Відповідь: Ми і наші мами Молодець, що встигаєте працювати і виховувати дитину. Вас треба підтримувати , помагати і розуміти, бо хочете не просто сидіти вдома з дитиною, але й розвиватись в професійному плані. В мене ситуація така ж (вік дитини, робота, живемо окремо), але нам повезло, що одна з бабів молода, але вже на пенсії і з радістю лишається з малою. Може спершу попробуйте відверто поговорити з мамою( не по телефону, а особисто), скажіть , що внучка часто згадує її, чекає, поясніть, що вам важливо працювати, щоб заробити грошей для дитини, розвиватись, займатись ще чимось, крім дому. Можливо, ваша мама просто по стану здоровя не може лишатись з дитиною, або важко до вас приїжджати (можна дитину самій мамі відвезти), важко їсти дитині готувати(можете їй з собою давати). Попробуте піти з нею на компроміс, спитайте, що вам зробити, щоб мамі легше було з дитиною. Почекайте з нянею, бо важко попасти на добросовісну, а дитина такого віку, що ще не дуже пояснить, як няня вела себе вдома у вас. Можливо, у вас є ще якісь родичі чи подружки, чи родичі чоловіка. Удачі вам.
Відповідь: Ми і наші мами Мама у мене вже не молода, на пенсії, але продовжує працювати. Але навіть, якби була тільки на пенсії, не всиділа би вдома, найшла би собі якесь заняття: дача, квіточки,ремонти...Живемо ми далеко один від одного і мамі добиратись важко до нас, але навіть,після слів - Я тобі її зранку привезу, мама, щось не дуже зраділа. Їсти завжди варю і передаю в контейнерах, дитина не плаксива, не вередлива. Просто прикро чути такі слова від рідної мами. Деколи її просто "заносить": то не так годую, то не так лікую,то не тоді гуляю, то ще щось не так. Вже себе стримую, щоб не коментувати її поради у вихованні. Коли мені запропонували повернутись на роботу на півставки і працювати вдома - мама перша сказала, я тобі поможу, а тепер виявляється, мені дитина не потрібна, бо робота важливіша. Списую це на її вік і буду старатись, дуже старатись, поговорити спокійно. Дитина вимагає до себе уваги, я її люблю понад усе, стараюсь дати все найкраще,побавитись, піти погуляти,помалювати, але бувають моменти,коли мала не дає мені навіть по телефону поговорити. Я злюсь, можу накричати і ловлю себе на думці, що зриваюсь на дитині через роботу. Тому і хотіла, щоб хоч деколи мені помагали, хоч 1-2 рази в тиждень. На жаль родичів немає, друга бабуся в Греції живе, буду стратись якось сама справлятись. Бути мамою - це теж мистецтво!
Відповідь: Ми і наші мами От і у нас вимальовується щось подібне, навіть як затримаюся на півгодини. Ну і ніхто не потрафить так зготувати і нагодувати, як баба (мдя, три дні без першого, при тому, що повний баняк зупи в холодильнику). А дитина-то в мене, виявляється, взагалі "запущена" (один з найкращих учнів в класі). Ой, про запущеність навчальну та педагогічну (в т.ч. свою) я могла б з мамою поговорити дуже довго, і не думаю, що ця розмова була б приємною для неї. Думаю, як пішли вже такі танці, то пора відміняти щотижневі поїздки "до бабці" з годинними висиджуваннями перед телевізором і компом, в кращому випадку - гулянням "іди, побався". Будемо виправлятися і не запускати.. Ніколи б не подумала, що писатиму таке про свою маму, але..
Відповідь: Ми і наші мами ми з мамою не розлучаємось ніколи ми говоримо по телефону і вже стає легше тобро "провєрка связі"! коли я стала мамою я стала дуже відкрита з мамою, цього колись не було))
Відповідь: Ми і наші мами Не знайшла більш підходящої теми - пишу сюди. Прохання до модераторів, якщо таки помилилась, перенести мій допис. Чесно кажучи, то більш "жилєточний" допис, але там все значно серйозніше, ніж в цій ситуації. Я стараюсь не ділитися з мамою тим, від чого мені буває погано - чи то голова болить (ну правильно, та шапка затонка, от маєш - простудила голову), чи щось загубилося (ти завжди була маша-растєряша), чи тим більше, якщо дитина захворіла ( а я ж казала...). Якщо ж навіть у відповідь на свої жалі я не почую критики на кшталт "сама винна", то таки згодом маю нагоду відчути себе винною - "після того, як ти мені то розповіла, у мене піднявся тиск-я ніч не спала-у мене боліло серце- і т.д." І заспокоювати та втішати треба вже маму (незважаючи, що неприємності в мене). Я не кажу, що мама придурюється чи перебільшує. У неї дійсно є проблеми з тиском, тому це ще одна причина, щоб не ділитися з нею негативом. Але натомість мама ображається, що я не їй мало розповідаю про своє життя )) Бо, коли я кажу, що все добре, всі живі-здорові, одразу чую у відповідь "ну, хоч комусь в цьому житті добре, бо у мене...." і пішло-поїхало. Я, чесно кажучи, вже не знаю, як правильно побудувати своє спілкування з мамою. Бо з якої сторони не почни, все зводиться до поганого. Як кажуть - "начали за здравие, кончили за упокой". Сьогодні склалася ситуація, від якої мені було образливо до сліз. Правда, то не зовсім через маму. Зараз, коли ми живемо в Америці, спілкування у нас дозоване, говорим більше в позитивному руслі. Але все одно мамі вдається трохи мене підколоти. Банальна розмова - що сьогодні їли? що готуєш на завтра? - сьогодні були котлети з гречкою і борщ, на завтра роблю голубці. - що, правда? навіть не макарони? І так через раз. Типу я лінива і нічого крім макаронів не вмію зробити На самому початку вагітності мала загрозу, з кровотечею - одним словом приємного мало. Ясно, що мамі про те не казала. Взагалі не казала, що вагітна, до 12 тижнів, поки все не внормувалося і не налагодилося. а коли й сказала, то пошкодувала. Реакція мами була для мене дивна. вона посміялася і сказала щось на тему, що доросла жінка, а застерігатися не вмію. Коли я відповіла, що взагалі-то це у нас була планова вагітність і мені неприємно чути такі слова замість привітань, вона (ВОНА!!) образилась і сказала, що я не розумію жартів. Лікарі сказали не напрягатися, відпочивати і якомога більше лежати. Саме в той час (мого лежання) у нас гостювала коліжанка. Побула у нас біля 10 днів. Про вагітність вона здогадалася, але про певні проблеми я не говорила. Намагалася не обділити увагою, чоловік з дітьми возив на екскурсії, я старалася приготуавти щось добре, сиділи розмовляли багато. Але, коли випадав вільний час, я йшла і лягала в ліжко, бо таки мені то все було важко. Так от, сьогодні ми спілкувалися з мамою і вона сказала, що бачилася з тією коліжанкою. І що вона розповіла їй жахливі речі. Що я цілими днями сиджу в неті, дітьми не займаюся, тільки чоловік з ними й гуляє і тд, а я наніц розпустилася ((( Я не думаю, що коліжанка прямо так все це подала, може й казала, що я занадто часто відпочиваю(зрештою, я не казала, чому саме мені доводиться це робити), але мама сприйняла все по-своєму й захотіла мене насварити і повиховувати. В ході розмови, я вирішила не виправдовуватися, бо тоді б довелося розповісти про ті проблеми з вагітністю, які були. А тоді б я ще "получила", що вона завжди все дізнається останньою, і ніякі доводи, що про це взагалі ніхто не знав, не подіяли б. От тепер сиджу і думаю - чи я "маю право" ображатися (хоч розумію, що ті емоції, можливо більше через гормони) чи сама винна в ситуації, що склалася, бо недоговорюю правди. П.С.Буду вдячна за незаангажований погляд зі сторони.
Відповідь: Ми і наші мами Ну на рахунок, що сама винна, то я б так не казала. Ви приховуєте правду від мами з певних причин і вони можуть бути досить вагомі для вас. З тої всьої ситуації мене взлостила та ціла подруга. Паскудниця-зависна. Щоб мама так зрозуміла, то там-та мала відповідно подати. Одним словом мама від вас далеко, тому і додумала собі забагато. Але як то ж треба було подати, щоб мама аж так вас почала виховувати? Вас має право та ситуація боліти і зачіпати. На то маєте повне право. Хочете зліться, хочете ображайтесь, тільки не на довго. Дайте тим почуттям вийти, звичайно не сваркою чи оправданнями перед мамою, але наприклад на письмі. Мамі треба спокійно сказати, що вам прикро якщо подруга донесла ситуацію саме так, і ви розумієте, що мама за вас дуже переживає і хоче вам добра. Ви дуже ціните її поради і просто скажіть, щоб мама не переживала, бо все не так як може здаватись. Просто вам лікар порадив зараз більше часу проводити вдома і відпочивати. А чому не розповідала, та бо проблеми не суттєві і не вартують уваги. Якщо чесно, то важко говорити з такими людьми які готові воювати за любе. Мені важко вступати в суперечки. Я часами просто кажу, не хочу про то говорити і крапка.
Відповідь: Ми і наші мами НІ в чому ви не винні. І взагалі ви нікому нічого не винні. Навіть мамі. Я сама мама - і тому знаю що кажу. Я родила дітей не для того, щоб їм висказувати своє фе. Дітей треба любити і більш нічого. На жаль, наші мами того не розуміють. Як на мене - то ви забагато терпите. Моя мама така сама Трохи поясню - у мене грудна дитина як вночі встає їсти ще 2-4 рази і фактично я не сплю повноцінно 8 годин підряд більше ніж 1,5 року, бо ще останні два місяці вагітності не могла спати. Тож можете уявити яка я вимучена. Приклад розмови м.: - як тобі не соромно? чому в тебе не прибрано? чому те, чому се і т.д. я: - не соромно! м.: ось хресна ваша як гарно виглядає, зачіска, манікюр... я.: - мама, прийди посиди з дитиною, я піду зроблю зачіску і манікюр. м. - (зразу іншим тоном) а що ти сама не можеш зробити? дома? і переходить на іншу тему. інший приклад, коли вона мені доказує що мені чогось не треба робити для себе на її думку м. - я вважаю, що це тобі не потрібно. я: - а я вважаю, що мені це потрібно далі йде щось типу настирного переконування і сварення - і тоді я просто даю відбій на телефоні, вимикаю трубку. Кілька разів і більше ця тема не затрогується. Як я бачу ось ці "колкості" від батьків - це постійне приниження і підвищення власної самооцінки за рахунок вас. І високий тиск - це не виправдання. Одне до другого не має нічого спільного. На скільки я бачу по вашому дописі - ваша мама дуже сильна жінка. А ви терпите постійне знущання не один рік. Нещодавно почула таку думку про насильство в сім*ї. Коли чоловік б*є жінку, а вона намагається йому більше догодити, щоб не бив. І це робить справу тільки гіршою. Вона, виявляється своєю поведінкою дає добро на його знущання (це слова психолога, не мої). Мені здається щось спільне в цій ситуації є. Я вже давно не даю добро на всякі "шпильки" в мою адресу, і одразу відповідаю своєю шпилькою. А повірте що шпильок у вашому арсеналі знайдеться достатньо - навряд чи ваша мама була ідеальною мамою. Якщо будете терпіти далі - то не звинувачуйте маму - ви це самі дозволяєте. Усвідомте це. Все вищесказане - тільки моя суб*єктивна думка (крім слів психолога). ---------- Додано в 02:02 ---------- Попередній допис був написаний в 01:59 ---------- ОЙ боюсь Маруся-мама надасть мені тумаків (жартую). У неї дуже мирна позиція, а я трохи не така. Мій темперамент і характер не дають спокійно сприймати несправедливість .
Відповідь: Ми і наші мами Дякую) Ви знаєте, коли тут написала, вже якось стало легше. Терплю)) Бо усвідомлюю, що єдина, хто буде (може) терпіти. Її батьки померли. Вся невелика родина на Сході України. З моїм батьком вони розлучені (дуже давно, ще як мені було 6 міс). Коліжанки надовго не затримуються ( то й не дивно - з нею важко). Я - єдина дитина. Тому якщо й я перестану терпіти, вона залишиться зовсім, абсолютно сама. Як видно, мама не з тих людей, що вчаться на своїх помилках - "вона завжди права". Я багато разів намагалася про це з нею поговорити, що не може бути так, що всі навколо погані, а вона одна хороша, що всі дурні , а вона єдино мудра. Але складається враження, що мама по-дитячому щиро переконана, що вона сущий ангел, а ніхто її не розуміє. Тому з роками навчилась ставитись до її вибриків, як до пустощів дитини. Важко. Але поки що іншого підходу не знайшла. )) Терплю, одним словом. ---------- Додано в 02:59 ---------- Попередній допис був написаний в 02:49 ---------- Я, звісно, не знаю, як саме вона подала, і з"ясовувати не маю бажання. Але те, що мама вміє перекрутити і значно перебільшити - то факт. У мене в школі були тільки 2 оцінки - "5" і "як це не 5?" (це при тому, що була відмінницею і закінчила з золотою медаллю), і вчителі, при зустірічі з мамою "завжди скаржились, яка я неуважна і лінива".
Відповідь: Ми і наші мами "рука не підіймається" )). Не можу я просто взяти і відвернутися від своєї мами. Хтось же має бути розумнішим. Тому вчуся, читаю багато статей на тему "як покращити стосунки з мамою", намагаюся крізь пальці дивитися на її капризи і підколювання, але ще деколи зачіпає. Як от сьогодні. П.С. Оце зараз перечитала, що щойно написала, і подумалось мені, що досвідчені психологи можуть сказати, що це я не даю мамі подорослішати і порозумнішати. Сміх крізь сльози. І ще такий нюанс. Стосунки з людьми у мене складаються за дуже прстою схемою. Познайомилась- придививлась- якщо мене щось в людині не влаштовує, на майбутнє намагаюсь уникати спілкування (ну, бо нащо воно мені треба?) Або, якщо довше знаю людину, буває, що з часом розчаровуюсь, тоді роблю висновки і знов таки звожу спілкування до мінімуму, або, якщо можливо, просто припиняю. Все легко і просто. Та незважаючи на мою абсолютну недипломатичність і прямолінійність, маю достатньо друзів. Суджу хоча б з того, що маю 5ро похресників (4, якщо точно, 5тий за пару тижнів буде). Три куми для мене просто як сестри. Із свекрами прекрасні стосунки (якщо вірити чоловіку, найкращі серед 3 невісток) Тобто, повторюсь, все надзвичайно просто, як в тому анекдоті - "нє нравітся - нє єш". Ну, але мамі я не можу сказати "гуляй лісом", як сказала би комусь іншому. ТОму шукаю шляхи і підходи. Складно, бо як не крути, то мав би бути двосторонній процес. Ну, але вже як є.
Відповідь: Ми і наші мами Та чого... Після того як я мамі сказала, що вона мені викручує руки, бо хоче аби я зробила так як вона вимагає, то більше порад не отримую. Для мене то було так, що мене мама і ще дехто хотіли переробити на свій лад. Он нєудался Маруся, ні фігурой ні умом. І то робить не так, і там-то. Все в неї не так як у людей. Для мене це було боляче не тому, що у мене не так як у людей, а тому, що мене за людину не вважають. Просто не бачать, що я є особистість. Яка вже є. Крива, груба, з короткими ногами. Моя донька мені сказала, що якщо я себе називаю негарною, то я вважаю, що Бог помилився. Дякуючи моїй доні я змогла сказати всім тим, хто мене хоче переробити, що мене болить не те, що мені говорять такі речі, а те, що я десь дала їм зелене світло, що так до мене можна говорити. І мені прикро! Ну чому не можете. Не так відверто, але спокійно - мама, ти зараз мені говориш неприємні речі які не є правдою. Я тебе люблю але я думаю, що якщо тобі важко мені говорити приємні речі, то я напевне не буду дзвонити більше. Якщо мама почне свою пісню, то просто щераз кажете, вибач мамо, але я не можу більше говорити. Мені треба йти. Клац і поклали слухавку, або відключили скайп. Але перш ніж говорити з мамою ви повинні в своїй голові зуміти поставити слухавку і не їсти себе після того, що у мами тиск чи ще щось. Для цього існують психологічні техніки які дозволяють відключити ті думки, що нам нав’язали, аля мама без мене пропаде. ---------- Додано в 05:04 ---------- Попередній допис був написаний в 05:02 ---------- Десь так воно і є, плюс, ви маму оправдовуєте.
Відповідь: Ми і наші мами Моя мама реагує на слова "не тисни на мене". Вона ж мені добра бажає (того, що на її думку є добром), а визнати, що просто нав*язує свою волю - не може (не хоче?). Тому, коли я кажу, що вона тисне, в неї таки якесь гальмо спрацьовує. Вона трохи ображається, потім починає доводити, що "не тисне", але більше не вертається до того конкретного нав*язування.
Відповідь: Ми і наші мами Які б не були проблеми чи образи вони свідчать про те , що ви небайдужі одна до одної , а це дуже важливо . Позавчора було 17 років , як померла моя мама . Біль трошечки стих за ці роки , а от туга - ні . Мені так хочеться , щоб можна було приїхати до неї. все далі не пишу.важко
Відповідь: Ми і наші мами спробую і я кілька думок на цю тему викласти. Бо теж маю відчуття , що така ситуація і такі відносини дуже мені знайомі. По-перше: памятаю ще в підлітковому віці прочитала в психо-книжці, що батьки часто використовують головні болі/тиски для маніпуляції. Моя мама часто закидала то братові - "ти десь ходиш допізна, а я не сплю, переживаю, а потім тиски лікую". І знаєте він собі з того ніц не робив. І з часом вона перестала йому то закидати. Я ж була більш ляклива, не хотіла засмучувати маму і тому багато подій "молодості"таки пропустила, про що зараз часто шкодую. Батьки не повинні маніпулювати дітьми таким чином. А якщо вони це роблять, то своєю нечесністю наштовхують дитину на вічну ображеність або закритість, чи типу такого. Тут би мала бути в дитини позиція така (ну це не конче казати вголос, але знати собі внутрішньо): "Якщо ти мамо так собі все береш до голови, що потім тиждень слабуєш, то мусиш вибрати сама щотобі більше подобається - слабувати чи просто легше ставитися. " Бо фактично батьки нас виховували і мали би знати які цінності і манери заклали в нас і довіряти нам на стільки на скільки вони безпечні , що до певної міри ми можемо самі собі дати раду так як треба. По друге: постійна критика віддаляє людей. Я то власне дуже добре відчуваю. З дитинства і досі маю страх зовсім переповідати про себе мамі, бо знаю, що зараз доведеться почути. Тому всього не розказую або розказую тоді, коли ситуація вже втратила свою актуальність. Зараз ще додається така проблема, що мама стає забудькувата трохи. То часто ображається (і часом взагалі вважає страшною неповагою), що їй чогось не розказали. Ніякі докази, що я розповідала це тоді-то і при таких то обставинах не працюють. Вона таке вперше чує і все тут! Але я якось навчилася не сприймати ту її образу особисто - злиться собі, дується, то хай дується, бо інакше не буде, така вона є. По-третє - не варто розраховувати на те, що мама зміниться. Тим більше за допомогою певних висловів чи задушевних розмов. Якщо вона прожила все життя такою, не зробила висновків з того, що втрачає друзів, то такою вже певно і залишиться. Вона такою формувалася довгі роки під впливом певних обставин, і одним махом нічого тут не перемінити. Я іноді під добрий настрій пробувала пояснити своїй мамі, що вона неправа в постійних наїздах, образах. Ми разом з нею обговорювали її, її поведінку, вона сама з себе сміялася, що не вміє бути інакшою. Але коли приходила типова ситуація , то вона поводилася як завжди - з криками, образами і т.п. В певному віці люди вже просто не міняються, якщо хіба дуже конкретно за то не беруться. А поштовх до того ой як важко віднайти, щоб їх зарухати. І останнє - мені здається, що Ви хочете мати добрий емоційний звязок з мамою, і Вм боляче, що його нема , а кожна Ваша щирість в розмові обертається ударом проти Вас. Я би сказала так - перестаньте шукати вже того. Швидше за все, що його вже і не буде, якщо не було роками, а тим більше ви тепер так далеко одна від одної, телефоном особливо того не налагодиш. Мусите просто навчитися не приймати близько все те, що вона коментує стосовно вашого життя. Ви ж знаєте, що зараз вона скаже так-то, ну от нехай каже, перечекали той момент говоріння і поїхали далі. От Ви ж знаєте чого ви тиждень вдома відлежувалися - і вам того має бути достатньо, тобто вас совість не гризе за лінивство, якесь неробство, бо на то була причина. А те, що не всі вкурсі чи не розуміють, то вже зовсім інша пісня - вони не мусять знати, а ви не мусите переживати чого вони так думають. То такий самий принцип як з тим "а шо люди скажуть". Тільки у вас тут не люди, а мама. Тому треба просто знайти в житті те хороше, що Вам дала мама. Ви ж кажете, що є непоганою людиною, вмієте комунікувати, і Ви такою виросли поруч з такою ж то мамою! Подякуйте в думках за те добре, що отримали від неї, пожалійте її за те, через що вона стала отакою "кусючою", бо певно їй свого часу теж бракувало любові, підтримки, тому оті "колючки" понаростали, ну і врешті прийміть її якою вона є, не чекаючи нічого.
Відповідь: Ми і наші мами У січні буде 19 років, як моєї мамусі не стало, мені було лише 12 років, а брату 6 років.... Рак - страшна хвороба, не питала... я добре розумію, що найкращий вчитель - це мама, вона хоче оберегти свою дитину від всього навколо, часом, нам здається, що ця гіпер-опіка нікому не потрібна і що самостійно знаєш, як тобі жити...але, на жаль, часом починаєш цінувати, коли втрачаєш. Я б все віддала, щоб отримати хоч пару порад, про життя від неї, щоб поговорити про все на світі! Маю, в небі ангела охоронця - маму, бо відчуваю опіку протягом всього життя.
Відповідь: Ми і наші мами Дівчата, впродовж останнього тижня вже двічі гиркалась з мамою. Зовсім цього не хочу, до цього були мир, дружба, спокій. А тут... Вона щодо Ані все знає краще. Який там педприкорм з правилами? 10 хвилин, як поїли всі, і починається "а може їй сиру?", "а може їй хлібчика?", "вона погано поїла".... впродовж самої трапези - нема як описати, бере на руки, коли я відпускаю бігати, дозволяє пхати руки в чашку, ляпатись тим чаєм.... ну, я не стрималась, підвищила голос, за що потім вибачилась, попросила перечитати її правила педприкорму, вона все-одно образилась. Вчора змусила мене дитину переодягати, "бо я захолодно її одягла". Я почала пояснювати, що вона так не змерзне, вона далі мені істерично щось доводила, я прикрикнула - знову образа, "все, я іду додому". Щоб не роздувати скандал, я поступилась, одягла малу так, як їй хотілось (змісту не було ніякого, бо те, що вона вибрала було +- таке ж тепле, як і те, у що я її одягла). Вчора ніби зам*яли, а сьогодні вона знову через зуби по телефону говорила. Нема сил моїх. Про все вона має свою думку. Є лише її думка, і неправильна. Не сваритись можна лише якщо весь час робити так, як вона каже. От не знаю, до цього часу все ніби якось нормально у нас виходило, вона не влазила особливо у виховання. Не хочеться обмежувати її спілкування з малою, та і сама я звикла часто її бачити, багато чим ділитись, але так діла не буде. Мені не 18 років, і що робити з дитиною я вже трохи розібралась. Просто хотілось виговоритись, але якщо хтось має поради/коментарі - я не проти. ---------- Додано в 15:17 ---------- Попередній допис був написаний в 15:14 ---------- уже не реагує лише ще більше заводиться і я якась нестримана стала все до купи
Відповідь: Ми і наші мами ну що тобі сказати..переїхали ми вимушено до мами, принаймні на півроку через зиму..те саме+ "угробите ребенка", "чому ноги холодні", "шапку вже треба тепліше"..на будь які закиди, що ми знаємо самі "ой, та багато ви там знаєте, мудрі". По-моєму, легше слухати-кивати, робити по своєму. Взагалі конфлікти при співжитті неминучі. Тепер починається "а скажі Гріші те то..", "передай мамі, хай вона не.." Хай вже як є, бо як оте перечити, то це конфлікт на конфлікті.
Відповідь: Ми і наші мами 100% але є АЛЕ я все дитинство не вилазила з пневмоній (не знаю точно, але, думаю, не в останню чергу через те, як мене одягали), тому не робити з дитини капустину - для мене принципово, і щоразу на спільні прогулянки я не буду в +7 пуховик одягати! (пуховик - то образно) та і стосовно харчування є свої нюанси, не хочу, щоб Аня мала ті ж проблеми, що і я в свій час ми живемо окремо мама дзвонить щодня, я на гучномовець ставлю, вони "спілкуються" з Анею, приходить часто, тричі +- на тиждень Аня від неї в захваті, тому не хотілось би обмежувати, але, як так далі піде, то моє виховання буде десь.
Відповідь: Ми і наші мами Дівчата, така ситуація як у вас є типовою для 90% (якщо не більше) усіх молодих батьків. Перш за все це є природньо - бо ваші батьки люблять своїх внуків, отже свято переконані, що все що роблять для їх користі. Крім того, вони вважають, що виховали і виростили вас, тому знають багато речей краще за вас. Тільки хтось більше з тим стикається, особливо якщо жити разом, а ще є залежність від купи інших чинників, які підсилюють спроби батьків повпливати на догляд і виховання внуків (починаючи від їх характеру, вашої самостійності в прийнятті рішень раніше і ще багато-багато всього). Як пробувати дати з тим раду - на форумі багато вже написано, пошукайте по відповідних темках. Спробуйте підібрати відповідну сучасну літературу про діточок, яку запропонуйте для ознайомлення батькам, вчіться набиратися терпіння, аби таки пояснювати і аргументувати батькам відмінну від їхньої позицію. Наприклад, коли моя мама почала перегляд передач Комаровського, то інакше почала сприймати мої підходи в лікуванні малої. Це важко, але без того ніяк, бо ж ви хочете порозумітися, а не допускати постійних сварок а-ля "я знаю краще і все". Але будьте певні, що все ж батьки завжди намагатимуться давати пропозиції на основі свого власного досвіду, джерел, які самі вважатимуть надійними і авторитетними. І це нормально. Дуже важливо вам не почати впадати в інші крайнощі, коли упереджено і з бажанням заперечити починаєш сприймати будь-яку батьківську пораду. Повірте, в них теж буває раціональне зерно.
Відповідь: Ми і наші мами А що робити, як мама вже дорослій дочці розказує які колготи одягти, робить з того скандал, всі на нервах. Я заступилась за сестру, то мама мені вже тиждень не дзвонить. І я не дзвоню, бо терпіти не можу оте говоріння через примус. І наче разів 100 обговорювали такі ситуації, а віз і нині там. Аргумент - ви мене не любите, не поважаєте і так далі. Я взагалі не розумію як вибір колгот на це впливає.
