"Йде собі порядний вуйко Львовом, гуляє. Проходить повз бордель, раптом чує якийсь ґвалт згори. Підіймає голову - там на даху борделя коти злягаються. Котяри зрештою так захопились, що зісковзнули з даху й гепнулись просто перед вуйком, так їх разом і заціпило... Вуйко пригладив вуса, підняв котячу парочку обережно, і ввічливо стукає у двері борделю. Відкриває така добряча пишна цьотка, рази у півтора більша за вуйка, і дивиться на нього. Вуйко простягає їй котів і чемно каже: "Вибачте, пані старша курво, у вас тут реклямка з даху впала".
Теж з Фейсбуку Душераздірающа історія про Мужика, двох котів і щура в мешті Жив собі мужик... Жив не тужив, раз женився - невдало, два женився - невдало, три женився - з тим же результатом. Набридло мужику всьо на світі, баби остогидли до крику, бо їм всьо шото нада, всьо його або обібрати, або обдурити намагаються і рішив він вопше більше з бабами дєло мати тіко на час-два і не женитись ніколи. Навчився варити їсти, вірніше не навчився, а вмів всігда, бо руки не з жопи росли, купив стіралку, а шоб не нудно було - завів собі два кота і назвав їх обох Пусіками, бо морочити голову котячими іменами йому всігда казалось дєлом бабським. Звались вони в нього Пусік старий і Пусік малий. Якась сплошна пусікоманія, пусі-пусі-пусікет))) Старий Пусік був стєпєнним, отлічався умом, сообразітєльностью і всєлєнским пофігізмом, ібо котячий опит гласив: хто поняв жізнь, работу бросіл, тільки спав і їв. А от молодий Пусік був небайдужим і рішив, шо єслі мужик живе сам, значить мужика нада доглядати і срочно всиновить для тщатільного откорма. Через форточку для откорма таскалось всьо саме вкусніньке. Голуби, горобці, миші, а одного разу притаскав навіть крису, зловляну в сусідських амбарах. Причом приволок прямо йому в постіль і поклав на подушку в аккурат рядом із спящім ліцом. Ви собі можете уявити, коли ви вранці витріщаєте очі після солоденького сну, а поряд з носом лежить свіжозагризений, упітаний рудий пацюк і воняє? Подушка в щурячій кровіщі, бо Пусік його вже трохи пробував, бо не кормити ж мужика всяким гівном? Треба як заправський шеф-повар сначала отвєцтвєнно попробувати, чим ти кормиш свого пітомца, шоб нідайшо не случилось, а потім сидіти біля ліжка, вилупити зелені очиськи на наглій рудій морді і чекати, доки пітомєц очуняє вкінець від сну, дьорнеця з подушки, заоре раняним мамонтом на всю моч "Пусік, гад, ти опять притаскав мені оцево на подушку, мать-перемать, скатіна безсовісна", вдариця башкою об стіну і почне шукати капця, шоб вгріти. А кормілєц дремене на безопасну відстань, з достоїнством, мєдлєнно-примєдлєнно з чувством ісполнєнного долга удалиця, розпушивши рудого хвоста - сам ти скатіна невдячна! я йому тут вкусняшки таскаю, а він бошкою стукаєця, скаче по хаті як мавпа і верещить несамовито. Вопшим, мужик був невдячний, сварливий і матюкливий. Щоразу, як Пусік малий намагався підкормити мужика здобиччу орав, як потєрпєвший і крису їсти не хотів, а вишвирював Пусіка на вулицю разом з пацюком. Довів мужик кота... крепко довів... але Пусік молодий своїх заготовітєльних попиток не тільки не покинув, но і начав робити запаси на зиму. Дохлі щурі і миші ховались в шафу і там сохли і смерділи. Мужик смороду не чув, бо малолі шо там смердить з шафи? Може носки? А може ше шо смердить? Бо в одінокого недоглянутого мужика смердіти може все. Одного дня встав мужик зраночку, глянув в холодільнік, а там миша повісилась. Пусто і навіть завалящої скоринки ковбаски немає. Взув мужик мешти і почвалав до склепу по їжу. Чвалав-чвалав і почало його шось так несамовито муляти в черевику, що мужик ледве додому доплентав. Сів на порозі, зняв черевика і пихнув туди руку, а там... а там!... ну звісно, котячі запаси Пусіка - дохле щурисько. І взревів мужик голосом несамовитим, загарчав звіром страшним, акі чудіщє ізранєнноє лєсноє і полилось матючча над городами кучерявим розписом. Тим часом, Пусік малий сидів на грядці і смачно дожирав впольованого голуба, відпльовувався від пір"я і метикував куди заховати залишки. Може зарити в грядку, а може як завжди - в шафу? І тут матюкливі кучеряві розписи долетіли до котячого ніжного вушка, Пусік припіднявся на лапках від здобичі і нашорошив вуха, бо дуже добре знав тон свого пітомца, тобто мужика і поняв, шо в найближчі години тикатись до хати зась. Відгребе по повній. Бо мужик хоч і любить його, але за таке може й огріти підсрачника. Вопшим, коли Пусік заявився до хати була глупа ніч. Мужику було не до кота, бо у мужика сиділа якась муркітлива кішечка з червоними пазуриськами і лакала вино... Пусік сразу всьо вкурив і почвалав на грядку за трупіком голуба, бо йде зима, в шафі буде багато запасів і значить мужик з котами не пропаде)))
Ото в людини хобі Київська журналістка 29-річна Настя Мельниченко вже не один рік збирає давні українські народні вислови, в яких присутнє слово “срака”. Каже, інтерес до обсценної лексики такої тематики в ній пробудила бабуся Ніна Данилівна Стеценко, яка частенько приправляла свою мову такими словами. “Як і бабуся, зараз часто кажу “воно тобі так треба, як до сраки карі очі!” у значенні “не до місця”. “Всраться і не жить ” вигукую, коли з чогось дивуюсь. “От сральня!” – кажу, коли бере досада. Ще бабця казала такі перли: “Тобі ото так шкода, як корові заднє коліно всрать”, – тобто, “не шкода зовсім”. Ще від неї записала таке: “жінка без сраки – як село без церкви”, “він такий, що я з ним на одному полі срать не сіла б”, “в сраку годне”, “як не срачка, то пердячка”, “як голодному срать”, “як у борщ срать” (про недоречність), “всрись – а покорись”, “хто всрався? – невістка”. Коли з’явився інтернет, стало простіше. Вислови про сраку почали присилати знайомі і друзі. Тепер маю в добірці більше двохсот перлів. Ось деякі з них: “Як півсраки з-за куща” – кажуть, коли щось погано видно чи зле виглядає. “Вари срако борщ, а я піду на солдатів дивиться” – коли щось неякісно роблено. “В сраці був, гімно видів” – коли людина говорить про те, про що не має поняття. “Сери-перди-грійся” – коли щось не зроблено вчасно, а тепер хапаються, щоб швидше. “Не хочеш срать – не мучай сраку”. “Як не гівно, то засрана тріска”. “Голою сракою по рапатій дошці” – значить, ніколи. “Самотній, як палець в сраці”. “Коханий – сім разів у сраку пропханий”. “Як єсть, то й дупі честь, а як скупо, терпи, дупо”. “Хитра срака пердить тихо, а смердить – на все село” – про бабів-пліткарок. “Пішов, як за море срати” – коли довго когось немає. “Не плети гівно дівці в коси” – не наговорюй на чесну дівчину. “Ах ти москаль в сраку граний!”. “Щоб тя гівно доганяло” – щоб не було тобі спокою. “Їсти – не срати, можна почекати”. “Гарна, як срака навиворіт”. “Срав пес” – себто, ніц не вийде. “Сидить, як срака в гостях” – тихо. “Пасує, як сраці фіранки”. “Всрайся, та не дайся” – так бабці на Львівщині вчили внучок боронити дівочу честь. “Як приємно в полі срати – розвиваютсья думки, вітер яйцями колише, жопа нюхає квітки”. Є навіть пісня про сраку: “Летить сова, летить сова кругом села, ручки-ножки підкорчила, хлопцям сраку вистерчила. А ви, хлопці, а ви, хлопці, не дивуйте, сову в сраку поцілуйте”. Такі сороміцькі дражливі пісні виконували на Купала.
Ось такий напис був в електричці Львів-Мукачеве. Все б нічого, але це було 19.04.2016 в 7.10 ранку, а на табло там ну зовсім інший час Зразу згадався фільм "Назад в майбутнє", де там теж на табло висвітлювався час в минуле, в який герой мав відправитися.
ДІТИ - ПРО ЛЮБОВ. • Любов — це коли тебе хтось любить і дивиться на тебе ніжно. ( 4 роки ). • Матусю, будь ласка, дуже прошу, народи сестричку чи братика, чи собачку, дуже прошу тебе. Я їх буду так любити! ( 6 років ). • Ганнуся ( 5 років ) дивиться телевізор, а бабуся хоче її причесати. — Бабусю, не треба. Ти ж мені заважаєш. — Але ж я так люблю тебе, хочу бачити тебе красиво причесаною. — Я теж тебе люблю, але ж не лізу тебе причісувати. * Бабусю! Ти моя найкраща коханка! ( 5 років ). * Любов — це коли в бабусі почався артрит, вона не могла більше нагинатися й фарбувати лаком нігті на ногах. Тоді дідусь став робити це для неї. Навіть після того, як у нього теж почався артрит у руках. Отже, він її любить. ( 8 років ). * — Не смій битися! — Ой, матусю, що ж мені робити, я це так люблю, бійка так і лізе з мене! ( 5 років ). * Любов — це те, від чого ти усміхаєшся, навіть коли втомився й не знаєш чому. ( 4 роки). * Любов — це коли я засинаю з маминою ручкою. ( 5 років ). • Я так багато й красиво співаю, що кімната робиться великою - превеликою. І мені здається, що всі на мене дивляться й люблять. ( 8 років ). • Малює квіти, а навколо три десятки точок. — Що це? Мухи? — Ні, запах від квітів. Це їхня любов. ( 7 років ). • Любов — це як старенькі дідусь і бабуся дружать, хоча, напевно, вже набридли один одному за все життя. ( 9 років ). • Уночі донька будить втомлену матір: — Мамо, мамо, якщо добрий лев зустріне знайому жирафу, він її з’їсть чи ні ? І сама відповідає: — Ні, не з’їсть, звісно, він же її любить. І сама радісно сміється. ( 8 років ). * — Няню, що це за рай за такий? — А це де яблука, груші, апельсини, черешні... — Розумію. Не люблю! Рай — це компот такий. Я люблю бурульки. * Любов — це коли мама бачить тата з роботи брудним і пітним і все одно говорить, що він гарніший, ніж Ален Делон. ( 8 років ). * Вони ( батьки ) люблять один одного, просто іноді забувають. ( 10 років ). * Любов — це коли він тебе ображає й ти злишся, але не кричиш на нього, бо знаєш, що йому буде неприємно. А він стає червоним. ( 9 років ). Щоб була любов, потрібно говорити дівчинці, що вона красуня, навіть якщо вона схожа на драндулет. ( 10 років ). Джерело - інтернет.
