Ми до весілля обговорювали це і я питала чи згідний він змінюватися він звичайно ж казав да, для тебе звичайно, ти зі мною будеш сама щаслива. Але після весілля він вирішив шо вже є штам і я вже його і робити нічого не треба. Я не думала шо буду "складати" шо хочу, те шо мені не подобалося я говорила і він казав шо все буде. але це "буде" було тільки до того дня шо ми розписалися. Я повірила йому, мої так само і друзі і родичі говорили:"ти шо, подивися на сімю, на нього, яблуко від яблуні ...куди ти голову сунеш?" але я щиро вірила шо все шо він мені говорив він виконає. Всім доказувала шо він не такий шо все буде по іншому. Ага, так і є. Все змінилося,але тільки в гіршу сторону.
ну так просто на слова повірити, що зміниться не можна. ну чому він має змінюватися, якщо йому все підходить (це на його думку). я взагалі не вірю, що люди можуть змінюватися. може і можуть, але це дуже складно і цього справді треба хотіти, і докладати максимум зусиль. а так просто сказати "та я змінюся, точно-точно" - то смішно. як в якомусь фільмі було, чи то в серіалі, що героїня сіла до когось в машину, щоб підвезли. а потім її питають, чи вона не боялася до незнайомця сідати, а вона каже, що перед тим запитала в водія, чи він часом не маніяк, і він відповів, що ні вона (героїня фільму) свою місію виконала, запитала і повірила у відповідь. Ви ж перед тим писали, що Ваші батьки були дуже раді, що Ви нарешті вийшли заміж, і не хочете їх засмучувати. а вже з його мамою познайомилися пізніше, і всі погані його сторони почали проявлятися пізніше і при спілкуванні подальшому в компаніях, і з Вашими друзями. так були проти батьки проти нього і весілля, чи ні? бо я вже шось заплуталася
Та не може людина от так просто взяти і змінитися. Ну та, навчитися шкарпетки кидати в кошик з білизною замість по квартирі розкидати навчиться. Ну посуд за собою навчиться помити. Але як йдеться про якісь людські якості, то навряд. Може на день, на місяць, але далі побут, якісь проблеми, зміна обставин і все вертається назад. Суттєві стабільні зміни в поведінці, в якостях людини я бачила лише в окремих випадках. І лише після сильних якихось потрясінь, коли людина якось так глобально переосмислює своє життя. І тривало це не день, і навіть не місяць.
як на мене то велика помилка чекати, що людина щось поміняє в собі, і коли приймається таке важливе рішення, як створити сім"ю, то перш завсе треба дивитись чи зможете жити з цією людинию, яка перед вами, а не з людиною, якою він можливо стане десь, колись... якщо хочете змін, міняйтесь самі і не очікуйте на те, що хтось зміниться. цінуюча людина, це звичайно помітить, і щось буде намагатись робити і можливо в кінці ви знайдете золоту середину...
По-перше, не "попалася людина", а Ви самі свідомо його обрали. По-друге, ваш чоловік аж ніяк не винен, що виріс в такій сім'ї і засвоїв таку модель поведінки як норму. По-третє, хоч Ви самі засвоїли начебто правильні сімейні цінності і норми, але це, на жаль, не дає гарантій створення власної щасливої сім'ї. Так і є, бо кожен засвоює прийнятну для себе модель сім'ї на прикладі батьківської. Але не завжди цю модель автоматично переносять у власну сім'ю, тому змінити щось і сформувати нову модель сімейної поведінки можна численними зусиллями обох. Не Ваш чоловік, а ви обоє повинні знову і знову все обговорити і таки вирішити змінюватися і рухатися в одному напрямку. Бо найбільша ілюзія, що ми можемо змінити когось і що нам самим змінюватися не потрібно. І так, це довго, складно і вимагає зусиля і бажання обох. І тільки вам вирішувати чи можливо і чи варто змінювати щось без любові. Не хочу образити, але зараз виглядає так, що Ви начебто хочете повернути товар (чоловіка) назад по гарантії, бо не виправдовує ваших очікувань.
Як казала моя бабця: "Ми з дідом почали жити дообре після 60, бо тоді я зрозуміла що він не зміниться"
Звичайно раді, з ним вони познайомилися раніше, то нічого мені не говорили просто питали за деякі моменти, він себе гарно вів і все було нормально, а знайомство з своєю мамою він відтягнув до того моменту коли вже замовили ресторан. Мої її побачили то тоді почали вже говорити чи точно все з ним в порядку , бо така сімя то полюбому він шось мусив від них взяти,але я його захищала. А потім вже після весілля він почав сваритися за дурниць і скандал був перед моїми батьками, то було дуже стидно того шо в нас в сімї не сваряться і вони не бачили шоб в попередніх відносинах я сварилася то вони були в шоці і вже всі таке почали мені говорити. А на весіллі то друзі казали куди то я всунула голову коли побачили його сімю.(((((
Оце я й хочу зараз вирішити. З цим питання я й звернулася, шоб ви порадили. Чи варто мені підлаштовуватися під людину терпіти його крики ревнощі сварки, чи варто на це тратити своє життя,якщо я його не люблю. І вже напевно не полюблю після всього цього шо він наробив. Перед батьками стидно , перед друзями стидно. нерви розшатані, без валерянки не засинаю ще й до всього сива волосина на скроні-наслідки 3 місяців подружнього життя. Якби він гарно до мене ставився я б все зробила шоб побудувати щасливу сімю. Я згодна була на все. не покинула ж я його бо він нічого немає, бо в нього така сімя, бо ми не разом і ще за купу причин.Я готова була його підтримувати і ждати поки ми назбираємо на житло, чекала його і все було нормально поки він до мене гарно ставився, але ж вибачте. я не мазохістка. Я не можу коли людина до мене так, терпіти і робити вигляд шо нічого не сталося. "Вернути по гарантії" да, якби була така функція в ЗАГСі то з задоволення, але не тому шо він неправдав очікувань, а тому шо він мене обманув, наговорив, а як до діла, то з мамою краще, бо робити нічого не треба.
Дівчата, тут нема чого радити "терпіти заради сім'ї", "змінюватися". Всі її дописи так і кричать "я його не люблю". Мені ясно одне, що дівчина хоче почути "тікай від нього чим поскоріше!!! Ти ж його не любиш!!!" Це говорить її внутрішній голос, але вона хоче почути слова підтримки збоку. Отправлено с моего lenovo A820P через Tapatalk
Ви вже самі дали відповідь на своє запитання і для себе вже все вирішили. Тут мабуть, чекаєте просто на підтримку. Щоб збоку хтось сказав " так, ти робиш добре, рухаєшся у вірному напрямку". О, поки писала вже мою думку озвучили.
Вони прожили у шлюбі 3 місяці, і то не прожили, прозустрічались, бо навіть не живуть разом) Може їм треба притертись, ну от у всіх було все ідеально? Ну і чогось Ви вийшли за нього заміж, якась хімія між Вами є? Коли цілуєтесь, він ж Вам не противний?
Ви розумієте, що ключовим є те, що Ви його не любите? Чоловік безумовно відчуває відсутність любові. Чи Ви думали, що зтерпиться-злюбиться? Не буває такого, ну майже не буває. Я не розумію, чому треба одружуватись без почуттів. Як Ви з ним, перепрошую, спите, цілуєтесь? І не підлаштовуватись, а шукати компроміси. бо треба, бо 27 років ітд.
Несерйозно Ви підійшли до вибору чоловіка, несерйозно відноситесь до тої сім'ї і думаю не почнете відноситися....Тут нічого не порадиш, самі вирішуйте, але одне Вам пораджу, винесіть урок з того всього....Бо коли не проаналізуєтеся, велика ймовірність повторного сценарію....
хотіти почути можна багато, але в такому випадку можна лиш одне сказати не хочеш, щоб тебе обманювали, то не обманюй себе і партнера отак нагло використати людину для своїх інтересу: одружитись, бо час піджимає з умовою, що людина буде мінятися... я в мякому шоці ,якщо чесно.. елементарно бракує слів то якесь укладення трудового договору (до речі, може ітреба було шлюбний договір укласти і прописати всі нюанси/вимоги) а потім ще хаяти людину і його сімю, називати циганським табором... та які би не були ті люди, загальне правило - перш ніж когось осуджувати, подивитись в дзеркало.. тим більше одружили ж не примусово.. ну тобто дял чого образами кидатися??? не підходить тобі, то і прощаєшся... вибачте, але для мене то низько.. зразу згадую чоловіків ,які капають на мозги своїй жінці, що його друзі вже по другій молодій мають а я ще з тобою старою мучаюся... ну то чого мучаєшся і ображаєш людину? то одружися вдруге, як і ті всі круті друзі.. але на практиці виходить слабО, багато що тримає, так і зустрічають з першою старість.. я особисто бачу тут застрягання між двома чи навіть трьома поколіннями.. от колись могли так одружитися, час піджимав, потім стерпиться-злюбиться, хотіли дітей і сімю, ну так і жили, 20-30 років, терпіли один одного, або й не терпіли, постійні сварки склоки, то вже як кому вдалося а теперішнє покоління такого не хоче, хоче гармонію, щоб отак як сільських дівчат люблять як застрягти між одним і другим, то дійсно не знаєш що робити ,і зберегти хочеться, бо у батьків і прабатьків міцні сімї, на весілля потратились але і терпіти нема сили, в одних он лямур-тужур, все так класно, хочеться щоб і в тебе так було але власне що на двох стільцях не всидиш, або зберігаєш сімю супроти абсолютно всього, як це робило покоління наших бабусь ,а часом і батьків, або лишаєш нелюба і шукаєш людину, з якою гармонія
Мені це теж дуже неприємно. Якщо вже "аж 27 років", то можна подумати і поставити питання ребром, щоб перед весіллям познайомитись з сім'єю коханого. І якщо у чоловіка неблагополучна сім'я, то не факт що і його сім'я така буде. Йому просто потрібна дружина, яка любитиме його таким як він є і буде вірити в нього. У мене теж тато був алкоголіком, то я не маю права на щастя? Рррррр.
Якщо немає любові, гарне ставлення не дуже допоможе. Гарне ставлення і до друзів буває, але не всіх чоловіків ми можем полюбити. Хтось так і залишається другом, а хтось таки стає чоловіком.
отак навмисне я багато процитувала. Щоб просто ви прочитали і ще раз зі сторони глянули на ці відносини. Таке враження, що ви не заміж закоханого чоловіка йшли, а на війну. Я спочатку узагалі подумала, що це геть молоденька дівчинка вирішила довести щось комусь, пішла всупереч. А потім побачила, що вам 27 років. І у цьому віці на формування вашої думки стосовно ВАШОГО сімейного життя настільки вплив мають рідні та друзі ? Тобто ще перед заміжжям вам було аж настільки соромно за свого коханого? Для чого заміж виходили? " Я йому повірила"- ну це якось несерйозне виправдання для сімейного життя. Ну вам же не 16 років і ви тільки з інституту благородних дівиць випустилися. Виходячи заміж, ви приймаєте в першу чергу недоліки свого обранця ( бо позитивні риси самі по собі милі, їх не треба приймати ). А тут вам було за нього соромно , ви початково не могли його прийняти, але " їжачки кололись, плакали, але продовжували їсти кактус". Що і кому ви цим хотіли довести? І що зараз доводите? Що я така хороша, бо Тобто я йшла заміж за чоловіка із "такої сім ї", і в якого "нічого немає", але я така молодець, що не покинула його, хоч от всі мені говорили?.. Ну от і відповідь . Ще до заміжжя ви його не любили. Ну а із розрахунку теж не вийшло, бо в нього нічого немає. Немає любові, немає дружніх стосунків ( ну ж бо не виправдав обіцянки-цяцянки яка вже тут може бути дружба і повага ), немає "розрахунку"- ніби і немає зачіпок для продовження і розвитку відносин. Ну але ж я молодець, а він... п.с. і дійсно, чому настільки вперлося в оце "яблунька від яблуні"? Інколи якраз навпаки- син ( донька) у своїй вже сім ї створює геть протилежну модель. Але це робота двох. І не кількох місяців.
Що ж такого мусила та сім'я прямісько на весіллі за тих пару годин втворити, щоб так шокувати друзів? Вони якісь монстри? Що найстрашніше в його поведінці? Просто для когось шок, що ножем не дуже то й користується , для когось те, що напивається, для когось, що просто не вміє спілкуватись і ''наривається'' до всіх.... Може в дечому ви себе накручуєте? бо до речі, я теж виходила заміж в 26 і рахувала себе старою дєвою
Скажіть, а ви справді вірите, що смт можна знайти хорошу роботу? От ви пишете, що в чоловіка така робота, що він може на квартиру заробити, скажу вам, що то дуже хороший варіант навіть для великих міст, і знайти таке майже нереально. А в селі що буде робити? Дома сидіти. То тоді будете плакати, що сів на шию вам і вашим батькам. Ви собі все добре все обдумайте, бо ви хочете ідеала, ну але всі ми просто люди. У іншого теж будуть своі недоліки, людину просто треба прийняти такою, якою вона є. Не підходить- прощайтеся. Ну і вам треба жити разом, то таки багато чого міняє. Мені здається, що ото все ви написали після сварки, тому писали під емоціями і воно бпгато в чому не так. Ви заспокойтеся, подумайте. Реально є дуже багато иечей на які можна просто не звертати увпги і не псути собі нерви, бо вони рі на що ре впливають. Чесно кажучи, я часом прозріваю від того з чого люди роблять проблему. Може варто поміняти ставлення до деяких речей? Хочете від чоловіка змін, то так і скажіть йому, або ти робиш чи ре рлбиш то і то, або розлучення. Скажіть що даєте йому до прикладу три міс, як нічого не вийде, то покинете, і більше про розвод ре згадуйте. Бо невиконана погроза з часом не сприймається серйозно. Ну але і самій треба буде дослуховуватися до чоловікових побажань.
