Відповідь: Просто вірші... Прокинулась- довкіл пустеля дика І небеса в палючому вогні, А наді мною із закритим ликом Сяйлива постать в білому вбранні. - Чого мовчиш? - запитує у мене, У серці давній запаливши біль. - Я - Доля, Невідома, Незбагненна! Але сьогодні я служу тобі. Чого бажаєш?Забуття чи дива? Для тебе все, не гаючи, зроблю. І я відповіла: "Нехай щасливим Пребуде той, кого я так люблю!" - Це той, хто серцем грав твоїм лукаво Й, награвшись, навіть спогади жене? - О ні, неправда! Він в усьому правий, І навіть в тому, що забув мене. - Навіщо це! І ти забудь про нього, Новим коханням розжени пітьму. - Я знаю, що важка його дорога, Як можеш дати щастя - дай йому! - Ах, ти вважаєш, ніби він і досі Ще не зазнав життя ясних принад? - Як щастя у житті його збулося, Нехай воно помножиться стократ! - А ревність? Може, у чуттях шалених Він припадає до чужих колін! - Яке це має значення для мене? Вже тим щаслива, що щасливий він.. Все не згасала в небесах пожежа, Крізь покривало лик Судьби сіяв: "Проси для себе!Я тобі належу. Збагни, у нього Доля є своя." Я задихалась полум*ям хапливим І вже сама ледь чула,як молю: "Я хочу щастя!І тому щасливим Хай буде той, кого я так люблю!"
Відповідь: Просто вірші... Слишком мало - сказать "Прости", Слишком много - ответить "Прощаю", Слишком глупо просить "Не грусти", И нечестно совсем - "Обещаю", Безнадежно звучит - "Я был должен...", И обманчиво - "Знаешь, я тоже...", Непонятно - "Я думал, мы сможем...", Как-то робко совсем - "Быть может...", Проникновенно - "Сказать я хочу...", И с надеждой - "Не стоит, может...", И нежданно - "Тебя все люблю...", И печально - "И я тебя тоже...", Грустно - "Часто тебя вспоминаю...", И с печалью в глазах - "Я знаю", И вздыхая - "Мне сны сняться...", И в ответ - "В них тебя обнимаю...", Твердо - "Я во всем виноват...", Со слезами - "Не стоит, мы оба...", Горько - "Как вернуть все назад?", Плача - "Если бы знала, давно бы...", Нежно за руки взяв - "Прости...", Губ, коснувшись слегка - "Я прощаю...", Крепко-крепко обняв - "Не грусти", И поддавшись - "Я обещаю...", Очень страшно услышать - "Пора...", Слишком сложно ответить - "Мне тоже...", И наивно - "Мы встретимся вновь?", И жестоко ответить - "Быть может...", Слишком мало сказать - "Прости", Слишком много ответить - "Прощаю", Очень страшно сказать - "Отпусти...", Невозможно сказать - "Отпускаю..."
Відповідь: Просто вірші... Бездна голубая В бархате ресниц. Хитро улыбаясь Стреляешь из бойниц. О, милое создание Природы естество. От ямочки сияние Мой ангел, божество. Наивность безупречная Кровиночка отца. Душевная и вечная Подарок от Творца. Желанная, любимая Всех дней моих мечта. Лучистая и милая Доченька моя.
Відповідь: Просто вірші... Не растрачивай силы напрасно - Наша жизнь к сожаленью одна! Хотя многое нам в ней неясно - Цель должна быть любому видна! Отдаляй от себя её тени, Руководствуясь не только умом... Не давай шанса собственной лени Тормозить свой духовный подъём! Время земное бесценно - Осмысливай каждый свой шаг... Учись, познавай непременно - Кто есть твой коварнейший враг! Люби, береги, что имеешь Что приобрёл - не потеряй! Бесценным даром овладеешь - Нуждающихся... щедро одаряй!
Відповідь: Просто вірші... Шалена втома Василь Стус Це тільки втома. Втома. І шалена. Це тільки так — найшло — і відійде. А вже як не відступиться од мене — то краще — хай уб’є. Нехай — уб’є. Дарма бо скніти — вже напівдорозі між смертю і життям. Їй-бо — дарма. Бо жодної з надій не маю в Бозі і порятунку жодного — нема. Пучками стисну ошалілі скроні чекатиму, допоки відгримить ця навіжена мить моїх агоній і забарних чекань обридла мить. Це так. Це так. Це — скоро дійде краю. І як не скосить — то дихнути дасть. О дасть дихнути, дасть дихнути. Знаю. Іди ж, вістунко всіх моїх нещасть. Це так. Це тільки так. Це надто легко скоритися. Зіпнися — й перебудь. А груди — мов бандури бите деко і пірвано всі приструнки — гудуть. This is just tedium. Most raging and most fierce. It’s come upon and with the course of time will end. But should it be with me here always, I’d rather that it killed me with its hand. It’s useless languishing like that in here Amidst the life and death, it’s useless, I can say. No sense in it, the hope has left me No hopes, no God, no rescue, no escape. I’ll tightly clench my frantic head with fingers And wait for scorching agony to pass The loathsome waiting moment lingers I’ll wait for it to come to stop at last. That’s how it is, it’s gonna soon be over And if it doesn’t murder me, I’ll breathe. I’ll breathe again, I feel, I know it, The herald of my miseries will leave in peace. That’s how it is, and it is just too easy to resign. Live through it bravely, just stand up against it. Despite the drone of strings inside your mind, In spite of all the broken chords protest it.
Відповідь: Просто вірші... А Ви чули колись, що вночі зустрічаються душі? Так! Вони ненадовго свої покидають тіла, Й обережно, тихенько, щоб сон теплий їх не порушить, Між землею і небом легкі розправляють крила. А Ви чули колись, як від змаху тих крил у повітрі Розливається дивна мелодія - ангельський дзвін? І як душі у хмарах купаються срібно-блакитних, І як радісно в небо злітають зіркам навздогін... Там у світі висот їм далекі фальшиві тривоги Й недосяжні розлуки й печалі, що творимо ми. Тільки там зустрічаються вільно і без настороги Ті, що разом не зможуть іти, залишившись людьми.
Відповідь: Просто вірші... Любви все возрасты покорны, Как мудрый классик говорил. Так пусть меж нас Амур проворный Порхает, не жалея крыл. Так обнажим ему навстречу Сердца, красиво говоря, - Пускай их стрелами калечит. Авось, не зря, авось - не зря... ******** Как счастлива, что я тебя люблю. И, что ты ходишь где-то рядом. Но я тебе порою просто лгу Своим холодным, неприступным взглядом. Я о любви тебе не говорю - Тебе любви моей не надо. Но бога я опять благодарю За то, что ты живешь, и я тем рада.
Відповідь: Просто вірші... ПОДАРУЙ МЕНІ ВЕСНУ Подаруй мені весну - і проліском чистим крізь холод до тебе проб"юся. Подаруй мені літо - і теплим колоссям до рук твоїх я пригорнуся. Подаруй мені осінь - і яблуком стиглим впаду у розкриті долоні. Подаруй мені зиму - і різдвяним дарунком сховаюся на підвіконні. Подаруй мені сонце - й ласкавим промінням загляну у втомлені очі. Подаруй мені зорі - й у сни твої буду приходити кожної ночі. Подаруй мені небо - й тебе я покличу над хмарами вільно літати. ...Подаруй мені серце - на цей подарунок до віку готова чекати.
Відповідь: Просто вірші... ТОБІ І ТІЛЬКИ ТОБІ Яке це має бути Добре? Яким віддячити Тобі? Можливо, шлях за самий обрій, В країну де нема рабів. Де з почуттів злітають пута, Де від людей втікає тінь. Де тіло і душа розкуті, Де ще живе крилатий кінь. Де для Любові слово зайве, І де любитися не гріх, Де кожен пан і кожен наймит, Якщо стосується утіх. Нема лукавства і все просто Ідеш незнаючи куди... Де Простір, Простір, Простір... І де ми будемо завжди! Ті хто любив - завжди безсмертні. Блаженним цей блаженний рай! Тому повторюю уперто - Лиш цю дорогу обирай! Вірш - присв"ята...
Відповідь: Просто вірші... Сестричка,сколько общего у нас- Воспоминанья,детские секреты... Как хорошо иметь сестру! Я каждый раз судьбе "Спасибо!" говорю за это! Тебе могу довериться всегда, За помощью,поддержкой обратиться. Меня не подведёшь ты никогда, А вместе можем многого добиться! С тобою сокровенным я делюсь, И тайны,словно в детстве поверяю. Ты знаешь,чем я старше становлюсь, Тем ты дороже мне,моя родная! С годами больше понимаю я- Мы неразрывно связаны с тобой! Проходит жизнь,меняются друзья, Сестра всегда останется сестрой!
Відповідь: Просто вірші... Цей вірш Василя Симоненка мені колись читав один дуже хороший хлопець...ех спогади Я і в думці обняти тебе не посмію, А не те, щоб рукою торкнутися смів. Я люблю тебе просто - отак без надії, Без тужливих зітхань і без клятвенних слів. Навіть в снах я боюсь доторкнутись до тебе, Захмеліть, одуріти від твого тепла. Я кохаю тебе. Мені більше не треба, Адже й так ти мені стільки щастя дала.
Відповідь: Просто вірші... Я буду чекати – до завтра, до літа чи смерті, Крізь колії, сни, телефонні дроти і дороги. Молюся тобі все частіше ніж чорту чи Богу, Бо всі сторінки в молитовнику пальцями стерті. Знов осінь, і серце у вирій своє відпускаю - В мені йому тісно, то ж мучити більше не можу. Нехай тобі гідна зігріє оманливе ложе І вогким шляхом поведе до безумства чи раю. Це майже не зрада, я все пробачаю. Не знати! Не дай мені знати, брехнею врятуй від безсоння. Знання - це ще ближче до леза або підвіконня, А може до волі - та це вже, напевне, занадто
Відповідь: Просто вірші... Плакала скрипка в ночной тишине, Ее звуки лились и рыдали во мгле, Ее стоны просили, молили меня, Проснись и увидь, услыш ты меня, Ведь судьба я твоя, ведь люблю я тебя, Мои песни в ночи-ето стоны души наболевшей давно.. И лишь там, в темноте, Лишь во сне и во мгле Среди ночной тишины Мои стоны пробьются сквозь сны все твои И услышит душа, и прольется слеза, И может изменится жизнь вся твоя..
Відповідь: Просто вірші... Я - тишина, но не твоя... Твоё безумство я, и ярость.. Подарок я, но не тебе, Тебе я дорого достанусь... Лекарство - я, но не твоё, Тебе я стану каплей яда... Я чей-то рай, но для тебя Я буду пламенем из ада...
Вірш, який припав до душі Колись ми з поджужки любили переписувати один в одного гарні віршики, ось один з них Вона любили й він любив, любили кожен як умів, Як місяць-зірку, сад-весну, що прокидається зі сну. Як трави росяні, тепло, прекрасне все уних було. Шкільні роки пройшли, злетіли, вони ж кохали як уміли. Його два роки не було, а почуття все ж так цвіло. Вона чекала, мріяв він, коли почує голос дзвін. Єдиний, бажаний у світі, мов спів пташок у верховітті. І дочекалася, прийшов, своє він щастя знов знайшов. Їм озиралися у слід, вони ж не сповільнили хід. Здавалось щастя і любов, немов створили ореол. Вже вдома сукня білосніжна, немов усмішка щастя ніжна. Чекала. Часу ще три дні чекать лишилося мені. Так думав кожен. Сонце сіло, вона оплакувала тіло, яке дістали із води. Не треба більшої біди. На другий день вона прощалась, тепер вона сама лишалась. Вона любили й він любив, любили кожен як умів, Як місяць-зірку, сад-весну, що не прокинеться зі сну.
Відповідь: Просто вірші... Вона була холодна, мов зима, Він був гарячий, як серпневий вітер. Вона була холодна і сумна, А він, чомусь, не міг без неї жити. В його тепло не вірила вона, Він холоду її не міг терпіти, Все прагнув, не шкодуючи тепла, Гарячу серцем зиму відігріти. І він боровся з холодом, як міг, Сміливо налвтав на перепони, Вона лиш снігом сипала до ніг, Боялась, що тепло завдасть їй шкоди. Вона була холодна, мов зима, Він був гарячим, невгамовним вітром, І довго ще тривала б ця війна, Але дива трапляються на світі. І сталось так: не встояла вона, І розцвіла весняним дивним цвітом, А в нього більше не було тепла, Він став холодним, наче осінь, вітром.
Відповідь: Просто вірші... Душа Мене не чуєш, але Я все знаю, Я – друг Твій, Я є Твоя сутність, Тобі завжди готова помагати. Зупини думок потік , Прислухайся….. І Ти завжди почуєш відповідь. Будь певний : можеш довіряти . Коли ми разом , Все для нас можливе!
Відповідь: Просто вірші... Я нежно тебя поцелую... И тихо скажу :"Доброй ночи..." Потом...эту ночь нарисую... Ну...добрую...добрую очень... Спою колыбельные песни... Чтоб светлые сны прилетели... В которых опять будем вместе... Ведь так мы с тобою хотели... Пусть звёзды мерцают...пусть ярко И плавно планета кружится... Мы - вместе...нет лучше подарка... Мы спим... и так сладко нам спится... Я нежно тебя поцелую... Луна улыбнётся в окошко... Немножко тебя побалую... Немножко...немножко...немножко... Ты вкусно меня поцелуешь... И нежно шепнёшь:" Сладкой ночи..."... Потом...эту ночь...нарисуешь... Такую...какую захочешь...
Відповідь: Просто вірші... Она любила. Он не знал. Она мечтала и страдала. Он выбор сделал, не сказал, Она об этом не узнала. Он долго мучался, страдал. Она сказать ему хотела. Он струсил, и он ей солгал, Она же скоро улетела. Они скучали друг без друга; Прошли года и с ними боль, Он посчитал её подругой Она сказала: «Не впервой!»… Прошли года, замолкли чувства. Они не виделись с тех пор, И им, обоим, было грустно, Но это все же “не впервой”… И как-то раз, совсем случайно Они столкнулись на мосту – Она прошла и промолчала, Он не сказал: «Я вас люблю!» Опять года прошли внезапно, И все ж любовь была у них… «Жаль, не сказал ей я когда-то…» Подумал дряхленький старик. Она ушла из жизни этой, Он потихоньку уходил… И не узнал никто об этом, Сказать им не хватило сил. Старик уснул и не проснулся, Она уснула уж давно… Они прожили жизнь так грустно… Запомнить следует одно: Ты можешь жизнь прожить в мученьях, Ты можешь тайну похоронить, Но, знаешь, лучше в этом мире тленном С любимым человеком жить!!!
