Може то й мудрість, але якщо народжувати дітей з такої позиції, то потім претензії і торг щодо віддавання "боргу" закономірні Маніпулюєте почуттям вини?
Кому більше треба. Кому достатньо свідомого і розуміння. Мій дідо казав по простому- мусе хтось бути мудрішим) Наші мами теж помиляються багато в чому, не розуміють деяких простих речей, не завжди вік і досвід вирішує.
І тут же --- дописи об"єднано, 8 Січень 2017 --- Насмішили Ви мене взагалі то правильно, коли батьки дорослі, зрілі, відповідають за своїх дітей і вчать їх тої відповідальності, щоб вони могли відповідати за своїх. А коли хтось з батьків змінює ролі і дитина повинна ставати дорослою і брати відповідальність сама за себе передчасно і ще й за батьків - це вже не правильно. І добре, якщо з часом батьки розуміють свої помилки і намагаються вчитись і знаходити порозуміння, а не ведуть себе далі як малі капризні діти --- дописи об"єднано, 8 Січень 2017 --- І ще стосовно А батькам може бути не треба? Тоді не потрібно ображатись на дітей, коли їм стає теж "не треба"
а як я відношусь? Я люблю маму. Просто я зовсім інакша ніж вона, що не означає, що я конфронтую. Стараюсь поводитись так, якого поводження хочу до себе. Моя інакшість - це результат мого життєвого досвіду, який у мене вже майже півжиття окремий від сім'ї батьків. Я нічого не вимагаю від мами, навпаки, ми вже на тому етапі життя, коли матеріальна і фізична допомога має іти від нас (молодих дорослих) до батьків. І ми так і робимо. Класне місце - форум. І дуже корисно формулювати свої думки в письмовому вигляді. От зараз, після того, як я стільки тут написала, мені вдалось трошки інакше висловитись у розмові з мамою, - і, здається, вона мене почула. Про дідамороза Так що дякую вам всім за тренувальний дискусійний майданчик!
Буквально вчора читала, що, коли шукаєш якесь рішення, то думки потрібно писати. Бо коли просто продумуєш, то вони губляться і не запам'ятовуються
То - шматки із двох різних речень... Для чого робити з них одне, якого людина не писала? Та і взагалі: до якого віку "будувати стосунки" повинна мама, а дитина - лише дякувати, або звинувачувати? До пубертатного періоду? До одруження?... До смерті? Якщо дитина вже достатньо доросла, щоби приймати власні рішення, нести за них відповідальність, бути відповідальною за інших людей (власних дітей) - то, може, вже час і у стосунках із батьками займати активну позицію? (це якщо ті стосунки чогось варті для неї, бо якщо ніякої цінності вони не мають, то і напрягатися нема чого). Та навряд Цьомцьомка аж "так відноситься". Це ж форум... Ніхто й не сумнівався!
Нема ідеальних відносин. В дорослих людей трапляються камені спотикання, якось треба вирішувати щоб не накопичувати образи і щоб спілкування було комфортним. Даремно в даному випадку шукати дорослішого. Батьки можуть не розуміти також. Батьки звикли повчати. Особливо як їх повчали батьки. Я веду до того, що при бажанні це все можна внормувати. І байдуже з чиєї ініціативи
Звичайно, що даремно. Дорослими мають бути батьки. Це я маю на увазі вік, коли діти ще повинні бути дітьми Важливо, щоб бажання внормувати (читай порозумітись) було з обох сторін. При тому це повинно бути з взаємоповагою
а я от тепер сиджу і думаю: як це - дитина для мами завжди лишається дитиною? я дуже багато разів це чула і ніколи не розуміла... ... лишається близькою людиною, до якої завжди можна звернутись і якої ніколи не можна зрікатись - так ... лишається найближчим кровним родичем - так ... ніколи не змінить свого статусу "сина" на статус, приміром "брата" чи "друга" - теж ОК але як це - лишається дитиною?
Або проговорювати вголос, можна наодинці, або з тими з ким це комфортно. В мене так нещодавно кілька питань вирішилось, коли я проговорила різні рішення. Найправильніше відкинуло всі сумніви. Еврика
Свята правда, тільки коли безпосередньо стикаєшся з певними обставинами в своєму житті, то тоді розумієш- як це.., а так це все десь збоку, не з нами, роздуми, обговорення і т.д.
Мені здається такі загальні фрази таки потрібно пояснювати, що саме маєте на увазі. Бо кожен вкладає своє розуміння Чи дитиною в розумінні "та що ти там можеш знати/розуміти! Я старша, я твоя мама, слухай мене. Я твоя мама, ти мусиш! мене поважати. А ти моя дитина. Я тебе поважати не повинна"
" Болить душа" і " кусок в горло не лізе" - це жертви, які з вашої точки зору повинна принести " справжня" донька матері в описаній вище ситуації @Валентина Соболь це посил більшості ваших повідомлень. І мені теж цікаво, що я повинна зрозуміти, коли діти будуть дорослі. Бо раніше чула - " зрозумієш, коли будеш мати своїх дітей". Але поки що ця фраза для мене загадка. Пізнання себе і світу відбувається і далі, незалежно від того, чи є діти, в якому віці і скільки. І втрата недавно вагітності на 21 тижні для мене тільки доводить, що діти не можуть бути сенсом життя, а щастя - це внутрішній стан, незалежний від зовнішніх обставин.
