Розлучилась, розійшлась... що далі?

Я, як від себе писала, так і продовжила писати. Прочитайте ще раз мій допис той довгий вкінці:

Люди почали писати в приват. Я відповіла на форумі всім разом. Де нав"язливо, що нав"язливо? Яка мені з того користь? Просто хотіла людям порадити. От точно, не роби нікому добра, не дістанеш за це.

 

Не хочу бути Шерлоком, але я зрозуміла, що перший допис був від Вас. Дуже зворушлива істлрія. Рада за Вас, що все скінчилося добре.
А тут Ви пишете

Тому й написала, що історія була від себе, а в наступному пості, якусь жінку зустріли на Ютубі

Отправлено с моего lenovo A820P через Tapatalk

 

Правду кажуть,якщо у стосунків немає майбутнього,вони припиняться тоді,коли у жінки закінчиться терпіння
Мій благовірний взбісився.Каже завтра заберу тебе,а як ні,то все,приїзджай за речима
Я знову з ним говорила,просто і спокійно,кроків від нього ніяких видно не було.Можете сміятись,але я таки наївна дурепа,вірила що він зрухається,і хоча б щось запропонує

 

А мені реально дуже погано ,хоч то і моя ініціатива була щоб чоловік пішов. помагає тільки те що є діти і робота ,інакше б взвила від болю і розуміння того що всі мрії і сподівання мати нормальну сім"ю розбилися.

 

@Leila , а ви трохи собі взвийте , на одинці . Мусить вийти . Я вас читаю ви розумна жінка , нічого нового не почуєте . Як зберігати не було що то так і краще .... Просто ота найбільша біль то як найтемніша ніч перед світанком .
Читала недавно таку пораду , кожен вечір перед сном помолитись і маленькими кроками когось відпускати а когось прощати . Спочатку то і не реально але вода камінь точить. Звільняйте серця від болю .
Всім щастя !

 

Може й так, просто, не хочется ні минуле згадувати, ні про майбутнє думати, а жити сьогоднішнім, поки важко.

 

Я розумію, що моя ситуація навіть близько не схожа на Вашу, але мені допомогло те, що я заборонила собі думати про минуле і майбутнє, а особливо "що було би якби". Тільки думки приходили в голову, я говорила собі "тут і зараз" і зосереджувалась на тому, що я роблю в даний момент, на відчуттях в тілі. І так два тижні ... Для мене це виявилась найкраща терапія.

 

Дівчата...от прийшов той фініш.
Я відмовилась щоб по мене заїзджали свекри
вечером тут будуть всі мої речі
Надзвичайно важко і надзвичайно болить мене та ситуація
деколи здається що сил у мене вже немає те все терпіти

 

Вони самі все привезуть чи Ви туди їдете?

Отправлено с моего lenovo A820P через Tapatalk

 

В таких ситуаціях боляче ще і від невиправданих очікувань. Коли кажеш "іди", а підсвідомо хочеш, щоб "залишився" або "повернувся". Причому залишився чи повернувся іншим, таким, як хочеться тобі бачити людину. А так не буває ( буває ду-уже рідко і то більше у тих випадках коли жінка сама йде, а не виставляє чоловіка з хати. Бо тут ще і його уязвлене самолюбство спрацьовує. І тоді крім своєї образи чоловік нічого не бачить. Особливо, якщо пройшло ще мало часу. А в таких випадках і кілька місяців - це дуже мало ще). Головою відпускаєш, а серцем тримаєш.

 

Мені здається що то ще не фініш... Вони використовують це як останній свій козир, надіються що ви зламаєтесь і повернетесь до них. А найголовніше що мені виглядає на те, що то свекри керують тим всім процесом, а не чоловік... Дуже шкода що він, після такого вашого радикального кроку, так нічого не зрозумів і не переосмислив в житті, тим більше що у вас ще є почуття..це справді дуже важко. Але ви ж розумієте тупіковість цієї ситуації - якщо зараз повернетесь нічого на краще не зміниться.

 

це чергова маніпуляція . Коли чоовік не усвідомлює причин чому так сталося, зате знає одне: його образили. А раз є ображений, значить є і винуватець цього. Звісно, що це ви . Тому ставить вам ультиматум: або приймай правила гри, або іди лісом. Повагою тут і не пахне- чиста маніпуляція на культивуванні комплексу жертви і почутті вини.

 

А які у вас є варіанти щоб жити разом, але не в свекрів?

 

Так пару місяців це мало. Я навпаки переконана, що правильно зробила, до то не сімейне життя було, а пародія, але ота величезна відповідальність і звинувачення що я так вчинила дуже пригнічують. Та і про те як жити далі, як маленьких двох діток виховувати,вчити, годувати. Скільки то треба працювати щоб заробити на двох діток і на себе. Про якісь стосунки взагалі не думаю, не треба це мені, вистачить, взнала що таке заміжжя, та і в нас час кому з чоловіків треба проблеми і дітки чужі.

 

Не думайте про все і зразу, бо загоните себе. Виписуйте на папір усі думки. Плануйте на папері. Почергово, що треба робити, розвантажуйте голову.
Погані думки теж на папір і паліть, відпускайте то все, очищуйтесь з вогнем і відроджуйтесь.

 

О, це дуже допомагає. Пишіть листи, пишіть про все, що думаєте, як Вам болить і т.д. Ні в якому випадку не потрібно забороняти собі відчувати, щоб то не було: злість, гнів, розчарування, біль. Дозволяйте собі все, Ви маєте на це право.

 

@Leila . Давайте по пунктам .
Звинувачення будуть , тисячі людей згодні терпіти навіть побої і зради заради грошей , чужої думки і просто "бо кому я потрібна "?

мене колись на роботу не взяли через те що я була не згодна з тим і посварилась з директором .

і такі люди будуть звинувачувати .
Діти - аліменти , економія, допомога всіх хто хоче допомогти ( хтось речами, хтось харчами а хтось і чисто фізично по буде з ними як треба ) . Нє ну звісно хочеться всякі студії розвитку і англійську і тд ... Пару років без того нічого страшного не станеться .
Ну і про стосунки дійсно думати не варто, вони вас самі знайдуть ) побачите . Я вище писала про дівчину з двома дітьми . Але маю коліжанку яку з 4 взяв чоловік , ще двох йому вродила і того 6 ! Він майстер по дереву , господар . Все добре ) а до неї теж думав що всі жінки сво....

Не зможете ви прокинутись через три місяці і все добре . Крок за кроком , день за днем .

 

@Leila, я призадумалась на хвилину і нарахувала 5 знайомих молодих жінок, які вдруге вийшли заміж маючи дітей. Задумаюсь на довше - згадаю більше. Тому не ставте на сімейній перспективі хрест, всьому свій час. Вам зараз явно не до того

 

@Leila, моя ситуація була теж не до порівняння з вашою, але ініціатором розлучення теж була я (хоч приводом - чоловік), і боліло жахливо. Не забороняйте собі сумувати, вити, плакати. Мусите то горе прожити, а не заганяти на задворки. Тоді матимете сили і чистий шлях, щоб рухатись далі.
Шлю вам промінчики надії

Sent from my MI PAD using Tapatalk

 

Не кажіть так, благаю!!! Чоловіки, особливо нормальні, якщо кохають жінку -- то діти не завада.
Так, зараз важко, але не закривайтесь.

Моя колега -- їй вже під 50, вийшла заміж за свою першу університетську любов і в 20 народила. Розлучилась, після того вона вже тричі була офіційно одружена і ще купа громадянських чоловіків... Це, звісно, не дуже добре, що вона того єдиного знайти не може, але мораль така: вона, кидаючи одного, завжди впевнена на 100%, що буде інший.
Вона, хоч не дуже гарна, але дуже за собою пильнує: манікюр-педікюр-каблуки-депіляція. Та вона у свої 45 зі мною на танці на пілоні ходила (правда лише раз -- шось їй то заважко було, але в спортлайф регульно ходить)

Навіть зараз у неї суперчувак. Він в США, але щороку приїжджає до неї на 3-4 місяці, вони мандрують по 2-3 місяці: ГОА, іспанія, греція... От цього року пару днів тому вона до нього в США на 2 місяці поїхала. Десь зараз по Манхеттену шпацерує)))

А інші жінки -- навіть її однокурсниці і однолітки отак забивають на своє особисте життя. Типу, не судилось мені -- то чого паритись: і справді нікого не мають. Тому дозвольте чоловікам бути у вашому житті!!! Не забивайте на себе, пильнуйте себе