Оффтопи розділу

Та я розумію що вам смішно,тому що ви не були в моїй шкурі, але в мене реально іншого виходу не має як чекати,тому що все вже перепробувала.

 

або ви лукавите, або ще щось. Не можуть лікарі не казати, що у вас. Ви не дитина. І препарати, які вам вписували- ви теж знаєте. І від чого вони теж. Тому не вводьте тут в оману інших. Або ви прекрасно знаєте, що з вами, але відкидаєте те, що вам призначено. Або реально ви нічого не робите сама для свого "спасіння".Чуда нізвідки не буває. Його теж треба випросити, вибороти, напрацювати

 

«це більше щось від неврозу..» залиште діагнози реальним лікарям, нет вам не поможе, так само, як власні домисли. І дійсно — змініть своє роздратування і всепропальський настрой на реальну працю над собою.

 

Я ходила вже до трьх психотерапевтів, вони мені виписували антидепресанти, і від тих антидепресантів мені ще гірше було в душевному плані,я просто собі місця не знаходила,ридала на ліжку, хотілося просто на стіни "лізти", хотіла щось з собою зробити, тільки просила в Бога щоб не допустив того, мені тих депресантів не можна, вони діють на мене дуже погано, що можу під їхньої дією щось з собою зробити.Я рада за вас, що вам в церквах було легше,а в мене на жаль не має такого місця, де б я знайшла полегшення фізичне.Тільки в сні я то полегшеня знаходжу, коли сплю то я нічого не відчуваю,а тільки просипаюся і починається моє пекло...

 

мені смішно якраз тому, що в мене теж "психосоматика". багато років вже лікуюся. і в мене теж лікар казав, що буде ліпше із часом. і так і стало, але лише тому, що я слухалася свого лікаря, пила ліки, через "не хочу" робила вправи, йогу, біг зранку, два роки вегетаріанства, майже рік занять із психологом.
останні два роки маю загострення. тобто довелося почати все лікування фактично з нуля, але вже без колишніх резервів сил. бо цього разу захворіла вже будучи хворою. зараз реально з дому виходжу лише в поліклініку і погуляти 15 хвилина. коли буду ліпше почуватися, то ще знайду собі психотерапевта, щоб іще інтенсивніше з ним займатися.
і це все паралельно із роботою з дому, бо фізичний стан не дозволяє працювати в офісі.
і захворіла я на четвертому курсі, тому життя, як такого взагалі навіть ще не мала. тільки лікарні і робота, робота і лікарні.

 

А я вже 5 років над собою працюю,я залишила то на Бога, нехай сам щось вирішує, тому що я вже замахалася думати,чого воно в мене, і для чого то мені.А я би ще 10 обійшла і вони би мені ітак не сказали як той стан називаєтся, тому що такого в нікого не має, я в неті всі психічні, і нервові хвороби перечитала, і симптоми, і таких як в мене не знайшла,тому що це не хвороба,я той стан називаю фізичний дискомфорт.

 

А ви знаєте, то таки може бути психосоматика. В плані того, що через ці реакції ви підсвідомо закриваєтесь від незручних обставин — проблем в сім'ї, ненависної роботи, особистих невдач чи комплексів, щось на зразок іпохондрії, особливо зважаючи на те, що ви й не думаєте щось з тим станом реально робити

то в зовсім іншу тему, але мені подібний стан вічного пригнічення і тупої болі, запаморочень і приступів нудоти знайомий, і виникав в періоди , коли все було зле, а підніматися і щось робити — зовсім не хотілось. так що дайте Богові і чудам спокій з вимогами зцілення, просіть мудрості побачити його задум для вас та розберіться зі своїм життям, поскладайте все по поличках. Так, це замахує, але тут без варіантів

 

не вірю. Перелік ліків є великий- підбирається відповідно індивідуально. Не підходять одні- підходять інші. І приймати їх треба довго. Так само і з церквою- я вам написала чітко: три місяці день в день. Через " не хочу-не можу-а що то мені допоможе". І не зайшла і вийшла, бо щось тут мені в очах потемніло. А йти і молитися спочатку через зневіру і "не можу". День в день.І не сподіватися на те, що от ви помолилися- і тут вам чудо одразу. Це треба випросити-вимолити.. Часом дуже довго .Але Бог дасть вам можливість подивитися на ситуацію з іншої сторони; дасть можливість прийняти свої проблеми і визнати; дасть можливість хоч трішечки розставти тарганів у голові. Ви шукаєте собі лише виправдання "чому ні". Реально- форум вам не допоможе. Вам- мінімум до психотерапевта, максимум до психіатра. Вибачте.

 

Вже вам писала - в перші тижні прийому антидепресантіів, транквілізаторів бувають погіршення станів, то вже такий їхній побічний ефект. Якщо є якісь серйозні загрози, то з таким треба лягати в стаціонар, там під наглядом і ліками витягнуть швидше чим то робити вдома, якщо самі не взмозі. Не ображайтесь, якщо вам щось не подобається чи обурює, але вам вже стільки думок виклали і все вам не підходить, вже не знаємо, що ще порадити.

 

Я не знала, мені вас жаль.А скільки вам років? Я б також ходила до психолога, але зараз не маю можливості,тому що мама потратила на мої ліки гроші,і ті які мала які собі наскладала то зробила операцію на катаракту,штучний кришталик,а це дуже дорого 12.000.гривень.А безкоштовно з такою проблемою як в мене, зі мною ніхто не буде займатися.

 

мені вашого жалю не треба. гроші можна заробляти. йду з вашої веселої балачки, бо бачу, що вам би тільки виправдовуватися і шукати нові й нові причини, чому вам найгірше в світі і ви нічого не можете з тим робити. вам так зручно жити, хай навіть свідомо ви того не визнаєте.
дівчата вам вже багато хороших порад понаписували, тільки, на жаль, підозрюю, що даремно. бо ви не готові взяти на себе відповідальність за власне життя.
останнє, що напишу. якщо нема грошей на психолога, то є хороші робочі посібники для самостійних занять. гугл на допомогу.

 

А це якраз від тих депресантів в мене такий стан виникав,а не від транвілізаторів.Лікарня мені не допоможе.там я буду підослідним кроликом,там би мене скоріше добили ніж вилікували...А там писало що в перші тижні сонливість мала бути від того антидепресанту Міасер,і я чекала що зараз буду така сонна,но не тут то било...я як в 12 год випила четвертинку того міасеру так мене тільки відпустило коли пішла спати а це в 23 год,і то ще десь годину лежала щоб заснути.

 

Ще ви пишете, що постійно молитись, просите в Бога помочі.. Ви просто не помічаєте його допомоги, думаєте, що все має само пройти. Знаєте таку притчу:
Коли був сильний потоп, один чоловік вибрався на гору і молився, просив в Бога: " Боже! Поможи мені, спаси мене!"... Тут підпливає до нього човен з людьми, які кличуть його до себе, а чоловік каже до них: " Ні! Мене Бог врятує!", І так три рази. Коли вже все затопило і чоловік тонув, він кричав до Бога, чому той його не врятував. Бог відповів йому :" Чоловіче! Я тричі посилав до тебе човен і кликав тебе, ти ж мене не почув, не розпізнав."
Отак і вам, думаю Бог хоче помогти через інших людей - лікарів, священників, рідних, чужих людей врешті-решт... Але ви не чуєте Його, не вірите Йому...

 

спробуйте звернутися до Тихона Кульбаки ДУХОВНО-ПСИХОЛОГІЧНА ПОРАДНЯ. Там безкоштовно.

 

А ви не задумувалися, що люди часом все життя докладають титанічних зусиль, щоб просто нормально жити і функціонувати?

А, може, то побічні наслідкі від ліків, які потім минуть, але ж і ефект буде.

Може і не зрозумієте та не приймете того, що напишу, але тим самим ви відкладаєте життя на потім. І з власного досвіду, і з досвіду людей, що живуть з невиліковними хворобами скажу, що не варто сидіти і чекати, що в один момент станете здорові. Бувають хвороби невиліковні, то що, людям отак змарнувати життя очікуванням? Для себе я усвідомила, що мої хвороби нікуди не зникнуть, краще (в плані повного одужання) вже не буде (ну бо таки не молодшаю), тому намагаюся жити максимально повноцінно вже і зараз. Не буду розписувати про свої хвороби і не люблю мірятись хворобами й казати кому важко, хто був чи не був в чиїйсь шкурі і т.д. Так, іноді від безсилля і неможливості щось змінити опускаються руки. Але насправді вдячна Богу за той безцінний досвід і за те, що в своєму житті часто і начебто "випадково" зустрічаю людей сильних, незламних і справжніх, які не підкоряються хворобам, а живуть майже повноцінним життям.

 

Ви не думайте, чого воно в вас, і для чого воно вам. Який зміст мені думати, чого і для чого в мене з народження хвороба, яка накладає купу обмежень на моє життя, з якої з часом розвиваються інші «прелести»? І взагалі , х/з, якою буде моя старість. Хворобу вже не забереш, хіба мінімально полегшиш, бо оперативне втручання може обернутись інвалідизацією. Про інші непересічні і «травматичні» перипетії життя промовчу, воно вам і решті форумлянок не треба. А по моїй фотці і не скажеш, та й сусіди не в курсі. ) Бо треба жити з тим, що не можеш змінити і працювати над тим, що ще в твоїх силах. Або не працювати, але тоді вже й не жалітись.
Задумайтесь над тим, що ви маєте. Ви бачите, чуєте, розмовляєте, можете вільно пересуватись, у вас є рідні, які вас, дорослу жінку, зараз забезпечують.
І не читайте медичні енциклопедії, бо знайдете в себе попутно ще 25 болячок або утвердитеся в тому, що хворієте на щось, науці незнане. Ваш фізичний дискомфорт походить з вашої голови, а чи то робота для психолога, невропатолога чи психіатра — не беруся судити. Однаково ви не довіряєте нікому, в т.ч. Богові. Але про зцілення мрієте.
Та чи мрієте? В мене є знайома, яка з 30 років нездорова, не працює, в неї нема сил ні вікно помити, ні підлогу, все роблять діти, живе за календарем магнітних бур і тільки зітхає, що не годна ніц робити. Їй ЗРУЧНО бути безпомічною, бо є ті, хто поможе. Але в справах бізнесових — щось комусь продати-підвезти — де тільки сили беруться, літає по всьому району. І як діти повиростали і роз'їхались, то знайшлись сили і з хати вийти, і поприбирати. Незручно, але вже мус.
Подумайте, що ви робите зі своїм життям і чим його наповнюєте. Поміняйте ракурс. Не хочете рухатись задля себе — подумайте про своїх рідних, навіть якщо у вас складні стосунки. Про те, що ви можете зробити для інших, а не для вас повинен зробити хтось (мама, брат, лікар, Бог)...
І ще про ваше прагнення радше зійти з розуму, ніж так жити. Не жартуйте з тим, бо це буде не тільки ваша біда. Я думаю, ваші близькі вам не настільки байдужі, щоб мріяти про цей сценарій. Чи ви підсвідомо своїм станом караєте і їх заодно? Тому краще просто ретельно обстежтесь по цьому профілю і не ігноруйте терапію, якщо щось.
Словом, вам потрібен спеціаліст і сильна мотивація пройти повністю шлях відновлення, а форум в тому не поможе. Але ж ви не вірите нікому, тому — яка різниця?..

 

@Spring Melos, надіятися на Бога і вірити, що Він допоможе звичайно потрібно. Але і самому необхідно шось робити. Теж хотіла написати притчу по чоловіка і човен, але її вже написали вище. Не чекайте, що все вирішиться в один момент, всі проблеми і хвороби зникнуть. Для цього є лікарі, психологи, священники, друзі, сама власна сила волі і бажання. Вам про це вже не раз писали.
У всіх людей є проблеми і біди. У когось більші, у когось менші, та й погоджуюся з @Alstroemeria, що не треба змагатися кому важче. Можна себе пожаліти, можна поплакати, але якщо Бог дам нам життя, то треба гідно його прожити, і докладати всіх зусиль, щоб ставати кращими. Є так багато прикладів (можна і погуглити), коли люди з фізичними вадами (без рук, ніг, сліпі, глухі) живуть щасливо, з них беруть приклад ,і вони досягають чого завгодно. Не обов'язково вам теж чогось добивитися аж такого визначного, достатньо буде просто переосмислити своє життя і свої вчинки.
Роботу можна знайти, хоч якусь. Можна і не на цілий день ,і те що у ваших силах. Можна для початку і не високооплачувану, головне, щоб було чим зайнятися, щоб був колектив, було як відволіктися від щоденного картання себе і жаління.
Займіться спортом, бігом, прогулянками. На це зовсім не потрібно коштів. Не сидіть дома, і не чекайте чуда.
Спілкуйтесь більше з друзями, з позитивними людьми, від яких можна зарядитися радістю і енергією. Не маєте друзів? Зараз можна і в соцмережах знайти їх.
Про дитину я не буду вам нічого радити через власні переконання і бачення, бо це може вас образити.
Але для початку - знайдіть в собі сили, щоб почати діяти, жити.
Я теж багато коштів витрачаю на лікарів (хоч по інших проблемах), навіть суми вам не буду писати. В мене теж низький тиск, і часті головні болі. Але добре не буду у це заглиблюватися.
Так багато вам написали дівчата порад, ділилися своїм досвідом, і вже тільки від вас залежить, чи приймати їх до уваги, чи далі сидіти в куточку і думати, що всі проблеми - це воля Бога. Щастя в наших руках, з вірою і любов'ю ми можемо прожити щасливе життя. І це щасливе життя аж ніяк не означає, що не буде хворіб, проблем і невдач. Треба з ними боротися, чи якщо неможливо побороти, то прийняти і жити з ними. Але не здаватися. Ніколи.
Щастя вам, удачі, здоров'я , і звичайно мудрості, щоб ви змогли все це осмислити.

 

Довго не хотіла нічого писати, бо на то багато є причин і думок. Але все ж черкну трошки, бо фраза

дуже вже ріже моє вухо і свідомість. @Spring Melos, чому ви приміряєте на себе чужі шкури, і хочете, так-так, саме хочете, щоб кожен (як мінімум) хто тут пише, приміряв на себе вашу шкуру. Знаєте, в кожного з нас є власна "шкура", яка не така вже й легка, як може вам видаватись. Просто не всі тут пишуть, про свої проблеми, хвороби і так далі. І ви не вправі судити, чия шкура є легшою ношою. Бо не факт, що примірявши на себе чужу шкуру, би не захотіли вернутись в свою.
І насправді, дівчата дали масу безцінних порад вам

і навіть я для себе щось почерпнула

, як почати жити заново. І треба лише захотіти, і все вийде. І не буде у вас ні сім'ї, ні дітей, до поки ви не навчитесь радіти мінімальному, тому ж сонечку зранку, який полоскотав вас і ви проснулись. І шукати мінімальний позитив в кожній прожитій годині. От минула, година, а вам не закрутилась голова, чим не врочистість? Пройшлись в магазин за продуктами. Це також позитив, бо ви це зробили самі. Змогли зготувати їсти, взагалі супер, бо мало того що ви не голодні, так ще й рідних нагодували. І так, крок за кроком, і навчитесь радіти життю. Як почнете позитивно мислити, приводів для радостів буде значно більше. І тоді 100% життя зміниться в кращу сторону.
Але на жаль, зараз ви того не хочете. Банально ви сидите, і тільки те й робите, що слухаєте, де що вас заколить, за болить. І це стається. Ви хочете, щоб вас всі кругом жаліли. В такому випадку, не чекайте на принца на білому коні, який прийде і вас врятує. Такого не буває, це не казка. Це реальне життя.

 

Ще допишу) Позбирала я трохи ваших цитат ,щоб ви прочитали їх. А тепер почитайте наприклад ось ці приклади
Відомі люди з обмеженими можливостями
Ні фізичні, ні духовні вади не можуть зупинити людину. Можливо вам послужить мотивацією ця стаття, а можливо просто покаже, що не всі чекають дива, а створюють це диво власними зусилями. Бог створив диво, тим, що ви народилися. Тепер ваша черга творити. Не чекати, не перекладати все на Бога, і всі ваші невдачі списувати на те, що то Бог так захотів. Ви самі не хочете змін. Лінитися набагато легше. Не знаю, чи підштовхнуть вас всі наші поради, але ми спробували.

 

Є одне "але")
Люди із статті хочуть жити. Жити не завдяки, а всупереч. Сміливі люди, які кинули виклик долі та прийняли себе такими,якими вони є. Самодостатні люди, яким достатньо самих себе, яким не потрібен хтось поряд, щоб знати і розуміти, що вони існують. Люди, які знають, що їхнє життя не залежить ні від людей, що їх оточують, ні від зовнішніх факторів, а тільки від того, що відбувається в їхній голові.
Тут інший випадок. Потрібне бажання почати розвиватись. Не знаходитись в опції очікування, а жити тут і зараз, наповнюючи свій простір.
Раджу прочитати дуже хороші три книги Брене Браун, все одно вільного часу багато:
"Дари недосконалості" — бути собою.

"Надзвичайна відвага"— зібратися з усіма силами.

"Стати сильнішим"— впасти, підвестися і зробити нову спробу.
Головна тема, що об’єднує усі три книжки, — це наша жага жити щирим життям. Я називаю щирим життям буття, побудоване на почутті власної гідності. Це означає виховання сміливості, співчуття і встановлення такого зв’язку зі світом, щоб прокидатися зранку і думати: «Не важливо, що зроблено і скільки залишилося зробити, я самодостатня людина». Лягати увечері в ліжко, думаючи: «Так, я недосконала і вразлива людина й іноді боюсь, але це не змінює того, що я смілива людина, гідна кохання і щирих стосунків».(с)