Відповідь: Ми і наші мами А моя мама взагалі не завжди "парилася" тим, що я буду їсти. Вона працювала 3 дні через 3 з ранку до пізньої ночі. Ото як в перший вихідний день наготувала їсти- то і їли, поки не скінчилось. А чи я то люблю, чи воно мені смачне - то були мої проблеми. Правда жили ми ще з бабою і дідом, то мене час до часу баба чимось свіженьким підгодовувала, бо для діда щодня щось свіже готувала. Тато переважно щодня на вечерю смажив м"ясо,то і мені перепадало. Жалітися так-то немає на що, але років з 13 я після школи вже собі сама готувала- коли бульбу варила, коли Мівіну запарювала, коли якусь канапку. Мити посуд- то було моїм обов"язком і це не обговорювалось. Ніколи. Знали б ви, як мене то харило- перемити баняки і миски за 5 людьми щодня, ще й дідо в нас був "великим паном"- вчорайшого не їв, (баба кожне рано варила йому свіженьке перше і друге) і то при тому, що жили ми в старому австрійському будинку, де на кухні був лише невеличкий емальований умивальник, який стирчав зі стіни, вода по годинам і газова колонка. Весь посуд доводилось носити в ванну і там в тазику мити з содою, а потім полокати, витирати і складати на місце. По нинішній день ненавиджу мити посуд! І не заставляю мити його свою дитину, бо пам"ятаючи себе, не хочу щоб пів її дитинства пройшло біля баняків. Ще встигне.
Відповідь: Ми і наші мами і я. Така була чемна і неперебірлива, що іла все і добавку. і доїлась, що в 14 років 70 кг важила. Тепер стараюсь не повторити маминої помилки. Не хоче Дми - хай не їсть. Сергій хоче тільки грудне молочко - хай смокче. Розпустила дітей, словом
Відповідь: Ми і наші мами не скажу, що малі до ніштяків сильно охочі і не ходять по хаті з вафлями в обох руках, але ніштяки є в наявності. Малі, як на свій вік дуже розсудливі і розумні.
Відповідь: Ми і наші мами таке враження, щоми з Вами жили в одному будинку тільки в нас не було ванної і колонки... я от придумала. Сама буду ініціювати мамині приїзди. Запрошуватиму до себе 1-2 рази на тиждень. Може, тоді не буде так напосідатись... тільки ще поясню, що мої методи виховання і межі, які встановлюю для дітей я, не обговорюються в присутності тих самих дітей...
Відповідь: Ми і наші мами я по своїй помічаю, що чим більше ховала чи обмежувала її солодким (вафлі, цукерки), тим більше вона того хотіла. Але нам Гайдук І.Б. порадив щоб солодкого не шкодувати, а най лежить на видному місці, як захоче хай бере, без обмежень. Бо в малої з ацетоном часто проблеми виникають. Так і робимо. Правда з вкусняшок в нас тільки те що лікар порадив-цукерки "Корівка", халва молочна , курага, на перекус-кеш"ю, і фрукти по сезону. Не об"їдається, бере тільки за потреби, як чує голод, а до обіду ще є час. Апетит в нормі, не перебивається. От мені б так в дитинстві! Я крім заварного крему і барбарисок не пам"ятаю солодощів в нас вдома (не того що мені шкодували, а просто в магазинах толком було нічого купити). Колись мама з роботи принесла зелені банани, то був дефіцит, десь в поляків купила. Заховали їх в тумбу щоб пожовтіли, то я дочекатися не могла, ходила щогодини, поглядала на них. Але нічо- виросла на зупі і бульбі не гірша ніж інші
Відповідь: Ми і наші мами Ну ще й часи різні ....Я он пам"ятаю, як в нас часом м"ясного вдома подовгу не було...які там солодощі. Булидуже тяжкі часи: мама сидить вдома, нас троє і один тато працює на держ. роботі. Чомусь мені не віриться, що колись в когось чогось не було тому, що батьки зажали чи на зло не давали .
Відповідь: Ми і наші мами І я в себе пхала, і в мене напихали, і за тим напиханням розівчилася розпізнавати, коли я справді голодна, а коли просто їм, аби поїсти, бо прийшов час. І ніяк не навчуся не напихатися їжею, і вічно маю проблеми з зайвою вагою, і заїдаю стреси солодким. Бо в дитинстві мама, як я розплачуся, відразу давала мені "цуцьку" - цукерку. Тих "цуцьок" вічно в хаті було неміряно, це було мірило достатку і того, що за дитиною дивляться належним чином - багато одягу, багато іграшок, багато їжі, багато солодкого. І дотепер ідеалом для мами є дитина з ожирінням - дивися, сусідська дитина яку має ср...ку, які має щоки, а твоєю вітер хитає, одні костомахи! І чоловік мій має ту саму проблему. Мав усе з"їсти, що лежить на тарілці, бо мама била... по голові. Аналогічно. Від тата взагалі не пам"ятаю, коли останній раз добре слово чула. А баба раз віником виганяла друзів, коли був дощ і вони приходили до мене на балкон побавитися. А так хотілося якоїсь захищеності, якоїсь впевненості, що от мене люблять, я потрібна, мені допоможуть... Нікуди не ходила, ніякі дискотеки, ніякі поїздки, школа-дім, потім універ-дім, робота-дім... Бо не дай Боже щось - ніхто б мені нічим не допоміг з тим "щось", ніхто б не підтримав... І чоловік такий же - недолюблений, деколи колючий товстунчик. Дитячі травми, як каже Маруся-мама. Яні вже 8 з половиною, і я їй намагаюся дати відчути, що вона люблена, по максимуму. Цьомкаємося, обіймаємося, по 10 разів на день кажу, що я її люблю. І вона теж ніжиться, як котеня. Раз у другому класі діти мали тестові завдання про мам. І треба було відповісти на питання "моя мама любить, коли я..." Діти писали: коли я чемна, коли я гарно роблю уроки, коли я допомагаю на кухні і т.п. І тільки Яна написала: моя мама любить мене завжди)))
Відповідь: Ми і наші мами Звісно не було! Думаю що такого і зараз не існує- щоб батьки комусь зажали чи назло не купили, тим паче щось з їжі. Просто зараз у всіх матеріальне положення різне і різні можливості. Колись були гроші, але не було що на них купити, хіба по блату,або вистоявши годину в черзі, тепер навпаки- прилавки ломляться, аби гроші.
Відповідь: Ми і наші мами ой, і не кажіть) солодке я любила, але мені деколи просто хотілося блювати, бо реально переїла пам"ятаю, мама в черговий раз мені намагалася всунути енну за день "цуцьку", я просто її руку відіпхнула)
Відповідь: Ми і наші мами Власне. Тому навряд чи на це варто жалітися....хібо що трошки жаліти себе . Пам"ятаю, як мені часом до капєца хотілося чогось (ну не з іжі може...якоїсь там дурнички...рукавички "на пальчики", до прикладу) - ну але не могли мої батьки (чи і не хотіли) мені то купити. А взагалі у кожного своя "політика" щодо харчування-купування. Комусь здається дивним, що дитині не купуюсь сочки, а хтось в жасі, що їх купують (в сенсі що то хімія). В моїй сім"ї не було прийнято догоджати усім забаганкам, бо я вже писала, що по-перше, то було важко, а по-друге просто мої батьки не вважали це доцільним. І я не вважаю, що мене не любили - то був виховний момент. І не пригадую, щоб хтось із нас трьох коли-небудь міг лягти на підлогу в магазині і істерично репетувати, викруючись всім тілом - а таке можна побачити і це мене зараз страшно лякає, коли уявлю себе на місці тих батьків. Ну тобто я веду до того, що жалітися не гріх - часом треба себе пожілати ...але головне не переконати себе самих, що через щось там нас не любила мама.
Відповідь: Ми і наші мами та я й не жалілася, і не думаю що цукерок не було, бо мене мама не любила, просто помріяла- от би мені в дитинстві таке роздолля як в моєї дитини- халва, цукерки, любі різні фрукти, всього досхочу, бери-не хочу... Тоді ж нічого з смаколиків в продажу не було,щось купити було важко, хіба по блату, або вистоявши годинну чергу, і то як пощастить і ще щось залишиться. Ті ж мандаринки були тільки на Новий Рік і Миколая. Я то все чудово розумію і не нарікаю, лиш трохи шкодую, що тоді так було. Але так було практично у всіх, і ніхто нікому не заздрив, бо іншого й не бачили. От тепер все набагато складніше- моя мала часто приходить зі школи і розказує, що в Оленки є смартфон, Юлі бабця з Італії якісь супер-цукерки передала, Оля вбрана набагато гарніше від усіх, а Софійці дідусь з Португалії передав у подарунок PSP і т. д. Вона не просить такого самого, не вимагає, просто слухаючи її розповіді я бачу,що в її очах є бажання теж таке мати, але в нас немає бабці в Італії і дідуся в Португалії, ми не бідняки, але й купити дитині смартфон за 2000 грн. або те ж Пі-Ес-Пі за 3000 грн. мені здоровий глузд не дозволить, бо... В кожного своє БО і я рада, що моя дитина це розуміє.
Відповідь: Ми і наші мами Дівчата, розкажу я і про свою маму Маленький нюансик - я одна дитина в сім*ї, то самі розумієте, про що це говорить Я звичайно люблю свою маму і тата, але з моменту, коли я почала жити в Києві ще плюс, коли я вийшла заміж - це став якийсь капец Може, хтось допоможе, як з цим боротись;-) По-перше, моя мама постійно хоче знати, що ми з чоловіком робим\робили\плануємо робити. Особливо, на вихідних. Ну, я розказувала раніше це все, але стикнулаьс з тим, що кожна наша дія, кожна наша справа викликаєв неї чомусь море критики. "Ми плануємо зустрітись з друзями і посидіти в кафешці" "Наталя, ти що знов тратити гроші! Краще звари вдома їсти!" ну це маленький приклад, і так завжди... Кожна наша поїздка підпадає під критику - я раніше за пару місяців до поїздки розказувала, куда ми плануємо їхати і так далі, потім побачила - що краще так не робити і почала розказувати вже, коли білети на руках, візи готові, за житло заплачено. Але все-одно, кожна наша поїздка супроводжується морем критики: " Ми через тиждень летимо в Італію", " Ви шо дурні, яка Італія, не маєте куда гроші тратити? Краще займіться ремонтом у вашій квартирі!". Просто, перед кожною поїздкою - я вислуховую мораль, які ми дурні і не розумні, ітд, а потім якось так дивно стається, що майже перед кожною поїздкою то в мене температура, то в мене горло болить, то по роботі затик і мене не хочуть відпускати, то ще щось. Звичайно, жодна поїздка ще не зривалась, в Єгипет на медовий місяць я летіла з температурою, на Буковлеь їхала з хворим горлом, ітд, але мені здається, що це все так стається саме через те, що мама так би мовити не благословляє наші поїздки і тому якось так стається... Також, коли в мене якась чи проблема чи щось мене турбує, чи поганий настрій - вона завжди вимагає, щоб я їй розказувала, я то розказую, я багато чим з нею ділюсь, а взамін отримує не підтримку чи пораду, а навпаки : "А, може, проблема в тобі, а, може, то ти щось нетак робиш, ітд"....Недавно в мене були болі внизу живота (я на 13-му тижні В), то я кажу - "шось мене ниє, я, мабуть, вип*ю нош-пу" і замість того, щоб почути "не переживай, все буде добре, це просто ниє, бо ти змучилась на роботі ітд", я чую : " а виділення є, а груди ще болять, а тошнить?" Блііііін, я і так трясусь на тою вагітністю, переживаю як дурна за неї, а мама замість того, щоб підтримати навпаки ще більше усугубляє.... Я раніше пробувала якось залагодити це все, бо реально задовбало, але на всі мої намагання поговорити чи пояснити, що така її поведінка неправильна, вона каже: "то я взагалі не буду тобі нічого говорити, взагалі не буду дзвонити, можеш не приїжджати до мене і кидає трубку або гримає дверима"... причому я стараюсь говорити спокійно, пояснити ситуацію... Потім вирішила їй взагалі нічого не розказувати, але теж не получилось, бо вна просто витягувала з мене все сама і мене це дико почало дратувати. Тепер я просто все вислуховую, спокійно кажу :добре або просто придумую, що мені терміново дзвонять з іншої лінії, щоб перервати розмову, а потім все наболіле виливаю або чоловікові з комком нервів, або нервуюсь сама.... Чесно, я вже не знаю, як мені взагалі себе вести, просто руки опускаються... Що ж то буде, коли дитина дай Бог народиться? Це, мабуть, буде просто катастрофа!!!!!!!!
Відповідь: Ми і наші мами я теж одна і теж поїхала, але якось на тому не акцентуюся. сочатку теж з першим - ми завели правило - я дзвоню до неї щодня, просто кажу, що все ок, ну і коли сталося щось видатне - теж розповідаю) Я прийняла ці дзвінки, як щоденний ритуал і ставлюся до того без нервів, без надривів, а просто. Стосовно іншого - мама теж все переводила на негатив, а коли було щось хороше, то казала, що то просто мені пощастило) Ну, одного разу ми з нею посварилися і я їй сказала, що мені набридло слухати негатив, що вона не знає, як мені то все дається, розказала про свою роботу, про людей, які мене поважають, про свої кроки. Це якось на неї подіяло , сама не сподівалась. Тепер про "пощастило" не чути) Навпаки - завжди каже, що нами пишається, а у приватній розмові зі мною зізналася, що я набагато сильніша за неї, що це визнати їй було нелегко і вона бачить, що я їй це прощаю... Вона вдячна за те, що я прийняла її бзіки і стала до неї ставитися поблажливо.
Відповідь: Ми і наші мами Щоб це визнати і сказати своїй дитині, треба теж мати силу і мудрість, мене аж вразили такі слова. Моя мама ніколи в житті би не визнала, що щось робить не правильно стосовно мене, от ніколи, вона вважає, що мама має право ставитись до дитини як їй заманеться, бо то мама і вона зла не бажає. Якщо намагатись сказати їй про якийсь свій біль, то вона кричить, що не розуміє в чому я її звинувачую і тоді йде коронна фраза: "все, розмова закінчена!" і ображання на тиждень. Скільки в нас таких не закінчених розмов, то не передати, отак і живемо без можливості нормального діалогу...
Відповідь: Ми і наші мами Мені на харчування в дитинстві гріх було скаржитися, бо я жила не з батьками, а з бабцею-пенсіонеркою і дідом, бабулька готувала дуже смачно і любила щось для мене таке смачненьке приготувати, я не голодувала, але й сильно напханою не була ніколи. Цукерок також тоді було навалом, у нас завжди було багато гостей і кожен приносив мені якісь цукерки, але я їх не особливо любила, тому все діставалося моїй мамі, а та вже їх могла кілограмами їсти. А потім прийшли 90-ті, батькам не платили зарплати, ми жили на пенсію бабці і діда, і тоді дійсно єдиною радістю залишився заварний крем, кавові брикети,також, до речі, дефіцитні і карамельки (так що і те, про що писали Яська і Туфелька, справді мало місце, просто різні часи були), але я тоді просто марила нормальним м"ясом, деколи та варена ковбаса аж ходила за мною. До речі, бабця мене ніколи зайвий раз не завантажувала хатньою роботою, більше заганяла до науки, від чого мама сильно нервувалася, але прийшов час, бабця з дідом постаріли, почали хворіти, потім якось так швидко один за одним померли, так що мені довелося бути і за прибиральницю, і за медсестру, і за кухарку. І нічого, нікуди та хатня робота від мене не втекла.
Відповідь: Ми і наші мами Ми звідзвонюємось мінімум 3 рази в вдень, а то й частіше... так що цей ритуал я прийняла давно і зимрилась з ним...інколи мама може навіть подзвонити, коли я на роботі в мене запара і починати мене питати, що мені зварити, коли я приїду до Львова через тиждень, я кажу: "я на роботі і не можу говорити", а мама ображається, що я на неї немаю часу... мене по-перше, нервують ті часті дзвінки, але то таке, я з ними вже змирилась, а по-дурге, під час кожного телефонного дзвінка мама хоче знати, чому в мене голос "не такий", які плани на вечір, чому ми вчора в церкву не пішли ітд....і починається "ну розкажиииии мамі, ну розкажиииии"... я пробувала говорити пару раз, може, проблема в тому, що я не можу донести їй це, бо всі наші розмови на разі закінчувались киданням трубки або гриманням дверима... от-таке... ---------- Додано в 12:29 ---------- Попередній допис був написаний в 12:27 ---------- стопудово! ТЕ САМЕ! я ж тобі зла не бажаю, я твоя мама, ну розкажи мамі, чого в тебе такий настрій поганий... ой як же я Вас розумію....
Відповідь: Ми і наші мами моя мама теж таке практикує, ще може кинути трубку, так сказати для пущого ефекту. Потім, звісно, я дзвоню перша і вона, наче розгнівана королева, вирішує мене помилувати і знисходить до розмови зі мною. А от як би я собі дозволила так з нею поступити, то я не знаю чи вона б за тиждень відійшла від образи. Гонор- то її все. Ще одна її коронна фраза: "я є дід, але гоноровий!", ну а всі довкола то певно купи гною, але її то мало обходить.
Відповідь: Ми і наші мами Таки приїхала моя мама. Було багато хорошого і не дуже теж. А ще мала я з чим зрівняти стосунки мама-дочка, бо бачила як свекруха ставиться до своєї дочки, і як та ставиться до мами. І хотілось мені мамі на прощання сказати хороше, що люблю її, але як тільки почала прощатись, почула: ну ми ще поговоримо. То звучало таким командирським тоном (типу я тобі ще скажу що про тебе думаю), що я всі слова любові я забула. Писали тут вже про гіперопіку, але то не в моєму випадку, та гіперопіка є до моєї сестри, яку мама що 5 хвилин питала, чи їй щось купити: водички/морозива/печеньку. Я б ще зрозуміла, якби то була мала дитина, а не дівчина 19 років. А я все робила не так, говорила не так і взагалі у мене "складний характер"... І коли я казала, що чогось робити не хочу, то чула, що мама більше до мене не приїде, бо я така погана.
