Розлучилась, розійшлась... що далі?

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Ваші слова тай деяким чоловікам у вуха...
Бо більшість чоловіків чогось собі думають, що одруження- це такий великий вчинок, який вже сам за себе говорить про велике кохання з його сторони і йому більше ніц не треба робити. Нашо напрягатися?

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

тому краще змінити своє відношення до такого ставлення від чоловіка? чи змінити чоловіка ( тобто цілком іншого) кожен вирішує сам.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Дуже правильний пост.
Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає! (Біблія, 1Кор 13:4-8)

Легко любити молодого, здорового супермена, а що робити з ним коли він вже не-молодий, не-здоровий і не-супермен. Бігти розлучатись. Еееееееееееей - підійди до дзеркала! Та й ти вже не-молода, не-блондинка, не-лялька! (Шо там - бігуді, халат штопаний, ПМС, постійне "мало гроршей!", нагадайте дівчатка ще щось) За що ж він тебе любить, і ще з тобою живе? Шукай в ньому того, кого ти полюбила 10, 15, 20 років тому. Може він трошки змінився на вигляд, не такий активний у ліжку, менше дарує квітів, але ж це ВІН той самий. Придивись. От зараз він прийде з роботи, ати замість того, щоб нити, кинься йому на шию ("Коханий, як я за тобою скучила!"), вдягни щось новіше, ніж той 10-ти літній халат, приготуй його улюблені грибочки (хоч сама їх на дух не переносиш)..... І ти побачиш, що це він...Твій лицар.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

vikad, хотілось би,щоб Ваша порада спрацьовувала на всіх. З власного досводу знаю,що з таким відношенням інколи чоловіки"вилазять на голову" і роблять зовсім недостойні вчинки не те,що лицаря, а просто ..... Одним словом після такого не захочеться вже ні вдягатись-в тебе хтось був?
ні готувати-ти що чимось завинила?
Така вічна недовіра руйнує все. І навіть через рік дивишся і думаєш-де той, який був до весілля.

І ніякий стан не виправляє його відношення до тебе-ні вагітність,ні народження сина...Не те що кулінарія(це ітак звично), ні одяг-шляєшся десь,поки я на роботі.

хух, оце так виговорилась

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Дуже гарні слова! Я ось так думаю інколи - ми весь час критикуємо чоловіків, що не такий, те не зробив, а те забув...! Але і ми не завжди задумуємось про свої вчинки - а чи все я роблю правильно, а що я даю взамін на свої вимоги!?

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Давненько приглядаюсь до цієї теми, бо мало було моментів в сімейному житті, коли було все прекрасно на всі 100. А після народження сина взагалі все пішло шкереберть... (хоча я думала мало би бути навпаки, ех...)
Я живу в постійному стресі, стіни мені давлять на голову, побут добиває...
Більшість жінок, що самі доглядають дитину, мене зрозуміють.
Ні, я не холерик і не психована істеричка, навпаки спокійна.

З чоловіком стосунки не ладились, бо він не міг звикнути, що я не встигаю приділяти йому увагу (усміхатись, готувати...), в хаті безлад, допомоги від нього 0, він знає лише себе- після роботи знімає стрес біля компа або на відпочинку з друзями. А я ж розраховувала на його допомогу, як від найближчої людини!
Навіть коли я хворіла (t 40) з маленькою дитиною на руках (!) - води йому тяжко було подати в прямому смислі слова, для мене це душевна зрада. Шо тут говорити, якщо майже за 2 роки він навіть ні разу з малим не гуляв, бо йому "впадло".
Чаша мого терпіння більше не вміщає, він мене зовсім "не чує". Я забрала речі і пішла... Не можу я бути поряд з безвідповідальною людиною-пофігістом.

Спочатку благав щоб вернулась, мовляв жити без нас не зможе і зрозумів свої помилки, тепер, коли шок минув каже, що готовий зі мною жити заради того, щоб дитина не росла без батька (це мене вбило)... і що я у всьому винна і мій стрес, і що я неправильно виховую сина. А він неучасний, бо занятий роботою або відпочинком від роботи і фсьо. Але який же то батько, що дитина його бачить тільки зі спини або в горизонтальному положенні, хм, навіть прийшов побачитись сьогодні з малим (за 10 днів) навіть яблука чи цукорка не приніс і не спитався, за що ми лікуємось..

Такий тягар на душі, що словами й не передати, знаю, що в любій ситуації є вихід, проте зараз мені його не видно, дуже важко емоційно і морально, ніколи не могла й подумати що зі мною таке може трапитись, але повірте, ситуація для мене була невиносимою.


Порадьте , будь ласка, хтось хорошого сімейного психолога, бо з розуму зійду!

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Усі ми так думаємо, поки не стикаємось із ситуацією :-(((
Радити нічого не берусь, бо у самої повна каша і в житті, і в голові, але дуже добре,що є форум, і ви можете написати-виговоритись і, можливо, самі після того краще зрозумієте ситуацію.

О та, найкраще - це напад. Сама стикнулась з тим, що замість питання, що робити, дехто краще шукатиме винних.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Після будь-якої критичної ситуації проходить час, і життя показує, що все що не робиться - на краще. Якщо Бог дав, значить знав, що витримаєш...
Боляче було, обідно до сліз, в середині все розривалось, хотілось "вовком вити", здавалось тоді, що розлучення - це кінець життя, а з часом виявилось, що тільки початок

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

DarkNess Якою складною ситуація би не виглядала, спробуйте оцінити її тверезо, бо зараз від вас все залежить, а власне від ваших почуттів - чи любите ви його як чоловіка?! Чи хочете бути з ним? Відповідьте собі на це питання перш за все. Бо якщо любов пройшла і залишитеся заради дитини, то постраждають всі і ви і дитина і чоловік.
Перша дитина - завжди важко і не тільки тому що невиспані ночі, багато турбот і все з рук валиться, а тому що вона вносить нові правила гри де не можна про самого себе думати, а так хочеться щоб все було як раніше. Ваш чоловік втратив вашу увагу і тому став байдужим, але це не стільки ваша вина як нові обставини в яких на чоловіка треба перекласти частину обовязків. При чому не вмовляннями а такими ж обставинами які і вас вимушуть приділяти дитині весь свій час.
Нам з першою дитиною теж було важко і ми дуже віддалилися один від одного. В повсякденних турботах в нас не було часу для себе і я як і більшість молодих мамів закрилася в своїх проблемах і обмежувалась тільки наріканнями коли вже накипіло. А чоловік не знав чим допомогти і вичікував (ззовні теж доречі виглядало що йому я байдужа). Ну але в загальному нарікати не було на шо, хоч в середині була якась невизначенність ні разом бути ні розходитися.. А потім я знову завагітніла і ця вагітність, потім пологи винесли на поверхню все що ми ховали один від одного. Ми два місяці виясняли відносини сварилися , хлопали дверима поки все не сказали один одному. І виявилось що ми мало представляли собі що твориться в душі один одного. Я страшенно люблю свого чоловіка - зараз більше ніж в момент одруження але я б ніколи про це не взнала як би не те непорозуміння. Як дивлюся на нього то в середині все кипить і перевертається в гарному сенсі цього слова. Ми стали геть інші - ми дійсно стали сім"єю а не кожен сам по собі.
Говорю все це до того, що справа далеко не в дитині, а в відносинах між вами і якщо ви любите його а не просто терпите то вам варто переглянути абсолютно все. Не боятися розмов і відвертості. Дитину лишіть в стороні від цього - поговоріть про себе, бо насправді вам обом не вистачає один одного. Будь-те готові слухати, і найдіть відповідний момент щоб говорити. Чоловіки мають почуватися чоловіками і тільки тоді вони дозволяють нам бути слабкими.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

На жаль, не завжди легко дати собі відповідь на то питання. І бути впевненим, що прийняв правильне рішення.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Насправді я вже думала про це, думаю, що так.
Але я хочу бачити його турботливим і уважним до мене і до дитини. А ця байдужість до всього крім своєї персони... достало!

Та ше й ці останні слова його мене просто вбили...

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Щоб це сталося треба щоб він відчув що ви любите його що він вам потрібен не як поміч для дитини а як людина як чоловік.
Я не кажу що ви зараз маєте кидатися йому на шию - вам важко. Але вам треба проявити свої почуття в певний момент, бо йому теж може здаватися що він для вас вже втратив привабливість.
Дочекайтеся наступного кроку примирення і не зволікайте з розмовою.
Те що він вам сказав певно "поради" друзів, з якими будь-те певні він обговорює свої проблеми. А жіноча гордість для чоловіків - це такий барьер який вони не можуть подолати і як безпорадні кидають в ту стіну помідорами, як правило гнилими, аби жінка розчулилася, і вийшла на контакт хоч якийсь...
Носом повертіти теж треба безперечно, але не засиджуйтеся в образах. Коли вам вже відляже трохи тоді починайте розмову. Він доречі не мусить знати що вам відлягло. Просто щоб вам легше було його чути. Бо в такому стані як зараз буде важко. І памятайте - язик без костей меле що йому заманеться. Дивіться в душу, для себе спробуйте зрозуміти його проблеми. Так вам легше буде пробачити. А фирктнути показово можна граючи, без внутрішнього болю.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

А цього я практично не вмію, маю низький емоційний поріг і мені завжди дууууже боляче, коли ранять близькі люди...

підтримую ці слова, нам довіри бракує обом один від одного. мабуть, в цьому і проблема. Після того, як він мене "кинув " у складній ситуації, - я не можу йому довіряти, адже довіру втратити легко , а от завоювати знов....

Думаю, жінок це не в меншій мірі стосується... їм теж дуже сильно не вистачає уваги чоловіка, особливо коли всю себе віддаєш спільній дитині (+дому), так чекаєш на його вдячність, розуміння за це...(похвалу), а коли не отримуєш - внутрішні образи тільки накопичуються...

Думаю , що потрібно бути більш самодостатньою, незалежною... (емоційно і психологічно) від чоловіка, менш схильною до самопожертви... тоді, мабуть, буде легше жити в шлюбі. От!

Завжди в будь якому конфлікті є вина обох, потрібно це розуміти. Можливо, це у нас переломний момент, який приведе до чогось кращого/сильнішого, а можливо навпаки - вкаже, що "не судьба". Треба все гарненько обдумати і проаналізувати. Все, що не робиться - все до кращого.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

ну от, Ви вже зовсім по іншому говорите ніж кілька днів тому і голвне пливете в правильному руслі!
я теж зрозуміла що головне не робити поспішних вчинків в гарячій ситуації, треба якийсь час перечекати, а коли окрім емоцій, образ включиться ще й розум, тоді вже можна починати щось вирішувати...
щиро бажаю Вам віднайти правильний вихід з цієї ситуації!

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

От мені цікава така психологія...
Йому здалося...
А ті слова, прохання, сльози днями, місяцями, роками - пустий звук?? Тоді коли ти плачеш, коли плаче і сумує за ним його рідненька дитина, йому нічого не здається????

---------- Додано в 07:16 ---------- Попередній допис був написаний в 07:15 ----------

Ну звичайно, це так по чоловічому... Довести жінку до крайнощів, а потім закидати "гнилими помідорами".

---------- Додано в 07:22 ---------- Попередній допис був написаний в 07:16 ----------

Знову ж таки ("кто о чем, а вшивый о бане"), не треба робити з чоловіків жертв і слюнтяїв. І здогадайтеся з трьох раз, хто їх такими робить?
-
Покине одна "горда", підбере інша. Ні, йому з нею краще не буде, і їй з ним. Але буде терпіти. Або та перша, не кине, а буде роками терпіти. Чому????? (Ніяк не можу відповідь знайти на це питання)

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Так, життя – цікавенна штука. Он моя знайома пара розбіглася, бо ніяк не могли визначитися, хто в них «стерновий» у сім’ї. Чоловік то й шлюбі поводився після народження дитини так само, як описує в своїх дописах DarkNess – аані допомоги, ані розуміння… Тривало те хитання кілька років, та врешті – розлучилися. І що видумаєте? Він зараз (кілька років вже пройшло) живе з жінкою, в якої є дитина від попереднього шлюбу. Гуляє з цією (нерідною) малою на вулиці регулярно, водить в садочок –забирає, сидить на лікарняному (навіть коли в дитини висока температура), прибирає в квартирі. Ну ніби підмінили людину, правда. Я в таких випадках кажу: знайшов за своїм рівнем стервозності (у попередній його жінці цього було, вочевидь, замало).

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

А про рідну дитину хоч згадує?
Маю таку пару в найближчому оточенні, і страшенно мене то вражає. Рідній дитині дзвонилось кілька разів на рік, її можна було забути поздоровити з днем народження, про гроші навіть не йдеться - їх завжди бракувало, мама тягла все сама, а в новому шлюбі з нерідною дитиною, все так, як Ви описуєте. Ще й можна подзвонити рідній доці, і розповідати про те, яка розумничка "нова"...
Якась така вселенська несправедливість...
Чи то може чоловіки так пізно дозрівають до батьківства...

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

В тім-то й річ, що після розлучення чоловік ніби й хотів собі дитину відсуджувати, але й кількох днів із ним (в нього рідний – син) упоратися не міг, то йому було заважко. Але ж крові попив… і колишній, і дитині…. Не хотів давати дозвіл на виїзд сина за кордон. Ми ледве вмовили (він до порад мого чоловіка дуже прислухається, слава Богу). Казав: «Я з сином не зможу бачитися, спілкуватися… бла-бла…» Наразі син із мамою виїхав до іншої країни (мама бо теж уже заміж вийшла). А тепер ця подруга-мама мені пише, що він і на синові листи не відповідає.
Мене теж ростив вітчим, в якого в першому шлюбі був син. Так у нас завжди все спершу купувалося для того хлопчика, а потім вже – мені. Я це сприймала як належне

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Дівчата, хто вже пройшов, підкажіть, будь ласка, при поданні заяви на розлучення повинні бути присутні обоє учасників подружжя чи можна, щоб тільки один.

Дітей нема.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Пишу із того, що знаю про розлучення батьків.
Якщо через Відділ РАЦС, тоді мають бути обоє, але якшо через суд - тоді другої сторони не треба.
Мама подала заяву в суді, написала ще одну, аби справу розглядали без її присутності на засіданнях - не мала як їздити з Росії. Тато отримував повістки, але жодного разу не зʼявився, так що за місяць всьо закінчилося і я забрала рішення суду про їх розлучення.