ромашкові сльози

Відповідь: Відкрита велика жилєтка

Значить Бог має дуже великі плани на тебе з Яночкою............треба чекати і терпіти..........а головне вірити!!!

 

Відповідь: ромашкові сльози

ну вот знову я і знову сюди...
сьогодні я писатиму багато... плакатиму і писатиму, сміятмуся і писатиму і просто писатиму. Тексту буде багато... бо мабуть це і буде мій останній допис тут... Хочеться наговоритися з вами на рік, а може і на більше наперід. Шкода що це може бути лише монолог, хоча я знаю ви мене почуєте.
Перш за все я хочу вкотре ВАМ УСІМ подякувати. Без вашої допомоги, розуміння, підтримки я б давно зійшла з розуму. В мої найважчі часи у мене були ВИ. Я знала шо ви можете і насварити і шось порадити і просто підбадьорити.
Що таке мрія? Колись я на це запитання відповідала шо це нереалізхована реальність і тому мріяти слід правильно. Але дуже боляче коли жодна з життєвих мрій не здійснюється. Коли все що може зазнати краху його зазнає. Але з цим можна існувати. Це не вбиває. Спершу яскравий світ набуває приємних пастельних тонів, а згодом сіріє вщент. Залишається скупе, недолуге волочення самої себе по життєвій ринві чомусь сліз.
Одного разу ( я була поганою студенкою яка прогулювала фізику) я зустріла у парку якусь тітку, я б навіть сказала бабусю. На ній був довгий чорний плащ і цвітаста хустина. Вона підсіла до мене саме коли я дочитувала "Рекреації" Андруховичаі почала мене розпитувати про життя-буття. Саме вона мені казала шо будь якій людині для втілення мрій потрібно 1 відсоток таланту і 99 відсотків бажання і наполегливої праці. Я почала шліфувати свою поезію. Але поетом так і не стала. Я почала шліфувати своє малярство. перепсула купу фарб і полотен, але до художника мені далеко. І ось зараз я знайшла фото... Всі мої родичі з мене відверто сміються і підкалують.
В понеділок я віддаю знимкар. Хоча це не просто знимкар. Це ще одна з моїх недолугих мрій, що не збулися. Над віршами я працювала сім років, над маляртсвом - дев*ять. Я дійсно так хотіла бути хорошим фотографом, але мабуть в іншому житті неодмінно спробую.
Мама заборонила проводити у новій квартирі інтернет. Бо саме через наявнійсть інтернету Яна не знає де у неї носик, ротик, очі і щічки. Через інтернет я не приділяю своїй дитині часу. І байдуже шо я шукаю якусь роботу, роблю логотипи і дизайню всьо шо можна продизайнити. Для мами я за комп*ютер сідаю для того щоб побавитися (це при тому шо в мене НІКОЛИ жодна забавка не була заінстальована... тільки Ерудит і то знесла). Якось так обідно. На новій хаті комп навіть розкладатися не буде, а так і житиме у коробці... Я так хочу зараз просто проматерися на то всьо... Ну чому комп і дитина не можуть жити в одній кімнаті? А вот шкідливо. Я то тупа, а мама чітко знає шо комп опромінює кручє рентгену і я скоро почну світитися.
Я перестала малювати бо мої фарби смерділи на цілу хату а мольберт псував і так зіпсований інтер*єр. Я ненавиджу свої вірші, бо в кожному з них мінімум по столовій ложці моїх сліз.
Я за вами всіма дуже сумуватиму.
Мені так цікаво на якій стадії мого кошмарного життя я нарешті збожеволію. Чому воно у мене так? Що я не правильно роблю? Мушу ж я щось робити не так коли мені в результаті жити не хочеться.
Невже все закінчиться тим шо на наступне літо Яна піде у садочок, а я піду працювати швеєю на одну з львівських фабрик. Мабуть що так...
Я б боролася, билася, воювала... але це закінчиться тим, що в мами буде передінфарктинй стан і я знову ходитиму до неї у лікарню і буду винувата і всьому на світі.
Невже мені доведеться прожити сіре, майже чорне життя? Я так цього не хочу... Чуму я змушена з тим миритися?...
Я хочу вдосконалюватися у фото. Я хочу мати причини писати радісні вірші і так, я хочу мольберт посеред кімнати і фарби по цілій хаті і мені в дупі шо воно шось там, десь там псує... Так, я творча людина і моя творчіть розідре мене зсередини, якщо не знайде вияву назовні. Чому я не можу робити, те що люблю? Інші ж можуть. Чим я гірша?
Я більше не можу слухати брєднів про те що я навіть вродити не могла, що я погана мама і шо моя дитина буде таким самим НІКИМ як я. Чому я повинна бути ніким? Я ж не дура остання?
Як мені врятуватися від божевілля? Як у тій всій життєвій дурці не зійти з розуму? Я ж потрібна своїй дитині. Власне того ше і жива... Мені потсійно сниться як я падаю з даху будинку і мій кошмар закінчується. Нема більше нічого. Невагомість... а потім Яна мене будить.... І так щоранку.
Вчора переходила дорогу на моє зелене свіло промчалася якась машина... а мені до неї було з десять кроків. Я пошкодувала що... це б був нещасний випадок. Усього лиш нещасний випадок. Мама так колись ціле моє життя назвала, моя ненька попутньо проклинаючи день коли мене вродила...
У мене дуже хороша мама. Просто іноді ми чомусь говоримо на абсолютно різних мовах.

 

Відповідь: ромашкові сльози

Адріасю, я вже не знаю що писати..... як не збожеволіти? кидати при першій ліпшій нагоді оцей весь кошмар, брати дитину, и йти жити окремо, хоч кімнату виймати якщо квартиру не виходить, але не бути в тому дурдомі.
А ще мене весь час дивує, чому не можна мамі сказати - дорога мама, дякую тобі за все але дитина МОЯ і Я САМА вирішу шо я роблю і як роблю. І плювати на те що там буде сказано. ПЛЮВАТИ !!! І мати то все далеко і глибоко.
Мої що мама що свкруха навіть не пхаються до моєї дитини без дозволу, бо їм було сказано що я в їх допомозі анітрішечки не нуждаюсь і вона мене нервую бо є зайвою. І все...маю чистий спокій.
Розумієте, себе треба любити і поважати за будь яких обставин і не дозволяти рідним витирати об себе ноги бо їм так подобається.
І у всіх буває скрута, люди ще буває хворіють невиліковними хворобами. Може це мені зараз легко так казати а важко так зробити. Але треба радіти кожному дню прожитому, а не стонати в дусі - тяжко жити, шкода вмерти.
Вибачте що може загрубо висловилась. Але мені здається до вам треба такого доброго стусана дати щоб розум на місце встав і припинилось ниття а почалось доросле життя дорослої жінки, матері, господарки свого життя.
Щиро вам бажаю щоб в житті все налогодилось поскорше.

 

Відповідь: ромашкові сльози

будете ви читати це, чи ні, не знаю, але напишу - все, що не відбувається - все на краще! це не банальна фраза, це правда. але це правда тільки для тих, хто це так сприймає.

можливо, коли у вас не буде інтернету, у вас буде достатньо часу на все те, чого хочуть ваші хатні - і таким чином напружена ситуація трохи згладиться. жили ж якось раніше люди без інтернету - і багато-пребагато і далі щасливо живуть.
а там дивись і якось налагодиться все.
ви пишете - що тим не стала, то не вийшло, але ви ж ще така молода! хіба в такому віці роблять вже такі висновки? все тільки починається. а як буде продовжуватися - залежить від вас.
а хто сказав, що "на одній з львівських швейних фабрик" закінчується світ?
любов"ю все-таки можна нагодувати. бо саме від любові до дитини ви шукатимете вихід, способи і засоби!

 

Відповідь: ромашкові сльози

все-таки фінансові труднощі - це проблема, яка так чи інакше, рано чи пізно вирішується, а от емоційна залежність - то-таки складно.

 

Відповідь: ромашкові сльози

Уявляю, в мене батько приблизно такий ( тому я в 23 роки пішла жити на зйомну квартиру, сама, і викручувалась як могла).
І чухати звідтам треба було ще давно, коли ще дитини не було.
Справа в тому що в Адріасі чомусь немає сміливості сказати мамі щоб та перестала за неї вирішувати все в житті. І в цьому основна її біда. ІМХО

 

Відповідь: ромашкові сльози

Адріася, а ще таке спитаю....А якже Янін тато? Я так розумію, він все ж таки не стоїть осторонь, допомагає тобі і дитині, разом гуляєте, ...він не може запропонувати якусь допмогу? (маю на увазі забрати тебе і дитину з того дурдому)

 

Відповідь: ромашкові сльози

Можу лише сказати що коли в Адріасі терпець урветься, і їй набридне те що мама їй жили мотає, то вона наважиться на багато речей, і пошле всіх.
Поки того не сталось, значить ще вистачає душевних сил то терпіти.

 

Відповідь: ромашкові сльози

Не певен, може ця гілка лише для сліз ромашкових і хусточок...
Спробую викласти своє бачення, свою пораду.

Житя є ТАКим, яким ми його робим. Якщо видаєтся сіро-чорним - або щось робим не ТАК, або недостатня витримка (фотографічний термін), або фільтр (фото) пора зняти, бо заважає.
Одного "хочу" в житті замало.
Бачиш, що помилилася - внеси корекцію, зроби з більшою витримкою/чутливістю. Розумієш? ЗРОБИ!
Не "творчість роздере". Ти сама себе роздираєш, наткнувшись на опір. Швидкого успіху не буде. Хочеш досягнути - хапай зубами і гризи свій життєвий простір, свій життєвий успіх!
По міліметрику, по грамульці - тоді й "накапає троха".
Якшо в твоєму житті мама вирішує наявність компа/інтернету - які претензії до решти? Віддаєш керування і реалізацію свого життя іншим - розслабся і не цвірінькай. Або почни нарешті робити і вирішувати сама. Долати перешкоди, вирішувати (а не заплакувати) СВОЇ проблеми.
Це тяжко. Але інакше не буде. Нема хап-хап. Чим би ти не пробувала займатися - мусиш навчитися вигризати собі радість і щастя.
Вчися і гризи, вчися і гризи!
А забігти поплакати можна лише у перерві.

 

Відповідь: ромашкові сльози

Сьгодні я ще тут і нет у мене ще є

І таке говорила і не таке і різними методами і формами. І по доброму і по всякому. Я рада, що у Вас розумуючі родичі. Мені чомусь пощастило менше.

А може не варта. Мені від життя і так доста стусанів. Прикро що ви сприймаєте це за "ниття". Не дай Бог колись комусь опинитися у моїй ситуації.

 

Відповідь: ромашкові сльози

Вибачте, якщо образила, я не хотіла, чесно.
Я бажаю вам лише щоб ви самі навчились керувати своїм життям, самі за себе все вирішувати, самі помилялись, самі здобували щось Бо це ВАШЕ життя, доросле життя. Треба лише щоб воно стало самостійним життям.

І ще до розуміючих і не розуміючих родичів. Є такий прислів " Собака лает, а караван идет" так от вам треба бути караваном, аби погавкуванні з різних боків не збивали вас з вашого курсу. І пофіг розуміє вас мама чи ні.

Класно сказав levandivka

підтримую на всі 100

 

Відповідь: ромашкові сльози

Є тільки одне "НО" як тільки я починаю шось цвірінькати до мами, вона моментально закатує істерику. Потім приїжає швидка, маму відкачують, а потім я тиждень слухаю яка я погана дитина, хочу її в могилу звести.
В моєї мами багато років тому була дуже складна операція на серце і коли вона вижила то лікарі казали шо вона має, якщо хоче жити, вести безстресовий і беземоційний спосіб життя. Хто їй винен шо в неї така погана дитина, що хоче жити не за її правилами і вічно їй суперечить?
Не думаю, що хтось з форумлян би погодився доводити свою найріднішу людину тільки через власні амбіції до інфаркту. А я маму відстоюванням СВОГО ПРАВА НА СВОЄ ЖИТТЯ мала необережність довести в інфарктне відділення і реанімацію.
Тому вибираючи у пріоритетах мені здоров*я моєї мами важливіше.
Може я і не права шо і ноді зриваюся і пишу всілякі дурниці... Але мені направду стає легше якщо я виписую ото все наболіле. батьків не вибирають. І я взагалі маю безмежно тішитися шо в мене є мама і що вона жива. А я тут скаржуся на неї. бо направду іноді доводить мене до бєлого калєнія.
Всі кажуть шо мені слід "робити ноги", а як? В нашому світі на жаль такий фактор як гроші вирішує ВСЕ. Коли б вчасно не було знайдено гроші на ліки, то ніхто навіть увагу не звернув на то шо дитина помре. Помре ну то помре, бо в сім*ї нема грошей. Така в нас медицина.
А як думаєте без грошей можна піти кудись? Чи може таких діток як Яна беруть у садочок аби я могла працювати? Янин батько вже два місяці як без роботи і нічим мені помогти не може. А йти жити до його мами, та я шоб мені платили не піду. Вона вже мала нагоду мене з Яною послати і на три буквиі поглибше і подальше. Чи я винна шо дитина плаче? А плачуть діти тільки у поганих мам. Залізна логіка.
Так що на жаль, поки не матиму стабільної роботи і надійного прибутку. Дую у дві дірки і не рипаюся. Хоча іноді так хочеться світ за очі.
Це тільки у кінах гарно виглядає всьо. А в житті одна з дитиною ти нікому не потрібна. І навіть при влаштуванні на роботу наявність дитини зараз є суттєвим недоліком, бо діти часто хворіють, а виплачувати лікарняні жодна фірма не хоче.
Замкнуте коло...

 

Відповідь: ромашкові сльози

Знову...
Не варто цвірінькати. Варто робити! (троха власних гривень, троха власного обслуговування власної дитини).

 

Відповідь: ромашкові сльози

Адріася, з сучасних засобів звязку окрім інтернету є ще мобільний телефон - надіюсь його мама не забороняє? (Скинь мені в ПП свій номер, мій ти маєш). А з мамою на рахунок компютера може вибрати тактику "вода камінь точить"? Я так розумію, щось та й вдавалось заробити з допомогою компа і інтернету, так от як тільки з грошима повнючий капець, говори вслух: "може на дизайні за компютером щось заробити" чи щось типу того. Авось мама з часом здасться. А що ти навіть шити вмієш? Чомусь мені здається що на фабриках зараз однозначно менше заробляють ніж у вільному плаванні, та ще й поки ти кудись на такого типу роботу влаштуєшся... то до того часу вже будеш мати купу підробіток які тобі будуть подобатись

 

Відповідь: ромашкові сльози

Монолог з собою (спершу хотіла у прозу, а аоптім вирішила шо це надто особисте)

страшно...
навіть сонце і то злякалося і заховалася у песливій ковдрі хмар.
ти сидиш тут одна і. Біля тебе на столі ікона у яким ти не надаєшьособливого значення, але ти розмовляєш. Чи то з іконою, чи то з Богом, чи то з собою... Твої слова путаються, губляться і втікають. Колись ти писала з них вірші, а зараз цей ком стриманого і невиплаканого здається накотиться і розчавить. Підриваєшся, чомусь хапаєш з собою ікону і втікаєш... від себе ж самої. Сотню раз перемотуєш плівку і думаєш щоб слід було змінити, чого взагалі не робити і як би було краще... Стискаєшся у кулак з невідворотності і вже навіть не дозволяєш собі думати про щось погане. Повторюєш зазубрену мантру "все буде добре", повторюєш до посиніння вуст і до межі коли слова вже тебе бояться і розсипаються довкола прозорими намистинами.
Ти крадеш час у своєї дитини. Крадеш на свою роботу, на свій інтернет, на свою кухню, і на свою поезію. Твоя дитина обділена тобою вчиться самотсійно бавитися, самостійно сідати, самостійно жити без мами. І не можеш чогось змінити ... Ком знову накочується... Так хочеться десь заховатся, під стіл. На столі застелений обрус з бахромою і ти лічитимеш її до безкінечності. ТИ як маленька дівчинка, яка хоче проблему не вирішувати, а втікати від неї. Втома від вирішень.
Твоя дитини ще посміхається до тебе зранку... а потім ти підходиш до неї іноді... погодувати, поговорити, змінити підгузник і так по колу. Ти мало з нею говориш. Але вона ж бавиться з тобою у "ку-ку". Ти так тішишся коли вона ховається під ковдру, а оптім так хитро на тебе визирає, сміється і знову ховається... Але ти злодійка. Твоя дурість, твоя неправильність і твоя хибність позюавлять дитини потреби і щастя мати маму постійно. І якою ти думаєш виросте вона? Чи любитиме вона таку маму? Дитина ж не розуміє, що ти повинна працювати... вона розуміє, що вона хоче знати де і що є яким є... а ти подекуди просто не маєш часу розказати...
Оправдовуєшся. Перед ким? Саме перед собою? Для чого? Легше?
Ком... він такий круглий і великий він колиться з найвищої гори твоїх розчарувань і здається зовсім скоро ти перетворишся у пляцок під його масою, що дедалі стає ближчою. Але ні... ти - сильна.
Десь там зсередини тобі так паскудно паскудно. Внашому дурнуватому світі всьо вирішують гроші і їх наявність. І ти врешті це також зрозуміла і відчула на собі. Що? Невже тобі захотілося морозива? Не смій мати таких бажань. Зась! Не можна. Воно шкідливе!
Поодумай над продажою свого копма. Не хочеш? А доведеться! І байдуже що це твоя вудочка якою ти можеш хоч іноді ловити якусь фінансову рибу. Треба вже і зараз. Ти перестань слухати діставання мами. Перестань. Візьми себе в руки. НЕ думай ні про що. Пливи за течією і ожного разу неодмінно лупнешся головою об якийсь камінь і це все закінчиться. Дурна ти. Так навіть думати не можна. Бога розгніваєш.
Кожна мрія зазнала краху. Сворюй нові мрії... Нові світи, нові малюнки, картинки, фото... Живи... Тобі також цікаво як довго може прожити людина без їжі? Ти головне пий. Мама сказала не брати її харчів, о ти їх не приносиш. Не бери... Подякуй Богові, що взагалі маму маєш. Є такі, що не мають і навіть не знають ні її добра, на її ласки, ні її стусанів. Ти щаслива і подекуди не вмієш того іцнувати. Маубть ти сама винувата, що мама до тебе так ставиться. Ти просто розбила її мрії щодо себе. Вона хотіла щоб у тебе було біле плаття, весілля... а не скупа розписка, розлучення і дитина... з купою проблєм вдодачу...
Починаєш себе ненавидіти... Мололець. А може твій батько був правий і такі як ти навіть не мають собою засмічувати землю? Може твоє життя - це дійсно просто помилка пироди, ну як не помилка то такий злосний призлосни жарт.
Перечитуєш Юіюлію. Сотню раз у тому місці де написано, що Бог випроблвує тих кого любить... І молишся...
Нічого, той хто хоче побачити яскраву веселку мусить перетерпіти і пережити бурю, шторм, грозу. Все буде добре... якщо ти не збожеволієш до того часу...Смішно... смішно... смішно... кажуть ссіх допомагає... Ти перетсворюєшся в недолугу істеричку яких ненавиділа і зневажала... Оффтопиш у власній темі... і пише всяку дурниці... ІДІОТКА!!!