Відповідь: Ми і наші мами о, то про мене: тому є проблема "чому не дзвониш?" моя сестра - майже 54 р.! - ЩОДНЯ дзвонить мамі і десь ГОДИНУ розповідає про все - навіть про свою роботу: що хто кому сказав, зробив, подумав... я б здуріла! а їм так добре. просто я не втомлююся повторювати, що я так не буду робити, бо мені так не подобається. уже, здається, мама звикла то чути) проте не перестала робити) то я нині усмішки розставляю, а іноді...
Відповідь: Ми і наші мами мене теж це спочатку напрягало, відчувала себе маленькою дитиною, я про це сказала мамі, тоді вона відповіла, що їй важливо почути мій голос, так вона зрозуміє, що все добре і я здорова. Думаю, це не важко робити, але ж так для неї потрібно і важливо.
Відповідь: Ми і наші мами Отут я власне й бачу проблему. От мама - їй треба, а ти - твої потреби другорядні. А компроміс - це не тоді, коли дитина робить все, що треба мамі, бо мамі треба, а тоді, коли вдоє дорослих людей вміють знайти вихід, який підійде обом.
Відповідь: Ми і наші мами та ні, я проблеми не бачу, точніше, раніше бачила, злилась і дратувалась, а тепер зрозуміла, що я маю виявляти свою повагу і влячність їй, я не можу робити щось більше, та й вона не просить і не попросить ніколи. Я на ситуацію дивлюсь трішечки з інакшого боку. Я її люблю, навчилась приймати такою, яка вона є, з її істеричним характером, сентиментальністю, гіперопікою. Я хочу, щоб вона була щаслива, але не можу зробити для неї багатьох речей, які б хотілося. На фоні цього дзвінок - то така дурничка! Я знаю, що вона хоче кращого для мене, хоча інколи все-одно дратуюся, коли вона мене питає, що я їла і чи я сама за кермом)) Навіть можу невимушено підвищити тон, але то швидко проходить, ми обоє знаємо, що це тимчасово, але вона не може не запитати, а я не можу стриматись)) То як гра)) ---------- Додано в 20:41 ---------- Попередній допис був написаний в 20:26 ---------- от власне, треба бути дорослим, а не збунтованим підлітком) (не подумайте, я не стосовно жодної з форумлянок). Можна злитися і оберігати свою територію від примарних зазіхань (найчастіше мами не усвідомлюють, що саме вони є загарбниками), а можна бути мудрішими і дозволити себе любити, тим самим найкраще довівши свою любов.
Відповідь: Ми і наші мами поговорити 2 хв на день по телефону - проблема? я думаю, ви трохи перебільшуєте. Подзвонити мамі, щоб вона просто почула твій голос, що ти про неї пам"ятаєш. Це не займе багато часу і навряд чи зашкодить вашій сім"ї чи особистим інтересам.
Відповідь: Ми і наші мами Вважаю, що описані тут проблеми з мамами виникають від недостатнього відчуття мамами своєй потрібності. У мене з моєю теж колись таке було, щоправда, в "перехідному" віці. А потім я зрозуміла одну просту річ: треба випереджати її своїм дзвінком, більше цікавитись її справами, на зауваження відповідати "Так, мамусю, ти маєш рацію! В тебе така донька ... (тут залежно від зауваження "лінива, агресивна, неуважна") і все це з посмішкою. Вона тоді починає сміятися і бажання мене повичитувати вивітрюється миттю. Як ні в чому не бувало. Просто треба шукати підхід до кожного свій.
Відповідь: Ми і наші мами Направду, люди є дуже різні. І далеко не все і не всім можна пояснити. Для прикладу моя мама дуже логічна. Вона все обгрунтовує, всі свої поради доповнює поясненням "чому так". Оскільки її виклад справді цілком логічний, то неприйняття її поради вона сприймає як те, що вона не змогла донести до нас своє обгрунтування. І починає по колу. І щодня. І прицьому "я ж не нав'язую, я тільки раджу". І здавалося б, а чому справді не сприйняти обгрунтовану пораду? Бо є нюанс. Кожна логіка йде з певної бази аксіом. І вони в нас геть різні. Для мами на першому місці здоров'я, навчання і безпека. І абсолютне ігнорування психологічного комфорту, бажань і т.д. І всі мої спроби пояснити цю відмінність вже 12 років розбиваються об стіну повного ігнору. Для прикладу, торік затрималися на святі в Шевченківському Гаї. Діти лазили по стінках на страховці, долали переправу тощо. Мама задзвонила о 9й на мобільний, чому ми не дома. Радісно розказали, що, де, похвалилися успіхами, діти защебетали всі вуха. Думаєте, мама зраділа за них? Що ПІВ ГОДИНИ мама мені дзвонила і розказувала, що я зовсім не думаю про дітей, що їм у цей час пора спати, що ввечері вони перемерзнуть і простудяться (це ще вона не уявляла, що таке переправа через озеро в гаї), що нам хочеться гуляти, от і тягаєм дітей і т.д. і т.п. Я чесно спробувала пояснити, що діти не змерзнуть, бо вбрані, а один раз "прострочений" сон - цілком прийнятна жертва за ту купу позитивних емоцій, які вони отримали. Мене так і не зрозуміли... Це так, замальовка про телефонні дзвінки...
Відповідь: Ми і наші мами Проблема не в двох хвилинах, і не в розмові. Зауважила, що той не хоче розуміти іншого в кого зараз, з тих чи інших причин, відносини з мамою на піднесенні. Саме тому ті хто скучає за мамою не можуть повірити тим хто пише, що має надміру маминої уваги. Добре кажуть, що ситий голодного не розуміє. Коли є гіперопіка, то навіть ті 5 хвилин по-телефону раз на тиждень є обтяжливими. Куда вже говорити по кожен день. Я живу з мамою, але постійно чую дорікання, що я з нею не спілкуюсь. Я щодня її бачу, і щодня питаюсь як в неї справи, але своїм не ділюсь. Не ділюсь, бо знаю, що мама переступить межу і почне керувати моїм життям або принижувати мене, і повчати. А як буду ділитись, якщо мій чоловік поганий, діти невиховані, все в мене неправильно і взагалі я ніщо і звуть мене ніяк. (це перебільшення, але всеж...)
Відповідь: Ми і наші мами о, як я вас розумію. Правда мама мені дзвони не через дітей, бо їх ще немає. А в підлітковому віці ми вели війну "хто кого". Я просилась по-довше погуляти, мама що півгодини дзвонила за мною. Кожного разу то було моє "останнє" гуляння. І навіть по закінченню універу не завжди хотіла мене пускати на ніч до подруги... Дискотеки, походи, просто якась вилазка з друзями - з дев'ятої вечора мама починає дзвонити. Те саме чекало сестру, але я трохи мамі пояснила, що не можна так дітей тримати, наче на повідку... Мама хватку злегка полегшила. Зовсім відпускати ж теж не можна А щодо дзвінків - то дзвонимо одна одній через день, часом є про що поговорити, а часом - товчем воду в ступі...
Відповідь: Ми і наші мами не проблема щоденна обязаловка - проблема. щоб збити пафос, пропоную аналогію. Спробуймо повісити в ванній оголошення для мужа: "у вівторок, в четвер і в неділю - обовязкове виконання подружнього обовязку". І тут же все залежить від чоловіка. Я вже уявляю принаймні, такі реакції: 1) о, класно, все має бути за режимом; 2) так мало... 3) а у вівторок-то за що? так і зі щоденними дзвінками. Коли це ніби обовязок - то харить. Коли це потреба - інша річ. А у кожного своя ситуація. В когось мама живе в сусідньому будинку, в когось - в іншій країні. Для когось нормально бачитись раз на день, для когось - пару разів на рік
Відповідь: Ми і наші мами так, в усіх своя ситуація і своє розуміння. В мене дуже непрості взаємини з мамою, пережила всяке різне, зокрема, всі майже ідентично описані вище ситуації із опікою, і з дзвінками, і перетворення будь-якого позитиву в негатив у контексті нашої безпеки чи здоров`я. Але ж і маму намагалась зрозуміти - я єдина дитина, поїхала від неї, живу самостійно, все вирішую сама, не потребую її допомоги, злюся на телефонні дзвінки і торби з продуктами. Для себе зробила висновки (не на пустому місці) - треба бути (не знайду відповідного слова) "снисходительными" до батьків, жити окремо і пам`ятати про взаємну любов. ---------- Додано в 22:05 ---------- Попередній допис був написаний в 22:03 ---------- а якщо не дивитись на це, не як на обов`язок, а як на маленьку приємність мамі, нехай з відомими наперед словами і виразом обличчя?)
Відповідь: Ми і наші мами ??? і в тому щось не так??? лицемірство не може бути приємністю, як на мене. Я така яка я є, і вважаю, що правда краще. Завжди.
Відповідь: Ми і наші мами я і не намагаюся, я розумію. І знаю звідки воно і чому. І ставлюся поблажливо. І передбачаючи її реакцію міняю подання інформації. Але це все триває 12 років (доподружній час я не рахую, я жила в мами і жалітися не пристало). Псує нерви мені, чоловікові (а маючи вдома зовсім іншу модель відносин, він докладає неймовірних зусиль просто, щоб ставитися до того терпимо), старші діти через гіперопіку не хочуть їхати до неї на вихідні (Ти дітей проти мене настроюєш, а ти даєш їм забагато вибору - я собі не уявляю, що я б тебе в 10 років питала, чи ти хочеш до бабусі і т.д. і т.п.) - одним словом, замкнене коло Ще й обтяжене тим, що мама переконана, що я нещаслива в шлюбі (знову ж через різні моделі сімейного устрою). Відповідно розмови супроводжуються багатозначними зітханнями і жаліннями. І коли я намагаюся пояснити, що вона собі надумала (і то цілком в довірчій щирій розмові), то у відповідь чую "ну та ти мусиш тепер так казати, ти собі його вибрала, тепер нікуди не дінешся" - реально хочеться лупнутися головою в стінку...
Відповідь: Ми і наші мами для неї це дуже важко, я довго не могла того усвідомити. Те, що я зміст її життя - однозначно неправильно, це мене обтяжує і зобов`язує, але так вже сталося, що я народилась в своєї мами, я її безумовно люблю, а вона має саме такі життєві установки. Що я можу зробити? Увесь час боротися з нею, або ж прийняти? Я обрала друге. Я її не зміню вже, вона мене теж. Я стерла, але напишу знову, що раніше вона казала, що я самостійно нічого не варта, може, підсвідомо, вона хотіла, щоб так було. Коли я їй намагалась щось довести - це ще більше її ропалювало, так могло тривати все життя. Потім я подумала, а який сенс їй щось доводити? Я просто показала і розказала, хто я є і чого добилась сама, без чиєїсь допомоги і без "пощастило", але разом з тим, прийняла її допомогу. а чому лицемірство? хіба ви брешете, коли кажете, що у вас все добре, чи що ви ходили гуляти і що готували на обід (до прикладу)? вся справа в тому, що ви ставитесь до того, як до чогось нав`язаного, до того, що вас ніби змушують це робити. Варто подивитись під іншим кутом і все стане простіше. Я знаю, що кажу, бо пройшла цей етап і також вважала дзвінки силуванням і фарсом. ---------- Додано в 22:25 ---------- Попередній допис був написаний в 22:22 ---------- ооо, то я чую майже слово в слово) але кажу, що ти ж мене знаєш, я ж себе образити не дам! Звичайно, я її вже не переконаю, та і сенсу немає.
Відповідь: Ми і наші мами Я от також просто не люблю телефонних розмов, які "ні про що і про погоду". Я навіть з коліжанками довго не можу балакати...Якби мене пресінгували дзвонити щодня - я б, певно, вже зненавиділа телефон. То ж має бути в радість, а не як обов"язок. Звичайно, крайнощі всюди погані, часом треба прислухатись не лише до своїх бажань - от я, попри нелюбов до балаканини, стараюсь не забути хоча б раз в тиждень подзвонити бабусі.... Але я про що....Моя коліжанка таку каторгу з тими телефонами має - її мама, свекруха і дві бабусі ЩОДНЯ і то по пару разів по черзі надзвонюють. От не перебільшую! Сідаємо в обід на роботі канапку з"їсти - то треба просто вирубувати телефон. Вони ввечері вечеряють - то вже її чоловік і злиться і можуть посваритись...Думаєте вона кайфує від цього? Вона просто навісніє, коли чує дзвінок. Але так вже побудували вони відносини, що не може ніц змінити. І ніби шкода різкіше сказати -старші люди та й не чужі....але то явно занадто. Ліля правильно сказала - що всі дорослі люди, треба намагатись створити такі "правила гри", за яких є відчуття комфорту з усіх сторін (ну або мінімізувати дискомфорт) .
Відповідь: Ми і наші мами А я думаю що мами так часто ( щоденно/через день) приїзжають в гості з надзвичайно благими але часом вже надокучливи намірами про допомогу по єдиній причині. Вони не мають чим себе більше зайняти. Ну і їм так себе поводити дозволили, спочатку закривали на це очі, потім тихенько терпіли, а тепер не знають як відмовити і не образити. Моя мама наприклад вже пару років на пенсії, але працює, займає керівну посаду, має багато підлеглих, і загалом є дуже зайнята людина. По вихідних в неї ще віддушина - вона на ділянці біля будинку розвела собі альпійські лужайки, і там бавиться в розсаджування квітів, рослин і т.д. І звичайно коли мама десь неподалік то може сама подзвонити і сказати що десь тут поруч і якщо вона нам не завдасть незручності то хотіла би прийти на годинку-півтори. І тут вже дивимось, якщо не маєм ми ніяких планів чи можем їх посунути то мама приходить в гості. Загалом я маму свою бачу по пару годин раз в один-два тижні. ЧАсом сама прошу щоб мама прийшла бо або я скучила, або Юлька скучила, або нам треба Юльку з мамою залишити. А часом я прошу маму приїхати а вона мені відповідає, мол вона би з радістю, але в неї по дому багато справ, чи роботи багато, чи запланувала вже задовго до того собі манікюри-педікюри-шейпінги-кавування з коліжанкою-прополку своїх квітів і т.д. Такого щоб мама мене настирно задовбувала своїми візитами, щоб як по святу воду до нас щодень їздила, щоб видирала з рук малу і командувала в моїй хаті, такого в житті не було, і сподіваюсь не буде. І все це повьязую з тим що окрім мене та моєї сімьї, мого тата, брата, мама має ще купу інтересів і занять, і ситуації що вона сидить і не знає до чого себе вчепити просто не буває. І з розумінням відноситься до того що її діти вже давно не діти, тому і ставлення до нас як до дорослих, а не як до дітей.
Відповідь: Ми і наші мами Ні, це не те, що я сказала. Я про відношення. У багатьох "маленьких" справах, у тому, як вони сформульовані, проявляється більша проблема. У нас батьки народжують дітей для себе, і це проблема. А здорові відносини, здорові компроміси - це власне те, як має бути. Я цю тему читаю для себе, аби повчитися вже зараз, як треба і як не треба робити. Ніколи не мала потреби оправдовувати чиюсь надмірну любов (читай залежність) і сподіваюся, що моїм дітям теж ніколи не доведеться. Залежність від дітей, їх уваги - найгірше, що може бути, як на мене.
Відповідь: Ми і наші мами так, але якщо вже факт присутній і виявлений, то що робити? як боротися? ---------- Додано в 22:50 ---------- Попередній допис був написаний в 22:48 ---------- для мене це аксіома і для мами теж, але справа в тому, що поняття "здоровості" у нас різні. Ми обидві вважаємо себе правими і обоє хочемо добра одна одній. Крім бажання добра не менш важливе і його прийняття.
Відповідь: Ми і наші мами Боротися? Ви людину не зміните, але можете собі нерви зберегти. Єдине, що можна змінити, це власне відношення. І найкращий вихід у таких ситуаціях - це внутрішня дистанція. Ну, і обов'язково зробити висновки для себе, не дозволити собі повторити ті ж помилки. І обидві пробуєте змінити одна одну?
Відповідь: Ми і наші мами Ви чисто описали ситуацію яка є в нас з нашими бабцями. Добре кажуть, що на сильно мил не будеш. Не можна заставити когось тебе любити, тільки тому, що ти бабця. Не працює так.
