Відповідь: Народжуємо вдома! То було відповіддю на цю цитату: Не маю таких тенденцій, і навіть не уявляю споміж яких моїх рядків таке можна було вичитати. Я схвалення повального не очікувала, особливо тому, що я й не намагалась жодним чином демонструвати кращість лікарняних пологів перед домашніми.
Відповідь: Народжуємо вдома! От-от, і я про це І в Москві не всі народжуюьт у себе вдома... А нам що у Львові заважає?
Та "приказки з Біблії" вистачає, по ідеї. Просто я "людське лице" уявляю іншим. Не конче домашньо-пологовим, але в пологових історіях мало такого, що мене би збудувало, заспокоїло, більше такого, що лякає. І якби в мене почарли затерпати кінцівки чи півлиця (а я не в стоматолога чи операційній, а в пологовому), я би однозначно мусіла мати сталеві нерви, аби не запанікувати й спокійно народити після такого. Я таких сталевих нервів не маю, точно не під час вагітності й пологів. Зрештою, я не звикла бачити тебе жертвою, тому більше розмови продовжувати не буду, бо ні мені, вагітній, тебе заганяти не є приємно, ні тобі, молочній, це не потрібно. Думаю, що то просто недоінформація. Тобто якщо називаються домашні, то значить тільки в себе вдома. Однак суть домашніх не в тому, які стіни навколо, а в тому, що ТИ керуєш пологами, що слухають тебе, твої відчуття, що ніхто не допасовує тебе до своїх бажань та інструкцій. (Вочевидь, поза критичними ситуаціями, тут мови нема.)
Відповідь: Народжуємо вдома! Дякую за розуміння. Щодо чоловіка, то він не є категорично проти домашніх, він згідний, що в пологових нічого людськогого нема, він хвалить мене за те, що я читаю і думаю над тим, тільки він ніби повністю це віддав в мої руки, сам не проявляє жодної ініціативи чи зацікавлення, бо то ніби моя сфера, в яку йому нема чого пхатися. Якби я мала акушерку, то чоловік би звичайно дуже допоміг - бо мене він готовий підтримувати і допомагати чимось таким як помасувати, пожаліти, чай зробити і т.д. Але без - то вже зовсім по-іншому,бо чаю і масажу може бути замало, я не є настільки впевнена в своїх силах і що не запанікую у відповідний момент. Крім того, уявляю як всі зі сторони - мої батьки чи його рідні будуть йому капати, він на таке точно піддастся. А в чужому домі я не зможу, я взагалі не можу розслабитись в когось, а ще й при такій події - ні, це точно не мій варіант. Навіть самі ДП викликали в мене напочатку інтерес тільки тому, що вони відбуваються ВДОМА, це мені здалось прекрасним! І ще є в мене Катя, її присутності на пологах я поки теж не припускаю, відповідно її треба кудись подіти в той час.
На скільки зірок? 3? 5? чи готельні мірки не пасують? А звідки має дізнатися про очікування? А мотивація і "мОрал" - захисниці... Але прозвучало як "мені і в ПБ файно". Чому? А чому? Підозрюю, пам'ять ПБшних жахає. ТАК домашні не є страшними і шокуючими.
Відповідь: Народжуємо вдома! Скажу зі своєї точки зору. Дарко фільми про народження діток (окрім кесарського, грім би побив режисера з NG) сприймає дуже спокійно, навіть позитивно. І в тому плані я би за нього не переживала. Однак переживаю більше за себе, бо мене би його присутність розпорошувала. Я би переживала, де він, що він, як він, тому ми вирішили, що Дарко в тому часі буде в наших друзів бавитися з дітками.
Відповідь: Народжуємо вдома! Старший ребенок на родах Самая первая встреча с новорожденным И повествование о том, как старшие дети могут быть свидетелями чудесного рождения «У меня родился братик или сестричка (или сразу двое, а то и трое!!!)» Это уже классика жанра! Представляется почему-то пятилетний малыш, гордо топающий рядом с мамой, которая везет перед собой коляску с младенцем. Ребенок излучает радость беспредельную. А вот как насчет самого момента рождения брата или сестры, или присутствия в его первый час, в первый, самый первый день рождения на земле? Говорить о присутствии детей на родах в нашем обществе пока как-то не принято. Их присутствие в роддоме строго настрого запрещено. Дети на родах ведут себя не так, как ожидают их родители. Роды для подготовленного ребенка – это совсем не страшно, особенно, если это дети до трех лет. Они не готовы воспринимать болезненные ощущения, которые испытывает мама, для них это «оп!» и получилось. Как в сказке. Они очень радуются. Первый контакт старшего ребенка с новорожденным очень важен. Первые часы послеродового периода самые яркие. Часто так складываются обстоятельства, что они куда-то отвлекаются, либо засыпают и просыпаются, когда малыш уже родится. Если ребенок подготовленный, он лишен чувства страха. Редко так бывает, чтобы старшие дети были настолько подготовлены, чтобы присутствовать в кульминационном моменте рождения. Но когда младенец уже родился и ребенку, присутствовавшему на родах, первому дают его погладить, подержать на ручках, это потрясающий момент! В момент рождения ребенка у женщины происходит всплеск радости, уровень окситоцина зашкаливает. Ни в какой период жизни у нее не бывает такого состояния, как в тот день, когда произошло рождение ребенка. Девочка-дочка, когда попадает в это материнское поле радости и счастья, очень хорошо это ощущает, для нее это прекрасный опыт. Эта эйфория запоминается на тонком уровне, и тогда девочка в будущем не боится родить. У нас же самое известное и общепринятое понятие о родах – это крики, дико больно и возможная смерть. Многие девочки в будущем хотели бы иметь детей, но очень боятся родов. У детей всегда восторг по поводу родившегося ребенка. Для новорожденного в эти часы в подсознании откладываются тоже самые яркие первые впечатления о мире, куда только что пришел малыш. Они навсегда остаются в его памяти, являясь как бы камертоном дальнейшего отношения к своей матери, к своим близким и родным, будто отпечатался первый след на снегу, происходит так называемый импритинг новорожденного. Это самый первый контакт глаза в глаза… Он видит лицо мамы, папы, брата или сестры. Это и есть его семья!.. Потом ощущение высшей радости улетучивается: хлопоты, пеленки, трудности первого периода, нужно восстановить здоровье мамы… Но первая радость рождения еще одного человека в семье - это очень важное звено в цепочке, это время, когда образуется первичный контакт между родственниками, братьями, сестрами и родителями. Подготавливая старшего ребенка для участия в родах, мама должна рассказать, что новорожденные могут быть разного цвета, у них кожа не такая, как у нас. Это потом она становится розовая. А в самые первые дни они могут быть красненькие и сморщенные, у них кожица может шелушиться или быть в белой первородной смазке, будто детским кремом намазали. Один из вариантов. Перевести на шутку. «Ой, а знаешь, и ты была маленькая после рождения лилово-красная, как у бабушки цветы на даче. И я была такая и папа, даже дедушка был такой же красненький…» Обращаешь внимание ребенка на то, что это этап, который должны пройти все. Не страшно, что малыш в этот момент красненький или сморщенный, главное, какой он будет потом, перевести внимание на положительные моменты общения. Потому что, на самом деле, и мамы и папы иногда пугаются этого красненького комочка. И у папы бывает такая брезгливость: «Ой, он такой хрупкий, я не могу его в руки брать!» А на самом деле ему просто страшно. У мамы такое удивление бывает: «Почему она такая красная?..» На картинках рисуют полугодовалых детей, это не новорожденные! Хотя бывают и новорожденные розовые, с ямочками на щечках, чаще всего это полненькие детки, весом по четыре - пять килограмм. А на самом деле мама должна принять ребенка таким, какой он есть. У нее тогда открывается сердце, закладываются узы духовной связи на всю их дальнейшую жизнь… Очень многие родители жалуются, что они не воспринимают первый контакт с ребенком как радость. Они рассматривают ребенка и хотят в нем угадать то существо, которое они нарисовали себе в своем воображении. «Ой, а у него бровок нет, нос прижат и уши оттопырены…» Поэтому в подготовку должно входить: Прими малыша таким, какой он есть, он может быть и похож на старичка. И он очень скоро станет другим, он меняется с каждой минутой, через неделю, ты его не узнаешь. Мать, которая родила второго, третьего ребенка, она уже это знает, у нее нет этого «блока сознания». Она знает, что ребенок может быть и лиловым, и светло-фиолетовым и разных других оттенков. К стати, у детей, которые уже присутствовали при родах, тоже нет этого блока. Они знают, что это процессы трансформации. Ребенок растет, маленькое тельце распрямляется, наполняется жизненной силой. Старший ребенок учится радоваться тому чуду, которому он становится свидетелем, как младенец из сморщенного комочка превращается в куколку, в то самое существо в рюшечках и с бантиками, которого рисуют на открытках и картинках.. Взрослые должны сами понимать и подготовить первых детей к тому, что это природный процесс, что все когда-то бывают маленькими и беспомощными. Это у всех животных есть, у них сначала рождаются беспомощные, слепые малыши. Это нормально, нужно только подождать. Зная об этом, дети уже учатся терпению. Это важнейшее качество, которого не хватает 20-30 летним людям. Старший ребенок, ожидая, когда подрастет малыш, уже приобретает этот опыт. Ему очень хочется вместе с новорожденным поиграть, вместе побежать во двор, бросать мяч. Но он знает, что нужно немного подождать. И когда малыш проснется, мама его покормит. Человеку, который не умеет ждать, тяжело по жизни. Потому что всем в разные периоды приходится преодолевать нетерпение. Наш стиль жизни такой скоростной, а тут вдруг нет маршрутки, кажется, что целый час, хотя прошло всего десять минут. Потому что время то сжимается, то растягивается… Первый день кажется бесконечно долгим, он наполнен радостью. Старшему ребенку лучше заранее купить классную игрушку, о которой он давно мечтал. Мама немножко отдалилась от него. Она целиком посвящает себя «лялечке», кормит, берет на ручки. Но ребенок в это время должен отпустить маму. Во-первых у него есть новая игрушка, во-вторых это все проходят, в-третьих, малыш скоро подрастет и они вместе будут играть. Ребенок еще не знает этого понятия «скоро», но его нужно этим словом кормить. Как в январе мы с упоением можем говорить о том, что скоро будет весна. Пасмурно, сыро, но скоро наступит весна, полетят первые бабочки. И мы этой радостью перекрываем что-то не совсем позитивное. Ребенок, который готов ждать, он готов и маме помогать, поухаживать, за ней, за малышом, покачать колясочку. Потому что он знает, что его братик (сестренка) скоро вырастет. Со своих ожиданий ребенок переключается на радость мамы, когда она поэтапно говорит: «Смотри, он скоро подрастет, смотри, он уже улыбается, уже гулить умеет.» Он эти этапы проживает вместе с малышом. И когда ему говорят, ну, что тебе ребенок спать не дает? Он отвечает: «Ну что вы! Он уже умеет улыбаться, гулить, пальчиками захватывать игрушку!» Он делится со всеми своей радостью, (мимо которой бы прошел, если бы мамочка вовремя ему бы не помогла прочувствовать ее, впустить в свою жизнь). Очень важный момент перевести ребенка на радость ожидания. Мама рисует перспективу. «Вы будете вместе с братом(с сестричкой) строить домики из кубиков, когда подрастете, можете вместе ходить на речку купаться ,а когда вырастите и повзрослеете будете вместе ходить на танцы или в другой двор играть…» И главное, чтобы сами родители поддерживали в себе этот огонек радости, радовались каждой победе, каждой улыбочке, новому слову ребенка, новому его действию, первый раз пошел – это достижение. Когда мамочка это замечает, в радость достижения включается старший малыш, и аура семьи усиливается. Люди, которые умеют радоваться, излучают на других людей радость, более жизнестойкие, их больше любят, более готовы принять в гости, чем мрачного буку, который будет сидеть в углу или у всех все забирать… Нужно учить малышей радоваться мелочам, тому, что первый раз получилось, каждой минуте, потому что жизнь-то и состоит из этих мелочей. Ребенок, который научен сорадоваться вместе с другими и делиться своей радостью с кем-то, приобретает большой потенциал энергии и здоровья на всю свою жизнь. http://birth.org.ua/articles.html
Відповідь: Народжуємо вдома! От ця фраза чомусь все псує...Знову ж таки вагітність прирівнюється до хвороби, після якої треба "відновити здоров"я". Насправді ж вагітність - це чудодійний стан, при якому навіть хронічні хвороби можуть зникнути, настільки активізуються всі внутрішні сили! А взагалі якесь двояке відчуття від статті...З одного боку, говорять про присутність дітей при родах, а це ВЖЕ передбачає достатню підготовку батьків до народження дитини, а з іншого такі фрази, які свідчать про відсутність мінімальної підготовки батьків-
Відповідь: Народжуємо вдома! Ну в принципі ця проблема якраз є для мене найменшою, тобто якби все решта вирішилось, то що робити з Катею теж би придумали. Дитина цікавиться вагітністю, багато що я їй розповідаю, правда не все їй вдається зрозуміти (наприклад як дитина там весь час у воді без кола надувного і т.д.), дивились фільм - вона швидко знудилась і пішла бавитись. Але от маємо мультик про кротика, тамє серія якраз про народження кротенят, вони через отвір мами викочуються, а вона при тому ойкає. От це викликало в Каті бурхливу реакцію.Я пояснила, що мама може відчувати несильний біль, коли маля народжується і це нормально, то вона потім постійно питала чи в неї нема дитинки в животі, бо вона не хоче народжувати. Але в сам момент пологів, думаю, якщо би все було без метушні і паніки, то можна чи мультиком зайняти, чи спати вкласти якщо час. Єдине, як і Ліля, вважаю, що при дитині буде важче "піти в себе", бо уваги їй так чи інакше треба буде, а ще може виникати тисячу "чому" і "як". Але згідна, що справжнє щастя, це коли народжується дитина і всі можуть відразу її обійняти - мама, тато і сестричка
Відповідь: Народжуємо вдома! От лежу зараз у готельній кімнаті, поки мої всі пішли погуляти по Торонті й важко думати про чудодійність. Під стопами подушка, на стопах змочені в зимній воді рушники... У мене такі набряки на ногах, що шкіра постійно пече, кісточки болять безперестанку, а про те, що навколо кісточок можна вивчати систему судин узагалі мовчу. І це при тому, що я досить багато рухаюся, ходжу. Нині рано ледве зійшла на перший поверх поснідати, так підошви ніг боліли немилосердно. Після першої вагітності з'явилися проблеми з колінами, після цієї - щось навіть боюся думати. Сподіваюся, що таки ніц не додасться. І ніби й не здохляк. Учора з мене родина дивувалася, що вони всі в парку на лавочку сідають, а я - на травичку. Поворотка, зґрабна, а проблем... Може, та чудодійність вибіркова? Десь позитивно діє, а десь негативно? От власне ніяк не можу уявити, як Даркові потому розповідати й відповідати, чому він не міг бути поряд. І як то сталося, що дитятко народжувалося, а його відправили геть. То все, мабуть, спогади з власного дитинства мучать. Приїхала з канікул від бабусі, а у возику в кімнаті батьків щось крикливе лежить. І мало того, що крикливе, ще й треба тихо бути тепер, бо воно спить, їсть, задрімує, додрімує... Не хочу, аби Дарко мав схожі до моїх спогади.
Відповідь: Народжуємо вдома! А хіба немає таких справ, які ти робиш без нього? Наприклад, купаєшся. Як ти йому пояснюєш, чому ти закриваєш двері у ванну і не хочеш, щоб він тебе бачив голою? Можна до того розказати, що то буде довга і нудна справа, а щоб він не нудьгував, то ви покличите його "на результат".
Відповідь: Народжуємо вдома! Я тебе шокую, мабуть, але в нас нема такого. Двері у ванну зачиняються, але не на замок. Дарко може зайти, якщо йому треба. Те саме в кімнатах. Ми не ховаємося, коли перебираємося. І дитина соромиться інших, але не нас. Зараз із нами дідусь і бабуся живуть, то домашні правила змінилися й він це бачить. Ну, і якось народження братика важко порівнювати з миттям у ванні наприклад. Наразі думаю. Ще розпитаю акушерок, як роблять інші люди, може, чийсь приклад мені допоможе власний висновок знайти. Моя найбільша проблема власне в тому, аби не розпорошувати увагу, а Даркова присутність цілком може це спричинити.
Відповідь: Народжуємо вдома! Може звалити все на тьотю-акушерку? Я своїм дівчатам вже розказую, якою чудовою пригодою будуть мої пологи, як вони підуть у гості до бабусь, де вони зможуть підготувати для новонародженої сестрички сюрприз, наприклад, листівку, як будуть з татом мене і сестричку дідовою машиною везти додому. Як будуть відгадувати, но кого вона більше схожа. Словом, багато ентузіазму і жодного слова про те, що, мовляв, вибачте, що я вас не беру із собою. Яринка була зі мною в ЖК, висиділась у черзі і сказала, що краще ходити у садочок. При чому сказала це також Катрусі . Бо їй було нудно і нецікаво.
Відповідь: Народжуємо вдома! О власне переносиш свої погані відчуття на дитину. Він так не буде чутись бо ви йому вже говорите що в мами в животику його братик, але думаєш навіть як він буде присутній при всій процедурі йому то поможе легше розуміти що тепер треба бути тихо і не кричати, чи на маму не скакати... Він коли сам то інакший а коли буде друга дитина то буде поводитись по-іншому і це, на мою думку, ніц не має до діла з присутністю на пологах. Мої не були присутні на пологах але на дитину реагували по-різному, Данило і Анна сприйняли що то маленька сестричка і все було в порядку, і вони зразу поводились так що нею треба опікуватись а он Юліана сприйняла інакше, але це зовсім не зменшило її любові до малечі, радше навпаки. Але на початках період звикання до нових правил був для неї дуже тяжкий, хоча щераз наголошую вона ніколи не старалась щось приробити дитині. Зараз вони можуть собі позволити трохи забагато з малечою але то радше з великої любові ніж з бажання приробити їй зло. Тому я кажу так, що якщо малий на кілька годин піде з кимось погуляти то в тому ніц поганого нема. Просто йому треба буде сказати, що он він нині піде до школи а як прийде то в мами може вже бути братчик і так вам може бути просто спокійніше що малий не почне відвертати на себе увагу в самий непідходящий момент. Якщо станеться все вночі і ти нікого не побудиш тим процесом, то й чудово. Аби тільки не вийшло що ви будете перетягувати увагу тата на себе, то малий то ти. Може тоді подумай що ти взагалі сама будеш, бо муж займеться малим аби тому і не було скучно і не було страшно або продумай хто б міг вам забавити малого в такий день, не на довго але скажімо на годинку-дві.
Відповідь: Народжуємо вдома! В нас при цій серії дитина під час "пологів" дуже серйозна і співпереживає тим крикам, таким емоційним дітям мабуть важко проходити через спільні пологи, імхо.
Відповідь: Народжуємо вдома! Нам один знайомий запропонував допомогу. Сказав, що забере малого до них незалежно від часу доби, так що з тим не проблема. Я просто дивлюся на приклад знайомих, котрі вдома народжували. Більшість народжували саме без дітей і причина була та ж, що й у мене - легше зосередитися, коли не треба думати, де воно, шо воно і як.
Відповідь: Народжуємо вдома! Я в своевремя нашла такой рецепт от отеков. Во-первых: надо пить как можно больше воды. Второе: надо находиться как можно больше в воде, т.е. принимать теплую ванну каждый день, и находиться в ней как можно дольше, можно 2-3 часа. И третье: перевернутые позы, березка, стойка на голове или как минимум по полчаса в день, полежать с задранными ногами вверх,( о стенку их, конечно лучше опереть)
Відповідь: Народжуємо вдома! Трав"яний чай для спинення кровотечі та скорочення матки пити одразу тісля народження плаценти водяний перець, кропива, тисячелистник, шпориш, пастушья сумка по столовій ложці, залити літром кип"ятку, і проварити на повільному вогні 15 хв. пити можна відразу після приготування Чай протизапальної дії ромашка, календула, звіробій, тисячелистник, подорожник на літр кип"ятку по столовій ложці кожної трави, проварити на повільному вогні 15 хв, настояти 45 хв, пити теплим
