Хам з Івана, або про типи емігрантів

Відповідь: Хам з Івана, або про типи емігрантів

Люди, реагуйте спокійніше на таких дописувачів, провокатори будуть періодично появлятись. Одні будуть писати (як бусик), що живуть за кордоном, приїхали в Україну і їхніми враженнями є, що українці - то г..но, а Україна то ***видалено цензурою***, інші (pantera) будуть писати, що жили в Америці (Канаді, Європі), то ті країни - то ***видалено цензурою***.

 

Відповідь: Хам з Івана, або про типи емігрантів

Ну не знаю... Я на кожному кроці це бачу... На жаль. Від цього ільки серце болить...Це є правда. І не треба виправдовувати, бо така в нас країна. Але й узагальнювати не треба. В нас є розумні люди, виховані, інтелігентні. Просто основна маса показує лице країни, а хамство в нас таки є!!! Мене як в магазині гарно обслужать, то в 10 раз приємніше, бо частіше відповідають не надто гарно. І аж настрій піднімається, а в Європі, наприклад в Італії, чи навіть в Польщі. Там так всі гарно посміхаються, так привітно, вони ж знають, якщо гарно повестися з людиною, вона обов'язково прийде ще раз!!! А В Італії до тебе просо на вулиці люди посміхаються. Просто так! Бо у всіх хороший настрій! Можливо в нас все по-іншому, бо людей довела наша влада до такого! Люди забувають про посмішку, бо думають лише про те, як заробити копійку, щоб прожити.. Шкода, що наша така ніби гарна країна, так котиться кудись у прірву...

 

Відповідь: Відкрита велика жилєтка

То певно не в жилетку, але мене дуже шокувало які наші люди невиховані. Як казала моя бабця, не дай Боже з хлопа пана. На ту виставу що ми робили, це було таке собі шоу-забава під кодовою назвою Гуцульцьке Весілля. Ми там показали всі традиції Космача (бо наш головний режисер то жіночка з Космача, хоча кожного дня вона працює лікарем в лікарні) і все було як правдиве весілля - з куркою, салатами, холодцем, голубцями, горішками, андрутами... хіба борщу і росолу бракувало. Потім грали троїсті музики і була велика забава, але наші люди умудрились покрасти наші прикраси якими ми прикрасили зал. Людина купила за свої гроші матеріал, наплела 30 віночків якими прикрасили зал - а дітиска то позривали і порозтаскували, а потім позабирали собі додому.
Також на кожен стіл чоловік одної жіночки напік 32 баранчики, які розставляються на стіл коли гостей вітають і дякують за те що прийшли. То народ, без дозволу, онте собі позабирав зі столів.
Ми три вечори сиділи і робили паперові квіточки і френзлі деревце вбирати, то то деревце з тими квіточками взяли тай викинули. Одним словом, так шкода що аж сльози на очі навертаються. Це ж скільки праці скількох людей не було пошановано і просто викинулось в смітник. Серце болить за наших людий.
А ще ті люди дуже виступали бо ми їм заборонили приносити горівку зі собою. Нема! Ми поставили на кожен стіл дві пляшки великі вина і ще був бар, то як комусь бракувало міг напитись в барі. Але забава не для того аби напитись, а виглядає що наші люди як не нап*ються то жити не можуть. Але ми сказали що доста, пора вчитись що вином можна обійтись!

 

Відповідь: Хам з Івана, або про типи емігрантів

Ви навмисне таким чином ностальгії позбуваєтесь, чи Ви душевний мазохіст?

А цих українців довго шукаєте?

Бо в мене (на щастя) такі друзі-співвітчизники, що після зустрічі з ними на Україну хочеться ще більше. (Я таки душевний мазохіст).

А Ви щось робите, аби там (на Україні) не було стільки "рож"? Ні? Не переймаєтесь? Ну то звідки ностальгія?

 

Відповідь: Хам з Івана, або про типи емігрантів

Може, не зовсім у тему, але навіяло...
Сьогодні у маршрутці стала свідком ситуації, що називається "і сміх, і гріх". На початку Зеленої колись була зупинка, потім її заборонили через те, що маршрутки перекривали "зебру". Водій побачив, що там голосує старша жінка, зупинився, підібрав, хтось поступився місцем, а вона давай вичитувати, що вона приїхала до нас з іншого міста, їй сказали саме на цьому місці сісти саме на цей маршрут, вона ДВІ години прочекала, і ніхто не зупинився (наскільки я зрозуміла з її слів, повз неї проїхала тільки одна маршрутка, але менше з тим). Тому вона щиро бажає, щоб в тої маршрутки відлетіли колеса, вона розбилася, а водій згорів. :eek: Хлопчина, який сидів поруч, спробував щось спокійно заперечити, у результаті став "сучим сином"!
Хтось з людей попросив не сипати прокльонами - і тут тьотку понесло... І щоб Львів - "П"ємонт **** демократії" згорів, і люди щоб подохли зі своєю Україною разом, бо ніхто їй не хотів сказати, де та триклята маршрутка зупиняється (можу собі тільки уявити, ЯК вона питала ) - одним словом розважала народ на всю котушку! Ближче до цетру до неї підсіла приємна жіночка і стала терпляче пояснювати, що всі ми тут бідні, всі нервові через тяжке життя, але треба до людей по-доброму, що не треба гнівити Бога прокльонами, бо це страшні речі, і що ви думаєте? - мадам на секунду замовкла, погодилась, що тільки Бозя їй допоможе, а цю Україну зі Львовом, демократією, Юлькою і Ющенком нехай кров заллє (маршрутка якраз минала фігуру Матінки Божої). Потім чомусь звинуватила Чорновола у всіх бідах - люди відповіли, що наш Чорновіл у землі лежить, а вони нехай зі своїм (молодшим) самі голову мастять. :D Нарешті біля пам"ятника Шевченку під дружнє побажання всього найкращого (я не жартую) пані вискочила з маршрутки. А ви кажете - у нас люди хами... Та золоті у нас люди з безмежним терпінням.
І то треба було стільки шуму піднімати, щоб одну зупинку проїхати?

 

життя українського заробітчанина

Чому так багато українців змушені їхати на роботу за кордон? Давайте поділимося досвідом роботи на капіталістів. Я декілька років збираю полуницю в Норвегії. Я полюбила цю країну, але важко жити на дві держави.

 

Відповідь: життя українського заробітчанина

А значок комерційної теми навіщо?

 

Відповідь: життя українського заробітчанина

авторе...ну крiм любовi до Норвегii ви не подiлились досвiдом ))) чекаем розповiдi .

 

Відповідь: життя українського заробітчанина

Я би хотіла поділитись не своїм досвідом, а спостереженнями за родиною...
Якось на свята поїхали ми в гості, якраз так співпало що моя родичка приїхала з заробітків з Італії ( вона там вже 8 років) посходилися рідні, її друзі, серед них - ще пару жінок - одна з Іспанії повернулася, інша з Греції (там вже 14 років!!!). І от я послухала їхні розмови, подивилася на їхні стосунки з їхніми чоловіками, які лишилися в Україні, з їхніми дітьми, які виросли на шиї у мами, а тільки не на справжній, а на "євровій"... Стало сумно, бо чоловіки, як виявилося, або зовсім не цінують їхньої праці, або принаймні не хочуть показувати що цінують (бо самі не мають змоги тут в Україні нічого заробити і почуваються припаскудно і нікчемно), живуть від "посилки" до "посилки". А жінки коли приїжджають - починаються ремонти, тощо, тобто вони витрачають гроші на свій розсуд, а чоловіки тільки поруч плентаються понуривши голови. Про каторжну роботу, яка як виявилося не сильно дорого і ціниться (моя родичка отримує 650 євро на місяць, плюс житло і харчування за рахунок дідуся, за яким вона доглядає) і говорити немає чого, бувають звісно і більші зарплати, але якось не пасувало випитувати. Коротше кажучи - перше враження дуже і дуже сумне і невеселе. Я не знаю, як би я витримала життя в такій родині, і після цього- в мене пропало будь-яке бажання відпускати чоловіка, чи самій їхати кудись, бо це, мені здається не життя. А найжахливіше - що там ціле містечко таке. Кожна друга родина - розірвана. Не хотіла і не хочу нікого образити. Сподіваюся тут будуть і позитивні історії
П.с: якщо тему витруть - допис прошу перенести в якусь дотичну тему, бо цікаво, як продовжиться дискусія.

 

Відповідь: життя українського заробітчанина

власне, ви нагадали моє нещодавнє обурення публікаціями "Експресу". Там чи то справжня, чи то липова заробітчанка описувала просто таки молочні ріки та медові береги Італії. Це справді жахливо. Сам факт, що людина повинна кидати сім'ю через матеріальні труднощі в рідній країні і їхати заробляти в чужу вже є негативним. Та "газетна заробітчанка" так відчайдушно намагалась всіх переконати, що там неймовірно добре, її на руках носять, прекрасно платять, найкращий відпочинок - лежати під яблунею, почитуючи електронну версію "Експресу" і жуючи апельсинки. А решта заробітчанок просто наглі брехухи, бо прриїжджаючи сюди розповідють як в Італії зле. Мене просто шокували ті статті...мабуть замовлені для піару електронної верісї, але ж нащо таким способом. Це огидно.

 

Відповідь: життя українського заробітчанина

і ми з чоловіком читали і дивувалися чого ж досі іще всі в тамту райську Італію не перебралися під оливковими деревами сидіти й електронний експрес з нетбука читати згадала ще про памятник заробітчанам http://ru.tsn.ua/ukrayina/v-ukraine-otkryt-pamyatnik-zarobitchanam.html

 

Відповідь: Хам з Івана, або про типи емігрантів

Не погоджуюсь лише з оцим.
"Нічого" заробити - не вірю. Так, можливо, не стільки, скільки дружина в Італії, але ж і не зовсім нічого. Було б бажання.

Думаю, ті чоловіки самі винуваті, що почуваються паскудно і нікчемно. Знаю достатньо таких, яких цілком влаштовує роль "утриманця". При чому це люди, які можуть працювати і руками, і головою. Але ж нащо? Заробіток з цього і так невеликий (в порівнянні з "дотаціями" з-за кордону). Ну так, трохи "стрьомно" перед дорогою родиною (і то лише на початках), але ж "біда чорна, роботи нема.."

 

Відповідь: Хам з Івана, або про типи емігрантів

Знаю добре це село і його мешканців. Чоловіки вдома бувають наприкінці осені та взимку. Відгуляють на 20 весіллях (бо село велике) і їдуть назад "в Москву". А практично весь рік у Колочаві живуть самі жінки... Амазонки нашого часу... Не скажу, що для них їх життя - це трагедія. Вони звикли, це, радше, спосіб життя. Чекають зустрічі з чоловіками і тяжко працюють на господарстві.
Ще таке: хоч не можна, напевно, так узагальнювати, але переважна більшість мешканців села - не зовсім освічені. Бо знають: що так повелося - все одно треба буде їхати на заробітки - як не в Чехію, то в "Москву", а там особливих знань не треба. І рідко хто дійсно вибивається в люди. Маю дуже хорошу подругу, яка звідти родом. Вона досягла певних здобутків тут, у Львові. Наполеглива, цілеспрямована. Але повернулася на Батьківщину: щоб стати дружиною, народити дитину і... піднімати з колін своє село. Працює в туризмі. Саме вона розповсюдила новину про пам'ятник.
Вона знала, куди поверталася. Знала, що буде весь рік чекати з заробітків чоловіка, так як колись чекала батька.
І така-сяка мораль з власних спостережень: тут, на Галичині, заробітчанство руйнує сім'ї, у Колочаві - скріплює. Бо коли чоловіки повертаються - починається пора добра, пора весільна. Заробітчанство там - спосіб життя. На жаль, звичайно. Коли діждемось Вашингтона з новим і праведним законом... А таки діждемося, щоб у закарпатському селі змінився спосіб життя...

 

Відповідь: Хам з Івана, або про типи емігрантів

це саме можу сказати і промоїх друзів іноземців!
загалом враження про Львів дуже приємні!
але к-ті молодих(!) людей на підпитку звичайно справляє не найкраще враження!
а ще мені якось були сказали такий комент - що у львові ще досі існує трохи "совєцкий" режим!
продавці в магазині такі ніби нікого бачити не хочуть- і загалом люди не задоволені життям!
зрештою коли буваєш в інших країнах то бачиш чужі реалії- і як направду могло би бути і у львові!

 

Відповідь: Хам з Івана, або про типи емігрантів

А я була вбита наповал у Запоріжжі. У Львові, порівняно з ним, взагалі молодь твереза вся.

 

Відповідь: Хам з Івана, або про типи емігрантів

а я в Керчі. В мене очі на лобі були, поки я там вулицями прогулювалася... найстрашніше- це маса молодих жінок напідпитку.. в обідній час... депресія повна

 

Відповідь: Хам з Івана, або про типи емігрантів

Дуже негарно , з вашого боку, так фантазувати . В Керчі, та й ще в обідній час.