в школу можна не ходити

Відповідь: в школу можна не ходити

До речі, дуже правильно кажете. Вийде не домашнє навчання, а навчання на дому. Як на мене, то велика різниця. Дитину до школи не ведемо, але ведемо школу до дитини. Все одно система й філософія (мислення тобто) ті самі. Це дивлячись із точки зору тутешніх домашників.
Суть домашнього навчання полягає в тому, що навчання й життя йдуть в ногу. І дитину вчать ті, хто її любить, а не кому за це платять. Грубо звучить, але освітяни при владі визнають, що школа - це чудове місце для працівників, але жахливе місце для розумних дітей.

А системи для домашнього навчання у Пн. Америці поділили на таких 5 видів.
Шарлотти Мейсон - навчання із життя, навколишнього середовища тощо

Класичний метод (ще називають Сократівським) - дітей вчать різних предметів відповідно до рівня їхнього розвитку (схожий на шкільну програму, але з індивідуальним підходом, без рівнялівки)

Еклектичний - поєднання різних методів, то один, то інший, то ще інший

Навчання по розділах (частинах) - зацікавилася дитина Єгиптом, то сидите з нею ту тему вивчаєте, поки вона чимось іншим не зацікавиться

Природнє навчання (найбільш альтернативний метод, як на мене, де дитина фактично сама керує процесом навчання)

Щодо домашнього навчання в Україні, то думаю, що тут поділ буде схожий на цей.

Я би й на іноземні теж любителів запрошувала. Тільки той вчитель вміє навчити й головне захопити дитину, який сам "горить" своїм предметом. Воно в школі так і є. Шкода тільки, що таких вчителів небагато.

Тут так нема. Домашнє навчання і школа цілковито розділені. Є тести для всіх, за якими визначають рівень знань, типу українського незалежного тестування.
Є основне тестування - англійська, математика, література. Решта - додаткові тести. Ще є курси онлайн, які теж допомагають оцінити знання дитини не лише за домашніми оцінками, які мама дає.

 

Не треба пояснювати. Можна спробувати РАЗОМ зрозуміти.
Батьки не мають все знати, бо так не буває.

Ну, я вже написала про 5 методик. Кожен обирає ту, яка йому підходить. Але вам напишу тут розклад однієї з мам-домашниць, яка пише книжки з домашнього навчання й має власне видавництво також.

7.00 - 7.30 - прокидаємося
7.30 - 8.00 - індивідуальні обов'язки
8.00 - 8.30 - сніданок
8.30 - 9.30 - спільні обов'язки
9.30 - 12.00 - час за столом (власне навчання за книжками, з робочими зошитами тощо)
12.00 - 1.00 - диванний час (спільне читання, пісні, історії, розмови тощо)
1.00 - 2.00 - обід
2.00 - 3.00 - тиха година (хто спить, хто книжку читає, хто малює, але має бути тиша)
3.00 - 6.00 - час на додаткові заняття, відвідини друзів, прихід гостей тощо
6.00 - 7.00 - вечеря та прибирання
7.00 - 8.00 - ігри, приготування до сну, купання тощо
8.00 - молодші діти йдуть спати
8.30 - 10.00 - старші діти йдуть спати

Забула сказати, що в неї четверо дітей. Найстарша зараз у 9-му класі, наймолодше - 5 років.
Навчання в Канаді починається в 3-4 роки.

Не знаю, чи є така статистика. Думаю, що невеликий. Але знаю тих, кому зараз 20-30 і вони вчилися вдома.

до мене на "ти"

Тут цікаві лінки: 1 2

Я ж написала, що для старших є цілий ряд різних тестів. А молодших перевіряє мама. Нащо постійний контроль? Те, що в школі роблять - це абсолютно зайве, просто вчителям навантаження, ну і контролювати знання вдома легше, бо навіть багатодітна сім'я ніколи не матиме такої кількості учнів, як має вчитель у школі (30 і більше).
Звичайно, якщо дітей не мама вчить, тоді теж треба якийсь контроль більший, аби мама мала уявлення про успішність дитини, тому я тут і не бачу великої різниці зі школою.

Ой, у мене стільки претензій, відколи дитина в школі, що мені простіше сказати, чим дитині добре. А добре, коли дають побавитися, коли не дають домашнього завдання, коли їздять на ковзани, на санки, дивитися фільми тощо. Це те, що моя дитина дуже любить у своїй школі.
Що я точно знаю, це те, що він є серед трійки найбільш обдарованих у своєму класі. Для таких дітей на 6-ий клас є особлива програма, більш насичена, підтасована під їхні можливості. Мій Дарко не хоче йти на ту програму. До сліз при тому. Чому? Бо ніхто з його друзів там не буде. Це мені говорить про те, з ким моя дитина дружить. Я, по ідеї, і так знаю, що він схильний підпадати під впливи і аж ніяк не позитивні, тому мені страшно навіть уявити, які можуть бути наслідки цього в старшій школі. Куріння - це найменша моя проблема, мабуть, із усього списку, який мені приходить до голови.

Ага, особливо, якщо вони мудрі і їх за це принижують, насміхаються, а то й б'ють. Ви в школі не вчилися? Школярі вигадують такі рафіновані способи приниження один одного, особливо в старших класах... Якось геть згадувати не хочеться всього того, що в нас хлопці й дівчата виробляли. А бойкот усім класом однієї чи двох осіб? Мало такого? А поділ на воюючі групи. І попробуй дружити і з тими, і з тими.

Мені зовсім не шкода. Я бачу, наскільки впевненими в собі й щасливими є діти-домашники. І це відзначають і викладачі університетів, і дослідники поведінки дітей, і навіть ті, хто наймає працівників на роботу. Дуже часто на посаду менеджерів, супервайзерів шукають саме домашників, бо лише вони є комунікабельними лідерами з хорошими манерами та чудовими навиками у відносинах із людьми. Це майже дослівна цитата.
Діти без школи отримують ще більше позитивних емоцій, і спілкування в них теж немало, при тому з дуже різними віковими категоріями. Нема кучкування за віком.

До речі, ще один момент. Більшість домашників завершують всю обов'язкову освіту (міністерство визначає стандарти) екстерном. Усього є 12 класів, вони дуже часто завершують усе ще в 10-му класі, або в 11.

 

Відповідь: в школу можна не ходити

Власне в тому основна різниця.
Тут навіть статистику в окремих провінціях неможливо вивести, бо батьки не зобов'язані реєструвати дітей при міністерстві освіти. В провінції Альберта батьки отримують по $850 на рік на дитину, якщо зареєструються, як домашники. В інших такого контролю нема, відповідно й кількість дітей чи сімей теж невідома.
У провінції Квебек із тим ще досі дуже напряжно й тримають контроль аж надто. А якийсь час тому була дуже голосна справа щодо сім'ї, яка вчила дітей удома, а в них дітей забрали соціяльні служби, бо мовляв батьки не займаються дітьми. Дітей повернули, але лише через 8 чи 10 місяців. Зараз ситуація набагато краща, але доволі складна все одно, особливо порівняно з Онтаріо, де кожен робить те, що вважає правильним для своєї сім'ї та дитини.
Якщо я вирішу не давати Дарка далі в школу після 6-го класу, то маю написати листа в міністерство освіти, що "доброго дня, я більше не даватиму свою дитину в школу, бо вирішила, що навчатиму її вдома". І все. За менших можу писати, можу не писати, то вже від мого бажання залежить.

Наскільки я зрозуміла, університети дивляться на тестування, а не на атестати.

Оце моя проблема від Даркових 4-ох років. Він належить до обдарованих дітей. У нього були лише дві вчительки, які вміли дати з ним раду, а решта всі постійно на нього жалілися. На щастя, тут із поведінки оцінок не ставлять, але деякі вчителі, на жаль, можуть тоді загальний бал понизити.
Тут у дітей щороку інший вчитель. Незмінними є лише вчитель музики, французької та (в його випадку) англійської для тих, хто говорить удома іншою мовою. Тобто тут вчителі не вчать від першого по четвертий клас, а вчать весь час той самий рік чи два.

Я би віддавала чим пізніше. Моя сестра так віддала малого в майже 6, а тоді забрала й віддала в майже 7. І от пригадую, скільки вона часу тратила на школу і навчання мого племінника, то мені явно буде простіше вчити вдома, ніж робити те, що вона робила. А вона теж усе вчила наново, бо вчителі були ніякі й не могли нормально пояснити предметів. Тому сама наново вчилася за підручниками і синові пояснювала, щоби він міг зрозуміти.
Я фактично теж мушу багато часу присвячувати Даркові, бо під час літа ми підтягнули з ним і французьку, і математику (я з ним працювала по півгодини в день, не більше), а за півроку школи в нього знову знання погіршилися, бо я ввечері просто не маю сили вже ним ще додатково займатися, а без того оцінки на півбала-бал стають нижчими. І то не тому, що він не хоче вчитися, просто він більше хоче бавитися, а з доступом до компутера й інтернету в школі проблем нема. Удома в нас за тим суворий контроль, а в школі - ніби контроль, бо йому постійно вдається влізти то в ігри, то на ютуб, то ще кудись. В результаті в моєї дитини розвинулася залежність від компутера, він більше ні про що не думав, дурив нас, що буде домашнє завдання робити, а сам бавився в той час. Я не звикла не довіряти своїй дитині, щиро кажучи, тому ми то дуже пережили. Вирішили питання зараз так, що вдома компутера наразі нема взагалі. Книжки, ровер, самокат, друзі, малювання тощо - прошу дуже. Компутер - зась. І це лише 5-ий клас. Коротше школа в мене - це болюче питання.
Щойно дзвонили питали, чи я реєструватиму молодшого, аби він з вересня йшов до школи. Відповіла, що ні. Подякували й сказали, що викреслять зі списку.

 

Відповідь: в школу можна не ходити

До далі треба дожити. Можливо дитина захоче в школу до того часу, можливо будуть наймані вчителі, можливо буде об*єднання з іншими батьками.
Щодо мене - з фізикою і інтегралами я розраховую на чоловіка.
В Україні не має можливості просто не ходити в школу.
Є кілька варіантів, про які я чула (детально не вникала, можливо прийдуть дівчата, яким це актуальніше і поправлять) - екстернат, індивідуальний графік і дистанційне навчання. Дитина 1 чи 2 на рік проходить атестацію. Мене наразі цікавить, чи все оте переписування завдань з книжки в зошит є обов*язковим, чи достатньо просто здати атестацію. Але в будь-якому разі, з того, чим я цікавилась - дитина вдома, в своєму ритмі, за своїм бажанням вчиться швидше , ефективніше, і що для мене дуже важливо - з інтересом, а не заради оцінки, щоб не розчаровувати батьків.

 

Вона СТРАШЕННО неорганізована! :xaxa: Вона проводила кілька семінарів на тій конференції, то я після першого змінила думку й на другий не пішла вже до неї. :xaxa:
Але її діти такі дисципліновані, виховані, я просто в захваті була! Так що то була для мене ще одна відповідь на мої страхи. Бо я теж дуже творча особистість і за чітким розкладом жити не можу. ))) Власне вона сказала, що в них не розклад, а рутина, тобто приблизно.
Домашнє навчання - це життя і навчання в одному. Тобто діти допомагають і їсти робити, і хатою опікуватися, бо власне виховати їх добрими людьми в домашньому навчанні важливіше, ніж навчити теорій математики, хоча це теж важливо.
Там є у неї в розкладі той "час за столом". Саме тоді всі діти сидять за столом, кожен зі своїми завданнями й матеріялами, а мама допомагає то одному, то іншому, залежить, кому потрібна допомога. Зазвичай більше часу зосереджується на менших, бо старші вже вчаться самостійної роботи. Коли я працюю з Натусиком за столом, Мелася сама сідає поруч і починає щось малювати. У моєї коліжанки троє дітей, то там те саме. З одним вона зараз працює більше, бо йому 5 років, а дівчинка 4 роки має простіші завдання, де 2-річна дівчинка просто калякає щось на папері, але всі вчаться, що є час, коли сидимо за столом і працюємо. І наприклад їм усім треба написати якусь історію з використанням тих самих малюнків, але якщо до 4-річної дитини менші вимоги, то 5-річна вже має скласти довші речення чи довшу розповідь. Тобто такого плану завдання можуть бути однаковими, лише різного рівня складності. До часу, коли дитина має вчитися складних предметів, вона вже має сильні навики самостійної роботи, а мама вже перестає бути для дитини вчителем.

О, цікавий факт. Один інститут провів дослідження. Взяли дві групи дітей різного віку: школярів і домашників. Діти були вбрані в футболки з номерами. Їх знімали на камеру, як вони бавляться, спілкуються тощо. Потім ці записи показали психологам, які не знали, де яка група, й попросили описати одну й іншу групу. Виявилося, що школярі трималися в своїх вікових групах і майже не спілкувалися з іншими групами. Натомість домашники спілкувалися зі всіма віковими групами, а якщо бачили, що хтось самотньо стоїть осторонь, вони підходили до такої дитини, аби з нею поговорити й теж знаходили для неї якесь заняття.

А, щодо мов так. І головне, щоби мова була не з архаїчних підручників. Як згадаю англійську в школі, завжди смішно стає. У французькій школі ми кожного року мали іншого вчителя й кожного року починали з алфавіту. А в іншій, де я вчилася 11 клас, підручники й методика викладання були ой якими нудними й застарілими. А вимова...

Іншого, здається, й нема.
Я тому написала в своєму дописі, що мої копійки не до кінця будуть сюди пасувати, але починати нову тему не бачу сенсу. Ну, і завжди цікаво про щось нове та інше довідатися.

Плюс домашнього навчання завжди буде, бо власне є індивідуальний підхід, навіть якщо нема можливості на індивідуальну програму. Можливо, колись і того, щоби тягнути школу в дім, теж не буде. Головне, що вже є перші кроки і ті, хто на них іде.
Але щиро скажу, що мені би то було важче, отакий постійний контроль, бо життя по-різному йде. Десь краще, десь гірше, всіляко буває, не завжди можна лише на одному рівні все тримати.

 

Відповідь: в школу можна не ходити

Те, що моїй дитині подобається, що в школі забави й ніц не роблять, навіть домашнього завдання не дають, не значить, що це подобається мені. Я тому й сказала, що у мене маса претензій і я позитивів не бачу. Тільки я для себе вирішила, що краще не довантажувати дитину в час після школи, а просто замінити школу на якісне домашнє навчання. А думку вашого брата цілковито поділяю. І про це на конференції теж говорили, що шкільний стандарт навчання досить низький.

Якщо треба вдома вчити так, як у школі - 100%. І в принципі ніхто й не каже, що це легко. Ми всі щось посвячуємо в цьому житті. Домашнє навчання - це теж самопосвята й водночас інвестиція.

Просто якщо мама фахівець, то їй важко вийти за рамки системи, а тоді дійсно складно. Я мусіла, образно кажучи, вбити в собі вчителя, щоби зрозуміти нарешті, як зайнятися домашнім навчанням. І про те саме говорять і інші батьки, які позакінчували університети, педагогіку, викладали в школах. Домашнє навчання вимагає думати поза рамками школи. Може, ваша знайома присвячувала забагато часу дитині, замість того, аби вчити дитину самостійності? Часто батьки забувають, що дитина має бавитися, розвиватися поза столом. Із того, що бачу в інших батьків, то там навчання за столом з підручниками триває 2-3 години на день. Решта - навчання іншими способами. Якщо би треба було влаштувати шкільний розклад удома - я би ні за що не взялася за домашнє навчання. І щодо Дарка питання навіть би не стояло, чи забирати його зі школи, чи ні.
Моя складність буде полягати в тому, що треба все вчити англійською. А вдома ми розмовляємо українською. (До речі, як ваш брат дає з тим раду?) Тобто мені треба придумати, як розділити дві мови. Це єдине, де наразі бачу великі труднощі, а решта залежить не від організованості, а від вміння трохи відпускати речі, слухати інтуїцію. Програма навчання для дитини, а не навпаки - оце той ідеал, який я хочу знайти й спробувати реалізувати.

Тут також. Хоча то дуже відносно, бо діти всюди діти. Крім того, на то треба мати кошти. Маючи більше, ніж одну дитину, далеко не кожен може собі таке довзолити, навіть тут. На порівняльній табличці приватні школи, хоч і йдуть на крок позаду за рівнем знань, але там стабільна пряма, де в звичайній школі рівень навчання в старших класах починає суттєво шкутильгати.

 

Відповідь: в школу можна не ходити

До речі, знаю один дуже негативний приклад домашнього навчання. Він якраз мене змусив дуже добре замислитися, чи дійсно я хочу це робити.
Там ті діти виглядають абсолютно занедбані (хоча кажуть, що діти освічені), вони дійсно геть несоціялізовані й навіть затуркані. Їх у сім'ї шестеро.
Коли я одного разу залишила в них Натусика на день (більше не було з ким, нам треба було терміново), то я після того, як його забрала, мила дитину в ванні й плакала (я на той час вернулася на роботу й дуже хотіла знайти когось, хто би добре опікувався дитиною), бо він весь смердів, використані підгузники та мама вкинула не в окрему торбу, яку я дала, а до сухих чистих речей. Підгузника вона йому поміняла аж один раз, а він був там від 8 ранку до 4 дня. Він не їв там, не хотів бавитися, правда, за її словами дуже радо дивився мультики Бейбі Ейнштейн, які вона пускає своїм дітям, бо вони "навчальні". Натуськові тоді лише виповнилося 12 місяців.
Можете собі уявити, якими були мої враження про сім'ї, що займаються домашнім навчанням.

 

Відповідь: в школу можна не ходити

Ну от другий випадок - це мій ідеал.
Перший - то не моє. Я за різносторонність та багатий розвиток.
Он мої друзі купили синові (5 років) історію світу, то я в шоці, скільеи там різної інформації. І то вже зараз вони почнуть вчити. А згодом ще планують вчити його греки та латини. І до речі, канікул, як таких нема в них. Вчаться кілька годин щоранку, решта дня вільна.

 

Відповідь: в школу можна не ходити

Кілька місяців тому Дарко приніс зі школи папір на підпис. Як одному з найкращих учнів він мав пройти тестування, за результатами якого міг стати учасником програми для обдарованих дітей. Дарко нам зразу заявив, що він того тестування писати не буде, бо ніхто з його друзів того не пише. Ми поговорили, домовилися, що він напише, щоби побачити його рівень, а вже тоді ми будемо говорити про те, чи треба йому інша (складніша й цікавіша) програма чи ні. Учора зі щасливої міною дає мені результат - 55%. Тестування він завалив. І я маю всі підстави думати, що він це зробив навмисне.

Сьогодні вранці мій чоловік, який мене відмовляв від ідеї, щоби забрати Дарка зі школи, сказав мені, що забирати треба вже зараз. І поставив мені план-мінімум на літо: приготуватися до початку домашнього навчання з Дарком уже з вересня. І не наступного року, а цього. Як добре, що я прихопила з конференції копію документа, який треба надіслати в міносвіти.
Мене чекає цікаве літо. Початок інтенсивної роботи з Натусиком і з Дарком одночасно.