Відповідь: перший крок Дівчатка, а можна конкретні випадки розповісти як це зробити? Недавно мала одну дискусію. То напевно більше стосується питання чоловіків, але цікава думка і жінок. Як ви ставитеся до того, коли дівчата самі підходять до хлопців і знайомляться,наприклад на дискотеці, в кафе, в ресторані. Чи хлопці будуть cприймати таку дівчину для серйозних відносин?
Відповідь: перший крок Нормально ставлюсь, всеодно хлопець має перехопити естафету і вести далі процес знайомства якщо дівчина адекватна, не дурна - які ше сумніви ?
Відповідь: перший крок аналогічно, мабуть якби не були тих мої кроків, ми б навіть не спілкувались зараз, просто знались би і все, а так у мене чудовий чоловік, але це довга історія....)))
Відповідь: перший крок Скажу за себе: перше знайомство - то перше знайомство. І не більше. Не має значення, хто його зініціював. Ви зразу так глобально - серйозні відносини. Про серйозні відносини мова може йти вже після знайомства, тоді включається аналізуюча частина мозку. Тобто, я хотів сказати, що на "серйозність" стосунків абсолютно не впливає те, хто першим підійшов. Мабуть, більший вплив матиме навіть місце - не кожен чоловік сприйме серйозно знайомство на дискотеці чи в ресторані.
Відповідь: перший крок Це напевно я і хотіла почути. Бо вважаю, що дівчину, яка сама зачіпить хлопця на дикотеці, хлопець не буде сприймати всерйоз. Хоча чула і щасливі розв"язки
Відповідь: перший крок особисто для мене, це все залежить від обставин. я б напевно на такий крок більше не відважусь. Хотіла зробити перший крок в стосунках і втратила дуже хоршого друга А один мій знайомий сказав - "респект і уважуха такій дівчині!". До речі його теперішня дівчина перша підійшла до нього щоб познайомитись і запропонувала через деякий час зустрічатись
Відповідь: перший крок В мене подібна ситуація.. Розвелася з чоловіком в січні, зразу почала зустрічатися з іншим, щоб притаіти біль.. Він до мене з любов'ю та турботою, а я ніяк не можу відпустити минуле
Відповідь: перший крок Зі свого життєвого досвіду можу запевнити,що "перший"крок потрібно робити, хоча б для того,щоб потім усе життя не жалкувати, що тоді не наважилась. А якби тоді наважилась, то, можливо, у житті усе склалося набагато краще. Був у мене такий випадок ще у студентські роки - дуже подобався один хлопець, а я так і не змогла підійти...і він виявився теж не рішучим. Ми часто обмінювались поглядами,навіть,пізніше спілкувались, та чомусь я думаю, якби наважилась на щось більше, було б у мене все по-іншому. А може я помиляюсь? Знала б напевне, якби тоді, у 18, не побоялась і була сміливішою))
Відповідь: перший крок От мені також нагадався випадок з власного життя, десятирічної давності. Десь випадково, як то звичайно буває, познайомилась з хлопцем. Пили каву, розмовляли і таке різне та уваги такої вираженої з його боку не було. А можливо треба було ще почекати, не всі відразу здатні на швидкі рішення ? Та я подумала, а що якщо я спершу спробую ? Та й спробувала, дала йому чітко зрозуміти, що він мені подобається. Він знітився і якось злякався, а може я йому і не подобалась ? Не відомо. Та справа в тому, що якби я тоді не наважилась то точно якийсь час думала, а чого не зробила .... ? Треба ж було..... Та мені це якось охоти не відбило. Ну трохи може неприємно було, але так щоб на відріз то, ні. Завжди варто спробувати, часом то є то, що потрібно в даний момент. Вода ж під лежачий камінь не пливе. А якщо бувають промахи, то теж досвід.
Відповідь: перший крок Я зустрічалась з одним хлопцем, перші кроки робив він, а потім раптово стосунки обірвалися...Хоча казав, що любить. Але я не зателефонувала і не дізналася чому?... Минуло 10 років, а я незнаю через що він так зі мною?... може якби я зробила тоді крок.... але то все може ..і тепер історія.
Відповідь: перший крок Розкажу і я свою життєву історію про "перші кроки у стосунках" з моїм тепер вже чоловіком. так от зробила їх я...Хоча це були перші і останні відносини, у яких я робила сама якісь перші кроки)))) Так-от: Познайомились ми на дні народженні і зразу зав'язалось спілкування.він мені зразу дуже сподобався, і як вже потім вияснилось я йому теж, але йому було на той момент не до того... обмінялись телефонами. здзвонювались- бачились, але якийсь отой момент де стосунки перестають бути дружніми ми опустили... і якось вже перестали спілкуватись... десь через 3 місяці я написала йому смску типу "привіт, як справи?", після чого він зразу відзвонив і запросив "Кудись сходити, наголошуючи що це буде побачення". Заїхав за мною в інститут, поїхали пообідали, відвіз додому і на тому все..Вдома я довго думала, чому і далі стосунки не переростають у щось більше... і на другий день відіслала ммску з романтичним малюнком, на який у відповідь було запрошення в кіно. і в кінотеатрі мене аж встрафило, що він і далі веде себе по дружньому, і взяла перша його за руку.і вже до кінця сеансу ми сиділи в обнімку. Після того наші стосунки почали розвиватись дуже стрімко, і через 4 місяці він запропонував вийти за нього заміж. і от ми одружені вже 4 роки))) П,С. Потім я звичайно записала чому він був таким нєрєшитєльним тоді, на що він відповів: Я боявся нашої різниці у віці...(зробив з себе старого дядька) переживав щось не так зробити і всякі такі дурнуваті причини, на які я навіть не могла б подумати
