Розповіді про пологи

Відповідь: Розповіді про пологи

Нарешті виложу і я свою розповідь… Почну з того, що вагітність була для нас всіх очікуваною і дуже бажаною. Весь час мого перебування з пузіком згадую як щось неймовірне, красиве і, дійсно, як ДАР БОЖИЙ!!! Рахуючи минувші тижні за тижнями все більше чекаю зустрічі з малюком… Термін пологів 24.11. Та однієї прекрасної ніченьки сниться мені сон, що я народила малюка вдома і розуміючи, що це сон питаю яке число. Аж тут відзивається чоловічий голос, що 18!!!! Я зразу зрозуміла, що так воно і буде
На черговій зустрічі лікар з ПБ мене потішила, що все йде як треба, малюк опускається щораз нижче. Був це 38 тиждень і 5 днів. Оскільки до пдп залишось трохи більше за тиждень( а рідні мені не вірили, що це буде 18) чоловік завіз мене до батьків щоб я не скучала вдома . І ось 18 листопада. Я почуваюсь добре,та все більше відчуваю як низько опустилось моє пузо. За обідом з чоловіком жартували, що пузяро так низько, що можна зручно на нього поставити тарілку Післяобіду чоловік заснув. Я відчула як заболіла моя спина, так інколи було перед місячними. Сходила в туалет….а воно тече….я зрозуміла, що це відходять води… І тут почалась паніка!!! Біжу до чоловіка, переляканими голосом повідомляю, що в мене відходять води…а він з просоння ніяк не може зрозуміти, що я в нього хочу Було це біля 15.00. Збираємось…ми в батьків, а ще треба заїхати додому забрати сумки… Я перелякана, коли відійшли води значить скоро дитинка буде вилазити..Мама мене заспокоює, що це не так скоро, бо це перші роди..а тут бачу сама налякалась, аж очі мокрі.. Їдемо додому за сумками, по дорозі телефоную до лікаря. Вона мене заспокоїла, мовляв: «Не хвилюйтесь, беріть сумки і потихеньку в пологовий». Та мені панікьоршій це не помогло, вся мокра, а води течуть дальше… Чоловік забрав сумки, їдемо в пологовий. В приймальному нас зустріла лікар, оглянула…та шо тут оглядати-води течуть……а перейми і не думають наступати. Нарешті, оформляють мої документи, перепитують дані, не відомо чому, коли все в обмінці зазначено. Я передіваюсь в халат, сходила в туалет і бачу як тече вода з якимись клубочками чорними, розумію, що дитинка наша волосата Піднімаємось в родзал. Біля 18.00. Я почуваюсь добре, вода перестала текти, болів не чути…навіть дивуюсь дівчатам, які там за стіною так сильно стогнуть… .
Тут підключають мені капельницю, так як води відійшли, ні переймів, ні відкриття….
Пройшла година, друга…ледь поболює спина, відкриття 2 пальці. Розмовляємо з чоловіком, ходжу по залі, скачу на м*ячі, лежу, встаю…. Ще дві години проходить-4 пальці…. Спина болить сильніше і щоразу частіше… Акушерочка слухає серцебиття дитинки, все добре. Дальше чекаємо, чоловік потирає мені спину, дає пити, а я все думаю…ну чого ж так довго не родиться!!! Десь біля 22 перейми стають ще сильнішими з меншим інтервалом..чоловік все рахує і повідомляє акушерці. Знову приходить лікар,знову огляд… «Ще трохи потерпи»,- каже вона. Після 23 болі стають,ще сильнішими, скачу на м*ячі, лежу, встаю і так по кругу…дальше стає невиносимо боляче, ноги болять, від спини аж до колін…ужас!!! Я вже тільки лежу, то на одному, то на іншому боці….ще одна капельниця, шось мені колять, а виснажена чекаю, коли ж настануть потуги….проходить ще більше години. Нарешті починає тужити, мені піднімається настрій і звідкись береться повно сили!!! Скоріше б появилось малятко!!! Та лікар мене просить :» Не тужись, ще за скоро!!» Хочу себе стримувати, а воно не получається. Нарешті чую: « Ооооо, появляється голівка..тужись… не тужись!» Бачу величезні ножиці…роблять надріз…А тоді за декілька потуг малюк вже лежав на животику!!!! Такий файнющий!!!Волосатий!!!Дальше прикладання до груді і стандартна процедура...вага 3550, 53 см. в 2.00 ночі.
Незважаючи на те, що сильно боляче, моїй радості не було меж!!! Та прийшлось ще трошки потерпіти, після виходу плаценти ще щось підчищали, накладали шви:один зовнішній і два маленькі внутрішні. Напротязі двох годин я, малюк і чоловік пробули в родзалі. Такі щасливі втрьох!!!!! Потім нас перевезли в палату….
На четвертий день ми були вже вдома. І аж тут я дізналась, що наш малюк був три рази обмотаний пуповиною….я плакала і дякувала Богу за щасливе народження нашого хлопчика!!!!!

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Я лінива людина. Тому народжувати вночі аж ніяк не хотіла. Бо вночі я хочу спати. Та і взагалі, той процес я собі запланувала на вихідні, а не на вівторок. Ну але не все вирішують наші бажання.
Ніч вівторка (16.11.2010), сниться мені що болить мене живіт. Довелося проснутись. Мушу сказати що я була с собі впевнена в тому плані що точно відрізню, де воно (народження), а де ні. Як не як - не перший раз родити буду. Та і в плані що зможу народити нормально, що моє тіло з цим успішно справиться, що я зумію пройти через це спокійно і достойно - теж була впевнена, з чим, до речі. менш-більш нормально і справилась (Назару, правда, було видніше, чи правду я кажу, але щось я не питала в нього як це виглядало зі сторони))).
Ну от [цензура]проснулась я - друга година ночі, живіт хапає так, що бачу, що якщо це не припиниться, то значить воно. Блііііін! як же я не хочу родити вночі! Правда вже не тому що хочу спати - мандраж, і мені вже зовсім не до сну. Просто як уявлю, скількох людей підніму з ліжка - стає дуже неприємно. Підняти Назара, мою маму, лікарку. Назару прийдеться посеред ночі перти на стоянку, а я буду переживати... Знала би я тоді що родити буду вдень, то може б і задумалась що в даній ситуації краще таки вночі, бо це означає менше "злегка" неприємних годин перейм...
ніченька моя пройшла в тинянні по квартирі, засіканню інтервалу між переймами (5-6, іноді 10 хв, до речі), дозбируванні речей до сумки в пологовий. А думки - хоч би не зменшувався інтервал. хоч би дотриматися до 4-ї, може до 5-ї або навіть 6-ї, щоб не була вже така глупа ніч...Так воно і сталося і навіть десь між 4-ю і 5-ю перейми взагалі перестали і я пішла спати. Поспала з пів години і все відновилось. (інтервал 10 хв, перейми потужніші ніж раніше).
Оскільки нтервал був великий то маму і Назара я підняла десь аж пів 9-ї.

---------- Додано в 14:04 ---------- Попередній допис був написаний в 13:59 ----------
Продовження з жж
сонячне 16 листопада

[info]woe_nata
December 17th, 2010

Я таки дочекалась ранку, як і хотіла. Назара розбудила десь пів 9, подзвонила мамі (яка чомусь була дуже перестрашена тим що то другі роди, а значить, вони можуть бути стрімкі і я не доїду до роддому))) ) і вона відразу погнала до мене.Назар пішов по машину на стоянку. Десь біля 9-ї ми вже сідали в машину, я подзвонила лікарці - вона вже якраз була в роддомі, що мене не могло не тішити.
Це був чудовий день. один з таких які я люблю найбільше. сонце заливало все навколо, забувши що вже пізня осінь. Було дуже класно їхати в машині в такий сонячний день, навіть не зважаючи на перейми. Хотілося отак їздити-їздити і приїхати додому вже з дитиною. Якось оминути ту частину життя де роддом, де огляди-роди-передродові процедури-неонатологи-лактологи-прививочники..... Хоча я знала що не омину. Тим не менше настрій був класний. Я лиш хотіла щоб процес пологів не припинявся, і перейми йшли своїм ходом.

Нарешті приїхали ((( ех...
Морально не дуже було важко, бо все-таки лікарку вже знаю, пологові порядки теж - тобто підготована. Але... так чи інак, сонячний день буду бачити тепер лише через непрозорі вікна пологового. Асоціації з ув'язненням... Я постараюсь вибратись звідти не пізніше як через 3 доби.
********
Процес


December 27th, 2010

В пологовому перейми практично затихли чомусь. подзвонила лікарці і пішла в приймальню чекати. Почувалась дурною. І чого приперлася? Ну де ті перейми? Хоч би вже сьогодні родила, а не розтягнула це задоволення на інший день...
І Назар, зараза, дьоргає - "ну що - нема? ну що - нема?..." ну чисто як той ослик з мультика про Шрека.
Оформилась, пройшла "процедури" (тут деталі пропущу).
Ура, є перейми, ніде не ділись!
Болить, але рада. Чекаю лікарку щоб іти на огляд і перевірити скільки діла вже зроблено і скільки ще лишилось ))
Взагалі не люблю тих оглядів на гінекологічному кріслі. а хто любить? ))
коли зі стасом в пузі довелось попасти в лікарню на підтримку, то при огляді почувала себе піддослідним в Горнгольці.
Ну але цього разу нормально. І сонечко за вікнами - не так вже й зле. відкриття 6 см - ура-ура-ура!!!!
а в родзалі був гарний рожевий фітбол. ну тут я вже відірвалась - і за ці роди і за попередні (на яких мені його бракувало) відскакала на ньому.
я забила на правильне дихання. на попередніх родах я була вся така правильна після курсів - правильне мислення, правильне дихання... цього разу - мислення було правильне без будь-яких зусиль з мого боку, а на дихання я ще до пологів вирішила забити - оскільки мала правильне мислення ))) Тепер стогранла-айкала-ойкала-гуділа... імпровізація коротше )))
О, ще про проколювання вод. я хотіла побільше природності. Обійшлась без стимуляції, але води пробивали(((. Правда вже на відкриття 8 см мотивуючи можливістю відходження плаценти і кровотечі (якщо я правильно зрозуміла і нічо не забула). я притримала ту процедуру скільки могла (хотіли ще при першому огляді пробити). Так що вона була зроблена перед самим кінцем - десь за пів години перед родами. Чи годину максимум...
Родила досить довго - в роддом приїхали десь біля 10-ї, оформлення-процедури та інша лабуда десь півтори год, і десь до пів 2-ї скакала я на фітболі. Назар мені в цьому теж дуже допомагав до речі. як не було сил скакати самій, він мені допомагав це робити. після чергового огляду мені ту лавочку з фітболом прикрили, прийшлось пересісти на "крісло-унітаз" ).
Назар весь час був поруч - психологічно комфортно для мене. а як ще додати масаж на спину і можливість спертися між переймами на нього і перемовитися словом - то так родити легше наполовину.
казали як буде тужити щоб я зразу казала. кожні 2 в перепитували чи не тужить. Ой, як я хотіла щоб вже нарешті тужило, так прислухалась до себе, що вже боялась, що буду відчувати те, чого нема. Ох ті роди... що в них найгірше - що навіть через вікно не кинешся, щоб їх припинити, бо ж дитина. І роби що хочеш і відчувай що хочеш а народити мусиш. мені то на психіку давило не менше ніж фізичний біль. Балів на 6-7 за моєю субєктивною 10-ти бальною шкалою. але коли він триває годинами... не так вже й просто. Хоча виживаємо, звичайно, можу сказати через місяць потому.
Лікарка була позитивна і весела і доброзичлива. Таке я люблю і в такій ситуації теж зокрема.
Акушерка була строга як вчителька в школі. Такого не люблю і процесі родів мені особисто такого не треба.
ну але вже було як було.
Нарешті ніби тужить - кричу трохи ТУЖИТЬ!!! Хоч не дуже впевнена... ну але хай дивляться, бо я вже замахалась чекати...вилізла я на то ліжко родове (нові вони в них, до речі, симпатичні і яскраво рожеві як і фітбол, якраз щоб дівчинку народжувати )) ) і акушерка каже - "ага, вже голівку видно, на наступній переймі будеш тужитись"! класно це. хоч почуваюсь зле. сил лишилось ніби я на фінішній 100-метровці після 8км пробігу. А акушерка ще примахалась що я криво лежу. ну йолкі-палкі! я кажу - як лежу так лежу, нікуди сунутись не буду! не маю сили!
-Та ну як, що будеш дитину так криво родити?!
-Ну та, буду криво!
(і то при тому що там же в родзалі збоку від нас на стіні висів плакат з положеннями в яких дозволено народжувати роділлі - і сидяче і стояче і раком і як хош! а мене, як і всіх інших, звичайно, про таке навіть і не думали питати. ну вже нехай, не вміють вони по іншому. але ж мало того - криво я лежу відітє лі.... грррр.)
лікарка чуть чуть втрутилась, попхала акушерку на крок в сторону і сказала що тепер у всіх положення - гут! і так на мене краще сонечко попадає і краще буде видно ))
Наступна потуга - і вже майже! я відчуваю дитину в себе між ногами. але ЯКЕ Ж ЦЕ ЖАХЛИВО НЕПРИЄМНЕ ВІДЧУТТЯ! на перших пологах таке саме розміщення дитини було для мене абсолютно комфортним, а зараз!!! жах! я не могла дочекатись наступної перейми щоб знов потужитись і звільнитись! я навіть і не впевнена що дочекалась. Потужилась і готово! Раз-два і хляпсь - в мене на грудях маленьке мокре синювате дитятко. Нос в пупиришках ))). (14:40) Я пробувала зразу дати їй цицю. щось не дуже в нас получалось. але я вже мама з досвідом, переймалась не дуже. з ГВ в нас буде все гаразд - без сумнівів.
Мене трошки надрізали. але з попереднім разом не порівняти, наскільки було легше.
а самі пологи може легші ніж перші, але не набагато, десь мабуть відсотків на 20-30...
а і ще - вже вкотре переконують що не варто піднімати свою самооцінку не розуміючи чиюсь поведінку. Завжди дивувалася чого в фільмах ті роділлі так кричать коли тужаться - ну бо або тужишся або кричиш, чого кричати коли тужишся? і ці мої філософствування були підтверджені власним досвідом. тужилась, не кричала, все гарно. але цього разу все було не так. тепер коли я тужилася - я прозріла на цю тему. мені не те що кричати хотілося, а ВЕРЕЩАТИ на все горло. ну я того не робила звичайно, щоб на впасти в своїх очах, але втримати повітря в легенях мені вартувало немалих зусиль. Отаке.
про блаженство після родів теж скажу пару слів. Радість що я вже маю донечку, що все пройшло добре, що пророблена важка робота і вона доведена до кінця. попереду в мене було знайомство з малятком, остаточниий вибір імені, ну і пару днів в роддомі зі своїми емоціями, про що ще збираюсь написати.
**************
Про маніпуляціі роддомівські

[info]woe_nata
January 31st, 12:37

Колоти чи не колоти, відкручувати чи не відкручувати, підрізати чи не підрізати - ось у чому були питання які я задала собі задовго до родів і знала на них відповіді. Бо відповіді треба знати щоб повернутись з род(дур?)дому не давши нашим горе-медикам попсути здоров'я своєі дитини.
Питання про прививки я для себевирішила давно, ще коли чекала Стаса. Тому з Меласею я просто не міняла своіх поглядів хоч всі нюанси які я колись так детально вивчала, тепер вже трохи призабула, просто довірилась тодішньому рішенню.
Відмову від прививки від гепатиту Прийняли без зайвих слів. Зате з БЦЖ для мене влаштували виставу досить таки принизливу для мене. Я людина досить скромна в плані відкритоі агресіі, навіть до якоісь затюканості, за що сама на себе зла, тому не могла тоді тій агресіі протистояти. А "харошая мисля пріходіт апасля" для достойноі відповіді, тому я досить по дурному стерпіла приниження, ну але нехай... То вже буде на совісті тих горе-медиків... іх совість витримує і значно важчі тягарі)))
В день виписки до мене підійшла не знаю-хто-там-вона-відповідальна за бцж прививку.
-Йдемо, мамочка, робити бцж.
-я цієі прививки робити не буду.
-йдем в неонатологію.
А лишати палату в якій вже ніхто не жив мені не дуже хотілося бо там би лишились моі речі без нагляду а палату вже активно готували для насупних "гостей" тобто шастали там всі кому не лінь. Тим більне лишати в палаті дитину саму теж зовсім не випадало. А нести дитину туди теж не хотіла - ну бо нашо якщо прививки робити не хочу - для мене то було би ніби я поступаюсь. Тому я проігнорила "запрошення". Але так просто від мене не відстали. І запросили знову. До слова, я прекрасно розуміла що відмову я можу написати в себе в палаті, і зла тьотя то розуміла теж. Очевидно вважала що медики гуртом швидше мене зламають. Ну але того би не було при любому розкладі. Я вирішила скоріше з тим покінчити і поплелася туди з Меласею. Медикам іншим видно було лінь мене уламувати хтось навіть на тираду злоі тьоті хтось сказав що я маю право відмовитись від усього))) але тим не менше те що я дурна демонструвалось як моглось. Коли я писала відмову то воно так фиркало як пані до кріпачки. Питаю яку причину вам у відмові буде зручно мати - то був такий фирк що я сказала зо можу і без вказання причини обійтися. Акцент був на мому глупстві в тоі тьоті мол я сама не знаю причин (ага, щаз стану все що думаю в відмові описувати. Прийшлось прийняти моі "особисті переконання". Паралельно з бцж зла тьотя хотіла взяти аналіз на фенілкетонурію. От в цьому питанні я була непідготовлена. А як я вже казала, в наші роддоми не можна попадати непідготовленою. На моє несміливе питання про хворобу і аналіз тьотя так фиркнула що як мені ніяких прививок не тре то і нахрена мені може буте тре якийсь аналіз. А тьотя відповідно до своіх посадових обов'язків не мала би змішувати з г породіллю, а дати пояснення про хворобу і аналіз. Погана істота вона, коротше... Я хотіла кращого для дитини, здалось мені що все-таки варто зробити аналіз. Але коли вона заголила дитині нозю і зібралася різати ій паьчик, то я сказала шо ні! Ніякого аналізу нам не тре. Правда тут я не мала ніякоі впевненості в своєму рішенні аж десь дотепер, коли я бачу що дитина не хвора на цю хворобу.
Ще наших роддомах-дурдомах існує практика з відкручування дітям пупків. З відпалим (а зазвичай насправді відкрученим) пупком дитина готова до виписки, бо інакше нібито мали би тримати в роддомі поки не відпаде. Брєд. В цьому питанні я була підкована добре. Слідкувала за всіма маніпуляціями і в потрібний момент закричала "не відкручуйте пупок!!!" тож цю біду Мелася оминула. Стасу відкрутили, до речі.
Ще одне втручання яке нам загрожувало - підрізання вуздечки язика. Я якось інтуітивно ігнорила слова лікарки на цю тему і знала що нічо підрізати не дам. В палаті розказувала про це наталі. Вона мені сказала авторитетно як дитячий стоматолог, щоб я не давала нічо підрізати, бо чи ця процедура потрібна, вирішується далеко не в цьому віці. Наступного нашого візиту до неонатолога, коли вона наполягала, що підрізання тре зробити вже і зараз, а я в черговий раз відмовлялась, неонатолог сказала що тоді мені тре порадитись з дит стоматологом. ггг. Звичайно, що я іі взула і сказала що вже мала нагоду порадитись )))
До слова про лікарку-неонатолога - вона не була останньою скотиною і грошей не вимагала. Бо у львівських роддомах існує практика придумувати дітям хвороби поки неонатолог не отримає свою таксу, зовсім немалу, до речі. Я ій все-таки трохи грошенят підкинула, щоб вона не почувалась невдахою порівняно зі сволотами-обдиральницями. Але дала скільки вважала за потрібне і в кільна разів менше ніж іх такса, про яку я знала. Ще до речі скажу, що тут я була налаштована рішуче - якби я бачила, що вона вимагає, то не дала би ій нічого і йшла би додому навіть без іі виписки, під розписку. Але все ж то лікар типовий і мене не упустила нагоди назвати мамочкою дивною. А я собі думаю, що в нашій "краіні дурнів" тре побільше таких дивних мамочок як я. І побільше таких людей))) які знають що ім треба і чого не треба і хоч мінімально можуть думати своєю головою і відстояти своі права. Отак-то.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Поки моє маленьке янголятко сопе тихенько в ліжечку вирішила розповісти про свої пологи. Вагітність для мене була повною несподіванкою, але як тільки я дізналась що вагітна я була просто на сьомому небі від щастя. Вагітність проходила важко на перших місяцях мучив сильний токсикоз, з 16 тижня матка постійно була в тонусі і це супроводжувалося сильними болями низом живота, а на 32 тижні фетоплацентарна недостатність і мала вага плоду. А ще моральний чинник, «батько» дитини відмовився від неї.
Отже мені дали направлення в обласний пологовий будинок пояснивши що якщо якісь будуть ускладнення там краща реанімація.
24 січня я приїхала в пологовий щоб там уже чекати на пологи і відповідно бути під постійним наглядом.
28 січня на огляді лікарка сказала що можу аж через два тижні народити, на що я їй відповіла – «Ну що ж, буду чекати». А вечором у мене відійшла слизиста пробка і почало нити низом живота, з’явились легенькі перейми. Так пройшла ніч, а ситуація не змінилася. Я підійшла до акушерки, пояснила ситуацію і вона зробила мені КТГ. Сказала що перейми є, але вони слабенькі і не регулярні, а серцебиття дитини чудесне. Сказала чекати і якщо щось зміниться повідомити, а на ранок 30 січня все припинилося.
1 лютого відчула що щось потекло. Знову відійшла пробка, але була кров’янистою і почало легенько нити низом живота. Лікарка оглянула мене на кріслі сказала що відкриття один палець і сказала більше ходити, але скільки я не ходила коридором і по сходах вверх-вниз ситуація не мінялась.
3 лютого пішла на УЗД вони подивились чи добре поступає кисень дитині. Потім мені страшенно захотілось курячого бульйону тому пішла в кафе. Після бульйону замовила ще картоплю фрі з салатом, а повернувшись в палату з’їла ганату.
Прийшла медсестра сказала щоб я ішла на КТГ. На КТГ сказали що серцебиття добре, а матка сильно тонусує. Я відповіла що матка в мене тонусує майже всю вагітність.
20.15 пішла в душ, прийшла в палату лягла на ліжко і відчула легеньку перейму.
21.00 подзвонила мама запитала як у мене справи, я їй відповіла що нічого нового тому думаю добре виспатись цієї ночі (попередньої ночі почались перейми в сусідки по палаті тому я не виспалась). Мама побажала мені спокійної ночі.
21.10 прийшли до мене дівчата з якими я там познайомилась. Поки ми розмовляли я відчула знову перейму але сильнішу. Вирішила засікати час і потягнулася за телефоном і тут відчула щось трішки потекло, потім знову я вирішила встати, а воно ще сильніше почало текти. Я округлила очі:eek::eek::eek: і кажу дівчатам, - «Витягніть з пакета пеленку в мене води відходять». Покликали акушерку вона подзвонила до лікаря.
В 21.20 подзвонила до мами і кажу: - «Я буду народжувати у мене води відходять, приїдете завтра і заберете мої речі».
Взяли мене на крісло сказали що відкриття один палець, шийка матки довга. Відправили на КТГ, серцебиття добре, перейми є але не регулярні. Вирішили забрати мене в родзал. Зробили клізму, привели в родзал і знову оглянули на кріслі, відкриття один палець сказали що до ранку народжу.
Ходжу породзалі перейми слабенькі і не регулярні. Послухали серцебиття. Сіла на м’яч.
Відчуваю що схватки стають сильнішими і частішими, продовжую стрибати на м’ячі.
Почало тошнити. Принесли тазік, я вирвала.
Перейми стали ще частіші і болючіші. Стрибаю на м’ячі і думаю що не вистачає підтримки когось з рідних, так би хотілось щоб хтось помасажував поперек.
Встала ходжу по родзалі бо стрибати на м’ячі вже не можу так болить.
Біля 2.00 прийшла лікарка питається як я себе почуваю? Відповідаю що перейми часті і болючіші і ще мене легенько починає тужити. Вона сказала що зараз покличе лікаря щоб він мене оглянув, бо він в сусідньому родзалі.
Через хвилину я вже відчуваю що мене дуже сильно тужить почала кричати щоб хто небуть підійшов. Прибігла медсестра я кричу покличте лікаря. Прибіг лікар. Я вилізла на крісло лікар каже: - «Ну що будемо народжувати». Дві потуги і я почула крик моєї донечки. ЇЇ поклали мені на живіт (вона так борсалася що постійно сповзала з живота). Народилась в 2 годині ночі з вагою 2.500 і зростом 47 см.
Пологи були стрімкі. Потім мене шили бо мала 3 незначні тріщини.
Але на цьому моя історія не закінчилась. Я відчула глухий біль біля прямої кишки. Лікар каже : - «Це геморой, ти напевно так тужилась воно пройде» Але біль тільки посилювалась. Вони мені поклали ватку з новокаїном, але біль ставала тільки сильнішою. Я вже почала просити знеболювальне. Мені його вкололи але воно не допомогло. Медсетра позвонила до лікаря і сказала щоб мене забирали бо я корчуся від болю і знеболювальне не допомагає. Мене забрали. Виявилось що це утворилась гематома в піхві. Мені почистили гематому наклали шви. Через велику втрату крові сильно впав гемоглобін, тому 2 дні у мене сильно крутилось в голові.
Тепер все добре, ми вже вдома гамаєм цицю і набираємо вагу:connie:.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Як і кожна найщасливіша мама, хочу сказати що моя дитина та все ,що з нею повязане є найкращим.Я дуже хотіла і мріяла, щоб було усе так, як я собі придумала.
Хотіла донечку - маю.
Хотіла народжувати ну так, ніби ти пішов зранку на роботу, а до 6-ї, щоб вже дитинка була - так і сталося.
Вагітність протікала дуже добре. Я - активна, весела людина,що ніколи не сидить на місці. Хоча пузо було велике, до останнього ходила на роботу і гасала по Львові(бо якраз у той період мені хотілося вирішувати різні справи, далеко не повязані з народженням дитини)Домовленість з лікарем була(Надіжко Вальдемар на Мечнікова), що як тільки щось "так" чи "не так" - відразу дзвоню. Термін припадав на 25-те число. Ото вже 26-те настало,а ніц нема. Ну думаю, треба ще і пузік свій пофоткати. Зібрала всю решта своєї сімейки і помчали до Баранських.Фото мала забрати наступного дня Тут дзвонтть мені лікар, що може би здибалися, подивилися що і як. Домовились на 27-ме. Ну ввечері я підготувалася, як годиться(до лікаря ж бо йду).
Десь година 6 ранку, відчуваю, ніби щось не так.Штовхаю чоловіка в бочок і кажу, що я ,здається, вже докотилася(він просто мене весь час Колобчихою називав).
7:30 приїхали в роддом, а 15:20 на світ народилася неймовірної краси дівчинка - наша донечка. Чоловік був присутній на родах.Перерізав пуповину(такий гордий за це,що весь час про то згадує)Після усього пережитого, на питання лікаря:"Ну що?" моє тверде:"Хочу істи" збило усіх з пантелику.Уявіть картину, я ще лежу на родовому ліжку і наминаю горохову зупу,
До 18:00 я вже була в післяродовій палаті...Ага і тут згадую про фотографії, а забрати то я вже не можу. Дзвоню до подруги, кажу забери.Пішла в салон, її питають, а чому я не прийшла. Новина, що я вже народила заставила усіх довго сміятися.Отак усе я встигла до останнього моменту. Я просто дуже вірю в ЩАСЛИВУ РОДИНУ і всі мої старання, сподівання і мрії,ви знаєте, матеріалізуються.
ВІРТЕ І У ВАС ТАКОЖ БУДЕ ВСЕ ДОБРЕ!

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Раніше, я досить точно визначала вагітних жінок на перших місяцях вагітності. І, звичайно, була певна, що я обовязково відчую щось, якщо завагітнію. Середина червня, а місячних нема. 33-ій, 34-ий, 35-ий день...Для заспокоєння свого кажу коханому купи тест. Він приніс одразу декілька. Оскільки ми повні профани в тій справі, то в нас тести показали кожен свій результат, але щоправда 2 показали, що я вагітна. Виходжу з туалету, сміюся до мами, кажу що я певно вагітна. Але вирішили ще купити тестів. Поки йшли по дорозі до аптеки, то новоспечений татусь вже почав мріяти в який садочок ми дитинку віддамо, як то все буде. Я до нього сміюся, кажу: «Та я не вагітна, я б відчула!»-у повній впевненості, що воно так і є. Поки він був в аптеці, то мама подзвонила, сказала, що ввечері тести не роблять, а роблять їх зранку, бо вони там можуть неправильно показати. В аптеці чоловіку те саме сказали.

Вранці роблю тести-один запоровся, інший знов 2 смужки показує. Я не вірю...Я б мала щось відчувати-а нічого! Дзвоню до коханого, кажу: «Щось я цим тестам не вірю, давай до лікаря!». Він не проти...На наступний день прийшли в поліклініку, висиділи чергу до дільничого гінеколога, я до неї заходжу і кажу, що так і так, ви не могли б перевірити чи я не вагітна? Вона від мене аж на стільці відїхала, каже я туди не полізу, щось вам не то зроблю, потім буду винна. Я кажу і що ж мені робити? Відповідь-а ви почекайте. Добре, що я прийшла вже підготована, і кажу, а можна здати кров на ХГЧ(це кров перевіряється на вміст гормону, який виділяється коли жінка вагітніє. Можна визначити вагітність вже на 2-х тижнях). Вона так скривилася, каже що в поліклініці у них таке не роблять, хіба можу в приватний медичний центр на науковій піти. Я кажу давайте, вона направлення виписала. На наступний день зранку в медцентр, здавати кров з вени. Поки чекали, коли він відкриється надивилась на бідних вагітних яких ганяють здавати купу аналізів. До речі, на наступну вагітність одразу туди піду, бо на тести в мене грошей більше пішло, тим більше, що цей аналіз точний і точно показує на якому тижні вагітності знаходишся...Вечора ледве дочекалася, працювати толком не могла, всередині все тремтить.Заходимо з коханим за результатами, а їх ще нема, чекаємо, нервуємо. Памятаю перед нами якийсь дідок свої результати дізнався такий щасливий вибіг. А мені вже так не хочеться розчаровуватися, хочеться бути вагітною.Лікар молодий такий, спитав моє прізвище, дивиться щось в своєму зошиті і усміхається.І мовчить.А потім каже: «Вітаю, кінець 4-го тижня!».А я вже начиталася всякого, в мене трошки проблеми раніше були по жіночому, переживаю, щоб то не позаматкова була вагітність. Кажу йому: «А позаматкова вагітність не може бути?». А він мені: «Дівчино, якби то у вас була позаматкова, то з таким рівнем гормону вас би до нас на носилках принесли».

Дав нам той папірець з результатами. Майбутній тато його схопив, довго вдивлявся, певно дитинку шукав. А потім мене на руки і поніс по Науковій. Ми були просто неймовірно щасливі!Подзвонила мамі, обрадувала, що та скоро стане бабцею...І поїхала знов на роботу, вже знаючи, що я не сама, а всередині мене живе маленьке чудо, і я маю маленький секрет, який ніхто не бачить...
А далі дуже переживала, як пережити ще 8 тижнів. У нас у знайомих на 8-му тижні завмерла вагітність, та і я знаю, що якщо щось не так, то у 85% це стається на перших 12 тижнях вагітності. Стала на облік в свою поліклініку до завідуючої, з нею мені повезло-ніяких лишніх аналізів та оглядів. Здавала аналізи тільки при поступленні, навіть на 13 тижні не здавала аналізи. Я вже в неї навіть питаю, може ви мене відправте якісь аналізи здавати? Вона каже, в тебе всі аналізи відмінні, УЗД хороше-тобі що нема куди гроші викинути? А перше УЗД, то взагалі було щось...Водить лікар мені по животі і каже: «Є!». А потім включив сердечко нам послухати і чоловіку показує на екрані-от бачите? Я лежу, нічого не бачу, дивлюся в мого коханого вже сльози на очі навернулися, так розчулився...

В мене в самої очі на мокрому місці...Але мусила уточнити чи там все гаразд, на що він моєму чоловікові сказав, щоб він позабирав у мене всі книжки і інтернет відключив, бо я вже начиталася всяких дурниць...Перший триместр протікав чудово, я зовсім не поправлялася, мене не тошнило. Ми готувалися до весілля, вибирали плаття...Єдине, чого я дуже хотіла, це щоб швидше настав 12-ий тиждень, бо дуже переживала, щоб чогось з дитинкою не сталося...Вичитала, що по статистиці 85% викиднів та завмерших вагітностей припадає на 1-ий триместр. І от за тиждень до весілля в мене почалися якісь виділення. Схожі на молочницю, але все таки біжу до лікарки. Вона відправляє мене на УЗД, і по ній бачу, що вона щось запереживала. Перед кабінетом черга. Сиджу, трохи не плачу...Самій страшно йти, дзвоню коханому, але він все одно приїхати не встигне...Але ще страшніше втратити свою маленьку крихітку, з якою вже розмовляєш...Лікар робить УЗД. Слава Богу, все в порядку! Можна святкувати весілля...

Ну от весілля відгуляли...Протрималися набагато довше, ніж я собі очікувала. Навіть сил вистачило на першу шлюбну ніч. Малюк поводив себе чемно. А коли настав 14-тиждень і ми лежали на ліжку, то я раптом відчула як в животі щось залоскотало і заворушилось.Потім ми ще довго лежали і прислухалися, але в цей вечір це більше не повторилося. Зате повторилося на наступний, і потім...З того часу я заспокоїлася і розслабилася...Це був золотий час моєї вагітності. На третє УЗД пішла до лікаря Шкредова в медінститут здається...На 18-му тижні стать малого не змогли визначити, бо він там так викручувався Але від самого початку вагітності, я відчувала, що в животику у мене росте мій синочок. Щоправда я різко стала поправлятися і це при тому, що їла набагато менше ніж в першому триместрі. На четверте УЗД ми потрапили перед Новим Роком. І знову я пішла до нової лікарки, яка мені з усіх сподобалась найбільше. Це була Наталя Миколаївна на Котика. В той час я вже нагадувала великого колобочка, щоправда місце в маршрутці мені ніхто не спішився поступати. Я лягла, вона по животі мені водить, а чоловік збоку аж підстрибує від нетерпіння. Питаємося в лікарки, а хто там? Вона сміється і каже, а що ви досі не знаєте як лялю називати? Показала нам малий пісюн, правда я там нічого не розгледіла...

Чоловік тішився, що в нас перший синочок...Хоча доці ми були б не менш раді...Записали нашого малюка на відео, зробили його фотки...Спершу я навіть на фотці не могла розібратися...А потім роздивилася його усміхнене личко...І на відео я почала розбирати де ножки, де ручки...Я дуже переживала, щоб не народити завчасно, хоча десь в глибині душі підозрювала, що народжу пізніше 40 тижня...І от, на 36 тижні почалися вночі перейми, і до самого ранку. А у нас речі ще не попрасовані для роддому. Чоловік підірвався, давай все прасувати, руки трусяться...А мене то схопить, то попустить...А потім і зовсім відпустило...Щоправда, я дочекалася, коли чоловік усі речі попрасує, а потім вже йому то сказала...Що мене найбільше турбувало за всю вагітність це те, що бігала в туалет кожні півгодини...Просто капєц!..І ще розтяжки по всьому тілу...І ще страшна печія...Спати на останніх місяцях взагалі не могла, обкладалася подушками, пхала між ноги собі, і тільки на лівому боці спати...Але то все було нічого, порівняно з результатом...Всі знайомі почали надзвонювати і цікавитися чи я вже не народила...То реально стало діставати...А перейми, то починалися, то припинялися. Я засікала і були з однаковим інтервалом, але потім за кілька годин припинялися зовсім...Я вже почала думати, що зовсім не народжу...На 39 тижні здала аналізи, і виявили білок, хоча до того все було в нормі...Виписали чаї пити...
Я з лікарем, в якого хочу народжувати, визначилася давно. Начиталася на Малечі, потім послухала відгуки знайомих...І коли моя лікарка в ЖК спитала в кого я б хотіла народжувати, то сказала- однозначно в Данкова! А вона мені каже, що то її сокурсник, дуже хороший лікар і дала номер телефону...Я сильно втішилася, подзвонила йому, а він мене ошелешив, що з 14 по 23 лютого його у Львові не буде! А в мене термін на 19!..Сиджу розстроєна, ні з ким більше вирішила не домовлятися, буде як буде!..І десь глибоко тліє надія, що може малий почекає повернення Данкова з відпустки...Пройшло 19 число, ніяких передвісників пологів...Нормальні б люди хотіли б вже чим пошвидше, а я малого прошу дочекатися Олега Веніаміновича...

Чоловік мене хотів 23 числа на огляд затягнути, а я щось довго збиралася, то сьо, і ми не попали...На наступний день він додому на обід прийшов, і я йому кажу-ну що, може поїдемо, хай мене хоч глянуть?..Бо лягати не хотіла, страшне! Мені не так далеко від дому роддом, то мені краще було би вдома відлежатися...Приїхали ми в роддом, а тут перший сюрприз-чоловіка зі мною не пустили! Карантин...Я в шоці, бо ми хотіли партнерські пологи, чоловік вивчив, що де масажувати, як дихати під час перейм, а я розумію, що сама нічого не памятаю!..Медсестра одразу питає, а ви з якимось лікарем домовлялися? Я щось промямлила, що хотіла в Данкова, але він був у відрядженні...Вона каже, що він є і зараз його покличе...Сиджу чекаю...А то вже 3-тя година дня...Виходить Данков, дивиться на мене і каже: «А ти чого прийшла?»( то- він так пожартував). «Яка година?»-в мене питається. «Третя,»-кажу, а про себе думаю «От дурна, чого ж я й справді раніше не прийшла, зараз пошле мене...». Промямлила щось, що я йому дзвонила, а його не було, і що я від Марії Володимирівни ( моя лікарка в ЖК)...Видно йому мене шкода стало, поклав мене на кушетку, помацяв живіт і каже: «Кладіть її!». Я б у іншій ситуації дуже сильно пручалася проти лежання, але тут мовчу, бо дуже хочу в нього родити. Сказав, що треба мене по дупі набити, що так пізно прийшла, і то зараз, по потім як стану мамою, то вже не можна буде...Я вийшла, сказала чоловікові, що мене кладуть, чому він дуже зрадів (певно я його вже вдома дістала), віддав мені речі, спитав що купити поїсти і побіг...А мене чекала подорож у патологію на другий поверх...Мене і моїх 6 кульків (спочатку їх було 8)...Добре, що медсестра допомогла донести...
А тепер почалося найвеселіше...Мене поселили у коридорі...Бо вернувся Данков, і всі палати заселилися вагітними...Точніше це такий проміжний коридорчик між палатами...Медсестра сказала, що в Данкова всі швидко родять і я зможу скоро перебратися в палату якусь...Я думаю, невже я тут так надовго?..

А Данков десь пропав...Потім в 5-ій годині повернувся, забрав всіх своїх дівчат на огляд...Оглянув мене і каже: «Ну що, в найближчі 24 години, станеш мамою!»...А мені аж не віриться, я все в нього перепитую чи то правда...Вилетіла на крилах з оглядової і пішла засікати час...Обдзвонила всіх, бігаю в туалет, і рахую кожну хвилину...Знаю, що перші пологи тривають 8-12 годин, то чекаю все перейм...А перейми то є, але нерегулярні...В коридорі самій скучно, то тринджу по телефону...Ніч була жахлива, бо всю її пробігала в туалет, зовсім не виспалася, була як зомбі...Здала аналізи зранку, потім пішла на УЗД...Тим хто в патології його роблять безплатно, і мені повезло, що я встигла, бо дівчина, яка прийшла на хвилину пізніше за мене від лікарки отримала відмову. А от результати УЗД мене просто шокували! Дитинка моя мала бути 3500, натомість важила вже 4100...Ще й лікарка, що УЗД робила сказала, що якщо ще пару днів поношу, то буде 4500. Але це не головне...Було багатоводдя і обвиття пуповиною навколо шийки...Тому коли в мене починалися перейми, вони може були і справжніми, але голівка дитини, через надмірну кількість вод не могла зафіксуватися, і коли я змінювала положення, то вона вислизала...Іду розстроєна, трохи не плачу...Данков глянув на результати, щось там насварився на лікарку з УЗД і сказав, щоб я не переживала, що все добре...Я заспокоїлася і дійшла висновку, що певно просто прийдеться мені пробивати води, щоб я вродила малого...Заодно познайомилася з дівчатами з сусідньої палати...Вони з мене були в шоці, що я прийшла на 41 тижні тільки на огляд, бо всі були чемні і прийшли на 40 вже лягати...Потім ми дружно слухали як в сусідньому крилі на другому поверсі родила дівчина і дуже кричала...То ще дівчата дивувалися, що ж вона так кричить без перестанку, невже то так боляче?...Про мене сказали, що я певно буду співати коли родити буду, бо я була дуже весела...А вони трошки налякані...Мої 24 години проходили, а перейм не було, і Данков не зявлявся...Я вже почала сумувати, що певно він помилився і малюк у кращому випадку народиться завтра...І бігала в туалет без кінця, кожні 10 хвилин...І щось мені стало здаватися, що у мене підтікає щось...Пішла я до медсестри, і питаюся, а як то мають перейми і роди починатися? Я тут у вас перший раз...Вона питається чи мене щось турбує, я кажу та ніби підтікає щось, але точно не знаю, бо ще ніколи не рожала...

А вона мені -підкладіть шматку, а через годинку її принесете...Яка годинка, я через 10 хвилин їй всю мокру приношу...Викликала вона чергового лікаря, і той мене оглядати надумав...Вилізла я на крісло...А хочу зауважити, що за весь період вагітності, на огляді була тільки вчора у Данкова...Цей лікар мені тільки руки починає пхати, а я від нього по кріслу назад сунуся...Нарешті досовалася до того, що він мені каже: «Перестаньте вже соватися! Як ви родити збираєтесь?»...А я не знаю як я збираюсь, перший раз кажу...Видно нарив десь мою пробку там, бо питався чи я ніяких свічок собі не ставила...Спитався хто лікар і до Данкова дзвонить...А той якраз в оглядову заходить...Я розслабилася зразу, він мене оглянув і каже: «Іди, збирай речі!»...Я полетіла за речима, порадувала дівчат, що я вже йду родити і швиденько побігла на клізьму...Дуже переживала, як то мені ту клізьму будуть робити, бо останній раз мені мама робила у дуже далекому дитинстві...Медсестра видно схотіла, щоб я розслабилася, тому мене порадувала такою фразою: «О, каже, я тут вже так давно працюю, а таких розтяжок як у вас ще не бачила!»...Це мене неймовірно втішило, і клізьма пройшла на ура!..Оформили мої документи і Данков сказав, що до першої ночі я вже народжу...А я щось протупила і медсестрі за клізьму грошей не дала, бо забула в якому з 6-ти кульків я їх сховала...То вона мене пройшла ще в родзалу провела на другий поверх...А мені незручно було при ній по кульках ритися і шукати свої заначки...І пішла ця медсестра ні з чим...
Родзала була просто чудова...Ремонт, гарні шторки, стінка, мячик...Я одразу подзвонила чоловікові та мамі і порадувала, що на наступний день вони стануть татусем і бабусею...На переймах стрибаю собі на мячику...Живіт хапає, що інколи аж дихання перехоплює, але то все терпимо, тринджу по телефону, бо самій в родзалі скучно, а медсестра з акушеркою в сусідній кімнаті чай пють...Ну, думаю, якщо так всі роди пройдуть, то це просто супер...Купила набір для родів, думала що то в любий час можна, а прийшла до них біля сьомої, то аптека закривалася вже і я ледве встигла купити. Тільки пішла перевдягатися в сорочку з набору, як прийшов Данков і терміново мене на огляд...Я лягла, він там щось почав дивитися, а потім мені так боляче стало і живіт занив...Я по кріслу назад посунулася, вся намочилася...А то мені виявляється води пробили...Сказали, що грязні...

Але я не мала часу розстроюватися, бо в туалет дико захотілося, ніби то і не я годину назад була на клізмі...Випросилася в туалет...Акушерка в двері стукає, щоб пошвидше...А мені так незручно, думаю ще в...ся на столі у них, ото буде спогадів на все життя Виходжу, вона мене сварить, кладе на крісло, робить укол в дупу і крапельницю в руку...Ось тут я зрозуміла що таке реальні схватки...Вони були без кінця, я не встигала перевести подих, як починалася нова...І весь той час я лежала із задертими ногами, не поворухнутися...Щоправда, медсестра мені сказала, що я можу походити, а вона за мною крапельницю поносить...Але якщо б я злізла, то назад би вже точно не вилізла...В паралельну палату поклали дівчину...Вона не мала набору, то акушерка з медсестрою, скориставшись з мого положення, поділили мій пакет на двох, ще й з неї здерли гроші як за цілий пакет...Дивлюсь, бідолаху тошнить, і медсестра її веде з крапельницею в туалет...А мене болить дико...Верещу...Крім АААААА! Нічого сказати не можу...Згадала дівчину, яка рожала вчора, певно в неї теж були стрімкі роди...У тих 30-20 секундах між переймами періодично питаюся де Олег Веніамінович, бо мені здається, що дуже незручно по прізвищу питатися...А він бігає між палатами, я у нього не одна...Знаю, що багато дівчат не задоволені, якщо лікар з ними всі роди не проводить, але, чесно кажучи, він би мені ніяк не допоміг, хіба що дивився б, як я верещу...Акушерка з медсестрою мене впрошують не кричати, але мені то не дуже получається...То така картіна - я всю перейму верещу, а потім 20 секунд вибачаюся за те що верещала...Нарешті чую - повне відкриття...Встигаю подумати, що вже недовго лишилося...А потім кажуть, що голівка дитини ще не опустилася, що мені треба було походити...Біль такий нестерпний, і так хочеться, щоб він вже пошвидше минув, що намагаюся встати, мене вкладають назад і кажуть, що вже пізно, що тепер тільки лежати...Постійно закриваю очі руками, дуже сліпить світло...Потім починає тужити...Приходить Данков...Мені не дозволяють тужитись, щоб не було розривів...Дуже важко, в мене не получається...Але тішуся, бо все підходить до кінця...Чую, що голівка вже на підході...Тужуся...Потім не тужуся...

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Акушерка каже, що треба різати...Данков їй забороняє...Приходить дитяча лікарка, каже як її звати...Мені не до того...Ну от, ще раз, і все!.. Більше всього боюся, що не заплаче, що з ним щось не так...Аж серце завмирає... 25 лютого 23.35, хлопчик 4100, зріст 57...Встигаю подумати, що таки встигла народити сьогодні..Все в порядку, кладуть мені на груди, і він зразу починає смоктати цицю...Такий гарненький, загорілий, весь у татка...Я починаю плакати...Лікарка і акушерка мене заспокоюють, кажуть чого ти плачеш, ти вже ж вродила...Крізь сльози пояснюю, що то від щастя...Мене дико трусить, хоча в палаті страшенна спека...Прошу забрати малого, бо боюся, що однією рукою його не втримаю, а в іншій крапельниця...Дивлюся, а Данков мене зашиває ...Акушерка каже, що тільки тріщинка, з таким великим малим...Якби ж вона знала, що в мене ще всю вагітність молочниця була, там взагалі ніякої еластичності, просто диво!..Надивилася фільмів про роди, лежу і думаю, що то ж іще треба зібратися і плаценту народити...І нащо мене зараз зашивають, якщо ще тужитися?..Але більше про потуги ніхто нічого не каже...Виявляється я все вродила за 1 раз...Накривають ковдрою, дають малого...Він зразу знаходить цицю і активно смокче...Але дитяча лікарка надовго не дає нам побути разом, кладе його під кисень...Виявляється в мене води були дуже брудні, в малого було двократне обвиття пуповиною, каже якщо води попали в легені, то це може дуже погано закінчитися...Але я знаю, що з ним все буде добре...Данков каже принести для мене якусь настойку чудодійну, бо мене дико трусить...Я починаю пити і розумію, що то коньяк...прошу дати мені хоч водичкою запити, бо коньяк терпіти не можу...Медсестра дає телефон, дзвоню чоловікові: «Ти вже тато!». Він в шоці, не знає що сказати...Ти ж мала в першій народити!..Даю йому послухати сина...Дзвоню мамі...Мама плаче...Кажу санітарці, що більше певно родити не буду, бо то дуже боляче...Вона каже, що ще прийду через пару років, що то всі так кажуть...

Дивлюсь на своє малятко, він лежить в тій камері, і то спить, то просто лежить, інколи плаче...В мене поганий зір, я не бачу його добре, але відчуваю, як мені його вже не вистачає, такого рідного...Потім мене перекладають на стіл для перевезення, питають чи давати малого...Крапельницю мені нарешті витягають і я кажу, що давати, тепер я його втримаю...Мені кладуть синочка на груди і так ми їдемо на другий поверх...В ліфті яскраве світло, він підіймає голову і мружиться на нього...Такий маленький, а вже тримає голівку...Я приставляю долоню до його лобика і не даю лампам яскраво світити в його маленькі оченята...Він дивиться на мене якусь мить, і я розумію, що хочу захищати і оберігати його все життя...

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Як це було..
Так хотілося зробити подарунок коханому чоловіку на його ДН.. але подарунок вирішив з"явитись на наступний день. ))
27 січня.
Снився мені карнавал. Все таке цвітасте і кольорове. Прокинулась я від дивного відчуття.
- Ой! Це не тренувальні..
Годинку полежала, прислуховуючись до себе, до нових відчуттів. Потім вирішила, пора вже і майбутнього тата розбудити.
- Влад, почалося. Народжуємо.. ))
-Точно?
-Точно! ))
Регулярність 7хв.
Ми обидва зраділи, що ось він - початок. Тихенько лежали під ковдрою і відпочивали. Готувались до головної події. Нехотілось ні музики, ні рухів. Хотілось спокою. Зосередженності. Розслаблення. Тиші і напівтемряви. І дихання само вивело мене на потрібний лад.
Регулярність - 5хв.
Дзвонимо свому лікарю. Дізнаюсь "приємну" новину. Народжуємо не у неї, а у чергової. Засмучуватись у мене немає бажання.
Пробую вставати (думаю може пригодяться знання з курсів?), але навстоячки, відчуваю, довго не протримаюсь. Не моє це. І знову приймаємо горизонтальне положення. )) Влад, тим часом, дозбирує потихеньку сумки.. Чекаємо таксо..
Регулярність 4-3хв.
Таксист їде мовчки.. і здається, волосся у нього на голові рухається від страху..
Я голосно передихую перейми: - Ух...Ух..Ух..Ух.Ух.Ух.Ух..Ух...Ух..Ух...Ухх.. А вони все довші..
А чортяка би вхопив ту львівську бруківку.. кожна ямка та горбик заважає розслабитись. Поміж перейм насолоджуюсь хвилинами спокою.. і радію.. Скоро.. зовсім скоро..
Під"їхали до пологового. Водій перший вискочив з авта:
- Боже! Як я перенервував..Мені потрібне свіже повітря!! (закурив)..
Ха-ха!! Боявся, що ми в машині народимо, мабуть.. )))
Регулярність 3хв.
Нас прийняли. Познайомились з лікарем. Приємна жіночка. Відкриття 5см. Вердикт - в родзал!!
В родзалі неймовірно душно. Градусів 30.. Пересихає в горлянці.. Нас залишили самих.
Як добре, що з нами наш татко. Мені зовсім не страшно. Я думаю лише про дитину. І про розслаблення.
- Водичкі.. Дякую любий, Ось.. пішла перейма.. Ще... ще...
Лежу на боці.. дихаю.. Встаю до умивальника - хочу холодної водичкі.. вмитись. Парко..
На півдорозі назад починається потуга... Та й ТАКА, що говорити не можу.. З сусідньої кімнати доноситься голос нашого лікаря:
- Що? Вже тужить?
А я провисаю у Влада на шиї і слова видавити з себе не можу.. Так!! Тужить!! А вимовити не можу.. тільки мотаю головою.. Чоловік все розуміє і кричить лікарю: - Ага, тужить.
Ліжко трансформується у крісло..Тужимся.. тужимся..
- Татусю.. ось дивіться голівка вже прорізається.. Ость волосата яка.. )))
Влад дивиться і посміхається..Питаю.. ну що там?))))) говорить: - Ага..волосячко.. чорненьке..ще трішки..)))
- Татусю.. дивіться..голівка вже є.)) Ага.. бачу по його очам.. радіє..отже ще трошечки.
Тужся! ще! ще!ще! РРаз! І ось вона! Наша донечка! Мокренька.. гаряча...Ось вона у мене на животі.. Боже , яке це щастя.. яке полегшання! Вона тепер з нами..І ми тримаємо її в обіймах.
Відпульсувала пуповина.
- Татусю.. перерізайте пуповину.
А тепер, я вже нічого не бачу. Я від"їхала кудись далеко-високо.. Кудись в себе. Забула подивитись , як виглядала плацента . А Влад бачив. Він у мене молодець.
Спасибі Тобі, Коханий за все. За підтримку, за впевненність, за ніжність.
Спасибі Тобі за донечку. ))

Час народження : 17:05
Вага: 3.450кг.
Ріст: 53см.

Пи.Си. Я дуже хотіла максимально природніх пологів. Мінімального втручання в цей надзвичайний природній процесс. Ми обидва з чоловіком готувались до цього. Тому ми їхали в пологовий в останній момент, виключно для того, щоб лікар зловив дитину. Тих три години в родзалі пролетіли так швидко, що аж не віриться.
Для тих , хто сумнівається..Пологи це дуже Красиво. Це як спілкування з вищими силами. Нірвана..
Але це знання не прийде само (надто вже сильний тиск на свідомість сучасної людини)..
Цю Істину треба хотіти пізнати.. Це може кожна жінка.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Мені ще на 1-му УЗД визначили час пологів-13 грудня. Точно вгадали.
Якогось передчуття. що скоро народжуватиму не було зовсім, завжди тільки приглядалася у дзеркало чи не опустився живіт, але щось нічого не бачила. О 3.00 я пробудилася від ниття в животі, такого як при місячних. Встала, пішла в туалет, попісяла, ниття вже ніяконо нема, але на туалетному папері щось дуже мокро. Йду назад в кімнату, в коридорі у мене підтікають води. Почався мандраж, буджу чоловіка і намагаюсь заспокоїтись. Викликали швидку, вдіваємось. Перейми що 5 хв але ще не дуже болючі. Дзвоню до своєї лікарки, а вона сонним голосом відповідає, що їй дзвонити вже тоді як в роддом приїдемо. Чоловік вийшов зустрічати швидку, бо наш закаулок не так легко знайти. Нарешті всілися ми в машину, а водій не може дати назад - дорога вкрита льодом. в мене в голові вже 100 думок як то буде як ми не виїдемо. Чоловік вибіг з машини на подвір"я за піском шоб підсипати, а пісок як камінь замерз. Але тоді всі вийшли з машини (крім мене і водія) і вихали її.
Близько 4.00 ми вже були в роддомі. О 6.45 на світ появився наш Андрійко:connie:
Роди перші, але пройшли досить швидко. Правда, були розриви внутрішні і надріз ззовні робили.Татка з нами не було, бо карантин і нікого не впускали. То він під роддомом круги намотував. Я йому казала щоб додому їхав бо то так скоро не буде тай яка користь з того, що він там намерзнеться під вікнами, але він не послухав. Казав, що потім дядько-сторож його до себе закликав у кімнатку де він сидить при вїзді в пологовий.
Моєму маленькому синочкові вже 4 місяці і 3 дні. ТІшусь

 

Відповідь: Розповіді про пологи

30 квітня. Як завжди, десь о 3-й ночі встала і навідала білого друга. Відчула, що живіт нив трохи якось не так: замість майже безболісних перейм, до яких звикла, було чутно доволі гострий біль, але недовго, секунд 5-10. Подумала, що, може трохи себе накручую і лягла спати. Прокидалась майже щогодини від того, що живіт і далі так спазмував.
Десь біля обіду вирішили з чоловіком піти прогулятися в центр, поїсти бургерів. Біля парку Франка ще встигли зустріти Натореллу, трохи погомоніти. З’їли ті бургери. Відчувала, що проміжки між переймами скорочуються.
Прийшли додому, вирішили засікти інтервали. Спершу було 10-15 хвилин, з 7-ї вечора – скоротились до 5-6. Вирішили ще зачекати. О 10-й вечора інтервали збільшились до 10-15 хвилин і я вже намірилась лягти спати, думаючи, що то таки ще не початок (все чекала, що може почнуть відходити води, бо корок, який почав відходити зранку, – то не зовсім показник). Заснути я так і не змогла: до 2-ї ночі намотувала кола по кімнаті, а коли інтервали скоротились до 2-3 хвилин, вирішили дзвонити до лікаря.
Приїхали в пологовий з відкриттям в 7-8см, я вже націлилась на те, що до 4-5 ранку стану мамою. Та не тут то було. Десь до 5-ї ранку ми ходили по родзалу, скакали на м’ячику, а перейми і далі були просто переймами. Потім лікар подивилась мене і сказала, що варто проколоти плідний міхур. Ми спершу були проти, але вона пояснила, що діти не повинні народжуватись «в сорочці», оскільки може початись відшарування плаценти, а з цілим міхуром його можна і не помітити (до слова, як я народжувалась, в моєї мами води теж не відійшли, потім ще й почалась кровотеча); до того ж він вже був плоский, що вказувало на те, що він своє вже відслужив. Отже, прокололи міхур, води вийшли чисті. Я далі переходжувала перейми, а процес не хотів запускатись. Тоді лікар запропонувала лягти на бік. Так і зробила – через невеликий проміжок часу відчула підтужування (фізично відчувала, як голівка малечі починала проходити через тазові кістки). Десь до 8.30 ранку я то лежала, то ходила і передихувала потуги (не лише тому, що лікар казала не тужитись, я нутром відчувала, що ще рано, що ні я, ні дитина ще не готові).
Потім я залізла на крісло, хоч лікар казала: «Можете і на ліжку народжувати, і вертикально», але чомусь потуги були частіші, коли я відхилялась назад десь під 45 градусів; тому на кріслі, якого боялась як вогню, почувалась навіть комфортно (коли я стояла/присідала або нахилялась вперед, було відчуття, ніби малеча впирається в лобкову кістку і не може рухатись далі).
Далі мені пояснили як і коли тужитись (не командували «тужся», а казали самій ловити потугу і трохи їй допомагати). Зрештою, я відчувала, як малеча сама лізе, впираючись ніжками в дно матки і викручуючись всередині, як штопор. Часом я навіть не прикладала зусиль: мій організм сам тиснувся.
Якийсь час нічого не виходило: голівка дитини трохи виходила назовні, потім знов ховалась. На одній з потуг відчула, як щось запекло – пішов розрив. Лікар запропонувала зробити надріз, щоб принаймні розходження тканин було контрольоване (був ризик, що піде ще кілька тріщин). Чоловік спершу був категорично проти (переживав за мене), але вирішив, що краще вже надріз, ніж невідомо що. Як тільки мене розрізали, через пару секунд я почула голосний крик і відчула на грудях щось гаряче і мокре – так 1 травня о 9.00 вискочила (як сказав чоловік) з мене моя доня, зростом 50см і вагою 3400г. Як виявилось, в неї було обвиття навколо голови обручем з вузликом з лівого боку; саме через той вузлик я трошки порвалась, а «обруч» не пускав моє маля назовні
Загалом, хоч все вийшло не так, як хотілося б (через проколювання і надріз), проте я рада, що під час пологів ніхто мене не підганяв і всі маніпуляції робили лише з нашої з чоловіком згоди, пояснюючи при цьому для чого воно все треба і не залякуючи фразами на зразок "серцебиття дитини падає!!!"; тому оцінюю пологи як "лікарські, але з чєловєчєскім ліцом" (особливо зважаючи на мою з чоловіком хронічну "любофф" до людей в білих халатах).

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Ось і я сюди,поділитись одним з найщасливіших моментів у житті
ПДП мені ставили на 16 липня,але при тому запевняли,що не доношу,бо і живіт низько,і дитинка у самому низу.Ага,ще й обіцяли меншу,ніж попередня (це все у ЖК)
Я ж не дуже вірила, бо по моїх розрахунках, доця мала народитись не раніше 23-24 липня.
Паралельно зі мною, була вагітна моя одногрупниця,з таким же терміном. Народила вона раніше і дуже швидко. Мені так сподобалась її розповідь,що й себе налаштовувала на швидкі пологи без лікарського втручання.
Ось підійшов перший термін-16 липня-тихо, 23 липня-тихо. Думаю, усьо, знов будуть мордувати/стимулювати і т.д. Почала просити ляльку поскорше виходити, щоб дядя лікар нічого не встиг нам зробити. Дату вибрала 29 липня і стала чекати. Передвісників і далі не було.
З 26-го почала частіше бігати в туалет, 27-го почав тонусувати живіт, без всякого болю кам'янів і відпускав. 28-го пішки збігала на Нову пошту за посилкою туди і назад, потім ще пішки на 10 поверх її затягнула (ліфт не працював) А болю і далі немає, тільки виділень стало більше. ВВечері пішла вкладати доцю спати, як потягнуло поясницю і захотілось в туалет. Наш татко мене замінив, а я пішла відпочивати. В 10 вечора потягнуло низ живота. Я відразу подумала-ВОНО. Засікла час,через 10 хв наступна перейма, через 7 хв. знов,третя вже через 5хв.
Годинку я ще дивилась телевізор, а потім натякнула чоловіку, що можемо сьогодні народити. Він не повірив,але попросив, щоб я набрала лікаря для перестраховки. Лікар запропонував показатися черговому.
В 00.00 ми вийшли з дому. Пів першої були в приймальні пологового, перейми були вже кожних 3 хв. Огляд показав відкриття повних 7 см. Швидко оформились і побігли в родзал. Акушерка слізно просила мене лягти, але я не могла. Хотілося тільки ходити і стояти. Раптом почало тужити і я сама швиденько застрибнула на крісло. Подумалось, чого така болюча перейма, аж тут на мене кричать: "Не стискай ноги, бо голівка вже вийшла!"
Від шоку я перестала тужитись (не повірила,що так швидко) То мене відсварили і я прийшла до тямки. Ще пару потуг і в 1:40 ночі, 29-го липня на терміні 40 тижнів , 5 днів мені виклали щокастеньку красуньку доцьку. Всі здивувались, коли вага показала 4400г. Жодного розриву, надрізу чи навіть царапинки
Доцька ціленька-здоровенька. Все саме так,як я і хотіла.
До сих пір не віриться, що пологи бувають такими швидкими і легкими.
Чого і бажаю всім теперішнім і майбутнім мамочкам!

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Поки мої дітки сплять, вирішила я і свою історію двотижневої давності написати. А здається, що це було не зі мною і зовсім давно...
Почну з того, що з наближенням пологів, мій страх поступово розвіювався. Я переконала себе в тому, що все має пройти швидко, легко, максимально природньо. Хоча досвід попередніх пологів був повністю протилежним.
Тренувальні перейми нагадували про себе цілий 9-й місяць. Добрий знак- організм давно готується. З наближенням дати Х тренувальні ставали тривалішими, болючішими, навіть скорочувався інтервал між ними. Так 12.08. я потрапила в ПБ. Попросила, щоб оглянув черговий лікар. Сказав, що це ще не те, але за 1-4дні точно народжу. Запропонував патологію. Все це попросив переказати лікарю, що мав приймати пологи. Я від госпіталізації відмовилась. Просто не хотіла лежати. Та і старшого синочка не було з ким залишити. Так і поїхали назад додому 80км. Через 2 дні відійшла пробка.
16.08 з самого ранку мене мучили болі і надмірне газоутворення в кишківнику. Мені аж самій себе було шкода: скоро пологи, треба сили берегти, а тут такий дискомфорт і періодичні болі. Все "списала" на зеленуваті яблука. Напилась вугілля, чаю. Нічого не допомагало. Під вечір послала чоловіка по плантекс і но-шпу. Подзвонила моя знайома, яка нещодавно народжувала другу дитинку і теж мала тривалі тренувальні перейми. Порадила їхати в ПБ. Ніби я можу пологи не розпізнати через брекстони, а мені далеко їхати. Мені аж смішно стало, як це можна перейми не помітити. Дочекалась я своїх мужчин з аптеки. Мій синок казав чоловіку, щоб відвезти мене в лікарню до дяді лікаря, бо в мене сильно болить животик. Пішли мої мужчини гуляти на майданчик, а я продовжувала лікувати кишківник. Після но-шпи і плантексу я зрозуміла, що з кишківником все гуд. Просто в мене перейми з інтервалом 5хв, а ще їхати 80км... Дзвоню чоловіку. Вони помаленько ідуть з майданчика. Прийшлося їх підігнати. Болі в мене вже були порядні. Ще і паніка, як маю доїхати. Речі всі були зібрані. Взяли одяг синочку і поїхали. Малого брали з собою, бо не засне без мене або чоловіка. А вже наближався час нічного сну. Так склалося, що їхали ми в машині, де лише 3місця для пасажирів. Тобто, я не могла ні прилягти, ні нахилитись, ні обпертись... Ще і дитина біля мене. А просто сидіти рівненько з сильними переймами і при їзді по наших дорогах, підскакувати на кожній ямі, то непроста справа, м'яко кажучи. Телефоную лікарю, щоб виїзджав. Встигаю тільки сказати, хто я і що в мене сильні перейми, як з ним зникає зв'язок. Навіть не знаю, чи лікар щось почув з нашої розмови. В глубині душі пригадала пару "тепленьких" слівців і заспокоювала себе, що знайдеться для мене хоч один вільний черговий доктор. Назад дороги нема. На щастя, зв'язок відновився, а лікар вже іхав в ПБ. Їхати ставало все "веселіше". Перейми ставали тривалішими і болючішими, інтервал скоротився до 2хв, а їхати було ще далеко. Всюди ремонти доріг, рух в одну полосу... Я постійно підганяла чоловіка, щоб не прийшлося йому в машині пологи приймати. Останні 20хв ми їхали без світлофорів з включеною аварійкою. Мене вже легенько потужувало від тої їзди і постійних ям. За бруківку на Личаківській я мовчу. Знову пригадала всі "словечка". Лікар чекав біля ПБ, зайшов зі мною. Зразу пішов переодягатися. А мене абсолютно без поспіху почали оформляти. Бідний мій синок сидів і навіть слова не промовив. Не міг зрозуміти, що відбувається. Я швиденько переодягнулась прямо в приймальному. Послала чоловіка по медикаменти в аптеку, бо не все купила. А жіночка, що оформляля історію, каже до чоловіка:"Ви не спішіть, не звертайте на неї (тобто, на мене) уваги!" Я впала. Вона краще знає, які в мене перейми. Нарешті дочекалась чергового, щоб послухав серцебиття. Інакше, в родзали не пускали. В родзалі була в 22.25. Побачила свого лікаря і до мене прийшов спокій. Я в надійних руках і все буде добре. Ще раз нагадала, про тепловий ланцюг, відпульсування пуповини, табу на медикаменти... Лікар запевнив, що все так і буде. Вже було відкриття 6-7см. Поки лікар дооформлював всі папери, то казав, що ще перейми трішечки закороткі. А після наступної я вже відчувала всі переваги крісла-трансформера. Спокійно пояснив, що, як, коли маю робити, щоб уцілів мій старенький шовчик. А в мене почалась паніка. Я ніби розгубилась. Неправильно тужилась. Хоча теоретично і практично все знала. Лікар попросив дати мені воду. Запитав, чи я прийшла до себе. Ще раз все пояснив. Акушерка показала, що саме я роблю не так. Між переймами я спробувала, чи все роблю правильно. Все пішло як по маслу. Перейми були короткуваті і хтось запропонував "один раз потиснути". Я категорично відмовилась і ніхто не настоював. В 23.10 мій комочок 3500г і 55см лежав в мене на животику. З дитинкою все було добре. Не зважаючи на постійні страшилки УЗД про затримку розвитку плоду (через пізню овуляцію і довгий цикл ), несиметричні розміри плоду (доця виявилась довгоногою), малу вагу плоду, маловіддя, неоднорідні води (були абсолютно чистими). Так що всі мої переживання на рахунок дитини були абсолютно безпідставними. Але так добавляли негатив і непотрібні хвилювання. Лікар вивів педіатра в коридор і розпитав про стан дитинки, щоб я не чула. Повернувся такий щасливий. Оголосив, що педіатр не має жодних зауважень до дитинки. Доня як приклалася до грудей в 23.20, а "відклалася" в 9год ранку. Так почався безперервний марафон -ГВ.
А я була абсолютно щаслива. І мала для цього купу причин.
1- не прийшлося казати мамі, куди я їду. Їй пологи доньок вкорочують життя, напевно, на кілька років. Вони краще би сама за нас народжувала.
2- приїхали ... пізніше немає куди. Я про це мріяла, але вважала неможливим через далеку відстань. Але і це вдалося.
3- жодних медикаментів і світла голова на пологах. Після стимуляції відчуття абсолютно інші.
4- обійшлося без епізіотомії.
5- головне, що доньою все добре. І всі "діагнози" були лише страшилками.
Тільки чоловік поїхав до друзів вкладати малого. Тому на пологах не був. Це єдине, що я хотіла би змінити.
Дякую всім "жителям" пузатої хати за позитив і за те, що просвічують мамочок, якими мають бути пологи. Вчать ставитись по-філософськи до "діагнозів" лікарів, УЗД, ліків, аналізів...
Бажаю всім мамочкам лугких природніх пологів і здоровеньких діток.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Напишу коротенько по свіжих спогадах.
Всетаки самонавіювання то страшна сила. Тепер я в тому на 100% переконана.
Я себе настроїла що мушу доробити ремонт і до того про пологи навіть нехтіла думати.
От якраз доробили ремонт і 3-го вересня на мое день народження зібралася купа друзів і родичів. Одразу і ремонт відсвяткувати і ДР Відповідно пару днів перед тим то була сама біганина-прибирання-готування.
Десь в 10 вечора розійшлися гості. Я вклала малу спати. Потім ще посуд до посудомийки поскладала і десь о 12 сіла коло чоловіка і кажу ну все тепер вже можна і родити. І тут чую що щось з мене тече - встаю мокра пляма але не величка. Чоловік каже тіки не кажи що то те що я думаю, яж пив як я тебе у пологовий повезу. Посиділа ще ніби почуваюся нормально, думаю може то ще не воно. Але вирішила піти якусь стару простинь пошукати, бо у мене взагалі ніц не було складено. Добре що хоч речі старшої раніше перепрала і поскладала.
Відправила чоловіка спати, сама походила знайшла пару простирадл пару разів завітала до туалету і теж лягла. Але вже о першій зрозуміла що спати вже не випадає, але їхати теж ніде не хтіла. Пішла хлюпатися у ванну - думала дочекаюся до ранку а там подумаю де їхати. Перейми були десь 1хв через 15.
Багато читала що у воді перейми набагато легші - то думала поплаваю відпочину. Але мені щось легше не стало а навпаки різко скоротився інтервал. Коло 2 ночі вже йшли перейми по хвилині через 2-3 хв. І мене почало підтужувати. А я почала панікувати. Чоловік і моя мама теж не спали і дивлячись як мене вигинає дугою у ванні також тихо панікували. І я дозволила викликати швидку.
О 2:15 приїхала бригада. Я ледве встигла натягнути якусь нічнушку і халат, а мама з чоловіком закинути у кульок пару дитячих речей і документи. І ми з чоловіком поїхали (я так і поїхала у халаті і капцях). Дорога до Мечнікова по бруківці і роздовбаній швидкий додала гостроти вражень, але доїхали досить швидко. Лікар з швидкої оформлював мене з медсестрою, а до мене одразу підійшов черговий лікар і казав срочно мене везти у родзал. Чоловік ще купляв одноразові пеленки і собі одноразовий комплект на пологи. У родзалі мене одразу посадили на крісло. А мене вже зовсім перло, лікар просив передихувати перейми. Принесли апарат послухали серцебиття дитинки - ніби нормально. Якраз підійшов мій чоловік і ще 3-4 якись жінки - хто з них хто я так і не запам"ятала. Лікар дозволив тужитися а сам притримував промежину. За декілька хвилин о 3:05 ляля лежала у мене на животі.
Доречі поклали на одноразову пелюшку - довелося гавкати щоб поклали полюдськи. Чоловік молодець - прослідкував щоб пуповину не одразу перерізали, бо я про то забула. Плацента відійшла ціла дуже швидко але окситоцину при тому не кололи. Малу забрали вдягти - "ПОЛОЖЕНО", хоч я і не хтіла віддавати. Тим часом лікар оглянув мене - все добре без жодних розривів. Санітарку яка вдягала малу хтілося прибити - так то мені здавалося довго вона робить. Нарешті дали мені мою доню і залишили нас в 3-х в спокої на 2 години. Моє чудо мирно їло цицю, а я карталася докорами сумління що не всиділа ті пів годинки вдома.
Спроба поговорити з лікарем на тему виписати мене пошвидше - бажанно ВЖЕ ніц не дали. "НЕ ПОЛОЖЕНО". Далі мене перевезли у після пологове - чоловіків туди не пускають. І тут виявився ще один "сюрприз" - доню мусить тут оглянути педіатр. Мене везуть у палату а доню везуть на огляд - "НЕ ТУРБУЙТЕСЯ ЗАРЗ ВАМ ЇЇ ПРИВЕЗУТЬ". Я видно з гормонів тормозили - не знала що сказати. Поклали мене на ліжко у палаті - мені мізки повернулися. Встала пішла шукати де моя дитина. Прийшла якраз як її розгорнули. Сказати що на мене як на дурну дивилися-то ніц не казати. Стояла там поки малій підв"язали пупок віднесли до палати і віддали нарешті мені. Далі було ще багато всяких приколів, але я вже добре все пильнувала, та й мене видно вирішили не чіпати. Виписали на 3-й день з не відпавшим пупочком ( сусідці відкрутили, бо з пупочком НЕПОЛОЖЕНО )
Як підсумок.
Все пройшло дуже добре, навіть краще і спокійніше ніж мої перші пологи. Але всеодно природнім весь цей цирк у пологовому назвати важко.

 

Відповідь: Обговорюємо пологи

Поки моя кукуся спить і я розкажу про свої пологи:
30 серпня я цілий день прибирала, наварила закруток(але аджику таки не встигла закрутити, помогла свекруха), зробила чоловіку їсти, а сама їла цілий день яблука і кавуни і навіть не звертала на періодичні болі у животі, бо вже змучилася від прислухання до себе чи то перейми чи ні, а це таки були перейми. І тут 23 00 я ще прийняла душ, а живіт так уже серйозно болів, але я і дальше не звернула уваги, пішла погріти пузо до чоловіка і тут почула вологу там само, пішла в туалет і поняла, що то напевно відійшла пробка, ще зразу не казала чоловіку, а пішла ще раз у ванну зробила собі зачіску і аж тоді йому сказала і то було щось - ми почали засікати перейми вони були по через 10 хв, короче чоловік сказав їхати... Приїхали ми на Джамбула, мені там не сподобалося, медсестри були як мегери, чоловіка хотіли відправити до ранку додому, а мені дати укольчик, який зробить все природньо я категорично відмовилася і о 2 00 ми поїхали на Мечнікова, тут файні попалися на реєстрації, але лікарка почала щось ламатися, бо у мене нема приписки, то я сказала, що ще можу поїхати на Батальну і вона вирішила, що гроші отак вночі прийшли, то взяла всю відповідальність за мене на себе
Перейми у мене були по через 5хв, але відкриття було 4см, сказала чекаєм поки сама не відкриється, вкололи обезболююче і все і так ми чекали до 7 15, а 7 30 я мала свою лялю на животику. Зробили надріз, бо перейми мене так вимучили, що не мала сили тужитися ну і дитинка була не маленька. Пуповину відрізав чоловік
Потім ми 2 год балділи разо всі троє, то був такий кайф

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Четвер, проснулася зранку на простині дві величенькі плями мокрі...дзвоню до чоловіка приїдь, поїдемо хай глянуть шоб води не підтікали. Доктор Литвичук дивиться- Ні, каже то в тебе молочниця така, постав свічечку і всьо мине, думаю нічого собі така молочниця шоб так натекла...
Пятниця 2 ночі, проснулась від голоду, пішла на кухню, їм кавун, встаю і знову по ногах як потече, невже води, ну то вже точно не молочниця, а може сечовий, йду полежу. Прилягла, на годиннику вже 3-00, і в животі такий звук ніби шось тріснуло, встаю, знову потекло...
Розбудила чоловіка, шо робити не знаємо, краще почекаємо до ранку. Пішли схватки, не дуже сильні але регулярні кожні 25 хв, інтервал не зменшується.
8-00 їдемо в роддом без речей, шоб не возитися, може то сечовий не витримує навантаження а схватки тренувальні. прийшла до лікаря, лікар глянула і по її лиці і недовольному тону зразу було видно шо вона не в захваті шо ми вирішили саме сьогодні родитися(отут то я і зробила найбільшу помилку треба було забератися і їхати в інший пологовий до іншого лікаря).
Йду оформлятися, чоловік поїхав за речами, медсестри дуже навіть привітні.Привелив родзал, досить такий симпатичний, і горобина така гарна за вікном (якби я знала як зненавиджу ту горобину), шось собі жартуємо, переодяглися...8-30 - капельниця в руку, ні не ставте, я сама. - Та то не страшно, тобі ж краще буде.
Литвинчук- ти до 17-00 маєш родити бо в мене зустріч важлива.
Кажу до чоловіка:"Ти чув?" - "та то вона жартує, шоб ти краще настроїлася..."
Дальше було 8 найстрішніших годин в моєму житті:
Капельниця, капельниця, яку хочеться видерти з руки, не дають мені сісти на стільчик(говорять лежати) поки не рявкнеш, дурнувата акушерка яка постійно питає, шось Вам не дуже болить правда? Я:а Ви про правильне передихування перейм напевно не чули ніколи! тим більше чоловік масажує поясницю...
13-00 приїхали батьки під роддом, мама передала булочки, кажуть їсти не можна, а я голодна, зранку не їла, думала ми повернемося додому.
Дальше вже не дуже памятаю, тільки дику біль коли Литвинчук дивилася розкриття (тепер я вже розумію шо вона намагалася мені відкрити вручну шийку матки, тоід не розуміла), біль така шо сльози текли і все тіло аж тряслося як при високій температурі і те шо 4 години схватки йшли хвилина через хвилину...а розкриття 7 см. і доходить 17 вечора. Лікар приходить і каже шо їй треба йти (вона не жартувала!) і нехай оцей лікар тебе веде...Володимир Володимирович Паврозник, в мене шок...і бачу по ньому шо братися за мене йому не дуже то і хочеться, дивиться відкриття (готуюся до нестерпної болі,а її нема, зовсім легесенько дивиться і тут до мене доходить шо вона мені шийку відкривала, і тут розум проясняється).
Чоловік дзвонить до моїх батьків, робіть шось, нас ніхто не слухає, я мучуся а та г**но лікарка йде і кидає нас, сама наробила, а тепер ше й кидає. і та горе акушерка тоже йде...Всмі налаштовують мене на кесерське...в шоц і в розпачі...
17-30.Батьки приїхали видзвонили свою однокласниця, педіатра яка там працює, Вона Паврознику сказала шо в мене поважні батьки і вони сидять в неї в кабінеті, зайшла до мене, поговорила з новою акушеркою і тут процес пішов....мені промили кров від того гидотного окситоцина,дозволили сісти на той стільчик на якому мені було ТАК зручно. Схватки йдуть але вже набагато легше...
Мене почало підтужувати, а потім і тужити, буквально випригую на той стільчик і кричу шо я народжую (рада як слон!), а потім потуги, на тих радостях шо ми народжуємся я так тужилась шо аж трошки надірвалася, але того практично і не відчула, бо потуги то були 20 найрадісніших хв в моєму житті, і тут в 20-04 народилася моя мацьопа.Ніколи не забуду той момент!
Здорова дівчинка (незважаючи на всі тихакардії які нам ставили в ЖК, маленький обєм животика як нас ставило УЗД) 3,400 кг (а по УЗД нам казали шо ми до 3 кг може дотянемо), 52 см, добре шо завдяки поседенькам навчилася всі ті жахи не слухати
Трошки побула зі мною і її забрали ,реально не було сил, але скучала за нею так сильно шо жити не хотілося. Чоловік заніс мене в післяродову, сил не було взагалі, ноги не рухалися, а в голові був гул і відлуння, нічого не чула практично.
Прошщу шоб привзли доцьку, вона така крихітна і така маленька і так гарно гамає цицю, обіцяю їй шо більше ніколи нікому не дам обідити і так ми спали собі вдвох, (тільки заважали ті тітки які 4 рази приходили і просли віддати її їм, бо мені треба відіспатися і відпочити).
Єдине шо до Литвинчук така огида, шо як чула запах її духів в коридорі то мене нудило, в прямому сенсі.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

покажу я вам і свою розповідь )

 

Відповідь: Розповіді про пологи

І я вирішила розповісти історію своїх пологів. Хоч пройшов вже рік, але пам’ятаю усе, як сьогодні. Почну незадовго до. У 36 тижнів мене поклали на Мечникова у патологію з тиском ( я багато працювала за комп’ютером, була страшенна спека, і від того в мене піднімався тиск). Більше тижня я витримати у лікарні не змогла. Тиск при відсутності "спілкування" з компом зник. Почувала я себе відмінно, а лежати в палаті на старому продавленому ліжку, без чоловіка і домашнього тепла зовсім не хотілось. Я написала заяву і мене відпустили додому. Пологовий на Мечникова, де я вже раніше домовилась з лікаркою, мав закриватись 4 вересня, а дата пологів в мене стояла на 17 число. Виписалась я з паталогіі приблизно 25 серпня. Ще коли їхала додому, казала чоловікові про своє дивне відчуття, точніше сказати, впевненість, що народжу я все ж таки на Мечникова. Довелось нам шукати нового лікаря. Вирішили з’їдити на Джамбула. І ось першого вересня ми поїхали домовлятись з лікарем. Тоді в центрі ремонт доріг був, і всі їхали в об’їзд. Одним словом, півтори години в машині дали своє, і вночі в мене відійшла пробка. Начиталась я тоді історій з інтернету, коли хто народив після відходження пробки. І ось третє вересня, вечір. Сижу і думаю, що все, передчуття моє мене підвело. Я в паніці, я ж так звикла до своєї лікарки і думка про когось незнайомого оптимізму не примножувала. Лягла я спати. І тут почалось найцікавіше. О першій ночі чоловік влягався спати, і тут я відвертаюсь від нього, і чую, щось хлюпнуло. Я машинально підскочила з ліжка і за дві секунди добігла до ванної. Так відійшли води. Чоловік нічого не зрозумів, я приходжу, кажу, що води відійшли, треба кудись дзвонити. А куди? Лікаря ще не вибрали, не домовились, в чергового народжувати зовсім не хотілось. Дзвоню до своєї лікарки з Мечникова, щоб хоч щось порадила. А в неї в телефоні чути, як чиєсь маля плаче ( вона як раз роди приймала). Кажемо, так і так, вже пора. І тут, о чудо, вона говорить приїзжати на Мечникова. Цілу дорогу в машині я істерично сміялась. Щось мене дуже смішила вся ситуація. Переймів не було. Приїхали ми за пару годин до закриття пологового. Але встигли. Оформили нас швидно. Моя лікарка з надією, що ми щось переплутали і ще не час, потягнула мене на крісло. І тут стало ясно, що назад вже дороги немає. Пам’ятаю картину, коли мене завели в коридор до ліфта, я оглядаюсь назад, стоїть чоловік і моя мама, а двері зачиняються. Я в фільмах жаху Завели мене у родзал і лишили там саму. Через годинку десь почались перейми, часова відстань між ними швидко скоротилась. І тут мій малюк почав розвертатись назад. Ооо, що тільки зі мною не робила моя лікарка, як то все було нестерпно, тішила тільки думка, що вже дуже скоро я побачу свого Михасика. Пам’ятаю, як наді мною зібралось купа лікарів, чекали завідуючу, щоб радитись, що робити. Шість годин пролетіли досить швидко. І о 8:50 4 вересня 2010 року на 38 тижні мій малюк все ж таки опинився у мене на животі. Таке малюсіньке і пискливе, беззахисне, а головне, таке кохане. Не обійшлось без маленького надрізу (малий був обвитий пуповиною на шиї), але то вже були метелики. От така історія появи на світ мого маленького бешкетника.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

моя розповідь

я не любітєль писати всякі повісті, ала ось це руководство к пользованію написати мушу)
усі напевне пам*ятають, шо народжувати я планувала в чергової зміни без жодних домовлень. дуже хотілось в мед, шоб не було волокити з пропискою іцетера. але мед був закритий до 6 вересня, а термін мій виходив, як казала лікарка в жк, 20-25 серпня.
ну 1 вересня я точно вроджу, написала я в гілці для майбутніх мам. прийшло 1 вереня, за ним і друге, наш добропам*ятний модератор поцікавився чи не дня вчителя я чекаю а, ні. чекала я на відкриття меду (хоча запасний аеродром на джамбула був підготовлений)
таки дочекалась я того 6 вересня. прокинулась зранку з геніальною думкою - мийка по 6 включно, чи 6 відкриються? гиги. пішла звичайно ж у вищевказану гілку з тим питанням. підказали, шо таки 6 відривають. сказала свекрусі - ну всьо, роддом відкрили, можна рожать. а вона відповідає - йди поспи і йди рожай
пішла я спати (о 12 год дня, шо було за всі 9 місяців вперше). прокинулась пів на третю, встала з ліжка і відчула, шо шось там мені хлюпнуло. пішла в ванну - чиста вода, без запаху. хлюпати почало постійно, перевела за ті 2 години півпростині))
подумала, шо то таки певно вже починається, хоча перейм навіть не намічається. почала помалу збирати сумки, складати постіль і все решта. свекруха ходила за мною і заламувала руки, для неї мої пологи - то трагедія віку))
подзвонила до куми, втішила!! ю-хуууууууу. вона моментально приїхала мене відвозити в роддом. ше би - всі чекають-чекають, а ета нє рожаєт) зібрались виходити, а свекруха сидить на кухні, сльози на очах, руки трясуться. ужас. як її залишати з дитиною?? нагримала для страху. поїхали
їхали весело, порушили як мінімум 2 рази пдр.
приїхали в роддом, зайшли в прийомне. там нікого. марічка пішла виясняти чи хтось буде мене приймати, чи вези обратно
прийняли мене в 6 вечора, прийшов старенький дохтур (стах, чи як?). не був дуже впевнений шо то води. подивився. води. підіймайтесь, рожайте. і всі через одну питають - в кого будете родити? відповідь - ні в кого, не підійшла)) як то? ви на чергову приїхали? а ви шо знали шо ми сьогодні відкриваємось? так, на чергову, так, знала!!
підняли в перший родзал (я ж перша прийшла після мийки, ага). росположилась. і почала ходити нагулювати перейми (так, так. їх не було ще продуктивних, не зважаючи на марічкині *чудєса на віражах* по бруківці личаківського району)
походила я хвилин 15, поговорила з організмом і перейми 5-тихвилинні почались дуже активно. періодично заходили то акушерки, то лікарка молоденька. писали, питали, говорили. заважали мені зосередитись.
в 21 год на зміну заступила інша бригада (гиги) і прийшов лікар, котрий приймав пологи. я якраз виходила пройтись по коридорі, ноги розім*яти, повертаюсь і родзал, там стоїть лікар. питаю - ви по мою душу? він такий - то ви скорше по мою прийшли. послухав серце дитини, подивився на води, каже - може укольчик? (думаю - ага, захотів спокійну зміну, поспати хоче, фігушки) кажу - ні, ніяких уколів, ніяких таблеток. хочу довго і сама. ну хазяїн барін, сказав дохтір і пішов
поки нікого не було, було мені дуже добре. я собі слухала кожну перейму, намагалась якомога бульше розслабитись на ній, особливо розслабити лице-горло-промежину. ходила, не лягала, багато розмовляла з маленьким. посиділа на м*ячику. він стояв біля шведської стінки, а з верхної перекладини висів трос. я за нього рималась руками, коли накочувала перейма. наступного дня мала таку крепатуру, огого) на піку перейм, які передували потугам (останні 2 год), опиралась спиною на крісло. аж в ідчувала як дитина опускається вниз. тоді ж перестали підтікати води. голова вклинилась як має бути.
лікар перед самими потугами захотів послухати серце дитини. попросив лягти на кушетку. я сказала шо не ляжу, бо мені так дуже болить і важко дихати. якшо хоче слухати, най присідає. шо він мав робити - присів, послухав. почав випитувати чи мене тужить. кажу - коли почне тужити - я вам скажу. ну і коли вже хотілось потиснутись, тоді вже сіла на то крісло їхнє (його так склали, шо я мажу сиділа, а ноги поставила на нижні підставки). шось вони там ругались шо я не тоді тужусь, коли їм треба. але я слухала організм і тужилась тоді, коли мені хотілось.
і без 20 хвилин перша ночі народився юрчик) поклали його зразу на живіт, накрили нас пеленкою. я попросила шоб пуповину зразу не перерізали. вони і так зрозуміли, шо зі мною важко сперечатись і десь півгодини, поки народжувалась плацента, поки перевіряли чи нікого всередині не забули, чи нема розривів, ми були *на зв*язку*. малий за хвилин 10 почав крутити головою, шукати їду, я йому дала цицю. зразу підійшла старенька акушерка, спитала чи я вмію прикладати. я (звичайно) їх обрадувала, сказала шо майже 4 роки годую і чи правильно приклала дитину, то вже сама розберусь. паралельно давала настанови неонатологу щодо закапування очей і т.д.
коли вже всі процедури закінчились, нас переклали на нормальне ліжко і дали нам з малявкою спокій. я всім понаписувала смс, передзвонила чоловіку, він сказав, шо саша з бабусею сплять і будити їх не хоче. а через 20 хвилин дзвонить свекруха і питається тихенько так - в тебе зараз ше йдуть схватки? я - О_о, кажу - я вже годину як родила, ви шо з артемом не говорили? вона каже - тьома в себе, я в себе, думала шо ти ше рожаєш (а ви кажете вдома родити, с кєм?). мама тоже моя не спала і не давала спати половині україни і городу-герою воронежу. всім дзвонила і всіх діставала)))
пройшло 2 години, я встала, і пішла в палату. малого несла акушерка, дуже переживала шоб я не впала. а я себе так добре почувала, шо могла ше таксі викликати і додому їхати))) за годину привезли мені сусідку, шоб не було скучно. так ми і тусувались 2 дні разом.
неонатолог попалась нормальна. принесла в останній день бланк заяви, порадила робити прививку. я їй подякувала, від прививки відмовилась))
про всякі перли з гв напишу в відповідній темі
про виписку))) приїхав чоловік з марічкою мене забирати. чекають внизу, а я чекаю на виписку з лікарні (бамажка, яку обмінюють на свідоцтво про народження). а її не підписуютьі не підписують (главврач бавить комісію київську). акушерка погодилась на те, шоб ми (я і сусідка по палаті) їхали додому без тої довідки, а за нею приїхали з понеділка. я на радощах забрала довідку для жк, потім довідку для педіатра, пішла вдягатись. дитяча медсестра вдогонку мені - зараз прийду вдягати дитину, приготуйте конверт (а шо то таке?) і виведу вас в виписне відділення (ну ви в курсі шо там роблять). я помахала головою, прийшла в палату, слінг на себе, малого в слінг, мужа під руку і пішла на вихід. мимо виписної кімнати, мимо медсестер. прямою наводкою в машину і додому
про гроші - держава мені виділила 2 з копійками тисячі на пологи, мені все разом обішлось в 1700. уложилась))))
на всі питання відповім в обговореннях)))

 

Відповідь: Розповіді про пологи

На прохання в кармі пишу розповідь, про пологи…. Отже гуляючи побачили чоловіка, кричав і кудись біг. Практично ми в лісі, і пару дачних домівок з боку… Чоловік мій був проти, але думаю гляну… може й не родить зовсім , мало чого… пішла. Звичайна домівка, без комунікацій… хіба світло, досить чисто але не обжито… якісь пакунки, короче барахло яке звозять на дачу бо шкода викинути… Одна кімната, маленька кухонька… і кавалок коридорчику. Заходжу, на підлозі матрас -диван без ніжок, на ньому кубіта лежить верх ногами до стіни, і кричить… кажу привіт, заспокойся і розвернись до мене, у відповідь –ти хто… і мат перемат… .Питаю, який термін, де болить, які відчуття? Не допомагає, кличе хлопа, кричить шо він мудак… але дивлюсь шось її вигинає так… вилітаю на вулицю, мій чол. Вже три рази викликав швидку… добре. Питаю чи можна нагріти воду, - так, чайником, кажу тому чоловіку хай гріє чим більше. Заходжу до неї… вона далі репетує, не чує мене … шо було під рукою якись мокрий рушник… взяла тай талапнула її, подіяло. Кажу їй розвертайся швидко.. не може. Кличу її чол., на допомогу, трохи розвернули її………..ооо…. там вже голівку видно. Хлоп розвертається, кажу куди??? Марш помагати, не хоче, взяла ту тряпку змаслала його по чім попалу… бо все, пояснювати нема часу. Не знаю як я її маю посадити, поставити, положити… якось на краю дивану вмостила, дала для опори тумбочку, кажу не вздумай зводити ноги… її знову вигинає, руки трясуться, одне бажання було втікти звідтам…. Кажу тужся… Як? ? ? кажу ну як в туалет але не сильно.. опускаю весь словесний монолог який вона видавала…. Кажу до хлопа рукавиці є? (нашо я то питала, не знаю) каже є.. приніс такі господарські.. в мене в сумці завжди купу добра всякого, витягую пакети натягаю на руки( тут я вже думала про себе щоб чимось не заразитись), паралельно командую шоб дав чисті простині… нема. А шо є? шо є то стели… а та кричить, кажу ше раз крикниш пришибу… дитина не рухається ні туди ні сюди… кажу, дихай , дихай мовчи і дихай так ніби дихаєш за цілий світ…. Хлопові кажу, дихай разом з нею, неси воду, горівку… нема. Горівки.. аж не віриться.. каже пипив піднімаю її трохи і під спину шось піставляю, вона нарешті додумалась сказати шо то десь 39 тиждень в неї, обмила всю срамоту … йде потуга, тужся… хвилююсь диииико. Як втужилась- вийшла голівка. Знову потуга одне плече звільнилось, друге не йде, малявочка собі не допомагає.. тужся… тримаю голівку, тужся… і за потугою вийшло дитя. І все… мовчить. Ніби рухається але безсиле, кажу давай прохолодну воду, лий на дитину черпак води, швидко… шо, зачем?, бла бла… облила сама. Схопила сорочку якась висіла на кріслі, замотала, і мале закричало.. але шось хлюпає в нього в носоглотці.. кажу мамаші висмоктуй ротом слиз..пояснила як. І до грудей. Пуповина від пульсувала досить швидко, папаша перерізати ніяк не хотів. Сама . Згадала Левандівку шо можна не перевязувати.. і правда, з неї і не текло майже. Мамашу з дитиною замотала, холодно… кажу хлопові, лізь лягай поруч, грій дитину. Швидкі приїхали одна за другою хвилин за сім… не скажу шо довго їхали бо ми в дебрях за містом, на дачах які є самозахват а не офіційні. То ше треба було то все знайти. Витиснули мамаші плаценту і забрали. Відчуття, ємоціЇ, хвилювання, ненормативну лексику пропускаю. швидка забрала усіх їх, живі, здорові... хотіли ту дитину в шось чистіше перемотувати бо відітєлі в меконії воно... я хоч по житті ніколи не сварюсь але вже прорвало... краще вже той меконій ніж мерзнути під час тих повивань, в лікарні відмиють. лікарі погодились.