Відповідь: Ми і наші мами Я думаю моя мама всі свої бзіки демонструє на мені, бо знає що їй за це нічого не буде, бо вона ж МАМА. Хоча я зараз багато чого можу їй висказати, але вона то все поперекручує і починається купа образ. Не можу і не вмію. Най би вже ліпше по дупці набила аніж отак. Звичайно я не надто вже аж цим переймаюся, але періодами воно таки добряче напрягає.
Відповідь: Ми і наші мами А я перестала свою боятись. Тепер на мені не поїздиш. Свою сім’ю і чоловіка я ЗАВЖДИ ставлю на перше місце, а їй допомагаю в міру можливостей. Можу - допоможу, а не можу - звиняйте... Вона торгує на базарі, я часом їзджу до неї допомагати на вихідні і вона звикла, що щовихідні я в неї і з нею. А тут трапилось в мужа пару вихідних і я кажу я приїду з мужем на озеро, а вона мені: "Ага, муж хай як хоче, а ти на базарі допоможеш", а я їй: "Як я з чоловіком приїзджаю, то я його глядіти буду і ми відпочивати бум". Бо без мене чоловік відпочивати не буде і сидітиме вдома, замість того, щоб піти на озеро. То на який ляд тоді приїзджати? Дратує тільки те, що вона мене часом за помийне відро має. Подзвонить до мене і весь негатив зільє, розкаже які всі погані, а вона біла й пухнасті, труженіца, а я потім зла й недобра. Часто жаліється, що вона хвора, а от обстежитись і полікуватись, то в неї нема часу. Ми вже її рік в санаторій не можемо виперти. Все часу немає...
Відповідь: Ми і наші мами А моя мама - то 90 кіля золота. Приїхала до ней вперше за місяць. Настрій препаскудний, але, вона розумничка, навіть не пхалася мені в душу зі своїми запитаннями. Хоча знаю, що її теж мучить. В суботу щось вони там з татом не поділили. Мама заодно мала бажання ще зі мною вияснити стосунки. Але я відразу відрубала: "Що ти хочеш від мене?" Мама почула мій тон і через пять хв, як ні в чому не бувало прийшла балакати. Все-таки вона дуже розумні жінка і мама. Знає, що я з часом все їй розкажу. Навіть рудий здивувався. Якось питає мене:"Як там мама? Про мене запитує?" Я й кажу, що запитує. А він: "А яким словом?" А вона справді ніяким словом не згадує, ні добрим, ані поганим. Просто запитує, як він там, і все. Бо знає, що мені наразі ще боляче аналізувати щось і слухати негатив. Але з батьками треба розмовляти по душам і на рівні. ТОді є менше недосказаного і менше образ одне на одного.
Відповідь: Ми і наші мами Можливо і так, але не всі батьки хочуть (можуть) розмовляти по душам, а тим більше, на рівні, на жаль...Ну наприклад, з татом своїм я можу так розмовляти і ми так спілкуємося, думаю саме тому в нас немає проблем, а от мама:shutup: Вона ніколи не може (не хоче?) так зі мною спілкуватися...і скільки разів я вже намагалась їй то пояснити - результат такий же, як і був. Тому, тут залежить від взаємного бажання двох сторін так спілкуватися, ІМХО.
Відповідь: Ми і наші мами і я тут позлюся на свою маму. вчора прийшла вона з роботи. бачу ходить як на голках, тільки зачепи. я ні слова не кажу, втекла в нашу кімнату, думаю, хай перекипить. таде там. висказала мені все що хотіла і навіть більше. що от її 3 дні в хаті не було, а я нічого не робила, квартиру засрала, їсти нема чого, дитина голодна, чоловік скоро мене кине з такими розкладами. ну і я не стерпіла. висказала все о думала. бо то дійсно був перебор. якби ж то я нічого не робила. а я ті 3 дні хату вичищала щоб мамі приємно було, їсти виварювала і те. і се. коротше покричали ми, зійшлись на тому що тепер кожен сам собі готує (раніше готували на всіх і хто мав час і бажання). ну то я нині гонорово пішла на закупи, притарабанила купу сумок з продуктами. буду куховарити. а мама переночувала і все стало ок. он щойно дзвонила що записала мене на манікюр на завтра) ну і ображайсяна неї)))
Відповідь: Ми і наші мами наша пєсня - хороша.. я не хочу надмірної участі в справах нашої сімї ні мами ні свекрухи, бо, якщо чесно обох їх не вважаю зразками для наслідування себе теж не вважаю, але поки маляffкам нема 18 - ЯЖЕМАТЬ!. Ну, у свекрухи - своє життя, вона вже особливо не пхається, а от мама... тільки думала, що акуратно зробила дистанцію - а нє. Завела Дмитрика на айкідо - "о, як добре, я буду його водити!" Будемо ходити в садочок - "о, як добре, я буду його забирати!". Без жодної питальності, от буду і всьо, "маю право". Глупість. ще дибільний спосіб навязатись - наобіцяти Дмитрові, що "я завтра прийду". А потім подзвонити мені і сказати: "я вже їду, ну розумієш, я Дмитрикові пообіцяла". я поки що в межах здорового глузду, кажу: дякую, мамо, тепер ми знаємо, що якщо потрібно - можемо звернутись до тебе. Наразі не потрібно. !!!!!!!!! а з тими щоденними відвідинами що робити - я і далі без поняття. і приходить же ж в такий час - ну ні в кут ні в двері, що називається. Я наголошую завжди, що о 07.00 - 07.30 в нас підйом, потім поїли-побавились-погуляли, тут же і щось купити і зварити, поїли - і о 13.00 починаємо вкладатись спати. Так ні ж, треба прийти 12.20-12.40, коли я вже все зробила, а потім казати "чому ти не вкладаєш дітей, вони хочуть спати." І не доходить, що не всі сплять до 10.00... погана я донька. Рада, що в мене - хлопці, не виховаю таких же сволочних дівок, як я сама
Відповідь: Ми і наші мами Розумію вас. Мама мені так і каже: "я твоя мама і я маю право говоритити тобі , що хочу і як хочу, а ти повинна мовчати і мене слухати". Ну от скажіть, як після цих слів не нервуватися і ще мовчати?
Відповідь: Ми і наші мами нагрузити маму поміччю щоб на другий раз не хотіла їхати. щось типу: ви їдете нині до нас? супер! то по дорозі купіть мішок бульби, 3 кіля огірків і карниз в вітальню. то дуже терміново треба, а я сама не маю як вибратись. і включаєте дурочку. кілька таких прохань і мама не буде рватись вгості.
Відповідь: Ми і наші мами І в мене з мамою немає гармонії, на жаль. У нас, як оце у jalla, все тягнеться із дитинства. В рік віддали до ясел у бабусі, мама в місто до мужа поїхала, потім забрала, але ж знову таки - щодня в садок. Я дуже мало пам'ятаю маму в дитинстві, щоб ми гралися у якусь гру - такого взагалі не було, хіба полоскоталися-посміялися коли. Щоліта на 3міс - в село до баби-діда. Потім батьки розлучалися, то мене знов до села тимчасово відправили, щоб "не травмувати". Чітко памятаю, що мама десь із 4 років радилася зі мною, як із дорослою людиною, що їй робити із чоловіком (моїм батьком, потім - із вітчимом). Не те, що радилася навіть, швидше я була "жилєткою". Потім з новим чоловіком вони довго не могли дитину народити, мама увесь час була по лікарнях. Перед першим класом мене відправляли до дит. табору підстрижену майже під нуль, бо вітчим не міг вивести воші (вибачте за таку інт. деталь). Я носила косинку, всю зміну, а потім мене забули забрати і я пів дня сиділа на зупинці... Коли мама повернулася із пологового будинку із сестрою, то мені довелося заново звикати до неї. Тепер вона хотіла, щоб ми були подругами. Але я вже відвикла. Я вчилася сама готувати, прати, спілкуватися і т.д. Я так і не змогла "повернутися до мами". Що я винесла зі свого досвіду: не можна дитину залишати без батьків у дитинстві, це невідворотні речі, діти тоді відокремлюються душевно назавжди.
Відповідь: Ми і наші мами А я зауважила, що мама з роками стає подібна до бабусі. Скільки себе пам'ятаю бабуся завжди маму дорікала не так живеш, чоловік не такий, мене не так виховували і т.д. і т.п.. Тепер я у свою сторони чим далі тим більше слухаю навіть вислови ті самі. Я навіть ображатись вже не можу просто коли її заносить я ввічливо прошу мене не ображати і поважати мій вибір.Поки я прокидаюсь щасливою я живу правильно. Вона подується а потім все стає на свої місця
Відповідь: Ми і наші мами морально вона мені не допоможе, а фізично... справа в тім, що вона - дуже хвора. зараз вже потроху устаканились стосунки я+Дми+Сергійчик, а то після народження малого мені було потрібно пару тижнів без втручання в нашу сім'ю, а я тих пару тижнів не мала. Хочу я чи не хочу, до мене приїжджали - і хоч не відкривай дверей... нікому не дозволю пояснювати мені, що моїй дитині можна, що не можна, що Дмитрик розуміє і що не розуміє. А так і відбувається. Мама постійно натякає або прямо каже, що у Дмитрика - психологічні травми від спілкування зі мною. А ці дзвінки щоранку і загробним голосом: "як.. минула... ніч?" виведуть з себе кого завгодно. при тому всьому, при тих щоденних дзвінках, питаннях, приїжджаннях, - мама і сестра (живуть вдвох) вимудряються брехати мені у всьому, починаючи від дрібниць і закінчуючи суттєвими подіями. Мене від тої брехні вже тошнить, і сьогодні я вже навіть впевнена, що не хочу, щоби Дмитро брав приклад з людей, які так живуть. Для мене не буває "неказання правди", "лжи во спасєніє" між близькими. Тому не хочу надміру спілкування з мамою моїх дітей. Вона не погана, то її життя, а в моєму дещо - неприйнятне. Сто разів починала цю тему, сто разів мені слізно казали, що більше не брехатимуть. А потім знову вскривається, причому так тупо, що і не придумаєш. нещодавно прийшла до мене подруга і каже, що мусить розповісти про одну розмову, якав них сталась змоєю мамою на зупинці. Мама до неї щось там про погоду, а тоді: "Ну що, Аничко, заміж ще не виходиш? Ні? Ну і правильно, не поспішай. ОТ ОДНА ВЖЕ ВИЙШЛА - І ЩО?" Аничка була в шоці, що мама так відверто вважає мене невдахою. Я нашою сім'єю повністю задоволена, ну звичайно, хотілось би трохи відпочивати і ще хотілось би грошей, ну але кому би не хотілось... Нещодавно принесла мама мені книжицю "Ревнощі" - про те, як тяжко хворіють діти, обділені увагою батьків. І кілька епізодів прямо червоною ниткою - як бідний хлопчик має в житті єдину радість - приїзди бабусі. Очманіти, блін. Я як до того дочитала - так книжку і закрила. Сьогодні знову казала, що буде водити Дмитрика на айкідо - я просто заперечила. Бо то той випадок, коли трохи намагаєшся бутив вічливіше - а тобі вилазять на голову. Ну от як так може бути: на вихідних відсвяткували 5ту річницю шлюбу. І за цей час свекруха стала мене любити і поважати, а мама - вважати невдахою. Нічого собі ---------- Додано в 10:42 ---------- Попередній допис був написаний в 10:41 ---------- дозвольте плагіювати дуже мудро ---------- Додано в 11:24 ---------- Попередній допис був написаний в 10:42 ---------- щоб вже зовсім виговоритись ще от що напишу мама приїжджає по 12, коли діти вже нагодовані-погуляні, їдло зварене і в хаті прибрано. Під кінець прогулянки приходить на стадіон, і тамтешні бабусі зустрічають її і розмовляють з нею. "от, тепер вже двоє внуків - і все на Ваші руки" а мама так "скромно": "ну та що зробиш, треба ж допомогти дітям" і ота якась видимість мегадопомоги так мене злить!!! розумом знаю, що злитись на то - немудро і незріло. А от як така ситуація трапиться - аж киплю. Або винести на люди незадоволеність тим, як я виховую дітей. Сергійчикові був місяць, коли мама влаштувала огидний скандал зі сльозами через те, що я строго зупинила Дмитрикові капризи (не била, не кричала). "я не можу бути у місці, де ТАК поводяться з дітьми!" - і то всьо так, що Шекспір відпочиває, а вдячна аудиторія майданчика вбирає кожну деталь, а Серьоженька в слінгу вже ворушиться... і не знаєш, кого нести на руках - чи то Дмитра чи то маму, чи то обох... я взагалі вважаю, що жодні зауваження матері щодо виховання не можна робити при дітях. Бо діти - не меблі, все чують, все бачать. ффух, баласт скинула. як ми добре! піду ще трохи кави вип'ю.
Відповідь: Ми і наші мами Не те що при дітях, взагалі при інших свідках ситуації. Хочеш щось сказати, кажи це наодинці, не принижуючи пере іншими, а перед дітьми тим більше. Ось ми через тиждень на місяць їдемо до моєї мами, місяць - це найбільший час, що я ми можемо з нею прожити мирно. Ні вона мене не ображає, не вчить "життя/розуму", але наші погляди на життя дуже суттєво різняться, там де вона промовчить, я скажу, на мої зауваження, а там де треба промовчати , чи сприйняти більш спокійно, вона може виплеснути все накипівше, на мої зауваження, відповідь: "Що , матері вже не можна нічого сказати!" Але то все дрібниці, зараз я вже стараюсь не накручувати ситуації, і приймаю її з усіма недоліками таку як є. Тільки одна ситуація мене хвилює, при кожній телефонній розмові, колу я кажу щось про Артема звучить фраза, "Ну ви ж його не годуєте, ось він і ....", продовження по ситуації. Тобто питання наготувати онука то дуже болюча тема, а те що в нас ГВ дуже активне, більше ніж прикорму, боюся собі уявити, що мама скаже, бо дитина ж має їсти нормальну їжу. Ось як мені їй так культурно сказати, що дитина не голодна і я знаю що і скільки йому потрібно, але при цьому маму треба не образити?
Відповідь: Ми і наші мами Нда... почитала я тут всякого-різного і зрозуміла, що я й не знаю, які в нас стосунки... З дитинства я була з тих дітей, які роблять так як хоче мама. Причому - все! Коли почала зустрічатись з чоловіком наше спілкування почало погіршуватись, а після одруження - взагалі жах! Перші півроку ми жили в неї, але майже все було не так аж згадувати боляче, а я ще й була вагітна. Потім ми наважились і переїхали жити окремо, знімаємо кімнату в гуртожитку. Так - умов багатьох нема, досить складно (а скоро ще й з двома дітками!), але стосунки налагодились, часто спілкуємось. Мама майже не радить нічого, а те, що радить я можу зробити по-своєму... Проте, я все ж мушу у всьому погоджуватись або не піднімати гострих тем. Коли я про все починаю думати, я не розумію: так багато як вона зробила для мене, не кожна мама зробить (але це окрема історія), і разом з тим є дрібниці на які я стараюсь закрити очі, забути наше спільне проживання, але інколи так образливо... Я дуже часто приїжджаю до неї, допомагаю, бо їй самій важко, люблю її... І так би мені хотілось, щоб було трошки інакше, але дякую Богові і за те, що є. Для себе зробила висновок - нехай в мене не буде всіх побутових умов, але я буду жити окремо, аніж в квартирі з постійним "напрягом".
Відповідь: Ми і наші мами Я на свого чоловіка сварила саме за це, бо через нього ми не можемо зрушитись з місця. Я можу переїхати в будь-який штат і там знайти якусь роботу, а він не має освіти і не зможе заробити нормальних грошей десь інакше, ніж там де він є. Ну принаймі він так каже. Я йому кажу, що он дякуючи такому ми і мучимось. А мучимось ЖАХЛИВО!!!! Нас не було тиждень, бо поїхали відпочивати, то після приїзду нас так радо зустріли, що закрили двері і заборонили дітям заходити в кімнату до бабці. А потім жаліються, - в тебе невиховані діти, вони навіть не скажуть добрий день бабці. Не хочу навіть більше нічого писати, бо напишу тут цілу книжку.
Відповідь: Ми і наші мами А в мене з мамами вже своя формула. Зі своєю треба бачитися не частіше, як 1 раз на 3 тижні (живе від нас за 100 км, тому приходити часто в гості не може, самі до неї їздим). А зі свекрухою не можу жити разом більше як 3 тижні. За цей період починає мене чомусь сильно дратувати. Сама не розумію чому. Ніби нічого такого не робить, але людина зі своїм характером, зі своїм баченням, яке я не сприймаю. Після родів в свої мами жили 4 роки. То був найгірший період в моєму житті. Одні повчання, причому неправильні (сама розуміє, що неправильно каже, а не спиниться). За цей період я постійно хворіла: то шлунок болів (від стресів), то серце почало боліти, то гормони зрушилися... Тому ми переїхали. І вже рік без мами, то мене все перестало боліти. Мама в мене дуже добра (занадто турботлива), але зжитися я з тими мамами ну ніяк не можу. Тому стараюся тримати дистанцію. А головне, що в мене мамин характер, то стараюся з цим характером боротися. Дівчатам, якими мами забагато опікуються і втручаються, треба тих мамів дійсно чимось загрузити. Доручити їм якусь ділянку, знайти їм якесь інтересне заняття, може записати в якісь кружки, або знайти їм нових друзів. Вони не мають чим зайнятися в свому житті, тому лізуть в наше.
Відповідь: Ми і наші мами І я до недавна фізично хворіла від "доброї мами". Це просто неймовірно, наскільки вони на нас впливають і я робилась просто хвора фізично. Сьогодні почитала в ЖЖ одного психолога, що саме стрес від нелюбимої роботи або надто турботливих домашніх робить нас хворими і коли ми таки відділимось всі проблеми (вага в тому числі) зникають самі собою. Просто тому, що нема того збудника. ---------- Додано в 18:07 ---------- Попередній допис був написаний в 18:05 ---------- Ага... записати. Я в суботу після того як вислухала незадоволення мами попробувала її пожаліти і обняла. У відповідь дістала словесно ТАК , що аж сльози виступили на очі. Так було боляче, і прикро.
Відповідь: Ми і наші мами Маруся-мама, співчуваю! А в вас нема можливості переїхати десь в свому районі, але окремо від мами?
Відповідь: Ми і наші мами Це було написано 24.05.2010 р. Наша песня хороша, начинай сначала. Від того часу ніц не змінилося. Знову з Яною були сьогодні в батьків, і знову та сама пісня, причому абсолютно без змін, слово в слово. Мама каже: дитина в тебе ЗОВСІМ НІЧОГО НЕ ЇСТЬ. Дитина худа. Я хочу, щоб дитина поправилася. Баба каже: чому ти мами не слухаєш? Чому тебе не можна переконати? Те, що я сама вже 8 років мама і в свої 33 роки маю якісь власні переконання, нікого не цікавить. Скільки не втираю, що дитина має їсти тоді, коли хоче, а не коли їй накажуть - толку нуль. Раз худорлява - значить, зовсім нічого не їсть. Крапка. І кожної зустрічі співається та сама мантра. А так виглядає мамин дзвінок: "що ви робите? що ви там маєте їсти? а маєте за що купити їсти? а що ти сьогодні варила? а на вечір що будете їсти? а фрукти які маєте? а бульбу маєте? звари дитині бульбу. всьо. давай їй там щось їсти". Остання фраза стандартно використовується замість прощання. Доколє?..
Ви слово в слово описали ситуацію в мене в сім'ї. Тільки в нас початок телефоної розмови інший: " Богданю, ти шось гамав?" а далі слово в слово як у вас. От xотіла б я провести експеримент: xто скільки/ довше пробуде / витримає в моїй сім'ї? Я вже звикла і до мами, і до братовиx "коників", а от як би це сприйняв xтось постороній, чужий, "свіжий?"
Відповідь: Ми і наші мами Доки вас то буде зачіпати. Мама така, що дуже хоче вами опікуватись, але мені так виглядає що вона просто від того бажання всіх нагодувати, вірніше загодувати, говорить. Моя бабця така. У неї культ їжі, і всі, а особливо ХЛОП, мають бути нагодовані. ХЛОПОВИ треба дати їсти і випити. "Сама не п’єш, і хлопови не даєш. Налий му, і дай мнєса побільше." Надоїдає!!!
