, що у США чи в Європі такі запитання вважаються ознакою поганого тону, а ми ж йдемо в Європу. Мене також так виховували, але по ходу доводиться самій вносити певні корективи ))).
А що в тому питанні такого? Переживає жінка за майбутню зарплату сина, щоб часом не надурили. Що тут такого? --- дописи об"єднано, 21 Лютий 2016 --- А точно знаєте? Бо я знаю, що це питання таке засекречене тільки в нашому постсовку
Мені власне Європа тим дуже не подобається...такі закриті люди, вити вовком хочеться. Брат казав, що коли жив в Німеччині, так ні з ким не зміг відверто поговорити, бо ж все не прийнято. Там навіть батьки в дорослих дітей нічого не питають, бо ж виховання, такотовність... От так живеш сам по собі, закритий в панцері, а чи є щастя від такого життя? Риторично Тому, мабуть, я хочу жити тут, дякуючи відкритості людей
Я на такі питання відповідаю, що я чи чоловік спочатку йшли на мінімалку, а далі показували свої здібності.
@Siania та про другу дитину то і я іноді питаю (але якщо відчуваю що ця тема для людини цікава). А от коли починають дітей виховувати чужих то трохи дивує. А питання про зарплату то теж близьких можу спитати (і то не факт що скажуть як є, і допитувати тут нема змісту), а от чим керуються коли чужих питають про гроші?
Тут погоджуюсь, рахувати чужі гроші - невдячна справа Ну але тут все просто - кажіть що то не найкраща тема для розмови, або "завжди по-різному, як коли". Якщо про чоловіка - то я б сказала "В нас бюджетом керує чоловік"
по-перше - я відповіла що не можу оцінювати її сина, та і не маю нічого до нарахування зп на тому підприємстві; по-друге - не прийнятний тон розмови. Хоч цей пунк , напевно найголовніший - питання звучали так, ніби я на допиті і в моїй справі проводять слідчі дії; по-третєе - обурило мене не перше її питання, а питання чи має мій чоловік конкретну суму зп, чи має більше. Вважаю не прийнятним такі питання, тим більше про розмір зп навіть не моєї, а чоловіка, якби я хотіла це розповісти, я б вмістила ту інформацію у відповідь на перше питання. А може він мені не все декларує?
В нас серед колег було заборонено розголошувати свою зп. Всіх попереджали, що як тільки хтось проговориться - звільнення.
і в мене на роботі так, навіть в договорі, здається, є такий пункт, правда не всіх це спиняє, та все ж
А от підкажіть мені, як відповідати на запитання "Коли ви вже подумаєте про більшу квартиру? Що думаєте про збільшення житлової площі, Яні ж потрібна своя кімната? Коли купите більшу квартиру? Не тягніть, бо з такими цінами скоро зможете купити тільки буду для Брітані" (а Брітані, взагалі-то, в нас кішка, і в буді, наче собака, не живе, але яка людям різниця...) Причому то каже найближча рідня чоловіка, яка чудово в курсі, що ми більшу квартиру наразі не потягнемо. А в телефонній розмові з дитиною казати їй, що от вам потрібна більша квартира... Потрібна то потрібна, але для чого таке говорити дитині? Це ж не хліба піти купити в магазині і не ковбаси. І яку реакцію має їм видати дитина? Раніше було питання чоловікові: чому ти собі зуби не вставиш? От так просто, при всіх, за столом, на весь голос... З зубами питання вирішене. Але ж, блін, неприємно... Або, теж за столом, щоб перервати мовчанку: замовив я собі там-то і там-то ось таку річ... коштувала (і називає тризначну суму)... ні сіло, ні впало, по небу пливло... (с) От як реагувати? Бо я вже скоро буду боятися в гості ходити...
Знаю точно, що в Америці питання ЗП обговорювати не прийнято, такі питання вважаються нетактовними. Друзі з Європи (європейці, а не українці, що там живуть), які цікавляться життям в Україні, також жодного разу не порушували цього питання. Звичайно ж, відсутність довірливого спілкування між батьками та дітьми, наприклад, як ознака, властива певному суспільству, то вже занадто. Але відкритість також повинна мати свої певні рамки, має бути межа між відкритістю та приватністю.
ну то просто рагулізм, тут хіба сказати, що зразу після того, як ти собі вставиш мозги, але чи дійде? Про квартиру, то також питання дивне, тим більше, якщо відомо, що наразі ситуація не сприяє, хіба запропонуйте їм спонсорами бути, може злякаються, що будете гроші в них просити ))))) А взагалі в цій ситуації головне, щоб вони дитині комплекс який не нав'язали, в неї такий ніжний вік
Яська Березнева, спробуйте відповісти "Ой, так-так, ми власне хочемо брати кредит, давайте ми вас візьмемо поручителем/оформимо його на вас? Ви ж нам допоможете, правда? Ой, нам тааак треба!!!" Я теж гублюся при таких питаннях - заміж-дитина-зарплата і т.п. Стараюся їх передбачати і роблю собі "домашні заготовки", хоч не завжди можу зорієнтуватись і відповісти. Коли я переїхала, сусідонька поверхом нижче одразу запитала, а за скільки ви купили квартиру? Я з милою посмішкою відповіла "Ну ви ж розумієте, що це моя особиста справа". Загалом, якщо мене питають, скільки я заплатила за... щось там, відповідаю "всі гроші". А ще хороший спосіб, який мені підказала мама - питанням на питання. Мило посміхаєтесь і "А чому ви питаєте?"
Та шо-шо, думаєм. Ото думаєм, може підкинули б нам пару другу десятку тисяч. Ми віддамо, але не скоро.
Ви: А шо? Ви: І шо? Ви: Ну і? Фсьо. Більше жодних пояснень і оправдань. Менше тексту т.с. Після таких відповідей, від яких віє вашим пофігізмом, цікавість рано чи пізно (швидше рано) потухне. Людям не цікаво штурхати в місце, яке не болить.
І в мене проблема з вічними запитаннями про зарплату......Дістало!!! І питаються, не те що найкращі подруги, а умовно кажучи всі підряд сусіди, одногрупниці, цьоці, вуйки і т.д. (я нещодавно влаштувалась на досить непогану роботу). А найбільше вбило коли запиталась про зарплату працівниця з іншого відділу, в якої об"єктивно в рази менше відповідальності і обов"язків. Я з дурі відповіла, бо запиталась вона якось в лоб і я розгубилась.....То та, вибачте, коза, ходила потім з іншими обмивала косточки і обурювалась, чого то в мене більша зарплата ніж в неї. Ну навіщо??? Навщо всім знати яка в когось зарплата???? Чи я сама собі її нараховую, чи що??? На що вчилась як то кажуть, що напрацювала те й маю....ааа.....дістало!!! Підкажіть, дівчатонька, будь ласка, як би то культурно людям сказати, що всьо що напрацювала, все моє??? Доречі, двічі так і відповідала "все що заробила, все моє" або "Всі гроші", а вони через 3 хв.: "Ну та серйозно скажи, яка в тебе зарплата???" Забилам би таких нетактовних людисьок!
