З свого досвіду раджу почекати, поки чоловік захоче. Він знає, що ви хочете вже, не піднімайте якийсь час цю тему. А про вік дітей не вгадаєш. Як на мене, то найкраща маленька, 1-2роки або вже велика, років хоч 8. Хоча то не таке важливе. Важливо, щоб тато чекав дитинку
мій теж не хотів другої дитини. Як завжди причини ті самі: гроші, робота, час. Та і мені було якось "ще заскоро", ""ще можна почекати". Не наполягала. Пів року тому я дізналась що вагітна. Було страшно - бо то ж неплановано))) Але чоловік дуже зрадів. Гм))). На жаль, вагітність не збереглася. Почалися якісь хвороби то в мене, то в чоловіка. Зараз ми вже обоє говоримо як шкода, що ми швидше не думали про другу дитинку. і по малій своїй бачу - їй би дуже пасувала сестричка або братик ))). І от тепер в нас питання не в тому чи хочемо - дуже хочемо, але чи вийде P.S. Ця розповідь зовсім не для переконання до чогось. просто для роздумів як то є
@Melian, а я б ризикнула))), не так вже аж оберігалась. Якби дійсно дуже хотіла. Дуже сумніваюсь, що чоловік, який дуже любить свою сім‘ю, не полюбить ще одну свою дитину. А чекати поки він захоче може не вистарчити часу, здоров‘я тощо. Життя - така штука, що весь час з’являються якісь дрібниці, які відсувають на задній план дійсно важливі речі. Мій другий син з’явився в нашому житті в один з найважчих періодів, коли працювала тільки я, практично до самих пологів. Як думаєте - чоловік дуже хотів другу дитину)))? Ні, він хотів нову роботу, стабільність. Але так сі стрєсло), і ми дуже щасливі від того. Ті важкі часи пройшли, а син у нас є. Ще напишу за сім’ю друзів. Двоє дітей, мама якраз робить кар’єру, тато теж. Але тато дуже хотів ще дитину, мама була невблаганна. І от раптом «зальот». Дістав він тоді по самі помідори, пообіцяв у всьому допомагати. Є доня, чудова дівчинка, яку вони безмежно люблять, і мама часто каже, яка ж вона була дурна, що не хотіла. До слова - вона далі працює, вийшла на роботу в 6 місяців малої.
От, погоджуюсь з тим , що @Rodionochka пише про "ризикнула". В мене колись знайома хотіла, а чоловіку все чогось "ще ні" і сестра їй каже "Ти, що не знаєш, як то робиться?"))) Зробила. І всі щасливі. В мене брат ,як почув, що 3-тє(різниця з найстаршим 15)- це був завал, думали, що поїде йому дах.Він ні з ким не спілкувався десь два тижні. Тепер навіть згадувати не хоче, яким був. но, я таких людей трохи розумію, бо сама така- ні і все і не хочу, щоб сталося , і не хочу, щоб мене переконували. Тут, така палиця двох кінців)
@NataliaFed, деколи треба просто дати Богу трохи втрутитись у наше життя . Йому видніше, що для нас краще. В мене так з малою вийшло. Я вже точно знала, що більше не хочу тих емоційних качель після 3-х невдалих спроб. От просто - крапка і все). А вийшло інакше. І я не можу передати, який то кайф та дитина!!! Я реально від неї балдію. Усіх своїх дітей страшенно люблю. Але вона у нас зараз просто купається в загально сімейній любові). І це того вартувало на 1000%.
Ну то не критично взагалі. Сьогодні не хоче, через рік захотів. Вам же не 35, і навіть не 40. Чесно, не бачу в тому проблеми. Але , на мою думку, якраз оте хитрування з боку жінки "залетіти" дуже нечесно. Я б не радила вдаватися до таких методів. Дитина тому і бажана, що її чекають двоє, а не один з подружжя, бо так захотів (захотіла), а інший вже підкорився долі гг. Розслабтеся, не зациклюйтесь, дитина більша, вже можна приділити час собі, вам як парі. --- дописи об"єднано, Dec 26, 2018 --- таких випадків купа насправді. Чи ж мало сімей, де одну дитину люблять, а до іншої відносяться прохолодно? Та навалом. І оце "ризикувати" насправді дуже ризиковано. Хто його знає, як чоловік віднесеться до такого ризику.
ой, маю показовий приклад, близька нам сім"я : жінка дуже хотіла другу дитину, чоловік - категорично проти. На стільки проти, що 2 зриви на нервовому грунті. Коли вона була вагітна ще раз раз 2 дитиною , після першого ж скандалу подала на розлучення, чоловік пішов геть на якийсь час. Слава Богу дитина щасливо і спокійно виносилася і народилася. І, дівчата, ви собі не уявляєте, як труситься той тато над сином. Часом йому, вже жартома, можуть нагадати, що він творив. Каже, що : дибіл був. Хоче 3 дитину: старша вже переїхала в інше місто жити, малому минуло 10 років (вже готується до того, що він теж з"їде). Тепер жінка не хоче Мій брат ревів як крокодил , коли взнав, що в них буде дитина. Волав, що то якось за швидко, що вони ще не готові. А потім пішов в декрет Мала ну така вже татом залюблена доця, що слів нема. Потім прилетіла новина про другу дитину, ревіли обидвоє, так ще й мене "звинувачували" що я навмисно їм такі умови курортні створила, бо "привезли" з моєї хати. Теж малий І брат з січня йде в декрет Ті чоловіки часом самі не знають чого хочуть. А воду мутять, бо бояться невідомого і не почувають себе впевнено. Коли ситуація вертається під контроль, вони усвідомлюють , які "чудеса" творили
А я думаю, кожна жінка в глибині душі знає, прийме її чоловік такий номер чи ні. Бо це насправді глибше питання: чи відкрита пара на дітей впринципі. Якщо чоловік загалом схильний мати дітей в майбутньому, то й зараз поплаче і буде бавити
О Боже, та більша частина населення є тоді не бажана. І я теж. І якби всі чекали на те, щоб всі зорі співпали, всі захотіли, здоров’я дозволило, дохід був, житло було, кар’єра чекала тощо, то Україна б давно вимерла! Так, дитина спочатку сприймається як велика проблема), невідомість, для багатьох це великий напряг і вибиття з комфортного стану (відпочинок, подорожі, гроші не на себе любимого). Але, коли вона таки народжується в люблячій сім’ї, де тато любить маму, любить старшу дитину, я не вірю, що він не полюбить і ту меншу. А якщо в сім‘і є якийсь перекос, то дитина дійсно може стати отим лакмусовим папірцем. Абсолютно погоджуюсь з @Haidee, мудра жінка знає свого чоловіка). Міряю ситуацію зараз на себе: поки дітей не плануємо, але я точно знаю, що якщо раптом таки «получиться», то ми ту дитину теж будемо любити як усіх попередніх. І цьомати в носик, пяточку, вушко.
Абсолютно погоджуюсь. От уявила себе на місці того чоловіка, котрий (поки що) морально не готовий до нової дитини. І вважаю, що типу не спеціально завагітніти - це чистої води маніпуляція, бо ж куди він подінеться. Аналогічні ситуації бувають, коли дружина поки не готова, а чоловік "постарався". Це ж не країну для відпустки вибираєте, це ж на все життя. На мою думку, є різниця між "просто не думали над цим, не обговорювали" і "точно знаю, що чоловік поки не готовий". В мене є знайома, яка не хотіла дітей. Вона не чайлд-хейтер, просто себе мамою не бачила. Чоловік "поміг" їй мамою таки стати. Вона дитину любить, скількись там була в декреті, але потім повернулась до практики (вона юрист і дуже любить свою роботу). Дитині років 5-6, і вона постійно хворіє. Як тільки в мами важлива угода, дитина захворює так, що їй потрібна мамина присутність вдома (думають на психосоматику). Від таких ситуацій жінка помалу божеволіє, при цьому, повторюся, вона любить свою дитину і на мою скромну думку, вона хороша мама. На разі звернулася до спеціалістів, бо сама не може справитися. Тому моя позиція - якщо є повага до другої половинки, такі важливі рішення повинні бути узгоджені. Якби моєю принциповою позицією так знехтувала найближча людина, я б задумалася, чи є у мене з цією людиною майбутнє. І повірте, наші половинки - не ідіоти, і розкусити невипадкову "випадковість" здатні.
До дитини ніколи не можна бути готовим на 100%. Ні до першої, ні до третьої, ні до десятої. Я на мільйон % впевнена, що людина (неважливо, чоловік чи жінка), яка говорить "я зараз не готова(ий), давай пізніше" ніколи не доросте до того "пізніше". Або так станеться і прийме (чи не прийме), або піддасться на аргументи другої половини, або просто, як Скарлет - подумає про це завтра. Я маю в близькому оточенні багато різних прикладів з тої опери. Один: дружина до другої не готова. Кар'єра, подорожі, старша дитина. Чоловік хоче троє. При кожній спільній тусовці "грузить" дружину. Два: чоловік молодший, жінка старша на 3 роки. Вона вже дуже хоче. Він: неготовий, зарано, замолодий, гроші, кар'єра, подорожі. Три: жінка довго хотіла третю дитину, роки 4 просила. Чоловік ніяк: як то троє дітей? Вона плюнула на то все і пішла робити кар'єру, при тому в політиці і держорганах. Змінилася в якусь таку не надто гарну сторону. І видно, що поваги до чоловіка суттєво поменшало. Якби мій чоловік викинув якийсь такий коник, я б теж дуже розчарувалася. Але в цьому питанні важливі акценти. Одна справа, коли дружина чекає повної згоди чоловіка (не дочекається), а інша - коли розуміє, що то таки їй більше треба і готова прийняти той факт. Якби я дуже хотіла дитину, я б так і аргументувала: я відчуваю, що саме зараз хочу бути мамою.Тоді приблизно розказала чоловікові, що в поточній ситуації дитина не зробить сім'ю бідною ні фінансово, ні морально, ні в плані часу для старшої. Не треба нічого вигадувати. Бажання жінки мати дитину нормальне і природне, чоловікові то не поясниш логічно.
Давайте з іншого боку глянемо. Уявімо ситуацію, коли (поки що) не готова жінка. І чоловік прийняв рішення за неї. А їй виношувати, народжувати, годувати грудьми, бути нерозривно з дитиною перший час, на якийсь час відставити в сторону свої амбіції/плани/мрії. А про деякі з цих мрій забути на довгі роки або й назавжди (є речі, які неможливо втілити, не утискаючи при цьому інтересів дитини, а дитина при адекватних батьках апріорі буде в найвищому пріорітеті) При цьому для чоловіка світ міняється, та все ж не настільки. Так, на його плечі повністю лягає матеріальна сторона в цей період, але скільки молодих матерів бодай на кілька днів з радістю помінялися з чоловіком місцями? Я знаю, що є жінки, для яких те, про що я пишу - це просто щось з паралельної реальності. І не готовність не завжди означає страх. Зі страхом другої половинки справитися можливо. Ось @Haidee гарно навела приклад, як це зробити: А от коли це є обдумана, зважена позиція, коли людина чесно зізнається собі і своїй половинці, що поки що не бачить себе татом/мамою вперше/вдруге/вп"яте, і справа тут не в страху тоді невипадкова "випадковість" має всі шанси зруйнувати сім"ю.
100 процентів, ну нема такого ідеального моменту. Ми хотіли дітей, але постійно відкладали, бо то не так, то не складається, квартира мала, продати не могли. Потім якось прийшло розуміння, що завжди будуть перешкоди. Народилося наше чудо, квартира продалася за короткий термін, купили будинок, після виходу з декрету, за два тижні я поміняла посаду. Зараз не уявляю як би ми жили без нашого малюка. І чесно кажучи, я впевнена, що все так би не склалося. Кілька місяців тому балакала з друзями, власне на тему готовності до дітей, коліжанка казала, що ніби і готові, але якось все ще не ідеальний момент. Я лиш сказала, що ідеального моменту ніколи і не буде, завжди буде щось не так. В неділю вони нам сказали, що чекають малюка, я тішилася як за себе.
Маю знайому пару, в якій жінка не хоче мати дітей, а в чоловіка це прямо настирлива ідея, бо щоразу як ми зустрічаємось він про це говорить, спочатку ми всі з гумором підтримували "ну та-та, пора", а тепер мені його реально жаль. І думаю, якби жінка йому відкрито сказала, що не хоче, то може він би так не розчебався з тими мріями перед всіма знайомими, а вона весь час обіцяє "потім". Тому я за відвертість, а не втіхаря зробити по своєму. В мене теж чоловік не хотів третьої дитини, на відміну від мене, ясно, що він її буде любити, але коли заходить якась ситуація, то він може сказати "то ти хотіла, а не я", при тому, що вагітніла я не спеціально, так сталось
По-чесному то би мало обговоритися до походу в РАЦС/Церкву. Особливо в другому випадку. Мені по-всякому нормально, поки то мене не стосується, справді але має бути якийсь баланс. Бо, наприклад, є ситуація, що перед одруженням тема дітей була "плаваюча", тобто якось воно буде, народимо там колись, може одну, може двох. І тут виявляється, що один не готовий рік-два-десять, а другий - дуже навіть не проти. Повністю заперечуючи бажання другого реалізувати материнське чи батьківське покликання, просто ставиться своя персона вище іншої (тут навіть не йде мова про дітей, якими прям торгуватися починають, забуваючи, що це теж люди з власною гідністю). Один чесно каже, що не готовий, інший так само чесно каже - хочу зараз. Я щось не можу уявити, де тут взагалі про дитину. Для мене особисто ця дискусія не надто приємна, бо я трошки інакше сприймаю дітонародження. Будь-які моральні торги неприпустимі і мені з тим дуже комфортно. І в центрі того от всього - нове життя і його гідність, а не мої чи чоловіка бажання/небажання. Писи: і допис не про те, щоб не планувати, народити десятеро і варити борщ до скону А, ще про роботу подумалося. Чим більше напрацюєш до дитини, там важче робити перерву. Бачу то по своїх подругах.
Я своєму так і кажу)) треба ж якось тримати марку. Можна бути не готовим). От, так і так було в мене. Так набагато чесніше і стабільніше. Але, люди мають властивість змінювати свої переконання під впливом третіх сторін. І тоді починаються складнощі. нмсд
Не можна)) але я не вмію нормально пояснити свою думку з того приводу методом написання посту на Посиденьках.
Переконана на 100%, що коли є любов (не кохання, а саме любов), тоді це не може зруйнувати сім’ю. Для мене сім’я - це не тільки в своє задоволення, це ще й у великій мірі служіння своєму партннеру, в хорошому значенні. Це коли своє власне бажання і своє «я» деколи треба трохи усмирити. Дитина - то є щось якраз оте спільне. І якщо близька людина не хоче з тобою такого спільного - ось це і є привід задуматись чому. Маю подругу. Чоловік її кинув, погуляв рік, зрозумів, що краще таки разом. Повернувся, не через велике кохання, просто так зручніше. Зараз вона дуже хоче ще одну дитину. А він категорично ні. І я розумію чому. Нажаль...
Тут ніхто не повинен нікому нічого пояснювати без власного бажання. Я за себе лиш кажу, що не готова , не хочу і пояснити комусь, як це в мені відбувається також не зможу, особливо, людині з кардинально іншими поглядами. Водночас, я знаю, що на все Божа воля і їй я противитись не буду , але вже якщо відбудеться фактично.
