Ой, Америка, ой, Канада...

Відповідь: Ой, Америка, ой, Канада...

У Канаді ще різні організації допомагають також, наприклад, масони, ротарі клуби, лицарі Колумба. Мій чоловік кілька разів отримував стипендію від останніх, наприклад. Якось пробував у ротарі роздобути, але вони чемно відповіли, що допомагають лише канадцям. Цікаво, чи і США теж так.

 

Я ото почала слухати й у мене воно більше викликає асоціяцію з Росією.

Мдямс. Щоби прокоментувати її відео та коментарі, мені би треба було ще одне відео записати, мабуть.

 

Я одразу перепрошу за кількість букв.

У мене через перевтому кілька днів узагалі слова й думки докупи не складалися. Оце раптом прорвало.

А не виникало думки, що якщо ви не згідні з її думкою про Україну, то, може, і до думки про Канаду не варто прислухатися?

Я чесно би не наважилася на такий от аналіз, як у неї, бо я щиро визнаю, що Канади не знаю. Я можу розповісти про СВОЄ враження від Канади, про реальні речі, які бачу, знаю, пережила, але це буде в межах тої території, де я бувала. Я можу говорити про Квебек і частину (!!) Онтаріо. Але про всю Канаду?

Певна річ, що телевізор у Канаді - зомбоящик. А де він не такий? Тільки в мене маса знайомих, які телевізора взагалі не мають і не дивляться.

Щодо сексу та збоченців. Вони теж є всюди. Я про ті речі, про які вона каже, що навчилася в Канаді (фетиш, свінгери тощо) довідалася з українського та російського інтернету. Модерування ЛФ мало такий побічний ефект, скажімо так. Різні люди є всюди. Те, що ця пані опинилася в такому колі, де всі посунуті на сексі, не говорить рівно нічого про всіх канадців, як і те, з чого вона зробила висновок, що вони люблять біль.
Так, тут є клуби різні. Я он нещодавно через скандал із одним дуже відомим (в Канаді та США) ведучим довідалася, що тут існують клуби садо-мазо, чи то спільноти, не знаю, як правильно називати. До речі, скандал був через те, що цей ведучий був жорстокий із жінками без їхньої згоди. Що з ним сталося? Його звільнили. Дуже голосна справа, пів-Канади на вуха стало за нього, пів-Канади проти нього, бо дійсно є серйозна проблема з тим, що насилля проти жінок недостатньо переслідується, жінки почуваються незахищеними й дуже часто навіть нікому не повідомляють про те, що з ними сталося. Питання: а де жінки захищені від насилля? Дійсно, не просто законом. Бо в Канаді говорять саме про недосконалість законів, про інші речі взагалі мови нема, бо там ще більше проблем.

Щодо ідеології, то в Канаді, як на мене, вони таки є. Я би до них віднесла помішання на безпеці, а друге - це толерантність. То невід'ємна частина кожного канадця. Правда, толерантність не стосується християн і християнського (або вужче, католиків і католицького, бо є такі "християнські" спільноти, які проповідують зовсім небіблійні й не християнські принципи). От через ту толерантність і є нездорове потакання різним гомо, трансів, садо-мазо тощо. Вони можуть думати інакше, але сказати про це радше не наважаться, не прийнято тут "думати інакше". Думати прийнято, а от думати інакше - це ні. І не дивно, що в школі таким ніхто не буде займатися, хто хоче нарватися на скаргу батьків директору чи вище? Простіше вчити того, що загально побутує в суспільстві. А десь школи не такі? (Приватні школи тут не враховую, бо їх держава не контролює таким чином, аби пропихати свою ідеологію.) Комусь не підходить це, він має вибір, ніхто не буде змушувати водити дитину до школи, вчи собі її вдома, як хочеш, і контролю там нема ніякого фактично (ідеологічно точно нема).

Що тут є, що мені особисто не подобається. Зарано починають вчити про секс. У школах роздають презервативи (задурно), замість того, аби давати сексуальне виховання. Так само не вчать про аборти (я про систему), але аборти покриті державною страхівкою. Тут можна робити аборт на будь-якому терміні й це завжди вважається вибором жінки, що робити зі своїм тілом. Про права дитини взагалі мова не йде. Якщо дитину вирішили абортувати з якихось медичних причин і її витягнули живою, то просто залишають помирати на холодному столику, чи, ще гірше, у відрі. Процедури абортів теж дуже нелюдські. Чого вартий укол з отрутою в серце дитини. Я вже писала, що тут дуже круто облаштоване життя інвалідів, людей із синдромом Дауна, але коли така дитина ще в утробі, тиск на батьків неймовірний, аби робити аборт. 95% таких дітей абортують. До речі, абортувати можна просто, бо хочеться, бо хотіли хлопчика, а там дівчинка. І за статистикою саме дівчаток аботують частіше, ніж хлопчиків.

На гей-парадах я ніколи не була, але от бачу велику різницю в тому, як у медіях розповідають про гей-паради та інші схожі заходи, але мовчать тихесенько, якщо відбуваються заходи проти абортів та на захист прав ненароджених дітей, про такі заходи не буде ні слова, ні в радіо, ні на ТБ. Зате про єпископа, в якого вилучили компутер із купою дитячої порнографії, трубіли всюди й дуже довго. Під час тих подій я побачила іншу сторону багатьох людей із тієї спільноти (католиків та греко-католиків), до якої ми з чоловіком на той час належали. І от ми їх, канадців, не розуміли, а вони нас. Але думаю, що то теж не суто в канадцях справа, і в українців цілком могли би бути схожі погляди. Дискусії на ДП та ЛФ мені тільки це підтверджують, що в людей дуже різне сприйняття буває і країна проживання тут часто не має значення.

Щодо мови й навчання, то тут мені аж смішно. Англійська мова така є, що пишеться зазвичай простими й лаконічними реченнями. І дуже добре, якщо людина вміє і так, і так писати. То тільки свідчить про різносторонність її розвитку. Мені мама завжди робила зауваження, що в мене забагато підрядних речень. І в польській я так само писала. Мусіла навмисне вчитися писати простішими реченнями, у всіх мовах, в яких доводилося писати тексти. Кожна мова має різні стилі.

Взагалі ця пані дуже сильно все під себе аналізує, що в принципі нормально. І я би взагалі тут не писала цей кілометровий допис, якби вона сказала, що це просто її враження, її бачення, а не видавала це, як "речі, про які в Канаді не говорять". І чому в неї гомосексуалізм це не проблема, а вже садо-мазо та фетиш - проблема, теж незрозуміло. Тут Незабудка все файно написала, нема що додати. )))

Про страхівки й кредити взагалі дивно було слухати. Може, якщо з Америкою порівнювати, не знаю. Іпотека на 1,5-2% це високі кредити? Звичайно, якщо людина не має постійної роботи або погану кредитну історію, або багато кредиток, то їй буде складно, але то все робиться, міняється, головне мати добрих порадників, пошукати інформацію. І хоч тут дійсно є страшна бюрократія, то вони тут завжди раді надати інформацію, допомогти, полегшити життя, якщо тільки можуть. Коли мене вагітну скоротили на роботі за 3 місяці до декрету, то мені саме в тій службі, де виплачують допомогу, порадили (абсолютно чужі люди, які мене чули перший і може останній раз у житті), як зробити так, аби я отримувала допомогу зразу і щоби мені не врізали виплату через рік, а таки виплачували до кінця мого декрету. Я чесно не уявляю такого в Україні, бо що-що, а бюрократія там аж ніяк не дружня, а дуже навіть ворожа й зверхня.
Те, що в цієї кобіти якийсь знайомий судиться за якусь там суму... Я надто добре знаю, як "наші" тут намагаються дурити державу, аби повірити, що той знайомий такий невинний і ображений державою. Бо знаю такі випадки, коли люди не отримують ПМЖ, бо займалися крутійством, коли пробували приїхати до Канади чи тут лишитися. Якщо намагатися дурити, то це потому вилазить боком, а якщо все чесним шляхом робиться, то й результат буде відповідний. Ми отримали свої ґрін-карти протягом 11 місяців, на що наші знайомі поляки зробили величезні круглі очі "як таке можливо" і були щиро переконані, що в нас якісь блати, або ми когось знаємо такого, що нам допоміг. Не знаємо й блатів не було. Просто почитали на офіційному сайті, що треба і як, отримали безплатну консультацію адвоката (вони тут майже всі роблять волонтерські години), подали документи і все. І отакого тут багато. Всі офіційні установи побудовані так, що вони будуть намагатися вам допомогти за будь-яку ціну.

Так, тут багато дивного. Тут цікавий перекос у духовному плані також. Але знову ж таки, він є всюди. Просто, якщо в Україні це буде перекос у фанатизм або в забобони, скажімо, чи походи до ворожок тощо, то тут з улюблених занять можуть зробити "релігію", навіть із того ж спорту. Я завжди жартую, що визначити, чи щось є замінником релігії, дуже легко по тому, чи відбуваються в них особливі заходи в неділю. У джоґґерів у неділю марафони, у хокеїстів та футболістів - важливі матчі та тренування. А потім дивуватися, що гольфісти ховають свого друга з гольфового клубу й там пастор заявляє, що тепер цей покійний, який був таким чудовим гравцем у гольфа, вічно гратиме в свою улюблену гру на небі. І в труну кладуть усе спорядження. Чим то різниться з нашими древніми традиціями давати копійку "на перевіз" у труну та інші улюблені речі (гребінець, люльку тощо)? Як на мене, нічим. Людина не може бути без віри, тому знаходить собі замінники, така її природа. Хоча на словах тут більшість населення вважає себе "духовними, але не релігійними", щось типу українського "віруючий, але не практикуючий", або "вірю в Бога, а не в священиків". Хоча останні психологічні дослідження показують, що такі речі ведуть прямою дорогою в депресію.
О, до речі, слово "Бог" тут практично не вживають. Дуже багато різної "нью-ейджівської" термінології. І каша часто така, що можна натрапити на додаткові курси в університетах (чи то гуртки), де йде мова про різні види ангелів та фей, отак в один ряд.

Ну і щодо культури ще скажу. Тут я взагалі не згідна. Подій різних маса, фестивалів маса, багато всілякого взагалі задурно. Правда, на зиму трохи то все заморожується, але все одно різні заходи є, тільки би мати час і бажання на то ходити. Ну і треба знати, де шукати інформацію. Але вона не схована, не секретна, просто треба не полінуватися й пошукати. Влітку взагалі такий калейдоскоп подій, що часом губишся, що ж вибрати. І дітей тут до цього долучають дуже активно. От із чим біда, це із сімейним часом. Сім'ї бути вдома разом не вміють. І це не просто поодинокі випадки, про це б'ють на сполох уже на вищих рівнях, тому проводять різні акції типу "почитай дитині" тощо. Коротше, все як у нас, в Україні. У Польщі теж така акція була. Дорослі женуться за матеріяльним добробутом і забувають часом про важливі речі, або просто в них на це не залишається часу.

А про що саме мова? Які саме "порядки"?

Я поки їла й прибирала на кухні, дослухала. Винос мозга, як то тепер модно казати.

Це часто тут втрачається. Не у всіх, але є така річ. Дітей перевантажують кількістю різних гуртків, які мають заняття в усі дні тижня. У мене знайома малу возить на тренування на 6-7 ранку. Я в шоці, чесно кажучи. Але там вони тією дитиною дуже займаються. Браку часу з мамою і татом у неї точно нема, як і з іншими родичами. Правда, вони інших дітей вирішили не мати, бо з такими затратами часу та грошей, то, мабуть, дійсно нереально.
А хто не дуже займається, бо просто не встигає за тим усім, то відповідно й на виховання не дуже має вплив, бо лишається на те виховання година в будні та пару годин у вихідні. Про яке там виховання може йти мова?

Людям потрібні ідеали. Кожен шукає своє "світло в кінці тунелю".

Вони радше свідомі, що їх не готові вислухати й зрозуміти. Під час останньої поїздки до Львова я це дуже гостро відчула, тому про Канаду не дуже й рвалася певним людям розповідати. Як людина вже має стереотип і їй так добре настільки, що вона собі заліпила вуха воском, то чого я буду тратити свій час і нерви, аби переконати її в протилежному? Най собі думає так, як їй добре.

Стан освіти погіршується ВСЮДИ. І стан української освіти мене хвилює дуже сильно, наприклад, бо маючи двох батьків у тій сфері, я давно-давно знаю, що там потрібен свій майдан, а його там нема і навряд чи буде, про що свідчать теми типу "домашнє завдання для батьків" та інші шкільні теми тут на форумі. Не так багато батьків замислюються над тим, чого вчить школа дітей, до яких маразмів там дійшло, хто складає дурнуваті підручники, чому вони з помилками, хто складає навчальні програми. Моїй дитині був рік, коли я вже сушила голову над тим, КУДИ я його дам вчитися, бо я не бачила у Львові закладу, де я би хотіла, аби він був. Тут у Канаді таким закладом для мене була школа Монтессорі, а все решта мені було в напряг, і то страшний. Я тільки зараз розслабилася, хоча домашнє навчання для мене зараз непросте, бо треба влитися в русло, виробити певну систему, чого я ще не маю, тому часто просто перевиснажуюся й відходжу потім тиждень (хоча, ні, таки довше, бо ще досі не відійшла, а вже тиждень минув). Але я волію так, аніж стикатися з маразмами шкільної системи. Добре, хоч альтернатива є, якщо нема грошей на приватну школу.
Якщо останнім часом багато чути про ЧУЖУ освітню систему, то я би починала ще більше переживати за українську систему. Для мене то ознака, що від чого намагаються відвернути увагу, або ж порівнюють із гіршим, аби своє таким поганим не здавалося.

Щодо секс-меншин, то тут у школах діти дражнять гоміками так само, як і в українських школах, тому говорити, що щось просувають, я би не бралася. Може, в старших класах, то тут уже не скажу, бо не знаю, і сподіваюся, що й не довідаюся.

 

Відповідь: Ой, Америка, ой, Канада...

Нічогенько так. Біля озера таке цілком можливо, там погодні усови сприяють. Нам знайомий розказував про неймовірні снігопади біля великих озер.