Я нещодавно підчитувала статтю, поради як не зійти з розуму, коли 3+ дітей в хаті, то там одна автор ділиться, що знизила планку (як? Напевно, пофігізм, флегматизм включила ) щодо прибирання. А от у мене до сих пір на передовій пунктики: - вологе прибирання - чиста плита та робочі поверхні, стіл на кухні Вночі (в основному, при можливості місцями і вдень) як помию підлогу - аж гармонія в серці наступає, як бачу вологу блискучу поверхню. Аж балдію від уявлення, як повітря від того зволожується і як пилу менше стало. Але якщо втома серйозна, то вже не мию, втішаю себе тим, що вчора-позавчора мила, вже до завтра дотерпить. Чоловік більше помічає розкидані іграшки, речі. А для мене, якщо ці речі розкидані на вимитій підлозі - все ок Так само, колись давно чоловік сказав, що в знайомих порядок, бо речі не розкидані. А для мене то було не так, бо пилюка не витиралась певно півроку. А взагалі мрія - окрема дитяча гральна кімната. Щоб закрив двері - і порядок, хай там бавляться. @Demetra, а яка площа полігону для прибирання?))
У всіх геть різне сприйняття. Я далеееко не акуратистка, але є якісь пункти які означають для мене чистоту, і от так, може бути квартира де речі не розкидані, а мені по відчуттях брудно, а буває навпаки - іграшки і речі розсипані скрізь, а відчуття чистотти. Я от все ніяк не досліджу наскільки у мене з чоловіком співпадають ці пункти "відчуття чистоти" (бо прямо від нього цього добитися нереально) Не так щоб витикає, але вважає, що "подяку" і орден\медаль як мінімум заслужив. Хоч зазвичай той час вони проводять так я татові хочеться: або кіно вдома дивляться, або їдуть по справах (кудись на торпедо, наприклад), або в паб місцевий грати більярд і пити пиво йдуть тішуся, що там хоча б не курять в приміщенні і крім пива нічого міцнішого не наливають, тому контингент не такий уже й пропащий...і при тому харчуються не дуже здорово в процесі. Коротше муж не так щоб аж напрягається бути нянькою, але то щоразу треба "домовлятися". А мені вже однаково - і на те, що хата зазвичай за час няньчіння не стає чистішою, а дуже навіть навпаки, і на те, що кукурудзяних паличок малий об"їсться (тихенько радію що все-таки не чіпсів ), і на те, що не в музеї тусуються а хто зна-де. Точно так само як я раз в 100 років на бабусю малого лишу: цілого вернули, ноги-руки на місці, не били, не ображали, Влад більш-менш в доброму гуморі - то й ок. Я до рідкісних дармових няньок дууууже невимоглива
Думаю, це не дуже реально, принаймні з моїми, їм цікаво бавитись там, де не можна. Але з часом я бачу, що їм хочеться вже без нас, десь окремо. Вони почали зависати у себе в кімнаті. І їхати чи йти з нами їм вже теж не хочеться. Час так летить... Ще буквально до народження малої у нас всі поверхні були заставлені лего, машинками тощо. А зараз то все га письмових столах і полицях у їх кімнатах. І про помити посуд і чоловік. В мене щоб сталось таке чудо, то треба щоб хтось прийшов і помив). Для мене була придбана прсудомийка - «хай вона й миє». Для мене зараз реальна проблема організувати так, щоб попасти до перукаря, стоматолога, в басейн тощо. Для цього мені треба когось, а просити якось не виходить, не люблю.
для мене це помита підлога і пропилосошений килим. Наступне - плита і робочі поверхні на кухні Наступне - стан шаф (щоб вони зачинялист, ггг)
В мене з народженням другої дитини планка знизилася автоматично. Іграшок не сортую, якщо вони розкидані по чистій підлозі не збираю. В шафах складаю раз на місяць -два, і не мучить мене якщо там все не стопочками, двері зачинила і красота. Майже не прасую. Вікна мию двічі на рік. Тюлі зараз зняли взагалі, але то швидше з естетичної причини-нам без них більше нра. Викидаю зайве без вагань- одяг, посуд, іграшки, все, що криво лежить. І все Ок. Чоловік спокійно може прибрати, поскладати, помити підлогу. Але ніколи не пере, не завантажує і не розвантажує посудомийку. Ще ніколи не бере собі сам їсти, мене це напрягає, але поки що не знаю як з цим боротися. Бо як сам їсть то шо небудь і як небудь, а мене совість мучить )))
А у мене є свій бзік: чисто, це коли вимиті усі дзеркала та вікна. От не можу дивитися у дзеркало, коли там є плямка. А ще маю величезну тридверну зеркальну шафу-купе у коридорі....і нема кому пожалітися....божсамахотіла( А так, мені здається, що зараз, коли дітки підросли у нас усюди чисто)))) або я не така аж вимоглива. Був період у житті, коли мені не можна було піднімати важкого....то я вже штучно його продовжила.....щоб чоловік не віднікувався мити підлогу. У нас без ковриків і я тягаю по квартирі важезний миючий Томас.....тому, поки кайфую. Ну і стараюся, не лишати на ніч нічого у раковині, максимум можу згрішити: помити і поставити сушити збоку на рушничок. Але я собі то пробачаю)
де то в нас жінках береться? Сама не відпочину і чоловіку не дам) Я так ж (хотіла б сказати була, міняюсь). Усвідомила, що чоловік мені не витикає часом проведеним з дитиною, не питає ну ти ще довго, коли я чітко озвучую свої бажання. Хочу піти туди, по часу стільки то, але можу затриматись. Він ще може насваритись, як прийду раніше. Я колись ображалась, як він прибирав все до ідеальної чистоти, думала, що це типу натяк мені, але згодом розслабилась. Хоче прибирати - тішся! Взагалі все в нашій голові. Якщо чоловік відчуває, що на жінці можна їздити, він це буде робити 100%. А якщо вона чітко показала, що так з нею не можна, то це вже зовсім інша справа.
Та хто б був вимоглий, але в мене зараз на регулярній основі татові треба включити мультики дитині на годину і 15хв двічі в тиждень. Він втомився і тепер сказав, шоб я придумала щось, він більше не може, хіба тільки раз. Як ви памятаєтею няня це кошмар, хоча я лишала малу з Михайлом в садку на няню, бо не було кому зовсім, і сусідку просила, то вже так мене тиждень пуцував, що на_чужих_людей....нє, в мене вимоги - побудьте з дитиною, якщо буде їсти лего - заберіть. Фсььоо. Їжу даю з собою. Погана мама, бещвідповідальна. І ніякої помитої підлоги. Добре що діти нагодовані. І це при тому, що свій мамський день я починаю в 8 закінчую в 7, коли врешті приходжу до хати, і чоловік питає - а що тобі година без малої дає, от якби цілий день, але цілий день нє...і пів дня нє, бо ти ж не здаш дитину в садок, ти що, на роботу хочеш ????? Звичайно, краше айкідогімнастикалогопедсадочокпрогулянкамовленнябазармагазин в 3 різних районах львова.. я хочу машину.дуже. мої ноги деревяні
Дівчатка, а знаєте чому? - Знаєте... Бо поки в нас не було діток, ми ср..у без мила лізли, з шкіри вистрибували: щоб було все наготовано-випуцувано-випрано. І це новоспечені дружини роблять в 99%!!! З появою діток чоловіки далі чекають на те саме. А те що "пльонтаються" попід ноги, мамкають, скидають картини, б"ють слоїчки і тд і тп - їм то ФІОЛЕТОВО! І не тому що вони егоїсти. Ні, вони просто звикли до певного розпорядку. @Demetra як я була в психолога восени, бачачи, як я паркуюся і все поправляю за малим і собою даби ідеально, рівненько, перфекціоністськи , сказала мені, що я себе просто зажену. Морально. Психічно. Але ВСЕ ідеально ніколи в житті не зроблю. А посєму, я вдень іграшки "прибираю" ногою. Просто запихаю їх під стіл . І речі не сильно на кант вискладую. і тд і тп. Не заганяй себе! Ви самі ж відповіли на своє питання. Я як була вагітна малим, мала такий токсикоз, що навіть встаючи з ліжка - з кожним рухом ноги чи руки - відразу бігла . От тоді в мене чоловік навчився і пральку і посудомийку і навіть порохотяг завантажувати-розвантажувати. І каші малій варити, і зупки.... Як то ся каже: "біда навчить". Після народження малого деколи симулювала, ну так, щоб навики не втратив, що мені "не альо" тепер теж допомогає (тф-тф-тф) Надійка, тут взагалі "тяжкий трафунок". Мій чоловік буває приходить з роботи, просить їсти і щоб його не чіпали. Я "на шиї" висю вже 5 років. Але не я, а чоловік мене дістає, що має бути няня хоча б на кілька годин в день. Інакше я його "їм" ввечері. Кофейною ложечкою. Інтенсивно.... як варіант нити і стогнати тиждень-два що болить спина (а в якої жінки вона не болить?) а потім лягти і казати що "ФСЬО, НЕ МОЖУ ВСТАТИ!" нехай хоч один вечір зробить все замість тебе. З двома. Від А до Я. Починай потрошки. Він звик що його робота - це лиш принести додому гроші. Дай йому відчути весь "смак" декретної ВІДПУСТКИ прибила б того ідіота, хто так назвав догляд за дітьми.....
Цілий плацдарм, гг... в моїй голові! А реально однокімнатна квартира. Але при бажанні(а саме воно в мене постійно сверлить дірку в голові) можна цілими днями з ганчіркою бігати. Та вже загнала була! Трохи "поремонтувала дах" і далі лізу туди. Боюся, що як народиться дитьо, то трісну від тої неідеальності кругом.
Я от все думала, що ж мене реально нервує?) І знаєте що - те, що мій чоловік вміє організувати так, що навіть зі мною ледачою пляцком, не ВІН виконає мою роботу. Діти, тещу чи маму покличе, відкладе до інших часів тощо. От вміє він і все. І от саме цей момент мене дуже дратує. А моя робота від мене знову нікуди не дінеться. Взагалі в мене найкращий чоловік), він у мене і підлоги миє, і пилососить, і на базар ходить, і дітям сніданок готує, і канапки в школу. Але він жодного разу не міняв нікому підгузника, практично не мив посуду, і ще купу всього «ніколи». От нема в нас такого, що це може зробити хтось з нас. А мені шкода, і так, напевно, не правильно. Ну але мене не хвилює фінансова частина нашого сімейного буття. І ті рази, коли я періодично працювала поміж дикретними - то гроші були на мої захцянкм. Реально розумію, що помилку допустила відразу після одруження, коли налагоджували спільне проживання. Ось тоді треба було все разом робити. Але від тоді і до зараз чоловік мене не грузить, що щось не зроблене, це швидше мене саму дратує. Його ж нагрузити чимось можна, але треба то зробити хитро), щоб ніби сам вирішив), бо наказово точно не спрацює), а добровільно він точно не схоче. Знаєте, є такі халявщики, які ніби не проти зробити, але бояться поступитись чимось).
Це так. В нас теж такий токсикоз був. Я не кажу що мій чоловік не поїсть, я кажу що він поїсть що небудь)))) Навіть як наварено, він в банячок не загляне, він вип’є пів літри молока і з’їсть пів батона) і малих нагодує так само. Або накупить сосисок, або поїде в Мак чи приїде додому з піцою. Мене то дуже напрягає. То напевно чоловіка не напрягає, а мене страшенно) І про роботу. Ми організували сімейне життя РАЗОМ таким чином, що я з дітьми, він забезпечує сім’ю. З дітьми ніхто не допомагає і чоловік за ними не доглядає, нікуди не завозить, не забирає, він з ними розважається і грається . Ще може покласти спати. Так от, при тому, що ми організували так разом, він мені періодично говорить, що мені треба на роботу, треба з людьми спілкуватися більше, що потенціал вдома пропадає, а час іде.... і т.д. З практичної сторони це організувати не можливо, повністю перекласти турботи про дітей нема на кого, малий йде в школу, возити далеко і т.д. В садок він дітей віддавати сам не хоче. Няню на повний день ми теж не хочемо, категорично. Я такий стан речей на даний момент приймаю. Мене дуже зачіпає чоловікова позиція. Коли він заводить оте « тобі треба вертатися на роботу, ти ж весь день тільки хатніми і дитячими справами зайнята, а час іде, а ти нічого не бачиш», в мене з`являється відчуття, що я якась нікчемна, що життя проходить повз, що сиджу вдома, не розвиваюся і т.д. Хоча сама я так не вважаю. А виходить, що він бачить так?
діти дуже терапевтичні в тому плані. Вони дадуть зрозуміти, що наші ресурси не безмежні, всього не встигнеш, і пріоритети треба якось розставляти. Принаймні особисто для мене це виявилось так. Але перелаштуватися займає час, ну і залежить від особистої психологічної гнучкості - я спочатку теж пам'ятаю дуже неприємне відчуття, типу "трісну"), особливо гостро в перші два місяці старшого сина, коли я від нього взагалі не могла відійти, тобто в господарському плані мій функціонал був нульовий, а чоловік то все робив не за моїми стандартами))) А як згадаю, що то було, коли чекали гостей...) У мене є такий досвід - спочатку налагоджували, щоб "все разом", потім мене трохи попустило, і я зрозуміла, що таки поділ праці (і не обов'язково такий самий, як був у моїх батьків, а просто, кому що більше подобається, зручніше робити, звісно з якоюсь загальною рівновагою в плані розподілу сил, але без пунктиків на конкретних речах), - це нормально, одну справу я "відпустила", і з того часу мені дуже полегшало - пилососити. У мене вдома це робив тато, і діти долучались. Це була "чоловіча" робота в моєму сприйнятті, і я не могла змиритися, що мій чоловік цього не хоче робити. Іноді і я могла зробити, але принципово було, щоб і він робив. Нє, він і робив, бо я просила(я навіть це все звела до високого -це для мене прояв любові, це моя мова (ну, 5 мов любові, знаєте), мені дуже важливо і т.д. А потім я зрозуміла, що мені не дуже важливо насправді, просто мене наче ображало, що от мій тато робив, а мій чоловік не хоче, скидає на свою жінку, як прояв неповаги. А насправді я люблю пилососити. І в батьківському домі я це із задоволенням робила. А мій чоловік ненавидить. І бруду не бачить, і не пильнує за регулярністю, і результатом я не задоволена, і мушу йому нагадувати, що теж мене ще окремо ображає))). Але ми і далі граємо в гру "пропилосось, бо мені важливо (принципово), щоб саме це робив саме ти". Але потім мені відкрилась мудрість - і я зрозуміла, що до його поваги це не має стосунку - це мої надумані образи, якісь кліше, які я перенесла на свого чоловіка, який насправді робить купу іншої роботи. І так мені полегшало, чесне слово, і хата пропилосошена (і теж не завжи регулярно, але я на себе не ображаюсь))) і я при тому не дратована.
Написали, майже про мого чоловіка. Видно, чоловіки, діляться на якісь категорії чи види, не знаю, як правильно сказати. В кожного свої, плюси і мінуси, така людська сутність. Просто, деколи накриває, і думаєш, чому воно так, а не інакше? Але отак, прочитаєш, щось напишеш, і стає легше, хоча кардинально нічого не міняється, бо з кактусів, нарцисів не виростиш.
Я з 12 десь років прибирала квартиру 90кв.м. сама. Как закалялась сталь (с). Причому, ясеневий паркет, який треба було вологою (не мокрою, чистою і щоб без розводів) ганчіркою прибирати. Головтяк ще той був. Посуд я якось рідко мила, не прала, не гладила. Це вже більше в старших класах. Прибирала по середам (помню как сейчас ). Часто якість прибирання перевіряв батько пізно ввечері (зараз думаю..чому він, а не мама? Може, у мами не така висока планка, їй треба декілька днів на те, щоб налаштуватися прибрати, зате потім починає фундаментально прибирати декілька днів, втомлюється... але в батька вже давно пофігізм на то все. Напевно, я єдина, хто їм протирає ноути, бо шкода техніку )))). З 17-18 років самоініціативно прибирала двічі на тиждень, бо починалась "хвороба" - вологе прибирання . А, згадала, ще пунктик останнього року - чистий унітаз. Умивальник. Заради дітей. Тобто, не кожен тиждень, а раз на 2-3 дня. Займає 2-3 хвилини. Ці хлопці... Середній доріс, на носочках дістає і пісяє як "всі хлопці" . Іноді нозі не витримують, чи відволікається трошки.. Зараз маю полігон на 160 кв.м (батьківська хата). Слава Богу, зійшлись з чоловіком в думці, що своєї хати 90-100 житлової площі в сам раз. Він думав з фінансової сторони (матеріали, опалення...), я зі сторони прибирання . Мій при можливості прибирає зі столу після їжі. Коли я тим милуюся, жартує: "Ага, ми, підкаблучники - такі" . В кабінеті у нього порядок, при дуууужій потребі він необхідні навички прибирання має і їх використовує. Навмисно не смикаю, хай за мамонтом ходить. За собою речі складає. А якщо ні, то я подумки приготовлюю виступ на тему "Ах ти ж нечипура" - і через деякий час спокійно прибрала за ним і забула. На днях обговорювали чиїсь слова "жіночих і чоловічих справ не має"... чи то мама сказала, переживаючи, що навколо мене хлопці.. То для нас, жіночі і чоловічі - є. Але мають бути навички всяких жіночих справ в чоловіків. А не принципове при потребі, типу "я ніколи не прасую. Це бабська справа" (ми знаємо такого...). Ще мию машину. Ось-ось приєднаємо вуличний шланг - і сезон почнеться . У Львові рідко мила, бо їхав на мийку. А тут балдію. Люблю ту справу. Восени встигла помити крісла миючим пилососом - стільки піску грязюки було в фільтрі... Ой, я тут додрукуюсь, що в "Хатні клопоти" мене перекинуть А загалом, в мене чоловік за майже 7 років шлюбу та з появою дітей змінився. Починалось з наслідків свекрухиної повної опіки в госп.питаннях та кулінарії (хоча, в них прийнято, що свекр пилососить, чистить картоплю, миє посуд; чоловік з сестрою завжди прибирали посуд після себе, - і моїх батьків того навчив). Зараз - я описала вище. Та ще й моє перебування на морі майже місяць без нього змусило чоловіка задуматись. Дзвонив, жалівся: "Тааак хочеться їсти, а воно тааааак доооовго готується" --- дописи об"єднано, Apr 2, 2018 --- Так і в мене є. Міняю пріорітети, переусвідомлюю.. Це одна зі складових післяпологових депресій різної форм тяжкості. Як і зміна фігури, відсутність часу... Колись давно були в гостях - а там кіпіш з двох дітей, розкидано, ганяють.. Господар прослідкував за нашими поглядами та прокоментував: "Так, у нас тут - життя". Так от, не тріснете. То є життя --- дописи об"єднано, Apr 2, 2018 --- Так, в мене батько яскравий організатор, контролер і аж потім на підмозі. А чоловік - спостерігач, учасник подій. Всі вони - швидка допомога при потребі.
Не тріснеш Поковбасить спершу 100%, але потім дуже великі шанси що якраз "полікує". При чому діти вони якісь такі "видаються" - кожному по потребах. Любителям планувати і контролювати - абсолютно позарежимні і непередбачувані, акуратистам - розкидачі, любителям щоб тихо і "як положено" - анархісти...
Ви йому заздрите ))) А замість того - переймайте досвід як так зробити, щоб було зроблено але не вами )))
Погоджуюсь). Але проблема в тому, що я так не можу. Нема в мені того пофігізму до того, що саме мені важливо). Я намагаюсь в собі його розвинути, намагаюсь ось так пробувати як він, але майже не вдається. І якщо дитина плаче, я не можу спокійно далі щось там читати тощо. А треба було б таки навчитись. То корисне вміння.
Це, знаєте, як в анекдоті про таксі: вам їхати треба чи шашечки? то от в цій ситуації чітко Вам треба "шашечки", а чоловік робить "їхати"
