Позитивне батьківство або дисципліна без покарань

Дитина 1,5 б'ється. В мене вже говорилка-пояснювалка скінчилась. Що з тим робити є якісь варіанти? Телевізор хіба фіксики.

 

Андрій тоже б"ється, при чому з Святиком я такого і близько не мала, і то не просто собі шось там руками гемселить, а чітко наприклад підійде, дасть ляпаса по щоці одній-другій, як бачить що ти не реагуєш- кулаком в чоло, за волосся дьорне. Або коли я забагато всього забороняю, знімаю його зі столів, підвіконників, може підійти і копнути по литці, чи навіть вкусити.
Десь читала, коли дитина тебе б"є, треба натомість пригорнути, погладити, поцьомати... Працює, але не завжди...

А як вони лупляться двоє з старшим, як кугутики. при чому бачу що це їм навіть подобається, очі азартом горять, тільки розбороню, знову те саме... правда до тих пір, поки хтось когось не вдарить сильніше, тоді вже плачі.
Так і живем...

 

Наша бабуся вже бідна від неї. Малій на кухні конче тре ножів, руку в блендер і т. п.

 

Ой, не знаю, не знаю. Я, правда, не прихильниця аж дуже позитивного батьківства, тому дуже тут не радитиму. Але в малого був період биття дуже таки довго. При чому гамселив чоловіка, і сильно. Щось не так - як дасть, чи вкусить... Я теж спочатку просила не чіпати малого, цьомала-гладила, але толку було 0. Тільки злий - дає в око чоловікові чи мені. І тоді, після кількох наглядних биттів по дупі і пояснень за що і чому, він вже нікого не тлумить.

 

Я категорично проти фізичних покарань дітей, сама ніколи їх не б'ю і нікому не дозволяю.
Коли синочок намагається мене вдарити, я його обнімаю, цьомаю, говорю, що чемні дітки так не роблять, а він у нас чемний, розумний, гарний і т.д. А ще намагаюся переключити його увагу на щось інше, розпитую, що він робив, що бачив, як бавився. Майже завжди такий метод спрацьовує.
Донечка теж часом любить копіювати поведінку старшого брата і когось вдарити, але то для неї швидше забава, а не прояв емоцій.

 

Не можу не поділитись.
Зараз слухаю курс однієї жінки про те як бути собою, і розумію, що мої батьки ніколи не задумувались над тим яка я дитина і які слова підтримки потрібні саме мені. Не те, що я того не знала чи не розуміла. Просто саме зараз мені треба було пережити це на іншому рівні. Дуже класно вона категоризує всіх на 4-ри групи і говорить про те, що батьки дуже часто бачать своїх дітей такими як вони самі, і з часом діти гублять своє правдиве я і в результаті пробують наслідувати батьків.
У мене дуже багато думок зараз роїться, як завжди, тому мені важко звезти все лишень до позитивної дисципліни. Я передивилась відео як жінка одягаючись не в своє на очах старіє і стає вся поморщена, або втрачає свою жіночість. Не внутрішньо звичайно, а візуально. Знаю, зараз скажете, що краще з тим в Дефіле, але саме знаючи чотири типи особистостей вона радить як краще виховувати своїх дітей. Я дуже добре зрозуміла чому я так страшенно воюю із своїм чоловіком. Він є тип 4 - такий булі-начальник, а я мяка мрійниця першого типу. Я ніколи не буду все складати по-папочках, бо це не моє, а він ніколи не зрозуміє як можна знати що де знаходиться якщо довкола "балаган".

Дуже перепрошую, що все англійською, але маю надію, що гугля вам перекладе назагал. Дуже раджу переглянути відео в ютюбі. Даю посилання на 4-ри типи дівчаток/дітей. Перша стаття про Тип 1 - Мрійниця, а внизу є посилання на всі решта типи. Сподіваюсь що ще когось захопить ідея, як захопила мене.

 

Ой, дівчата, в мене вже рве дах. У Влада щось трохи і зуби лізуть, але то точно не єдина причина. Другий тиждень істерика на істериці. Такого в нас ще не було, він впертий, дуже активний, але раніше свого добивався якось інакше. А тепер таке враження що Влад сам не розуміє що з ним діється

чоловік вже казав "таке враження що у нього ПМС"

Кричить цілий день, кидається всім

вчора банку скляну лупанув об підлогу на дрібні шматочки так що аж сам злякався, помогло ненадовго - сьогодні вранці вже знов жбурляв всім підряд

, за хвилину вже все ок, далі щось розказує, бавиться, потім знов реве без причини.
"Сяяямастери, хочу сямастери, маюваааати", дала, він жбурляє ними і "нєєєє, не бууууду, не буду, не хочишииии" . На всі запитання "а що ти хочеш? чого плачеш?що сталося" не відповідає, хоч раніше завжди чітко пояснював що йому треба.
То якийсь скачок розвитку? Бо, наче, почав краще говорити, та і якось так різко віршиків вже багато виявляється знає. А, ну і ще почалося "нє, не дам, я сяяяяааам!" з відповідними псіхами.
На вулиці вже останні місяці 2 хоч іноді мене слухав і зупинявся, тепер от знов почалося - летить на дорогу, на мене взагалі не реагує, коли кличу навіть не повертається і не зупиняється. У візку їхати не хоче, ногами теж не йде (лягає на землю, качається, сміється, їсть каміння, повзає, сідає на асфальт, іде в протилежному напрямі...), коротше робить все що завгодно. (То він типу насолоджується своєю свободою чи як?) Я то ігнорую, стою дивлюся і раз в 2 хв пропоную спокійно "Влад, вставай будь ласка, підемо додому суп їсти (на майданчик з дітками гратися чи щось іще)", "Влад, дивися, дітки і тьоті ходять ногами, ніхто не лежить на асфальті, вдома будемо лежати". Він либиться, каже "нє, не хочиши" і продовжує своє.
Десь хвилин за 10 моє терпіння таки кінчається і я беру його собі "під мишку" або силою таки саджу у візок і їдемо додому.
Ну і з горщиком відповідно теж знову абзац

місяць приходили з прогулянки в сухих штанах, чемно пісяли під дерево, а тепер раз за разом відмовляється пісяти коли я пропоную і за 2 хв люрить в штани. Воно йому не муляє абсолютно, може і далі спокійно хоч годину в мокрому гуляти, а потім ще й нового додати.

Він взагалі за характером активний, хитрий, впертий і з явними лідерськими задатками. Впертим був завжди, але якимось адекватним (не злим і не істеричним) - з ним можна було говорити і іноді якось домовитися, а тепер взагалі караул. Як грамотно реагувати на таку поведінку і як не здуріти?

 

@Akina Тримайся, сестро! У нас щось дуже подібне коється, тільки без такого екстремізму з биттям банок. Списуємо на стрибок у розвитку і недосип (не вкласти до 1 ночі).

 

Дівчата, тримайтесь)), то все питання часу - минуться ті істерики (правда і нове щось з часом з"явиться).

мій малий теж летів раніше, а тепер чоловік каже, що я дитину перелякала: малий боїться по дорозі ходити, йде тільки по тротуару, як виходимо на дорогу, то хапає мене за руку або проситься на руки (якось аж занадто). А я всього лиш якось після одного випадку

(вибіг на дорогу мало не під машину, думала серце в мене зупиниться, добре, що водій в бік прийняв)

довго розмовляла з малим і розповідала як небезпечно бути самому на дорозі; що водії є різні і по різному поводяться, малий в своїх 2 рочки якось так уважно мене вислухав і потім почав мало не боятися тої дороги...

Як то кажуть: і так зле, і так не добре. Хотіла як краще, а вийшло як завжди.

 

Та спить наче непогано (як для Влада) зараз.

Ой, все він знає... Тепер навіть сам може розказати "дорога, машини їдуть, не мозьна бігати, не мозьна, пеєхід, пісьохідний пеєхід іти, мама, руку іти". Але то коли він "в адекваті", а коли щось в голову стріляє то летить і нічого не чує і не бачить.
Він взагалі нічого не боїться, ні висоти

"тимайся, юками, тимайся, дивись под нога" і йде повільно - то коли пам"ятає, а здебільшого летить як німий прямо до краю гірки

, ні собак, ні сам іти далеко від мене... І навіть як на власному досвіді побачить що то можна впасти чи ще щось наступного разу хіба годину пам"ятатиме, а далі знов летить як навіжений. І так геть з маленького, навіть як падає не плаче (хіба вже дуууже сильно лупнеться). Ех, екстремал якийсь росте блін...

 

Мабуть, так звана "криза 2 років", за якою ще "криза 3" і ще багато-багато криз.
В мене Аня така ж стала десь з 1,9. Був взагалі дурдом. Зараз більшість часу нормальна, але находить місцями.
Призвичаїтесь.
У нас, як правило, така поведінка проявляється лише в моїй присутності. З бабою-дідом дуже рідко показує коники. Я - строга в такі періоди (коли находить). Якщо кажу не сипатись піском, а вона сиплеться - забираю з пісочниці до кінця прогулянки, попереджаю, що далі так поводиться - йдемо додому. Наступний випад - і ми таки йдемо додому. В принципі, вона вже навіть знає, що її чекає, роблячи чергову пакость.

 

Не знаю як у нас би було, Влад завжди тільки зі мною, баби-діди всі далеко.

Мій теж все знає, але робити так не буде. Пхає в рот каміння і каже таким "поучітєльним" тоном сам собі "не-мо-зь-на їсти каміння", кидає і каже "не мозьна кидати пісок, підемо додому".
Або ще іноді каже "по зьопі дам, по зьопі" і ляскає сам себе по ляшці (ага, то в нас тато такий "розумний", так малого страхає, а колись таки хлопнув Влада пару разів по м"якому місцю). З чоловіком вже виховну роботу провела (страхає, правда і далі , але тільки на словах), але Влад вже запам"ятав, йому сподобалось і тепер сам себе ходить "наказує"

 

він ті штани прав-нюхав? бо я показувала, що і як. і витерти за собою теж тре, як вже нагло хочеться впісятися не в горшок.

 

Нюхав, його баба в селі навчила "ай-я-яй фууу, напісяв, Ляд ванюююська (вонючка), фууу, не гално". І ходить собі далі в мокрих трусах
Кажу що з ним діти не будуть гратися бо в нього мокрі труси - теж не "вражає".
Витирання перетворюється в ляпання і розтирання калюжі руками і ногами в кращому випадку

найчастіше він просто мене ігнорить - хитрий страшне - завжди "не чує" те що не хоче чути - буде сидіти, дивитися на мене, пісні співати про дорожні знаки розказувати і робити вигляд що то не з ним говорять

, а коли вже дуууже наполягаю то терне 2 рази тряпкою і каже "всьо, итер" не "проникається" тим "покаранням" ані грама.
Прати не пробували, я того реально боюся бо Влад + вода завжди = потоп.

 

Я не розумію, а в чому проблема? В вас дитина ще навіть двох років не має. Для його віку це абсолютно нормальна поведінка. Дитина досліджує. Це все переросте.

 

Ой, описуєте, і впізнаю свого Матвійка, хоч і молодший набагато, але теж такий безстрашний, теж може без мами обійтись, теж не плаче, як впаде/вдариться, хіба вже сильно, теж іде туди, куди йому хочеться, як правило в протилежну сторону.
Ото вже приблизно уявляю, яким буде в старшому віці, дивлячись на вашого. Треба готуватися

 

Це норма для такої малої дитини.

Мамі терпіння, якусь по можливосі допомогу і то все переросте.

Вони майже всі в такому віці приблизно одинакові.
Я колись думала, що мій Святослав особливий. Тепер маю такого другого і третє, четверте, якби було, то було би плюс-мінус ідентично, бо то ДІТИ.
В кожного свої істерики, Святик лягав на землю, Андрій провисає всією тушею мені на руці, коли не хоче іти за руку і я вже не знаю шо краще, а шо гірше, бо руки від того аж рве.
Пісяння раз правильно, раз де небудь, на вулиці гуляння по принципу куда хочУ, туда лечУ і ше маса усього- то все притаманне діткам такого віку.))

Трохи досвід допомагає, трохи терпіння, нерви в коробочку, то ж наші дітки. ну, а шо з маленькими завжди так важко, а зі старшими, кажут мудрі тьотки свої проблеми.
І ото так є, відпочинемо на пенсії.

 

Так я сюди і не з тим прийшла, пісяння то не найбільша проблема. Мене більше оті крики, істерики і цілковита некерованість хвилюють.

Чекаю, чекаю коли переросте. А ще щодня чекаю коли чоловік нарешті ввечері додому прийде (а приходить він найчастіше аж о 21) щоб Влад на нього хоч трохи увагу переключав.
Я, в принципі, розумію що чим спокійніша, тим Влада швидше "попускає". Ех, мені б яку няньку на годинку-другу хоч іноді... мєчти-мєчти
Бо Влад і коли не психує то моєї уваги увесь час хоче - у нього страшенне бажання спілкуватися, рот не закривається ні на секунду

навіть коли говорю з ним але дивлюся в інший бік, то підходить, бере мене за голову і повертає так щоб я йому в очі дивилася

, чекаю що, може, як піде в садок то знайде собі там інших співрозмовників , а мої вуха і голова трохи відпочинуть нарешті

 

То ше не скоро минеться.)))
В мене Святику 5 минуло, а в нього поведінка ідентична. і то якщо десь збавлю увагу в його сторону починається "мама, ну, чому ти не хочеш зі ною говорити" це тягне за собою істерики і пустощі, істерики і збитки і т.д. Він навіть деколи хоче шоб я його годувала, одягала, тримала пісю коли він пісяє)), хоч відповідно в свому віці прекрасно це робить сам.
А говорити з ним треба постійно і то зараз твій ше маленький, а потім почнеться тисьча питань за 2 хв і треба відповідати і одне чому тягне інше і т.д. по списку.
Нині встав в 6.30 і починається "мама, а павуки де живуть", " а, мама, а риба кусається?", " мама, а чому тато курить, то погано курити".))))) Я стараюсь по максимуму кайфанути від того, що він/вони ше маленькі, але так, деколи я просто втомлена, чи хочу спати, але то нікого не обходить.
@Akina, тобі просто потрібно трохи відпочивати. Знаю по собі, шо коли я відпочивша, чи була десь без дітей, всі їхні вибрики мені виглядають хорошими вчинкамми і взагалі діти в мене ангелочки, а коли я змурдована, нагвинчена і взагалі світ валиться, а тут ше вони, товчуть, кричуть, все перевертається, лиється, розсипаються, Андрій куда ходить, всюди пісяє і какає, я впадаю в такий ж стан, в якому ти зараз.

Але в мене тут ше свій таракан в голові- я нікому більше, крім чоловіка не можу довірити дітей, ну, ше садок, а з рештою я собі місця не знайду, тому так виходить шо я тоже майже увесь час з ними сама. А коли муж був мобілізований, то навіть без тої години в вечері, чи неділі... Але тоді Андрійко ше в колясці возився і то було набагато легше. Ходиш собі, музику слухаєш, дитина в візочку гризе печенько...))

Ну, і форумівка, ти це добре робиш, шо ходиш, і навіть якшо чоловік в 21 прийшов додому, вийти на пів годинки десь самій. Я одягаю навушники і намотую круги навкруг будинку, чоловікові так і кажу, шо мушу на пару хв вийти, бо мені закипає мозг. Поки він поїсть, діти потішаться татом, мене трохи попускає і взагалі треба собі шось такево придумувати, бо і нерви ціліші будуть і мами добріші.

Вони такі є. В такому маленькому віці керованими дітки просто бути не можуть. тут пятирічні часто не керовані, а то ше мале.
Істерики тоже норма і вікове., головне правильно на них реагувати.
Ти пишеш про садок, то мій Святослав після садку так на мені відривався, шо мама не горюй. найбільша істерика була "хоцу се побути", і оце насильне тягнення додому вибивало на цілий вечір з колії всіх і вся. Хоча якщо ти пару годин відпочила без дитини, потім та істерика зовсім інакше сприймається. Тому кажу, мамі трохи релаксу і все буде добре.)