У мами біля серця - як у Бога за пазухою

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

Я вже писала кілька сторінок тому назад свою думку. Треба починати з налагодження стосунків з дитиною.

Як би смішно це не звучало - треба подобатися своїй дитині, щоб вона добровільно слухалася. А як ви думаєте, можна подобатися дитині б"ючи її чи ігноруючи її потреби? Ні. Значить цього всього треба уникати. Ну і далі по аналогії (чого уникати, а що плекати)

===
З мого досвіду, який не знаю чи комусь згодиться, - я стала частіше казати дитині "ні". Бо раніше дитині було можна так багато, що вона аж не знала, що їй ще хотіти. І в цьому була наша проблема - майже вседозволеність через моє бажання дати дитині все-все-все і навіть більше.

А при вседозволеності дитина стикається з тим, що вона має занадто багато свободи як на свій вік і не знає що з нею робити. Так дитині некомфортно, батьки не викликають довіри і не дають цілковитої впевненості. Я просто забрала від дитини тягар прийняття деяких рішень і стало всім краще і спокійніше.

Але я ще раз скажу, що не знаю кому мій досвід згодиться, бо я частіше бачу, що навпаки в сім"ях проблема в тому, що занадто багато заборон і розділяючої дисципліни. В нас такого не було. Я максимум що могла зробити - це накричати на малого, але тепер і кричати перестала. Тому вийшло так, що я стала ще мягшою мамою, але дитина слухається більше.

Іноді дитині треба виплакатися, щоб адаптуватися до обставин. Ці плачі треба сприймати як норму, але дитину треба морально підтримувати, заспокоювати, допомогати пережити її горе. Якось так. Важко словами описати - це по конкретній ситуаціїї відчувається краще як себе поводити.

 

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

Треба шукати і знайти підхід до дитини, вона цього потребує, просто чомусь є спротив з її боку. Все-таки треба якось допомагати дитині переживати такі моменти.

 

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

Багато чого з Ваших порад візьму на замітку,але думаю що ми у вихованні не враховуємо матінку-генетику,вірніше не дуже беремо до уваги,для прикладу я росла хлопчаком і в компанії хлопців (моя мама і тато теж в дитинстві були не подарунки), а от мій чоловік спокійний,ріс золотою дитиною,от я собі і думаю в кого вдався мій Майкл,в хаті спокійний,а на вулиці дзига ну і т.д.Тобто коли в дитині вже генетично закладено бути неспокійним то ніякі методики думаю не допоможуть.
Я повністю з вами згідна,що потрібно з дитиною говорити і говорити,але мама не залізна та й двохрічній дитині не багато поясниш.

 

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

Як пояснити дитині, що не можна хапати собак і котів. Їй нема різниці, чи то великий пес чи малий, знайомий чи ні. Як побачить, то миттєво хапає двома руками за шкіру і так міцно тримає, що ледве їх роз'єднюю. Пояснюю, що можна тільки погладити ніжно-ніжно, але тільки тоді як запитатись додзволу у власника. І то, попросимо - вона починає гладити, а потім хап руками і тримає.

 

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

Пропоную у цій темі додати опитування, типу : чи бЄєте Ви дитину по попі( часто, рідко, ніколи). Цікаво подивитись на результати!

 

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

так є тема про фізичні покарання

 

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

Як на мою думку то дитина така якою ми хочемо її бачити. Всі діти приходять у цей світ ідеальними і задача батьків не зіпсувати їх. Як що виникає бажання кричати або підняти руку на дитину то це проблема дорослого якому напевно потрібна корекція поведінки і дитина в тому не винна. Моїй красуні три і вона вже свідома особистість зі своїми вподобаннями і усвідомленнями про оточувальний світ їй можна усе пояснити головне мати бажання. Так я її деколи сварю за не слухняність але в нас саме тяжке наказування це три хвилини на табуретці посидіти і подумати над своєю поведінкою

 

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

То ліпше її вилупити, чи як, я не розумію?

Бути поруч неї, поки вона мала і не розуміє, що не можна рухати чужих собак. І не лінуватися пояснювати, пояснювати, пояснювати. Я дуже люблю собак, в нас в дома, в селі в баби завжди були собаки. І я хочу, щоб моя дитина любила тварин, і в нас колись буде собака. Але "гласкати можна тільки сусідового Чака", бо решту собачок "не наші" і "ми знаємо який в них настрій".

Страшно робиться від того, що биття по попі вважається чимось нормальним, своєрідним методом виховання. Та яка різниця, по попі, по плечах, по голові. Це є величезне ПРИНИЖЕННЯ для дитини. Треба завжди про це пам"ятати.

+10000000, але мінус останнє речення.

 

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

А чому в темі про домашнє виховання? Питайте в темі про домашній садок!
Ну, направду - створили десять тем про садок і одну-єдину про домашнє виховання, ще й назвали так, що відразу не зрозумієш про що тема* і то хочуть заговорити її іншими темами

* Назва чудова, але я коли зайшла на форум (вже забувши де говорять про домашнє виховання (без садка), то довго не могла її знайти.

---------- Додано в 20:39 ---------- Попередній допис був написаний в 20:03 ----------

Та чого ж ні. Враховуємо. Я от писала, що мій малий холерик, то такий темперамент, що ого-го. В мене вдався
Плюс, в нього цей темперамент підсилений дитячою незрілістю (будь-якій дитині важко керувати собою в ранньому віці, а холерику ще важче). Я це все беру до уваги, аякже. Такій дитині ще більше потрібна спокійна і впевнена мама, бо мамин неспокій і дитині передається, а холерику і свого не бракує.

Ми недавно гуляли в парку і бачили хлопчика 2,5 роки, який істерив в пісочниці, відбирав в дітей іграшки, ще і подер моєму малому лице зі злості. З ним були і тато, і мама. І та дитина була бита по дупі кілька разів. І від того істерила ще більше.

Я себе тоді зловила на думці, що мій малий рік тому (в свої 2,5) поводився так само, за винятком агресії. Але я іграшки відбирати не давала, а коли істерив, то брала на руки і заспокоювала. Через рік мою дитину не впізнати - буває, що топає ногами чи злиться, недавно була істерика на вулиці, але частіше поводиться спокійно і чемно. І то без биття. А яка через рік буде та дитина, яку на прогуляці батьки б"ють кілька разів? Що ж вони тоді вдома з нею роблять?

Та що не треба нарікати на дітей. Хтось б"є дитину, бо бешкетувала і цукор на столі розсипала, а хтось просто спокійно вчить збирати розсипаний цукор. В одній і ті й самій ситуації різні батьки поводиться по-різному (це від них залежить). А діти орієнтуються на батьків.

То й що з того, що закладено? Непосидючість, емоційність, "неспокійність" - це одне. Агресія, непослух - інше. Та й з віком кожен може навчитися контролювати себе і поводитися адекватно. А купу енергії можна направити в правильне русло.

Мій Максимко до 3 років мав всі ознаки гіперактивності, але ніколи не був агресивним. Він постійно бігав-скакав-крутився, на місці не сидів, міг на вулиці влаштувати істерику через дрібницю, всюди ліз, бо дуже допитливий і все йому цікаво, але тільки і того. Не розумію, до чого ви ведете

То й не треба багато пояснювати в 2 роки. Дитина ще мало розуміє слова, а більше орієнтується на емоції і дії батьків.

По попередніх дописах. Ми малому показали, що ніж колеться - то він не брав майже ніколи. На дах під"їзду не ліз, а з балкону минулого літа весь час хотів злізти (з 3-го поверху!), то ми його пильнували постійно. Ніколи не лишали самого в кімнаті з відкритим балконом і на балконі самого не залишали навіть на хвилину. Бо треба було пильнувати, а не говорити багато

 

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

Вам було приємно,що чужа дитина так зробила з Вашою.Добре,що Ви адекватна мама і тільки в думках пошкодували ту дитину та її маму,а є інші мамочки,які......

Мій допис стосувався непосидючості та емоційності

---------- Додано в 07:09 ---------- Попередній допис був написаний в 07:02 ----------

Я теж думала і думаю,що мій син гіперактивний,але оточуючі виявляється не згідні,ще й агресіюю вбачають в його діях,тобто коли іграшки забирав чи когось відштовхував-мала неприємні розмови.Ми батьки в своїх дітях бачимо все саме найліпше,така природа.
Кожен день перед тим як іти гуляти я веду бесіду,що забирати чуже не можна, дівчаток не штовхати і не ображати(свою подругу захищає коли хтось інший хоче Терезу образити),на дорогу машинкою не їхати і тому подібне ,дещо вже получилось,не забирає іграшки,а кличе мене,їде на дорогу ,але оглядається на мене,на мою реакцію чекає і т.д.,але буває по-різному,забудеться і штовхне,забере,попрямує на дорогу.
А до чого веду,що і гіперактивність і агресію переростають. Але поки дочекаєшся,коли переросте не у всіх мам нерви витримують,тому інколи і приходиться прикрикнути і по попі надавати( я ж не мала на увазі бити до крові)

 

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

Тому завжди і йде мова про те, що батькам треба працювати над собою і над своїми реакціями. Починати з себе (на практиці, не на словах) і працювати над стосунками. Але, як правило, на словах: "так, так треба починати з себе" все закінчується. На жаль.

---------- Додано в 11:54 ---------- Попередній допис був написаний в 11:50 ----------

А ви поводьтеся так, щоб пішло на користь вашій дитині і вашим стосункам з нею, а не так, щоб сподобатися оточуючим. Не реагуйте на агресію дитини своєю агресією, а виявіть турботу про неї. І агресія минеться (в дитини).

 

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

дуже поширена ситуація - друга дитина, маленька, вся увага мами на неї, от і що дитині робити, щоб привернути увагу мами до себе? В такому віці діти просто хочуть відчувати що їх люблять, а коли мама цілий день з іншою дитино, то як мамину увагу ще привернути? Негативні емоції та биття - це також увага, хоч негативна. Думаю тій мамі просто варто більше часу приділяти тій дитині.

Та сама ситуація. Без мами дитина чемна, приходить мама - з'являється агресія. Негативна увага мами привернута!

 

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

Так, погоджуюсь. Якщо дитині бракує уваги, то вона спочатку привертає її до себе хорошими методами (кличе маму, щось показує, щось питає, йде обніматися), а якщо це не спрацьовує і дитину просто відшивають (бо мама зайнята чи ще що), то вона починає "погано поводитися". І все - мамина увага гарантована. Дитина отримала те, що їй було потрібно, правда тим шляхом, який тільки збільшить наявні проблеми. Тут батькам треба щось змінювати, бо дитина не робить нічого на зло, а поводиться як може (залежно від умов в які її поставили)

 

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

100%
не від одного психолога чула, та не раз читала, що для дитини неважливо- позитивна чи негативно забарвлена увага, головне, що вона направлена на неї! забіяцтво допускати не тра, але і карати за таке теж немає сенсу. просто треба більше з дитиною говорити, робити разом якісь справи, навіть по догляду за меншим дитям, і т.д.

 

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

З практичних порад (що робити якщо дитині бракує уваги чи вона агресивна)

1. Залучати дитину до своїх занять - так дитина відчує себе потрібною і відчує, що про неї турбуються. Спільні справи (будь-які) дуже зближують батьків і дітей. І поговорити можна, і навчити дитину чогось, і наглянути за нею в цей час - у спільних занять багато плюсів. Треба просто ввести в звичку робити все з дитиною (ну, крім чогось небезпечного, звичайно)

2. Щоб дитина більше слухалася, виконувала прохання, треба заволодівати її увагою. Як це зробити? Коли щось дитину просите, станьте на один рівень з нею, впіймайте погляд, усміхніться, кивніть головою, дочекайтеся зворотнього зв"язку (щоб дитина і вам подивилася в очі, усміхнулася), а тоді повторіть прохання. В більшості випадків діє стовідсотково! І не треба на дитину кричати чи змушувати - просто викличте в неї бажання послухатися вас.

3. Щоб не злитися на дитину, яка проявляє агресію, ставтеся до агресивної дитини, як до схвильованої, плачущої дитини, як до дитини яку щось болить.

Яка в батьків реакція, коли дитина плаче, бо вдарилася? Пошкодувати її, виявити турботу, бо очевидно, що дитині болить, бо вона плаче. Точно так само дитину, яка поводиться агресивно, щось болиться і вона всередині плаче. Просто це неочевидно, тому реакція інаша. Ставтеся відповідно: не реагуйте на агресію агресією, а пожалійте дитину, обніміть, заспокойте.

Це найкращий спосіб побороти агресію, бо вона викликана так само браком уваги і турботи (частіше всього). Подібне притягує подібне - чого хочете від дитини, так з нею і поводьтеся.

 

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

Молодці!

Процес навчання чомусь - це багаторазові тренування і повторення пройденого матеріалу, практика. У вас є вже засвоєння, є практика, потрібне лише повторення і трохи більше впевненості.

На жаль, не завжди. Це той стан, коли дитина має навчитися його контролювати і спрямовувати в корисне русло. Ви вже йдете в правильному напрямку, і я більш ніж впевнена, що ваша дитина не гіперактивна. Якщо ваша дитина може вислухати вас більше хвилини, якщо вона може в пісочниці впродовж 3-5 хв. в такому віці, як у вас, щось зосереджено насипати-ліпити-місити, то у вас цілком нормальна, здорова, активна дитина.

 

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

Більшість з того особисто мені є неприйнятним. Але - чомусь ніколи не задумувалась над тим, що прикладом розділяючої дисципліни є тайм-аути чи "відсилання" дитини в іншу кімнату. І по правді саме таке в нас практикується. Питання в тому - чим це замінити. І чи це є насправді покаранням для дитини? За той час дитина "переключається" на щось інше, викидує свої негативні емоції, мамі теж корисно заспокоїтись - всім добре, всі щасливі, чи не так? Я вже не говорю про те, що тайм-аути як метод взагалі часто рекомендовані дитячими психологами...

 

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

Не кожні батьки можуть так круто на 180 градусів перебудувати і себе, і спосіб впливу на дитину, респект величезний.

Так, як пише чудовий автор Соловєйчик у своїй книзі "Педагогика для всех" - це війна, де "озброєння" все сильніше і сильніше.. а потім після найсильніших покарань - що?.. Якось при обміні розповідями про методи примусу дітей до сніданку (десь 4-й клас був чи що), одна мама розповідала: "А моя сегодня сидит за столом, смотрит и говорит: Ты можешь меня бить, ты можешь меня убить, но я этого есть не буду."
..це ж направду війни, протистояння, хто кого..

Ми зараз намагаємося (хоч і пізнувато, інші раніше починають, але важливий кінцевий результат) залучати 11-річну дівчинку до кухонних справ, інших справ по дому. Зазвичай я прошу зробити те і те, наприклад, полити вазони і розкласти посуд із сушки, прибрати на свому столі, починаю з маленького. Інколи вона захопиться своїм бісером чи малюванням, чи книжками - і забуде, я розстроююся, звичайно, інколи картаю з більшими чи меншими емоціями: "я ж не наказую тобі купу роботи, якусь дрібничку, а ти і те не зробила за цілий день.." У таких випадках вона спішить зробити увечері як прихолжу те, що мала вдень, бо відчуває себе винуватою. Ну а як зробить все що просила вчасно - дуууже хвалю завжди.

Недавно приходжу з роботи, а вона жаліється що прийшла бабуся, кинула її фартух і сказала піти помити посуд. І каже мені: "от для тебе, коли ти просиш, мені хочеться помити, бо ти мені довіряєш і мені соромно не виправдати твою довіру.. а коли бабуся так каже: іди помий посуд - то от якось не хочеться"
До слова, посуд вона таки тоді помила, хоч і без настрою.

Хоча мабуть це теж непогано: коли багато "моделей поведінки" в сім'ї, коли приходить рлзуміння що всі люди різні. Я все дитинство кожне літо проводила в сім"ї маминої сестри і своїх бабусь, і я думаю, саме це мені в житті допомогло потім вміти знаходити спільну мову з різними людьми, розуміти що ті самі емоції чи звертання різні люди по-різному висловлюють, виражають.. і не завжди не та форма означає що вони "погані", просто інакше не навчилися.

 

Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою

Якщо під "тайм-аутом" мається на увазі ізоляція дитини в окремій кімнаті, проти її волі (насильно), щоб змусити її підкритися дорослому і приглушити свої емоції, то звичайно, що це розділяюча дисципліна. В такому випадку батьки не допомагають дитині справитися з емоціями і її проблемами, а хочуть щоб дитина сама справилася з ними. Тобто, свідомо відмовляють їй в допомозі.

Взагалі, як на мене, ізолювати дитину - це не метод вирішення проблеми, а швидше метод "закрити очі на проблему". Проблема проявиться знову і знову, бо усувається наслідок, а не причина.

Думаю, коли дитина чи батьки не в настрої, то справді краще помовчати, вийти в іншу кімнату, відкласти розмову на потім і т.п.

Треба просто дати одне одному спокій на кілька хвилин (умовно кажучи). Але помовчати можна і без того, щоб закривати дитину в окремій кімнаті, тим більше, щоб не випускати її, коли вони рветься.

З власного досвіду можу сказати, що Максимко тепер любить образитися і піти сам в іншу кімнату, посидіти там. Я чекаю хвилину-дві, а тоді йду і кличу його, пробую поговорити, обняти. Хоче - йде, не хоче - даю спокій ще на кілька хвилин. Тобто, даю йому зрозуміти, що я поруч і він може до мене прийти коли захоче, а якщо не хоче - я не силую. Я підходжу перша, бо дитині може бути важко самій це зробити. Деколи бачу, що він і не злився дуже, бо відразу охоче йде на руки (а якби я не прийшла, то хто-за скільки би сидів сам).

Різні психологи радять різне. Метод тайм-ауту мені ніколи інтуїтивно не подобався, хоча я раніше не розуміла чому саме. Тепер можу пояснити - бо він розділяє дітей і батьків.