Оффтопи розділу

@Spring Melos у вас є подруга? Мені видається, що ви геть самотні і ніхто не виявляє бажання вам допомогти. Або якшо є такі люди, то ви не сприймаєте їхню допомогу і думаєте, що вас ніхто не розуміє.
Ще більш ніж впевнена, що ви почуваєтесь покинутою, непотрібною і не бачите змісту в своєму існуванні. Скажу відверто, що навколо багато людей, в яких проблеми гірші і їм важче, і допомога їм потрібна так само, як і вам. І ви її можете дати. Допоки ви не розслабитесь і хоч трохи не відпустите ситуацію, можливо, приділяючи увагу благодійництву, і допоки не відчуєте, що ви комусь потрібні, життя не зрушить з місця, а пройде мимо вас. Ви хочете переконати тут, що ви все вже перепробували, але воно не так. Переступіть через себе і підіть до сиріт, приділіть їм увагу. Ви не можете нічого зробити для своєї дитини, але ви точно можете зробити щасливішими інші дитячі очі. Для нас часто щось здається нездійсненним або таким, що геть не має змісту, як зачинені двері. Але треба постукати, щоб знати, чи вони відчинені.
І плюсуюсь до людей вище, що Бог не карає, ми самі себе караємо своїми вчинками, а Бог любить і прийме нас, якщо ми покаємось і пробачимо собі і всіх довкола за гріхи.

 

Мені ходити важко, в мене кожен день вже протягом року такий преднепритомний стан якого дуже боюся.Мені та моя хвороба на нервовій почві заважає бути щасливою,і я з нею себе почуваю так ніби в мене руки звазані, нічого не можу робити та і мені і раніше не везло з хлопцями, я від 20 років шукала,знайомилася,зустрічалася і все толку з того,ті яких я любила мене покидали,а ті які мені не подобалися,то хотіли зі мною зустрічатися.Я ненавиджу той свій стан і все би віддала щоб він мене покинув,но тільки нікому нічого не треба від мене.А то що я думаю про своє минуле, не має жодного відношення до того мого стану.Сама людина не може себе мучити це абсурд і нонсенс...Людина робить все для того, щоб своє життя створити комфортним.

 

Якщо вам зручніше думати, що ви «невиліковно хворі психосоматикою» , у вашому стані «винен караючий Бог» і нема на то ради — то ради і правда нема... більше нічого не писатиму.

 

Мені ходити важко я вже цілий рік знаходжуся в такому преднепритомному стані,я не можу того всього робити чекаю що стане легше,а воно не настає,може я маю померти і Бог мене вже забере з того світу, щоб я так не мучилась,хоч не хочу вмирати, але якщо це його така воля то мені нічого не залишаєтся як погодитися з нею.В мене не має подруг,і я почуваю себе дуже самотнью,і покинутою Богом, тому що він не чує мене, як я його благаю кожен день, кожну годину, щоб позбавив мене тих страждань фізичних, і душевних, і не бачить як я страждаю кожен день. Як він Люблячий батько, може дивитися як його створіння, його дитина, так мучится і нічого не може зробити для мене...А я вже давно покаялась в своїх гріхах,і пробачила всіх,но легше мені не стає,і не знаю чому...

 

В такому стані я нічого не можу зробити для себе,я вже ітак змінилась духовно стала інша ніж була,і того би вже не робила що раніше робила.На терапію в мене не має грошей, і в мами також, тому що вже дуже багато витратила на ліки і на лікарів(4.000 пішло за ті роки) і толку з того перевірила себе як кажуть з ніг до голови і в фізичному плані я здорова,і з щитовидкою все в порядку,і МРТ мозку робила там тоже все нормально,короче не має ніяких відхилень,а це все нервова почва мене мучить, так довго, і ніяк не може заспокоїтися, і ліків від того не має,нічого не помагає,та мені не потрібен діагноз, я вже стільки ліків перепила 50 видів за ті всі роки, що один невролог до якого ходила(я собі записувала назви препаратів які я приймала,і з тим списком ходила до лікарів щоб знов мені того самого не виписували) сказав що то вже можна було вилікувати любу психічно-нервову хворобу...

 

цитую з вікіпедії
"Синдро́м Мюнхга́узена — симулятивний розлад, за якого людина симулює, перебільшує на глобальному рівні або штучно викликає в себе симптоми хвороби задля того, щоб їм робили медичне обстеження, лікування, госпіталізацію, хірургічне втручання та ін. Причини такої симулятивної поведінки повністю не вивчені. Загальноприйняте пояснення причин синдрому Мюнхгаузена стверджує, що симуляція хвороби дозволяє людям з цим синдромом отримувати увагу, піклування, симпатію та психологічну підтримку, яких їм не вистачає."

--- дописи об"єднано, 11 Вересень 2017 ---

знаєте що... я вже після "15 психіатрів" задумалася, а тепер напишу прямо. я Вам не вірю.

 

Дякую вам за поради, але в такому стані я нічого не можу зробити на жаль,я не знаю яке моє призначення напевно щоб страждати, ще деякий час, а потім Бог мене забере вже з того світу щоб я не мучилася...Ходила я вже до багатьох лікарів і приймала ліки,но ефекту від них не було жодного,тільки гірше було.

 

Брат мені каже що злий мав до мене допуст,тому що я грішила з хлопцями, пила, курила, рідко до церкви ходила, не молилася,і це він так зробив щоб та дитина народилася мертвою.Але це в минулому, я вже змінилася стала іншою,я навіть тепер боюся погане слово сказати, щоб Бога не образити, як би могла то би кожну неділю, і в великі свята ходила до церкви,а так тільки на великі свята хожу, і мушу сидіти,(як стара бабця) бо би не вистояла цілу годину.І я не знаю чому я так довго мучуся, якщо я вже стала інша, і в мене інші плани,добріі наміри, жити християнським життям...

 

Це ви про мене? Я лікарів ненавижу, я їх на дух не переношу,а ходила тому що хотіла бути здоровою,і думала що щось мені випишуть,а то що я написала 50 видів це не означає що я їх по місяцях пила, мені могло бути вже з четвертинки таблетки гірше, і я викидала ті таблетки в смітник.Тільки від одного Гідазепама мені було легше, но він вже на мене не діє,я його цілий місяць пила.А це все що ви написали це повна протилежність мене.

 

люди роками ліки п'ють. після першого прийому ліків погіршення самопочуття є очікуваним. ви викидаєте таблетки в смітник. вправи чи душ, мабуть, один раз спробували. рукою махнули і "мені не допомагає".
щоб лікування допомагало, треба РОБИТИ ТЕ, ЩО КАЖЕ ЛІКАР. ви того не робите і скаржитеся, що не допомагає. ліки допомагають тоді, коли їх приймають. треба приймати мінімум тиждень, щоб ЛІКАР зрозумів, допомагає чи ні. ЛІКАР, А НЕ ВИ ТО ВИРІШУЄ!!!
синдром жертви.
і ви самі собі суперечите в кожному другому повідомленні, тільки щоб не погодитися із тим, що вам пишуть чи радять.

 

У вас дуже «милосердний» брат, напевно не такими словами треба розраджувати в біді. А вам хочу лише одне сказати: наміри жити християнським життям — це добре. А самЕ християнське життя — ще краще. І суть не в тривалості молитов і кількості відвіданих Служб. Але без ваших особистих зусиль НІЧОГО НЕ БУДЕ. Ще тут процитую:

Від днів же Івана Христителя й досі Царство Небесне здобувається силою, і ті, хто вживає зусилля, хапають його.
Вiд Матвiя 11:12

Нема кому вас струснути, привести до тями, змусити пройти повний курс терапії... то може почніть читати Біблію в електронному варіанті (є в плеймаркеті) — можливо, серед вже готових планів читання на тему страждання, депресії і т.д. ви знайдете більш конструктивні відповіді, ніж братова і мотиватори до подальшого витягуванння себе з чорної діри.
А те, що людина може сама себе мучити, і то роками — не нонсенс, а гірка правда. Перевірено особисто. Але не кожна може це елементарно побачити, щоб щось змінити, на жаль

 

Мені погано від ліків, вони мені не підходять,чому я маю пити їх щоб ще гірше мучитися,і мені казали що той мій стан ніякими ліками не лікуєтся, а тільки часом,має певний час пройти щоб то все мені зникло,але біда в тому що я не можу чекати, тому що мучуся.Вправи і душ я цілий місяць робила.

 

Ви пишете, що врятує вас лише сім'я - чоловік, діти. Але як ви плануєте їх завести, якщо не маєте сил на елементарні речі? Мені здається, десь глибоко ви на собі вже поставили хрест, а ззовні ще щось робите для галочки і себе жалієте. Гляньте на себе з боку, уявіть ніби ви дивитесь на чужу історію, бо так виглядає з ваших слів, що виходу ви не бачите, а для багатьох тут ще є багато виходів, які ви не спробували.

 

я не буду повторювати те, що писала у попередньому повідомленні.
"цілий місяць" робили вправи і душ! мені вже смішно. це треба тепер завжди робити. щодня. до кінця життя. за місяць навіть не буде перших результатів. хіба за півроку.
ви ще навіть не починали пробувати щось змінювати у своєму житті, а тільки чекаєте на диво. але того не буде. хіба якщо самі собі зробите. якщо пересилите і примусите себе. по-інакшому того не буде.
чарівної пігулки, від якої одразу все стане прекрасно, не існує.

 

ЦІЛИЙ місяць? Будьте реалісткою — то справа не одного місяця. Ваші метання між препаратами, лікарями та священиками, непослідовність, невіра в ймовірність доброго результату, в себе і досить специфічне бачення Бога як того, хто призначив вас на довічні муки — ось що не дає вам зцілити душу.

 

Це так - такі ліки треба пити довго, місяцями, роками, і саме в перші тижні йде погіршення стану, є таке захворювання як невростенія, то воно лікується дуже важко і довго, роками, а може й взагалі не вилікуватися, але ліками і психологами можна полегшити стан до можливості нормально жити і комунікувати. Це я до того, що вихід завжди є, люди і не з таким живуть і не скаржаться. Вам треба тільки взяти ситуацію і себе в руки і пробувати.

 

Я не збираюся того робити все життя! мені хватило місяця, щоб зрозуміти що полегшення не має,для чого себе ще більше втомлювати непотрібними мені речами вправами, пігулками і.т.д.А змінити я нічого не можу,я духовно змінилася і мені цього достатньо,і я дуже рада що я стала інша, не така яка була раніше.Я чекаю чуда, що Бог мене одного прекрасного дня оздоровить, що я проснуся одного ранку, і відчую що я себе нормально почуваю як раніше, і буду дуже вдячна йому за це...

 

тоді продовжуйте чекати на диво і нити)))))

 

А мені лікарі не казали що в мене як то називаєтся, а виписували різні ліки які на їхню думку думали що мені допоможуть.Про невростенію я читала в неті, симптоми не сходятся,це більше щось до неврозу в мене.А в мене вихід тільки чекати,тільки певний час мене може вилікувати,більше ніхто.

 

@Spring Melos, я знаю,що зараз ви нічого не зможете почути. Бо ви- "закрита". Але напишу таку річ:
1. Зверніться до психотерапевта в реалі. Не онлайн. Налаштуйтеся на довгу роботу. Не одного місяця. Чому психотерапева, а не психолога- він володіє трішки іншими методиками+має право виписувати антидепресанти ( психологи такого права не мають).
2. Якщо ця темка вже про Бога, то зрозумійте, що Бог дає не "за щось". а "для чогось". І коли ви пишете, що церква вам не допомагає, то тут як з психологами- це не буде за кілька раз. Знаєте, я не є отакою дуже релігійною людиною. Віруюча, але не ходила ревнісно до церкви, так як має бути. Не молилася так, як має бути. Так сталося, що цьогоріч у мене був дуже важкий емоційний особистий період. Скажу відверто, що я відчувала, що просто йду у депресію , з якою сама не вирулю. Що таке депресія- я знаю. Тому цей стан мене лякав. Перше, що я зробила- я таки пішла в церкву. Обрала собі ті храми, де мені спокініше. Одним із них стала катедра ( я не маю застережень : хрещена у афтокефальному православії, але ходжу до різних храмів- куд душа веде в певний період). Щовечора у катедрі о 17.30 та 18.30 є вечірні. На українській мові спочатку, потім- на польській. Вони недовгі- 40 хвилин. Але коли почат щодня ходити на вечірню- настає полегшення. Не зразу, не недовгий час. Але таки легше. Потім є ще один уже греко-католицький храм, де мені спокійно. Я туди теж старалася регулярно заходити і вже не на Служби. а просто щоб молитися. Дев ятницю, Новенну до Святого Юди-Тадея, до Святого Йосипа, до Святого Духа, до Матінки Божої Неустанної Помочі. Просто йшла і молилася. 20 хвилин, 40 хвилин- як виходило мені. Причому обрала для себе найбільш зручнй час відвідування цього храму. Так, наприклад, мені тут було добре пізно увечері уже після Вечірніх. Після того- просто пішки йшла додому, не сідаючи на транспорт. Поки йшла тих хвлин 40- голова провітрювалася. І так- три місяці підряд . Майже день в день. І от лиш через три місяці хоч трішки настало провітлення у голові. Смирення. Прийняття. а з ним- і розуміння. Я не можу змінити тих речей, які від мене не залежать. Але я можу випросити у Бога, щоб він мені показав кращий шлях виходу.
І пам ятайте ще одну річ, коли згадуєте про Бога і випробовування:дякую Боже, що ти мені даєш не те, що я хочу, а те, що мені дійсно потрібно.