Відповідь: Ми і наші мами а мама з сестрою колись жила? ну, коли сестра вже мала свою сім'ю? ---------- Додано в 11:06 ---------- Попередній допис був написаний в 11:04 ---------- Вам справді то цікаво? можу написати, як матиму вільну годину...менше ніяк не вийде. але, на жаль, знання "звідки то береться" не змінює суті справи...
Відповідь: Ми і наші мами ще й як змінює! воно змінює наше ставлення до ситуації, а отже і реакцію, зменшує роздратування. а суть, як завжди не у вчинках, а у нашому ставленні. Тому я й публікувала тут вже двічі посилання на статтю про передавання дитячих травм
Відповідь: Ми і наші мами Тільки перший рік чи два, як сестра вийшла заміж. Але то було ще в Україні. А після того ні.
Відповідь: Ми і наші мами Я вже в цій темі писала, у мене зараз прекрасні стосунки з мамою. Але спогади з дитинства досі навіюють страх, і ніколи я не зрозумію деяких маминих вчинків. Перед очима картина, як ми (тато, брат, сестра і я) чекаємо ОДНУ людину зі страхом, все швидко прибираючи, розкладаючи по своїх місцях. Як вона так вміла нас усіх тримати в кулаці? Досі для мене загадка, але одне я знаю точно, що своїх дітей я хочу (мрію) виховувати з любовью і розумінням. А мене мама часто обіймала вже сплячу, брала з люльки і цілувала синці, жаліла, що побила, але не могла мені цього в очі сказати, щоб я, бува, не перестала слухатися її. Коли я приходила до неї на роботу, то в кожному швейному цеху люди аж пригиналися, щоб вона не підійшла і не почала перевіряти продукцію. Дорослі жінки! Деякі навіть старші за мою маму її боялися так, що просто не вірилося... Зараз мама просто чудова і найдобріша бабуся. Вона скуповує усі найгарніші іграшки і одяг для своїх внуків, не дозволяє їх нікому наказувати. Дивлячись, як вона терпляче з ними грається, у мене постійно виникає питання: чому? чому так з нами не можна було? Нещодавно, після свого весілля, запитала її про це. Відповідь трохи скупа, але мені зрозуміла: У мене тоді "грала" і "бушувала" кров, я нічого не могла з собою зробити. Що ж...тоді ніхто не міг її змінити, ніякі сльози. Тільки вона сама, через роки змінилася, пом'якшала... (правда, на роботі і далі гроза над усіма контролерами) Люблю її безмежно, ніколи зараз не сперечаємося, часто кажемо одна одній слова: я тебе люблю. Все ніби гуд, але мені дуже не вистачає таких спогадів про любов мами з дитинства. Сподобалася одна розповідь про маму: " Однажды, во время нашей радиопередачи, в студию позвонила женщина. Она горько пожаловалась на мать, которая полностью испортила ей праздник Благодарения! Что же выяснилось? Эта женщина, назовем ее Энн, недавно пошла учиться - получить второе высшее образование, чтобы осуществить свои давние мечты. Мама Энн весьма критично отнеслась к этому. - Мама так раскритиковала мое решение, говорила такие гадости! - жаловалась. - Она сказала, что все это зря, что я никогда не смогу зарабатывать себе на жизнь этой профессией, что я слишком стара для учебы. Это было ужасно -весь праздничный день был испорчен. Я сказал: -Да, это ужасно. А кстати, сколько вам лет? -Сорок. -Скажите, речь идет о той самой маме, с которой вы знакомы сорок лет? -Конечно. -А это первый раз, когда ваша мама так безжалостно критикует ваш выбор? -Да конечно же нет! Для нее это обычный стиль разговора. Никогда не поддерживает меня. - Н-да, а почему вы ожидали, что в этот раз ваша мама волшебным образом измениться и станет вести себя по-другому?Как вы думаете, кто в этой ситуации вел себя неадекватно? Энн очень не понравилось, как я повернул разговор, но она уловила то, что я хотел сказать. В совершенном мире у каждого человека должна быть мама, которая поддерживает и помогает. Но в нашем мире такие мамы встречаются нечасто. Это реальный разговор, который состоялся у меня с одной женщиной, которая впоследствии взяла жизнь в руки и относится у числу успешных женщин. она живет, как учит БОГ, -принимать других людей и мир таким, какие они есть. Это единственный способ жить полноценной жизнью. ПРИНИМАЙТЕ ЖИЗНЬ ТАКОЙ, КАКАЯ ОНА ЕСТЬ. Не стоит отказываться от реальной жизни только потому, что не вписывается в рамки ваших представлений. Попробуйте перестать требовать от жизни и от окружающих вас людей, чтобы они стали другими. Посмотрите в окно - да идет дождь.Вы можете взять зонт и даже в такую погоду сделать все, что удастся. А можете засесть дома, глядеть на дождь и сетовать, что метеорологи обещали сухой, теплый день. ПЕРЕСТАНЬТЕ ТРЕБОВАТЬ СПРАВЕДЛИВОСТИ И ПОЛУЧИТЕ ЖИЗНЬ........"
Відповідь: Ми і наші мами Часто проскакує і в мене така думка Чесно? Навіть не знаю...Це була середина семестру і ми домовились, що я довчусь до Нового Року і з весни переїду до неї, піду туди в школу, але пройшов НР, а я все відкладала...казала, що з наступного навчального року, а потім знову відкладала, а ще пізніше познайомилась з своїм (тоді ще майбутнім) чоловіком і вже остаточно зрозуміла, що не поїду туди жити... Мама казала, що я завжди прагнула самостійності, а коли її відчула, то не захотіла жити так, як колись...Зараз я не шкодую, в деяких речах, навіть можу подякувати, що так рано стала самостійною. Часом думаю, що якби я поїхала, то моє життя склалось зовсім інакше, а я цього не хочу, адже маю кохану людину, щасливу сім"ю і дасть Бог, будемо мати діточок...я цілком задоволена своїм життям
Відповідь: Ми і наші мами так, тут згідна, зменшує, більш толерантно ставлюся. але ось це не настає: і я теж виховую своїх дітей за зразком "щоб не бути як моя мама" оскільки моя перша дитина народилася дуже рано - коли мій інфантилізм ще буяв (таке ставлення неминуче провокує або інфантилізм, або протестність) - то й стосунки мої зі старшою дочкою теж постраждали. на превеликий жаль для мене сьогоднішньої. і дочка нині сприймає моє турбування про неї як "бабцин контроль" (наше сімейне формулювання цього ставлення) - шаблон дитинства.
Відповідь: Ми і наші мами Моя мама мене дуже любила, але так і не зрозуміла, що мені треба від життя, вона завжди хотіла щоб я "удачно вийшла заміж", а у мене в житті завжди були інші цінності, так що вічна прірва нерозуміння розділяє нас все життя... Замітила, що діти, батьки яких мало приділяли їм уваги в дитинстві або поїхали закордон виростають і постійно, на підсвідомому рівні намагаються заповнити ту нестачу батьківської любові, а ще вони можуть рости ображені на весь світ, апатичні, меланхолічні... Більшість розумових і психічних хвороб людей родом з дитинства.
Відповідь: Ми і наші мами ото добре, що надибала вас саме зараз, а не декілька днів назад, бо мої відгуки про маму були б набагато гострішими, а оскільки вже перегоріло й попіл прохолол, то вже знову можу її любити й розуміти. А так як і в багатьох, не сама любима я дитина, бо є братик, але сперечатися зі мною вже не ризикує, бо мали пару важких розмов, але й жити зі мною НЕ МОЖЕ, хоч звала її багато разів, вона до брата хоче, та її там не хочуть(з невісткою важкі стосунки). ех, такі нажалілася
Відповідь: Ми і наші мами окремо, на великій відстані. Але я б дуже хотіла, щоб цієї відстані не було.
Відповідь: Ми і наші мами Нічого не маю проти вашої мами, але ваші відносини якраз такі які не шкодять вам бути собою. В любий момент можна трубку покласти, плюс, в таких умовах людину ідеалізується, бо не бачиш її недоліків щодня. Коли нас з мамою розділяли купа тисяч кілометрів у мене також було інакше бачення ситуації, та все дуже сильно змінилось коли та відстань скоротилась, вже не говорячи про час коли я вийшла заміж.
Відповідь: Ми і наші мами В мене теж в черговий раз здали нерви: малий xворий, температура висока, марудить. І то ж треба так, щоб ця xвороба випала саме тоді, коли мама вдома. Вона в мене в лікаx не дуже "петрає", можна сказати взагалі не розбирається, а оті постійні ґваґання над головою, типу "натри його чимось"( температура 39, 4), дай антибіотика( вірусне). Малий кашлянув- все, запалення! Мама я нікудишня, бо цицьою годую( малому 2,5роки), щоб вже відлучала, бо дитина постійно xвора. А те, що я живу в її xаті і "нічого до xати не придбала", то чую через день. Я сама ледь кінці з кінцями зводжу,бо живу без чоловіка, як я можу на тиx тисячу з чимось меблі купити, чи машину, "як люди"? Малий родився недоношений, дуже часто xворий, багато йде на ліки... Тато його ще навіть не бачив, допомоги нуль від нього... А що вже прокльонів чую, порівнянь з іншими! Правда комунпослуги платить мама( xоча пільги мої на газ/ світло). А вже, якщо не дай Боже купить щось, то випом'яне сто раз. Я ніколи сюди не писала, але тільки один Бог бачить, як мені...
Відповідь: Ми і наші мами не те слово - дуже співчуваю, це дуже важко то все витримати. Бажаю Вам терпіння. уже те, що в такій обстановці 2,5 роки на циці, свідчить, що Ви сильна! Тримайтеся! це випробування і таке життя не назавжди! ніхто не знає, на скільки, але точно не назавжди!
Відповідь: Ми і наші мами Таке вибиває з колії і надовго. Тримайтесь і намагайтесь не звератати на неї уваги. Знайте!!! - Ви стаєте міцнішою!
Відповідь: Ми і наші мами Моя мама важка жінка. За любовью до старшого сина, вона не бачить нас з меншим моїм братом, а потім ще й винить нас, чого ж ми старшечкого (37р.) недолюблюємо. Для неї він ще й досі дитинка, хоч за спиною має купу проблем, відсутність стабільної роботи, розлучення, сина, борг за квартиру до 10тис грн. і розвалену ремонтом квартиру. В мене благополучна сім’я, чудовий чоловік, власна квартира (чоловікова), так мені вона ставить в вину, що я без роботи і говорить, що без дітей мій шлюб не протримається довго. Вона ніби чекає, коли ж в мене все стане х...во (погано), щоб потім мені сказати, "А я ж казала". Вона ніби навмисне програмує мене на погане, а я так довго йшла до щастя. Менший брат (23р) живе з татом, поки офіційно не працює, але його прибутки більші за неприбутки старшечкого. Так йому ставиться в вину, що нема офіційної роботи і що він сидить в неї на шиї (хоча насправді забезпечує себе сам). В брата є ціль - зібрати гроші на машину, і він систематисно йде до цілі. При проблемах, мама звертається до нас, а не до старшечкого, бо ж в нього робота (якої нема), і він вічно "зайняти". Як брата я старшечкого просто люблю, без всяких умов , але не можу дивитись, як мати лізе йому в ж... зі своєю нав’язливою, липкою "любов’ю". Його її опіка теж заколєбала, але йому то вигідно, бо вона йому дає гроші. Мати вважає брата ледь не непогрішимим, він вєчно бідний і нещасний, його всі мають жаліти і всі йому вєчно должні. Я не знаю, що нам з братом зробити такого, щоб нас з меншечким любили хоч вполовину, як старшого.
Відповідь: Ми і наші мами і я з своєю мамою посварилась, перед самим Різдвом. Подзвонила сестра, хоче міліровку зробити, а мама не дозволяє. До слова, сестрі 18 років. Я її теж відмовляю, бо у неї гарне біляве волосся. Але ми всі в родині вперті, несила її вмовити... Кажу - роби, як знаєш. І тут почалось - мама розкричалась, ще й мене звинуватила у тому що я нічого не вмію, що вона мені рецепти по телефону диктує... Мені так образливо стало. До кого ж мені ще звертатись за порадою як не до рідної мами? Кинула вона трубку. ---------- Додано в 14:57 ---------- Попередній допис був написаний в 14:52 ---------- я написала їй гнівне смс, що пора їй навчитись поважати чужу думку і що більше їй не дзвонитиму за порадою. Більше мама не дзвонить, гнівається, чекає поки я вибачусь. А я дзвонити не буду. Так мені то допекло...
Відповідь: Ми і наші мами «Однажды поспорили два друга, и один из них дал другому пощёчину. Почувствовав боль от удара, друг ничего не сказал, а лишь написал на песке: – Сегодня мой самый лучший друг дал мне пощёчину. Продолжая идти, они нашли оазис, в котором решили искупаться. Тот, который получил пощёчину, едва не утонул, но его спас друг. Когда он пришёл в себя, он написал на камне: «Сегодня мой самый лучший друг спас мне жизнь». Тот, кто дал пощёчину и который спас жизнь своему другу, спросил его: – Когда я тебя обидел, ты написал на песке, а теперь ты пишешь на камне. Почему? Друг ответил: – Когда кто-либо нас обижает, мы должны написать это на песке, чтобы ветры могли стереть это. Но когда кто-либо делает что-либо хорошее, мы должны выгравировать это на камне, чтобы никакой ветер не смог бы стереть это».
Відповідь: Ми і наші мами В мене хороша мама і я її дуже люблю! Тільки у всіх є маленькі недоліки. З появою мого сина, вона часом повчає мене як виховувати її золотого внука, і деколи перегинає. Та я стараюсь, закрити очі, прислухатись (чи навіть зробити вигляд що прислухаюсь). Але знаю що вона важко працює щоб допомогти нам вже 6 років (чоловік залишив нас з сином після народження) Тому я безмежно їй вдячна, і знаю що вона нас дуже любить хоч деколи ця любов і ллєцця через край і я трохи злюкаюсь!
