Відповідь: Просто вірші... Я ухожу. Пусть там темно, Пусть там ступеньки — Мне не понравилось кино, Верните деньги. Там, где убудет десять раз — Сто раз прибавится. Я оставляю Вас на Вас — Желаю справиться. (с) Екатерина Горбовская Я королева мыльных пузырей... Всё забрала? Ах да – зубная щётка... Мне кажется, диагноз «идиотка» Не лечится. Привыкнуть бы скорей. Исчезнуть навсегда? Да не вопрос... По чемоданам распихав четыре года. Скажи мне только, матушка-природа, Как вышло так, что он в меня пророс?.. Верчу в руках ненужные ключи. «Ты лучшая. Ты яркая. Другая!» Конечно, оттого и убегаю... «Не надо. Я всё знаю. Помолчи»... Лишь нам двоим понятный диалог, Я только не пойму – ну как ты мог?! (с) Liliya Al
Відповідь: Просто вірші... Я отака. Люби мене з полів. Ромашки літ… Не рви їх у букети. Бо не прийду по біле на поріг, не принесу з собою ні планети. Береш мене – бери мою журбу, під руку сонце бавиться дощами (я буду заздрити собі на цілий світ), я буду плакати за ними, як за нами. Забудь казати кілька вічних слів, впади на подих нашої любові. Я все пробачу – плакатиме звід: червоне тло – нагадування крові. Червоно. Сонце. Поле без межі. Я отака. Люби мене безвинно. Як гобелен. Як біле від полів. І я прощу собі себе полинну. Ірина Зелененька
Відповідь: Просто вірші... *** Звичайна собі мить. Звичайна хата з комином. На росах і дощах настояний бузок. Оця реальна мить вже завтра буде спомином, а післязавтра - казкою казок. А через півжиття, коли ти вже здорожений, ця нереальна мить - як сон серед садів! Ця тиша, це вікно, цей погляд заворожений, і навіть той їжак, що в листі шарудів. © Ліна Костенко
Відповідь: Просто вірші... Колыбель. Пеленки. Плач. Слово. Шаг. Простуда. Врач. Беготня. Игрушки. Брат . Двор. Качели. Детский сад. Школа. Двойка. Тройка. Пять. Мяч. Подножка. Гипс. Кровать. Драка. Кровь. Разбитый нос. Двор. Друзья. Тусовка. Форс. Институт. Весна. Кусты. Лето. Сессия. Хвосты. Пиво. Водка. Джин со льдом. Кофе. Сессия. Диплом . Романтизм. Любовь. Звезда. Руки. Губы. Ночь без сна. Свадьба. Теща. Тесть. Капкан. Ссора. Клуб. Друзья. Стакан. Дом. Работа. Дом. Семья. Солнце. Лето. Снег. Зима. Сын. Пеленки. Колыбель. Стресс. Любовница. Постель. Бизнес. Деньги. План. Аврал. Телевизор. Сериал. Дача. Вишни. Кабачки. Седина. Мигрень. Очки. Внук. Пеленки. Колыбель. Стресс. Давление. Постель. Сердце. Почки. Кости. Врач. Речи. Гроб. Прощанье. Плач.
Відповідь: Просто вірші... Благослови і я піду Залишивши сліди на кахлі, Розсипавшись на квіти зчахлі, Розчуливши страшну біду Благослови і я піду Пусти мою суху долоню. Я лиш ковтну сльозу солону, Й новий притулок віднайду Благослови і я піду Залишу папірці липучі З твоїх улюблених тягучок, Дощів замурзаних гряду Благослови і я піду Білетів вистачить одному, Ти їдь, мабуть, собі додому, Я з поїзда в пітьму зійду Благослови і я піду З крихкого бісеру на нитку На двох прощання нам зберу, Зроблю останню світлу витку, Її з собою заберу Благослови і я піду ******** Коли Місяць у повному сяйві Заколише зірок череду, По сузір’ям, що наче ліани, Я до тебе у вічність прийду. Коли Сонце ковтатиме ночі, Запалає осінній стожар, Зазирну світлим спомином в очі, Принесу у долонях свій жар. Коли буря згорне блискавиці, Загуркоче похітливий грім, Перетворяться грози в живиці, Залунаю бажанням твоїм. Коли море кидатиме хвилі, Заплітатиме їх в оберіг, Подолаю до тебе я милі, Щоб мене в своїм серці зберіг! ******* знову ніч насуває штори розкидає зірки недбало а тебе би мати поруч а тебе все мало й мало не нап"юся і не хмелію не воркую до сього світу я без тебе просто не вмію я без тебе не хочу жити що робити куди спішити у які кутки заглядати я могла так одного любити я могла так одного втрачати і промокле розбурхане літо натягає на небо штори я не можу без тебе радіти я без тебе не зможу ніколи ******* Сірий дощ накрапа на коси, і злітає пожовкле листя, Ти ідеш, за тобою осінь розплітає своє намисто... Дуже боляче й дуже стисло, Трьома крапками в нашу повість... Ти ідеш, за тобою дитинство, Відлітає, куди зна, Бог вість... Мого серця кардіограмми, витанцьовують дикі танці, ти ідеш, наче Божа Мама, в душах інших шукати вакансій... Час лякає розлюченим звіром, відганяє від тебе затято, а я йду за тобою і вірю, наче хлопчик маленький за татом...
Відповідь: Просто вірші... Ображайся на мене, як хочеш ... Ображайся на мене, як хочеш, Зневажай, ненавидь мене - Все одно я люблю твої очі І волосся твоє сумне. Хай досада чи гнів жевріє, Хай до сліз я тебе озлю - Ти для мене не тільки мрія, Я живою тебе люблю. Для кохання в нас часу мало, Для мовчання - у нас віки. Все віддав би, що жить осталось, За гарячий дотик руки. Влийся сонцем у щиру мову, У думок моїх течію - Я люблю твої губи, і брови, І поставу, і вроду твою. Ображайся на мене, як хочеш, І презирством убий мене - Все одно я люблю твої очі І волосся твоє сумне. Василь Симоненко
Відповідь: Просто вірші... Однажды ты соскучишься по мне, Поймешь, что время учит, а не лечит… Что счастье – просто миг наедине, И что в разлуке лишь желанней встреча. Однажды ты захочешь быть со мной До дрожи в теле, до душевной боли… Чтоб слышать рядом только голос мой, И ощущать, как я дышу тобою… Однажды не захочешь больше ждать, Делить меня с другим не будет мочи, И ты мне позвонишь, чтобы сказать, Что до безумия меня ты видеть хочешь… Я все простить смогу и все понять, Ты для меня на свете всех дороже! Ты лишь сумей меня не потерять, Ведь, потеряв, вернуть уже не сможешь!!!
Відповідь: Просто вірші... Когда я буду старой.. И будет мне сто лет.. Под мой балкон с гитарой.. Придет мой милый дед.. Кряхтя расправит спину.. Подтянет свой живот... О ночи лунной,дивной... Он песню пропоет... Цветущих лип верхушки качнутся и замрут... Соседские старушки От зависти умрут!!!))
Відповідь: Просто вірші... А я-то думал, Вы счастливая, Когда одна на склоне дня Вы шли такая горделивая И не взглянули на меня. А я-то думал, Вы счастливая. Я думал, Вы счастливей всех, Когда смотрел в глаза игривые, Когда веселый слышал смех. Глаза то нежные, то строгие, Но в них тревога, в них беда. Наверно, Вас любили многие. Вы не любили никогда. На Вас глядят глаза влюбленные. Им не понять издалека, Что в Вас тоска неутоленная, Святая женская тоска. И мысль одна неодолимая Вам не дает ни спать, ни жить: Что это мало — быть любимою, Что надо любящею быть. Святая, гордая, красивая… Я слышу ваш веселый смех. А я-то думал Вы счастливая, Я думал, Вы счастливей всех.
Відповідь: Просто вірші... І як тепер тебе забути? Душа до краю добрела. Такої дивної отрути я ще ніколи не пила. Такої чистої печалі, такої спраглої жаги, такого зойку у мовчанні, такого сяйва навкруги. Такої заряної тиші, такого безміру в добі!.. Це,може навіть і не вірші, а квіти,кинуті тобі. (Ліна Костенко)
Відповідь: Просто вірші... Не все так просто (Леся Вознюк) В дитинстві все так легко і так просто: окраєць хліба з теплим молоком, в штанятах і сорочці не за зростом збивали ми коліна за селом. Так весело, безпечно, безтурботно: черешень жмені, груші у садках… Так солодко і так безповоротно розтанули із медом в стільниках. В дитинстві все попереду, все буде — кар’єра, статки, успіхи, сім’я, надійні друзі, добрі, щирі люди… Так мислив, сподівався, мріяв я. А стало так нелегко і непросто, — хоч впору стильний «з голочки» костюм, наваляться турботи не за зростом і в серці сколихнуть принишклий сум. Про час, коли втішав нас голос мами: — Не плачте, до весілля заживе. У спогадах знайомими стежками щось приспане з дитинства оживе. І стане все так легко і так просто, неначе віти соком налились. І одяг, і проблеми — все за зростом, і знову я такий, як був колись.
Відповідь: Просто вірші... Я фрагменти щастя міцно у долонях пронесу крізь кадри чорно-білих днів. Спокій - лиш омана на дорозі часу, нетривкий уривок найсолодших снів. Хай біжить шалено час від нас за обрій, розтоптавши мрії, обдуривши всіх. Я залишу в серці віру і надію, і дитячий щирий найсправжніший сміх. МаріАнна Квітка
Відповідь: Просто вірші... Подаруй мені, доле, у вікнах березу. Хай спочине душа в оберегах беріз. Я прийшла у цей світ, щоб пройти обережно, Не завдавши нікому ні смутку, ні сліз. А натомість я мушу. Усе щось я мушу. Бог посіяв мене у жорстокі ґрунти. Тут не можна пройти, не поранивши душу. Тут свобода не сходить, тут сходять хрести. Ліна Костенко
Відповідь: Просто вірші... Якщо вже було, то звиняйте, просто потрапив на очі вірш, поки дочитала, на очі навернулися сльози...Зворушливо. Матусю, схаменись! Я ще не бачив сонця! Не чув пташок і квітів не збирав! Я не сидів у дощ біля віконця І ручками тебе не обіймав! Гадаєш, я нічого не відчую? Бо я маленький згусточок в тобі? Якби ж ти тільки знала - я все чую! Я так боюсь! Куди ж втекти мені? Хтось скаже, що на все є Божа воля, Що має бути - те не омине. Невже така сумна у мене доля, Що люблю ту, яка за мить уб"є мене? Можливо, мною будеш ти пишатись, Бо я важливе зроблю відкриття! Рідненька, ти почала вже вагатись? На ниточці висить моє життя! А може,буду просто добрим сином Й на старості подам тобі води. Якби я міг, то став би на коліна: "Матусю, не роби мені біди!" Адже у тебе стільки сили й волі, І ласки, і кохання, і тепла. Як добре нам було б удвох!!! Доволі! Розмріявся! А ти ще ж рішення не прийняла... Лиш ти одна, мабуть, сьоьгодні знаєш Народжусь я,чи піду в забуття. А я тремчу, чекаю... і благаю: "МАТУСЮ, ЗБЕРЕЖИ МОЄ ЖИТТЯ!"
Відповідь: Просто вірші... Вона приходе завжди в певний час... Вона приходе завжди в певний час І в певній ложі п'є поволі каву... Ах, пані, скільки сонця в вас! Таку усмішку сонячно-ласкаву Я бачу перший раз! І хто вона? Чого така смутна, Чого так журиться невтішно? Ах, пані, пані чарівна, Як я люблю, люблю вас ніжно, Прозоро, радісно, безгрішно! Але уста, уста її! На мармур кинуті коралі... Ах, пані, в мене думи злі... Коли б на мармурі... в цій залі... Коралі б ці були мої! Вона всміхнулася мені, Сама смутна - мені всміхнулась! Ах, пані, це було вві сні, Але до мене молодість вернулась, Безхмарні думи і пісні. Олександр ОЛЕСЬ
Відповідь: Просто вірші... по-інерції ходити, обіймати і любити, прокидатися, умиватися, одягатися, на роботу від'їздити. по-інерції приходити додому, чоловіка цілувати в губи, з кухні, автоматом, подзвонить "другому", але так, щоб не побачив "любий". по-інерції лягати спати, телевізор умикати-вимикати, може, перед сном і покохатись, якщо іншим вже не буде чим зайнятись. автоматом проживати сірі будні, автоматом йти один від одного й вертати, знову плакати, дуріти і кричати й автоматом, врешті-решт, прощати. так у цілім світі, так у кожній хаті - ходять із кімнат в кімнати люди-автомати. © Rozmarina
Відповідь: Просто вірші... Кошка, хочешь, я дам тебе слово? Не гулять без шарфа, не пить спиртного, Не хлопать дверью, ругаясь с мужем, Не есть котлеты с картошкой на ужин, Ни брату, ни другу не открывать сердце, Не увлекаться сахаром, солью, перцем, Даже если хочется, не звонить без дела, Утром не спать, сколько хотела. Не думать о прошлом, не мечтать о море, Не писать стихи, даже если горе, Незнакомым людям не распахивать двери. Веришь мне, кошка? И я не верю.
Відповідь: Просто вірші... Горячий Секс и нежная Любовь Однажды познакомились, скучая. И вечером в божественный клубок Они сплелись свободно и случайно. Ах, этот Секс, он был немного груб, Нетерпелив и чуточку развратен. Он языком касался тайных губ, Когда Любовь присела на кровати. Она пустилась танцевать в ночи. Сначала в удивительных нарядах, Потом кружилась голая почти, Едва касаясь, пролетая рядом. Хотелось Сексу нежности, любви. Любви хотелось секса и оргазма. До этого желания свои Им не случалось исполнять ни разу. И, оказавшись, вдруг наедине Любовь легко, без всякого стесненья Раскинувшись, лежала на спине, Потом открыто встала на колени. И Секс любил так бережно ее, Так звонко, глубоко, неутомимо… Упало на пол светлое белье, Огонь свечи качал пространство мира. А мы с тобой под окнами, тогда, Ловили звуки, отраженья, тени. Ткань платья твоего была тонка, Я гладил твои руки и колени. Потом они позвали нас к себе И были необычны ощущенья – Купались вместе в лунном серебре И задували свечи от смущенья… … Проснулись в доме только мы вдвоем Любовь и Секс исчезли утром вовсе. C тех пор мы каждый день их в гости ждем... И каждый день они приходят в гости!
Відповідь: Просто вірші... Коханий, спиш? А як без нас Париж? Ранкова кава, свіжі круасани? На світі стільки див і дивовиж, Що й наших двох життів на все не стане. Я згодна на щось менше, ніж усе. Наприклад, на Монмартр о шостій ранку. Бонжур!.. ти щось бурмочеш… кес-ке-се? Я допиваю кави філіжанку. Арабіки бентежний аромат, Такий міцний, що й мертвого розбудить. А ти все спиш? То як же наш Монмартр? Без нас йому, напевно, сумно буде. Мовчиш. Ну, ну. А я тобі кажу, Що навіть сон, коханий, має межі. От зараз все покину й побіжу Шукати, де ті ейфелеві вежі… (Мар'яна Савка)
Відповідь: Просто вірші... Коректна ода ворогам Мої кохані, милі вороги! Я мушу вам освідчитись в симпатії. Якби було вас менше навкруги,— людина може вдаритись в апатію. Мені смакує ваш ажіотаж. Я вас ділю на види і на ранги. Ви — мій щоденний, звичний мій тренаж, мої гантелі, турники і штанги. Спортивна форма — гарне відчуття. Марудна справа — жити без баталій. Людина від спокійного життя жиріє серцем і втрачає талію. Спасибі й вам, що ви не м’якуші. Дрібнота буть не годна ворогами. Якщо я маю біцепси душі — то в результаті сутичок із вами. Отож хвала вам! Бережіть снагу. І чемно попередить вас дозвольте: якщо мене ви й зігнете в дугу, то ця дуга, напевно, буде вольтова. © Ліна Костенко
