Що читаємо?

Відповідь: Що читаємо?

І я їх читала, правда давненько. Надзвичайно цікаві книги:y: Хотіла б прочитати зараз щось схоже ...

 

Відповідь: Що читаємо?

де Ви брали того Оруела? в якій книгарні не спитаю, то все нема(
в пп будь ласка.
дякую)

 

Відповідь: Що читаємо?

слухаю зараз аудіокнигу, розумію, що це не дуже в тему, бо я її не читаю, а слухаю, але раджу почитати/послухати Сергія Мінаєва " Р.А.Б.", трохи брутально, але життєво.

 

Відповідь: Що читаємо?

Я її на кіндлі читала. Скачала
От вам прєлєсті є-буків

 

Відповідь: Що читаємо?

Щось мені не дуже йде сучасна українська література, тому її мало читала. Співробітниця дала книжку Жадана "Anarchy in the UKR"

досі його книжок не читала

, подивимося, що вийде із тої читанини.

 

Відповідь: Що читаємо?

Щось нині в шафі надибала на книжку Анатолія Рибакова "Дети Арбата". Згадала, що не дочитала другої частини, бо хтось з родичів успішно її "свиснув".Довго шукала в книгарнях, але так і не натрапила на неї тоді. Книжка суперова, але складна. Розповідається про життя в часи сталінського терору і про те як люди поводяться умовах тиску, невизначеності та безнадії.

 

Відповідь: Що читаємо?

Читала Мінаєва "The телки. Повесть о настоящей любви", і "Видеоты или The Телки, два года спустя". В Мінаєва більшість книг "брутальні", але життєві.

 

Відповідь: Що читаємо?

моя сучасна українська література почалась з Андруховича та Покальчука) непоганий такий був початок)))

 

Відповідь: Що читаємо?

Перечитала О.Довженнка оповідання поо війну.

Натуні дали на домашнє,знайти оповідання про війну

Найбільше вразили "Мати " і "Воля до життя".Наплакалась. Як добре, що ми цього не заститали.
Пояснювала Настуні,що таке війна,як люди віддавали життя зва добробут нас. Доня вражена зі мною плакала.

 

Відповідь: Що читаємо?

Жадан - клаааасний
Але не "Anarchy in the UKR" (взагалі не сподобалось, навіть не дочитала), а наприклад, "Депеш Мод" (до сьогодні пам'ятаю, як до сліз сміялась, читаючи цю книжку в "Літері" на роботі

я там колись мала щастя працювати

, або "Гімн демократичної молоді".

Можу цими книгами поділитись.

 

Відповідь: Що читаємо?

Я колись якусь із його книг починала читати, але не сподобалося.

 

Відповідь: Що читаємо?

Жадана не люблю, але "Депеш мод" -весела штука. особливо тих пару сторінок про преподобного Джонсона і Джонсона. давно я так не реготала

 

Відповідь: Що читаємо?

Моє знайомство з Жаданом теж розпочалось з анархії), тому щось не пішов, а от його оповідання зі збірки Декамерон дуже навіть нічого! Треба Депеш Мод прочитати, стільки схвальних відгуків.
Андруховича дуже лю, але якщо хто починає з "Перверзії", то може не піти) Оті його переліки на дві-три сторінки) Я починала з "12 обручів", то мені деже сподобалось, багато було містичних співпадінь на той момент -

наприклад, там багато йшлося про Атонича, а мій коханий чоловік, з яким я тільки декілька тижнів почала зусрічатися якраз жив на вулиці Антонича, прізвище автора і мужа співзвучні (різниця в три літери на кінці), ми перед тим планували здійснити сходження на Піп Іван - де розгортаються основні події, та й ще багато всього, ааа, ще дружину головного героя звали, як мого чоловіка)))

 

Відповідь: Що читаємо?

А мені найбільше сподобався шматок про мамині очі (трішки солоні)

«Мамині сині очі, — відразу ж беруться до справи Степан Галябарда, — бачу вас, як на долоні, — всі ви пара-рам смутком оповиті і від сліз трішечки солоні». «Троєчки, трішечки», — незадоволено затягує хор.

Трішечки солоні, — думаю я, — це добре чи погано? Мабуть, все-таки, погано, було б краще, якби їх нормально посолили, якщо я все вірно розумію.

— Да, — говорить Вася. — Ну й жуки.

— Де жуки? — не розумію я. — Ти про що?

— Про маму.

— Що про маму?

— Захавали маму, — задоволено каже Вася, так, ніби підтвердились якісь його підозри шодо цього світу.

— Хто захавав?

— Ну, ці — Степан Галябарда.

— Та ладно. Це ж вони так просто.

— Нічого не просто. Чуєш, що кажуть — трішечки солоні.

«Па-ра-рам лиш устами до Вас торкнуся», — продовжують Степан Галябарда…

— Смакуюсь, гади, — коментує Вася.

— Перестань, — кажу. — Це просто смішно.

— Устами, — говорить Вася. — Торкнуся. Гурмани хрінові.

— Перестань. Вони ж про інше.

— Да? I про що? Захавали свою велику монгольську маму, а ти кажеш — про інше.

— Да ніхто їхню маму не хавав. Як ти взагалі це собі уявляєш? Як можна очі їсти? Ось як очі їдять?

— Мамині? — перепитує Вася.

— Які мамині? Мамині очі ніхто не їсть, — нервую я.

— Степан Галябарда — їдять, — наполягає Вася.

— Ну, гаразд, — погоджуюсь. — Хай мамині. Але краще все-таки не мамині. Там, очі тварин, наприклад, як їдять? Або риб’ячі очі?

— У риб маленькі очі, їх ніяк не їдять, — говорить Вася.

— Це у маленьких риб маленькі. А у великих — великі. В акул, наприклад.

— Акули — це не риби.

— А хто це, по-твоєму?

— По-моєму, це не риби.

Я легко погоджуюсь, всяке може бути — можливо, в його персональній картині світу акули — це не риби, чому я маю переконувати його в чомусь зворотньому.

— Ну, добре, — кажу, — добре. Хай не акули. Ну, ці, як їх? Скати!

— Скати? — недовірливо питається Вася.

— Так, — кажу. — Скати. Як їхні очі готуються?

— У них немає очей.

— Як немає?

— Так. Немає. Вони живуть на такій глибині, де світло розсіюється і очі їм не потрібні.

— А як же вони рухаються?

— Хто?

— Скати. Електричні.

— А вони не рухаються.

— Як це не рухаються? А що ж вони жеруть?

— Планктон.

— Планктон?

— Планктон. Планктон теж не рухається. I скати не рухаються. Так вони й живуть.

— Ну, добре, — кажу я знову, — добре. А як вони трахаються?

— Хто? Скати?

— Так, — кажу. — Електричні скати.

— Навпомацки, — каже Вася.

Я пробую собі уявити статевий акт електричних скатів. Виходить кошмарно — по-перше, у воді, по-друге, навпомацки, а по-третє — тебе при цьому весь час б’є струмом!

— Очі, мабуть, маринують, — говорю я, подумавши. — Закочують у баняки і продають як консерви.

— Ага, — каже Вася. — Уявляєш, у них в Улан-Уде, в гастрономах, мабуть, можна купити консерви, на яких по-монгольськи написано: «Очі мамині. Мариновані».

— Да, — кажу, — а внизу, дрібніше, дописано — «трішечки солоні».

 

Відповідь: Що читаємо?

то напевно правда, бо я почала з Перверзії, і більше Андруховича в руки не беру, а муж з 12 обручів і постійно каже, щоб почитала його

 

Відповідь: Що читаємо?

Я також почала читати Андруховича з Перверзії, дуже сподобалося.
А від Жадана я взагалі в захопленні, в тому числі від "Anarchy", кожна його прозова книга - для мене супер! То мій улюблений автор на сьогодні,вже давно. І матюкається кльово

 

Відповідь: Що читаємо?

а я почала з 12 обручів, але щось не зачепило. А от чоловік читає))))

 

Відповідь: Що читаємо?

Щось так багато хто в захопленні від Жадана. Читала початок його книги "Капітал" і відверто не сподобалося. Чоловікові теж. Нащо така література, яка несе тільки потік думок, без особливого сенсу і присмачено це все матюками? І я не перший раз чую, як люди захоплюється, як же ж матюкається! Чим захоплюємося люди, куди котимося? Це література регресу особистості. Вона не вчить чогось хорошого, високого. А для чого вона взагалі? Ну ось воно життя, ось вам бруд у душу - якщо не вистачає!
Не люблю коли матюкаються в моїй присутності люди. А то ще я повинна добровільно читати таку книгу, щоб деградувати? Книга несе з перших сторінок зневіру і хаос в думки. Несе прозаїчну непривабливість життя. Я зареклася не читати таких книг - вони того не варті, щоб витрачати на них свій час та розум.
Література, яка пропагує анархію - це не моє. З відгуків літературних критиків:

Цього і так багато в нашому житті. І ми це все знаємо, і без Жадана та подібних йому письменників сучасності . Треба читати, як на мене, щось гарне, що робило б нас кращими, щоб ми прагли до чогось вищого, світлішого. І хотіли змінюватися в кращу сторону. Книги подібного типу не сприяють цьому. ІМХО.

 

Відповідь: Що читаємо?

Читаю "Записки..." Ліни Костенко, дуже подобається, затягує - в сотий раз переконуюся - вона геніальна особистість!

 

Відповідь: Що читаємо?

і мені ця книжка сподобалась, коли лежала на підтримці прочитала за одним подихом