Відповідь: Ми і наші мами Ви мусите щиро поговорити з мамою, пояснити їй свій вибір/позицію, розказати, що тільки так зможете бути по-справжньому щасливою . Думаю, кожна мама хоче для своєї дитини добра, проте не всі вміють це ненав"язливо показувати, більшість ставить просто ультиматум - "роби так-то і так-то, бо я хочу тобі найкращого, я життя прожила і Я точно знаю як робити щоб було добре" і т.д. в такому ж руслі. Але, все ж таки, якщо поговорити "по душам" з мамою, я думаю, іі серце "розтане" і вона зрозуміє вас/ваші потреби/цілі/бажання, та й з решто те, що це таки Ваше життя/Ваш вибір, а не її Потрібно більше спілкуватися в сім"ї, говорити-говорити-говорити, і Вас обов"язково почують
Відповідь: Ми і наші мами Хочу поділитись своїм прогресом у відношеннях з мамою. Зауважу, що мені це підійшло і допомогло, але чи буде добре в усіх випадках - не знаю. Може комусь ще допоможе. Я вже описувала, що моя мама дуже любить давати поради. Я навчилась їх сприймати спокійно. Це дуже непросто, особливо коли вона радить, щось, що суперечить моїм принципам. Тому я наперед собі проговорила, як реагувати. Кажу: "Цікава думка. Треба буде подумати про це або почитати..." Змінюю тему. Дуууже спокійно, а навіть інколи дякую за пораду, якщо щось небанальне і непринципове. Помітила, що якщо за день кілька разів так прореагувати, то їй приємно і не так кортить вже постійно давати рекомендації. І я не в стресі. Далі, я собі постійно мушу повторювати, що "Вона така вже є і не треба намагатися її переробити!" "У нас не мають бути ідеальні стосунки." "Я не маю їй у усьому подобатись". Помітила, що так мені набагато легше уникати сварок. Бо інколи я, як ідеалістка, намагаюсь з мамою все обговорити, пояснити, домовитись. І дуже засмучуюсь, коли натомість виходить скандал. А от коли я відкинула установку, що треба з мамою мати досконалі стосунки, то набагато краще стали спілкуватись.
Відповідь: Ми і наші мами О , я також була ідеалісткою , в молодості . І прагла ідеальних стосунків , правда з чоловіком . Можу вам сказати , що ви на правильному шляху . Я позбулася того пунктику . Не скажу , що ми ідеальна пара , але пішов вже 22рік нашого спільного життя . Бути неідеальною з неідеальними стосунками набагато легше(ой, вибач - я така неідеальна) і веселіше . У вас все вийде , обов*язково
Відповідь: Ми і наші мами Kuma Zybulya, я так розумію, що ви все таки вирішили їхати. З батьками поговоріть, поясніть, що хочете спробувати, та й фірма італійська, значить можливі відрядження в Італію, або якщо себе зарекомендуєте добре, то вас туди переведуть, і ви знову будете з сім'єю, і що ви не можете втратити шанс. P.S. Може ця відстань позитивно вплине на ваші стосунки з мамою. Мама навчиться вам довіряти, а ви її цінувати. Я ще пам'ятаю як Kuma Zybulya писала в темі : "Заробіток ціною роз'єднаних сімей". Які там дискусії були.
Відповідь: Ми і наші мами ви писали, що саме ви забезпечуєте свого брата. може проблема у фінансах? тоді батьками доведеться піклуватися про вашого брата - зникне джерело доходів. бо я сумніваюся, що на вашу українську зарплату ви зможете ще й батькам допомагати.
Відповідь: Ми і наші мами О,то вже років 3-4 пройшло після тих дискусій. І як бачите ми і далі не можемо спільної мови знайти. Я завжди шукала проблему в собі та з віком все більше розумію,що від мене мало що залежить. Мій духовний наставник довго допомагав мені знайти спільну мову,але через пару тижнів сам зрозумів,що це марно. ---------- Додано в 17:56 ---------- Попередній допис був написаний в 17:53 ---------- Ну я не можу бути мамою своєму братові при живих батьках. Тобто і вони в 40 років мають щось думати тобто в певний час мушу обірвати цю нитку
Відповідь: Ми і наші мами звичайно. але якщо саме це є реальною причиною, то, можливо, по іншому якось будувати розмову треба.
Відповідь: Ми і наші мами Я чомусь відмовляюся думати,що проблема тут Її аргумент ще був,що люди тікають з України а я їду. І вбила собі в голову мене в Америку вислати! Ну якого милого?!
Відповідь: Ми і наші мами ну то вже перебор, що значить "вислати", я все розумію, але якась мінімальна повага повинна бути з двох сторін. Не тільки Ви батьків маєте поважати/прислухатися, але й батьки мають зважати на Ваші побажання і прагнення. Беріть СВОЄ життя у СВОЇ руки, можливо з часом і на відстані вийде з батьками порозумітися, бо то вже просто схоже на якийсь "тиранізм". І чого Ваша мама саме Вас хоче кудись "посилати/висилати" може хай сама в Америку "махне" якщо їй вже так того хочеться
Відповідь: Ми і наші мами О! Та ми недавно розмовляли по скайпі з маминим зводним братом,який живе в Америці:ну він показував свій дім,машину,розказував скільки заробляє. Нічого озобливого,звичайний різноробочий. Але мама "запалилася " Американською мрією..
Відповідь: Ми і наші мами мої теж запалилися цією мрією і думають, що це панацея якась. Я б теж не проти поїхати кудись, пожити в чужому місті, але все одно думками була би у Львові.
Відповідь: Ми і наші мами Начиталася тут різного.як чудово,коли мама найкраща подруга,підтримає,обійме))моя мама чудова,справді.але різні характери даються взнаки.мама любитель покритикувати(найгірше,що то в присутності других людей):я нічого не вмію,не можу,все роблю не так,вдягаюся не так,їсти готую не так..а то страшенно образливо,кілька разів навіть чула "краще б тебе не народжувала"...а я у відповідь то плачу,то мовчки ковтаю образу..а часом,як згадаються всі ті образливі слова...а так хочеться,щоб найрідніші були на твоій стороні і любили тебе не за порядок в домі,а просто так.
Відповідь: Ми і наші мами охх... як то все знайомо ((( я вже нині своїми благими намірами також нарвалася на сварку подзвонила запитати що робить, чим допомогти, хотіла запропонувати розділити ті всі приготування , бо ітак підемо вечеряти по батьках, сама наразі нічого не готую, бо нема сенсу на нас двох і батьки обох в одному місті. А отримала.... "шо ти будеш там пекти", "як хочеш шось приготувати то приготуй", "я не знаю шо ти можеш зробити", "як так хотіла помогти, то треба було приїхати сюда і робити шось". А я всього лиш планувала, що займуся солодким вдома і привезу їй готового і приїду якийсь день помогти наліпити вареників-вушок, тільки хотіла домовитися про то з нею нормально, наперед. але... і такі кожного року в мене свята. А потім на вечерю вона ледь жива і злюча, бо "все сама".
Відповідь: Ми і наші мами От ..те саме й у мене..задумуюся,чи треба ті свята,якщо ситуація напружена в родині...ніби має бути радісно,а лише сумно і всі втомлені..
Відповідь: Ми і наші мами Мама конкретно сказала чого хоче - помочі на місці. Якщо можна, то треба поїхати помогти, а якщо ви хотіли зробити солодке то так треба і було зразу казати. Коли ми не вміємо говорити то виходять конфлікти. Моя сестра двойорідна така сама. Вона так говорить, що мені хочеться її на місці затовкти. Тому ми ніколи не робимо разом ніякі свята. Я з сестрою домовлюсь і робимо самі, а там-та робить собі старе Різдво. Мені навіть неприємне її товариство. А все тому, що вона так говорить, що краще б вже не дзвонила і ніц не домовлялась. Я навчилась до своєї мами говорити прямо і без ніяких підходів здалеку. Кажу, не хочу допомоги, бо люблю все сама. І ні на кого не ображаюсь. Або кажу - мама, мені треба помочі і прошу зробити то, то і то. До слова, моя мама ніколі нічого не готувала, окрім печива. А в Америці взагалі до кухні не підходить, хіба собі загріти їсти, і то рідко. Від коли я навчилась пояснювати свої емоції стало легше спілкуватись, бо зникли претензії яких завжди була гора.
Відповідь: Ми і наші мами нє, то би нічого не дало. Я все життя прожила з батьками (до заміжжя). І навіть те, що я всі ці роки була "на місці" ніколи не міняло ситуації - вона собі шось запланувала і робить. Розділити роботу бодай на нас двох не вміла, а як я починала шось своє робити, то в неї відразу було купа претензій що роблю не так, і взагалі заважаю на кухні (хоч площа кухні не така вже й маленька була). власне так і сказала. Але навіть коли ще жили разом і я умудрялася в її відсутність спекти 2-3 пляцки, то вона потім обовязково ще мусила хоч один "свій" зробити. Ніби мої якісь не такі чи шо.... мені от якраз здається, що в нас чисто навпаки - чим пряміше я пробую висловлюватися, то більше вона "рубає" от краще би мама так і казала. Але не каже. І попросити не вміє. І навіть "добровільну" допомогу ніколи не признає і не приймає. завжди фрази типу "нашо мені то, шо то ти мені несеш, я собі маю, я собі можу зробити...." Я для себе зробила висновок, що то така натура (і бачу ті "нитки" в братах і сестрах моєї мами) і нічого не вдасться змінити. Треба якось то терпіти поки ще буде треба. А так до слова, чогось нині згадала, на зустрічі з Юзефом Августином (єзуїт) йому поставила запитання особа років 20-22. Шось в стилі - батькине розуміють, не намагаються навіть вислухати, тупо диктують свої умови і ніякого діалогу не можна досягнути, людина чулася приниженою і розчарованою. На це ЮА сказав, що коли тебе принижують чи то батьки чи чоловік-дружина, то найперше треба про це сказати. Але якщо близькі особи не реагують на це, то треба просто йти від них геть. Власне тій особі, що ставила запитання порадив просто йти з хати, тим більше, що вік вже дозволяє знайти собі роботу і сяк-так себе забезпечувати. Не треба жити там, де тебе топчуть і не хочуть чути, ніхто не має права ображати гідність людини і принижувати її.
Відповідь: Ми і наші мами Легко сказати - йти з хати. Не у всіх є можливість отаково забратись і піти. Піти лікує симптоми, але не усуває суті проблеми. Ви всеодно залишаєте за собою право ображатись, а того не повинно бути взагалі. Ображатись на маму не можна. Звідки ми знаємо чому мама поступає саме так. Он я можу сказати, чому я хочу все сама. І про це конкретно висловлюю думку. Мама ніколи так не скаже, бо маму про це ніхто не вчив, плюс вона виросла в радянському суспільстві. В ті часи жили так, що по-перше ніхто нічого нікому не говорив, а як мали щось до когось то мовчали бо так не можна. І все. Всі емоції закривались і заборонялись. Не можна було. Знаю відки то йде. І дуже добре її розумію. Я така сама, хоч кухня у мене маленька. Проте тепер вчусь делегувати обов*язки. Особливо люблю коли мені допомагає чоловік. У мене з мамою також були непорозуміння, аж поки я не навчилась говорити. Не мама навчилась, а я. Я також колись тут писала, он якби моя мама... За останні два роки я зрозуміла, що не мама, а я є проблемою. Поки я не зміню свого відношення до мами, нічого не зміниться. І воно змінилось, але не тому, що мама раптом щось почала робити, а тому що я почала щось робити.
Відповідь: Ми і наші мами Моєї мами більше 17 років як нема . Але я вперто заходжу в цю темку і перечитую всі дописи , ніби приміряючи на себе часточки ситуацій життєвих . У неї був непростий характер , дуже сильна особистість - моя мама , не знаю , як би ми уживалися зараз , але мені так її бракує . Не минає цей сум з роками .
