Відповідь: Просто вірші... Наваждением, чертовщиной, Переписанным напрочь будущим, Ты пришел - лучший в мире мужчина, Беззаветно любимый и любящий. Нежной, сонно мурлычущей кошкой - Иль тигрицей, готовой всех в клочья, Я побуду с тобой хоть немножко, А потом... а потом - как захочешь. "Не бывает такого, выдумки..." - в голове тихо мысли ссорятся... Чтобы так вот - до первобытного, до щемящей ночной бессонницы, Где секунды осенними листьями Опадают со стрелок шуршащих... Останавливать время бессмысленно, Лучше тихо дышать настоящим, Ощущая, как, болью оплаченное, Счастье, комнату затопившее, на груди свернулось калачиком... Я боюсь даже пошевелиться чтоб его не спугнуть ненароком. Ночь на цыпочках в окна уходит, Мой мужчина дремлет под боком. Ему завтра исполнится годик... Ольга Громико.
Відповідь: Просто вірші... Ліна Костенко. Світлий Сонет. Як пощастило дівчині в сімнадцять, в сімнадцять гарних, неповторних літ! Ти не дивись, що дівчинка сумна ця. Вона ридає, але все як слід. Вона росте ще, завтра буде вищенька. Але печаль приходить завчасу. Це ще не сльози – це квітуча вишенька, що на світанку струшує росу. Вона в житті зіткнулась з неприємістю: хлопчина їй не відповів взаємністю. І то чому: бо любить іншу дівчину, а вірність має душу неподільчиву. Ти не дивись, що дівчинка сумна ця. Як пощастило дівчинці в сімнадцять!
Відповідь: Просто вірші... Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить Ліна Костенко Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить. Бляшаний звук води, веселих крапель кроки. Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить, і раптом озирнусь, а це вже роки й роки! А це уже віки. Ніхто уже й не зна, в туманностях душі чи, може, Андромеди — я в мантіях дощу, прозора, як скляна, приходжу до живих, і згадую про мертвих. Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю. Він добре вам зіграв колись мою присутність. Я дерево, я сніг, я все, що я люблю. І, може, це і є моя найвища сутніть.
Відповідь: Просто вірші... Слухаю останнім часом цей вірш на аудіозаписі. Дуже подобається. Мой милый,- что тебе я сделала! Вчера еще в глаза глядел, А нынче - всё косится в сторону! Вчера еще до птиц сидел,- Всё жаворонки нынче - вороны! Я глупая, а ты умен, Живой, а я остолбенелая. О, вопль женщин всех времен: "Мой милый, что тебе я сделала?!" И слезы ей - вода, и кровь - Вода,- в крови, в слезах умылася! Не мать, а мачеха - Любовь: Не ждите ни суда, ни милости. Увозят милых корабли, Уводит их дорога белая... И стон стоит вдоль всей земли: "Мой милый, что тебе я сделала?" Вчера еще - в ногах лежал! Равнял с Китайскою державою! Враз обе рученьки разжал,- Жизнь выпала - копейкой ржавою! Детоубийцей на суду Стою - немилая, несмелая. Я и в аду тебе скажу: "Мой милый, что тебе я сделала?" Спрошу я стул, спрошу кровать: "За что, за что терплю и бедствую?" "Отцеловал - колесовать: Другую целовать",- ответствуют. Жить приучил в самом огне, Сам бросил - в степь заледенелую! Вот что ты, милый, сделал мне! Мой милый, что тебе - я сделала? Всё ведаю - не прекословь! Вновь зрячая - уж не любовница! Где отступается Любовь, Там подступает Смерть-садовница. Самo - что дерево трясти! - В срок яблоко спадает спелое... - За всё, за всё меня прости, Мой милый,- что тебе я сделала! Марина Цветаева
Відповідь: Просто вірші... Небо всё выше и шире!... Правда, мне стало четыре?! Я добежала до ветра! Я дотянулась до метра! Вырасту скоро за вами!... Мам!... Крылья, давай, оставим!? (Саша Лавренчук)
Відповідь: Просто вірші... ДВА СЕРЦЯ У вечір, в обрії, у спів підем, обнявшись, перед себе. Мов черепицю із дахів, зриває вітер зорі з неба. І, відділившись від юрби, загорнемося в хутро ночі. Хай два серця — два голуби співзвучно й тужно затріпочуть. Богдан-Ігор АНТОНИЧ
Відповідь: Просто вірші... Так беспомощно грудь холодела, Но шаги мои были легки. Я на правую руку надела Перчатку с левой руки. Показалось, что много ступеней, А я знала – их только три! Между кленов шепот осенний Попросил: «Со мною умри! Я обманут моей унылой, Переменчивой, злой судьбой». Я ответила: «Милый, милый! И я тоже. Умру с тобой...» Это песня последней встречи. Я взглянула на темный дом. Только в спальне горели свечи Равнодушно-желтым огнем. (с)Анна Ахматова
Відповідь: Просто вірші... Маленькая моя, я грущу (а ты в песке скок-поскок). Как звездочку тебя ищу: разлука как телескоп. Быть может, с того конца заглянешь (как Левенгук), не разглядишь лица, но услышишь: стук-стук. Это в медвежьем углу по воздуху (по стеклу) царапаются кусты, и постукивает во тьму сердце, где проживаешь ты, помимо жизни в Крыму. Иосиф Бродский
Відповідь: Просто вірші... Це вулиця Ліста. Це місяць, либонь, листопад. Навала прозорості неба у чорній оправі. І цей перехожий – смаглявий і юний Синдбад. І ми – не чужі. І зустрінемось, може, на каві. А снилося: море, холодне й тривожне вночі. Чорніє причал у старому порту. І небавом, Узявши на плечі сувій дорогої парчі, Ти сходиш на берег багатим купцем-мореплавом. І щойно в кварталах погасять останню свічу, І море затихне, і зорі ряхтітимуть тьмяно, Ти діву русяву ховаєш у срібну парчу – І мить не минає, і пахне русинка медвяно. Це вулиця Ліста. Танцюють сльозинки в очах Від шалу осіннього сонця. Кінець листопада. У сивих заметах, либонь, дотліває парча. Калюжі і брук – іграшкові порти для Синдбада. М.Савка
Відповідь: Просто вірші... *** Цей день як день: без радості й печалі. Лиш на калині облітає листя. Та я осінньо про свій жаль не мовлю, Щоби ніхто зі мною не журився. Нема думкам спокійного причалу, Є вечорові сутінки і тіні… Минулим дням “прощайте” не казала, Вони і так — мов листя на калині. Я навіть зором не втішаю віти, Мовляв, радійте — кетяги зостались. Тепер я знаю, що минає літо, Де все цвіло, де все мені збувалось. Ганна Чубач
Відповідь: Просто вірші... *** Гострi очi розкритi в морок, Б'є годинник: чотири, п'ять… Моє серце в гарячих зморах, Я й сьогоднi не можу спать. Але завтра спокiйно встану, Так, як завжди, без жодних змiн, I в життя, як в безжурний танок, Увiйду до нiчних годин. Придушу свiй невпинний спогад. Буду радiсть давати й смiх. Тiльки тим дана перемога, Хто й у болi смiятись змiг! Олена Теліга
Відповідь: Просто вірші... Я МРІЮ… Я хочу з квітами поговорити, Про мою долю, про тепло думок. Я мрію з сонцем у природі жити, Злетіти з легким вітром у танок. Я марю в хмарах тихо розчинитись, На землю впасти дощиком рясним, На квітах діамантами зроситись І сяяти під сонечком ясним. Я хочу бігти швидко-швидко полем, Догнати всіх літаючих пташок. І впавши в біле із ромашок море, Заснути на долонечках квіток. Я хочу, дуже хочу, та не можу. Я мрію, дуже мрію, та на жаль, Я лише з однокрилим птахом схожа, А на обличчі смуток, як вуаль… ---------- Додано в 15:36 ---------- Попередній допис був написаний в 15:33 ---------- Не загубитися у мороці доріг... Не загубитися у мороці доріг І не тікати від тривкого смутку Питати долі у холодних криг. Забути дивність візерунку. Шукати вічності дитячих днів, Блукати тут, де мрії оселились. Кричати від нестачі диких снів І жити там, де душі розгубились. В пустелі сірості палких зізнань Завжди є те, чого я не залишу. І не просити ні у кого покарань, А просто прагнути відчути тишу. Дістати із кишені жмуток слів Розкидати по світу - так, шалено. Почути у серцях журливий спів І знати, жити - зовсім недаремно. Чекати подарунку від небес І вірити, що все таке здійсненне. В казках нема пустих чудес, Але без них життя мізерне.
Відповідь: Просто вірші... зачепило... Однажды мы встретимся где-нибудь на вечеринке, И мне будет тридцать, а Вам - посчитайте сами. Вы будете с юной и очень худой блондинкой, А я - с седоватым мужчиной с подстриженными усами. Вы мне поцелуете руку - так надо по этикету, А я расскажу Вам о детях, оставленных с няней дома… И я буду в черное-черное платье одета (Его любимое), Вы скажете - «я бесподобна»... Потом я поздравлю Вас с чем-то ужасно важным, Успешным, хорошим, полезным и очень нужным… И Вы мне протянете прямоугольник бумажный, Который, конечно же, ляжет в бумажник к мужу… И встреча продлится минут ну от силы восемь… И всех позовут к столам - в лампах вспыхнут стразы… Мы больше друг друга уже ни о чем не спросим, Как миллионы любовников, не подобравших пазл... Сола Монова
Відповідь: Просто вірші... Пусть пройдена страница, И крови пролито пол-литра. Любовь - когда хотят жениться, Всё остальное - виды флирта. Пусть лучше рвётся там, где тонко, Пусть будет больно и некстати. Любовь - когда хотят ребёнка, Всё остальное - мир симпатий. Пусть много зависти и лести На каждой жизненной страничке , Любовь - когда хотят быть вместе, Всё остальное - лишь привычка. Пусть плохо, пусть всё не на месте, Идти по жизни дальше нужно! Любовь - когда два сердца вместе, Всё остальное - это дружба. ---------- Додано в 15:47 ---------- Попередній допис був написаний в 14:40 ---------- В далекому дитинстві ридала гіркими сльозами над цим віршем... Зламав Івасик гілку ясеневу І кинув геть, коли награвся нею. Веселий він побіг собі додому. Вона лежить на гнилищі рудому. В її прожилках не бродити соку, Не гріти мрію, ніжну і високу. Івась у ліжку спить спокійно, тихо. Невже не знає він, що скоїв лихо.
Відповідь: Просто вірші... Мовчи! Я знаю. За всіма словами... Мовчи! Я знаю. За всіма словами - Холодний смерк, спустошені сади... Це наша пристрасть стала поміж нами, Нас розлучаючи назавсігди! Шалій, шалій, від розпачу сп'янілий! Що розпач той? Річ марна і пуста! ...Як пізно ми серця свої спинили! ...Як роз'єднали рано ми вуста! О, друже мій! Останні трачу сили, В країні тій уявній живучи, Де образ твій, утрачений і милий, Де голос твій... Мовчи! Мовчи! Мовчи! Євген Плужник. 1948.
Відповідь: Просто вірші... Липовий цвіт І проходять за днями дні, Вже вкотре проминуло літо, А ти снишся і снишся мені У липневому білому цвіті. Швидко, згаяно час злетів, Стали довшими теплії ночі... Я не пестив вже тисячу днів Твоє світле, духмяне волосся. Кажуть, згадками сум свій не ймеш, Кажуть, втрачене щастя не вернеш - Я ж бо вірю, у липні прийдеш, Білим цвітом до мене повернеш. Микола Хамець
Відповідь: Просто вірші... Не зволікай! Коли думки заполонили, Ти їх у серці не лишай - Пиши вірші, надай їм сили! Не зволікай! Коли відчуєш біль образи, То відпусти і не тримай - Пробач зловмиснику відразу, Не зволікай! Не знаєш щастя де шукати? Даруй лише любов і край... Це головне - ти маєш знати! Не зволікай! Хвилину кожну цінувати Навчить життя тебе нехай, Для цього часу небагато - Не зволікай!
Відповідь: Просто вірші... Ніхто не пришле тобі нормального директора, чесного ректора чи податкового інспектора. Нікого не цікавлять твої завали й стреси, приступи агресії й сезонні депресії. Нікого не хвилює, як ти повернеш кредити. В разі чого, тебе можна буде засудити і посадити. Нікого не турбують твої потреби. Тому давай, браток – все залежить від тебе! Сергій Жадан
Відповідь: Просто вірші... у нас с тобой будут дети, и маленький сад на крыше в самом уютном на свете домике в сердце Парижа. у нас с тобой будут горы, два раза в год, не меньше! и долгие разговоры, и неразлучные встречи. и будет длинной в столетье, любовь, как в волшебных книжках. у нас с тобой будут дети, и маленький сад на крыше. Ира Астахова
Відповідь: Просто вірші... О нём (О времени) Мне очень сильно захотелось пить, Но рядом не было ни кружек, ни людей, Ни времени, чтоб с кем-то говорить, Чтоб попросить потом:"Воды налей"... Мне очень сильно захотелось спать, Но не почувствовав знакомый аромат Твоих волос, я села на кровать, Испуганная... знаю виноват Лишь глупый ветер... Тихо и тепло, И нет ни сил, ни смысла говорить, Когда последнее, что было, истекло... Мне очень сильно захотелось жить. Полина Никитина
