Відповідь: Ми і наші мами Цікава філософія .Заграманична .Мавр зробив свою справу і може йти . Каже четверта Божа заповідь: " Чти отця свого і матір свою ".Пам*ятайте ,хто зле обходиться з своїми родичами ,з тим колись діти його обійдуться ще гірше .Апостол каже : "Хто за своїх не дбає ,той гірший від поганина ." Слова: Чи не нарікав перед другими на родичів і старших,або чи не дорікав їм в очі,або чи не грозив їм чим в очі,або чи не грозив їм чим,або чи не збезчестив їх ?-чи не гордив ними в бесіді?-- ---------- Додано в 19:22 ---------- Попередній допис був написаний в 19:20 ---------- Цікава філософія .Заграманична .Мавр зробив свою справу і може йти . Каже четверта Божа заповідь: " Чти отця свого і матір свою ".Пам*ятайте ,хто зле обходиться з своїми родичами ,з тим колись діти його обійдуться ще гірше .Апостол каже : "Хто за своїх не дбає ,той гірший від поганина ." Слова: Чи не нарікав перед другими на родичів і старших,або чи не дорікав їм в очі,або чи не грозив їм чим в очі,або чи не грозив їм чим,або чи не збезчестив їх ?-чи не гордив ними в бесіді?--
Відповідь: Ми і наші мами Валентино, одне з двох: або Ви ніколи не знали, що таке "задушуюча" любов батьків, або ж самі таким грішите, то му це так і виправдовуєте. Четверта заповідь, як і інші, наведені Вами цитати, зобов'язує до поваги і піклування, але не до послуху. Більше того, «Покине чоловік батька свого й матір, пристане до жони своєї і будуть удвох одне тіло, і що Бог з`єднав, люди нехай не розлучають» (Мт. 19, 5-6). Спитайте будь-якого священика, що найчастіше стає причиною розвалу шлюбів у традиційних родинах (там, де шлюб, загалом щось мав би важити), і він Вам скаже, не задумуючись - втручання батьків, і невміння молодих відокремити свою сім'ю. Кілька разів чула на шлюбах напоумлювання від священика прямим текстом: "а ви, родичі, не лізьте в молоду сім'ю". ну і ще, всі ті слова про повагу до батьків - то напоумлення дітям, а не карт-бланш батькам. От лишень батьки чомусь то сприймають саме як карт-бланш, а діти бідні між молотом і наковальнею, маючи перед собою взаємовиключні обов'язки: з одного боку, батькам догодити, а з іншого - вберегти свою сім'ю і добре виховати дітей. От і доводиться роками працювати над собою і своїми комплексами, і викорінювати врощений з дитинства стереотип, намагаючись усвідомити, що 4та заповідь - то зовсім не про послух
Відповідь: Ми і наші мами те, що мені священик вже купу разів казав. Чи то менталітет, чи то що, ну дійсно багато кого виховують в тому, що ми мамі винні. Мені років з 3х розповідала бабця, як мама мене тяжко народжувала. Як ризикувала життям заради мене... Напевно, тяжко народивши своїх дітей, я мала би зрозуміти отой борг по відношенню до мами (який є у бабциному розумінні), але сталось навпаки. Я звільнилась. і мої діти ніколи не почують про те, що мені довелось пережити, щоб дати їм життя. Вони - моя суцільна безперебійна радість, от що я хочу до них донести.
Відповідь: Ми і наші мами Чудовий аргумент. Щось нам не подобається, то це погане і заграманичне. Заграманиця тут ні до чого. Це Божа і аж ніяк не заграманична. В Божих заповідях написано, шануй батька й матір, але не поклоняйся їм. Коли Бог дав ці заповіді? Правильно після виходу з Єгипту, "Пам'ятай, що ти був рабом у Єгипетській землі і що Господь, Бог твій, вивів тебе звідтіля потужною рукою і простягнутим рам'ям" (Втор. 5,15). Не можна бути нікому рабом, і батькам також. Деякі батьки користають з заповіді шануй батька й матір, і роблять дітей заручниками свого щастя, аля ти мені зобов’язаний. ---------- Додано в 20:16 ---------- Попередній допис був написаний в 20:13 ---------- А де я сказала, що про них не треба дбати. Я сказала, що поки мама не є немічна не зобов’язана дитина ходити коло неї і пильнувати її. Мама сама вміє коло себе обійти. А вже як стане немічна, то я ходитиму коло неї постійно. У мене своє життя, і своя родина а це не заперечує шанування батьків.
Відповідь: Ми і наші мами Ви реально не розумієте. Увага через силу і примус ні до чого. То закладається в дуже ранньому віці. Якщо змалку мама не боїться сісти з дочкою і просто поговорити, без повчань і докорів, просто спитати, як справи в садочку (школі, універі, на роботі), просто спитати, чи має дитина настрій говорити, просто дати спокій, коли дитина хоче відпочити, то й буде добрий приклад уваги. В мене такого не було, кожне моє речення наштовхувалося на якісь вумні зауваження. І на кінець коронне: як ти з мамою говориш? Тому я й не маю бажання говорити взагалі. В нас настільки стандартні розмови, що можна записати на плівку і просто включати кожного разу. "Ну що в вас?" (Не вмію на такі загальні питання відповідати), "Всі здорові?", "Мала як? Дивися там мені на неї". Я не вмію говорити з мамою, бо вона мене не навчила. Зараз мене вже трохи попускає і часом виходить сказати щось нормальне, але тоді зазвичай мама з"їжджає і тон стає такий, ніби я порушила якісь межі. Типу говорити треба з певним тоном і в певному руслі, бо вона мама. Тому я не хочу дзвонити і говорити. І розумію, коли хтось не хоче беззмістовних розмов.
Відповідь: Ми і наші мами о! мені, у відповідь на докір в руслі 4ї заповіді завжди хочеться сказати щось в руслі "що виховала, те й маєш". Але я себе стримую, бо я свідома, що то теж буде маніпуляція, і то жорстока. Не менш жорстока, ніж маніпуляція 4ю заповіддю
Відповідь: Ми і наші мами І в мене таке ж, тільки мама сама мені розповідала, як тяжко вона мене народжувала і що я така безсовісна мучила її більше 24 годин.Я не знаю, можливо такі розповіді і відношення батьків заклали в мене страх перед родами і я ще до сих пір не наважилася народити дитину. Ну і розповіді на кшалт, як помру, то будеш гірко плакати на моїй могилі. А бабця в мене просто чудо- дуже її люблю і поважаю, навіть, як і дає мені поради, то вони дуже розумні і толерантні. Мої батьки були на роботі до 7 вечора, а бабця відправляла мене в школу, перевіряла уроки, варила їсти, ходила на батьківські збори. А на вихідних моя мама їхала провідати свою маму, яка жила у Львові і на жаль, мене з собою не брала.Ну деколи брала, але рідко.І якось взагалі мною не дуже цікавилася, аж поки я не виросла , а тоді вирішила проявити свій батьківський авторитет.Я змушена була їй пояснити, що я вже не потребую її порад. І дивно, але мама якось дуже швидко все зрозуміла.Тепер, коли довший час гостюю, то робить деякі спроби мене повчити, але вже не з такою наполегливістю. Маму все одно люблю, скучаю за нею, може, якби жили разом або ближче одна до одної, то ситуація була б гіршою.
Відповідь: Ми і наші мами так часто чую звинувачення в сторону батьків, а якби вони те, а якби вони се...Через них я не туди поступив, не маю квартири, боюсь щось міняти в своєму житті, бо батьки виховали в мене такі комплекси... так, то все вони винні... а ми рослинки, безвольні....ну коли вже люди почнуть самі брати на себе відповідальність за свої вчинки... щодо дзвінків до батьків...коли жили в Україні, то дзвонила кожен день. Коли переїхала, то теж кожен день по скайпу. Зараз, коли працюю то зідзвонюємось лише на вихідних. І для мене дзвонити батькам, то не значить звітуватись. Взагалі, ми з чоловіком мало що їм розказуєм, бо менше знають - краще сплять. Стільки є ше різних тем для розмов - політика, новини, погода а почути рідний голос завжди приємно. І навіть коли батьки напряму намагаються випитати щось, про що мені не хочеться говорити, то завжди якось виходить "відмазатись", поговорити про щось інше і вони в результаті самі забувають про то, що питали
Відповідь: Ми і наші мами от і працюю... роками. щоб все було мирно і тихо. пояснюю свою позицію. мама погоджується. вона колишній вчитель, вона багато розуміє. проте вона працювала з дітьми, а зараз сидить вдома. У неї купа натхнення до виховання. Зважаючи на стан здоровя вона має обмеження у можливість у виборі хоббі. Вона зазвичай не маніпулює свїм станом, просто я бачу, що її стає погано, коли вона хвилюється. А хвилюється вона тепер з найменшого приводу і часто коли це мене не стосується, просто я спостерігаю збоку. Я так розумію, що це наслідок теперішнього стану здоровя. Тому я намагаюся робити так щоб було добре. І десь я ту межу перейшла і опинилася, як написала Ука, між молотом і наковальнею, тому що чим далі, тим більше мама вважає, що так як вважає вона так є найкраще і не хоче мене чути не хоче поступитися. І щось воно краще не стає.....
Відповідь: Ми і наші мами ні, не так. Їхньої вини в тому теж нема. Просто вони отримали спадщину від своїх батьків, зі свого дитинства. Воно таки передається з покоління в покоління (якщо я ще раз в цій гілці дам посилання на Петрановську, мене забанять за спам ) І ми понесемо цю спадщину далі, своїм дітям, Якщо не усвідомимо цього, не приймемо ситуацію так, як вона є, і не звільнимося від неї. Поки ми будемо мучитися комплексом вини, там, де насправді вини нема, поки ми намагатимемося бути "не така як моя мама" чи навпаки, йти на повідку в маминих (несвідомих, зазвичай!) маніпуляцій, поки ми каратимемося, що ми такі-сякі, нереалізовані, доти ми будемо загрозою для власних дітей.
Відповідь: Ми і наші мами значить я не дуже хороша дочка, але кажу так мамі, коли жаліється мені на сестру. Вона на це ображається, бо вважає що виховувала нас однаково. Ой не однаково. Це я вам точно кажу, я досі відчуваю ту різницю. Мама може і не винна, бо мене родила в молодому віці, а сестру - вже будучи трохи свідомішою. Може я помиляюсь, але я завжди відчувала різницю у маминому ставленні до мене і до сестри.
Відповідь: Ми і наші мами В мене таке саме. Сестра досі вічно щось витворить, мама жаліється, а коли я ляпну щось типу "що виховали, те маєте", то я зла виходжу, адже, на її думку, вона нас однаково виховувала. Головне, коли сестра мені черговий раз зробить якусь підлість, то мама говорить, щоб я не ображала сестричку, бо вона маленька... Але зараз їй 22 роки, зростом 1,75 м мій зріст 1,62, тільки чомусь вона далі маленька, і їй все можна. А мої промахи не прощаються, бо я "старша". Більше того, я, як старша, маю навчити сестру. Тоді в мене закономірно виникає питання: "а для чого батьки?" Коли я це питала маму після чергових звинувачень у мій бік за сестрині витівки, мама починала ревти: "знов я у всьому винна, тато все мене у всьому звинувачує, а тепер і ви так само". При цьому щоразу, коли я пробувала пояснити сестрі, що те, що вона робить, - погано, мені затикали рот і казали, щоб я не ображала сестричку. Досі в тому всьому логіки не розумію...
Відповідь: Ми і наші мами Уляню, скільки б не давала, хто не хоче почитати не почитає, а хто не хоче розуміти не зрозуміє.
Відповідь: Ми і наші мами Знаєш, тут палиця о двох кінцях. Якщо це випадок, коли мама вампірить - провокує на скандали, то коли відчує, що їй тут вже дають, вона прибіжить і буде тиснути як може. Треба зважити свої сили, чи зможеш витримати такий натиск або вчасно вказати межі допустимої поведінки. Треба дорости, стати свідомою і самодостатньою дорослою, щоб дати мамі недодану любов і не зробити збитків собі і своїй сім*ї.
Відповідь: Ми і наші мами привітик....от ця темка ,актуальна..я ніяк не можу знайти спільну мову з мамою... чи це я така,чи вона..вже не можу розбиратись але в деяких поступках,я ніколи її не зрозумію...
Відповідь: Ми і наші мами Eврейская мама: Алло!? Дочь: Здравствуй мама. Могу ли я оставить у тебя детей на ночь? М: Ты с кем-то встречаешься? Д: Да. М: С кем? Д: С другом. М: Не пойму я, почему ты оставила своего мужа. Такой хороший человек. Д: Я его не оставляла. Он меня бросил. М: Ты сама позволила ему бросить себя, а сейчас ты гуляешь неизвестно с кем. Д: Я не гуляю неизвестно с кем. Смогу я оставить детей? М: Я никогда не оставляла тебя, чтоб пойти с кем-то, кроме твоего отца. Д: Есть много вещей, которые ты делала, а я нет. М: Ты на что намекаешь? Д: Ни на что. Я только хочу знать, смогу ли я оставить у тебя детей на ночь. М: Ты хочешь остаться с ним на ночь? Что скажет твой муж, когда об этом узнает? Д: Мой БЫВШИЙ муж! Не думаю, что его это беспокоит. С того дня, когда он меня бросил, он вероятно никогда не спал в одиночестве. М: Так ты собираешься спать у этого неудачника? Д: Он не неудачник! М: Человек, который встречается с разведенной женщиной с детьми - это неудачник и паразит! Д: Я не хочу спорить. Смогу ли я оставить детей у тебя на ночь? М: Бедные дети у такой матери. Д: У какой <<такой>>? М: Неустойчивой. Не удивительно, что муж тебя бросил. Д: ХВАТИТ!!!! М: Не кричи на меня! Наверняка ты кричишь и на своего неудачника тоже! Д: Сейчас ты уже заботишься о неудачнике? М: Ага! Ты видишь, он все таки неудачник. Я сразу это поняла. Д: До свиданья, мама. М. Подожди! Не вешай трубки! Когда ты привезешь детей? Д: Я их не привезу! Я останусь дома! М: Если ты всегда будешь сидеть дома, как ты надеешься кого-нибудь встретить?
Відповідь: Ми і наші мами і що? хтось від того помре? прийміть те нерозуміння як факт. але ж "виховуваний матеріал" різний? Ви ж зі сестрою не є двома ідентичними болванками, на які накладали однаковий шаблон і ... оппа! вдруг шось інакше вийшло! крім того, друга спроба мала би вдатися краще, нє? ІМХО, якщо у Вас немає снаги спускати такі безпредметні тупикові діалоги на гальмах і Ви постійно перебуваєте всередині цих бесід, найкраще знайти собі "вбивчий" для іншої сторони аргумент. і використовувати його як зброю для самозахисту. І пам'ятати при цьому, що колись - і то може статися дуже скоро - ця зброя перестане діяти \ або опонент (мама) знайде/придумає контраргумент \ або витворить імунітет супроти нього (чого Вам раджу якнайшвидше й собі навчитися) - і цей механізм витворювання "вбивчих" аргументів стане конвейєром... Ні, таки краще навчитися спускати на гальмах, або змінімізувати спілкування: коли сторонам є що сказати по суті (давно не чулися/бачилися, багато подій) і діалог обмежений часом, то якось не до риторики єврейської мами...
