Розповіді про пологи

Відповідь: Розповіді про пологи

Нарешті,ми спимо чи то погода,чи вже змучилась малеча.

Настала моя вагітність досить несподівано(весілля відгуляли,медовий місяць,відпустки пробалділи,взялися трохи до роботи і "Оп" дві полосочки. Чоловік дуже радів,я трохи була шокована. Але в скорому часі я зібралась в кулак і все пішло "як книжка пише" Обійшлась В. легким різдвяним токсикозом(Бо обїдалась страшенно,і було кілька ексцесів) і великою сплячкою протягом 1 триместру. А далі-я забувалась що вагітна до самих пологів. Бігала,стрибала,їздила,працювала від А до Я, на 32т.пішла у відпустку.Живота ще як такого не було,то мало хто зрозумів що-до чого.
Очікували подаруночок 31 липня, а звершилось все 8 серпня. Нащастя,попри всі побажання лікарки класти в патологію, ми досиділи вдома. І от без жодних попередніх передвісників, на 41т 1 дні прокидаюсь від незрозумілих періодичних стискань(година 9-10), я чекала щось схожого на менструальну біль,але...нічого подібного. Протягом дня,нічого не підозрюючи,бо думала,що то нарешті тренувальні,займалась хатніми справами, надумала потренуватись засікати час і дихати(бо ще не боліло,просто дивний тиск внизу).Так я додихалась до 16год. Інтервал скорочувався дуууууууже швидко,але не боліло. Прийняла ванну,вклала волосся і пішла кликати чоловіка. Попередила лікарку про стан,каже щоб то не було їдь,як-неяк 42тиждень почався. Ми не поспішаючи, у двох з чоловіком виїхали(а їхати до години,не враховуючи затори-світлофори по Львову).
18.30 у приймальному всі дуже дивно почали поспішати,задавати дивні для мене запитання чи все добре, ой не сідайте!Пан-доктор-оглядач нічого не сказав,аж у ліфті санітарка каже відкриття 7-8см.Завели нас в родзал,залишили з чоловіком у двох і тут я починаю розуміти,що нині-завтра народжу. АЛЕ,,,не пройшло і півгодини,як чоловік каже та інтервал щохвилини і аж тепер трохи почало ніби запирати дух,дихання вдавалось все важче. Дзвоню до лікарки,щоб прийшла. Та прибігає,глянула і давай кричати акушерки..санітарки..всі сюди..!!!
З дому тільки почали всі дзвонити чи доїхали,як справи,коли будете народжувати,а лікарка до мене - ще одна-дві потуги і все.. Правда,ще висварила мене чо так довго їхала. А я витріщила очі,а коли схватки будуть,біль адська,коли я буду на собі волосся рвати,мені ж казали,що родові перейми ні з чим не спутаєш і тддд...І от так зовсімсподівано,не напрягаючись мій організм зробив все сам.

Потуги!?В WC інколи приходилось і то більше потиснутись)))

Після приходу лікаря пройшло 18хв і я "НАЙЩАСЛИВІША МАМА СВІТУ". Наша дівчинка народилась 19.50,вагою 3100, 52см!
Боже!Яке то щастя!За що?Я вимолила таких легких пологів?!Дякую!

PS. Півроку ми з чоловіком старанно відвідували дві пари курсів,без пропусків,як в універі,готувались як до страшних іспитів життя,перечитали-передивились море інформації,дихали!Чоловік так хотів мені допомогти дихати-тужитись,а встиг хіба збігати за (зовсім не потрібними) медикаментами і перерізати пуповину!
PS2. Настроювалась я на все,але щоб так!Ні! Виявляється, бувають пологи без болю, і тих жахіть,що розповідають. Пройшов майже місяць,а мені досі не віриться,що я вже не вагітна,що народжувала...
На все Божа воля!

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Колись перечитуючи розповіді про пологи мріяла, що і я так колись буду писати. От тепер, коли мій малюк поруч і я можу поділитися з вами своєю розповіддю.
Ще коли зустрічались з чоловіком довгий час думали про діток, тому знали, що зразу після весілля почнемо планувати. Перша спроба, і бах..ми вагітні. Ще до початку місячних відчувала, що в мені вже хтось живе, тому тест робила день перед початком місячних, і там гарні 2 полосочки. Показую чоловіку, а він говорить, що то ще не точно, і тому марними надіями себе поки не тішить, щоб потім не розчаровуватись. Місячні так і не почались. Здала кров на ХГЛ...вагітність 6 тижнів. От тоді я відчула на собі велику відповідальність за ту крихітну цяточку, що жила в животику. З"явились дурні думки чи я справлюсь, чи буду хорошою мамою. З часом заспокоїлась і почала насолоджуватись своїм вагітним станом. Вагітність проходила добре, якщо не враховувати легкого токсикозу на ранніх термінах і гематоми, яка з часом розсмокталась. Читала книжки, посиденьки, дивилась відео і була впевнена, що пологи пройдуть легко й без ускладнень. Вчила типи дихання. Як потім зрозуміла, що теорія і практика трошки відрізняються:smile: і в період схваток мій мозок трошки відключався, і я забувала те все про що читала.
ПДП назналичи на 27 липня. 26 ми приїхали на огляд до лікаря. Нас оглянули, і сказали ще гуляти. Вечером почався якийсь істеричний плач чого ще ні, бо я так впевнено була переконана, що народимо в свій термін. На другий день мене попустило і я з новими силами налаштувала себе чекати ще 2 тижні, хоча надіялась, що народимо скорше, так як лягати в патологію мені страх як не хотілось. Час від часу нив живіт, але якоїсь періодичності не було, тож ми продовжували ходити з дня у день. 1 серпня пішли з чоловіком на вечірню прогулянку

купили томатний сік( перед тим прочитала на посиденьках, що комусь там радили для пришвидшення пологів. Бздури певне, але співпало))

і додому прийшли вже з ниттям живота. Чоловіку сказала, що напевне сьогодні народимо, і з тими думками лягли спати. Живіт нив, і в третій ночі я встала, щоб засікти хоча б інтервал, а то думаю ше де пропущу. Засікаю...періодичність 7 хв. Думаю ще посплю...не спиться. Дрімаю. Час від часу засікаю на телефоні перейми. 5 ранку періодичність 5 хв. Випиваю ношпу. Не помагає. Кажу чоловікові вставати, бо треба по трошки збиратись. Ще до Львова їхати біля півтора годинки. В неспішному темпі дозбируємо кульки. Дивимось на годинник, перейми що 3 хв. І тут чоловіку стало страшно)))Він ж то читав, що 5 хв і в пологовий кроком руш. Приймаю ще теплу ванну(за що потім дістала від лікарки. Питала де я таке вичитала, що то можна). В ванні стає легше. Допакували торби, подзвонили лікарці, сказала приїжати, вона буде на місці. Їхали, реготали, співали між переймами. Настрій був святковий. Приїхали в пологовий. Огляд...відкриття тільки 1 палець. Я в ступорі. Не чекала, що буде так. Слова лікаря: "Таня це перейми?Ні, сонце, це цвіточки" Тоді я не розуміла про що вона. Мені здавалось, що мене дуже болить. Перевели нас в палату, сказали:" Будемо чекати". Перейми дальше що 3 хв, біль наростає. Відкриття не збільшується. Передихую з чоловіком. Він мовчав, але моя рука була в його руці, і від того мені було якось легше. Час від часу давав пити, і нагадував як дихати. Хтось заходить, виходить. Перевіряють відкриття 2 пальці. В такі моменти хочеться здатись і ти не розумієш що не так, чого процес не посувається. 14.00. Чую щось хлюпнуло. Води. Говорю чоловіку щоб когось покликав. Виходить в коридор. Нема нікого підходящого. Через деякий час прийшла лікар. Говорить якщо до 4 нічого не зміниться будемо стимулювати. Не хочу. Схватка за схваткою. Не встигаю нормально навіть передихувати. Між ними падаю в сон. Виснажена. Приходять якісь люди просять звільнити ненадовго палату, бо всі родзали зайняті, а дівчинка вже народжує. Кричу, що не можу і немаю сил. Чоловік піднімає з кушетки. Наступна схватка. Не доходячи до палати падаю на коліна в коридорі. Передихую. Поклали нас в палату. Ліжко виявилось зручніше. Лежу, від болі стискаю чоловікові руки( потім були всі в царапинах. Як виявилось я дуже міцно стискала)...хочеться тужитись. Кричу від болі. Думала, що кричати не буду. Книжка "Роди без страха" не дуже помогла, принаймі втілити те, що написано я не змогла. На крик прибігає якийсь лікар. Дивиться мене. Кричить: "Де Лікар?Тут дівчина вже народжує!". Ведуть знов в палату. Ледве вилажу на то крісло. Прибігає лікар. Огляд. Щось між собою говорять. Я як в тумані. Час від часу чую слова чоловіка який просить не кричати, а дихати. Ставлять капельницю. Не хочу. Сил сперечатись нема. Потуги. Тужитись не дуже виходить, але за енним разом трішки доходить як правильно. Потуга одна, наступна, на третю сил нема. Просять вийти чоловіка. Момент сорому ще трішки був присутній, і "какати" як вони кажуть добре не вдавалось. Час від часу коли відкривались двері бачила його співчутливі очі а на губах читала: "Я тебе Кохаю". Чую надріз. Наступна потуга. "Молодець!Давай!Ще трошки!"..і хлюпнули на живіт теплий комок щастя...Такий синюшний,але такий вже рідний. Плаче. Значить все добре. Повне полегшення. Якби нічого і не було, ні болю, ні сліз, ні криків, ні годин очікування. Все зупинилось. Дивлюся на нього. От моє обезболення. Чоловіка впустили перед самим народженням і дали перерізати пуповину. "Татку кажіть щось! У вас Син!". Дивлюсь на чоловіка. В нього повні очі сліз і мовчання. Підходить до мене цілує..."Кохаю тебе. Дякую за сина".
Потім зашивали. Один малий надріз. І перевели нас в палату, де ми ще годинку побули троє. Нажаль сімейні всі були зайняті.
Не скажу, що було все так як я хотіла. Не скажу, що лікарем задоволена на всі сто. Але і не знаю чи мало бути якось по іншому. Чи стимуляція, яка була примінена була потрібною. Я хотіла довіритись лікарю, і вірила, що все що буде зроблено буде правильно, і допоможе моєму хлопчику народитись здоровим.
Козак народився 2 серпня о 16.30 вагою 3900 і ростом 55 см.
Говорять забувається біль після пологів. І я запевняю, так і є. Я не боюсь наступних. Я тепер знаю, що те солодке пташення вартує потрачених сил і очікувань.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Ще рік тому, я сиділа за бокалом вина з дівчатами і говорила, що до дитина я не готова. В голові я собі так думала, що хочу від чоловіка фразу, а давай взагалі, хотіла не планувати, а щоб само....що я там хотіла, вже не має значення, тому що в ліжку сопить чудо, і більше мені нічого не треба
Вагітність моя пройшла легко. такої вагітності я бажаю кожній! Ніяких особливих забаганок, трохи токсікозу для ефекту, ніяких перепадів настрою та печії чи задишок.
Пологи я собі уявляла я щось пригодницьке і що я, після східних танців та з крутими бедрам, розроджуся наче трояндочка. Але, на все є свій погляд у природи....
ПДР стояло на 3 вересня, але чомусь наше чудо появлятися в цей день і раніше не хотіло. Прийшовши до лікаря на день раніше, нам дали 2 дні на домашні так сказати збори, і якщо за цей час нічого не відбудеться - лягати в патологію... це був для мене жах. Я так цього не хотіла. Я плакала і плакала.... намагалася хитрувати з лікарем та торгуватися. на що мені було відверто сказано, що це не він прийшов до мене, а я....і торгуватися я можу на Краківському. таким чином, 4го вересня додому мене вже не відпустили, і чоловік поїхав за речами. Я перебувала в стані шоку цілий день. Коли побачила палати, розревілась ще дужче.... але там всі такі. Дівчатка умнічки, лежали з проблемами, хто з якими, а я просто чекала пологів, але щастя мені від того не додавалось. Чоловік приходив до після обіду, і ми йшли гуляти.... хоч щось! 5 вересня ми з коханим відмітили свою 4 річницю, я дозволила собі трохи білого вина та чудове солодке Перед цим мене дивився лікар, і казав що до кінці тижня народжу. А тиждень для мене - то є п'ятниця, тому що потім 2 дні вихідних так і сталося. В ніч на п'ятницю десь о 1й ночі погнало мене в туалет. І я відчула, що в мене відчуття болі як під час місячних. Почала засікати, і зрозуміла, що то відбувається кожні 7 хвилин Ходжу по коридору, йде назустріч лікарка, чергова, питається що і як. Я чесно говорю,що начебто перейми. Захотіла оглянути. Оглянула, відчула схватку, сказала що відкриття 3 см. Я так собі думаю. що то ж мало, води не відходять, значить чекаємо далі. Міряємо тиск, а я від того всього 150\110. У неї шок, дзвонить моєму лікареві, і вони вирішують збивати тиск і дати мені поспати. Вкололи проти тиску і спазмалгон. До 7 ранку я прокрутилася на ліжку. Не можу сказати, що мені було важко і боляче, тому подумала, що напевно то ложні схватки.... В 8 знову на огляд, розкриття вже більше. Лікар каже в пологовий зал... я в шоці...кажу що не болить так як треба відповідно в 9.00 я була вже на цьому кріслі трансформері, в рожевій кімнаті. як я її назвала. Приїхав чоловік, і лікар руками о 9.15 пробив мені пузиря... в руку вставили капельницю, вкололи я так розумію стимулююче. А в мене одна думка, що ще ж рано!Тут все і почалося.... Спочатку легенько,а потім все дужче. Єдине, що я не можу зрозуміти, чому мені не дозволяли переносити перейми так, я к я хотіла. на м'ячику мені було добре. Але на тому м'ячику я була максимум годинку...весь інший час мене заставляли лежати... це було нестерпно. В якийсь період я зрозуміла, що починаю відключатися, я навіть встигала бачити сни. Намагалась дихати як вчили, мені здається що нічого не виходило... кричала що схожу з розуму. що я думала що я сильніше і т.д... лікар сказав. що робить малесеньких надріз ну і знамените "какай"за 4 потуги мені сказали що бачать чорний чубчикале все минає, і рівно в 14.00 мені на живіт поклали нашу фіолетову лялю з манікюром та чорним волоссячком в мене був такий шок, що я навіть не дихала певний час. Чоловік тормошив мене та кричав ДИХАЙ! а я дивилась на неї і не вірила, що це наша донечка.... Потім настав час для гумору. Несуть льодову пляшку класти на матку, а я кажу, що лід є, а де ж шампанське? так і закінчилися пологи. ЛІкар сказав, що йому було приємно зі мною працювати я втішалася, хоча думала що я вела себе неправильно, і не слухала ніяких порад... а може все не так вже і було?....Мені так хотілось їсти і пити, тому що пити не дозволяли,в горлі була сахара!. Ми залишилися втрьох...Стан був, як після виконаної роботи. Сліз не було, сльози були вже вночі, коли лежала в палаті та дивилась на крихітку і цьомала її кожну хвилинку.
Я все життя буду вдячна своєму коханому чоловікові за підтримку... мені було не так важливо, чи розітре він мені поперек, чи там ще щось зробить... він був поруч, казав яка я молодець, і що ніколи не простив би собі, як би його не було поруч.І сказав, що чоловіки багато чого не розуміють...
коли він взяв малу на руки, я почула: " Привіт малиш, ти можеш стати ким хочеш".... це певно з якогось фільму, десь я це чула... але це було зворушливо
Тепер ми вдома. Мацьопа вже напрацювала мені груди, що я годую її зі сльозами, але мене нічого не стримує, ми разом, і все подолаємо!!!!!!!!!!

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Напишу і я нарешті свою історію зі щасливим кінцем
Вагітність наша була бажаною. Почали планувати, за першим разом не вийшло, було трохи розчарування і страх, а може зі мною щось не так. На наступний місяць знову - всі признаки М, але ні через тиждень, ні через два М так і не почались. Купуємо тест і ось вони такі бажані дві полосочки! Радість, сльози щастя і 9 місяців очікування!
Вагітність проходила легко і без проблем, за винятком токсикозу з 6ого по 16ий тиждень. Нічого не могла їсти окрім винограду, картоплі у шалених кількостях у будь-якому виді, і морозива, їла його відрами ПДП по УЗД ставили на 30 липня, а по менструації на 3 серпня. Чогось до останнього вірила, що наш день Х настане саме 30 липня, але ні 30-ого, ні 3-ого цього так і не сталось. 5-ого числа зранку почав активно відходити корок, йшли перейми з дуже великим інтервалом. Помітила, що корок виходив все активніше і з кров'ю, подзвонили до лікарки, сказала їхати з торбами в ПБ. І так рівно 11 година ми вже в ПБ, лізу на крісло і що я чую - відкриття лише 1 палець, як?! Додому не відпустили, кладуть в патологію, бо я вже вступила в родову діяльність і не сьогодні-завтра народжу. Розплакалась, якось по-іншому собі все уявляла. Патологія переповнена, по 5 дівчат в палаті, мене оформляють на розкладушку, в мене знов істерика, сльози. Здала всі аналізи, пройшла УЗД і КГТ і втекла з того 'дурдому' до чоловіка, який весь цей час чекав мене під вікнами. Час від часу видзвонює мене лікарка і забирає на огляд, поки все без змін, чекаємо далі. Спати мені на щастя на тій розкладушці не прийшлось, звільнилось в сусідній палаті місце і мене санітарочка відправила туди на нічліг (дай Боже їй здоров'ячка), але поспати так і не вдалось. Цілу ніч перейми, одна за одною, з періодичністю в 10 хвилин, терплю. Зранку знову огляд і гарна новина, сьогодні швидше за все народимо. В 14ій забирають мене в родзал, приїхав чоловік, разом перечікуємо перейми, вони йдуть чим раз, тим сильніше, болючіші і триваліші. Інтервал 1 хвилина між переймами, хлюпнули води, починає тужити, кажуть терпіти, лізу на 'вертоліт', і команда -'Катя, тужся!'. Першу потугу роблю правильно, а всі решта губляться, то в лице, то ще кудись. Чую як лікар свариться зі мною, каже правильно тужитись - какати, а я далі по старій схемі все роблю Чоловік тримає за руку, просить потужитись ще чуть-чуть, бо вже чубчик видно (називається послухав 'туди' не заглядати ). Далі нічого не виходить, вже вся виснажена і замучена, і тут чую надріз, потуга і крик, найдорожчий і найрідніший на світі! Так народився наш маленький клубочок щастя вагою 3300 і довжиною 52 см, маленька щоката татова копія! Дивлюсь на чоловіка, щасливий, а сльози горохом з очей. ОСЬ ВІН, ТАКИЙ ДОВГООЧІКУВАНИЙ, МОМЕНТ ЩАСТЯ!

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Минуло півтора роки, як ми знайомі тепер вже з моїм найкоханішим чоловіком, а ми вже стільки встигли за той час - і пожити разом, і заручитись, і одружитись, а найголовніше - подарувати світу таке маленьке диво - нашого синочка.
Якось мені не вірилось в те, що вдасться нам це так відразу. Читаючи історії типу як стати мамою, я вже панікувала "ну не виходить у стількох, і зі мною певно буде щось не так". Ще з моменту перших зустрічань із чоловіком почала здавати аналізи, Торчі, фосфоліпиди, УЗД і т.д. Виявили кісту, яку ж зразу записали в розряд "ви з нею не народите". Оперувати я не хотіла, бо наркоз і при операції і при кесарському в разі чого (в мене покази на КР по показаннях певних)..коротше я розстроїлась, поплакала і..почала готуватись до весілля. Відбули ми весілля в листопаді, і мені якось не до проблем було - хотілось насолоджуватись і сімейним станом і відпусткою. А згодом на роботі десь приблизно в 20-х числах грудня я купила тест зовсім собі звичайний, зробила як завжди в туалеті (ми вже почали пробувати з вересня, але не вийшло за першим і другим разом, і наступний тест я купила на всяк випадок), побачила одну полоску і пішла розносити документи робочі. Приходжу, перебираю листи в шафці і бачу тест, а там 2 полоски. Я в ступорі. Відразу відпросилась з роботи, як навіжена помчалась здати ХГЧ, а там "поздоровляю, вагітність 7 тижнів". Прийшла додому, показую чоловікові сюрприз, а він мені "а я знав, що так буде". Виходить повінчались ми 17 листопада, місячні почались 16 листопада напередодні, а наступних вже не було. Я вірю, що це сталось саме так, тому що наш союз закріпив Бог на небесах, а коли він вже освячений, немає нічого неможливого.
Вагітність протікала досить легко, але ж я панікьор - чого рухається, чого не рухається, що це а що це..Але й це минулось за 20-им тижнем, і я просто насолоджувалась. З самого початку я знала, що буде КР, я довго підбирала лікаря, читала. Вибрала 2-х. Яка ж я була розчарована, коли за першим візитом до одного з них мені відмовили. Я в сльози, бо він каже "ваше место Мединститут". А я не хочу туди. Пішла до другого з часом. Він теж мені достатньо уваги не приділив, але не відмовив, сказав коли прийти вдруге і відправив до липня гуляти. За прикладом нашої одної форумлянки, я теж дуже довго сумнівалась, мені видавалось, що ось не так має лікар поводитись, говорити ласкавіше, а увага - лише мені. Але коли ми прийшли вже втретє, так би мовити "здаватись" і лягати в паталогію напередодні операції, я зрозуміла, що не помилилась - не лише тому, що лікар дійсно спеціаліст, а просто усміхнена і позитивна людина. ПДП в мене було 23 серпня, але кесарити мене мали трохи раніше - 14-го.
В день операції я дуже нервувала, збила легенько тиск таблеткою, бо від нервів піднявся, випила 2 таблетки валеріанки, щебетала до 10-ої з дівчатами, аж пока не почула "вже час. ходімо". Пам`ятаю як я лежу на столі, і мене сестрички мастять чи то спиртом і йодом, чи то чимось таким, але пече сильно. Мені вже не страшно, бо бачу очі лікаря. А потім відкриваю очі, і думаю: "та скільки мене можна мастити вже" . А то я вже в палаті. Бачу чоловіка, трохи болить, але перші слова мої "як синок і чи здоровий" - "Так, все гаразд. Я його тримав і він пригорнувся до мене. Ти молодець, дякую." Ось так ми народились - 3600 і 53 см. Зараз вже забувся біль перших днів, перші сльози розпачу, що не впораюсь і т.д. З підтримкою чоловіка, який був поруч майже 24 години ми все подолали. Тепер моє чудо сопе в ліжечку, і я навіть не уявляю як це було до нього. Звичайно є легкий сум, що не вродила сама, але для мене головне бачити оченятка щасливої маленької людинки, і розуміти, яке це насправді диво - бути мамою!
ПС: Ще дуже хотілось би побачити чоловіка, коли він вперше пригорнув синочка, бо ж він тепер дуже пишається, що татка він побачив першим і навіть на животику в нього полежав трошки. Як мій чоловік жартує про вагітність і роди ну і взагалі: "Не дякуй мені, не дякуй".

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Поділюсь і я своїми спогадами про КР в Луцьку.
З народженням сина, я почала що два тижні записувати свої враження, спостереження за малюком, спогади, переживання. Може, колись покажу то сину

ПРО СИНА

За два дні до...
В останні дні я почувалася горою. Спершу йшло пузо, потім все інше. По сходах вниз я йшла довго і нудно, бо на три сходинки вперед нічого не бачила через живіт, а так страшно було впасти. Пузо чесалось і здавалось, що трісне. Коли потягувався малий, то так випирала спинка, що можна було рахувати його ребра, розтяжки були в основному з правого боку (там лежало дитя). Зараз пузо схоже на зорану землю (але то такі дрібниці). На лікарняне ліжко я вже ледь вилазила. Лікарняні ліжка такі високі, що залізти на них було подвигом, часом було таке, що власну ногу доводилося руками підсаджувати. Злізала я так само - довго і нудно. Якщо я випадково лягала на спину, то щоб перевернутись, мені спершу доводилось перепихати пузо на бік, а потім розвертати таз, і все інше, або повзти, як перевернута черепаха на край ліжка, вставати і вже тоді починати моститись на інший бік, часом вдавалось, а часом я всю ніч спала на одному боці. Вставши з ліжка, я мусила заодно і попити, і в туалет сходити.
Якби не чоловік, мені прийшлось би значно гірше. І взував, як я не могла нагнутись, і передачі в лікарню носив, і морально підтримував, і взагалі, таке враження, що він був вагітним разом зі мною.
Всю набрану вагу я лишила в пологовому і додому повернулась в дородовій вазі (своїх 4570г. я принесла в руках), набрала я 11-12 кг. Але в останні дні трохи схудла, бо мале зайняло все вільне місце в пузі і будь-яка їжа опинялась в унітазі. Я майже не пила і не їла. Нудило від усього, печія була майже постійною. Чоловік бігав кругом мене і не знав, щоб то такого мені купити, щоб я хоч щось з,їла. Відпустило в два останні дні перед операцією. Обличчя таки трохи пішло пігментацією, але думаю, то пройде рано чи пізно. Зате волосся - на диво файне.
Найкращим, що було в лікарні, то КТГ, моїх 20 хвилин, коли я слухала серцебиття мого щастя. Воно так приємно шаруділо, то голосно, то тихіше, а як малявка рухалась, то апарат аж схлипував.
Лікарі, а їх зібрався цілий консиліум: начмед, лікар, який мав приймати пологи, його інтерн, завідуючі відділеннями екстрапатології та гінекології, ще один лікар довго радились чи пускати мене в природні пологи чи все таки кесарити, але, зважаючи на стрибки тиску, розміри дитини, вирішили — пологи будуть кесарськими. Операцію призначили на 9:30 (я ще жартувала, що хочуть встигнути до обходу, який починається десь в 10 годин).

За 7 годин до...
Хоча корок в мене відійшов за суботу-неділю перед пологами, то води - в 2:25 в день операції. Я прокинулась від того, що мені трохи мокро. На всяк випадок сповзла з ліжка і тут як не хлюпне по ногам, води були чистими і прозорими, а ще приємно пахли карамелькою. Стою я ото в калюжці і не знаю, як то дівчат розбудити, щоб не налякати. Подзвонили до чергової акушерки і вона мене забрала на КТГ, майже зразу почалися невеликі перейми, вони були нерегулярними і різними за силою. Їх таки дійсно краще пропускати через себе, передихувати, а не затискати в собі, чим більше затиснешся, тим болючішою виходить перейма. Мені допомагало стояти спершись на щось і похитуючи вперід-назад тазом. Отак я й простояла в коридорі з 3-ї ночі і до 8-ї ранку. Чоловіку вирішила дати виспатись, бо йому ще з малим сидіти але в 7 ранку не витримала і подзвонила. На 8-му ранку він вже був в мене. Трохи повисіла на ньому під час перейм, таки допомагає. Потім мене швидко забрала медсестра (навіть не дала видати мужу останні ЦУ). Цікаво,а він боявся за нас? Бо я, хоч і вірила, що все буде добре, таки, підсвідомо, боялась не прокинутись.
А далі був операційний стіл розп,яття, на який я не могла вилізти без сторонньої допомоги. Він був такий високий, що мені мусіли подати стільчик. Щне пам,ятаю ширму перед обличчям, наркоз і слова лікаря "не гризи трубку, трубку не гризи", то, вже виходячи з наркозу, я намагалась виплюнути інтубаційну трубку. Чомусь дуже запам,ятався зав. реанімації, усі лікарі одягають стерильні костюми, а його був явно йому малий.
Наш син народився 10 квітня 2013 року, о 9:03 ранку, з вагою 4570 грам.

Кілька годин після...
Сподівалась прокинутись в палаті з малим, але через тиск опинилась в реанімації. Губи спеклись від слини, язиком ледве повертати могла, на півслові засинала. Мені дзвонили, вітали, а я майже нічого не пам,ятаю з того. Прийшов Віталік, його тут же послали за цілим списком ліків, потім написав кілька смсок, що ми вже народились. Я просила, щоб принесли і приклали до мене малого. Його принесли на кілька хвилин, їх було так мало, що малого я й толком не роздивилась, бачила лише носик, міцно стулені губки, і нахмурені бровенята.
Весь час малий був з чоловіком, він грів його своїм теплом, він першим зустрів його ще не осмислений погляд і поцьомав пухнасту голівоньку, яка пахла карамелькою. Я таки йому трохи заздрю... Він приходив зранку, няньчив малого і мене та ввечері йшов додому, щоб зранку знову прийти до нас.
В реанімації мене протримали майже три доби, підключеною до автоматичного тискоміру, який надавив мені капітальний синяк на руці та до крапельниці. На другу добу мене підняли, підв,язали пеленкою і я була така горда, що сама змогла прошканибати 10 метрів до туалету... І в той же день я готова була хоч повзти в палату до малого, і питала лікаря, що мені зробити такого, щоб він мене вигнав з тої реанімації. Не відпустили...
Не знаю як до кого, а до мене ставлення було дуже добрим. Сестрички і за ліками самі бігали, і навіть чеки, і здачу приносили. І в кишеню мені не заглядали, тому як йла до малого, то лишила сестричкам “на цукерки”...

Кілька днів після...
Ура! Мене переводять до малого! Не зважаючи на шви і біль, зібралась я в рекордні терміни і вже за кілька хвилин чекала, коли мене відведуть до мого сонечка. Прийшла... А воно спить в кювезі, замотане в пеленочку, таке маленьке і беззахисне, як воно тут було без мене... Мені так шкода, що в перші хвилини його життя мене не було поруч...
За добу я перевела малого з штучного харчування на грудне. І наступні кілька днів ми знайомились одне з одним, вчились прикладатись до груді, шукали зручні пози.
Сестрички заходили час від часу, перевіряли, як ми справляємось, і ми справлялись. Нам було добре вдвох. Найбільше дратувало миття підлоги в 6 ранку. Той сон такий солодкий, його так мало, а вона зайде і відром “бразь, бразь”, а можна ж акуратніше, тихіше. Та де там, в неї робота важлива — підлогу мити. В таких талант — заходити в найневдаліший момент.
Татова підтримка була надзвичайною. Він пробирався до нас з малим навіть незважаючи на карантин. Медсестри казали, що він тихий але напористий "раз-раз і вже в палаті", вроді нікого не пускають, тільки передачі, а він був біля мене і малого.
Нас несподівано виписали в неділю, хоча планувалось що це буде в понеділок. На виписці щасливого тата “розвели” на нікому не потрібне “торжествене привітання”. Тільки от мама при тому була лиха, бо я колись попереджала, що таке може бути, а він забув. І вирішив, що поки не заплатить 80 грн. нас не випустять. Він прийшов з величезним букетом білих троянд і сам світився від щастя...

Нарешті вдома...
Я вся в синяках від уколів, катетерів і іншої медичної апаратури, зате поруч в ліжечку сопе мамина радість, мамине щастя, мамина птася. До нього можна доторкнутись рукою, погладити волоссячко, поцьомати в носик. Часом вночі я дивлюсь як він спить, на спині, розкинувши ручки зірочкою. Тихо сопе, а я млію від щастя. І я ні про що не шкодую, бо ота малеча вартує і більшого і, дякую Богу, що воно здоровеньке і крепеньке, більше я нічого в Бога не просила під час вагітності....

Звиняйте, що багато писанини

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Ось і я вирішила написати оскільки вже пройшло 2.6 роки від перших пологів і 10 місяців від другий, але ніколи недумала що 2 раз буде важче, родити ніж перший.
Перші пологи протікали добре, був токсикоз з 12 до 16 тижні їсти нічого немогла жила на одних яблуках, а так все було добре незважаючи на те, що живіть на 7 місяці був як на 9, ПДП по УЗД була 30 січня, по місячних 5 лютого. І ось сижу вдома вечір 26 січня, чую , щось живіт ниє , почались схватки я засікаю а вони спочатку кожні 7 хв, а потім кожні 14 хв, звоню до лікарки вона кажи їдь нехай подивиться черговий, може ти вступаєш в роди, приїжаю я в роддом, дивиться лікар, відкритя 2 пальці, думаю прекрасно я зтим відкриттям ходжу вже з 34 тижня, додому вже відпускають кладуть в обсервацію(родила на батальній) а головне мені зробили укол, щоб я могла трохи поспати, правда потім мене почало ще більше боліти але через деякий час перестало, і ні 30 січня ні 5 лютого я неродила , тільки даремно поїхала в ту лікарню, добре що лікарка класна була, і неонатолог знайома то я ходила додому, і ось 9 лютого кінець 41 тижня, день все те саме хватки взагалі якісь не понятні то 5, то 7 то знов 5 і так на протязі 3 годин, ну як раз лікарка моя заступала в нічну зміну, я вже сама сказала або я нині роджу , або йду додому, мене на крісло а відкриття 3 пальці, в 22-00 я пішла в родзал і тут почалось дезаміноокситоцин таблетка, і пішла жара, я передихувала ті схватки, але то ще були цвіточки от коли мені поставили крапильниць , то вже почалось я їх чемно, передихувала , мені легше було лежати на ліжку, правда воно ходило ходунком мені так легше було , потім мені пробили біля 2 ночі я ще терпіла навіть непіскнула, а вже з пів 3 ночі всьо сказала, що більше непіду родити, добре мені знайома неонатолог низ спини розтирала, мені так було добре, і от в десь близко 4 ночі вилізла я на той самольот точніше мені помогли бо я родила з капельницею, лікарка каже тужся, а я надулась як колобок, сил немаю, правда 2 рази потужилась, лікарка трохи помогла рукою надавила на ребра мені, зробили надруз і все. Появилось маленьке мамине і татове, жабенятко чорне, волосате як мавпочка, з вагою 4.140 і ростом 55 см, це при тому, що у мами ріст 157 см, і до вагітності важила 57 кг.
А другі роди ПДП по місячних 16 листопада, а по УЗД 10 листопада. протікали гірше токсикоз почався з 4 тижня вагітності до 18 тижня, я старшому навіть каші немогла зробити, зразу дружила з туалетом. Тай старший коли я була на 17 тижні захворів кором, це було щось мені страшили що може бути завмирання, а так як наша дільнична була у відпустку прийшла молоденька лікарка років 30, і мені говорить мамочка ну подумаєте в мене вже 4 рази було завмирання плоду і викидеш (я чуть незумліла) я зразу вплач, Час ішов пішли на 28 тижні на Узд а він ше дупою внизу, лікарка яка робила узд сказала що маєм ще 4 тижні якщо непереверниться піду на кесерів, але ні все таки перевернувся, але на 34 тижні,. Другий раз я родила в тої лікарки , що і старшого, я позвонила, домовилась і вона сказала прийти 5 листопада мене подивиться, прийшла я 5 листопада зранку. подивилась відкриття 2 пальці, я собі прийшла додому, почала варити борш, правда я його так і недоварила, вечір 20-00 почав хапати живіт думаю так засікаю і тут почалось схватки з інтервалом 20 хв по 1 хв, потім 15 хв по 45 сек, я звоню до лікарки кажу що так і так, збирай речі їдь в роддом я зараз приїду, вона знову мене дивиться а там відкриття на 5 пальців, мені швиденько зробили всі процидури і 22-00 я знову була вродзалі, потім мені в 12 ночі підключили капельницю, пів 1 ночі пробили води і всьо тут почалось я сказала що нікли більше непіду родити сама нехай краще дороще але кесерів, я думала що здурію, немогла зібратись рипіла на весь родзал, думаю в стану трохи походжу , встала і непройшло і 10 хв, чую а мене підпирає і все нище і нище, лікарка дивиться бігом вилазь зараз будеш родити, цього разу я хоть правильно тужилась і за 3 потуги вийшов мій горобчик, правда надрізати невстигли, тому пішло по старих швах, народився наш хлопчик на початку 38 тижні о 2-20 ночі з вагою 3.800 і 55см, і я нікому нескажу що 2 роди легші, мені старшого з такою вагою легше було родити ніж молодшого, але я ніколи непошкодую що їх родила, бо вони для мене самі дорощі мої малявочки

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Читаю я розповіді дівчат і сама починаю згадувати як то все було... розкажу коротко бо вже забула трішки. Все почалось як я поступила на навчання, тоді інтуїція мені голосно казала що народжу я на останньому (4) курсі, ми з чоловіком обоє вчились і в один рік закінчували. Я добре пам"ятаю що весь час я молилась і чекала, як були затримки тести робила тихенько щоб ніхто нічого не знав... Кінець 3 курсу навчання, травень місяць ми поїхали в Раковець великою компанією, там з подругою я пройшлась по джерелі більше ніж 12 кіл і весь час просила дитинку, в липні в мене затримка, в суботу зраненька роблю тест, руки тремтять, показує ті довгоочікувані дві полосочки, я до чоловіка розбудила показую йому кажу я вагітна а він мені ще не прокинувшись до кінця каже "треба тепер гроші збирати" В понеділок зраненька здала кров на ХГЧ, а там термін 5 тижнів. Вагітність взагальному проходила добре, перші три місяці я була дууууже нервова, як сірник, в ЖК пішла на огляд вона каже я нічого не бачу, на узд нічого нема, налякали мене що може бути позаматкова, я в істериці, чоловік заспокоює, ніяк немогли поставити термін коли мала народжувати казали на середину березня, потім на початок. З пузом бігіла на сесію, добре пам"ятаю як були тоді зміни з маршрутками зранку на кінцевій зупинці могла стояти і чекати годину-дві.Всю вагітність знала що буде дівчинка, чоловік сказав що буде Софійка, а Софійка була таким футболістом! чи то може гімнасткою, ну таке в животі витворяла! Перед пологами ніяких тренувальних перейм не було, коли була в четвер в ПБ на огляді казала до понеділка народжу, приїхала додому перескладала сумки в ПБ. Прийшла неділя зібрались в нас нашою компанією в мене цілий день лапає живіт як на місячні але інтервал був різний я була спокійна, випила вина , друзі розійшлись, ми пішли спати, десь до 1 год. далі почала бігати в туалет закралась думка що то може води підтікають, розбудила чоловіка каже дзвони до лікаря. Я подзвонила лікар сказала їхати в ПБ, ми видзвонили машину, одяглись, і поїхали, яка то краса була: ніч, зима, вулиці пусті, я в машині ще жартувала, розмовляла, і терпіла схватки тримаючи чоловіка за руку. Приїхали, подивилась каже йдеш в родзал, оформили документи, зробили дуже неприємну процедуру, каже прощайся з чоловіком бо карантин і йому неможна йти далі ніж перший поверх, я там чуть не розплакалась... в родзалі все було швидко, і як в тумані... то вже потім я згадала що мені дали пів таблетки під язик, після чого схватки були дуже болючі і одна за другою, я немогла ні сидіти ні стояти ні ходити а тільки лежати на правому боці міцно тримаючи капельницю, прийшла лікарка сказала вставати і ходити а я неможу, присіла і тримаюсь міцно за капельницю чую вже неможу тужить капець, лягла кажуть народжуєш тримайся тужся,

я пам"ятаю що я пару разів відключалась і постійно просила щоб мені поливали лице водою

в голові одна думка що вже неможу вже би скоріше, і коли останній раз тужилась то відчула сильне полегшення і рівно о 8 год. ранку з вагою 3.300 і зростом 51 см Софійка була в мене на животі, синенька, чорнява і підпухша але моя! далі все за планом, грудь, зважування, одягання ну і зашивання на якому я викричалась від душі, навіть пробувала втікати... коли все закінчилось мені дали той тепленький, рідненький комочок, приклали ще раз до грудей, і повезли нас в палату.В родзалі я була десь 2 год. чоловік навіть на роботу ще не встиг прийти як став татом.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Рівно 4 роки тому десь у цей самий час я була на огляді у лікаря. 42 тиждні, переношувала малого..Лікар мене попередив що як за день другий не народжу то потрібно буде стимулювати пологи. Вагітність моя проходила супер, звичайно перші місяці сильний токсикоз, рвота але всі аналізили були добрі, жодних відхилень, на підтримці не лежала. Загалом після 4 місяців відчувала себе дуже добре.
Після огляду лікаря ми поїхали додому, жодного натяку на те що скоро зявиться Іван ще не було. Але годинка 17.00 мені почав нити живіт, ми повернулись додому. В 19.00 в мене почались схватки з інтервалом. В 20.00 ми були у пологовому. Спочатку було весело, величезний роздал, ми з чоловіком жартували, складали плани на майбутнє....це ж наша перша дитина)Так було до 1.00 06.10. Відкриття маленьке, схватки слабеньки, пропка та води не відійшли.

одним словом "тєжко"

Десь в 2.00 мені пробили води і вкололи купу всього

дещо я одразу вирвала

. І тут почалось зовсім НЕ ВЕСЕЛО.Чоловік намагався зробити все щоб мені було краще, жодного разу і не побачила страх чи ще щось в його очах. Він молодець, тримався добре. На відміну від мене.....я плакала, до болю взагалі нетерпима...100 раз просила мене розкесарити(тепер розумію яка я була молода та дурна)
Уся моя команда лікар+акушерка були супер класні які намагались полегшити мені пологи...але я не з тих хто за 15 хв родять. За цей проміжок разом зі мною народило ще 5 дівчат хоча я приїхала швидше.
Мучилась я довго і була впевнена що вдруге в роддом взагалі не поїду і народжувати більше не буду. В той момент емоції переповнювали.
В 6.00 6 жовтня народився Іван. Я була найщасливіша що це все вже закінчилось.
Син приніс собі імя сам тому вирішили назвати Іваном.
Тяжко це все згадувати бо перші пологи для мене були довгі та тяжкі
Можливо сухо але пройшло 4 роки. Аж не віриться!

 

Відповідь: Розповіді про пологи

як це завжди буває з описом домашніх пологів, є дуже багато всяких деталей, пов'язаних з оточеннням, порою доби, та і взагалі - всяких суміжних історій. Думаю, суміжні історії опишу в щоденнику, а тут розповім власне про народження моєї донечки.

У повний 41 тиждень вагітності мене просто змучили передвісники. Розум казав, що їх наявність - це дуже добре. а тіло просто втомилось від постійної, цілодобової нудоти і всього решта. тим не менше, я знала, що ще є час чекати, тож чекала. В четвер 17 жовтня різко почались перейми по 40 секунд через 5 хвилин, і я аж здивувалась, що то може бути початок. Та тривали вони всього годину-півтори, потім стихли - і нічого.
у п'ятницю 18 жовтня відійшов великий корок з кров'ю. Такого в попередніх пологах я не памятала, тому дуже втішилась, що шийка матки почала активно працювати. Майже одрзу пішли легкі переймочки, але то були ще тренувальні, тож звичне життя продовжувалось. протягом дня перейми то зникали, то з'являлись. до вечора пішли з періодичністю 10 хвилин, але дискомфорту майже ніякого не створювали. Біль був майже приємний. Вночі я навіть поспала, прокидаючись від перейм. А на ранок інтервал знову збільшився, і ми собі поїхали по звичних вихідних справах. Щойно повернулись додому о 18.00 - інтервал скоротився до 7 хв, перейми стали болючі. Передихувала весь вечір. Хлопці заснули - перейми з інтервалом 4-5 хв, майже хвилина тривалості, болить, дихаю. Чоловік прокинувся. Питає, чи будемо родити вночі. Не впевнена. Але перейми є, болять, дихаю. Мій чоловік, мій чудовий добрий янгол-охоронець, гладить мене, притуляє спиною до себе, то накриває ковдрою, то навпаки розкриває, якщо спекотно.
Недільний ранок. Я вже трохи втомилась, і хочеться, щоб нарешті пішов якийсь суттєвіший прогрес, і щоб встигнути народити за вихідні, поки чоловік вдома. Але ні, проміжок між переймами зростає до 15 хвилин. Ми ідемо гуляти пішки, погода така чудова і осінь така золота. Зробили пару останніх вагітних фото, жартували. Повернулись, діти лягли спати, я теж дуже хочу спати, але в мене перейми по хвилині через 8. І я дрімаю, схоплююсь зі сну в якусь позу для передихування, потім знов дрімаю. М'язи вже болять, як у спортсмена. Всі ці дні мені постійно хотілось їсти - я чи не щогодини їла невеликими порціями. Ці хвилинні перейми вже виглядали на дуже справжні. І коли о 18.00 встановився проміжок 5 хв, я була просто щаслива. Діти заснули. Дихаю. Чоловік попросився трохи поспати, і я відпустила його, пішла далі дихати і налаштовуватись, "пішла в себе". Чесно - якби я знала, що до народження мого дівченяточка більше доби, напевно, трохи впала би духом. Але я думала: а може, до ранку? - і працювала, працювала...
Вранці (понеділок) о 06.30 залізла у ванну, там біль став легший і дуже захотілось їсти. Вилізла, поїла, помітила, що проміжок між переймами як був з ночі 3-4 хв, так і лишився. Встав чоловік. Обняв. Стало тепло. І накрив якийсь відчай - здалось, що не народжу ніколи. Він питає: "А що, так буває, що так довго, так?" кажу, що буває. Ляля рухається. Все добре. Він їде на роботу машиною, щоб у разі потреби пошвидше повернутись. Веде Дмитрика в садочок. Сергійко тяжко капризує півдня, я коло нього дихаю з всілякими звуками. Потім Сергійко, сплакавшись, іде спати, і мене "вирубує" коло нього, в колінно-ліктьовій, з образком Божої Матері під головою. проспала проміжки між кількома переймами, будять телефонні дзвінки. Чоловік, мама і ЖК. Чоловік телефонує щогодини, питається про зміни. Кожен раз, як чую його голос в слухавці - наче якийсь додатковий ковток сил. Мама в нас на раЁне по справах, питає, чи не забрати Дми з садочка. А я і забула, що забрати-то крім неї реально нікому! дякую, прошу забрати. І тут думаю, як же мама мене зараз побачить і що я їй скажу?
ЖК призначає мені прийом на15.00 у вівторок. І кажуть: як не прийдете, ми прийдемо до вас додому. Пояснюють, що в мене вже більше 40 тижнів (я казала їм термін на 2 тижні менший від реального), і що ці пару днів переносу - дуже небезпечні для дитини, ну і взагалі всякафігня. я кажу, до завтра, до 15.00.
Приходить мама. І тут таке диво - два проміжки між переймами по 8 хв! Мама встигає розповісти топ ньюс, сходити в туалет (і я передихую одну перейму), потім ще трохи вона цьомає дітей, іде додому, я зачиняю двері - і падаю на коліна дихати.
Весь цей час молюся до Богородиці і ще "Вірую, Господи, поможи моєму невірству". І попри втому, розумію, що Бог веде мене за руку - води ще не відійшли, родова діяльність активна. Чоловік питає, як я, а я так радісно - урааа! 3 хв проміжок!!! Діти заснули. На переймі дихаю, закликаю наступну. Закликаю своє тіло працювати, дякую Богові, що створив мене жінкою. на годиннику 16.00. Дзвоню чоловікові, кажу, що ми його чекатимемо вже після робочого дня. Як він долетів з Привокзальної до Кульпарківської за 7 хв - з 18.00 до 18.07 - не маю уявлення. Але він був поряд - і не такий типу "ну йой, та скільки ж можна, ну давай вже "швидку", годі того всього", а навпаки: "Як ти? як ляля? що мені зробити?"
Я - класно, проміжок 3 хв, перейма 60-90 сек. Розповіла про ЖК, кажу, завтра в третій дня мене чекають. А він каже: "Та та ж до третьої народиш. Але до третьої - ночі". Я усміхаюсь, але ніяк не можу повірити. Я вже поза простором і часом.
Поїли, я - в ванну, не легше, але хочеться їсти. Виходжу, вечеряю.
Інтуіція підказує, що вже не можна мені сидіти, а сісти - хочеться. Скручую з простирадла таку собі "камеру", застеляю пеленками, і сідаю на неї так, щоб таз був в порожній частині. На переймі обіймаю великий мякий коц. Дихаю, дихаю. Посміхаюсь. Розслаблене обличчя. "Так" на піку перейми. Чоловік дивиться на мене, вже нічого не каже, робить якісь свої висновки. Я йду у ванну (остання спроба трохи перепочити), чоловік вимикає скрізь світло і оголошує дітям ніч.21.00, діти капризують, щось передчувають. Мій терплячий янгол перечікує годинні капризи дітей, заспокоює їх. Сергійко заснув, Дмитрик сам собі щось розповідає в темряві. У ванній світло. Я не хотіла бути в темній ванній. Заходить коханий. "Проміжки більше, маєш трохи відпочинку?" я заперечно хитаю головою. І кажу, що це дуже добре. Він підбадьорює мене, і з того моменту стає моїми ногами, моєю опорою, моїм психологом і моєю дулою, моїм турботливим дай-попити-не-треба-ковдрочку. Вгадує мої думки, допомагає.
Хочу зазначити, що мій чоловік ніякої спеціальної підготовки до пологів не проходив, і я його не заставляла. Пару разів намагалась щось підсунути, ну але нічого з того не вийшло, і підчас вагітності інтуіція сказала мені: не треба. Я ще не знала, чому не треба. А тепер знаю. Знаю, що рівно настільки ж, наскільки я розумію і відчуваю своє тіло підчас пологів, мій чоловік відчуває свою роль в цих пологах. Водночас монолітно спокійний і м'яко огортаючий. На перехідному етапі він дуже мало мене торкався, бо знав, що я не хочу, і мені не треба було цього казати. Але де б я не вперлась головою, коліном, рукою - скрізь було підставлене щось мякеньке. Він тінню крок за кроком ходив за мною, заміняючи мені мої власні фізичні сили.
Момент, за який мені соромно - мене тошнило і рвало, чоловік то все прибирав, вмивав мене і давав пити, а мене рвало далі. А мій янгол казав, що "ти ж казала, що то ознака відкриття шийки" - і хвалив мене навіть за то.

одним з топ-питань після наших пологів було питання про клізму. Але клізми і не знадобилось би ніякої, бо ж всі вихідні чистився кишківник.

Тоді я відчула, що зараз я - якраз на тому вирішальному етапі, на якому з Дмитриком мене прокесарили. В голові ні з того ні з сього висвітилось: "Відкриття 7 см. Лишилось 2 важливих речі: пропустити голівку в таз - і тоді вже потужний період". І ми опускали голівку так: я притискалась на переймі спиною до холодильника, а ногами впиралась в підлогу, при цьому таз висів без опори. На початку перейми дихала, а потім дозволяла собі трохи затримати дихання - і тоді м'язи самі підтискали легенько дно матки, і я відчувала тиск дитини вниз і назад. Чоловік напрацювався, бо між переймами я хотіла спати - і він клав мене на складену ковдру. А щойно схопить - піднімав, щоб не сідала, і ставив в потрібне положення.
весь попередній час я не хотіла перевіряти відкриття. Але тут вже чомусь захотілось, а сама думаю: я ж не лікар, що ж я там знайду? не лікар, але як же все просто! ось - передній краєчок шийки, який досі був загнутий до заду, лікарі обзивали його "загиб" і казали, що після КР з такою штукою родити точно не можна. А тепер той краєчок мякесенько собі висить, крім нього шийка більше і не відчувається, тільки пружний міхур, а всередині - голівка. Глибина - на всю довжину моїх пальців. Значить - ще не тужимось, тільки опускаємо. Але коли трісне міхур - піде жара. Переживаючи за цілість шийки, я після кожної перейми дивилась, чи нема яскравої крові. На шастя, її не було - тільки прозорі слизисті шийкові виділення з прожилками. І от, чую - є прогрес. Дозволяю собі потужитись навприсядки. потекло.світленькі крапельки. В кухні темно, світло легесенько долинає з маленького віконечка у стіні між кухнею і ванною. Але одноразова пеленка -біла, і на ній добре видно, що води - прозорі. наступна перейма - відійшли передні води. мало. а скільки ж, там же вже голівка. В голові світиться: "Потуги. Дитина піде, але перше зусилля - твоє". Ми з чоловіком нічого не кажемо один одному. Все розуміємо без слів. Так запамятала той момент - повний перехід від перейм до потуг: коханий стоїть коло мене, молиться, а потім раптом дивиться на мене - і йде мити руки. Мити руки, щоби взяти лялю! - і я з колін падаю в колінно-ліктьову, тужусь на переймі. раз - сама. другий раз - відчуваючи сильний позив, третій раз - мене сама потуга скручує в бублик, притискаючи мою голову до грудей. І так - кожна перейма. Ковточки води турботою чоловіка самі опиняються в моєму роті. Хочеться перепочити, але я знаю: лялю тисне, і ляля йде. не можна її там залишати надовго. ще раз. ще разочок. боюсь, що порвусь, кажу про це чоловікові і розумію, що тепер-то вже чисто Божа воля... чоловік каже: не порвешся ти. Давай плавно, давай - поступово. молодець. Чую - прорізується. Підтужуюсь, щоб не пішла назад, а вона раз - і вийшла вся. Кричу чоловікові: не тягни за голову, не тягни! сама думаю: там же ще поворот, плечі, всяке таке - і тут чую: "яка гарна малюська, яка крихітна і гарнесенька!" - і з мене висковзують вже ніжки і в'ється пуповинка. Ляля навіть в напівтемряві - червона, як яблучко, з густим темним волоссячком. Дійсно, якась маленька і кругла. Кричить криком, слизька. Дівчиночка відразу починає пісяти і какати, жваво крутиться, я ледь її втримую в руках. Груди бере на секунду, але не смокче, а відпускає і знову жаліється. Перевязали пуповину проспиртованою вишивальною ниткою в 2х місцях, посередині перетнули ножем, який теж протерли спиртом. (коханий аж тут чомусь сильно розхвилювася) Накрили лялю байковою пеленочкою. Ага, ще плацента. Плацента виходить, поки показую чоловікові, котра мисочка для неї підійде. Ціла, наче в плівку запакована. Лягаю. Чоловік перестеляє, накриває, загортає. Робить мені міцний сиропоподібний чай, я випиваю з півлітри. І ще 150 грамів гарячого червоного вина. На живіт поклали хвилин на 15 кульочок з блінчиками з морозилки Я відчуваю, що 2 години мінімум мені вставати не можна. У вухах шумить, лице трохи терпне. Чоловік розтирає льодом моє лице і шию. Струменящої крові/червоної крові нема, багато витекло, але тільки при рухах і такого, як місячні
Вранці при першій спробі помитись з'ясовується, що розривів нема, тільки кілька подряпин всередині на слизовій малих статевих губ. Напевно, то правильно називаєтся "дрібні тріщини" У дуже чутливих місцях, але ходити і сидіти вони мені не заважають.

тільки ходити в туалет, та і то - "а що би Ви, дівчино, хотіли, через 3 доби після пологів?"

Важили лялю з мамою разом на механічній дитячій вазі, такій радянській. Важили кілька разів, між зважуваннями ляля какала (їй було соромно за цифру, напевно, бо по середнячку - народилась вона десь 4.300, а викакавшийсь, висохнувши і випісявшись, предстала перед лікарями з параметрами 4.150 і 53 см. Ну то і не суттєво.
Потім були інші історії - наприклад, як ми "повелись на понт" і потрапили на півтори доби в ПБ. Чи про те, як мама тепер намагається дати собі раду з багатодітністю Але це теж оптимістичні історії, бо всі документи для реєстрації у нас є, на Джамбула мене прийняли на диво тепло, а всі побутові труднощі вдома ми подолаємо.
Окреме дякую за підтримку кільком форумлянкам, яким я телефонувала в хвилини слабкості на вихідних. Ви дали мені силу.
Думала, що чоловіка любити БІЛЬШЕ неможливо. Думала, що вже все хороше про нього знаю. Помилялась, він у нас просто диво-диво-татко.
Лікарі підозрювали, що в нас була акушерка - так вже все з нами добре. А з нами була тільки наша Віра в Бога і наша Любов. І з одного боку, то дійсно - диво, "казус з медичної точки зору" (с). Але з іншого боку - все було так добре, спокійно і так як має бути, що чогось звичайнішого і шукати годі.
Цікаво, що саме з народженням цього малятка я зрозуміла, що майже нічого з синами і не втратила, що в попередні рази фізичних мук натерпілась значно більше, і що всіх своїх дітей люблю однаково. Ляля народилась в мене за всіх трьох дітей. Нарешті картинка стала повною, і все на своїх місцях. Не втомлююсь дякувати Богові

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Мої другі пологи !
Вагітність була дуже планована і дуже бажана! Завагітніла на початку 2013 року, на 6-му тиждні вагітності через те що носила санки малої попала в лікарню на підтримку, після лікарні почала себе більше берегти і більше на підтримці не лежала
Так от: вагітність планована, ранок роблю тест на вагітність самий дорогий, чекаю... дивлюсь, а там одна полоска... пішла я в кімнату лягла, темно, лежу і думаю:"все тест, бльше я з тобою не дружу..." )) Прибігає чоловік і питає, ну що там??? Я вже зла і розстроєна... говорю що негативний... нічого не вийшло... тим часом чоловік дивиться тест і говорить :"А може ти би при світлі дивилась на тест , а не в темноті?! Тут же дві полоски!!!" ))) Я від почутого вихопила тест, вискочила на чоловіка і обцілувала його! Я була на сьомому небі від щастя!!! Вагітність проходила нормально до останніх двох місяців: на цих місяцях дуже при ходьбі боліло внизу живота... я просто немогла йти! На 9-му місяці просто прийшлось набагато більше лежати, бо просто йти по хаті немогла, не те слово щоб по вулиці... З лікарем домовились на 36-му тиждні, тоді пішли і на УЗД яке показувало, що синочок в нас буде великий! Ще к-ка походів до лікаря в ПБ і лікар в четвер 19.09. дивиться мене на кріслі, але так боляче і сильно, що я зрозуміла, що процес пологів запущено. В суботу я сама ще раз звернулась до лікаря, бо відходила пробка і мене дуже нудило, лікар знову скерував на УЗД, де показало що наше дитятко дійсно велике і важить 4,200 кг! На що лікар відразу сказав з понеділка лягти в ПБ! Я дуже не хотіла лягати, ну просто ужасно не хотіла, все надіялась, що пологи почнуться вдома і ми разом з чоловіком поїдемо в ПБ! Але от вже ніч з неділі на понеділок, я як завжди бігаю в туалет... і як завжди чую схватки тренувальні (так думала я, бо вони зовсім немали періодичності). Зранку в понеділок чоловік на роботу, а я поїла і мене брат повіз в ПБ. По дорозі в ПБ братові показую свої "тренувальні схватки", жартуємо, їдемо... Приїхали в ПБ, а там повний аншлаг в прийомному відділенні! Брат зі мною побув дві години, після чого я йому сказала, що сама ляжу в лікарню, нехай йде на роботу! Брат пішов, а в мене мої "тренувальні схватки" все сильніші і частіші... всі вже почали на мене звертати увагу, а я неможу зрозуміти, що коїться, бо схватки зовсім немають періодичності Я вже хотіла йти до свого лікаря, як вона сама проходила повз і глянувши на мене підійшла і взяла мене на крісло, а в мене вже відкриття 4 см! Мене поза чергою почали оформляти в родзал! Моє бажання збулось, я не лягаю в лікарню, а відразу буду родити! Дзвоню чоловікові, через 5 хв. чоловік вже зі мною і ми разом в родзалі! Чоловік постійно підтримував мене, робив мені масажі і обнімав мене! Прийшли в родзал приблизно в 12.30 год, біля 15.00 год почало тужити,чоловік вийшов, бо ми так домовлялись, думала що народжу як малу в 14.50 год, але в такій годині зрозуміла, що ні, то подумала, може тоді в 15.10 год! І от схватка за хваткою, тужусь зі всієї сили, щоб швидше народити, слухаю кожне слово лікарів і роблю як вони говорять! Може я би і кричала, але оскільки зі мною був чоловік,а я його лякати не хотіла, то слухаючи лікарів, замість того щоб кричати я старалась правильно дихати! І от поттуга за потугою чую як мій синок при виході і ще одна схватка і от він в мене на животі, такий тепленький мій маленький! Прийшов чоловік, поки мене там зашивали чоловік вже носив на ручках нашого синочка! Ми народились на 39-му тиждні 23.09.2013 року о 15.10 год з вагою 4,350 кг і 57 см! Це незабутні враження! Пологи пройшли природньо і дуже стрімко! Я даже подумати немогла, що природа настільки все продумала, все пройшло природньо без жодного втручання зі сторони! Чоловік спочатку переживав і не дуже хотів іти на пологи дивитись як мені важко, але думати не було коли і я точно знала, що він повинен бути зі мною, тепер він дуже радий що пішов зі мною! А для мене це була величезна підтримка! Партнерські пологи роблять чоловіка і жінку ближче один до одного, це перевірено! Тепер згадуємо як це було і так обом тепло від цих спогадів! Таєнство народження це велике щастя для сім"ї !!!
:radist::radist::radist:
Це величезне щастя !!!

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Про другу вагітність я дізналася в день народження свого чоловіка. Це був для мене і для нього сюрприз-подарунок))) Потім були три з половиною місяці токсикозу, а коли малятко зарухалось у животику мені полегшало) Відтоді і до кінця вагітності я вела активне життя плюс старша донечка не давала 100% розслабитися.
На 39 тижні я відчула ниючий біль і подумала, що може сьогодні народжу,але… то певно тренувальні чи то підготовчі перейми були. Наступного дня пішла до лікаря, в якого планувала народжувати (він приймав мої перші пологи). Оглянувши мене, лікар сказав, що шийка згладжена, відкриття 2,5, «хоч то народиш сьогодні» (він вручну хотів стимульнути ). Я кажу, що почекаю, коли прийде час) Після того майже щодня мене піднивав живіт, а якось вирішила полежати деньок, то біль пройшла…тоді я вирішила, що лежати не буду. Так минув тиждень.
Рівно в 40 тижнів (12 жовтня), в суботу зранку знову піднивав живіт,але якось сильніше. Ми ще з чоловіком зїздили в магазин (по продукти). Але в машині мене вже потроху хапало.Була десь 11год. Приїхали додому, кажу, що певно те свято сьогодні))) Чоловік ,після тижня моїх тренувальних якось ще не дуже повірив) Я ще їсти приготовила. А вже в 15 год. відчула, що перейми вже кожні 11-10хв. Я ще чесно кажучи чекала, щоб організм сам очистився (щоб до клізми діло не дійшло). Так і сталося. Тоді я зрозуміла, що то точно підготовка до пологів! Пішла передихати на мячі: спочатку було легше, коли сидячи перекатувалась, потім вже просто впиралась руками і грудьми на колінах (дійсно допомагало). Поруч з доцьою ще трохи сварилась, бо вона теж хотіла робити як мама на мячі) Чоловік ще трохи спину розтирав, бо боліла. В 16 год. бачу, що перейми скоротились на 2-3 хв. Подзвонила знайомій акушерці, вона сказала передзвонити лікарю (бо він ще й не на зміні) і порадила їхати в пологовий. Подзвонила лікарю, він сказав, що як будуть перейми щопять хвилин,ще можна годинку дома побути і тоді їхати. Після розмови з ним помітила ,що перейми вже то 5хв, то через 3хв. Чоловік каже: «збирайся, бо не встигнемо в пологовий» . Я помаленько з передихами збиралась. Якраз година минула. В 17 год. ми були в ПБ. Тоді то почалась справжня біль! Відкриття вже було на 4. Слава Богу стимулювання навіть не пропонували, бо все й так йшло швидко) Я стояла обпершись в високе перило ліжка, ноги широко і так терпіла біль. Чоловік питав як йому допомогти, але я сказала просто бути поруч.Щоправда, він мене обтирав мокрим полотенцем, бо жарко було. Догадуюсь, що певно минуло 30-40 хв. Як я відчула,що мене тужить. Кажу лікареві, що мене вже «випирає» внизу, тоді одразу пішли в родзал. На тому кріслі, звичайно, ще болючіше стало, як дитятко народжувалося, мене пронизала дуже сильна біль, що я крикнула (до болі я дуже чутлива) . Коли вийшла головка мені чомусь важко було потужитись, щоб вийшло все тіло, тоді чоловік,стоявши поруч сказав, щоб я зібрала всі сили і швидко потужилась.Вийшло!
18.05год. Синочок – 4250кг, 58см. Богатир! Одразу заплакав,а потім в мами на животі потихенько заспокоївся. Цицю щось не охоче брав, аж через півгодини зголоднів і присмоктався. Плацента якось швидко вийшла, десь через 10-15хв.
П.с. порвалась по старому шву (в районі промежини, десь 3см), бо підозрюю через те, що сіпнулась вверх-вниз по тому «кріслу»!

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Поки моя мишка посапує в ліжечку розповім про свої пологи. Вагітність була бажаною та плановою. Незважаючи на страшний токсикоз три місяці, вагітність протікала без ускладнень і в радість) Коли до ПДП лишалось три дні, поїхала до лікаря на огляд, так як певний час малеча сиділа дупцьою, поїхала з речами...сказали є відкриття і матка скорочується до середи народиш))Як вона помилялась Моя дівчинка і не думала народжуватись)) Отже три тижні в меді,дівчата звертайтесь з питаннями за все напишу навіть про деяких лікарів з розповідей сусідок подруг по палаті, два професорський обходи нарешті дали результат, у середу відійшла пробка на вечір і піднивало внизу живота ну думаю вже скоро)) В четвер о сьомій хапало стати конкретно почало з 10 хвилин протягом двох годин пішла в маніпуляційну відкриття 3 пальці кажуть випийте ношпу і постарайтесь поспати....наівні люди як можна спати коли тебе корчить О четвертій ранку відкриття 5 пальців інтервал 5 хвилин переводять в родзал викликаю чоловіка...поки їде садять на мячик...ніц він мені не поміг тільки були слабкі схватки...З чоловіком переходжували схватки, розтирав мені спину...хапало вже не по дєтски...оглянули відкриття так і лишилось інтервал не зменшується отак передихували до другої дня...потім лікарка взяла на крісло навіть не встигла огляд почати полялись води, а потім пішла жара...дівчата я вже не розуміла чи я какаю насправді і соромно було не оконфузитись, а то схватки такі))) Передихувала, лікарка давала мен солодки чай і свої смородинові льодяники типу монпасьє)) Я їх запам"ятаю) Чоловік мене тримав попід руки і під час схватки я широко розставляла ноги і чуть чуть тужилась, вже коли я на підлогу присіла від того какання швиденько взяли на крісло розкриття повне треба тужитись за три схватки появилась голівка, але акушерка назвала мої "принади" мишкиним глазом(( А потім почалось діятись щось неймовірне тужилась, відчувала як дитина йде,але шось блокувало і дихала правильно, по очах акушерки і лікарки зрозуміла що щось не так...принесли скоро апарат ктг серцебиття зі 136 ставав 116...96...89...і я це все чула...потім бігатня ще якихось двох лікарів...мене заспокоїли і просили тужитись в тому дусі...ше три перейми...почула ножниці і ше три перейми вже бачила перед собою чоловіка...пуповину...і мою мацьоху з чорним волосячком...я розплакалась...чоловік перерізав пуповину забризкав кров"ю молоденьку медсестру))) А потім мене шили але то вже було всеодно...я бачила свою донечку і чоловіка який дуже мене підтримував...

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Нарешті і я сіла написати про свої пологи. А то пам'ятаю, як я ще зовсім недавно сиділа і вичитувала історію кожної форумчанки і все було цікаво, як у кого відбулося, щоб максимально бути готовою до свого Довгоочікуваного дня.
Вагітність моя взагалі проходила дуже добре. Не мала токсикозу, аналізи чудові були, гемоглобін - я книжка пише, мала перевернулася ще на 23 тижні. Єдине що - мала дуже мене копала, копала так, що я останні тижні просто плакала, біль нестерпний просто був. І спина дуже боліла, сидіти не могла. Та на роботу я ходила до останнього дня, працювала по 10 годин бувало, і себе нормально почувала (не уявляла, як то сидіти вдома і нічого не робити. Хоча боліло би щось, чи якийсь ризик, то би прийшлося, звісно).
Чоловік дуже хотів бути присутнім на пологах. Я перед вагітністю завжди хотіла тільки з чоловіком родити, але коли завагітніла, то сказала, щоб сам добре подумав, чи дійсно хоче там знаходитися. Чоловік стояв на своєму.
Я завжди собі уявляла, що родитиму вночі, не знаю чому так. І чоловік мій також саме так уявляв наші пологи. Але сталося не так) Правда, що я дуууже хотіла, то щоб води у мене часом не вдома відійшли, щоб максимально пізніше приїхати у пологовий. І у цьому плані моє бажання збулося. Не знаю, що би я ще там стільки часу робила, бо схватки мої тривали 12 годин, а 6,5 годин з них я провела вдома.
Хотіла я народжувати на Мечнікова, але пологовий закривався 3-го червня, а ставили мені 6-10 число. Домовилася на всякий випадок на Мечнікова і на Батальній. На Мечнікова таки не встигла. Тому народжувала на батальній, у Лєхновської Тамари Анатоліївної.
Останні дні перед пологами у мене мало не щоночі було щось схоже на схватки, а до ранку проходило...Мало не щоночі я думала, що вже поїдемо у пологовий, але не тут то було..Тому, коли почалися уже справжні схватки, я не особливо звернула увагу і чоловіку про це не хотіла казати, доки не переконалася, що це саме це=)
От о 3 ночі почула чергові схватки (як і попередні ночі), я ще провалювалася у сон, бігала разів зо 20 в туалет (мала лежала так на сечовому, що мені на УЗД співчували. Я могла вийти з туалету, дійти до кімнати і далі бігти в туалет). Але під ранок зрозуміла, що час між схватками скорочується. Я ще прийняла душ (до речі, коли колись читала, що в жінок схватки, а вони ще душ приймають, збираються, не розуміла як то А виявляється, коли схватка минає, то тобі здається, що все гаразд, що то ніякі не схватки, тебе нічого не турбує), приготувала чоловіку сніданок, перевірила, чи все взяла до пологового. І пішла будити чоловіка Кажу: "Вставай, іди вмийся і снідай". Чоловік у здивуванні, бо це була неділя, а ми завжди до церкви у неділю і приймаємо Причастя, тому не їмо перед тим. А я кажу на його здивування про сніданок, що ми в пологовий, схватки уже кожні 10 хвилин. Чоловік: "як схватки? які схватки?". І тут у мене схватка почалася і він все зрозумів, яка схватка, як то і що це точно саме це...
Я зателефонувала до своєї лікарки, яка мене втішила, сказавши, що вона щойно повернулася з нічної зміни. Сказала мені їхати до чергового, нехай огляне і тоді їй зателефонує, скаже ситуацію, а вона за той час хоч поїсть і трохи відійде.
Я дочекалася, коли схватки були кожні 5 хвилин, і вирушили в пологовий. Туди прибули о 10.30. Приїхавши туди, я просто була в шоці...Коли я зайшла у приймальню і сказала, що у мене схватки кожні 5 хвилин і мені треба чергового, то мене пані, яка там сиділа, виставила за двері, і сказала,що зараз закінчить справи і тоді покличе лікаря. Я змушена була вийти на вулицю і там відмучувати ті схватки, бо там сиділо багато людей перед приймальньою, а саме - вагітних, а не хотіла їх лякати передчасно оцим корченням і висінням на чоловікові=)
Десь через хвилин 15-20 мене покликали. Черговий був мужчина, забула його прізвище...Но я так не хотіла, щоб мене хтось оглядав, окрім моєї лікарки, але прийшлося. Хоча він виявився досить нормальним. На запитання на скільки см відкриття, він якось зніяковів і сказав набрати до лікаря номер. А ще перед тим мене запитав, чи мені не робили кріо (замороження шийки матки, роблять у випаду ерозії), відповіла, що робили, але давно. Я набрала до лікарки і почула слова чергового: "Тамара, тут така ситуація, треба чи то кесарити, чи щось думати. Бо відкриття 1 см, а схватки кожні 4 хв. Довго вона так не витримає з такими частими схватками і таким малим відкриттям. А шийка матки туга дуже, робили кріо". Наскільки він потім пояснив мені, що після кріо шийка стає така як кільце кругом матки, і дуже після того важко відкритися.
Я вже налякана була така, передзвонила мені лікарка і сказала йти в родзал, а вона за півтори години приїде.
Чоловік пішов за речима, а я пошкандибала до цієї "привітної" пані при вході, про яку я вже згадувала. Так от, коли я заповнювала ту цілу макалатуру з дурними запитаннями, почалася схватка, і я встала і оперлася на стілець, щоб легше було. При чому під час цього ні звуку не вимовила. А та дурепа каже мені: "Дитино, та у тебе відкриття лише на 1 палець, а ти тут корчишся. Та ти здохнеш тут, як буде на 5 пальців". Я розревілася, як мала дитина. Не могла стриматися. Прийшов чоловік, розказала йому, тут підійшов той лікар і запитав, чому плачу, я і йому розповіла, що скоро прийде мій час здихати. Він тій тітоньці сказав, що вона не уявляє, що то таке, коли шийка матки така туга після кріо і не може відкритися, що навпаки, якби було у мене більше відкриття, то було би легше, не так стягувало. То та закрилася і щебетала уже до мене, після того, як той їй сказав і я не змовчала. То вже така була мила, і на запитання, чи робити "клізмочку" (як мило ж звучало це), я відповіла: "Ні"" (ще вдома організм сам добре почищився, а нічого не встигла ще ж вранці поїсти, то якраз було добре), сказала: "як скажеш, як не хочеш, то я не буду-не буду, сонечко".
Тут нас повели з чоловіком після того, як переодягнулися, у родзал. На вигляд родзали виглядали доволі пристойно (як на лікарняний лад). Акушер була дуже мила і привітна, постійно міряла серцебиття малечі, радила як схватки перебувати. Ой, схватки то був просто жах. Там був мат, то я так начетвереньки стояла під час схваток на ньому.
Мамі своїй я вирішила не казати, бо вона би там пережила і місця не знаходила собі. Тому, побачивши пропущений від неї, подзвонила мамі між схватками і сказала, що тільки встала і наберу її пізніше. І якраз вклалася у ті три хвилини - перерви між схватками
Приїхала моя лікарка десь біля 1-ої. І, оглянувши мене, дуже втішилася і сама, і нас втішила. Відкриття було уже на 5-6 см. І це без ніяких стимулюючих. За що їй дуже вдячна, що нічого не казала ще стимулювати, а дала шанс природі самій зробити як має бути=)
А далі я просто відключалася. Я вже не могла ні стояти карачки, ні ходити, я лягла, хоч і лежати, здається, було ще гірше. Постійне відчуття, що хочу пісяти, але нічого не виходило...
Знову прийшла лікарка і оглянула. При цьому вона спустила води мені, бо не хотіли відходити, тому проколола цей міхур, і полилася вода.
Через деякий час я відчула, що хочу тужитися. Покликали лікарку, сказала, що пора. Дали мені поради, як тужитися, склали то ліжко-трансформер у крісло...І почалося....Тужитися мені було надзвичайно важко, бо після 12 годин схваток я була вже напівжива, і просто не могла ні сидіти, ні стояти, ні говорити, а що вже говорити про потуги...Але чоловік підбадьорив і шепотів на вушко, що мушу заради доці. І так 30 хвилин...Зробили надріз...І тут відчула як з мене вислизнуло щось таке тепле=) І це "тепле" через хвилинку поклали мені на животик. Так о 15.40 з'явилося наше щастячко на світ. Чоловік, коли донечка вилазила, стояв прямо там, і дивився на це все. Я не
очікувала аж такого від нього, бо він крові боїться, як палець поріжу, а там стояти, то не кожна жінка витримає. Писати про почуття, які відчула, коли маля було на мені - нема сенсу, бо ті, хто відчув, то знає, що не передати слова, а ті, хто не відчув, то відчує і зрозуміє. Бо це якраз те, де слова просто недоречні, їх бракує((
І так після того, як моя ляля полежала на мамі, її забрали для проведення процедур) Ще у цей момент, коли вона була на мені, я подзвонила мамі, привітала, що вона бабуся, мама в шоці була...як так, говорила буквально 2-3 години тому. А в той час хотілося, щоб усі вийшли і залишили нас. Щоб ніхто більше туди не ліз і не чіпав. Але попереду ще мало вийти дитяче місце. І найгірше - зашивання.
Зашивали мене хвилин 30-40. Чула кожен стібок, як шили...Хоч вкололи два лідокаїни, но обезболююче мене не бере (знаю від стоматолога), тому думала, що збожеволію. Але нічого - і це витерпіла.
Коли біля тебе лежить то чудо Боже, то здається, що це ще замала плата за таке щастя. Тому, як би там боляче не було, а це все варто.
Думаю, було би все набагато менше болісно, якби не то кріо, яке мені колись зробили, так, принаймні, мені пояснив той черговий і моя лікарка.
Лєхновською задоволена, підтримала мене, підбадьорила під час потуг. І окреме дякую, що нічого мені там не понаколювали, що би завадило прирожним пологам. А могли...
Вибачте за довгу розповідь, якщо хтось це дочитає=)

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Нарешті дійшли руки написати і свою розповідь. Почну я спочатку з розповіді про вагітність.

Вагітність перша і для нас з чоловіком була несподіванкою).З самого початку були проблеми, кров’янисті виділення на 3, 6, 11, 21, 30 тижні. Два рази лежала в лікарні з загрозою (кажу зразу через глупість: спочатку через переживання і нерви, а потім через сЕкс)) Але, як на диво, вагітність проходила дуже легко, не нудило, нічого не боліло, навіть на останніх тижнях. Отже, ставили спочатку дату родів на 29 грудня, потім 25, 23, 21. Кожен лікар казав якусь свою дату. Але я собі знала, що буде 23 числа (по місячних так).
На 30 тижні, моя лікарка направила в роддом (Медінститут) через кров’янисті виділення – перевірили мене сказали все нормально, але на всяк випадок сказали зробити 4 болючих уколи, щоб в дитини запрацювали легені (так мені пояснили). А тепер вже переходжу ближче до самого цікавого.

Роди.
На 32-33 тижні почала відходити пробка, так я собі придумала, ніхто мені не вірив (що виявилось “зря”). Наступає 33-34 неділя, виділень вже не стало, але мені показалось, що опустився живіт (до того, я поняття немала що це таке), також ніхто не вірив. Попросила чоловіка поміряти живіт, і здивувалась, було 101 см, а стало 97см.:eek: Але що хочу сказати, саме головне, мені ЩОСЬ весь час підказувало що маю родити, як це не смішно, але як тільки включу телевізор – там щось розказують про вагітність або роди. (вже постійно сміялись з чоловіком, як так може бути). І завершальним етапом стало те що 13 листопада, ввечері, мені прийшли декретні гроші. Дуже я зраділа, що нарешті куплю все для роддому і дитини, та й просто вийду розвіюсь

(мені заборонили лікарі ходити багато після 30 тижня, бо можуть знов виділення піти, тому постійно сиділа дома).

14 числа зранку, чоловік збирається їхати по справах, а я на огляд в ЖК. Так згадую тепер зі сміхом, стою в ванні сушу волосся і тут, чую вроді, перепрошую, попісяла). Закликала чоловіка, з криками: “Киць, йди бігом сюда” і почали збиратись в родом (нажаль на Джамбула не прийняли мене, так як термін замалий, прийшлось їхати в Медінститут). Радість мене переповнює, ще захотіла по магазинам пройтись, але чоловік не дозволив, переляканий був, думав що можу в магазині ще родити.
Приїхали в роддом десь біля 11,00 год, лікарка оглянула (дуже боляче), сказала відкриття 1 см, якщо не народжу вночі, завтра зранку стимульне. Відгук про роддом напишу в відповідну тему.
Води підтікали до вечора, схваток немає, цілу ніч не могла заснути, все чекала коли ж почнеться (чоловік за моїм проханням весь час був біля мене). Зранку я його відпустила і була зі мною мама. Я ніколи не могла подумати що так станеться, я хотіла без родичів родити, але виявилось все навпаки, підтримка і просто рука мені була дуже потрібна. Зранку вже свої схватки змогла порахувати, були вже болючі, черговий огляд – відкриття 4 см. (як я розстроїлась знаючи що все впереді, і ті схватки які зараз, ще нічого). Стимульнули в 10,00 год (коли заради цікавості спитала медсестру від чого укол, у відповідь почула “Ну в тебе ж підтікають води, так то від того”):wacko1:. Від того укола, я вже ледве дійшла в палату, біль була просто ужасна. Весь час лежала на ліжку і передихувала схватки зі сльозами на очах, тримаючи маму за руку, і в одночас вибачалась за свої крики, в дівчинки яка лежала зі мною в палаті на підтримці.
В родзал мене привели в 12,30 год, з відкриттям 7 см (швидше мене забрати в родзал не могли, небуло місця). Страшний огляд знову – і тут “понеслась”. Сказали ходити, для мене це було неможливо, біль переносилась легше лежачи. Верещала я на цілий роддом, передихи вже не помагали, постійно присідала і висіла на мамі, навіть вкусила пам’ятаю руку від болі. Потім вже пішли потуги, прийшлось десь раз 10 тужитись, і ось, 15 лютого 2013 року в 13,30 год, народилась моя маленька принцеса, вага 2000кг, і 46см. Моїй радості не було меж, жаль тільки що дитину зразу на груди не поклали, така манюнічка – копія татусь). Мама зайшла потім подивитись, і чоловік мій, як зараз памятаю, зайшов і трусився весь, ніколи його таким небачила, але щасливий, зі сльозами на очах. Полежала в родзалі годину, потім встала і пішла в палату, і суперово себе почувала, нічого не боліло, не пекло. В підсумку маю один маленький внутрішній шов.
Згадуючи всю свою вагітність і роди, сказати чесно, не дуже хочеться другу дитину, але можливо з часом…)

П.С. і саме головне забула написати, що не показало узі, мій термін був більший 35-36 неділь, лікарі всі здивувались.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Стільки років мріяла написати у цій темі свою історію, і нарешті збулось.

Пішов вже третій тиждень затримки і ніхто з лікарів не міг сказати, що зі мною: ХГЧ менше 0,1, узд нічого не показує, а я свято вірю, що там є моя ляля, просто ховається. Знайшлася таки і росла собі. Я тішилася токсикозу на ранніх термінах, правда на 26 тижні то вже не було так весело, на диво мої нирки працювали як треба.

До 37 тижня здалася моя права нирка, шалені набряки, високий тиск. Прийшли вихідні, тиск підвищувався, препарати не допомагали і я вже готова була в понеділок здатися в патологію. Допакувала торби, повалялася в ванній і потьопала спати. Мужа відпустила до тата на дн, покайфувала від того, що всьо ліжко моє. Прокинулася від відчуття, що щось не те, почалась незрозуміла кровотеча (моя кохана ерозія), я таки подзвонила мужу. Поки муж їхав, я заснула і вже не рвалась так в пб, але мене туди за шкірку з манатками запхали. Огляд показав відкриття на 4 пальці, мене ніц не болить, лікар в шоці, а я з криками ми родимося поскакала в родзал. Тішилася я доти, поки не пробили води, ніяк не могли збити тиск. Після тої процедури тиск почав падати, але і почало боліти. Муж помагав як міг, водив, тер спину, тримав на м’ячику. Коли почалися потуги, мужа виставила за двері (впєчатлітельний він), збіглася купа народу. Мої потуги малопродуктивні, я ніяк не можу протиснути голівку, тільки відчуваю, як мальота моя скользить назад. Підключили капельницю і за четвертою потугою появилась моє волосате, з кулачками під личком чудо вагою 3300 і 53 см. Мужа лікар впустив з криками, а де автор. Бідося зайшов блідий і зелений, кричала я сильно, все-таки вісім років в хорі співала.
Рипіла я, аби не різали. Але моя мала так ліктями пробивала собі дорогу на цей світ, що мене потім і хрестиком, і гладдю до купи зшивали. Зараз думаю, може би врізали, легше би гоїлося, або не кололи б окситоцин і я б так не порвалася. А якби не вкололи, чи я б змогла витужити мою кнопу сама.
Все забувається, коли дивишся на маленький згорточок на руках, який мирно посапує і усміхається, дивлячись на ангеликів увісні.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Довго я чекала, щоб написати про свої пологи, все часу не було )
вагітність в мене друга була точно така сама, як і перша - і токсикоз проявлявся точно так само, єдине, що вдруге було важко вже, бо треба було старшій дитині мами і її уваги, а то було важко. Важко мені було до 30 тижня, а далі я навіть зважилася на косметичний ремонт в помешканні, та інші не менш захоплюючі "подвиги". останні дні перед пологами були мега-насичені. Лікар образився, що я не зявлялася на консультацію і вже навіть був подумав, що я народила в іншому ПБ. А нагадала я про себе на 39 тижні ) в четвер прийшла на консультацію і хотів він вже огляд провести, на що я заперечила весілля в родині ) він переконував як міг, що то не спричинить пологів, але був правий, коли казав: "а може там вже відкриття на 4 пальці", видно так і було )
але напередодні пологів я відважилася піти на весілля, та що там поїхати в інше місто ))) на тому весіллі, як потім виявилося, багато гостей думали, хто ж то везтиме мене в пологовий ) але то вони ще не мали інформації про мій термін ))) то був початок 40 тижня (перші пологи в мене були на 38 і лікар тому так боявся, щоб я не народила на тому весіллі). вже після пологів ми з чоловіком прийшли до висновку, що добре вийшло, я пішла на те весілля разом з ними, бо то близька родина і спершу чоловік планував йти з донечкою, а я мала відпочивати вдома сама. але ризикнула ) і навіть танцювала, звісно, що не польки ) і їла - багато всякого )більше того, ми мали навіть заночувати, а не повертатися додому і щось таки нас від цього стримало.
вдома вранці я прокинулася від перейм і то з інтервалом 5 хв. напередодні і за 2 дні до того я дуже багато ходила, тому відкриття я вже відчувала навіть, сидячи на кріслі, в мене було враження, що воно і так не 2-3, що мене дуже тішило.
розбудила чоловіка - він спокійно на це відреагував, бо відчував, що вже скоро ) і традиційно у неділю вранці ))) чоловік став до прасування одягу для дитинки в пологовий, перед тим якраз я то все попрала. решту речей були вже давно зібрані, стояли в сумках, я тільки перевірила по переліку, чи нічого не забула. список в ПБ що дав лікар суттєво скоротила і багао чолого вважала непотрібним купувати, вже маючи досвід перших пологів.
В один момент мене почалася паніка - бо ж донечку нема з ким залишити, зателефонували до батьків, повідомили про початок, свекруха примчалася дуже швидко.
я за той час спокійно прийняла душ і зателефонувала до лікаря. він сказав їхати в пологовий і черговий лікар мав йому повідомити, чи вже скоро.
заїхали ми дуже швидко, рекордно швидко, таксист був геть наляканий, точно більше, ніж я ))) найгірше я боялася, що така гарна періодичнісь перейм щезне, поки доїдемо.
оформлення тривало якось дуже довго - від 12,15 год до 12,40 год, а мені здавалося вічністю, тиск мене не порадував, зазвичай я гіпотонік, а родила з 140/90 і то відчувалося... приїхали ми в пологовий за 3 год від початку відчутних перейм, але періодичність була вже менша. черговий мені зовсім не сподобався, я кажу, що для огляду буду готова, коли перейде перейма, а він щось там сперечається, так я просто зробила так, як казала і все. відкриття було 5 пальців, ще мало, але краще, коли я при перших пологах приїхала зашвидко - 2, але тоді відійшли води, а зараз все було на місці ))).
перевели нас в родзал, ми розпакували необхідні речі в проміжку між переймами жартували з чоловіком ) він мене фотографував ще вагітною ))) ніхто нам не заважав, були ми наодинці. я передихувала перейми повисаючи на чоловікові. дивно, але після першого разу з позитивним досвідом на мячику, цього разу мені навіть не хотілося на ньому посидіти, а ходила-ходила, присідала мало. відкриття йшло швидко, десь за годину часу вже мій лікар був і зафіксував відкриття 8 пальців, казав, що є підстави пробити навколоплідний міхур, я щось там заперечувала, він вмовляв, і зрештою так і зробив. ходити стало важче, але дихала я дуже продуктивно і продуктивно ходила, чоловік дуже допомагав, трима, коли повисала на шиї, та я вже тепер була обережною, бо в перших пологах йому аж голова крутилася від того повисання )
коли я відчула, як вже віддає до спини, то зрозуміла, що вже швидко. дратувало мене споглядання процесу в ці останні хвилини акушерки, яка собі сиділа напоготові ))) мабуть в той момент вона думала, от які тепер ті жінки чоловіка подавай сюди ))) але від чоловіка була реальна підтримка.
коли лікар наступний раз взяв перевіряти відкриття,то мене вже не відпустили )))
якось трошки провал в спогадах, як то було, бо тоді вже були не жарти, як боліло, але чоловік нагадував як дихати і я інстинктивно повторювала. лікар пильнував обвиття, слухав серфебиття і казав, що воно погіршується за певних обставин. тужитися довелося не раз і не 2. а то давалося важко, мені судомило ноги, і того разу я найбільше цього боялася, і як на зло не вдягнула шкарпетки. це дуже заважало тужитися, судоми пішли і по бедрах, то в якийсь момент я відключилася, а ще важко було, бо тиск давав про себе знати. в той момент, коли акушерка помітила, що я не реагую, привели до тями водою, і тут чую чоловіка, здебільшого його голос, він мене так завзято підбадьорював, казали, що ще трохи. соромно мені, але цього разу я таки кричала, перші пологи були якісь тихі )))) тому я сама від себе була в шоці. кричала я недовго, швидко мобілізувалася і якось так раптово чую, що вже і той момент не забуду ніколи - таке тепле і трошки фіолетове вже в мене на животі, кричить собі і дивиться голодними оченятами ) а лікар дивується, як то треба було так вміти замотатися в якийсь такий дивний вузлик аж 2 рази ) народила в 14,30 год ) вага 3,300 і 52 см, з прогнозом УЗД 3700 і близько не було ). чоловік перерізав пуповину - вже вдруге, а далі бігав зі всіх боків, щоб побачити синочка, так він лежав 30 хв, тоді зважила і поміряли, далі віддали ) годувала вже за пару хв, як перемістилася з транформера на ліжко. їв так, наче вмів усе життя ))) і тут допоміг недавній досвід, правильне прикладання - то основа, а синочок був голодним ). яке ж то було щастя, коли нас залишили втрьох, чоловік зробив відео, як синочок смачно гамає собі, ми все собі обговорювали, роздивлялися свого подаруночка ) то неймовірно, коли ти 9 місяців носиш дитинку і думаєш - якою ж вона буде ) от я майже вгадала ) не вгадала лише к-сть волосся, здавалося. що його буде більше, але загалом обличчя синочка було якимось майже знайомим ))) вже коли ми виписалися, то свекруха принесла фото мого чоловіка в перші місяці - копія )))
коли я за 3 дні до пологів була в лікаря і обговорювала можливість знеболення при накладанні швів, якщо б таке було, то він оптимістично сказав, що може і обійтися ) першого разу я таки мала 2 маленькі шви, бо були тріщинки, і цього разу я вже так само налаштувалася, що може таке бути, чекаю зашивання, бо з огляду на те, як важко було тужитися, думала, що там щось страшне. питаюся лікаря, зашивати багато будете? і тут чую: "нема що зашивати ))))". В палату я дійшла сама, трошки чоловік притримував, сусідки навіть не відразу зрозуміли, що я після пологів ))) Встала теж дуже швидко і навіть акушерки не чекала. Так впевнено почувалася, що і синочка перевдягала від початку сама. Але підтримка і допомога чоловіка - то велике, і це він уміє. Дякую Богові за такі пологи і синочка ) Дітки - то велике щастя!

 

Відповідь: Розповіді про пологи

От і я нарешті добралася до цієї темки, нам сьогодні вже 4 тижні, а все не доходили руки написати. Пологи в мене були партнерські, я до останнього говорила чоловікові, що якщо він не впевнений – то в мене є запасний варіант партнера - мама, але він вирішив що бути присутнім треба йому і це було на 100% правильно, його присутність мені дуже допомогла.
Перейми в мене почалися вночі з суботи на неділю, нерегулярні різної сили та тривалості, до ранку дотерпіла і призналася чоловікові, тут почалося – дзвони до лікаря, негайно, караул)))))))) видзвонив мою маму і вже вдвох заставили мене будити мого лікаря. Лікар сказав їхати показатися черговому в пологовий, я намагалася пояснити родичам що в нас ще купа часу, але мене зібрали дуже скоренько, добре що я голову помила до того як зізналася, і відвезли в пологовий, черговий мене оглянув подзвонив до мого лікаря і постановив що родити рано, а от додому вже пізно, так що лишайся, мила моя, в патології, будемо чекати початку.
Мої родичі щасливі що я під наглядом лікарів поїхали додому збирати мені решту речей, а я злюча на них що мене так скоро приволокли в лікарню лишилася. Перейми регулярними не ставали, мені вкололи знеболювальне і сказали спати)))))))))))) цікаво чи пробував хтось з лікарів з переймами спати, ліки не допомогли, мені ще ношпу призначили, про те що вона мені навіть при легких болях ще до вагітності не допомагала слухати не хотіли, сказали пити по 2 таблетки, так пройшов день і ніч, нарешті зранку мій лікар оглянув мене і сказав щоб збиралася в родзал, такої хорошої новини за останню добу я не чула і побігла по коридору в палату, лікар догнав мене і сказав що вагітні перед родами так не бігають, треба помаленьку ходити))))))))))))) я подзвонила чоловікові що пора, приїжджай, зібрала речі і мене повели в родзал, на годиннику була 10 ранку, розклала речі, прийшов чоловік, почалися маніпуляції акушерки, перейми наростали, чоловік засікав час та тривалість, лікар приходив щопівгодини подивитися як я, чоловік доповідав про перейми, так минуло 3 години – черговий огляд – і тут ложка дьогтю – ми майже не просунулися вперед відкриття не збільшилося за останній час, води не відійшли, прийняли рішення пробивати води, лікар зробив необхідні маніпуляції, сказав що треба зробити мені обезболення щоб я трохи відпочила перед народженням доні, після ін’єкції пам’ятаю тільки перейми, між ними відключалася, перейми передихувати ставало все важче укол відпускав, я вернулася в реальність, почалося найважче – потужний період, зібрався весь медперсонал, чоловік 4-5 мабуть і всі мені говорили що робити – тужитися/не тужитися і при чому всі на раз, чоловіка я відправила за двері і коли черговий раз всі почали кричати тужся/не тужся, сильніше, почекай….. може то мені так здаалося, але гул стояв як на вокзалі… і тут закричала я, на мене звернули увагу – бо за весь час пологів то був мій єдиний крик, до того я лише дихала і спокійно говорила. Закричала я приблизно таке «закрийтеся всі! Я лікаря через вас не чую» - дитяча одразу відійшла, решта суттєво притихли (допомогло, хоч я і не сподівалася на таке), після цього лікар спокійно сказав що ще одна потуга і ми народимо доню, якщо я буду робити все як він скаже і от вона та сама потуга, відчуття полегшення, і гарячий комок на животі, і плач…… наймиліший в світі плач…… далі все знову як в тумані, перерізали пуповину, вдягали дитину і от я відкриваю очі, а чоловік мені доню дає – незабутній момент, біль одразу забулася, залишилося тільки відчуття тепла і радість, 2 години в родзалі пролетіли дуже швидко, дитину забрали в дитяче відділення на огляд, мене відвезли в палату, через 45 хв я сіла щось шукати в сумці, медсестра ледь не зомліла як прийшла подивитися як я, потім я встала походила під її наглядом , після того як я втретє попросила принести мені нарешті дитину, я сказала що сама тоді по неї йду, медсестра не витримала такого і сказала що сама принесе, але якщо я буду лежати. І принесла, від тоді ми з донею не розлучаємося.