Відповідь: Спогади з дитинства Спогади з дитинства...зразу згадалась історія- коли я з двоюрідною сестрою прийшли до баби (жили ми в одному під'їзді). Баби вдома не було, а дідо дивився телевізор- та й заснув. Ми, як дбайливі внучки- вирішили, щоб йому краще спалось- треба, щоб світло йому не заважало. Ми виключили велике світло і включили маленьку настiльну лампу. Але, щоб воно світило ще менше- ми перевернули лампу і поклали на ліжко (застелине ковдрами)...Дідо прокинувся від запаху горілого...Покривало та верхня ковдра вже мала зітлівшу дірку -розміром, як кулак...Ще б трошки часу- і ті ковдри з пиринами горіли б... О, нам завжди згадують, які ми були дбайливі...!!!
Відповідь: Спогади з дитинства А мені пригадалась історія,коли мені було напевно років 4-5, в батьків скрута з грошима, але улюбленій доці купили іграшку - жабку, таку велику яка накручувалась на ключик і сама скакала, але не довго я нею тішилася. По дорозі з магазину йшли ми біля озера і вирішила випустити жабку поплавати, думула що вона до мене вернеться От-то мама тішилася. А ще одну історію ми розказувала вже мама. Взяли мене малу на базар, ходимо між прилавками (мене з під них не видно, замала),мама мене за руку тримає а я іншою собі кишені напихаю яблуками, грушками, так би забрла собі все те добро як би не вирішила маму запитатись: чи можна ще й братчикові взяти?
Відповідь: Спогади з дитинства У нас був звичай на Святвечір носити дідові і бабі вечерю.Пам*ятаю себе маленьку з вузликом в руках,вечір,ми йдемо до баби і до діда .Не пам*ятаю вже,що лежало в тій тарілці,накрита вона була другою тарілкою,зав*язані тарілки були в хустку.Бабуся за "вечерю" дарувала стрічки оксамитові,пам*ятаю той неперевершений дух святковий...А ше дідусь мене страшив,що якщо я буду нечемна,то він виміняє мене на хутряні рукавиці,то для мене було щось дуже страшне,ті хутряні рукавиці...
Відповідь: Спогади з дитинства це фото - це один з яскравих моментів мого життя)))) От я така завжди була у дитинстві: весела, непередбачувана і комунікабельна))) А взагалі, ніколи з дитинства не забуду моїх дитячих друзів-сусідів. Як ми днями і вечорами бавилися у хованки, "резинки", вибивали і багато інших цікавих ігор. Дружба дитяча - найміцніша і найвірніша!!!
Відповідь: Спогади з дитинства Спогади з дитинства: В очікуванні весни коли тебе з важкого комбінезона вдягають у легку, зв'язану мамою, куртку, коли на ногах замість чобіт - легкі черевики, коли ти споглядаєш струмочки топленого снігу, які течуть по асфальті, коли раптово знаходиш квітки мати-й-мачухи, коли думаєш ,поскорше б дозволили кататися на ровері і ходити без шапки, яка чомусь страшенно починає "кусати" чоло, коли чекаєш тепла....
Відповідь: Спогади з дитинства У мене теж дуже приємні дитячі спогади про всі свята - Різдво, коли мої бабяся і дідусь коптили м'ясо, робили домашню ковбасу, бабуся готувала вечерю з 12-ти страв, коли на стіл ставилася свічка, вся родина збиралася за святковим столом, а після вечері ми йшли колядувати по всій родині; а ми - малишня, колядували до ранку; - Водохреща, коли перед вечерею дідусь освячував хату на кожному куті; - Паска, коли ми з татом і сестрою шкрябали крашанки, а згодом і писали писанки. Бабуся пекла паску, складала кошик, а мама вишила на нього рушничок; - Зелені свята, коли хата прикрашалася гілочками липи з листям і святилися лісові трави; - Спаса, коли в кошик складали і несли святити фрукти з власного бабусиного саду.... За час дитинства я дізналася про стільки традицій!!!! Коли матиму свою сім'ю, то обов'язково передам це дітям.
Відповідь: Спогади з дитинства Вчора із сестрою згадували деякі моменти. Один із них- мама в нас на нічних змінах в лікарні була, а ми на вулиці до пізна бавились- так потім не хотіли митись, то одівали білі шкарпетки і лягали спати( як виявилось- тато до сьогодні думав, що ми навіть літом в ноги мерзнемо), а ще згадали, як сестра в річку у бабусі падала- була вже пізня осінь (мілку, правда, канальчик). Найкращі спогади - то зимові канікули і свята, вертеп, коляда, поїздки через засніжені поля і ліси до дідуся. О! А ще садочкове моє кохання- Сергійко))). Життя і навчання в Австрії( 5 клас)- пам'ятаю, як мама до мене телефонувала, а я сказати нічого не могла- так сумувала за нею- і душилася від сліз. Як півень за мною бігав- тоді страшно було, а зараз аж смішно..Як тато ремонтував ранець після походу на гірку, бо я каталась на ньому з гірки і кнопки потім западали. Та багато тих спогадів і усі вони гріють душу- значить щасливе було дитинство))
Відповідь: Спогади з дитинства А я згадую таке: Це було перед Новим Роком. Мені 5р. Мама мені цілий день говорила, що прийде Дід Мороз. Я віршик вивчила, цілий день була чемна. От настав той час, хтось стукає в двері, я конєчно відкриваю, а там Дід Мороз!! Поки він не почав говорити, все було добре, як тільки він заговорив мені здавалось, що голос в нього дуже знайомий був, але я нічого не говорила, бо переді мною стояв велий мішок в якому були якісь подарунки. Я тут же почала відвойовувати своє право на подарунок. Розпиналась, розказувала віршики, навіть пару незапланованих розказала, співала, танцювала, пам"ятаю як той Дід Мороз був спотів в теплій хаті)).. Ну, дав мені Дід Мороз подарунки, але мішок в нього все ж порожній не став.. Він попрощався, закрив двері з другої сторони і тут я біжу до дверей, відкриваю їх і ... "Татко! Татко, а шо ти ше там маєш в мішечку?" ))
Відповідь: Спогади з дитинства Для мене щаслива пора дитинства - це канікули у бабусі і дідуся. Особливо запам"яталися зимові канікули, Свята вечеря. Сім"я гуртувалася докупи, несли вечерю до прабабусі і прадідуся. Прабабуся готувала дуже смачну кутю, там, певно, маку було більше, як пшениці, а ще величезні вареники з капустою, які подавалися після того, як всі вже понапихали животи різноманітними стравами і з жалем дивились на ті вареники, в надії, хоч один заталувати...В душі назавжди залишилось те свято Різдвяної казки...Прадідусь промовляє молитву, всі сідаємо за стіл. Суцільний позитив, ніхто не свариться, не сперечається...Тепер все змінилось. Прабабусі і прадідуся немає на світі, часом їздимо до бабусі і дідуся на Святвечір, але сумно усвідомлювати, що тих часів колишніх вже не повернеш і чари Різдвяної казки розвіюються. Як же хочеться своїм дітям привити таке ж трепетне відчуття єдності родини, теплоти сімейного вогнища, поваги до найстарших...
Відповідь: Спогади з дитинства А мені згадалося як ми щороку всією родиною вітали дідуся з днем народження і різдво зустрічали. Обовязково вся родина з"їджалася, весь рік чекали цих днів. А вже, на жаль, дідуся немає з нами. І традиція ця втратила актуальність.
Відповідь: Спогади з дитинства Зараз лопаю канапе і згадала: в селі була пекарня, і ми кожного дня о 8 ранку, з сестрою, купляли хліб - а він такий був запашний і тепленький з скоринкою, і в хаті з свіжим молочком..... ой як ішло нам смачно. А пригадую там ще булочки з варенням малиновим пекли, уммммм смакота. Тепер нажальтої пекарні нема
Відповідь: Спогади з дитинства І я пригадала щасливі роки дитинства!!! Особливо канікули в селі в бабці , як ми із сестрами купались в річці робили собі пікніки..... Ох, які були безтурботні і щасливі роки!!! Аж захотілось повернутись назад у дитинство...
Відповідь: Спогади з дитинства І ми в селі ходили по хліб до пекарні - правда тільки літом, всією ватагою. То було одне з наших любимих занять. І ще там пекли чіпси, такі довгі, смачнющі! (не такі як зараз в коробках). А біля пекарні була річечка, ми сідали на кладку і мочили ноги. Колись ми ходили в шкарпетках в сандалях, то як мочили ноги в річці завжди шкарпетки падали в воду і річка їх несла, а ми бігли, бігли і ніяк не могли виловити. І так завжди приходили додому, то без одної шкарпетки, то без двох Гарні спогади
Відповідь: Спогади з дитинства Найпершим моїм дитячим спогадом був приїзд діда із Росії. Мені тоді було 2 роки і 9 місяців.
Відповідь: Спогади з дитинства Також згадався запашний гарячий хліб з дитинства. Мій тато брав нас усіх трьох на річку, по дорозі ми купували щойно спечений хліб (іноді у знайомого грузина купували хачапурі з сиром - такого я більше в житті не пробувала смачного!), а з дому брали велику банку абрикосового вареня і борщ в баночках. Йшли на річку десь о 10.00 ранку. Купалися, плавали, пірнали - з води не вилазили, як ті жабки! Аж губи були сині. Мені вдягали завжди яскраву резинку на хвостик, щоб не загубити між іншими дітьми. В обід ми всі разом наминали ще теплий борщ з хлібом, трохи грілися на сонці, але не довго, бо ж з річки чути такий писк і всі грають в "лова", як без нас? Знову довго дуріли в воді, і десь під вечір тато намащував нам хліб з абрикосовим вареням, і поки ми їли, він стояв і відганяв рушником бджілок, щоб нас не покусали. Іноді на річку приводили діток з інтернату. У всіх них були такі саморобні капелюшки з газет, і ми просили у тата, щоб він нам такі зробив. Плавати їм дозволяли тільки по команді, виходити з води також по команді. А нас вони називали "домашние", трохи косо дивилися, але все одно разом гралися. Дівчатка там усі були коротко стрижені, і часто підходили, щоб погладити наше волосся...Тепер розумію, як їм також хотілося тих косичок і хвостиків. Їхній прихід на річку був для нас малих подією, стільки дітей одразу, це ж скільки можна набудувати замків з піска! Засмаглі і втомлені ми верталися з річки додому, де нас чекала мама і вечеря. Так проходило коже моє літо. І дуже часто влітку сусіди виносили більярдні і тенісні столи з підвалів, а потім всі виносили різну їжу, що у кого було, і всім двором вечеряли. Сусід з першого поверху ставив собі на балконі магнітофон на касетах, і всі дорослі і малі танцювали. Ото була дискотека! Люблю ці спогади...Золоті часи були.
Відповідь: Спогади з дитинства А я часто згадую, як ми з братом "ні світ , ні зоря" просинались , щоб подивитися подарунки від Св. Миколая. Потім дружно роздивлялися,що кому приніс Миколай , показували бабусі і дудусю і мамі з татом наші подарунки і ділили між ними цукеркиОто радості було! Просто неймовірне дитяче щастя! А ще мама взимку біля наших ліжок ставила мандаринки і казала, що то від Зайчика. Ми так чекали його і дуже раділи, коли він залишав для нас гостинці. Ще й досі, коли їм мандаринки, то згадую нашого чарівного Мандаринового Зайчика.:smile:
Відповідь: Спогади з дитинства Мої улюблені Новорічні спогади пов`язані з нашим Рівненським МузДрамТеатром. Як я любила і досі люблю туди ходити! Будинок із білого мармуру, величезні кришталеві люстри, самі зручні, з усіх де я сиділа, стільчики для сидіння з бордовим бархатом. Улюблені місця - в амфітеатрі, коли ти не бачиш голови попереду, і чудово бачих, що відбувається на сцені. А коли під час вистави в зал виходить актор і проходить прямо повз тебе! В нашому театрі часто застосовували в дитячих виставах такий прийом. Це щось таке неймовірне було! Враження переповнювали! Тому кожен рік я, вже з чоловіком і дітьми, ОБОВ`ЯЗКОВО йду в наш театр на Новорічну виставу. Без цього свято - не свято.
Відповідь: Спогади з дитинства і в мене такі ж спогади є. Я в дитинстві всі канікули проводила в селі, влітку мене забирали лише щоб поїхати на море, а далі знову відвозили на село. Це дуже теплі і гарні спогади. Я пам"ятаю як ми в селі св"яткували Різдво, тоді ще ходив Вертеп і для мене це була справжня казка, вони заходили у кожну хату, усі дітки смикали чортика за хвоста , а він в свою чергу зачіпав дітей. Пригадую скільки маленьких качат ми подушили з сестрами, ми бавилися в "дочки матері", а качата були дітьми , ну то ми їх за день так змордовували і всякого пхали до рота ,що на ранок з тих трьох, доживали лише два. Пригадую як ми пасли корів, як йшли без дозволу бабці на став купатися і мало там не потопилися, пам"ятаю св"яткування св"ята , але забула якого саме, коли усі дітки вдягалися в український стрій і йшли з кошичками круг церкви і сипали квіточки. Ще пам"ятаю гаївки це було так весело, а ще , чи то на Великдень , а чи може на травневі св"ята у нас в селі молодь палила скати, на дворі темний вечір, на небі зорі і посеред поля величезне полум"я вогню. А ще весілля в шалаші, інколи знімали забор(браму) сусідів, аби поставити на подвір"ї шалаш для весілля. Пам"ятаю бабусю, яку ніколи не бачила сплячою в ліжку, коли ми приходили до хати вона завжди спала сидячи на своїй табуретці. А які у бабці були подушки високі, високі і просто гігантська перина. А ще пам"ятаю Різдво , коли моя двоюрідна сестра зламала руку, нам тоді було десь по 6 років. Ми пішли кататися на гірку, сестра якось невдало впала на руку, ми тоді не підозрювали , що це перелом і тишком прийшли до хати , але сестру дуже почала боліти рука і ми сказали батькам, довелося їхати в районний центр і накладати гіпс. А ще пам"ятаю коли на морі я фотографувалася з мавпочкою, то їй щось зайшло і вона мене поцарапала, я тоді дуже налякалася. Пам"ятаю як ми ходили з мамою в кінотеатр на індійські фільми, пам"ятаю концерти Ігора Богдана та Олега Кульчицького. Ой, так пригадалося багато спогадів, що й годі розповісти. Деякі з них дуже чіткі , а інші вже дещо призабуті і змішані ще з іншими спогадами, але усі вони гріють душу і додають сил та енергії.
Відповідь: Спогади з дитинства А мій спогад,то шкарпетки,куплені бабцею в селі,я їх сама вибирала,вони для мене були найкращі,...жаль що того вже не вернеш,ні бабці ні того що було колись.
Відповідь: Спогади з дитинства згадувала вчора свої дитячі святкування Різдва - коли мама пекла на кухні пампухи, а ми товклися їй під руками і хапали ше гарячі, коли каталися з татом на санках, щоб не заважати... ввечері, коли темніло, ми ставили страви на стіл і рахували, щоб було 12 (рахували все, навіть часник, який баба клала на кути столу), а потім чекали, коли прийде в гості інша баба, чекали, коли вона почне вголос казати молитву і повторювали через слово за нею. і довго-довго колядували (всіх колядників, котрі до нас приходили вгощали чимось смачним і співали разом 2-3 пісеньки). жаль, що тепер нема таких відчуттів...
