У мами біля серця - як у Бога за пазухою

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

як???
з власних спостережень за чужими дітьми - якшо від дитини ховати шось-то коли вона то шось знайде,обовязково нашкодить єдине,що ховаєм подалі- то ліки дідусеві (але вже по смерті його та проблема сама по собі відпала). але навіть коли він жив- часто забував на видному місці свої копацили і т.д. - дитина їх не чіпала (хоча в мене кіпіш трохи був всередині).

 

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

В мене ліки на холодильнику)

Я дозволяю бавитися практично усім.
Те, що може зламати або собі зашкодити, але цікаве, замінюю на безпечне і придатне до знищення.

Наприклад, дже вже малий хотів прасувати. У ві сні чув, що я праску вмикаю.
Дитяча йому не підходила. Я знайшла стару праску і щаслива дитина нею допомагає мені прасувати.

 

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

Ви не так зрозуміли

Малося на увазі, що дитину не можна ні за парту посадити і навчити «як бути чемним, уважним, турботливим», ні не можна її «видресирувати», щоб вона була такою.

Цього всього не навчиш спеціально, не примусиш бути таким. «Выучить» як пише в статті неможливо.

«Чемною, уважною, турботливою» дитина є тоді, коли має такий внутрішній поклик, коли вона сама цього хоче.

А виникає такий внутрішній поклик, якщо дитина має чудові стосунки з батьками, якщо її люблять і приймають і вона це відчуває, якщо батьки насилля не застосовують, довір’я не зраджують, коли поведінка батьків не приводить до фрустрації і агресії в дитини, коли дитина впевнена в батьках, бо вони дуже чуйні, турботливі і надійні.

От в таких умовах, до таких батьків дитина прив’язана, хоче їх наслідувати, хоче їм подобатися і поводитися так, щоб їм це подобалося. Тобто, сама хоче бути «чемною, уважною, турботливою» для тих людей, яких вона любить, думка яких для неї важлива.

Нюфелд (на основі досліджень якого написані ці статті О. Писарик) вважає, що 95% проблем в поведінці дитини викликані:
1) проблемами з привязністю дитини до батьків (іншими словами – проблемами в стосунках між дітьми і батьками);
2) недозрілістю дитини (тобто, якщо дитина поводиться не так як нам би хотілося, то дуже часто вона ще просто замала, щоб поводитися інакше і нема в цьому нічого страшного).

Як бачите, нічого нового чи дивного, просто найважливішим фактором виховання названо ставлення дитини до батьків (чи людей, які їх замінюють; це ставлення є основою поведінки дитини. Наголос зроблений на цьому. Але як дитина буде ставитися до батьків залежить виключно від них (це на їхній відповідальності лежить)

І я вважаю, що це найкраще пояснення, бо зі свого дитинства пам’ятаю, що я найбільше слухалася свого діда. Чому? Бо я його найбільше любила! От чому. Так просто – кого дитина любить і хто її любов не зраджує, не ранить її (це дуже важливо!!!), того вона буде слухатися і того буде наслідувати.

Сподіваюся, я пояснила так детально, що двояких трактувать не буде

 

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

в Кінг Гросі є такого плану іграшки

 

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

дуже суперечлива фраза. Можна посилання з місця де вона була вирізана? Бігом пройшла по статтях і не знайшла. Мені цікаво, а хіба внутрішній поклик турботливості без прикладу якось можна розвинути? А чемність це ж еталон, яка тоді його міра? Як може дитина бути чемною йдучи на внутрішній поклик. Хіба не виховання робить дитину чемною уважною і турботливою? Це ж саме ці еталони і їх міру заклало суспільство в якому живе дитина а не природа. Природа заклала дитині дещо інші речі, такі як обережність та допитливість, на основі яких, як на мене, дитина може розвинути за допомогою виховання ці риси про які написано в цитаті, чи ні?

 

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

Без прикладу, очевидно - ніяк. Тут не заперечується приклад. Радше мова йде про те, що дитина не кожного хоче і буде наслідувати, не з кожного буде брати приклад. Наслідувати хочеться (і краще виходить) ту людину, яка є авторитетом для дитини, якою вона захоплюється, "з ким одної крові" (в переносному значенні).

Тобто, завжди є певне коло людей, найголовніше, в якому дитина своя, в якому вона може бути сама собою, де їй найкраще, де її розуміють і думка цього кола людей впливає найбільше. Добре, якщо це сім"я і вона є надійним тилом (бо може бути і інша компанія, хороша чи погана)

Та власне, це тут найсуттєвіше - фраза вирвана з контексту. Це цитата зі статті "Ребенок, которого легко растить" (лінк на вступ до циклу статей про привязаність)

І тут просто відповідь на це питання: найлегше батькам виховувати ту дитину, яка до них привязана. Коротка відповідь на коротке питання, не більше.

Загалом суть виховання на основі привязанності не в тому, щоб було виховувати легше, а щоб дитині було рости легше (хоча важливо як одне, так друге). А легше дитині тоді, коли батьки не виховують її самостійною від народження, а приймають той факт, що дитина залежна від дорослих і потребує турботи в перші роки життя від близьких людей, а не від інших. Тому я і запостила ці статіі в тему про домашнє виховання - вони їй дуже пасують

 

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

на жаль, не відкривається.

статті цікаві, хоча багато ідей викладених не є новими, вони давно писані-переписані класиками дитячої психології, але основна лінія ота прив'язаність гарно прописана. Дитина справді є залежною від дорослих і не лише фізично, а багато дорослих не розуміють цього. Їм здається що дитина самодостатня, у віці 3-4 років самостійно може приймати рішення і відповідати за них. Насправді для дитини такі рішення даються дуже важко і дитина не готова нести відповідальність, вона занадто швидко дорослішає і не відчуває задоволення від свого стану.

 

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

Це тимчасове явище. ЖЖ "впав", але в будь-яку мить може ожити

Так, дуже гарно. І хоча я майже все це (бо таки не все) знала і раніше, але саме цей виклад матеріалу дав мені мені, як мамі, найбільше.

 

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

Я думаю, "чемна" дитина малося на увазі "слухняна". Та, яка звертає увагу на слова батьків, не ігнорує їхні прохання чи справедливі вимоги, не робить наперекір.
Щоб дитина так себе поводила, в неї з батьками мають чудові стосунки, вона має хотіти бути для них чемною/слухняною.

Якщо зі стосунками проблема - виникає спротив волі батьків (противление - рос.) Якраз при проблемах в стосунках (проблемах з привязаністю дитини) виникає непослух, не_чемність, або взагалі серйозна антисоціальна поведінка.

Ще іншими словами - фрустрація в дитини (якщо дитина не отримує в стосунків з батьками те, що їй потрібно) приводить до агресії, до внутнішнього болю і до зовнішніх проблем з поведінкою. Все починається зі стосунків, а не зі спеціальних методів виховання/навчання.

Примус, насильство - погані помічники в вихованні (і взагалі в стосунках між близькими). Тому так важливо, щоб все було по добрій волі, за внутрішнім покликом.

Що конкретно ви маєте на увазі під вихованням в даному випадку? Це такий термін багатозначний, що я завжди гублюся коли його чую від інших

Мені здається, що не зовсім так.

Як на основі допитливості чи обережності можна розвинути турботливість/чуйність? Це стан душі. Це має бути щиро ( а не просто: буду вдавати турботу, бо отримаю по дупі) Його можна від когось перейняти, але той, хто передає сам має бути таким (турботливим і чуйним). Тобто, так має бути особистий приклад збоку + бажання дитини йому слідувати. От якраз про бажання слідувати, не варто забувати.

Чи нам вдасться передати дітям те, що ми хочемо їм передати, сильно залежить від того чи є ми для своїх дітей тими людьми, на яких вони хочуть рівнятися, з яких вони хочуть той приклад брати.

І знову треба вертатися до стосунків. Дитина найбільше вчиться на прикладі, але на прикладі тих, хто для неї орієнтир, авторитет. А хто орієнтир? Той, до кого вона найбільше привязана. Отаке коло.

І ще я б сказала, що це все правильно, якщо мова йде про якісь хороші речі, бо погане саме чіпляється. Як кажуть про звички "якщо не працюєш над хорошими, погані самі виникнуть".

---------- Додано в 17:12 ---------- Попередній допис був написаний в 16:58 ----------

Ще додам. Допитливістю та обережністю ми вчимо допитливості та обережності.
А чуйністю і турботливістю - ми вчимо дітей чуйності і турботливості.

Оце і є - вчити власним прикладом.

 

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

а що саме не отримує?

 

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

Якщо не отримує безумовну любов, турботу, відчуття безпеки і захищеності, впевненість в батьках.

 

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

ну мій це все отримує, а не слухається, кулаками на мене махає, кричить, вдарити може. Я то все присікаю. Але інколи в нього вискакує і так ця агресія. Не думаю. що то криза 3-х років.

 

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

Отримує ваша дитині чи ні - вам видніше.

А в загальному можу сказати, які можуть бути проблеми з привязаністю: якщо батьки дитину віддають в садок в ранньому віці (чи пізніше, але проблемно), залишають на тиждень-місяць на родичів, бо їдуть окремо на відпочинок, карають, ігнорують ("разделяющая дисциплина" (с)) - то дитина не отримує від батьків того, що їй потрібно, довіра до них слабшає, їх надійність для неї сумнівна, її тривожність росте. Привязаність може бути втрачена, може виникнути криза в стосунках. Незадоволення всередині викликає проблеми в поведінці, агресію, спротив і т.п.

До написаного вище ще можна додати багато чого: привчання до окремого сну крізь сльози, змушування їсти чи типу того, раннє віднімання від грудей доповненне тим, що мама на кілька днів залишила дитину і т.д., і т.п.

Але ще раз нагадаю: проблеми з поведінкою дитини не обовязково виникають через кризу стосунків з батьками - вони можуть бути просто наслідком незрілості дитини в силу віку (бо маленька ще дитина і все тут)

 

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

то як зрозуміти???

 

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

Дуже просто: не можна від дитини в 2-3-5 років вимагати занадто багато, того що не відповідає її віку. Діти не вміють контролювати свої емоції, до пори до часу; також вони дуже імпульсивні, не мають сили волі як дорослі, не здатні на змішані почуття до 5-7 років, сприймають все буквально і загалом дуже вразливі. Багато що залежить і від темпераменту, ясна річ - хтось більш імпульсивний, хтось менш, але діти є діти.

Іншими словами - ще не_дозрілі, не_дорослі. Маленькі

---------- Додано в 19:55 ---------- Попередній допис був написаний в 19:30 ----------

ckorpionsha, то я вас цитую (інакще не цитується):

Про розділяючу дисципліну:

Ще про наслідки такої дисципліни: http://olgapisaryk.livejournal.com/91984.html
І про агресію: http://olgapisaryk.livejournal.com/93594.html

Можна ігнорувати істерику, але варто робити це так, щоб не ігнорувати при цьому дитину. Дитині треба допомагати виплакати своє горе (яке в б воно там не було), щоб їй стало легше.

Більше можна прочитати в одному з тих постів, на які я давала лінк. То навіть варто прочитати, бо з коротких цитат важко зрозуміти про що мова, мені здається.

Більше не можу зараз писати, бо часу не маю, але там є що читати і без мене

 

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

О! Я також вважаю що відбирати від дитини (далі говорю про свого сина) і карати його тим що він не буде мати НІКОЛИ - це глупе. Я знаю точно що я йому уступлю, тобто дам того що обіцяла не дати.
Тому коли я йому щось даю, типу мультик і компютер, то зразу розказую які рамки його дозволеності. І син на це реагує нормально. А от коли йому насильно відбирати, типу - всьо! я виключила! іди до себе! Як результат буде страшна агресія і зразу полетить бити сестру і звинувачувати їх в тому що мама забрала йому компютер чи ще щось. Всетаки від коли ставлю йому рамки, то йому самому цікавіше і встигає і книжку почитати, і мультика подивитись і компютером побавитись і на фортепіано позайматись. І все він любить.

Погоджуюсь. Вони хоч і малі але певні емоції розуміють.
Найменша мене можить бити коли на щось злоститься, або коли я не виконую її наказу. Але коли я їй кажу, та чого ти б’єш маму, то ж болить! Тоді вона зразу мене цілує і перепрошує.

Тобто вона розуміє що то було зле але як привернути мою увагу іншим способом не навчилась. Можливо через те що я не завжди можу зразу на неї зреагувати, бо занята часами іншими речима на кухні.

 

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

Я цілком погожуюсь, бо відбирати в дитини те, що вона любить, ще й лякати, що назавжди - це жостоко і позбавлено сенсу.

Але хочу дещо уточнити. В цих статтях, коли пише "привязанність" маються на увазі не речі (комп"ютер, іграшки чи ще щось, які дитини боїться втратити (чим їй погрожують), а лише близькі люди. Вони і є ця "привязаність".

Коли ми дитину караємо (б"ємо, ставимо в кут) - це розділяє нас з нею.
Так само, коли ми забираємо в дитини якісь речі (задля покарання) - це не розділяє дитину з речами, а розділяє нас, батьків, з нею.

Тобто, розділяюча дисципліна (насилля, жорстокість) розділяє дітей і батьків, розхитує довіру між ними.

 

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

Виникло питання - а якщо 3-річна дитина ніколи не дозволяє бути собі агресивною з батьками, але дуже агресивна (б'ється, штовхається) зі старшими братиками і сестричками, а також бабцею і дідусем (всі живуть разом). В чому причина і як з цим боротися? З батьками ніжні стосунки, гарна прив'язаність. Всі решта в сім'ї теж ніколи не ображають найменшого, навпаки дуже і щиро люблять. Але отримують навзамін стусани і негативне відношення. Наприклад, бабця ніколи не має права надіти шкарпетки (чи будь-що інше) на дитину при потребі, чи роздіти її. Все має робити мама. Чи тато. А тільки бабця хоче допомогти - малий кидається битися. Дивна поведінка...

 

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

а як стосунки мами/тата з бабусею/дідусем?
батьки на роботу ходять і дитина їх *має* тільки у вихідні?

 

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

Які можна застосовувати методи покарання для хлопця 3-4 роки? Бо сама розумію, що шантаж чи сварки не вихід, але не можу придумати нічого кращого