я не ставлю під сумнів вашу практику. Але я дуже люблю усілякі "експерименти" ... Тому нинішній ранок був знову сюрпризним для чоловіка. Чесно скажу - намагалась не впадати в абсурдність. Далі сховаю, бо місця багато пряма мова займає. Отже : - добрий ранок - добрий,. - ти добре спала? -дякую, що питаєш.Мені це приємно. - далі... - ти вже все, ванна -вільна? -ага, дякую,що ти мене першу впустив. - ... -О, дякую , що ти нафільтрував води і поставив чайник. Молодець. ...так це ж нормально.... -так,але мені приємно, що ти про це подумав і зробив... - ..... - можеш принести прання з підвалу (в нас там пралька)? - зараз.заодно сміття заберу.. -який ти молодець ! ... - як добре, що ти приніс,бо інакше мені би довелось одягатись і йти..а там зима... -карочє - мене той твій новий "прикол" уже дратує. Я маю нині роботу в гаражі, коли захочеш прийти до мене то оте безсмислєнне "дякую-заходьтеще"з собою не бери. - ну , але я ж справді тобі вдячна ,що ти це все зробив.. - ти думаєш, що я що - робот? Це й так видно. Ми ж не сусіди по купе. - не сусіди, але дякувати за приємність -це ж нормальноооо .. - нормально. Але мені це асоціюється з тими бабками(простіть..пряма мова), що ходять до сповіді щонеділі ! І словами священника,що за буденні гріхи ми просимо вибачення у вечірній молитві ! Не роби так. Давай без затяжних експериментів , добре ? - уууу. -. я пішов. -. До чого це я ? До того, що люди дуже різні. І різні люди створюють різні сім*ї. І живуть в них по-різному. Тому - саме дякування не є ні добрим, ні поганим. Головне, щоб подружжя до цього однаково ставилось.
я намагалась..))) І для мене -це далеко не крайність! Я ж -"встрельнуте", як казала моя баба. І - "добре тобі, ти на Іринці женився.... а моя - буббубубу.."- як кажуть колєги. А в душі думають - "добре, що моя не така встрельнута".
Тут таке діло, як похвалити за щось вагоме, довгоочікуване те що не кожного дня робиться і проста щоденна вдячність ( яку описали ви), яку я підсумовую у вечері, за декілька днів, або можу і взагалі забути, хоча з роками ми навчились не акцентувати уваги на щоденних подяках, бо воно і так зрозуміло, що і для кого ми це робимо.
Мені теж. Я дякую за дрібниці. Але це ж не обов‘язково має бути формула «дякую-дуже приємно-все так робіть». Є невербальна подяка і похвала. за діло - це поняття теж спірне. Кому картоплю вніс - кота виніс - це діло, а кому і айфон загрубий, а профітролі закруглі. Я до того що життя щоденне не сповнене надзвичайними подвигами, тому вдячність і похвала за прості речі (мені) дуже потрібна. Якщо ми сваримось - дивись пункт про профітролі ))) я не вмію абстрагуватись.
В мене сьогодні пельмені. Сама ліплю, свекор не приїхав через погоду, ех. Похвала і вдячність різні речі. Я завжди кажу "дякую", коли мені роблять маленькі послуги чи приємності. За каву дякую, за подану ложку дякую. Чоловік теж переважно дякує. Але я і дітям дякую, і вони з самого малечку навчені дякувати. Це дуже мило, коли така мала козявка в 3 рочки каже "дякую" за поданий обід чи застібнуту курточку. Але до похвали то не має стосунку, я і дітей не хвалю за дрібниці. То певне просто сімейна звичка, яка не може бути оцінена як добра чи погана)
я настроїлася АЖ на лазанью!! але шось вже така замахана, ше і мала до баби поїхала, то я попросила чоловіка привезти на вечір піццу )) я шось хвалити не вмію. Чоловік на то скаржиться десь при розборках наших. Але як він шось зробить навіть не велика, то хоче похвали такого рівня, наче він всесвіт врятував від загибелі. А якщо і намагаюся все ж прихвалити, то він відразу починає "докручувати" ту похвалу, типу - ну от бачиш, та я так старався, та чим можу кохана. І від того мені зле робиться. І так часом думаю - о, є нагода похвалити, а потім як згадаю, в що воно зараз переросте, то й починати не хочу. Навіть за продуктами сходив, вже - о, ходив я на роздобутки, все для сім'ї дістав. А мені воно якось так - на та, поскидав у маркеті в візок та і все роздобування. Дякувати за простіші речі стараюся, але боюся, що він того дуже не помічає. Зато він в мене мастак з дякування, і я тої подяки теж трохи не сприймаю. Дякує, що випрала речі, що поскладала. Вже і мала навчилася - мама ти мені попереш, а я тобі скажу дякую як тато. Нині розвішала от прання, заходжу з балкону в хату, а вона мені - дякую мамо, що ти мої одяги повішала. Короч в нас то питання якесь геть незбалансоване. Але от до речі в такі дні як нині можу сказати шось типу - дякую, шо не напрягаєш мене готуванням і не вимагаєш незнати чого і можеш задовольнитися піцою чи макароном. Незнаю чи то більше до вдячності чи похвали.
А я хвалю і дякую за вчинки будь-якого масштабу. Буваю заклопотана і можу промовчати (не помітити привід для похвали)), але коли в доброму гуморі і є час, то прямо просяться на язик добрі слова. Чоловік каже, що йому приємно.
Я от аж задумалась і ці цілька днів слідкувала за собою - як часто я дякую чоловіку. Виявляється, дякую постійно, але це вже на автоматі вироблена ще в дитинстві звичка - приготував чай і приніс мені в кімнату "дякую", зробив щось нетипове по моєму проханню "дякую" і т.д. хвалю рідко в більше як констатація факту - "о, ти класно придумав" "сьогодні у тебе вийшли ну дуже смачні стейки" і т.д. Мене ж не хвалять! Аж обідно. Тобто "дякую" присутнє, але так щоб "вах, якийу тебе смачний суп получився" - немає. "Як тобі суп? - нормальний" ои і вся відповідь. "Як я виглядаю в новому платті? - та норм". На початку спільного життя мене відсутність похвали і компліментів дуже пригнічувало, то поговоривши по душам, дійшли висновку, що йому важко похвалити чи зробити комплімент. Ну от важко людині, не вміє,.соромиться, не навчили в дитинстві, не хвалили його раніше - напевно, всього по-троху. Але є одне "але" в моєму чоловікові - хоть рот мовчить, та копліменти можна в його очах прочитати...як і критику) Надіслано від мого LG-D410, використовуючи Tapatalk
Я часом потребую похвали навіть за спечений пиріг чи якісь елементарні речі, а чоловік хвалить рідко... Зате майстер критики... А мене це шалено дратує, у мене на критику алергія ще з дитинства, наслухалась її достатньо... А от доця в мене майстер похвали, компліментів і дякую за будь яку дрібницю... Це надзвичайно приємно... Надіслано від мого Redmi 5A, використовуючи Tapatalk
Я хвалю часто, але не за вчинки. За вчинки дякую. А хвалю щиро за те, який він хороший і часто кажу, як його ціную. Хоч він переважно і «віднєкується», що не такий вже й чудовий, але це таки діє позитивно на його самооцінку і наші стосунки. Але я це роблю щиро і люблю хвалити, бо дійсно вважаю що мені дістався найкращий в світі чоловік. Він мене теж хвалить, якщо що (не за вчинки, а загалом). Sent from my iPhone using Tapatalk
Ото і в нас так то я вже звикла, що "та нормально" - то найвища ступінь похвали То напевно все з дитинства: хлопчиків не можна так сильно любити, хвалити, бо розбалуєш. От і повиростали
Ой, які ми все ж таки різні. Дякую ,сказати то є нормально, а похвалити людину, то має бути, за щось. В мене в сім'ї якось виходить все інтуїтивно, тобто якщо є за що, отримуй. Бо наприклад з телефонами інакше, то є особиста і недоторкана власність, свій простір.
Я теж собі на спостереження поставила....то кількість "дякувань" у сім'ї зашкалює. А от похвали найбільше отримує Владко. І вони найбільш емоційні . Мої "похвали" чоловікові , як і його мені носять більш стриманий характер. Без феєрверків. Швидше, як літнє пообіддя. П.С. мали ще пізню розмову про " що то було зранку??" Так от - слова чоловіка: коли я щось зробив добре, то я про це точно знаю. І знаю, що я це робив для нас. Бо ви- це я. І я - це ви. За стільки років разом , я вже по поруху твоєї спини знаю - як ти відреагуєш. Але я сьогодні думав, що цей цирк тому, що тобі замало моїх "дякую" , бо інколи я забуваю сказати про мою вдячність. І про те, як багато шоденно ти робиш для нас. Ну, я звісно відповіла, що він для нас робить ще більше.... . І підсумувала, що ми прям образцово- показова сім'я ....пра не апериканська, а італійська . Отже моя думка не змінилась, якщо ви добре розумієте один одного, то слова для похвал не обов'язково підбирати - можна просто подивитись на чоловіка , усміхнутись і запропонувати йому горнятко кави... Вони "читають" нас так само добре, як і ми їх .
Я часто ходжу з чоловіковим гаманцем, в якій його кредитка, до якої я знаю пароль). Ото верх довіри, нє? Тільки шкода, що йому смс-ки приходять. У нас все спільне), навіть паролі. Бо ми вже старіємо, і щоб не забути паролимось однаково. Все завжди на видному місці, все можна подивитись. Але не лазимо, бо не цікаво. А у соцмережах ми не маячимо. Я люблю погортати, але ДП якось рідніше).
@Rodionochka в мене й смски приходять на мій телефон....з його карток . Тому свої витрати знаю лиш я, а його....теж лиш я ....бо він не помнить .....ідеяльний муж !
Моєму смс не всі приходять з його карток, якими я розраховуюся )) Але витрати він знає всі, бо постійно звіряє по інтернет-банкінгу.
