Відповідь: Ми і наші мами А яку радість батьки забирають у своїх дорослих дітей? (особливо в контексті з цитатою) І якщо тебе попросять приходити раз на тиждень, то небагато уваги й любові ти зможеш дати й отримати від онуків. Особливо, коли живеш недалеко. Звичайно, настроюємось на позитив, і хочеться сподіватись, що і я зможу і сприйняти належно незалежність дітей, і в той же час виховаю їх так, що вони завжди будуть раді бачити мене, або хоча б онуків мені "спихнути" На разі "виховую" чоловіка, кажучи, щоб поводився зі своєю мамою т ак, як хоче, щоб наша дитина потім з нами поводилась.
Не зовсім зрозуміла ваш коментар. Не уявляю, як би то я мала "втерти носа" чужій мамі. Виховувати власних дітей самостійно. А скільки є такого, що "дай сюди, ти не знаєш", "відійди, ти не вмієш", "ні, так треба", "та ні, не так"... Нам у перший місяць навіть не давали дитину купати. Місяця вистачило, аби я вибухнула й усе розставилося по своїх місцях. До нас приходили ВСІ батьки, щовечора. Я людина терпелива, але то було забагато. Правда, я то допустила. Якби зразу розставила всі пріоритети по місцях, не довелося б місяць пізніше "корчувати великі дерева", які вже встигли до того часу вирости. А коли власна дитина починає зневажати, відображаючи ставлення дідусів і бабусь, бо "ти молоде-зелене й ніц не знаєш", починаєш замислюватися над дуже багатьма речами... А нащо доводити до такого, аби попросили? Коли ваша дитина має вже свою сім'ю, то це вже чужа сім'я, а не ваша. І якщо ставитися до того відповідно, то ніколи не допровадите до того, аби ваша дитина почала думати, як би то вам коректно сказати, що "забагато". Є така хороша приказка у поляків: надтурбота гірша від фашизму. Тут навіть нема що додати.
Відповідь: Ми і наші мами Моя мама при кумі (моїй) почала розказувати на тему, як я не дуже добре з домом справляюся, чоловікові їсти під носа не ставлю і в тому руслі. Кума з подивом зауважила, що щось ніколи такого не помічала, завжди захоплювалася, як то я і вчитися встигаю, і дім, і чоловік, і відпочити з друзями. Ну і що вона своїй мамі часто розказує, що от має з кого приклад брати. То все було дуже толерантно сказано, ніби перепитуючи, чи все правильно зрозуміла. Ну от мама більше ту тему при подругах не піднімала.
Відповідь: Ми і наші мами А, ну на такі коментарі то можна толерантно відповісти. Я була свідком таких, що хоч і відповіла, але все одно було доволі неприємно. Я щось не звикла до того, аби при мені когось прямо ображали, то мене зненацька застало.
Відповідь: Ми і наші мами Мені здалося, що дискусія пішла саме з допису cjomcjomka , в якому вона, ніби, й не говорила, що мама повчає, перевчає та інше. А вразили саме оці слова: ну і порада виходити з хати кудись подалі на той час. Тобто мама просто заважає своїми частими відвідинами і дзвінками, а не повчаннями. А далі вже всі через призму своїх стосунків з батьками дивляться і коментують. Мені добре, що моя мама не дуже повчає мене, і не каже, що мені повезло, а сама я мало значу. Хоча любить сказати, що в неї чистіше , але мене то не бентежить. І любить дзвони щодня і розпитувати що і як. Мені що, важко сказати пару речень і ще й малому дати слухавку, щоб якийсь свій коментар добавив? Ні, все нормально, хоча так, на початках нервувало, а потім зрозуміла.
Відповідь: Ми і наші мами Неприємно завжди в таких ситуаціях. Ну але може як реагувати на те, то людина почне задумуватися над своїми словами.
Відповідь: Ми і наші мами А чого в крайнощі-то впадати? В конкретній ситуації людина має потребу зконцентруватись на собі, на своїй сім*ї. На якийсь час, не назавжди. До тих пір, поки не розбереться з своїми тарканами. І хоче від мами розуміння того. І, до речі, досить цивілізовано вирішила то питання. Десь хтось говорив, що мамі нема місця в житті доньки? А щодо мене - в мене сини. І будуть в них колись кохані жінки. І я хочу, щоб вони піклувались про них і про їх дітей, так само (або навіть краще) як їх батько піклується про свою сім*ю. І я усвідомлюю, що часом їм треба буде час на "побути вдвох", коли моя присутність буде недоречна. І вважаю, що нормальним є попередньо подзвонити (чи що ми там будем робити через 20 років) і спитати , чи чекають нас в гості. І з розумінням поставитись до бажання побути без мене.
Відповідь: Ми і наші мами А що в тому такого? Правда, ви то формулюєте доволі негативно, тоді так. А я наголошу, що заважає не мама, а просто часті візити. Ще й, наскільки я розумію, без попередження. У мене такої ситуації з мамою не було, але були з іншими людьми. Я ледве можу витримати місяць щоденних гостей, хто би то не був. Як на мене, то це посягання на приватне життя й простір. Шкода, якщо мама (а то ж найближча людина!) того не розуміє. Он у дописі дашульки видно, що її мама усе чудово розуміє, такій мамі нічого не треба пояснювати. Ну, невже ви вважаєте, що думати про те, як то би мамі натякнути, що її візитів забагато, то дуже легко??
Відповідь: Ми і наші мами Може я наівна, але мама - то не інші люди. Але таки залежить від життєвого досвіду кожного. Читаю і для себе роблю висновки. Сподіваюсь бути рідною і ненав"язливою.
Відповідь: Ми і наші мами Сумліваюсь. Хоча, надія помирає останньою. Якось чуєшся зніяковіло коли при тобі мама подруги, якій вже трицятка на носі, говорить, - ти диви як ромалювалась! Стирай помаду, то забагато. Виглядаєш вульгарно.
Відповідь: Ми і наші мами Навіть поняття крайнощів для кожної людини різне. Я от згідна з 90% ваших слів, але встановити для мами режим відвідування для мене - крайнощі. Тому я так різко відреагувала на той допис Юлі. Мене вразив вихід з ситуації, а не сама ситуація.
Відповідь: Ми і наші мами Саме так. Моя сестра живе недалеко від нас, проте мама до неї в гості не їздить взагалі. Лишень, коли сестра закличе, або якщо терміново треба направляти проблеми в житті сестри. Тоді мама збирається і їде до неї, і направляє їй життя, напрвляє, а потому сестра візьме і зробить по-своєму. Мама до сестри без дозволу не піде.
Відповідь: Ми і наші мами Ні, залежить від уміння обрізати пуповину. Це в першу чергу. Якщо сказано, що "чоловік покине батька й матір і приліпиться до жінки", то це не значить, що жінки це не стосується.
Відповідь: Ми і наші мами У вас тільки одна, а в мене чотири і кожен має що до повєдзеня. А найменше ходить і каже - мама! Я сказала!!! Ти мусиш... на таке я і всі діти відповідаємо, що мама нікому нічого не мусить і не зобов’язана, проте робить за бажанням.
Відповідь: Ми і наші мами Якщо мама сама не бачить, що доньці потрібно побути на самоті, заглибитись в свої відчуття, то чому їй про це не сказати? М*яко, але прямо. Хіба краще терпіти? Раніше мати після пологів півтора місяця спілкувалась лише з дитиною, і тільки тоді поступово поверталась в соціум. А тут ще нюанси з пологами, за які жінка себе звинувачує. Якщо є потреба закритись в собі, розібратись з думками, налагодити життя в статусі мами вже 2-х діток, то чому б її не зрозуміти? Зрештою є другий бік - мама. Але про це потім.
Відповідь: Ми і наші мами У Львові мали знайомих, то там мама приїжджала також без попередження й зразу робила ревізію, особливо, якщо нікого в хаті не було. Перекладала речі в шафах тощо. Якщо знала, що донька з чоловіком десь на відпочинку з друзями, їхала туди й волокла доньку за волосся додому, бо їй друзі її не подобалися. Якби хто спробував вступитися, могла плюнути в лице тій людині... Коли довідалася, що вони до нас у гості ходять, конче хотіла зі мною поговорити. Я на свою голову, дозволила дати мій номер телефону. Після моїх слів, що Бог не дає батькам права власності на дітей (вона сама почала говорити про відносини батьків і дітей з точки зору релігії), мене приписали до секти. Я не уточнювала, до якої. Пізніше та мама їздила до мого чоловіка на роботу, домоглася зустрічі з ректором університету й вимагала в ректора, аби той повпливав на мого чоловіка, щоби ми її доньку переконали поміняти друзів і слухати маму в усьому. Ректор був у шоці, ми - в ще більшому. От із такою мамою говори чи ні, ніщо не подіє. І як такі ситуації вирішувати - не уявляю. Бо єдина думка, яка є правильною, - це її. І якщо вона сама буде шукати, що скаже священик, то кожен священик, який не скаже по її, буде поганим. Те саме з іншими людьми - вони зразу теж будуть причислені до секти. До чого я веду. До того, що мами бувають різні й не з усіма діють розмови та ввічливість.
Відповідь: Ми і наші мами З моєї точки зору - то не м"яко. То якось відсторонює. Після моїх пологів мала дуже схожу ситуацію. Мама приїжджала "помагати" практично щоденно. Допомога заключалася в тому, що вона видирала (не можу підібрати кращого слова) дитину з рук, а мене посилала на кухню готувати чоловікові. Теоретично, теж можна було встановити ліміти візитів, але я про таке якось навіть не думала. Просто в один день гостро сказала, що з допомоги мені треба зварити їсти, помити кухню і сходити на базар, а не гоцати дитину, яка хоче маму. Трохи надулася, але ситуація вирішилася. Я просто не уявляю, як би я їй заборонила приходити до такої довгоочікуваної внучки! Та й це ж не на цілий день,а на годину-дві (а моя мама бувала днями). Тепер щодо мами. Якщо відкинути паталогічні випадки, один з яких Ліля вище описала (я чомусь вірю, що їх не так багато), то багато проблем можна вирішити. Хочу Цьомцьомку спитати: а ви говорили коли-небудь з мамою, чи вистачає їй візитів двічі на тиждень? Маю на увазі до народження меншого. Бо можливо вона вас завжди потребувала трохи більше, а народження внука хотіла використати як спосіб зблизитися.
Відповідь: Ми і наші мами До того, що мами бувають різні й не з усіма діють розмови та ввічливість[/quote] Знаєте, часом маю таке враження що втручанням в іншу сімю батьки намагаються реалізувати свої хворі амбіції,ну майже як тварини відстоюють свою рацію. Головне поставити вчасно межу бо так і на голову можуть вилізти. Недавно мала такий випадок . Кухню наразі маємо спільну , ну от зранку роблю собі сніданок а тато мені каже "То тобі забагато,ти не зїсиш" або "Візьми собі салат а не канапку" і то в моїх 26 років. Знервувало то мене але нічого не відповіла,а потім жаліюсь чоловікові а він мені на то каже що треба було. Відчуваю постійне недооцінення з боку батьків.
Відповідь: Ми і наші мами бувало і менше. Загалом батьки болісно сприйняли те, що я рано пішла з дому. Але вони мудрі люди, і все згодом зрозуміли. І було не по кількості візитів, а просто і невимушено. Захотіли зустрітись - зустрілись. Не захотіли - відповідно, ні. Нема часу/настрою/можливості - так само. Спокійно, і ніхто нічого не вимагав. Мене напрягає дзвонити кожен день. Не люблю переливання з пустого в порожнє. Але деколи і за 1 день буває стільки подій, що і 5 разів зателефонуєш. Маю іншу крайність - молодша сестра моя. 21 рік, неодружена, живе з мамою, вчиться в універі. Між парами дзвонить до мами. Всі проблеми вислуховує (а більшість - і вирішує) тільки мама. Всі поради дає тільки мама. Я вважаю таку ситуацію нездоровою. Але не пхаюсь, бо то не моє діло. Все залежить від людини. ---------- Додано в 19:25 ---------- Попередній допис був написаний в 19:22 ---------- а тут їх двоє - моїх дітей! З молодшим все просто - інтуіція і навички. А от 10-денне перебування старшого сина без мене далось взнаки, і з ним була купа непорозумінь, які краще було вирішити на самоті... Оскільки мені щодня в цьому заважали, то процес знаходження спільного знаменника он вже на скільки часу розтягнувся. ---------- Додано в 19:27 ---------- Попередній допис був написаний в 19:25 ---------- то не режим відвідування, то режим роботи Дмитрового гуртка. На який мама його возить. У чому полягає її "бабусина" допомога. За що ми їй дуже вдячні.
