Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

В старі часи нічого не вводили. У моєї тети також негативний резус а в її чоловіка був позитивний. Перша дитина народилась нормальна, а ось наступна завмерла.
В нас тут роблять укол незважаючи на те який резус в дитини плюс чи мінус. Це все для забезпечення на майбутнє.

Ви кажете природний відбір аби себе переконати і я це розумію. Бо біль дуже сильна.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Біль дуже сильний, але я себе цим не заспокоюю, якщо лікарі вкажуть на іншу причину, я її прийму і будемо далі рухатися...
Щодо резусу - я ж стояла на обліку, тому здавала кров на гемолізиниі антитіла, нічого не виявили, так що думаю щось інше стало причиною....

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Коли в тебе горе - здається що ти одна така в світі і ніхто не в змозі тобі допомогти не коханий чоловік, не рідні і не друзі.Здається що на якийсь час біль затихає і ти думаєш що вже все позаду.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

В далекому 97омому мій маленький хлопчик програв свій бій за життя.

Народився занадто швидко і був занадто слабеньким, щоб воювати.

В лікарняній капличці його похрестили Романом. Без мене. Чому Ромчик? Мене ніхто не спитався, та й питатись не було кого - в такому я була стані. Як він називався я змогла запитатись лишень через декілька тижнів після того нещастя.

Я плакала рік. І на протязі декількох років не було дня, аби я за нього не згадала.

Та час лікує все. Після Ромчика народилась Луцінка - досить... незвична дитина з незвичним поглядом. А потім і розбишака-Мартин.

А потім Бог послав мені людину, коло котрої я відчуваю благодать і спокій. Його звати Роман.

Може це випадковість. А може і сум матері за дитиною, самонавіювання і віра в те, що її малий янгол завжди коло неї. Але я справді вірю в те, що віра, надія і любов, що ми вкладаємо в кожну нашу дитину не йдуть в нікуди, вони повертаються.

Дорогенькі матусі, ті, в котрих діточки є, ті, котрі вже носять свої зернятка, і ті, котрі їх тільки планують - бажаю вам терпіння, здоров"я і віри. Шануйтеся. А я за вас просто помолюсь.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

У мене також був такий збіг,випадковість,не знаю...Моя сестричка померла 15 липня 2001 року,а через рік я народила донечку ,яку назвала Ангеліна.А через деякий час подивилась в церковний календар,що Ангеліни 14 липня.Якесь дивне відчуття було ...

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

натрапила на вражаючу інформацію про шкідливість УЗД...що воно впливає на ДНК і на ранніх термінах може мати фатальні наслідки...

http://forum.detstvo.ru/showthread.php?t=184&p=943
і ще у 2-му повідомленні відповідь лікаря-педіатра, консультанта форуму:

будьмо обережні!

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Жахливий, жахливий тиждень!Вчора дізналась, що на днях в однокласниці померла донечка - 12 років, в шостий клас ходила. Була вроджена вада серцевого клапана і проблеми з нирками. Операція ніби то була неможлива... Почалось загострення, два дні в реанімації - і ...
З Росії позавчора вночі зателефонували - моя троюрідна племінниця загинула з чоловіком у автокатастрофі. Виявилось, що була на 12 тижні вагітності.
А вчора помер наш сусід. Молодий, 35 років. Двоє малесеньких діток залишились... Помер в онколікарні. Згорів буквально за лічені тижні...
І у свекра стався мікроінсульт.Другий вже. Відходили ніби, але в лікарні чітко дали зрозуміти, що третього разу вже нічого не допоможе.
якби хто сказав, що стільки всього страхітливого може навалитись за п"ять днів - не повірила б...

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Тримайтеся!!! І пам'ятайте - все так не буде
Після такої хвилі невдач, обов'язково прийде шось світле,тепле і радісне...

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Дорогі дівчата, вперше пишу на форумі і почала з цієї теми.
Хочу сказати, що серце крає біль, чому людині дано пити чашу страждань.
Був час, коли мені довелося перервати вагітність. Коли завагітніла - радості не було меж, літала, розмовляла з малям, тішилася, але майбутньому татові маля було зайвим. Погрозами і тиском мене змусили позбутися малечі, дали таблетки, щоб було без чистки. Я була наче в тумані. Коли народилося крихітне маля в оболоночці - я мало не збожеволіла, я вила від мук, розуміючи, що нічого не повернеш. Довгі місяці я намагалась боротися з собою, пила ліки, заставляла себе працювати до знемоги. Мене мучили кошмари, я плакала довгими ночами. Чи варто казати, що коханий мій пішов з мого життя, його не хвилювало, що далі. Лише за пів року я знайшла старий монастир, де молилася за свого ангелика. Лише там у склепі я відчула початок полегшення.
Сподіваюся, що прийде час і я пригорну своє малятко, вам, дівчата, бажаю дочекатися свого щастя.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

моя подруга на днях подзвонила до мене і завела дивну тему, як я ставлюсь до абортів, кількості діток, що бя робила, якби мала 2-ох і дізналась про третє?Я сказала, що все-одно б родила, дає бог дитину, дасть і на дитину. Аборт - гріх. Тут подруга розплакалась і сказала, що щойно зробила аборт...Як дізналась, про третє, а молодшій донечці 6 міс., то наче в тумані була. Стосунки з чоловіком погані, то сходяться, то розходяться.а тут ще одна дитинка. Вона прийняла якісь спеціальнітаблетки, що мали спровокувати початок місячних, вроді все пішло, але коли вона пішла до лікаря, той підтвердив, що вагітність триває, і тепер точно прийдеться робити аборт, бо ліки сильнодіючі......Подруга в депресії, каже, що навіщо поспішила з тими ліками, то був шок..але тепер вже нічого не вернеш....Мені сльози на очі навертались, слухаючи її, але вже дійсно нічого не вернеш....

 

І я от переживаю за наступну вагітність... У мене 1 +, у чоловіка 2+. Але і тут виникла проблема. Протягом всієї вагітності здавала аналізи на гемолізини і завжди вони були - то більше, то менше. Моя лікар мене трохи лякала, але я настільки знала що все буде добре, що навіть нічо слухати не хотіла. Малий таки взяв групу крові чоловіка. В результаті при народженні мав жовтушку (незначну, Слава Богу). Але за другу дитинку нам зразу сказали, що треба буде добре спостерігати, бо вже вироблені антитіла.

Не факт. У мого дідуся було три інфаркти (не мікро). Після другого нам сказали, що третього не буває. Буває, і після нього дідо навіть ще досить прожив. Просто у дідуся було велике бажання жити, він ніколи не падав духом...

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Скажу Вам, що коли я попала в лікарню з важким діагнозом, то світ неначе перевернувся з ніг на голову. Важко дивитися як кожного ранку вивозять мертві, нікому уже не потрібні , холодні тіла!!!!
Тоді ти починаєш дивитися на речі зовсім іншими очима. І хочеться тільки одного-бути здоровим!!!!!
Після того я ще довго відходила. але виздоровіла.Хоча на серці ще залишився шрам від проведених 4-х місяців зовсім відчуженого життя.Бо тоді я взагалі нікого не хотіла бачити і просто закрилася в собі, розуміючи що цим горю не зарадиш.
Щоб щось здобути, зрозуміти , треба дещо загубити і від чогось відмовитися............

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Отаке... якось натрапила на цю гілку, прочитала перший допис - Ліліну гісторі, моторошно стало...
Я якось писала в жилєтку, що моя бабця, їй було 85, впала і мала тріщинку в стегновій кістці, сьогодні був 9й день...її не має вже.
Я була мабуть улюбленою внучкою, найстаршою...
85... а чи має значення вік при втраті? не має... Я хочу вміти, як Симоненко, вміти не так писати, а так вміти ..."як добре те, що смерті не боюсь я, і не питаю чи важкий мій хрест..." - не боятись...
ніколи не вірила і не повірю нікому, хто каже "ми були готові...", що все, коли вже сталось, то так і просто відбулось - без емоцій втрати, без того відчуття пустки якоїсь чи як це правильно описати навіть не знаю... словом щось мені згадалась сьогодні назва гілки (сумна і гарна водночас) і захотілось написати... а про що? навіть сама не знаю, може, що серце розривається навпіл, життя продовжується, але вже якось інакше, просто інакше...

Писи. тільки не пишіть будь-ласка співчуттів, від них буває не тільки не легше... я просто написала, що якось важко..., що серце розривається навпіл...

знаю... час... переболить...

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Привіт дівчатка...сьогодні перечитала всі пости..так страшно і сумно...так багато таких ситуації...кожна 5 напевно таке переживає....в мене ще немає дітей але як чую такі всякі історії то в майбутньому так страшно..бо це пережити напевно дуже важко....

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

У моєї мами, Ліліан, була набагато гірша ситуація, ніж у вас. Все проходить і рана трохи загоїлось зараз у неї... А тоді... Нас було уже троє в мами і народилась Рімма - сестричка. Тільки плакала багато, поки не засне, бо сил не було уже плакати...відключалась просто . Лікарі лікували животик. А виявилось... пухлина в маленькій голівці сестрички.
Мама казала, коли взяли пункцію, то Рімма вже не казала - мама і сидіти перестала. Вона вирішила забрати доцю, бо лікарі тільки кололи її, а помогти нічим не могли. Мучили лиш.
Мама забрала Рімму додому, де сестричка заснула, а на ранок мама її ж і знайшла... мертвою. Їй було 8 місяців. Це так страшно. Я вже плачу. Та допишу. Не хотіла жити, та їй казали - в тебе ще троє на руках. В неї остеохондроз на фоні нервів виник. Вона винуватила себе. Лікарі казали, що якби вона не вмерла б, то вона б не говорила і може майже не розвивалась. Важко, дуже важко. Коли ж ми були менші - я та два брати, то мріяли... щоб вмерти за Рімму, а вона жила. Вона нам снилась. Востаннє приснилась у сліпучо білому платті і казала, що в неї все добре і такий ливсь потік світла спокою . Так реально. Може мій мозок заспокоював мене. Мені тоді було 15, а їй було б 14. Але після того не снилась...
Вже пройшло багато років. А я думаю, яка вона була б. І хоч я її не памятаю, але душа болить і в мене питає - за що так? Коли синочку було 8 місяців чогось страшно було за нього. дяка Богу марно... Просто дурня, але це страх видно, як відлуння.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

А мені було страшно ,коли мені виповнилось 27,вік в якому померла моя сестричка...У неї теж виявили пухлину,а через 10 місяців її не стало.До того була цілком здоровою.Читаю усі ці життєві трагедії і постійно нахлинують спогади-це не забудеться ніколи...

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

І я просто напишу... бо важко і серце уже не навпіл розривається, а на кусочки дрібонькі. А час не поможе! По собі знаю... бабусі уже 7 років не має. А болить з кожним днем все більше і більше. Я часто плачу, щоб ніхто не бачив. І знаю, і розумію що змінити нічого не можна, та так би хотілось ще з нею поговорити, обійняти, сказати ці теплі слова.
Я кожного дня думаю, от якби вона була.... та не має... і чекай не чекай, не прийде, не побачить внучку.
А самі найкращі моменти, це коли у сні я її бачу, коли вона щось каже. Я кожного разу прошу, щоб вона прийшла....

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

В моєї тітки був такий випадок....дівчинка загинула в автокатастрофі в 5 років.....ну її радили завагітніти..так хотіла дівчинку..завагітніла,а тут викидень....на Миколая сниться сон,де та дівчинка(що мала 5 р) у вигляді янгола, каже:Не плач мамо,Миколай тобі принесе лялю і дає їй ляльку......через деякий час дізнається,що вагітна...народилась дівчинка і майже копія тої,що загинула.......от так то буває в житті.....все від Бога

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Ми всі знали, що моя бабуся тяжко хвора. Але вона була така жива, до останньої хвилини! Я приїзжала до неї в гості, вона шось готувала, і я дуже часто їй казала, що вона обовязково має бути в мене на весіллі! Але не так сталося. Вже пройшло 3 роки, а її нема, а я заміж виходжу, і так серце крається, що її не буде поряд. І стоїть перед очами зараз постійно той кадр, коли я бачила її востаннє, в реанімації - я була остання хто з нею прощався...

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

читаю по одному всі дописи і думаю: я б навіть не змогла знайти потрібних слів, щоб кожну з вас потішити... Залишається мовчки тиснути кнопку "дякую", ковтаючи сльози... дівчата, хай у вас все буде завжди добре, хай кожній з вас посміхнеться ваше щастя, хай в цій темі буде поменше дописів, вірте в те, що все, що робиться - на краще!