Мені теж не сподобалось. Єдине що зацікавило-це шматочки з історії Ірландії. Автор, напевно, теж не дуже в тому розбирається, бо я нічого з боротьби за незалежність Ірландії для себе не зрозуміла. Потрібно буде ще щось почитати при нагоді про Ірландію. Ото єдине враження після цієї книги.
"Проковтнула", навіть не так "пережила" на одному подиху Матіос "... Майже ніколи не навпаки". Часи змінюються, але не людське єство. Є люди, котрі мають в собі океан з любові, і понад усе прагнуть розділити і жити в ній. А є інші, котрі за своїм змеркантилізованим заздрісним животінням плоті, що згноїла у собі навіть згадку того щирого почуття, намагаються отруїти тим все довкола. Сам твір закцентований саме на емоційних переживаннях героїв - зауважте, навіть зовнішність більшості персонажів детально не описано, то має бути справою нашої уяви. Адже головне - те, що всередині.
Читаю Джессі Келерман. "Біда". "Філософ." "Геній." Досить нестандартні детективи... немає поліцейських викрутасів, є роздуми про життя, та про людські вади.
Наразі залипла на третій частині "Пісні Льоду і Полум'я", маю грандіозний намір встигнути дочитати всі частини до виходу наступного сезону серіалу. Круте фентезі
Дочитала другу книгу Халед Хоссейни "Бегущий за ветром" - враження теж лише найкращі, хоча "Тысяча сияющих солнц" у мене на першому місці). Ця книга дуже багата на емоції: про дружбу, відчуття провини, безкорисливу любов. Але найцінніше для мене в книгах Хоссейни це інформація про Афганістан, його трагічну історію, розкриття психології афганців, що зруйнувало в моїй свідомості багато стереотипів)
а я дочитую "Подвійне життя Вермеєра" Л.Гуарньєрі. пізнавальна книжка як про мистецтво, так і про життя неперевершеного художника-фальсифікатора Хана ван Меегерена
читаю "Московські вбивці Бандери перед судом"Д.Чайковський.суд над Сташинським.книжка випуску 1992 року,багато документів,фото.
Я не розмінююсь, читати так читати, скачала всю Пілчер і читаю, читаю, читаю. Вже йде 10-та книга. Мені подобається.
А я дочилата вже шосту книгу про Енн Люсі Мод Монтгомері - затягнула мене ця сага)). Нарешті мені дйшли руки і до книги, яка входить чи не у всі списки рекомендованої літератури Сэлинджер "Над пропастью во ржи". Певно, я вже дійсно трохи задоросла, але читати було цікаво. А зараз взялася за Маргарет Етвуд "Сліпий вбивця". Поки прочитала десяток сторінок, але щось не надто затягує, хто читав, варто, цікаво?
Воно просто на початку трохи заплутане. А потім сюжет прояснюється і стає цікавіше. Не скажу, що особливо вразила, але книга непогана. п.с. мені більше її "Розповідь служниці" сподобалась
Дякую, вже трошки розчиталася). Не розумію я , коли автор робить дуже нудним початок, а вже аж всередині книга справді стає мегацікавою (останнім часом мені таке траплялося). Не всі ж дочитають до середини)
Прочитала Джоджо Мойес ''Вилла Аркадия'' , і спочатку ця книга так тяжко мені ішла... Але я була в дорозі і більше не мала що читати, тому пересилила себе і продовжила. І не жалію. Загалом книга сподобалась, і кінець для мене був не зовсім очікуваним. Деколи ми все життя зациклюємось на подіях чи людині, які треба було давно відпустити. Минуле треба залишати в минулому... Також недавно прочитала ''Порядна львівська пані'' Л. Клименко. Ех тут я отримала чисте задоволення ( моральне. Книга - те, що треба для підняття настрою.
Прочитала "Два господина из Брюселя" Шмідта - ммм, гарно, я отримала масу вражень від оповідань. Випадково почала читати Ерленд Лу "Наївно. Супер" - нагадало мені Дрозофілу над томом Канта, роздуми 25-річного хлопця, ну справді наївно і водночас мене часто мучать такі ж роздуми)) Особливо про космос після початку читання "Короткої історії часу". Зараз взялась за "Залишенця" Шкляра, прочитала кілька сторінок, а вже відчула той гіркий смак війни(
Забула написати про "Компанію з пивниці біля Чуднівського мосту" - трохи заплутано написаний, але дуже гарно показує основне відчуття тієї епохи - страх, страх за себе, за близьких. Як люди жили тоді, я собі не можу уявити.
Форумлянки, хто з вас читав чи можливо бачив екранізацію світового бестселлера "50 відтінків сірого". Поділіться враженнями, "зачепило" чи ні, і якщо так - то що саме? Бо мене "зачепила" саме книга, а фільм не дуже, хоча від деяких сцен пробігали мурашки)))
Не думала, що бум продовжується і зачепить навіть ДП, аж так, щоб окрему тему відводити Ну і враження, коротко: книжка - мамське порно (літературна мова - жесть, особливо діалоги), кіно - г...но!
Дійшли руки до книги польської журналістки Лідії Осталовської «Акварелі». Книжка про перебування молодої єврейської дівчини Діни у концтаборі Аушвіц, про її побут, малювання, яким вона жила, скрашуючи життя собі та усім довкола (особливо дітям, для яких вона малювала сюжети із класичного диснеївського мультика «Білоcніжка і сім гномів», побаченого у кінотеатрі перед війною, чим надихала їх на творчість у таких непростих умовах). Книга дуже просто сприймається, навіть не дуже приємні картини у книжці описуються як цілком нормальна річ, на якій не слід зациклюватись. Переклад ніби непоганий (перекладав письменник Андрій Любка), із нашим галичанським присмаком, але подекуди з тексту починаєш здогадуватись, як він (текст) виглядає в оригіналі; для мене це не є ідеальним критерієм перекладу, щось схоже у мене було при прочитанні україномовної версії роману Кендес Бушнелл «Літо і місто», де перекладач схалтурив і подекуди можна було здогадатись, як звучало те чи інше версія мовою оригіналу. Повертаючи до «Акварелей» - наразі не дочитала, перебуваю в процесі, однак книга однозначно вартує уваги. Купити можна на сайті видавництва «Книги ХХІ століття». Також, розбираючи домашню бібліотеку, серед книг знайшла «Пациків» Анатолія Дністрового – роман про підлітків-юнаків кінця 1980-початку 1990-х рр. Сленг із 1990-х, петеушна романтика, ситуації на вулицях, на дискотеках, стосунки між хлопцями і дівчатами, перше кохання, перший секс, гучні вечірки, алкоголь, наркотики, класове розслоєння між багатими і бідними, безвихідь і відсутність майбутнього, небажання вчитись – це лише мала частка того, про що йдеться у романі. Зважаючи, що автор писав цей твір методом ретроспективи (тобто відновлюючи в пам’яті всі події, відтворюючи картини будинків, магазинів, брів того часу і т.п.), читається досить жваво. Для тих, чиє дитинство припало на 1990-ті роки, буде цікаво.
