Відповідь: Ми і наші мами Дякую, дівчата, допомогли багато чого зрозуміти, бо у мене дійсно вже було почуття провини. Якщо чесно, я дуже довго вагалась чи описувати ту всю ситуацію тут, бо по життю не звикла жалітися. Але потім подумала, що інші люди, на "холодну голову", можуть щось - таки порадити. Так і вийшло, тому ще раз дякую вас усім!
Відповідь: Ми і наші мами угу. і тепер в такий спосіб намагається позбутися власного почуття провини...
Відповідь: Ми і наші мами Дівчата, чи то у всіx така "погода вдомі" і такі відносини з мамами, чи лише в мене? Ну, одна і та сама "пластінка" ледь не кожен день- що я ніщо( це так, щоб без нецензурщини!), що не знати де я свої гроші діваю( ту тисячу з копійками), що живу в її xаті, шо не прибираю , xоча крім мене там не прибирає ніxто; ледь не щотижня чую- "вибирися, сидиш в моїй xаті і не вижену тебе ніяк". Рік тому, в листопаді взагалі позбирала мої і дитячі речі і майже вигнала, бо тато пив. Сусіди( ті, що бачили) були в шоці. Це була майже зима, xолодно, маленька дитина... Не витримую. Вибачте, що плачуся тут вам, бо більше не маю де. Р.s. Сьогодні не витримала в автобусі- розплакалась, бо їде жінка і говорить зі своєю дочкою по телефону- "Xороша моя, купила ті чоботи, то молодчинка, будеш мати в шо взутися. Не переживай, що дорого, що зараз ті гроші? Дзвони, донечко, якщо що. Цьомаю." А до мене так ніxто ще не казав...
Відповідь: Ми і наші мами я б вам радила при першій же нагоді таки виїхати від неї... Як може мама так проганяти свою дитину? Нехай потім за вами посумує і може усвідомить свою помилку. І я вважаю, що вашої вини абсолютно не було. Мабуть ви праві, мама нервується, бо на неї не схожі і від неї не залежні. Можете дати собі раду самі. І виходить так, що мами ви не потребуєте. Хоча мені дуже важко зрозуміти вашу маму. У мене з мамою бувало по всякому, але вона радо прийняла б мене і чоловіка. А дід з бабусею, взагалі, все віддали б, тільки б дитині і внукам було добре...
Відповідь: Ми і наші мами Не у всіх, але в багатьох хто живе з батьками а одній хаті!!!Звичайно що найкраще в такій ситуації жити окремо, але в нас час позволити житло не кожен може, і якщо в вас такої можливості нема, то просто ігноруйте її, старайтесь менше з нею стикатись в хаті і не спілкуйтесь!!! Може трохи жорстоко, але зато дієво!!!
Відповідь: Ми і наші мами Так, як в нас є, то можна не стикатись і не спілкуватись, бо на різних поверхах. А як в одній квартирі, то навіть собі не уявляю... То в два рази важче. А в мене новий прикол, мама насварила на мене, що вона через мене не може прибрати в себе в кімнаті. Але саме цікаве, що вона навіть і не прибирала а сиділа і бавилась компютерну забавку. Добре, що мене чоловік просвітив - це вона так виявляє своє незадоволення, що я не прибираю в решті хати так як вона того хоче аби я робила. Я прибираю, але воно не так як мама хоче, отже я нічого не роблю і в мене вічний балаґан. Бідний чоловік сказав, що заздрить шваґрові, бо той живе собі окремо, керує в родині як вважає за потрібне і в мами улюблений зять. А від того поганого навіть їсти не візьме, вічно питає - хто готував їжу? і як кажемо, що зять, то відмовляється їсти.
Відповідь: Ми і наші мами Що ж той зять такого поганого зробив? Пє? Жінку бє? Невже у вас там нема можливості жити окремо? Я думала, що то тільки в нас таке
Відповідь: Ми і наші мами Дзвонить щойно тато , жаліється, що перепало йому від мами. А заключною його фразою була: "Каже мама, шо тебе ненавидить, бо ти на мене поxожа". До слова, мама з татом не зустрічались, а одружились, бо мамині подружки заміж повиxодили. Особливої любові між ними не було. А тепер от сиджу після тиx слів, як кам'яна.
Відповідь: Ми і наші мами Просто вражає...якщо мама то сказала - то якась зозуля, а не мама...а тато такий самий, що переказав це. І коли я вже перестану дивуватись в тому житті? Оце також: Вибачте, Марусю, не хочу нікого образити - але то якийсь неадекват взагалі. Я не жартую - моя бабуся перед тим, як явно почала занепадати, часом щось могла таке сказати чи витворити (наприклад, якось відмовлялась їсти деруни, які я перед її носом смажила - бо я там щось поклала) - потім виявилось, що у неї проблеми із судинами в мозку (а це і проблеми з пам"яттю, і з вигадками)....тим ми все собі потім і пояснили. Звичайно, я бажаю вам не мати таких проблем ні з ким.
Відповідь: Ми і наші мами Sertce, при першій ліпшій нагоді забирайтесь з тої хати. Бо ваші нерви і психологічне здоров'я важливіші. Це просто жахливо, вас ототожнюють з якоюсь річчю, що нагадує про невдатного коханця чи життєву помилку. Будь ласка, не ображайтесь за мій допис. Я прекрасно розумію, що мені сказати значно легше ніж вам то зробити, але головне почати вірити. Віра часто допомагає знайти шлях з повної безвиході.
Відповідь: Ми і наші мами Мене тільки що мама моя вбила просто. Вона собі придумала, що вона з осені забере малу до себе і віддасть в садок (місто більше як 200 км від Львова). Я їй кажу - "мам, не придумуйте, в неї є мама і тато, нікуди вона не поїде". І відповідь -"нічо-нічо, життя покаже. Ніколи не кажи ніколи". Тобто вона переконана, що мені важко буде і я на таке погоджусь, і не розуміє, що тут такого ненормального. Капець просто, слів нема...
Відповідь: Ми і наші мами Було б смішно якби не було так сумно. Так сумно, що ваша мама вже все вирішила і з вашою думкою навіть і не пробує рахуватись. Ба, вона навіть і не допускає, що у вас є думка відмінна від її. Трактує вас як малу дитину. Ой, як мені це відомо. Скажу по секрету, що мені психолог дозволила час від часу відгаркнути мамі, бо вона залазить в моє особисте без дозволу і поваги. Так нераз боляче, але я своє відстоюю. Ще наразі мене дратують онті мамині втручання, але як навчуть відстоювати своє особисте, той мамині зауваження перестануть мене дратувати. Подумаєш. Вона собі нехай думає, що їй подобається. Я її не спиню. А от себе і свою родину захищу.
Відповідь: Ми і наші мами може спробуєте компроміс? наприклад скажіть мамі що спробуєте спочатку самі, а якщо буде вже дуже важко то таки зробите як вона хоче. так і мама буде спокійна що їй не відмовили, і Ви собі будете мати чисту годину. тим більше що мама живе далеко від Вас. будете розказувати по телефону як чудово даєте собі раду, зовсім не втомлюєтесь і все у вас в шоколаді. вона ж не мусить знати про всі труднощі. чи ні?))
Відповідь: Ми і наші мами Я почала більше розуміти оті мамині повчання, зрозуміла що вона бажає мені тільки добра, а не як я собі думала, влазить в моє особисте життя. Мама мені стала ще більш дорожчою і потрібною, оскільки піля народження сина я багато чого зрозуміла.
Відповідь: Ми і наші мами І як казала мені сестра чоловікова: "Допомагає іноді бути сліпо-глухонімою" Мені не завжди це вдається, іноді просто дурію від її поведінки Сама керує чоловіком і хоче, щоб я так само робила :n: В нас що не день - то бойкот з нею ( не так виховуємо, не так живемо, їй не догоджаємо...) Як я хочу жити від них подалі, це вже не крик душі, а вереск
Відповідь: Ми і наші мами А я сьогодні посварилась, не те, що посварилась але як завжди розійшлася в думках з мамою і сестрою щодо майбутнього обранця для моєї племінниці. Вони мене переконували, що хлопець дівчину розуміти не повинен а вистарчить любити. І докази якісь такі у них цікаві... В сестри доказ, що он вона нікого не слухає і кохає свого чоловіка незважаючи, що інші кажуть. А до чого тут розуміння? А мама сказала, що тато її любить, але зовсім не розуміє. І де тут щасливе подружжя? Щось я ніц вже не розумію в їх доказах. Моє розуміння ситуації то звичайна теорія (на їх думку), бо я сказала, що закоханість проходить і є добре коли є розуміння недоліків іншої половини. Може я помиляюсь...
Відповідь: Ми і наші мами І повага один до одного. Почуття з шаленого кохання трансформуються до чогось більшого ніж дружба, а взаєморозуміння нікуди не дівається. Якщо на початку стосунків його не було, то й не з"явиться, хіба обоє захочуть щось поміняти у свої стосунках.
Відповідь: Ми і наші мами Дивно читати навіть....Одна жінка вже ціле життя прожила, інша теж напевно не вчора заміж вийшла, а такі переконання....наче в 18-літньої дівчини. Як немає розуміння один одного, то можна ту любов запхати собі в д...у, ну бо не поможе вона тоді. Любов поможе наладити сексуальні відносини з чоловіком і то! без розуміння одне одного нічого не вийде. Ну хіба симуляція оргазмів залишиться...але то шо так все життя? Марусю, ви не беріть дурного до голови, ви знаєте, що те, як ви думаєте і як ви знаєте є правильним і природнім. А те, що в мами і сестри погляди інші (і трохи дивні...), то шо зробите....
Відповідь: Ми і наші мами Важко , навіть дуже...Але ще важче , коли вже нема кому сказати " мама" чи "тато"... Моя позиція стосовно конфліктів з батьками кардинально змінились після смерті Тата... Тепер я зі всім погоджуюсь з мамою при ній, а роблю таки по-своєму , бо не погодитись - це розпочати війну...Або роблюсь сліпо-глухо-німою.... Так, це не правильно, але іншого засобу уникнути конфлікту не бачу.
Відповідь: Ми і наші мами Мама в нас, по великому рахунку, золота. Направду. Все життя батьки працювали, у всьому собі відмовляли заради дітей (нас троє). Я б навіть сказала жертвували, особливо мама. Стосунки між батьками колись були дуже погані, тато об неї практично витирав ноги, але при цьому всі проблеми в сімї розрулювала саме мама. Так вийшло, що за 30 років їхнього шлюбу, вона втомилась від тата і з іншої сторони привикла всім командувати. Але вони до сих пір разом, стосунки мають хороші, але мама не може його простити, хоч і люблять один одного Це важко пояснити, але в мами культ жертви. Мол, тільки заради дітей жила-працювала, тільки заради вас з татом лишилась, в общем вами живу. І вона дійсно все для нас робила, помагала і т.д. і т.п. В дитинстві я з нею багато спілкувалась, ми були подругами. Але чим старша стаю, тим важче дається те спілкування. Може через велику різницю у віці (40 років), може через успадковану мамину самостійність і лідерство, а може бо я погана дочка... Зі старшою сестрою мама набагато більше спілкується, вони зідзвонюються по кілька разів на день. А я можу і не дзвонити кожен день, я не маю такої потреби, не люблю говорити ні про шо. Або слухати мамині жаління по 20 хв... Так, це жорстоко, але нащо робити з себе жертву, діти виросли, самі дають собі раду, а з татом ти прожила 30 років, його не зміниш...Спочатку я її слухала, втішала, але чесно, втомилась. Бо це суцільний потік негативу, і нічим ти їй не поможеш...Це номер 1 маминих дорікань. Моя самостійність і самодостатність - номер 2. Так, я така виросла, я маю свою думку на будь-що, і мене можна переконати, але спокійно. В мами теж є своя авторитетна думка, і пішла коса на камінь...Ми в цьому схожі, обидві вперті. Ну і цей культ жертви - номер 3. Мама - бдна-нещасна, ми її не цінуємо, живемо окремо і т.д і т.п. Причому, всі готові помогти, але ж вона не скаже чим, буде робити сама, а потім жалітись. А як ти сам проявляєш ініціативу, то ще гірше, потім такого наслухаєшся... І як не крути, ми погані, все робимо не так як треба, їй не догодиш. Бо жертва - це життєве кредо, видно так звикла, і важко відмовитись. Шкода, що вона тільки так відчуває свою необхідність, бо вона у нас найкраща. І ми її дуже-дуже любимо, хай там що.
