Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Ви дійсно просто молодці. Скажіть, а ви діток усиновили зовсім немовлятками?
Я іноді думаю про усиновлення, але наразі відчуваю, що не була б готова до такого кроку, особливо зі старшими дітками. Але то дійсно є такий запас невитраченої ніжності і така потреба ВІДДАВАТИ, що цей крок є дуже зрозумілим.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Дякую, дівчата, за підтримку, тут і в кармі. Виписалась, і якось легше стало... Ще раз дякую!

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Скажу вам по правді,що як би я не була в такому стані як я була тоді, то я напевне також не наважилась.Десь на другий день після пологів,я сказала чоловікові що хочу усиновити діток, може це були емоції,може дія наркозу,але так все і почалося.Коли ми повернулися до дому, було настільки важко,я не знала чим маю зайнятися що б хоча б хвилинку не думати про свого ангелика.Чоловік спитав мене чи я не передумала нарахунок усиновлення(він дуже мене підтримав).І вже через тиждень після пологів ми почали збирати документи(це зайняло місяць і допомогло мені хоча б трошки відволіктися від думок про синочка).
Коли ми вз"яли дівчаток, їм було 5 місяців,спочатку було дуже важко,але я ніколи за цей час навіть в думках не пожаліла про це,а тільки що вечора дякую Богу,що дав мені сили все довести до кінця (бо часто були сумніви).

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

у мене були аналогічні відчуття і теж складно було налаштуватися, що все - дитини не буде, зараз я знову буду робити звичні речі в звичний час. Я хотіла надати життю якогось змісту і знайшла його. Потім завагітніла і народила. Під час другої вагітності не мала страхів і не згадувала минуле. Це було в моєму житті, значить, така в мене доля. Тримайтеся, все ще буде.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Недавно ми з чоловіком бачили чудовий фільм про італійського святого Джузеппе Москатті " Исцеляющая любовь". Там дуже гарно показано, як ми люди деколи не розуміємо Божих планів щодо нашого життя.

Ви Молодчинка, подарували родину двом Мацьопам в той страшний для вас час. Ви мали відвагу йти вперед, ваші дівчатка щасливі, що мають таких прекрасних батьків!

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

ніколи не думала, що писатиму в цій темі. вчора всі надії та сподівання розлетілись... якось так порожньо і важко на душі.
дівчата, бережіть себе та своїх діток, вони найдорожче, що є в житті.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Ви з чоловіком дійсно молодці! а діти це найпрекрасніше що може бути у життя кожної людини!

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

дуже несподівано і раптово, і так рано....
втратила дорогу, найближчу і найнайріднішу людину

свою маму...

вона була для мене всім, не існує сильнішого звязку ніж мама і дитина

не можу усвідомити

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Ми з чоловіком дуже довго прагнули ще одної дитинки. Затримка, я на УЗД, а там невтішний діагноз - киста, можливо треба пізніше оперувати. Сльози, нерви... Через 2 тижні повторне УЗД в іншій клініці - вагітність, але вже "на виході" (гадаю, постійний стрес через "кисту" таки дав поштовх до викидня). Одна лікар заспокоює, що може все минеться і плід закріпиться, другий аргументує, що вже кінець... А мені так хочеться вірити, що все буде гаразд, я така щаслива, що в мене буде мацьопка... Але, на жаль, стався викидень, було дуже важко, дійсно, якась пустка всередині і біль втрати. Тішусь своїм синочком і розумію, що вже більше дітей не матиму, пройти знов через усе це навряд зможу.



DarkNess , мої співчуття, тримайтесь. Сама тільки пережила втрату дуже близької людини. Розумію, що це важко, але Ви повинні триматись.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Вітаю, це велике щастя бути мамою та щастя для донечок мати маму!!! Ви просто молодці!

Написала Вам в ПП, але не можу відправити Вам листа, бо пише "що заповнена скринька"

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Сльози течуть по обличчі без зупинку. Ви молодець!!!!!!!!!!! Дай Господи здоров"я Вам, Вашому чоловіку і Вашим діткам.

В якому роддомі це сталося?

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Дякую всім за теплі слова і підтримку.

в роддомі на Джамбула

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

День пам’яті жертв Голодомору…
Сумно на душі, пусто у серці…
Мамина родина була з Харківщини, відчула на собі усі репресії та жахіття роботи Системи…
Немає вже ні баби, ні діда, ні мами… Сумую, бо не встигла розпитати їх про всі події у нашій сім’ї; неуважно слухала розповіді про голодомор, у пам’ять врізаються лише окремі фрагменти.
Бережіть своїх рідних, цінуйте кожну хвилину, проведену з ними, цікавтеся історією та родовідом вашої родини.Час – безцінний!!!

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Зараз переживаємо важкий період в житті нашої родини.
За один тиждень отримали кілька неприємних новин.
Дуже захворів швагро (44р), лікують вже 2 тиждень важке запалення легень, відкачуть воду , а вона знову набирається...

Його дружина, моя рідна сестра, учора втратила маля. Вони так сподівались...

Інша сестра з похресницею(8р) попали в лікарню, високий цукор, після 2 днів досліджень- призначили інсулін...

Всі події не вкладаються в голові...
Справді , серце розривається навпіл.......

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Я просто в розпачі ! В нас з чоловіком 6 рік нема дітей , а сьогодні коли я почала розмову про лікування він відповів шо мені нема чим зайнятись як хіба гроші лікарям носити ,сижу і ридаю , він спить

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Я минулого тижня дізналась, що у нашого співробітника внук народився мертвим на 37-му тижні. Виходити цілу вагітність, що потім ось таке... Навіть не знаю, що казати в таких ситуаціях.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

На 89 році померла моя баба Ліна, а я не змогла бути на похороні і так мені через це прикро...Намовили мене вчора не їхати, бо холодно і малу нема як залишити, а до церкви і на цвинтар треба йти довго. Вчора поїхала на годинку на парастас і попрощатися, а сьогодні лише помолилася за бабину душу, поплакала...жаль Баба мене виховувала з маленької, була мені і коліжанкою і другою мамою і бабою і порадницею і розрадою, завжди просила мене не їхати ще додому, побути, посидіти з нею, а як я не приїжджала, то казала: Як нема Маряни, то нема неділі. В свої 88 років читала без окулярів і так любила собі випити вина, кави, солоденького чогось і смачненького. Поїду завтра на цвинтар. Нехай земля їй буде пухом!

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

У знайомих померла донечка, 9 місяців. Перша і дуже бажана дитина (у мами до неї був викидень). Діагноз - рак шлунку. Відчуття смутку і безпорадност. Бережи Господи наших діток.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

...сьогодні видалила другу лінієчку...
...8 днів тому почула страшне..відсутнє серцебиття..завмирання плоду..а вже 16 тиждень!!..
..пам"ятаю сльози наче камені полетіли...виходжу на вулицю..і вию...як собака..хотілось кричати, але це все, що я могла із себе видусити..падаю, бо ноги не тримають...розгублені очі чоловіка..а потім все як в тумані..лікарня, підготовка, наркоз, біль, капельниці..слова лікарів, що таке буває, що то певно інфекція або ж природа сама так вирішує, що краще так, а ніж все життя з хворим дитям...носила вже не живим 1,5 тижні..напевно хлопчик, але особливо не зрозуміти, бо вже дитинка зелена..зранку до вечора антибіотики, купа родичів і всі зі своїми словами підтримки, все буде добре, не плач, ще молода, ще народиш...як вони не розуміють?? я не хочу ще, я хочу ЦЮ ДИТИНУ!!! моє сонечко довгоочікуване!! моє янголя бажане, кохане..кожен день мрії, думки про дитя, животик який округлюється, очікування рухів..це сон, це все неправда...чому він мене покинув????
...зараз мене спасає тільки мій синочок..його щасливі очі, його сміх..як я важко його виносила...тричі його спасали..видушували з мене..але він вижив..він є..мій сенс життя..коли він підросте, я обов"язково розповім йому, що у нього мали бути братики або ж сестрички ( 8 років тому перша вагітність завмерла на 7 тижні, пройшла те саме пекло..)
..зараз досі у трансі, "зализую рани" вже дома..чоловік пару днів був сам з сином, водив у садок, бігав на роботу, до мене в лікарню.. а вчора пішов пити пиво..образливо і боляче..може вони, чоловіки, так лікують свій стрес? чи то йому зовсім не болить як мені? відчуваю, що я сам на сам зі своїм болем..як це пережити?????????????????????

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

не думайте так...можливо йому теж болить і то дуже...просто вони не привикли так свої емоції виявляти...може йому все всередині перевертається, але не хоче при вас те показувати, щоб не розстроювати вас ще більше...тримайтесь