Як адекватно реагувати на те, що чоловік ревнує до минулого, дужедавноминулого? Не такого, що плутається попід ноги, потрапляє на очі. А до такого, що просто було як факт і тому воно сидить як скалка в ду ... оці. Перші два роки проводилися психотерапевтичні бесіди на тему "Ну то ж минуле, залишмо його в минулому. Нічого ж не змінити, бо ми не знаємо нічого наперед". Але згодом та тема мене вже просто починає дратувати з перших акордів і я одразу вибухаю. То взагалі мине з його "дорослішанням", хоч трохи? Чи марно надіятися?
@NataliaFed, то як напливи, раз у кілька місяців, спровокувати може будь-яка згадка про минуле, навіть не пов'язана з суб'єктом. Ото щось собі надумає і так, ніби дорікає чи звинувачує, ображається, в контексті "тобі колись було краще, ти шкодуєш за минулим, ти не все мені розказала, ти мене обманюєш". Потім переходить йому, вибачається, обіцяє виправитися. І так по колу. Мене то втомлює емоційно. Особливо те, що неможливо вгадати, яка фраза знов зачепить його.
@Cheburulja минуле, теперішнє і майбутнє- це все було є і буде в житті кожної людини. Треба розуміти, що є теперішнє і майбутнє і жити треба цим. Про те, що не все розказала-мала право. Це стосунку до теперішнього не має. І подумайте, чому він думає/знає?, що було краще. Десь були порівняння, можливо. Бажано, оминати те, що провокує. Тобто, висловлюватись інакше, щоб не виникало ,не викликало постійних сумнівів. Це його якась вавка і можна допомогти йому , щоб не так боліло.
Бо він собі так придумав. Жодних порівнянь ніколи не було і згадок з моєї сторони теж. Трохи якісь комплекси в нього відіграють роль. Вже так оминаю і помагаю, що аж спітніла. І все одно фраза, яка геть не має стосунку до теми може викликати якийсь такий логічний ланцюжок в нього, що я аж не розумію, як той ланцюжок утворився. Просто чим далі тим гостріше мене то дратує і викликає вибухову злість. І ще мені цікаво, чи він то взагалі "переросте".
@Cheburulja , а в жарт переводити пробували? - тобі тоді краще було... - ага, от якби я тебе не зустріла ,то жив би ти собі й горя не знав.... А так зі мною мууучаєшся...бідненький ти мій. Якось так. Бажано голос робити відповідний...весело-кумедний.
Тому я категорично проти «розказувань». Нікого не було, нічого не знаю, і про себе не розказуй. Я в тебе єдина ти в мене єдиний. @Cheburulja а скільки ж йому років, що ви плануєте «переростання»? Думаю що вже пізно переростати. Тут от я би застосувала метод описаний вище. Нічого не знаю, не розумію про кого ти і про що. Але це треба знати психотип учасників переговорів. Таке не всім підійде. Варіант спокійно (і не дуже) пояснити, що вас це бісить, думаю, ви вже проходили.
@Orman, мені здається, ми вже різні варіанти проходили. Напівжартівливі варіанти лише загострюють конфлікт, тому я того кинулася. Останнім часом я просто перестаю розмовляти, щоб не вчинити скандал, інакше вибух. Або таки вибух, виговорюю все, що маю на думці і тоді вже ми не розмовляємо день-два. Кажу, справа в тому, що мене оті екскурси в минуле втомлюють емоційно і я не розумію, в чому сенс того "самобичування". Ну простір для переростання ще є)
Я таке роблю, як ваш чоловік. Так, щоб прям щиро ревнувати до колишніх -- то ні. Там нічого такого серйозного і великого не було. Але щось полюбе бути мусило, бо ми познайомились, бо коли йому було 27. Я , дурна, розпитувала, а він -- ще дурніший, розказував... От тепер я і випам"ятовую. Але найцікавіше, що воно мені -- просто слова. Тобто в мене немає почуття ревності, злості, тип паче краще ніж зі мною тоді не було. Отак аби ляпнути. І то вже більш, як 10 років. Інколи аж сама на себе злюсь: як я можу себе із ними порівнювати? Я ж багіня))) Чоловік на то взагалі не реагує, дивиться на мене як на псіха. Визнає, що дурний був, що багато чого порозповідав. Але з іншого боку це і добре, бо якби не розповів, то кожна несподіванка б у скандал виливалась. От, наприклад, у 3 класі йому подобалась дівчина Юля, однокласниця. Потім він вже давно забув про неї, але ім"я дуже подобалось. Казав, що дочку Юля назве. А тут бац -- я Юля, від чого він дуже щасливий. І тут мій малий пішов цього року в 1 клас, а одна із мамочок, яка так у груповій переписці з чоловіком по панібрацьки спілкується -- саме та Юля). Посміялись, що така жизнь і все. Причому інші люди мені часто говорять: о, твій чоловік і Юля в дитинстві траляля... І я собі можу уявити яка б я була зла і ображена, якби я не знала про існування тієї Юлі. І якщо вже говорити про мою "ревність" до колишніх -- то це певний комплімент чоловікові (а у вашій ситуації -- вам). Бо просто інших причин покричати -- немає. А покричати то треба і оце "а ти, а ти...", і не можеш нічого придумати... І тоді починаєш, а ти із нею на сєнавалі був, а мене тільки на ліжку, падлєц і не рамантік.... Тому моя порада -- просто не звертайте уваги
Як ревнива людина, я можу сказати, що саме мене нервує 1) коли в календарі є ДН "давньоминулого" 2) коли спільні фото з "давньоминулим" або на видному місці вдома, або в оселі батьків. 3) напрягаюсь, якщо є якийсь контакт (лист, вайбер) від людини, з якою жодних перетинів крім тих стосунків не було. Я це зібрала, виписала, пояснила і попросила звільнити мене від цих моментів. Натомість пообіцяла не злитись через надумане. але тут два моменти: 1) я готова до роботи над собою 2) в мене був досвід стосунків зі зрадою, і це однозначно мало великий вплив на мою здатність довіряти. Я це визнаю і зважаю на це.
@marianast, є і таке. То аін або йде за мною зі своїми бубубу, або ми повернемося до того ввечері, вночі, еаступного дня.
@Kandya, в мого благовірного то трохи інакше, якась все ж травма. Ні то комплекс меншовартості проскакує ( а таке трохи є), ні то мого минулого було більше. Він то переживає дуже важко. І те, що його то гризе, і те, що він мене через то мучить. --- дописи об"єднано, Feb 5, 2019 --- Все викинули ще на етапі зустрічання.
@Cheburulja ну то спробуйте завести собі звичку хвалити чоловіка. Але не так, що от молодець , бо ти то і то зробив... А "мені так приємно, що ти мені.... ванну набрав.Дякую тобі " .з щасливою посмішкою і цьомніть його ,чи до щоки притуліться.
Я б би поговорила, розпитала, - що саме болить Не "як припинити", а наразі - що болить. І побула психотерапевтом трохи.
Мене теж нервує все, до чого нема підстав. Ревнощі - це ж фактично безпідставне звинувачення. Але так воно є... не все одразу. Якщо випадки вже не так часто, це прогрес. Тут раціонального важко щось порадити, бо природа проблеми нераціональна
@Cheburulja а ваш колишній часом не успішніший за вашого чоловіка? Досяг більше? Такі речі чоловіків дуже зачіпають, тут треба максимально делікатно. Він себе весь час порівнює і весь час в програші. Тоді мова не про ревнощі, а про комплекси
