Відповідь: Ми і наші мами. Я свою мамусю дуже люблю,для мене вона найкраща! Мама нам з сестричками як подруга,порадниця і найрідніша людина у світі.Дякуючи їй я розумію,які хочу мати стосунки зі своїми дітками в майбутньому. Має бути довіра, підтримка, розуміння.Де б я не була(а живемо ми окремо)її присутність в думках я відчуваю постійно і завжди знаю, що на Землі є маленький оазис, куди я можу втекти що б не сталось, стати маленькою дівчинкою і виплакатись на її плечі. Колись ми мали розмову про довіру і стосунки з дітьми.І я зрозуміла, наскільки довго моя матуся шукала шлях і будувала стосунки між нею і доньками. З моєю бабцею вони не були близькими.І ніяких відвертих розмов між ними не велося.Та й усе про стосунки чи про якісь дівочі питання-проблеми підказували подруги. Що мене найбільше вразило-бабусі було неважливо і ніколи,тому весільну сукню мама їздила на базар вибирати з дідусем. (Для багатьох це здається дрібничкою,напевне) Саме тоді мама для себе вирішила, що вона для доньки буде і як близька подруга,буде поруч.(моя подруга про своє перше кохання звірялась теж моїм мамі, бо її нічогісінько слухати не хотіла про цю дитячу дурню...). Це я от до чого...Дівчата, буває по-різному, різні люди,різне розуміння материнської любові .Шкода, що деяким нашим мамам не вдалося зберегти цей важливий ланцюжок довіри, у деяких від став тонким, та все одно ми їх любимо. І варто про це пам'ятати. І ще - є і будуть дітки, наше майбутнє, яким потрібна підтримка,захист,похвала,порада, бо критики в житті завжди знайдеться...
Відповідь: Ми і наші мами. А я свою мамульку люблю силбно, силбно тільки вона про це незнає наскільки сильно, бо я їй про це не говорю. Відносини в нас на відстані (такі життєві обставини) незнаю чи то через те, що в нас різниця 18 років, але вона в мене прікольна, весела, сучасна і поговорити з нею можна про все хоч і я цього не роблю, ну просто не люблю коли про мене все знають тим більше мені сказати легше, що все нормальні, а ніж вона там далеко має переживати. В мене брат звіряється їй я часами говорю, що то я мала бути хлопчиком, а він дівчинкою. Впевнена на 100%, що коли я одружусь, то вона так "нагло" до мене пхатись не буде та й взагалі нікому не дам, обрублю при корні. Дівчатка, ті в яких складні відносини з мамами, звичайно мені вас шкода і хочеться побажати щоб все стало на місця-правильно. Ви великі і добре знаєте відстань найкращий вихід, а зрештою ви робите все щоб примиритись, щоб не було конфліктів, щоб в оселі була радість, тепло, любов, гармонія, а вони не розуміють, то може краще призупинити процес спілкування, щоб вони нагадали собі, що вони батьки і що крім вас-їхніх солодких діточок нікого ріднішого не мають і зрозуміли всі помилки. А і ще наша мама ніколи між нами різниці не робили цукорки порівну ділились лишався один забирала собі. Тримайтесь.
Відповідь: Ми і наші мами. щось подібне переживаю зараз і я. А ось вчора вияснила, що я зі своїм чоловіком мучусь, він об мене ноги витирає і мама робить все, щоб мене від того "козла та сатани захистити", тобто регулярно промиває мені мозги який в мене поганий чоловік. На пряме запитання "То що ти мені радиш подати на розлучення?" - "ну чого ти одразу впадаєш в крайнощі?!" а які тоді ще варіанти?? і це всі ці фантазії (відверто не можу зрозуміти звідки це взялось) при тому, що в нашій сім"ї (маю на увазі нас з чоловіком) дуже рідко розмовляється на підвищених тонах, все намагаємось вирішити переговорами і дискусією... І взагалі для чого мені зараз "проводити політику поганого мужа" при тому, що ми спланували і очікуємо другу дитину??? дякую. Я пробувала різні варіанти, але здається виходом є лише кілометри відстані, бо лише за таких розкладів є якийсь мир мама ненавидить люто мого чоловіка і звідси всі проблеми. Чи то ревність елементарна?? коли мені вагітній тиждень назад повідомили що "таким як твій муж протипоказано мати дітей" я вже просто промовчала. Ніч спати не могла, руки тряслись два дні. Невже такі вчинки диктуються материнською любов"ю???Звідки це все? я в тупіку
Відповідь: Ми і наші мами. Ага, точно слова моєї мами. А ще "як ти з ним будеш жити? Добре хоч дитину народила". Таке враження, що чоловік потрібен тільки для запліднення, а тепер можна до мами назад під крило. "Бо ніякий з нього тато, він тільки про себе дбає, а ти тепер маєш двох дітей." Так, він алеко не ідеальний, але ми зустрічались 4 роки і я виходила заміж, знаючи всі позитивні і негативні сторони свого чоловіка.
Відповідь: Ми і наші мами. Я свою маму теж дуже люблю, але в нас відносини трішки "важкі". Я ніколи мамі не розказувала про все, що зі мною сталося на протязі дня, що в моєму серці діється, чому в мене поганий настрій, і чого я плачу. Вона, натомість і скоріш за все хвилювалася, але контакту в нас не було. Можливо це тому, що я завжди свої проблеми вирішувала сама, і не чекала ні від кого руки допомоги. Але з моєю молодшою сестричкою мама в дуже хороших відносинах, вони, як подруги.
Відповідь: Ми і наші мами. Ой Анюточко, то чисто як в нас. Мама мене так ревнує до мого чоловіка що не до повірення. Просто вона знає що якщо я буду ближка до чоловіка то віддалюсь від неї, а їй такий розклад карт не подобається. Моя мені також постійно таке говорила, що він поганий але я тобі не раджу з ним розводитись, він чорт а чорта треба вигнати, але ти роби як знаєш. І як я роблю як Я ЗНАЮ, то починаються неймовірні проблеми з мамою. Просто на рівному місці.
Відповідь: Ми і наші мами. знаєте, Марусю. я завжди вважала, що щось в мені не так і що це тільки у нас так. Дуже кремпувалась цієї ситуації і взагалі соромилась комусь щось розповідати. А виявляється такі випадки зовсім не є поодинокими... дуже і дуже прикро Тут на форумі вперше насмілилась щось про це розповісти...
Відповідь: Ми і наші мами. Просто неймовірно прикро і боляче, що так рідна мама буде відноситись до дочки. Я розумію що батьків не вибираєш, які є такі є, але я напевне закінчений романтик бо страшенно мені хочеться вірити в добро в людях.
Відповідь: Ми і наші мами. Схоже, в моєї мами черговий приступ надходить... Після смерті бабусі вона почала оформлювати право на будинок і землю. Недавно ми з нею розбирали документи, і виявилося, що пропав технічний паспорт будинку і ще дещо треба дооформити. А треба сказати, у неї останнім часов завелася знайома - майже повна тезка, яка постійно присилає свою 13-річну дитину ночувати до моєї мами (мотивує тим, що злий тато ту малу хоче прибити). Мій чоловік попередив її, щоб вважала на документи, бо може незчутися, як лишиться без хати, а та все доказує, що такого не може бути, бо та знайома "зовсім не така". Мені деколи до сліз допікає, що кохана мамунця до мене ставиться як до потенційно пригрітої змії на грудях, все у неї паранойя, що її хочуть надурити і на старість залишити без засобів існування, а тут слова кривого проти малолітньої нахаби не скаже... Менше з тим, - чи вона сама той техпаспорт десь запхала і забула, чи їй допомогли - так чи інакше, зараз треба виробляти новий і дооформлювати право власності... Ми з нею мали їхати сьогодні до БТІ за паперами, але тато сказав, що має там когось знайомого і домовиться, щоб нас проконсультували, що там і до чого. Дзвоню їй, що БТІ на день відкладається, і такого про себе дізнаюся! Мабуть, її там аж тріпало від злості. Кажу, що там величезні черги, пояснюю, що недавно співробітниця два дні марно вбила тільки на те, щоб отримати якісь бланки - навіть не чує! Знову я така-сяка все на неї кидаю, бо то я маю з тим всім бігати! Бо виявляється, хата моя! Але при умові, що все має бути тільки так, як вона захоче! І для чого мені таке "щастя"? Город весь в екзотичних бур"янах і квітах - не дай Боже зачіпити - це "запорука" її старості, бо ми з чоловіком її надуримо і все відберемо, а так вона на базарі буде квіти продавати! (два дні мотає з тих відходів букети, потім на 40 гривень продасть і тішиться, то нічого, що кожного місяця я віддаю їй частину зарплати, і ще пенсію отримує...) Ми останні гади, бо спочатку зробили ремонт у себе, і дурні, бо покупляли дорогі шпалери, а вона на розпродажах майже задурно набрала різнобою, і зробить такий ремонт, що нам і не снилося! (сидить цілими днями і дивиться "школи ремонту", а потім з розуму сходить!) Я - повна дурепа, бо не хочу ходити в одязі, який вона на секонді купує! І взуття у мене не таке - шкіряне, а можна на секонді взяти дермантинове за копійки, і воно набагато краще!І ще дурна, бо не так одягаюся сама і дитину того ж вчу! А ще - погана мама, бо моя дитина з трьох років не читає! (то нічого, що ЇЇ дитину читати навчила бабуся ) Всі наші старі меблі позабирала, бо їй треба! В хаті не пройдеш, дещо вже від старості розсипається, а вона нізащо не викине... Ой, я з неї вже холодна - раніше пробувала щось доказати, зараз вже уваги не звертаю... Хата розвалюється, але зробити нормальний косметичний ремонт нема права - це суперечить польоту її творчості! Знову ж таки має бути тільки так, як вона хоче! Колись попросила у неї виділити на городі хоч клаптик 3х3 метри, щоб засіяти травичку і поставити дитині пісочницю. Ніби погодилась, а потім передумала, сказала, щоб забирали собі закинутий куток, де вона тридцять років будівельне сміття тримає! Кажу, щоб потерпіла трошки - ми щось складемо, наймемо майстрів, якось приведемо все до ладу - і тут ми дурні, бо майстри - то дорого! Ні, маємо з чоловіком кидати все і йти втілювати її дизайнерські ідеї! Чоловік одного дня не витримав, плюнув і сказав, що і близько до тої хати не підійде! Можу тільки уявити, що про нас люди думають!
Відповідь: Ми і наші мами. я своєму безмежно вдячна, що він за всієї цієї ситуації ще приходить до моїх, вітається і робить вигляд, що все гаразд і нічого з тої агресії не помічає. Невже таке його зрозуміння не означає, що він любить і мене, і малого і робить це заради нас і спокою в нашій сім"ї? інший би вже давно обматюкав і плюнув на то все...
Відповідь: Ми і наші мами. Ну, буквально то і мій чоловік не матюкає і не плює, але бажання допомогти тещі з її вічним ремонтом у нього давно відпало... А мама моя любить зятя приблизно так, як ваші з Марусею: якщо треба звернутися, то тільки через мене і тільки "скажи тому свому..." Деколи голова пухне від того всього...
Відповідь: Ми і наші мами. щойно моя мама сказала "нехай він забирається геть з мого дому". і як то має виглядати? і це із-за відкритої пачки зіпсутої сметани, яку викинули...
Відповідь: Ми і наші мами. Я на щось схоже сказала, що піду разом з чоловіком, то мама вже такого не говорить. Тільки бурчить, що він не хоче нічого помагати, сам ні до чого не візьметься. А з другого боку, він же не в себе вдома, то що буде пхатися. Спочатку пробував, то мамі таке теж не сподобалося, бо "чого він пхається, нам і так добре живеться"
Відповідь: Ми і наші мами. І моя таке співала... Ой як шкода що вони так себе накручують. Тримайся Наталю, воно мусить бути добре бо інакше як? інакше бути не може.
Відповідь: Ми і наші мами. я теж казала, а результату? "гарно він тебе обробив що ти так рідній мамі говориш!" і т.д. в стилі що я її зраджую бо стаю на бік чоловіка. Боже, як то це все складно.... ну ось посварились і толку? нервів куча пішло, емоцій, а результат 0. я не знаю що робити, але мені всетаки здається правильним що я і чоловік на одній позиції? "я його прийняла як сина, а він тільки і робить, що старається зробити все мені на зло" чи то я сліпа? ну але чи таке є актуальним коли я в очікування другої дитини? ну в кінці кінців вирішили б між собою, поговорили б без мене, навіщо мене вагітну в то втягувати? невже втягування вагітної в нервові перепалки диктується любов"ю? дівчата, я заплуталась і стомилась (( порадьте щось!!!
Йой... А я Богові дякую, що маю дуже мудру маму. Їй моя свекруха дуже жалілася на мене, що я завжди на стороні Романа й ніколи її не слухаю. То мама їй відповіла на те, що треба тішитися, що я так за чоловіка обстаю, бо ж я за нього заміж вийшла, то за ким маю обставати? Правильним? Та це Боже благословення! І за це треба Богові дякувати щоранку й вечора! Чоловік тут нічого не зробить, бо то ваша мама й поставити її на місце маєте саме ви. На жаль, для вас. У таких ситуаціях саме вам доведеться провести мамі чітку межу й дати до зрозуміння, що пхатися - зась! Бо то ваша сім*я, і не її то діло пхатися в будь-що, що ви робите, думаєте, вирішуєте, тощо...
Відповідь: Ми і наші мами. На найближчі вихідні хапайте чоловіка і дитину і тікайте з хати подалі! Хоч трошки відпочинете... Більше нічого не підкажу - влаштовувати зараз розборки - тільки здоров"я гробити, вам то зараз ні до чого. Моя про мого чоловіка при мені вже майже не співає, тільки злісно зиркає. Мабуть, я за дев"ять років навчилася ігнорувати. Вона собі виводить-виводить "а він такий-сякий", а я просто мовчу, ніби її тут нема... Поки що допомагає. Якось буде... Зате ми знаємо, якими мамами не треба бути. Як там говориться - якщо не можеш змінити обставини, постарайся змінити своє ставлення до них? Здається, нам тут більше нічого не залишається... Чула одну історію - може не зовсім в тему, але настрій підніме... Одна жіночка вийшла заміж за такого зовсім непоказного чоловіка... Подруга питає, чому, а вона пояснює: "Розумієш, у мене характер стервозний, недавно посварилася з ним, грюкнула дверима і пішла... Він телефонує, ніби нічого не було, каже, що купив квитки до театру, а я йому і гавкнула, щоб запхав їх собі до д***! Наступного дня якось мені шкода стало, хлоп ні в чому не винний, а я з ним якось так недобре... Ну, дзвоню, питаю, як він там - каже: погано... Я настрашилась, перепитую, що сталось - відповідає, що сидіти не може - квитки заважають!"
Ой, я аж сміялась. В нас також постійно таке було. Зять їй постійно щось викидав, то її кобасу взяв і викинув (хоча він того в очі не видів і не рухав), потім ще щось... в нас точно таке саме. Як но чогось де бракує - то ВІН викинув. Я кажу, не він а Я. О!!! ТО ТИ ТАКА САМА!!! Я ПОГАНО ВИХОВАЛА СВОЇ ДІТИ!!! Як то нашо? А для того аби вам нерви попсути і ніхто навіть і не задумується і не зважає на те що ви вагітні. Просто там такий підхід щоб ви сварили на свого чоловіка чим побільше, бо тоді буде можливість вам сказати як ви не вмієте тримати своїх емоцій в руках а ще який он він поганий і незважає на вас в такому стані. Тільки так, бо інакше воно все не варте виїденого яйця
Відповідь: Ми і наші мами. ага. ось вислухала лекцію, що її смерть буде на моїй совісті і з тим буду все подальше життя жити. сижу, прислухаюсь до емоцій... а воно якось глухо, що аж страшно. не дуже б хотілось перетвориться в бездушну істоту. Дякую, дівчата, за теплі слова. Погуляли з малим, якось і душа розвіялась. А завтра будем бачити. Піти нам є куди, але сьогодні в мені щось надломилось після слів "забирається геть з моєї хати". І бажання "втекти подалі" чомусь зникло. Я просто стала і сказала, що живу в цьому домі на тих самих правах, що і моя мама і ніде не ступлюсь. і моя сім"я буде жити разом зі мною! Нетиповий для мене вчинок, але якийсь інший перебіг подій буде, а там побачимо. всім цьомки!
