Відповідь: Ми і наші мами. Я вважаю, що Господь вибирає нам батьків з певною метою, в т ч., щоб навчити нас конкретним речам.. Для мене мама це криклива самозакохана особа, яка тільки і робить, що створює клопоти, а потім усіх змушує їх вирішувати....... не буду продовжувати опис. Для мене авторитетом завжди був тато, а хто така справжня господиня я дізналась від Мами чоловіка, а ось моя мама і свекор це приклад якими не треба бути. Після народження діток я змогла її краще зрозуміти, оскільки мої сестри народились із маленькою різницею у віці, вона вчилась не встигла відпочивати.... Але в певним момент з дуже гарної жінки перетворилась в когось, хто усіх кривдить, вважає що усі їй винні.... Але багато чого із тамтого передшлюбного життя досих пір приносить біль.. Як можна бачити що дитина мліє, падає і просто переступити через неї і піти... А ось коли рік тому помер тато, я відчула себе сиротою. Не стало людини до якої я могла прийти по пораду із будь-яким клопотом і мене не осуджуючи підтримали і допомогли, до якої можна було притулитися, поцілувати і відчути любов та підтримку. Я лишилась сиротою, без найважливішої в моєму житті людини.
Відповідь: Ми і наші мами. А знаєте, мене моя мама не перестає. Житлова проблема є найактуальнішою в моєму житті. Мама живе з братом в 3-х кімнатній квартирі, а я з 2 дітьми і чоловіком знімаю малосімейку. Кожного разу мама приходить і каже, що їй так шкода мене, що трачу такі гроші, що в нас так мало дітям місця і вона би так хотіла допомогти. Я прошу, щоб вона дала згоду на продаж чи обмін квартири. Одного дня вона погоджується, я починаю шукати варіанти, питаю, чи підходить їй те чи інше, а вона через день мені каже, що не знає чи варто це робити? Чи варто втрачати хату? Бо вона хоче, щоб ця хата залишилась мені. А як вона залишиться мені, якщо є ще брат, з яким теж треба рахуватись і який не піде мені назустріч! Може,я егоїстка, але мені здається, що якби моя дитина мала таку потребу, то я б пішла на все. А інакше, нащо приходити і жаліти мене і ще більше нагнітати обстановку? НЕ люблю цього!
Відповідь: Ми і наші мами. Перечитала ще раз цю гілку і так на язику крутиться : "Народити дитину і стати мамою - це різні речі, це так само, як мати вдома піаніно або бути піаністом". Прочитала це десь на посіденьках, може не дослівно процитовано, але гадаю влучно.
Відповідь: Ми і наші мами. почитала темку....і просто вражає.....чому так від найріднішої людини стільки болю.....
Відповідь: Ми і наші мами. Може тому, що для дитини мама це найважливіша людина в світі, від якої є необхідність відчувати любов та підтримку, а не для кожної жінки дитина - це всесвіт якому прагнеш віддати усе найкраще, зрозуміти, допомогти, а не просто загарбати.
Відповідь: Ми і наші мами. Гарно сказано. Маю двох донечок, готова заради них як то кажуть "світ прихилити". А коли згадую себе в дитинстві, то не пригадую з боку мами ніякої ласки(про любов мовчу) окрім докорів, що все що роблю не так і я сама не так. Виховала з мене закомплексовану людину. Найгірше, в дитинстві, коли хворіла, мама замість того, щоб пошкодувати верещала, що я сама винна, бо не треба було...(адже хвора дитина це клопіт і, головне, фінансові витрати, а для моєї мами гроші це головне)А так хотілося, щоб вона хоч раз закрила свій рот і просто обійняла.
Відповідь: Ми і наші мами. Чомусь я також не можу знайти спільної мови з мамою. Вчора знову посварилися. Я одна дитина в своїх батьків. Мама з сім"ї, де було 3 дітей. В маминої сестри також 3 дитини. В нас різниця у віці 1-2 роки. Мама із сестрою дуже юлизькі, тому цьоціні діти були моїй мамі, як рідні. Коли мені стукнув 1 рочок, мене віддали на село до бабці, з якою жила мамина сестра і її 3 дітей. Батьків я бачила на вихідних. Мені їх бракувало. Через декілька років мене забрали назад до Львова. Коли я починаю розмову про те, що мені б було краще весь час бути з батьками, то мама починає оправдовуватися. Я розумію, що тоді в неї не було іншого виходу, але мені потрібно, щоб вона визнала свою помилку; сказала :"так. Вибач, але так треба було". Все життя мене порівнювали з тамтими дітьми. Мені казали, що вони мені найрідніші. Але вони між собою були рідні, а я для них була так.. зальотна сестра. Мами того не розуміли. І не розуміють зараз. Але для мами вони були як рідні. Я почувала себе не найріднішою людиною для мами, а однією з чотирьох. Коли була маленька, то запитала в своєї бабці, чи мене випадково не поміняли в пологовому місцями з Андрійком (сином цьоці), бо мама його любила більше. Це мені було десь років 4-5. Згодом я навчилася, що в мене є тато і трошки мами. Якщо підходила з якоюсь проблемою до мами, то знову чула порівняння з важкою долею тамтих дітей. А тепер мама хоче мені допомагати. Іноді прошу посидіти з малою, але частіше вона дзвонить і прситься прийти до внучки. Нехай приходить, бавиться. Але не треба мене постійно вчити. Постійно намагається дати дитині їсти щось таке, чого я не даю (Бо коли внукові моєї цьоці було трішки більше року, то йому давали квашений огірок). Іноді старшно з її благими намірами залишати з дитиною. А найбільше мене виводить, що вона "знає, що мені потрібно". Вічно щось купує. Наприклад, недавно принесла яблука, а я 3 кг яблук купила напередодні. Або приносить мені м"ясо, "бо то треба їсти". Вона не може зрозуміти, що я можу справитися із наповненням холодильника і шлунків. Вчора через це і посварилися. Боюся, що все закінчиться тим, що маму я буду бачити на свята і дні народження. я так не хочу Я почала говорити з мамою про наболіле, коли сама стала мамою. Намагаюся дитині віддати всю себе. Мабуть, тому мені і стає таким болючим те, що я чогось не доотримала від мами
Відповідь: Ми і наші мами. а в нас стосунки ТТТ ніби налагоджуються... Після багатьох скандалів... Я почала трошки інакше на неї дивитись, більше розуміти. Тому що емоції та образи, які виливались при сварках, тепер можу (завдяки їх викиду та поясненню під час сварки) дещо проаналізувати, будувати якийсь логічний ланцюжок. Я з таких людей, які не придають глобального значення дрібницям. А моя мама помічає все - "не той" погляд, якесь мимоволі кинене слово тощо. Коротше кажучи, зараз ми вчимося дружньо співіснувати разом. Плюс Бабуї зараз стала улюбленицею внука і я бачу, як моя мама тане від тієї любові Дай Бог нам терпіння і мудрості і все буде гаразд а ви дякуйте та ховайте. Старайтесь не дискутувати на цю тему або спробуйте пояснити, що купите разом із чоловіком, бо ж ви сім"я. Ми довго "привчались" до того, що закупи в основному я роблю разом із чоловіком. Згадалась розповідь однієї знайомої про її свекруху. Вона постійно приходила і повчала в стилі "Ось я вичитала в журналі, що треба то-то і то-то..." Ну і так при кожному візиті. В решті решт та звернулась до свекрухи з проханням "А принесіть но мені ті журнали аби я могла теж собі почитати і робити як правильно" Хитрість спрацювала - свекруха принесла цілу підбірку журналів та вирізок, а моя знайома то чемно спакувала, перев"язала мотузкою і в кладовку - тепер має спокій від "добрих" порад )))))))))))))
Відповідь: Ми і наші мами. Я написала цей допис і мені стало якось трішки легше. Я це все говорила і не раз. І спокійно, і в сварці... Таке враження, що мама думає про щось зовсім стороннє, а не про те, що я говорю. І ця відсторененість, літання в хмарах мене ще більше заводить. В собі, причинах гніву, я вже, здається, розібралася. Але мама ніби вуха закриває, коли я їй то говорю. А мені так хочеться, щоб мене розуміла мама
Відповідь: Ми і наші мами. Підписуюся під кожним словом, включно зі знаками пунктуації. Тільки в мене такий тато, а не мама. І в свої 30 з гаком років "с животным страхом" заходжу до батьків, бо ніколи не знаю, що цього разу буде не так (читайте - не по його) і до якого стовпа придереться. А так уже це все в прямому розумінні болить... Сорі за оффтоп:confused:.
Відповідь: Ми і наші мами. А я поки була незаміжня, з мамою завжди були якісь конфлікти, завжди хотіла мене якнайшвидше заміж видати, щоб часом не принесла дитину до хати Тепер коли живем окремо, в мене сімя, конфліктім майже нема. Я кожного ранку встаю і думаю про неї, як вона там переночувала сама, і кожного дня їй дзвоню.Дуже за нею скучаю. Це тепер я розумію, що все що вона робила і говорила. це все заради мене, щоб гарно мене виховати. Тато трагічно загинув, коли мені було 10 років. І вона залишилась сама з 4-ма дітьми, правда два брати вже були старші, а двоє лишилось малих. Вона нас сама виховала і всім дала вищу освіту. Якби я так лишилась, я навіть не уявляю як би собі дала раду. Так що тепер я не хочу витрачати такий дорогоцінний час на дурні сварки і обіди з найріднішою людиною, яка дала мені життя.
Відповідь: Ми і наші мами. Бурулько, як на мене те. що мама приносить вам продукти - не привід сваритися. думаю, у такиій ситуації краще дивитися на мамину поведінку крізь пальці (окрім того, звісно, що безпосередньо може нашкодити здоров"ю дитини).
Відповідь: Ми і наші мами. Проблема не стільки в продуктах, скільки в тому, як це подається: я вам купила, бо я знаю, що вам треба. Якби мене запитали, що треба, то я би сказала,що краще грушок чи винограду купи, а не 4-ий кг яблук. Нехай допомагає, але в міру потреби. Нехай питається, що треба, а не купує те, чого їй хочеться.
Відповідь: Ми і наші мами. Я вас дуже добре розумію але як би то вона питалась про те що треба вам, якщо вона ітак краще вас це знає. Ви їй повинні бути вдячні лише за те що вона до вас завітала а не те, що принесла вам енний кілограм яблук, який ви не знаєте куди приткнути. У нас таке саме. Ми не тільки повинні падати в ноги і дякувати мої маман за те що вона нас мальтретує а щей вона у нас як та баба з казки Пушкіна, «Про рибака і рибку». Вона хоче бути Владичицею Морською і щоб сама рибка у неї була на прислугах. Ну а рибка це я, мої діти, мій чоловік, мій тато... ну і ціла її офісна компанія.
Відповідь: Ми і наші мами. а моїй сьогодні зробили операцію - не важку, щось з молочної залози видалили.. сестра (якою мама користується і яка їй прислуговую, ну і відповідно з якою не спілкуюся після енної кількості спроб налагодити стосунки а у відповідь отримуючи ножа в спину) дзвонила до моєї бабці і питала чи я сьогодні з нею поїду до мами (з якою я вже кілька місяців не спілкуюсь а коли й перетинались в розмові то лише зі сварками і ненавистю - я вже тут писала)... Бабця (яка теж постраждала сторона) каже, що може хай поїду... я розумію її, то її дочка, але та дочка, після того як довела бабцю в лікарню тільки раз до неї приїхала і то наговорила (хворій матері!) що то їй кара за те, як вона поводиться з моєю мамою.... словом, я відмовилась... гріх? мама? не думаю.. а може думаю, раз пишу... але чи не гріх було б приїхати лицемірно? їхати ддо людини, провідати її, яка мене, немовлям, лишала на чужих людей в гуртожитку, які мене не годували, не міняли пеленок, пили і курили наді мною... помста з моєї сторони? не думаю і не хочу, щоб так було. Але й не хочу лізти зі шкіри, не хочу себе гвалтувати, не хочу ворушити воду... хай все заспокоїться...
Відповідь: Ми і наші мами. Ой, довга розмова... Коли ми приїсдили до Львова, вона ніби любіла мене, відносилася по-другому, але все рівно відчувався холод. А от у Мінську зовсім ніякой любові не було. І коли не було сварок, відчувалося в воздусі щось таке.... Як перед блискавкою. Птиходив батько, і через пару слів блискавка била. Найчастіше мене, а бувало грюкало далі, і я старалася влізти в зміст якойь-ць книжки. То вре могло же повернутися на мене.
Відповідь: Ми і наші мами. Не можу сказати,що мої стосунки з мамою змінилися після того,як я сама нею стала.Для неї я як була дівчинкою,яка все робить не так,так нею і залишилась.Щоправда моє ставлення до цього помінялося,я стала більш "опірливою" до її турботи,ну і можливо трохи різкішою(защо сама себе інколи картаю).Як би там не було я теж мама і хотілося б показати своїм дітям хороший приклад ставлення до мами.
Відповідь: Ми і наші мами. Дуже багато з вищенаведеного було і в моїх стосунках з мамою... Вони змінились, коли я зрозуміла, що моє відношення до її дій і слів, мої реакції на її поведінку будуть колись реакціями моїх дітей на мене. Одного разу я роздивлялась старі фотографії і усвідомила, що моя мама постаріла. А ми виросли. І що оця настирлвість, котра часто дратує, вмішування і поради - то всього лиш бажання бути ще комусь настільки потрібною, як колись. Прощайте кривди, дівчата. Це важко, але того вартує. Душі стає легше.
