Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Найгірше в такій ситуації є те, що дитина стає заручницею і об"єктом маніпуляцій чоловіка. Це поступок не дорослого мужчини, а синочка, який тільки таким чином може показати свою силу. Чи хватить в Вас ресурсу його ростити і дорослити? А чи ,зрештою, це Вам потрібно тепер? Думаю, свої сили треба залишити на себе та дитину.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Мені здається, що це було більш на емоціях. Раніше я також могла кидатись такими словами, доки не зрозуміла, що просто хочу таким способом показати чоловікові яка я незалежна. А в один прекрасний день подумала - якщо він ДІЙСНО збере речі і піде? До моєї голови дійшло, що насправді я цього не хочу. А ще - якби чоловік МЕНІ сказав забиратись з хати, я б образилась до кінця життя. А сама ляпаю...
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? sweetditya,напевно ви праві. Просто я собі не уявляла ніколи розлучення і він про це знає, от і маніпулює. Переживаю чи дитина не осудить, бо все ж хлопчик. Виросте і запитає, чого я не зберегла сім"ю. Що я тоді скажу? Подавати батька з поганої сторони - це для мене низько, а не пояснювати теж погано. Хоча про що я таке говорю - коли це ще буде?????????
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? ні, який би не був чоловік,якщо він батько хороший,або хоча б непоганий,хай таким і залишається для дитини.А буде рости, сам зрозуміє... То все залежить від того,як чоловік буде відноситися до сина. Якщо буде навідувати,буде потребувати його,хай так і буде, для дитини,а тим паче для хлопчика потрібно відчувати присутність батька.Якщо будете не гарно відзиватися про нього,це може настроїти сина проти вас, він буде думати,що це ви винні у тому,що татко не з ним живе.Мій тато колись різні речі робив,що моя мама мала право різне про нього говорити, та вона завжди нам з сестрою казала,що в нас тато дуже хороший,що він нас любить і ми йому потрібні. І які б не були відносини між ними, та татом від для нас буде завжди. ---------- Додано в 23:58 ---------- Попередній допис був написаний в 23:57 ---------- а може то мама його такий на нього вплив має?
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Ми ніби розійшлись, але він чомусь приходе...Розлучення мені дати не хоче.А я не можу прогнати...Вже ніби був кінець нашій маленькій сім"ї, а він приходить...Головне ходе гуляє з колишньою дружиною,а сюди всеодно вертається.А я нічого не можу з собою зробити і так мордуюсь...Розумію що без нього не можу і так теж не можуСьогодні цілий вечір сиджу перед компом і сльози самі котяться.Такий стан що хочеться кричати. Кожен раз собі кажу що як він прийде, зразу його прожену, скажу що все, кінець і кожен раз не можу.Так його кохаю що нічого кругом не бачу.Весь світ завмирає як його біля мене нема, хвилини йдуть годинами...А як приходить то година секундою проходить...Я вже не знаю що маю робити.Якби мені хтосьсказав що буду так мучитись то би не повірила...
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Треба взяти себе в руки,змінити місце проживання,або роботи.Врешті-решт поїхати десь відпочити хоч на деякий час.Ваш чоловік попросту любить в першу чергу себе і поводиться,як собака на сіні.Людина може перебороти все!...навіть свою любов...якщо це любов...
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? он і мене мучить питання, яка ж це любов якщо нічого не робиться або в одну або в іншу сторону. Розумію що обом напевне так дуже вигідно. Сьогодні говорила зі своєю подругою з якою разом виросли, але зараз вона живе в іншому місті. Так он, її чоловік виставив на вулицю коли дитині було 10 місяців. Зараз їхній дитині вже 6.5 років а вони надалі живуть невизначено. Тобто він приїжджає, дитину бере на вихідні до себе але он з тою жіночкою поводиться власне так що і вашим і нашим. Його дуже окупувала його мама і він боїться будь що міняти а моя товаришка і не настоює. Он так і живуть, ніби в шлюбі і не розведені а по-суті двоє чужих людей яких пов’язує дитина. Роки минають а невизначеність залишається. Мені здається що вона хоче аби він був голова сім’ї а він все питається в своєї мами як робити і як поступати, а відривати його від мами моя товаришка не хоче бо не хоче нарікань з боку його батьків що вона їм дитину забрала. Один раз вони вже кричали на неї що вона їм зґвалтувала їх синочка, тоді на собі оженила а тоді щей дитину народила. Так ніби той хлоп там був непричетний. Шкода мені їх обох, бо обоє вперті як два віслюки а в нього то щей страх перед своєю мамусею. Дуже важко рішитись на якийсь кардинальний крок але прошу вас, рішайтесь, бо роки злетять, життя перейде а ви з чим лишитесь?
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Яких тільки історій не буває. В мене в знайомої схожа ситуація. Мають двоє спільних дітей (старшому 5, молодшій 2) вона пішла від нього, коли була вдруге вагітна. Він її страшенно ревнував. Це було нестерпно. Потім приїздив, на вихідні забирав дітей. Недавно вона була змушена поїхати з міста не надовго по роботі, залишила діток з ним. Він дуже хороший, як батько. Приїхала....а він дітей не віддає. Тепер вона їх на вихідні забирає. ЦЕ просто жах! В них безвихідна ситуація. Він тримає дітей, щоб вона до нього повернулася, а вона не хоче, боїться. Він часто її бив. Ой, чого це я. Це трохи інша історія))) З усіх історій можна зробити висновок, що, коли немає кохання то і немає сім"ї. А коли є кохання, то навіть не спільні діти обєднують чоловіка і дружину)
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Давно помітила, що підходящі під мій стан теми якось дуже вчасно вспливають. Я свого чоловіка дуже люблю, в мене пунктик на сімейному щасті, але чогось останнім часом не виходить( Багато чого стараюся робити, щоб тепло в домі було і взаємо розуміння, але чогось почали опускатися руки. От вчора погиркалися, а я вперше за 5 років не пішла до нього миритися. Зазвичай всі сварки до ранку прохдять, а от сьогодні мені навіть на нього дивитися не хотілося. Що це? Кохання проходить, чи як то назвати?? І він ніяких особливих стараннь не виявляє....навіть троха почав обзиватися...
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Я розведена вже близько 2 років, маю сина 3 рочки. Перший рік після розлучення був страшним і в моральному плані і фізичному. Батько дитини майже не помагає, швидше заважає жити нормально........Але він нам і не потрібен.......Але я не про те....... Хочу сказати, що кінець чогось, то завше початок іншого.....І треба бути оптимістом в любій ситуаціїі!!!!!!!! Життя - то як тельняшка, є чорна полоса, а є біла...... Хоча деякі психологи наполягають на різнобарвності життя. Бажаю всім оптимізму і вирішення всіх життєвих проблем!!!!!
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Я те саме відчуваю до колишнього чоловіка. Він став для мене байдужим, просто чужою людиною. І часто бачимося з ним, бо разом працюємо. Але нічого не відчуваю і вже не пам*ятаю, що були з ним одружені. От так якісь людські вчинки можуть перевернути почуття. Адже заміж за нього я виходила через кохання. Але при тому всьому і образ ніяких до нього не відчуваю, і каменя за пазухою не тримаю. Відпустила і йду по житті далі. Єдине за що вдячна, так це за те, що від цього одруження маю чудову донечку - сенс свого життя.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? На мене інколи находить злість, особливо , коли колишній чоловік намагається влізти в життя і виховання сина....... але від того тільки гірше мені..... і то я зрозуміла, а син не повинен бачити маму, яка плаче. Як би мені не було погано стараюсь, щоб син того не відчував, але не завше виходить. Тоді просто сама з собою психологічно борюсь
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Собака на сіні то ще м"ягко сказано.Стосунки в нас завжди ніби були нормальні, все змінилося як я пішла на роботу, відповідно почала проводити з ним дуже мало часу, напевно десь раз або два дні в тиждень ми бачилися, бо працювала в іншому місті...Я через то лишила роботу,вот якраз зараз збираюся їхати за розрахунковими і трудову забирати.А нічого не міняється...Кохання дуже важко перебороти....На даному етапі для мене це практично не можливо, я просто живу цьою людиною,а він просто взяв і розтоптав все...Короче нема слів, одні емоції...
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Не тільки в мене було вчора вперше за 5 років. Мій чоловік прийшов додому о 9 годині, ми порозмовляли, але я дуже сумніваюсь що він щось запамятав.Домовились розійтись по інших кімнатах і деякий час пожити так немовби розлучені, без дзвінків, подавання вечері і всього іншого що є між одруженими людьми.Буде просто жорсткий розподіл обовязків. Через кілька днів як буде триматися така гарна погода я все таки поїду в село.В мене дуже багато до нього злості, гніву і образи. В нас хлорують воду потрібно принести води з криниці, на моє прохання він сказав що прокипятиш пару разів та й звариш малому кашу, не має зовсім памперсів.Я сьогодні їздила на базар таскала на собі дитину в слінгу, пакет з памперсами та сумку з іграшками, їду в маршрутці дитина спить на руках, а мені так себе шкода, хоч не можна себе жаліти є люди яким набагато гірше чим мені........... Спаде трохи жара та й піду з дитиною по воду........і після цього ще більше думаєш для чого ти мені потрібен. ---------- Додано в 10:34 ---------- Попередній допис був написаний в 10:31 ---------- Перший раз за тиждень чи відколи дитина народилися?
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Ірушка, стосовно "прокипятиш пару разів і звариш кашу" в нас та сама історія.(( Як не прикро то визнавати, але я втомилася любити за 2. Хочу, щоб в сімї було все добре, а мене ніхто в тому не підтимує(((( Я б і сама на якийсь час поїхала до мами, та робота не відпукає. Як я пішла на роботу, то мені обіцялося допомагати, а на виході нуль. Щей постійно притикається, що то жіночий обовязок, і він того робити не буде. Але при тому чоловічий - забезпечення сімї він виконати не зміг(( Я ж працюю.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Я пам"ятаю, ви колись розповідали що все на собі тягнули, а чоловік вам сказав що ви нічого не просите, то як він може вам допомагати...от результат. Хто не хоче нічого робити, завжди знайде 1000 причин.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Я розлучилася 8 років тому, коли неодноразово переконалася що у скрутній ситуації в житті можу розраховувати лише і тільки на себе, свою себе моральну і фізичну підтримку. Зрозуміла що в такому разі мені краще буде жити самій у спокої і особистій свободі, не витрачаючи сили і турботу без віддачі, "в одні споживацькі ворота", знімаючи з себе відповідальність за все, не примушуючи себе ще і ще раз до нових спроб, до того до чого вже давно немає невимушеного бажання. Довелося пережити те все (людині, яка вважала що я "нікуди не подінуся", не дам "здачі" і можна "витирати ноги" як завгодно, було шоком зрозуміти що таке життя скінчилося, зрозуміти що, виявляється, я була не така вже і погана і т.і.), з моєю схильністю більше переживати за когось аніж за себе я "допереживалася" до ущільнення в грудях через його шантаж "я накладу на себе руки" і мої психотерапевтичні телефонні сеанси.. коли вийшла з УЗД з діагнозом "доброякісне ущільнення", твердо сказала собі: все, я мушу подумати про себе, я потрібна і собі і дитині здоровою. Твердість відчулася і психологічний тиск припинився. Все одно потім ще довго заспокоювала колишнього чоловіка, розвіюючи його переляк від міфів про розлучених жінок, які "зроблять так щоб дитини не бачив" - в будь-який час від першого дня до тепер вони могли бути разом скільки була можливість і вільний час, і погуляти, і навіть вдома побути, попити чай разом якщо донька хворіла і не могла гуляти. Єдине, що я була проти аби він віз її (ще маленьку) у своє село до батьків (батьки - то святе) за 200км від Києва без мене, в машині у нього не було дитячого кріселка. Але знаючи його "психованість", і те як дитина може заплакати раптово що її вкусила оса чи ще щось.. він смикнеться, а там швидкісна дорога.. щоб не "будити впертого звіра", уникала прямої відмови, кажучи "побачимо", "можливо"... так воно і "заглохло" само по собі, бо то не було часу то не збігалися плани у нього, у батьків тощо. Тепер її 10 років. Вона ще пам'ятає як вивозили холодильника (так як я була ініціатором розлучення, чоловік забрав "в наказання" все що міг - збереження, машину, гараж, побутову техніку - я не була проти, навіть "за", не хотілося почуватися чимось зобов'язаною), психування і скандал з погрозами мені "нічого-нічого, є ще сірчана кислота" колишнього коли він дізнався що я посміла подати на аліменти (після того як рік ми з батьками платили квартплату за нього і просили по-хорошому виписатися з квартири моїх батьків, чули нахабне "коли буду вважати за потрібне - тоді випишуся)... зате з того переламного моменту не пам'ятає більше ніякого негативу окрім любові до неї тата і мами, рівних спокійних стосунків. "Ми обоє самі по собі окремо непогані люди, але разом жити нам важко, неможливо" - так я пояснила її коли вона підросла і зайшла розмова. Кілька днів тому вона мені сказала після того як вони з дідусем прийшли з прогулянки - чергового їхнього туру баскетболу, де вона "розгромила" дідуся (вона чомусь дуже любить і м"яч і ті закидання, із задоволенням вчиться, дідусь в ролі тренера - колись у студентські роки грав, пам'ятає ще): - Дідусь мені як тато.. він такий хороший. Таких чоловіків мало.. - Бачиш, як тобі добре.. У твоєму житті аж двоє чоловіків, і обидва тебе люблять, кожний по-своєму. -..і у всіх такі різні характери! Думаю, якщо дітям не нав'язувати своїх думок - ні стосовно тата, ні стосовно чоловіків загалом, вони матимуть власні думки і спостереження, а з часом зроблять свої висновки і нам (батькам) - теж дадуть свою оцінку, розуміючи (або не розуміючи) нас і наші рішення, наші "егоїстичні" розлучення чи навпаки - терпіння і "жертви заради них". Звичайно, у таких "дистанційних" стосунках мало можливостей побачити як вони будуються між чоловіком і жінкою (мамою і татом), хоча теж є свої міні-домовляння, міні-конфлікти, а подружжя бабусі і дідуся є "моделлю" трохи іншого віку.. але все одно, навіть спільний час із татом дає можливість навчитися знаходити компроміс між його впертістю і своїми інтересами, між своєю впертісю і його інтересами.. це теж цінний досвід. Тому, раз вже розлучення неминуче і сталося, впевнена, що варто докласти всіх зусиль щоб зберегти можливість вільних стосунків дітей і підтримувати кожну спробу зближення з ними екс-подружжя (як правило, чоловіка, бо у нашій країні рідко діти залишаються з батьком).
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Перечитала усю гілку. Водночас і гірко і дуже повчально. Бог добрий, він усе бачить, він усього вчить, іноді те навчання болісне до нестерпності.... Але мабуть цей біль є гарантією того,що воно закарбувалось у серці уроком на все життя. Я не наважувалась довіритись жодному хлопцеві досить довго, і коли закохалась вперше то знала,що це не просто захоплення,а саме та людина, МОЯ. Все готова була стерпіти, інших чоловіків навіть як варіант не розглядала. Таким вже він ідеальним для мене був, смішно. Коли він мене покинув депресія мене мало не знищила. З друзями ділитись не хотіла, вдавала,що все добре. Жити було бридко. Постійно думала, чому,чому,чому?????????????? Ця історія на кілька років змінила лінію моєї поведінки, не в кращу сторону. Я себе загубила, і не знала як знайти. Вірити в краще перестала. І.Т.Д. Зараз, обертаючись назад, дякую Богу за те що оберіг мене від цієї людини, за те,що послав мені мого теперішнього чоловіка, за те, що я маю можливісь порівняти їх, і бачу, що перше кохання - це візуальний обман, ми бачимо ,те що хочемо. Де були мої очі? В його сім.ї всі жінки (мама, сестра, тітка, бабуся) так бігали довкола нього, зробили собі домашнього ідола, не давали відра з водою підняти, критикувати ні в чому не сміли. я не перебільшую, одного не розумію- чому тоді, я це бачила, але ніби не звертала уваги, ніби якимось боковим зором))))Охарактеризувати своє перше кохання можу трьома словами ЖОРСТОКИЙ ЕГОЇСТИЧНИЙ НАРЦИС. Але не було б його= не було б того,що є зараз. Тому, розлука часто є першою сходинкою до спаржнього ,вготованого нам щастя))))) Вірте. Пи.Си. Часом зустрічаю його, і розумію що у всіх абсолютно відношеннях зараз я на кілька голів вище))))))))
